Апсари - Божественні жінки, які живуть у Сварзі (Небеса).

Атміата - ототожнення себе з елементом душі.

Атман - душа, Самість, Я.

Брахма - творчий аспект Господа.

Бодхісаттва - Господь Будда в просвітленому стані.

Баолі - резервуар, що оточує підземне джерело.

Базар - базар.

Четна - внутрішнє усвідомлення.

Чхолах - піч, яка використовує дрова.

Чортен - зібрання каменів, на яких написані священні мантри. Оскільки паломники щороку додають каміння, то деякі з них досить високі.

Дакіні - астральна жіноча істота.

Деха-Дрішті - бечення тіла з усвідомленням різниці між чоловіком і жінкою.

Дева-Дрішті - божественне бачення, де людина знаходить Господа у всьому творіннійогі

Деві - астральні істоти в жіночому аспекті.

Дхарма - віра, якої дотримується людина від народження. Цей термін також використовується для вираження правильного вибору дії в певних обставинах.

Гандхарви — астральні істоти, розвиненіші за людей, але менші за Девів, небесні музиканти.

Гани - слуги Господа Шиви.

Ганікас — слуга Матері Гаурі, божественної дружини Господа Шиви.

Ханса — птах, ніби лебідь, який зазвичай зустрічається в районі Мансаровара.

Ішвара — Верховний Господь.

Індра - правитель Девів. Бог, який може викликати дощі.

Іда - одна з тонких Наді, розташована в хребетному стовпі.

Карма - вчинки, дія.

Кундаліні - сила Божественної Матері котра пробуджується в йогина.

Каал - Поняття часу. Цей термін також використовується для опису Володаря смерті.

Кумбха - важливий індуїстський ярмарок, який проводиться кожні 12 років. Дослівно перекладається як “горщик”

Кама-Дева - Володар Сексуальності. Той, хто збуджує сексуальні бажання.

Кама-Бхава - мати бажання займатися сексом.

Каг-Бхушунді - безсмертний мудрець, який живе в Гімалаях у вигляді ворона.

Кайлашвасі - Той, хто живе в Кайлаші. Термін, який зазвичай використовується для імені Господа Шиви.

Мандала - магічна діаграма, складена для певних ритуалів. Також можна намалювати для створення вихору тонкої енергії

Мані - дорогоцінний камінь

Меру - гора, яка використовувалася для збивання океану, з якого вийшла отрута, а також нектар. Термін також означає хребетний стовп у людини.

Нарак - описує концепцію пекла.

Пракріті - Природа.

Пурани - найдавніші індуїстські писання.

Парікрама - священний шлях паломництва.

Піта – місце, де живе правляче божество, також центр, де вирує духовна енергія.

Прет-Пурі - місто привидів.

Сфатік - напівдорогоцінне каміння, схоже на скло.

Шактіпат - передача тонкої енергії від одного до іншого.

Самадхі-стхал - місце, де ховають йогів після їхнього відходу.

Сріджан - створювати.

Шила - великий шматок каменю.

Сушумна - езотеричний тонкий канал “наді” в хребетному стовпі. Іноді його ідентифікують як блукаючий нерв у хребетному стовпі.

Шива - Ім'я однієї з форм Господа.

Садхана - загальний термін, який використовується для духовних практик.

Санкальпа - намір, рішуче бажання щось зробити.

Сіддхи - високорозвинуті та духовні люди, які контролюють природу.

Шава - бездиханний труп.

Шакті - Енергія, яка робить речі живими.

Сварага - Небеса.

Садхака - людина, яка виконує садхану.

Шиватва - усвідомлення Шиви. Відчуття єдності із Шивою.

Шакті-пітх - місце, де є велика кількість тонкої енергії.

Самскара – вроджені схильності, які походять від минулих народжень.

Тапас’я - термін, який використовується для послідовних духовних практик.

Тапостхал - місце, де хтось зробив тапас’ю.

Турія-тітха - інтенсивний стан, який відчувається під час глибокої медитації.

Упанішади - стародавні індуїстські писання.

Вішну - підтримуючий аспект Господа.

Ваджра - блискавка, зброя Індри якою він вбивав демонів.

Ятра - подорож у духовному паломництві.

Глава 10   Зміст

У Пуранах є історія. Одного разу Мудрець В’яса та Шуккадева гуляли берегом озера Мансаровар, котре Брахма створив своєю думкою. Обидва, батько й син, щойно закінчили парікраму навколо Кайласа. Сходило вранішнє Сонце, і його промені золотили небо та хмари. У цей час в озері Мансаровар купалося багато апсар. Всі вони були повністю голі. Шуккадеваджі пройшов повз них, і жодна з апсар навіть не збентежилась. Ніхто з них не прикрив своє тіло і вони продовжували купатися. Через якийсь час повз них пройшов і мудрець В'яса. В'ясаджі був одягнений. Коли він проходив, апсари кинулися до одягу, щоб накрити своє оголене тіло. В’ясджі здивувався. Він зупинився і запитав апсар чому вони так вчинили. Апсари відповіли, що це трапилось тому, що розум В’яси усвідомлював різницю між чоловіками та жінками, а Шукдеваджі ні. Шукдеваджі був поза подвійністю. В’яса дивився поглядом Деха Дрішті (тіла), а не Дева Дрішті (божесттвенного). У Шуккадева був Дева Дрішті, тому що він усунув усі бажання зі своїх тонких тіл. Він сам є без одягу і він є втіленням самого Господа Шиви. Він просто не усвідомлює, що ми, ті, хто приймає омовіння, є жінки. Мудрець В'ясаджі був дуже радий почути це.

Господь Індра в супроводі апсар спустився з небес, щоб прийняти омовіння в озері Мансаровар. Гандхарви та Кіннари приходять до цього озера, щоб побавитися, потанцювати, поплавати й показати себе.

А тепер я відведу вас до парікрами святого озера Мансаровар. Це місце є улюбленим місцем всіх індійських святих, всі вони хотіли б окунутись в цьому сакральному озері. Це священне озеро вабить не тільки Девів, але й гандхарвів та кіннарів.

Мансаровар – найсвятіше зі священних озер у світі. Це озеро має форму черепахи. Воно є центром потужних духовних енергій, які притягують усіх. Навколо його берегів багато матхів та храмів. Лише деякі з них відомі, проте є й інші, котрі ще залишаються невідомими.

Глибину озера поки що не вимірювали. Його також називають Авіджета Тал. Озеро Мансаровар – це розум Господа Брахми. З розуму виникають думки, так само і з розуму Брахми виникли шрішті. Санкальпа для цього була в Мансароварі. Паломники робили парікраму цього озера протягом тисячоліть, оскільки воно є джерелом усіх духовних енергій. Люди здійснювали парікраму до цього повного Амріти озера протягом останніх тисяч років. Так робили всі мудреці та вчені минулого. Я також багато разів робив парікраму до цього святого озера. Це місце є ніщо інше, як рай для індусів та буддистів. Зараз багато туристів і паломників з інших частин світу приїжджають сюди і так само насолоджуються перебуванням на березі цього озера.

Вісімдесят чотири сіддхи також проводили свій час у місцевості між Мансароваром та Кайласом. Багато відомих святих, таких як Хедіякхан Бабаджі, Латурія Баба, Сомбарі Баба, Сарвешварананда Джіі, Тапован Махарадж, Баба Сітарам, – і це лише імена небагатьох, – хто багато разів робили парікраму. Тих, хто це зробив є набагато більше.

Мудрець Падмасамбхава, який започаткував буддизм у Тибеті, зробив парікраму 108 разів. Він створив багато монастирів, а також власний тапостхал на березі цього озера. Нараян Свамі та Пранавананда є відомими святими недавнього часу. У минулому було три святих на ім'я Нараян Свамі. Вони побудували ашрам у селі Сікхон, розташованому в Пангу вище Дхарчули.

Свамі Пранаванандаджі також привіз човен з Індії та поставив його на озері. Однак це не сподобалося віруючим тибетцям і ченцям, які вважали, що священне озеро буде осквернено цієї дією, і це може виявитися несприятливим для Тибету.

Довгий час Мансаровар був раєм для паломників. Червона армія, під час і до Культурної революції в Китаї, знищила більшість храмів та монастирів. Згодом більшість монастирів було відновлено, але зруйновані ними храми не відновили. Долина, яка раніше відлунювала співом мантр, таких як "Ом Намах Шівая" та "Ом Мані Падме Хум", знову активна. Пташине життя знову повернулося сюди через багато років. Знову з’являються стіни з картинами великих людей, таких як Будда та Мані. Озеро Мансаровар має площу поверхні близько 100 квадратних миль. Довжина його парікрами становить 90 миль, а максимальна ширина 54 милі. Парікрама на сході, півдні, заході та півночі становить 16, 10, 13 і 15 миль відповідно. Мансаровар ще називають Сома-Ванг, а Ракшас Тал – Лунг-Со. Периферія озера Ракшас-Тал більша, ніж Мансаровар. На берегах озер знаходиться 8 монастирів. Монастирі Гуджал, Чейу, Четкі, Лун-Боно, Пунарі, Шера-Лунг, Унаго розташовані навколо Мансаровара, а один монастир під назвою Супагая розташований на заході Ракшас-Тала.

Для парікрами навколо Мансаровара потрібно мінімум чотири дні. У цей період ви зможете робити лише парікраму навколо святого озера, але не матимете часу, щоб побачити рідкісні та важливі духовні місця й печери, де святі все ще живуть і виконують свою садхану. Червона армія досі не в змозі до них дістатись.

Поки ми йдемо я опишу деякі з цих печер. Існує парікрама Ракшас-Тал, яка проходить через красиві долини. Вона важча, ніж парікрама Мансаровар. Озеро Ракшас-Тал розляглось на площі в 130 кілометрів, і парікрама навколо нього займає мінімум 6 днів. У Ракшас-Тал є два острови. Це Топ-Серма та Лайя-То. На шляху парікрами Ракшас-Тал не можна знайти притулку. Ночувати доводиться знаходячи притулок серед каміння та ущелин. У цих місцях можна знайти тисячі качиних яєць та яєць ханса (лебедів).

На південь від Ракшас-Тал є село. Воно називається Кардунг. Це єдине село в цій місцевості. Люди з цього села приходять сюди збирати яйця для їжі. Багато з них при цьому гинуть, оскільки до місця, де є яйця, дуже важко дістатися. Ракшас-Тал має великий острів під назвою Топ-Серма, що розташований у західній частині озера. Це поблизу Деварінга, біля точки входу з боку Індії. Багато дивних і незрозумілих явищ можна побачити вночі на цьому острові.

Дістатися до гірських хребтів району Ракшас-Тал можна з боку Індії, оскільки кордон тут не позначений. Вся територія засніжена, і є таємні стежки, якими святі досягають цієї місцевості з Індії. Цей підхід пов’язаний з Бадрінатхом в Індії. Невелика стежка веде від Тапована, в районі Джошіматх, до Гяніма-Тіртхапурі, а потім до Кайласа. Одна зі стежок досягає Ракшас-Тал. Дракони з тілом, як у пітона, зустрічаються на пагорбах Ракшас-Тал. Вони живуть як у воді, так і в печерах. З собою вони мають мані (дорогоцінний камінь), золотого кольору розміром з яйце. Ці тварини завжди з собою мають мані, і цей мані випромінює світло.

Цих драконів також іноді бачили в озері Мансаровар. Житель Нью-Йорка, на ім'я Скотт Макнамара був вражений, побачивши одного з них. Я також бачив одного під час сходу Сонця.

Отже, давайте почнімо парікраму. Точка старту залежатиме від того, де ви зупинилися. Парікрама Мансаровар завжди виконується після завершення парікрами навколо Кайласа. Зараз керівники груп туристичних агентств відводять паломників на берег озера після закінчення парікрами Кайлас. Табір для індійських паломників розташований біля монастиря Чейу. Біля монастиря є село, в якому створені адекватні умови для проживання. В селі є джерела з гарячою водою.

Зараз в регіоні Дарчен розроблена дорога, яка перетинає річку Ума в місці під назвою Баранга та з’єднується з головною дорогою, що веде до індо-непальського кордону. Ця дорога проходить через район між Мансароваром і Ракшас-Тал. Річка під назвою Ганга з'єднує Мансаровар з Ракшас-Тал.

Раніше індійські та непальські паломники починали паломництво з берегів цієї річки і поверталися туди ж після завершення парікрами. Раніше парікрама починалася з монастиря Чеу, а також із Сеті Ятри Нівас. Зараз усе змінилося, і тепер створені кращі умови. При бажанні парікраму можна зробити за один день на джипі. Туроператори привезуть вас до кемпінгу у Мансароварі. Ці джипи не пов'язані з туроператорами, але їх можна орендувати для парікрами. Проте по всьому маршруті парікрами дороги не зроблені. В озеро впадає багато річечок, через які немає мостів, і транспорт не може їх перетнути. Табори паломників у Сеті, Чейу Гомпа та Ганга-Чу знаходяться в одному районі та розташовані поруч один з одним.

Почати парікраму можна з будь-якої з перерахованих вище точок, можна натрапити на старовинне село Куе, яке ще називається Хорер. З цього місця починають парікраму місцеві тибетці. У минулі часи можна було вільно починати парікраму з будь-якої точки, але зараз це не так. Китайська армія встановила контрольно-пропускні пости в різних місцях на березі озера, і звідти вони спостерігають за паломниками. У Куе, розташованому на північно-західній стороні озера, є невеликий ринок, там можна знайти багато корисних речей. У селі можна також знайти житло. Це місто розташоване за 28 кілометрів на схід від Бараги, звідти іде дорога Кайлас-Лаотсе і Джангва (на кордоні Китаю з Непалом). Цим шляхом прибувають паломники з Непалу. Пагорби поблизу цього місця дуже благочестиві, оскільки це було місце бонпо, релігії, яку дотримувалися в Тибеті до того, як святий Міларепа переміг Майстра бонпо, і заснував буддизм у цій місцевості. Його ще називають Пона-Ді.

По суті, потрібно перетнути пост Барага, незалежно від того, приїжджаєте ви з Непалу чи Індії. У ньому перевіряють проїзні документи. Берега озера з боку Хорер – це величезна красива рівнина, де був зроблений чортен із його особливими прапорами. Біля мосту на річці є ще один чортен. Це місце знаходиться в декількох днях переходу від Чеу (сторона Сеті). Якщо ви починаєте паломництво з боку Хорер, то велике озеро на південній стороні не є Мансаровар, і тут важливо не помилитись. Ми повинні залишити це озеро і рухатися на захід.

Я багато разів таборувався в Хорер, у тому числі двічі, коли Йога Мата Кейко Айкава з Японії супроводжувала мене в паломництві. Також неодноразово я приходив сюди і наодинці. У цій місцевості я вперше побачив змію-дракона. Зараз 2002 рік і я роблю цю ятру в котрій мене супроводжують Четна Мата, Шраддха Мата, Чандра, Мангал Гірі, Кусум, Каша з Польщі, Камал Гірі, Скотт із США, Каруна, Пурушоттамаджі з Бхопала, Раоджі, Свамі Расананд та  разом з ним малайзійська сім’я.

Я розповім вам про парікраму Мансаровара так само детально, як і про парікраму навколо Кайласа. Для цієї парікрами потрібно щонайменше чотири дні. Однак, якщо я один, то можу витратити на це скільки завгодно часу – від одного до шести місяців. Це тому, що все освячено спогадами про святих минулого, які робили важку садхану в цій місцевості. Вся ця місцевість несе їхні благословення та вібрації. Усі святі, ріші та йогини високого рівня присутні тут під час сходу Сонця та медитують на березі цього озера.

Рухаючись в південно-західному напрямку ми досягнемо кінця парікрами що на північному-сході озера. Тут є шила під назвою Кармапа. Кармапа у минулому був реалізованим святим. Ця шила погано позначена, і її потрібно знайти серед багатьох їнших шил, що знаходяться в цій місцевості. У певному сенсі ця шила є покажчиком, який вказує маршрут, котрим потрібно йти для парікрами. Залишаємо шилу позаду і рухаємося берегом озера до монастиря Шера-Лунг. З цього місця одна дорога веде до монастиря Пунарі. Цей шлях не є частиною парікрами Мансаровара. Цей монастир Шера-Лунг знаходиться в напівзруйнованому стані, оскільки його досі не реконструювали. Однак на цьому місці живуть святі люди. Він називається Лаунг-Пауна. Цей монастир знаходиться приблизно на 300 метрів вище озера. Він розташований біля підніжжя гори Пунарі на висоті 5460 метрів. Вигляд на Мансаровар і на Ракшас-Тал з цього місця захоплює подих. Якщо ви можете, то повинні відвідати цей монастир. Щоб зробити парікраму до цього місця потрібен цілий день. Звідки б ви не почали парікраму, зупинка першого дня буде, по суті, у Шера-Лунг або Лаунг-Пауна.

Парікраму Мансаровара слід виконувати за годинниковою стрілкою. Це важкий шлях і не для людей зі слабкою душею та тілом. За це слід братися добре подумавши.

Це подорож в якій у вас можуть трапитись великі зміни. Паломник може навіть померти під час паломництва. Таким чином, ви повинні приступити до цього з належною обережністю та підготовкою. Люди, які прибувають з Індії, проходять медичний огляд на придатність до подорожі. Однак таку перевірку не роблять для паломників з Непалу, Тибету, Каракоруму та Пакистану, і через це багато паломників гинуть. Таким чином, перед тим, як приступити до ятри, потрібно приділити належну увагу своїй фізичній формі та здоров’ю. Якщо ви живі, а не мертві, то завжди можна колись зробити ятру. Усім тим, хто зміг зробити ятру, дуже пощастило. Це все завдяки благословенням Господа Шиви. Таким чином, я б радив усім, хто бажає здійснити ятру, акліматизуватися до великої висоти. Якщо ви починаєте з Сеті Ятра Нівас, а потім кілька миль рухаєтесь у північному напрямку, то досягаєте західного куточка. Потім потрібно піднятися на каменепад висотою близько 100 метрів. Далі ви досягаєте нижньої частини Сери, перетнувши яку, потрапляєте в Чак-Та-Шал-Ган, де є рівнина, що вічно покрита льодом. Зазвичай тут заведено падати ниць і вітати всі напрямки, а також божества, котрі керують цими напрямками.

Це місце знаходиться прямо навпроти монастиря Шера-Лунг. Далі маршрут парікрами проходить через долину, повну скель з червоного каміння. Ця долина має змієподібну форму. Після пологого підйому ви потрапляєте на берег річки Ганг. Монастир Чеу знаходиться на деякій відстані від річки Ганг. Цей монастир знаходиться на північно-західній стороні озера Мансаровар. Просуваючись далі, ми досягаємо великої рівнини де знаходять золото. Це місце називається Серка-Кхіра (або місце, де знаходять золото). Раніше деякі паломники могли знайти в цьому місці самородки, але тепер уся територія огороджена, і золото тут видобуває китайський уряд. На ці копальні подається вода з озера Мансаровар, і після занурення в воду золото просіюється та сушиться.

У цьому місці Ганга виходить з озера Мансаровар. Ця земля дуже важлива для індійських святих. Ганга з'єднує озера Мансаровар і Ракшас Тал й зникає. Не можна сказати чи це та сама Ганга, що виходить із Гомукха. Однак існує маршрут від Гомукха до Кайласа, який проходить через Тапован, Нанданван і Чакра-Тірт. Інший маршрут починається від мосту в долині Бахірав і йде до Хеланга, який також є точкою входу в Тибет. Річка Ганга дуже широка там, де вона витікає з Мансаровара. У цьому місці її важко перетнути. Цей берег річки Ганг скелястий, тому важко спуститися до річки та перетнути її. Від дороги, що з’єднує Індію з Тибетом, починається невелика доріжка, і якщо спуститись з цієї доріжки, то тут можна перетнути Гангу. Річку також можна перетнути в місці злиття з Ракшас Тал. Є багато печер, які були зроблені в прямовисній скелі індуїстськими та буддистськими святими. Деякі з цих печер великі й простягаються всередину схилу гори на досить велику відстань. Їм тисячі років і вони приховані від погляду звичайних паломників. У минулому багато святих жили в цих печерах. Навіть сьогодні тут живе кілька хороших святих. Ці печери були врятовані від знищення Червоною армією під час Китайської культурної революції, ймовірно, тому, що червоногвардійці не змогли їх знайти. Ці печери належать високорозвиненим святим, і зазвичай увійти в них неможливо. Потрібно відвідати їх, якщо це можливо, і віддати шану в перший і останній день Мансаровар парікрами, тому що ця земля є великий тапостхал стародавніх святих.

Раніше на дорозі, що веде від рівнин Ганги до монастиря Чеу, був храм. Він був зруйнований Червоною гвардією під час Культурної революції, і досі не відновлений. Поблизу монастиря є багато печер, більшість з яких знаходяться під землею. Тут також були джерела з гарячою водою, але вони зараз висохли. Проте гаряча вода все ще тече у внутрішній печері. Деякі з цих печер побудовані таким чином, що вони отримують воду безпосередньо з самого озера Мансаровар. Ці печери розташовані на трав'янистих рівнинах або на схилі пагорба, і звичайні паломники та гіди не знають про їх розташування. У деяких печерах є природні джерела гарячої води.

У минулому ця територія була подарована Падмасамбхаві, великому індійському святому тантрику, який започаткував буддизм у Тибеті. Ця територія є священним місцем зупинки індійських йогів і святих. Це не надто далеко від індо-тибетського кордону. Тибетці дивляться на Гангу протягом усього року, тому що Ганга вважається лінією удачі для Тибету. Цей берег Мансаровара є духовним небом для всіх сіддхів та святих. З одного боку звідси можна побачити хребет Гурла-Мандхата, а з іншого гору Ом, висота якої становить 7694 метри.

Кажуть, що той, хто в цьому святому місці занурюється в озеро, досягає Брахма-Локи. Подібним чином той, хто п'є цю воду, досягне Шива-Локи і звільниться від гріхів багатьох втілень.

Вода озера Мансаровар сяє тут, як перлини. На захід від нього знаходиться Ракшас-Тал. Згідно з Пуранами, це вважається тапостхал царя Равани. Кажуть, що Равана зробив у цьому місці велику тапас’ю – він відрубував собі десять раз голову і пропонував її Господу Шиві, щоб отримати його милість. Раніше вода цього озера вважалася святою, але відтоді, як Ракшаси почали їсти м'ясо і вживати спиртне, колір води став таким же темним, як і колір моря. Воно стало непридатним для купання та пиття. Навіть птахи і звірі перестали ним користуватися. З тих часів Ракшас-Тал став бурхливий. Тут виникають такі великі хвилі, які зазвичай можна побачити тільки в океані. Ракшас-Тал уособлює собою темряву.

Легенди розповідають, що одного разу божественна риба прилетіла з небес і створила тунель, щоб з’єднати Ракшас-Тал з озером Мансаровар, щоб чиста вода Мансаровара могла надходити до Ракшас-Тал. Цей тунель є річка Ганга.

Тибетці завжди спостерігають за річкою Ганга, щоб передбачити долю Тибету на майбутні часи. Якщо рівень річки піднімається, це віщує добро для країни, і навпаки.

Був час, коли річка Ганга висохла. Я теж бачив її в абсолютно сухому стані, але тоді ще не знав про цю легенду. Саме в той період усі релігійні місця в Тибеті були знищені. Духовні сили також не змогли зупинити ці події, що навіть Далай-лама був змушений тікати з Тибету. Проте протягом багатьох років у Ганзі достатньо води, і Тибет став знову процвітаючим. Більшість зруйнованих монастирів та інших релігійних споруд відновлено. Паломництво до Кайласу, Мансаровара та інших благочестивих місць почалося знову, і Тибет переживає безпрецедентне матеріальне процвітання. Найвищий гуру тибетців, його святість Далай-лама, в не надто віддаленому майбутньому також може знову повернутися до Тибету, тому що девати та сіддхи щасливі. 

Декільком щасливчикам вдалося побачити золоту рибку в Мансароварі. Містер Скотт Макнамара, який приїхав зі мною в паломництво з Нью-Йорка, зміг побачити цю золоту рибу-дракона.

Був ранок, і раннє сонячне проміння падало на Мансаровар. Раптом я побачив золоту рибу, схожу на дракона. Бачити дракона це те саме, що побачити Шеша-Нага, але побачити золоту рибу у формі дракона – це не що інше, як милість Господа.

Перший день паломництва до Мансаровара відбувається з табору паломників Сеті до монастиря Лангпона. По дорозі ми перетинаємо річку Гангу, монастир Чер-Піка та приховані печери. Після цього буде монастир Чеу, за яким йде рівнина з золотими копальнями, перевал Шалунг і, нарешті, досягається Лагчен. Між ними можна зустріти монастир Фук. Дорога тут кам'яниста. Цей монастир знаходиться за 5 кілометрів від монастиря Чер-Пік. Цей монастир, розташований на західному березі річки Г’ямо, він був побудований в ім'я Шак'ямуні. Цим монастирем опікувався монастир Хеміс з місцевості Ладакх в Індії. Він був знищений червоногвардійцями і досі не відновлений. 

Парікрама другого дня – це від Ланг-Пона до Сера-Лунг. Від монастиря Ланг-Пона маршрут віддаляється від озера і піднімається в гору. Це важкий підйом. З цього місця рівнини Кайласа виглядають дуже мальовничими. Просуваючись далі, ми натрапляємо на три невеликі озера. Пройшовши дванадцять кілометрів у східному напрямку, ми досягаємо озера під назвою Шам-Тал, яке знаходиться на західній стороні Мансаровара. Озеро Курак-Ял-Чунга знаходиться на північний схід від Шам-Тал. А озеро Дінг-Тал на півдні. Від цих озер треба йти в північному напрямку. Тут дорога рівна і шлях легкий. Цей шлях приведе нас до східної частини Мансаровара з Ланг-Пона. Якщо підійти зі сходу від Ланг-Пона, то краєвид гарний. Однак по дорозі є багато малих річок, а також вода з двох менших озер потрапляє в Мансаровар і тому перетнути їх важко.

Озеро Курак-Ял-Чунга вважається ніби головою Мансаровара. Дакіні приймають духовне омовіння в цьому озері. Кажуть, що парікрама Мансаровара не вважається завершеною, якщо не виконати парікраму озера Курак-Ял-Чунга. На деякій відстані на схід від Мансаровара є ще одне озеро. Воно називається Дінг-Тал. Паломники з Кайласа можуть дістатися сюди з монастиря Джут-Руле, перетнувши річку Палчуна. Потім вони з цієї точки починають парікраму навколо Мансаровара і після двох днів ходьби досягають Сера-Лунг.

Сера-Лунг – це долина, котра означає “камінь з якостями пекла”. Тут є монастир, який був зруйнований, але згодом відновлений. Монастир Дрон-Кханг-Кагу був побудований на правій стороні долини після водоспаду. Тут живуть лами. Оригінальний монастир, який був на східному боці долини, був зруйнований, і його залишки все ще можна побачити. У цьому монастирі є образи Гуру Рімпоче, а також Шак’ямуні. Тут є дуже красива дхармашала, яку побудував індуїстський святий. Раніше тут зупинялися паломники. З того часу вона була знесена. На її стінах написана мантра “Ом Мані Падме Хум”.

Є місце котре називається Сора-Дрі-Он-Кханг і воно знаходиться на березі озера Мансаровар. Навколо цього місця є три пагорби, які носять імена трьох Деват, тобто Чана-Дорджі, Ченресі та Джаам-Пелаянг. Пагорби називаються Рінгсан-Гомпа.

Ще два кілометри вище по парікрамі шлях виходить на піщану рівнину. Колір піску тут білий. Піщинки тут мають п’ять різних кольорів: золотий, срібний, колір черепахи, корал і залізо. Тибетські паломники кладуть трохи пішинок в рот. Цей пісок має лікувальні властивості і лікує деякі хвороби. У цій місцевості є багато трав. Ці трави мають дуже приємний аромат.

Похід від Шера-Лунг до Гунго знаходиться на парікрамі третього дня. Звідси бере початок річка Брахмапутра. Цю річку місцеві називають Тсанг-По. У цьому місці беруть свій початок багато річечок.

Ця частина парікрами в південній частині Мансаровара вважається дуже важливою. Стежка парікрами зникає приблизно через пів кілометра від Сера-Лунг, і її потрібно шукати. Далі є водоспад і дерев'яний місток. На цьому місці є багато прапорів, вивішених паломниками.

Йдучи далі, маршрут знову виводить нас на берег озера. Після приблизно 18 кілометрів маршу ми побачимо залишки монастиря Нінго (Яренанго).

Великий майстер Атіша зупинявся тут, він дуже поважав Гуру Рімпоче. Існує стежка маршруту парікрами до Амбу-Фук, який знаходиться на березі річки Брахмапутра. На іншому березі річки є багато гарячих джерел. Вода в деяких з них дуже гаряча. Тому їх назвали “джерела божевільної води”. Навколо Амбу-Фук також є багато печер.

У цій долині є незліченна кількість кунд з гарячою водою. На відстані одного кілометра від цих гарячих джерел на берегах Тсанг-По є кілька інших гарячих джерел, які називаються Тома-Мопо. Раніше індійські паломники входили в Тибет цим шляхом. Цим же шляхом потрапив до Тибету і йогі-філософ Атіша.

Рухаючись далі, натрапляємо на рівнину, яка називається Чак-Та-Шал. Це місце, де потрібно лежати ниць і віддавати шану всім сторонам, Девам, Деватам і божествам місцевості. Тут багато стін, вкритих мантрами “Ом Мані”. Також тут є кемпінг.

У цьому районі протікає річка Річунг, яка впадає в озеро Мансаровар. За чотири-п'ять кілометрів від цієї річки є монастир під назвою Туго-Тхугол, де живуть деякі святі лами.

Щоб дістатися до монастиря Туго від Сера-Лунг потрібно 7 годин. Колись це був прекрасний храм у тибетському стилі, який зруйнувала Червона армія. Однак він був реконструйований. Це місце особливо важливе для індуїстських паломників, які, занурюючи все тіло в крижану воду, приймають тут ритуальне омовіння. Тибетські паломники просто бризкають водою на голову і трішки її випивають.

Це місце є важливим для всіх паломників. І Аатіша, і Лот-Шава залишалися тут на тривалий час і робили тапас’ю. Тут є образ Брадж-Дхара або Дордже-Янг. З цього місця відкривається чудовий вигляд на Кайлас і Мансаровар. Позаду монастиря є урядовий гостьовий будинок. У монастирі живуть буддійські лами. Це місце торгівлі непальськими товарами, і цим маршрутом приходять непальські паломники здійснити Кайлас ятру. Це єдиний монастир який побудований на березі озера Мансаровар. Це місце захищене гірським хребтом Гурла-Мандхата, що рятує монастир від хуртовин і сильних вітрів. В цьому місці річка Ануда, що тече з південних гір, впадає в Мансаровар.

Парікрама четвертого дня йде від Туго до Сеті, початкової точки нашої парікрами. Зараз монастир Туго з’єднаний автомобільною дорогою з Таклакотом (Пуранг), Дарченом і Сікванхом (Алі). Парікрама йде вздовж берега озера на деякій відстані. Завдяки озеру на півдні, а також меншій водоймі з іншого боку, ця місцевість є майже постійно вологою. Таким чином, це місце гніздування качок і ханса (лебедів) жовтого кольору та багатьох інших видів птахів, які влаштовують тут свої гнізда. На деякій відстані від Мансаровара в південно-західному напрямку є озеро меншого розміру. Це озеро називається Сушуп. Воно отримує воду з Мансаровара, і вода з цього озера ніколи не витікає. Сушуп означає лук. На березі цього озера є Чак-Та-Шал-Ган, тут паломники падають ниць і віддають шану духовним силам, в такий же спосіб як було описано раніше в цій книзі. Рухаючись далі по парікрамі, можна зустріти велику кам'яну шилу під назвою Момо-Дунгу. Цей камінь є нагадуванням про ламу, який чудесним чином перетворив шматок грубого хліба на цей камінь. Паломники роблять тут приношення приготованими стравами з рису та хліба. На деякій відстані від Мансаровара є дугоподібне озеро Сушуп.

Коли ми йдемо далі, то можна знайти багато прекрасних природних печерних утворень. Після 7 км шляху досягаємо монастиря Гаушал. Він розташований трохи вище, ніж маршрут парікрами. У цьому монастирі зупиняються паломники, які сповідують Бонпо. Цей монастир має веранду та кімнати для лам. Є також великий молитовний зал, який називається Йінресі, це ім'я Бодхісаттви (втілення Авілокешвари) з тисячами рук. Це також означає Господа Вішну з тілом як весь космос. За цією залою є печера, яку не так просто побачити. Ця печера є таємним місцем проживання йогів високого рівня.

Звідси індійські паломники починали свою парікраму. Кілька святих людей все ще роблять саме так. Шлях на південь від монастиря Гошал іде через пагорби до будинку відпочинку пілігримів у Сеті і річки Ганги, що є початковою точкою парікрами. Ця стежка перетинає високу точку, звідки відкривається чудовий вид на всю місцевість. Щоб дістатись до Сеті потрібно цілий день. З цього місця до берегів Ганги дві години ходьби. Озеро Мансаровар з цього місця виглядає як гігантська черепаха. Це як Качхап Аватар з індуїстської міфології. Господь прийняв форму Качхап (Черепахи), щоб тримати світ, оскільки Шеша-Наг втомився і вже не витримував ваги Землі.

Увесь маршрут парікрами становить 70 кілометрів і виконується за 4-6 днів. Навколо парікрами є дорога, але вона ще не закінчена. Тибетські паломники надають більшого значення північно-західній частині озера і після молитви та ритуальних підношень повертаються до місць у цій частині.

Парікраму слід робити до настання сезону дощів, поки рівень води ще не піднявся. Район Мансаровара виглядає дуже красиво взимку, коли вся територія покрита снігом. Усі річки, ставки та водоспади повністю замерзають. Існує хребет котрий назвається Канг-Ті-Се, він має форму піраміди й простягається від Індії на півдні і до західного та центрального Тибету.

Кайлас, обитель Господа Шиви, виглядає як чудовий орнамент. Якщо поглянути на Кайлас з початкової точки парікрами, то здається, що Кайлас схожий на гірлянду. Ніби вся гора Кайлас вкрита тисячами сходів, що у формі свастики ведуть до обителі Господа Шиви. Тибетці також вважають що це обитель є чудовим палацом Бога, котрого вони називають – “Дамчок”. По обидва боки озера Мансаровар велично височіють гора Дордже-Фагмо і гора Кайлас. Мансаровар передає послання співчуття та знання всьому світу.

Глава 9   Зміст   Голосарій

Парікрама третього дня – це від Джот-Рул-Фук до Дарчена. Траса проходить уздовж річки Джонг, що протікає на південний схід від Кайласа. Цей заключний маршрут є легким, всі труднощі парікрами позаду. Ця частина регіону Кайлас є країною тантри та сексуальних практик, котрі пов’язують з тантрою. Дакіні багатьма способами впливає на ментальні та фізичні енергії людини. Це ще називають землею Міларепи. До Міларепи ця область була під владою майстра бонпо Наро-Бон-Чунга. Міларепа був відомим святим поетом Тибету, він зробив цю печеру та написав тут тисячі віршів. Існує багато легенд, пов'язаних з чудесами Міларепи в цій місцевості.

В печері можна знайти відбитки ніг Міларепи, також на каменях поруч і на вершині печери. Ця печера існує з незапам'ятних часів, і з пуранічної точки зору це є територія Богині Калі та її Бхайрави і Бхайраві. Багато хто медитували тут, щоб отримати магічні духовні сили. Навіть цар Равана робив садхану в цій місцевості, але пізніше пішов до Ракшас-Тал. Вся ця територія є скарбницею різнокольорового каміння, тут можна знайти камені найрізноманітніших відтінків.

Ця область також є землею Ратна-Шамбхава, що є іншою назвою аватара орнаменту. У цій місцевості можна знайти багато стін, на яких написана мантра “Ом Мані Падме Хум”. Господь Будда зображений тут як Шак'ямуні в багатьох формах.

Багато індуїстських паломників відвідують цю місцевість. Але не зважаючи на таку кількість індуїстських паломників, які приходять сюди, не було зроблено жодного напису на хвалу Господу Шиві, і це викликає жаль та смуток. Ця земля Господа Шиви є свідченням жалюгідності та байдужості з боку індуїстських паломників. Після 1980 року я багато разів здійснив парікраму навколо Кайласа. Тибетські паломники, які сповідують релігію буддизму, систематично змінювали назви цих стародавніх місць (котрі в Пуранах пов’язані з Господом Шивою) і перетворювали їх на імена буддійських святих. Навіть Падмасамбхаву, котрий був індійським святим, в Тибеті називають Гуру Рімпоче. Таким чином, уся територія була, так би мовити, тибетизована. Індуська нація не доклала жодних зусиль, щоб залишити відбиток своєї культури у цій землі. Здається що нас це не турбує.

Стародавня культура Індії походить від Арьяварта, котра у минулому була землею, що сповнена величності та культури. У нас така потужна культура, але жодних зусиль відродити її не було. Китай дозволив паломникам здійснювати паломництво 22 роки тому. Буддійські монахи за підтримки китайського уряду реконструювали більшість ступ і монастирів, але індійський уряд не зміг створити навіть найелементарніші зручності, що необхідні індійським паломникам, які відвідують святий Кайлас. Ремонт і реставрація храмів та культових місць здається далекою мрією. Як можна звільнити уряд від прокляття Господа Шиви, якщо вони не зроблять щось для покращення та відновлення святинь і храмів, зруйнованих вандалами в районі Кайлас, а також у районі Таклакот-Дарчен. Уряд Індії має подбати про те, щоб були створені належні умови для добробуту паломників, які прибувають до цього найсвятішого місця індуїстів. Керувати країною – це не єдине, що потрібно робити. Захист культури та релігії також є головним обов'язком правителів. Релігія наповнює життєвий шлях метою, щастям, красою та насолодою. Правителі та всі лідери втратили своє коріння, і це віддаляє їх від індуїстського Атмана, індуїстської ідеї та індуїстської душі.

Кожен індус втрачає зв'язок з нашою давньою історією. Якщо Індія в майбутньому хоче стати великою, то цьому аспекту необхідно приділити належну увагу. Багатство і дешева популярність – це не єдина ціль, заради якої ми втілилися на Землі. Ці речі просто дають деяке тимчасове задоволення, але це не дає розвиток і не може зробити людину йогом. Коли вони відправляться на той світ, земля Кайлас-Мансаровар запитає індійських лідерів, і що вони тоді скажуть? Всі вони егоїстичні і живуть заради себе. Вони стали нерелігійними, бездушними, а їхні серця позбавлені божественних якостей милосердя, любові та співчуття. Що вони зробили для покращення вашої душі, для того, щоб ви могли стати кращими людьми? Що ви всі зробили, щоб захистити чудову спадщину, залишену вашими предками? Таким чином, усі індуси, особливо лідери та ті, хто здатний приймати адміністративні рішення, мають обов’язок звернути увагу на Кайлас і покращити жалюгідний стан справ. Якщо вони цього не зроблять, для них не буде ні перепочинку, ні миру, ні звільнення. Навіть після смерті, Ямарадж припинить їхню подорож до вищого та приємного загробного життя, і вони потрапивши у справжнє пекло страждатимуть від мук, хвороб та будуть позбавлені спокою.

На цій парікрамі третього дня зустрічається багато невеликих річок, які беруть початок з району Кайлас. Недалеко від храму є золотий каньйон, який називають Трангмер і Трангсер. Він у червоно-золотистих кольорах. У північно-західному напрямку розташовані високі вершини. Багато невеликих річок беруть початок звідти у вигляді невеликих водоспадів. Це прекрасне і незабутнє видовище. Ця рівна місцевість розташована між пагорбами та річкою. Після цього ми досягаємо четвертої засніженої рівнини в парікрамі. Вона називається Чак-Та-Шал-Ган. Потрібно лежати ниць або віддати шану всім напрямкам, усім божествам, що належать до цих напрямків, а також усім мудрецям і святим теперішнього або минулого. Річка Чжун витікає з цього льодовика і впадає в озеро Мансаровар. Це подорож, яка займає дві-три години. Є кілька місць, які варто побачити на цій ділянці. Ви не повинні поспішати повертатися, але приділіть трохи часу, щоб побачити їх. Люди, які роблять парікраму верхи на коні, дуже стурбовані, тому що постійно бояться впасти, і вся їхня увага зосереджена на тому, щоб всидіти на коні. Вони просто роблять парікраму і більше нічого. Ці паломники не отримують переваги даршану та шактіпату Сіддха-Стхала, котрі є центрами сили божественної енергії.

У описаному вище червоно-золотому каньйоні є стіна з напівдорогоцінного каміння. На цій стіні дорогоцінним камінням у шість рядів були написані мантри. Існує шила, схожа на стільницю, на котрій знайдено відбиток фігури коня разом з мандалою. Трохи подалі є ще одне шила, на якій є інший напис. Кажуть, що божественний кінь, який перелітав з однієї скелі на іншу, створив багато мандал (енергетичних діаграм). Цей божественний кінь є кінь Індри, описаний у давньоіндійських писаннях. На деякій відстані від цього місця знаходиться Чанг-Тханг, місце, яке було під контролем царя демонів, який мав багато божественних сил. Згідно з легендою, його вбив цар Гесар. Гесар – тибетське ім'я царя Індри в індійській міфології. Трохи осторонь можна знайти скелю, яка нахилена до іншої скелі. На цій скелі можна побачити відбиток руки. У цьому ж ряду є багато скель, розташованих по прямій лінії. Другий камінь представляє грудну частину і називається Лоа-Ранг-Джунг. Так само третій камінь означає генеративні органи дикого яка, і це називається Гу-Маранг-Джу-Ремо. На західній стороні можна побачити різнокольорові гори під назвою Трангсар і Трангмер. Ця область Ранг-Джунг-Гхаджг-Бала означає бога багатства. Поруч з нею є жовта шила з печерою що називається Жан-Лаб.

Печера Жан-Лаб – дивовижна. У ній можна знайти особливий тип землі (котрий називають золотом), а також особливий вид атеру (вапна). Камені в цій печері мають особливу властивість, їх можна використовувати для лікування всіх видів очних захворювань. Після перетину цієї печери стежка йде пологим схилом і відводить нас подалі від берега річки.

Ця частина парікрами називається рівниною благочестивих каменів. Багато монахів роблять невеликі ямки в землі у пошуках рідкісної очищеної гальки, яку дуже важко знайти. Її носять на шиї. Вони рідкісні та дорогоцінні. Хто їх носить, тому гарантовано міцне здоров'я всієї родини і загальна удача в місці його проживання. Якщо випити воду, в яку натерли такий камінчик, він буде ефективною протиотрутою від усіх видів отрут. Далі, по парікрамі, ми потрапляємо до Чак-Та-Шал-Ган, останньої рівнини з льодовиком, цей льодовик знаходиться на захід від каньйону з золото-червоних кольорів. Паломники віддають шану, лежачи ниць на цьому місці. 

Тут парікрама розгалужується на два напрямки. Один веде до озера Мансаровар, а інший до ринку Дарчен. Звідси відкриваються найкрасивіші види на Мансаровар, Ракшас-Тал та Гурла-Мандхата. Річку Дарчен також називають Ума (дружина Господа Шиви). Якщо хтось хоче йти до озера Мансаровар, то йому доведеться перетнути річку Ума.

Після перетину річки Дарчен (Ума) паломництво на Кайлас вважається завершеним, і звідси починається парікрама до Мансаровара. Тибетське плато називають “Дах світу”. Гора Кайлас стоїть на Тибетському плато самотньо та велично, далеко від Гімалайських хребтів. Навколо Кайласа є парікрама марга (шлях парікрами) у формі Лінгама. Колись у минулому це було важливе місце та духовний центр для поширення культури з Індії до Тибету та Китаю. Усі індійські святі, ріші та муні ходили до Кайласу. Згодом ці святі заклали основу тибетської культури.

Усі, хто їде на паломництво до Кайласу, повинні йти з ідеєю докласти певних зусиль, поширюючи науку на благо Тибету. Це відповідає духу та духовним принципам індуїстських святих минулого, котрі дали духовні знання Тибету у формі Шак’ямуні та буддизму. Якщо ви робите парікраму з повним усвідомленням, ви зустрінете багато енергетичних центрів, які можуть дати всі ріддхи та сіддхи (надможливості). Не рекомендується робити парікраму з егоїстичним розумом або прийнявши будь-яку одурманюючу речовину. Якщо ви зробите таку помилку, ви втратите все.

Ви знайдете багато скелетів тварин із мантрами, написаними на їхніх головах, що принесені в жертву Господу. Місцеві жителі їдять м'ясо, п'ють отримане з ячменю вино, а також тривалий час не роблять омовіння. Вони носять брудний одяг. Однак вони дуже релігійні, і багато з них виконали парікраму тринадцять разів.

Ми всі повинні задуматися над тим, чи можливо вижити, не завдаючи шкоди іншій формі життя? Багато тварин, щоб вижити, вбивають дрібніших. Велика риба, щоб вижити, повинна вбити меншу. Сильні тварини вбивають і виживають, поїдаючи слабких. Велика частина людства використовує тварин і птахів як частину свого раціону. З іншого боку, багато релігій поширюють культ ахімси. Протягом останніх століть багато великих святих навчали ахімси. Однак насильство відбувається у підсвідомості та свідомості – свідомо чи несвідомо. Царство тварин не може вижити без насильства. Хтось повинен робити хімсу (вбивство), щоб інший міг жити. Хтось повинен бути переможений, щоб інший був переможцем. Народження нового тіла можливе лише тоді, коли старе тіло вмирає. Усе це є природним устроєм як частина Пракріті, і ніхто не може змінити цю систему.

Існує можливість досягти миру і щастя в ненасильстві, тоді як існування життя залежить від хімси. Виживання кожної форми життя залежить від іншої, меншої форми життя. Ви б знайшли і побачили це під час священного паломництва до Кайласу. Буддистські монахи і місцеві жителі їдять все, що заборонено нашою релігією. Послідовники Господа Будди виживають шляхом так званого насильства – отримуючи м'ясо як їжу.

Всі ми маємо йти своїм шляхом і не повинні дивитися на інших, знаходячи в них недоліки. Що стосується мене, то я був дуже здивований, побачивши, як деякі гуру давали дивні релігійні вчення. Вони ігнорували закони природи й говорили про ахімсу та божественну любов. Багато з цих релігійних гуру навчали принципам ахімси, впливаючи на розум людей, роблячи їх сповненими віри. Пракріті (Природа) дотримується своїх законів з незапам'ятних часів. Багато релігій стверджують, що тваринний світ був створений для використання людиною, але буддистська релігія, якої дотримуються на Тибеті, не вірить у це. Весь Тибет є невегетаріанським. Ламаїзм є сумішшю офіційної релігії та тантри. Вони без вагань вбивають тварин заради їжі. М'ясо кіз, овець і яків є їх основним раціоном. Що вони можуть вдіяти? У Тибеті неможливо знайти овочі та фрукти. Отже, ви повинні робити парікраму з благочестивим розумом, не турбуючись про те, що роблять інші, оскільки ви пішли на ятру (паломництво) для реалізації вашої власної істини.

Глава 8   Зміст   Глава 10

Парікрама другого дня починається від монастиря Дора-Фук до монастиря Джот-Руле. Маршрут другого дня важкий, оскільки потрібно перетнути Дролма-Ла, який є найвищим перевалом у цій подорожі.

Ця парікрама пов'язана з тонкими силовими центрами, які є як хорошими, так і поганими. Вони можуть означати Сварагу або Нарак. Цей маршрут також розділений на кілька ділянок. Парікрама другого дня дійсно виснажлива і для декого дещо страшна. Підйом важкий, і перевал Дролма-Ла блокує маршрут, як сам Володар смерті. Це дуже жорстке випробування у всій парікрамі. Час спливає повільно, і виникає відчуття, ніби життєві сили вичерпані, а підйом на вершину видається непосильним завданням. Це підйом приблизно на 7 миль і займає від трьох до чотирьох годин. Самолюбство людини зникає, і людина починає згадувати хороші і погані вчинки, зроблені в цьому житті. Це тому, що у кожен момент підйому стикаєшся зі смертю і бачиш її.

Перетинаючи перевал і просуваючись далі, можна знайти високу стежку, яка веде до вершини в східній частині Кайласа і йде на південь. Цей пік у східному Кайласі називається Шама-Ледрі-Дхаонгапо. Територія навколо цієї вершини є великою рівниною і її називають “рівниною 18 різних типів пекла”. З них вісім видів вважаються гарячими, а два інших сповнені випробувань. Шама-Ледрі-Дхаонгапо – це також назва дерева з якого видобувається специфічний металоподібний матеріал, що використовується для виготовлення ідолів. Північна частина цієї гори загострена, а центральна засніжена. Таке видовище викликає благоговійний трепет. Ця гора відрізняється від інших гір, її центральна частина скеляста з льодопадами, що дійсно справляє враження.

З цієї покритої льодом рівнини можна дістатися до Кайласа. До Кайласа звідси недалеко. Це є замерзла річка у формі улоговини.  За розміром це місце невелике, але в ньому є краса мистецтва. Виявляється, що це місце є свого роду терміналом, ніби воно призначене для зльоту та посадки якогось літаючого корабля, що використовувався для перевезення пасажирів. Здається, що величезні гранітні плити слугують як захист цього місця.

Кайлас від цього місця знаходиться в північному напрямку. А це місце знаходиться з правого боку на маршруті парікрами, і якщо подивитись, то воно буде виглядати як льодовик. Іноді звідси видно кунду, і коли йде сніг, то це місце покривається льодом і стає невидимим. У цьому районі є багато кунд з гарячою водою. Є й кілька інших, і вони холодні. Трохи попереду видно кілька вершин, схожих на піраміду. Їх видно з маршруту парікрами. Ці вершини зроблені з гранітного каменю і виглядають дуже мальовничо.

Усі ці місця є важливими на шляху парікрами. Дивлячись на них приходять відчуття, що пекло таки існує на Землі, хоча це одна і та ж місцевість. Коли потрапити на цю територію, то виникають різні відчуття, і атмосфера тут важка. Тибетські паломники зупиняються тут, падають ниць і моляться, щоб не піти в пекло після смерті. Вони намагаються якомога швидше перетнути цей район. Просуваючись далі, можна побачити красиву гору, яка має форму ворона. Здається, ніби вся гора є одним великим вороном. Вона називається Дхарок-Дхог-Чен. Пурани стверджують, що ця гора є обителлю Каг-Бхушунді, безсмертного святого у вигляді ворона. Трохи осторонь дороги є печера у формі ворона. Місцеві жителі називають її Джарок-Дрон-Кханг, що означає “печера мудреця Каг-Бхушунді” або “будинок з каменю”. Іноді паломники залишаються тут на ніч, а бажаючі роблять тут свою тапас’ю. Ця частина паломництва передбачає важке сходження. Через нестачу кисню та велику висоту ноги стають важкими, і кожен крок є зусиллям волі. Здається, ніби кінець життя вже близько.

Ця частина паломництва змушує людину усвідомити відчуття того, що станеться, коли життя закінчиться. Піднімаючись все вище і вище, гірські вершини ніби торкаються неба. Не лякайтеся, відпочиньте кілька хвилин після кожних 10-15 кроків, глибоко вдихніть і рухайтеся далі.

Вийшовши з долини смерті, можна побачити обитель і тапостхал мудреця Каг-Бхушунді. Вся ця територія відома як земля Ямараджа – Господа смерті. Місцевою мовою це називається Дікпа-Карнаак. Тримайте свій розум зосередженим на Господі Шиві, промовляйте Його ім'я або промовляйте ім'я Богині Тари та продовжуйте сходження. Ця територія є шакті-пітх Богині Тари.

Далі є місце привалу для втомлених паломників. На цьому місці багато прапорів. Один шлях звідси відокремлюється від треку і веде до Кайласа. Це місце називається Мангуе або місце Дакіні. Зараз шлях веде до перевалу Фандро-Сангалам. Місце Дакіні знаходиться одразу після перетину цього перевалу. Дакіні допомагає паломникам і рятує їх від небезпеки та проявляється у формі корови яка. Це та сама Дакіні (Сенге-Гронгапо), яка врятувала Йогі Гаут-Шанкапу від хуртовини й безпечно привела його до печери. Існує шлях під назвою Кандро-Сан-Галам, який є таємним шляхом, що використовують і контролюють Дакіні. Якщо хтось спробує йти цим шляхом, то божественні сили не дозволять людині йти далі. Кілька щасливчиків, яким вдалося пройти цей шлях і їх не зупинили божественні сили, побачили Матір Тару особисто.

Ті паломники, які зробили парікраму 12 разів, можуть безперешкодно рухатися цією стежкою. Кандро-Сан-Галам означає таємний шлях, який веде до Дакіні.

Коли з цього місця привалу підніматися вверх, то починається спуск, який дає багато відпочинку розуму та тілу. Ви досягаєте великої рівнини, яка є третьою Чак-Те-Сал-Гунг, що означає скута льодом рівнина, де можна впасти ниць і віддати шану всім святим місцям, святим, божествам та іншим астральним силам у всіх напрямках.

Раніше ця рівнина була вкрита снігом протягом року, але зараз це не так. Влітку сніги тануть. Звідси йде стежка до перевалу. Стежка відкрита і можна підійти зовсім близько до перевалу. Паломники беруть тут камінчики. Ці камінчики виглядають як плоть, тому їх і називають – Кандром-Куша (тіло Дакіні Деві). За допомогою цих каменів можна вилікувати багато хвороб.

Цей маршрут барвистий, як веселка, і він чарівний. Краса місця та усвідомлення того факту, що там присутні божественні сили, роблять відвідування найунікальнішим переживанням. Парікрама у цьому місці має ефект своєрідної перепустки. З листопада по січень дуже важко перетнути цю територію, оскільки в цей період тут глибокий сніг. Це називається Мангуе-Траіл-Падао. Наступне плато від цього місця називається місцем Господа Шиви.

У цій місцевості паломники пам’ятають про смерть і гостро відчувають її. Поки вони знаходяться в цій зоні, це відчуття їх не покидає. Вони практично відчувають присутність Дордже-Джегеге, Господа смерті. Тут можна знайти багато одягу, взуття, кісток, пучків людського волосся та іншого, що розкидане по всій території. На скелях вигравірувані чоловічі та жіночі фігури, і вони одягнені. Усі ці речі належать тим, хто помер, а їхні родичі приносять ці речі та пропонують Господу смерті на згадку про тих хто відійшов.

Є люди, що розрізають собі пальці і пропонують, підносячи кров. Інші лягають, ніби вони мертві, і медитують на стани після смерті. Вони намагаються увійти в стан бардо. Бардо – це стан, коли душа живе після смерті аж до моменту реінкарнації. Багато тибетців залишаються на ніч у цій рівнині і моляться. У верхній частині цієї пустельної землі смерті є велика скеля червоного кольору, на якій, як кажуть, є відбиток ноги відомого тибетського Йогі Міларепи. Досягнувши району Дролма і перебуваючи в цьому районі, буде постійно виникати думка про смерть.

Місцевою мовою цей Шива-стхал також називається Шиба-Та-Саал, що означає земля поховання. Це місце є дуже важливим для отримання звільнення та кращого життя для померлих предків. На цьому місці моляться за своїх покійних родичів. Це так само як пінда-даан, що зроблений у святому місці Гайя в Індії. Навіть Господь Рама зробив пінда-даан для свого батька, короля Дашаратха.

Паломники приходять сюди і виконують пінда-даан, але їхній метод виконання не схожий на той, котрий використовують в Індії. Вони просто приносять одяг, яким користувався покійний, і надягають його на фігуру, висічену в скелі, яка представляє покійного. Тибетці можуть привести себе в стан бардо після короткої медитації. У цьому стані вони дізнаються про своє майбутнє втілення. Чудово, що вони можуть таке зробити і це є цінно.

Якщо ви думаєте, що життя, яке ми знаємо, – це справжнє життя, то смерть – це лише зміна. Кожен день людина є свідком того, як люди вмирають, і їй не залишається нічого, крім як безпорадно спостерігати. Я багато разів був свідком смерті і бачив, як смерть забирає життя. Кожен смертний повинен померти, будь то домовласник, йогі чи будь-хто інший із тих, що отримали життя на Землі. Смерть неминуча, і їй потрібно вклонитися. Саме ваші минулі дії вирішать, де вам народитися – в людській чи будь-якій іншій формі. Таким чином, отримавши людське тіло, людина повинна насолоджуватися всім досвідом та негараздами життя. Роблячи це, потрібно спробувати знайти шлях до остаточного звільнення.

Хтось може бути королем чи жебраком, домогосподарем чи відреченим, освіченим чи неосвіченим, але ніхто не може сказати смерті – йди геть, бо колись все одно прийде час померти. Настане час залишити все майно, яке ми зібрали. Смерть спільна для всіх і кожен повинен пройти через цей вогонь. Вогонь неупереджений ні до кого. Сила здійснювати карму та діяти в будь-який обраний бажаний спосіб завжди є вибором людини. Якщо діяти мудро, то життєвий шлях стає успішним.

Отже, людина повинна змінити природу своєї карми і діяти таким чином, щоб могти розвиватися далі в цьому втіленні. Шива-стхал нагадує про усе вищесказане. Щоб досягти цієї точки парікрами, ми перетнули вісімнадцять видів пекла, після чого перетнули потаємне місце Дакіні. Отже, досягнення цього плато смерті є нагадуванням, що коли прийде смерть – треба залишити все.

Люди, які померли, стали невидимими для цього світу. Я багато разів входив у самадхі в цьому місці, і під час цього стану я бачив далі ніж смерть. Багато разів я сідав на камінь і дививсь на це могильне плато. Я бачив багато водоспадів у цій місцевості, і це, здається, їхня вічна божественна пісня. Щохвилини їх відлучають і відривають від того, що вони вважають своїм. Сніги тануть, стаючи водою. Водоспад стає річкою, і весь час все рухається вперед. Так само й змінюються стани. Це їхня доля, дхарма і карма, текти весь час, і вони відокремлюються від пагорбів, водоспадів, річок, щоб мчати до океану.

Життя це також течія, котра, подібно до водоспаду, річки чи хвилі, закінчується в океані.

Той, хто може зрозуміти реальність смерті, для нього біля Кайласа існує вічне блаженство. У цьому місці можна досягти стану самадхі. Природа та енергетичний рівень Кайласа настільки благісний і потужний, що він трансформує людський розум до рівня спонтанної та природної божественності, і так людина може досягти самадхі. Це може трапитись лише якщо ви бажаєте щоб це трапилось, отже тоді ви готові до такого досвіду.

Кожен атом у проявленому світі означає самадхі. Кожен атом Пракріті перейшов до дії з початкового стану спокою. У самадхі відбувається повернення до внутрішнього “Я”. Самадхі – це ваша подорож до вашого початкового джерела, ваша подорож до вашого внутрішнього "Я". У стані самадхі немає усвідомлення Кайласа, Мансаровара, паломництва чи будь-якого іншого усвідомлення світу, чи навіть системи власного тіла. Саме з цієї причини мудреці й вчені увійшли в стан самадхі й здобули знання для свого власного блага, а також для благополуччя людства.

Самадхі не є переживанням ментального стану. Це досвід самого буття, де навіть дихання не потрібне. Самадхі – це досвід за межами смерті, тому що все зупиняється, коли людина перебуває в цьому стані. Я сидів на камені з подвійним усвідомленням цієї та іншої сторони життя. Пошуки шиватви або буддхатви пов’язані з життям і є його частиною. Але Господь це не життя (зовнішнє життя). Він є присутність та стан існування. Все наше так зване життя витікає від цього існування. Коли ми виходимо зі стану буття, то починається те життя, яким ми його знаємо, і це просто інша подорож. Коли ми повертаємося до нашого початкового стану, ми називаємо це фізичною смертю. Воно нагадує нам, що Господь є єдиним і остаточним творцем, і жодна людина не може створити те, що створив Господь. Ніхто не може повністю описати творіння. Багато хто пробував і їм це не вдавалось.

Щоб описати Господа, святими минулого було написано багато писань, таких як Веди, Упанішади, Шастри, Пурани, але вони зазнали невдачі. Так само намагались це зробити багато вчених, філософів, йогів, поетів і літераторів, але вони також зазнали невдачі, оскільки краса Господнього творіння поза межею слів. Будь-які зусилля, зроблені людиною, не можуть бути успішними для вимірювання нескінченної величезності та краси творіння.

Коли я вийшов із самадхі у цій місцевості, мій розум був у пошуках та думках про те, як можна описати красу творіння – ліси, квітучі сади, гори, океани, річки, різні види флори й фауни та й саме життя. Кайлас є одним із таких чудових прикладів прекрасного творіння Господа. Описати це просто неможливо.

Ви також повинні спробувати, докласти зусиль і відправитись в стан бардо – як це роблять тибетці. Кажуть, що мільйони ваших предків спостерігають за вами в цьому Шива-стхалі. Тисячі Будд минулих еонів минулих віків сидять у самадхі і поширюють світло своєї божественної енергії – енергії, сповненої миру та благословення для всього людства.

Дві великі річки, а саме Сатледж та Інд, беруть початок з цієї території, і їхня вода завжди несе послання любові та миру змученому людству. Ці річки торкаються могутніх Гімалайських хребтів і зрошують індійський ландшафт. Багато мудреців у минулому здійснювали садхану на берегах цих священних річок, а також здійснювали паломництво до Кайласу через Бадрінатх.

З землі Ямараджа рухаємося вперед. Крутий підйом на Дролма продовжується. Відстань до Дролма невелика, але підйом дуже крутий. Стежка серпантином проходить між гранітними каменепадами. Після важкого одногодинного підйому, натрапляємо на місце, де віруючі паломники та буддійські лами спорудили кілька стовпів. Ці стовпи прикрашені звичайними молитовними прапорцями, іншими релігійними знаками та написами.

У деяких місцях на поверхні скелі зроблено кілька отворів, у яких можна знайти землю. Вважається, що ця земля є священною і допомагає в сріджан та несе в собі благотворну дію різних трав. Земля з цього місця може вилікувати різні хвороби. Тому паломники беруть цю землю з собою до своїх домівок. Деякі беруть цю священну землю у формі Шивлінга. На цьому місці образ Девата був розміщений вище, на вершині Шивлінга. Це досить дивно, адже зазвичай так не роблять.

Тепер рухаємося до перевалу Дролма. Праворуч від перевалу знаходиться гірська вершина. Біля підніжжя цієї гори є гомпа червоного кольору. Таке враження, ніби хтось вирізав її з червоного скла. Вважається, що це є місце де Ямарадж звершує для всіх правосуддя.

Згідно з традицією, паломники лежать ниць обличчям до цієї гомпи. Вони намагаються пригадати все зло, яке вони зробили в цьому втіленні. Потім вони моляться Ямараджу – Господу смерті, щоб він вибачив їхні помилки та відправив їх до Аанг-Дхок-Флера (Небесної обителі). Багато хто здійснюють тантричні яджни, а деякі оспівують славу мудреця Падмасамбхави, тобто Господа Рімпоче.

Піднімаючись далі, ви побачите величезну вертикальну скелю з вузьким тунелем біля її основи. Це називається Бардо-Дранг. Паломники проповзають через цей маленький отвір, так само як це роблять під час паломництва до Вайшно-Деві, індуїстської святині в Індії. Кажуть, що тільки той, хто здійснив паломництво дванадцять разів, повинен спробувати проповзти через цей вузький отвір.

Всі паломники, які знають про цей тунель, намагаються пройти через нього, тоді як йогі, котрі відмовилися від мирського життя, не вважають за потрібне робити це. Зараз навіть буддистські ченці проходять через цей вузький отвір. Якщо хтось застряг і поповз назад у зворотному напрямку, то кажуть, що у ця людина переповнена гріха. Далі є три великі камені, які поставлені один на одного. Є ще один камінь, і він знаходиться поодаль. Кажуть, що на цьому місці відбулося змагання сил між Наро-Бон-Чунг (главою релігійного напрямку Бонпо) і Міларепою (великим тантриком). Міларепа переміг послідовників Бонпо і вигнав їх з землі Кайлас. Це місце є одним з тих місць, де відбулась така боротьба. Міларепа зміг покласти три величезні камені один на одного, тоді як гуру Бонпо помістив тільки одинокий камінь. Знак Міларепи є на трьох каменях, а знак Бонпо тільки на одному камені. Обидва майстри були реалізовані та володіли величезною магічною силою. Міларепа виявився кращим. Таким чином, це місце називається Друб-Так-Сабджі (знак чуда).

Рухаючись далі, на шляху парікрами натрапляємо на скелю, на якій вигравірувана фігурка восьмирічної дитини. Кажуть, що маленька дитина пройшла через цю скелю під назвою Пунгу-Ранг. Вона хотіла перетнути Діка-Каранаке. Пунгу-Ранг – це камінь білого кольору, на якому намальований червоний меч. Обидва ці скельні утворення з’єднані між собою невеликим тунелем.

Вхід до тунелю в скелі-близнюку досить вузький, і люди також проходять через нього. Коли хтось перетинає першу частину, це називається мандрівкою через пекло. Переходячи першу частину, можна побачити і відчути сцени з пекла. Мало того, у людини може бути усвідомлення всіх злих вчинків, скоєних у цьому втіленні, і в цей час людина відчує гостре почуття страждання. Кажуть, що після отримання такого досвіду, що рівнозначний розплаті, злі вчинки цього життя нейтралізуються. Тоді паломник сподівається отримати майбутнє переродження в кращих умовах.

Після першого є ще два тунелі, і ці два тунелі проходять для того, щоб спокутувати гріхи рідних та близьких та для кращого перенародження в майбутньому.

Перший тунель називається Н’ялва-Лум, а другий – Пі-Лум. Просуваючись далі, ми досягаємо місця під назвою Фаме-Дрелен-Тааса. Це місце пов’язане з вашою сім’єю, і з нього можна дізнатися, наскільки сильно вони люблять вас і наскільки ви любите їх. Це також величезна скеля з трьома маленькими дірками. У цих отворах є масло. Треба з закритими очима просунути руку в три отвори. Якщо палець потрапляє в самий нижній отвір, то ваша любов до батьків менша, ніж бажано, і вам рекомендується докласти зусиль, щоб збільшити її. Якщо палець потрапив у самий верхній отвір, то ваша любов до батьків велика. Просуваючись далі, натрапляємо на невелику річку, на поверхні якої крига. Ця річка витікає з галу і перетинає шлях парікрами. Вона називається Шенпе-Дхекалак, що означає – “руки, які вчинили гріх вбиваючи невинних тварин”.

Кажуть, що м’ясники, які приходять і миють руки в цій святій воді, звільняються від своїх гріхів вбивства тварин. Отже, м’ясники повинні виконати парікраму дванадцять разів, перш ніж прийти до цієї точки, щоб змити свої гріхи.

У цьому місці є ще одна скеля, на якій є знак рук одного з Махасіддхів на ім'я Шенпа-Ге-Тхук-Г’ялпо, котрий вважається одним із вісімдесяти чотирьох сіддхів. Історія розповідає, що він працював м'ясником у родині короля Гесата. Одного разу він прийшов на парікраму з царем і виконав її тринадцять разів. Зробивши це, він омив руки в цій річці, і з ним відбулося перетворення, завдяки якому він не повернувся з королем, а залишився на тому ж місці і присвятив решту свого життя виконанню духовних практик. Багато разів деякі люди знаходили чорні камінчики у формі Шівлінги. Паломники докладають зусиль, щоб знайти ці камінчики та взяти з собою. Це рідкість і дуже ефективний засіб для лікування хвороб. Цінність його не можна порівняти ні з чим матеріальним.

Коли перетнути вище згадану річку, то натрапляємо на круглу скелю жовтого кольору. Це поруч з Дрелу. У цьому місці майстер Рімпоче зробив підношення 21 Богині. Цих двадцять одну Богиню називають Дролма, що також є іменем Богині Тари в індуїстській міфології.

Ці кам'яні утворення дуже важливі і називаються Гуру-Варум. На смак ці камені солодкі. Далі є ще одна красива шила, на якій написана мантра Мані-Падме-Хум. Паломники також кладуть масло і жертвують монети, які приклеюють до скелі. Вважається, що великий тантричний Мудрець Міларепа робив свою тапас’ю в цьому місці. Усі ті, хто трохи відпочине в тіні цієї шили, отримають благодать святого Міларепи. Тепер парікрама піднімається до місця під назвою Дролма-Німабан-Дег. Після даршанів у всіх благочестивих місцях ми досягаємо берегів річки під назвою – “Річка довгого життя”. Ця річка, що дарує довге життя називається – Тсе-Текх. Мудрець Рімпоче зробив свою каякальпу в цій річці. Подекуди ця річка видна, а десь невидима. Паломники п’ють воду з неї і бризкають на голову, наносять на чоло, а також, повертаючись із паломництва, приносять її додому. Дійсно, якщо випити води з цієї річки, то втома зникає, і паломники повністю відновлюються для важкого підйому на перевал Дролма-Ла, висота якого становить 5636 метрів. Ходьба по цій ділянці символічно пов’язана з подорожжю життям. Наче з цього моменту входиш в нове життя. Поверхня перевалу Дролма гаряча, і коли людина досягає її, це рівносильно досягненню найвищої вершини своєї подорожі в цьому житті. Ця частина Кайлас-ятри є найскладнішою. Езотеричне значення досягнення цієї точки полягає в тому, що Кайлас ятра тепер відбулася і після нового духовного народження людина торкнулася духовних висот у цьому втіленні.

Якщо ви зробите це паломництво з відданістю і під час парікрами наповните себе божественним щастям, то ви ніколи не втомитеся. Це тому, що парікрама другого дня проявляється як Сварага, так і Нарак. Більшість паломників, будь то індійці чи тибетці, не мають жодних знань про розташування та історію місць про які я розповідаю. Гіди теж нічого не знають, оскільки вони не є релігійними. Більшість гідів їдять невегетаріанську їжу, п'ють і не приймають омовіння під час паломництва.  Деякі старі інтелектуали та деякі буддистські ченці знають про ці місця. Багато буддійських ченців виконали парікраму 108 разів. Багато святих, які отримали милість Господа Шиви, живуть у печерах, розташованих на внутрішньому маршруті парікрами, а також на берегах річки Сатледж. Вони дбають про те, щоб їх було приховано від очей публіки. Багато святих і Дакіні живуть і пересуваються в цьому районі у вигляді корови Чаварі, що є назвою самки Яка. Багато розвинених душ цілий рік досить щасливо живуть тут з Господом Ганешею. Багато разів вони змінюють свою форму і відвідують інші частини Гімалаїв. Я приніс вам приховані стародавні знання й описав місця великого духовного значення. Якщо ви зможете доторкнутися хоча б до кількох із цих місць, ваше паломництво буде успішним.

Я спостерігав, що багато паломників, які приходять до Кайласа, налякані. Вони вічно поспішають завершити парікраму і якнайшвидше повернутися. Екскурсоводи також поспішають якнайшвидше повернутись, щоб знову взяти наступну партію паломників. Таким чином, більшість паломників не мають поняття, що потрібно знати та пережити. Через брак знань, жадібність туроператорів й відсутність сміливості у паломників, не пізнається і не переживаються історія, краса, благодать, величезна духовна енергія і стародавність цього краю.

Перш ніж піднятися на перевал Дролма, ви знайдете дві шили, що лежать поруч. Одна з них більша. Більша шила представляє чоловіче, а менша – жіноче. Якщо ви чоловік, то вам слід лягти в шавасану на більшу шилу, а якщо ви жінка, то ви повинні нерухомо лягти на меншу шилу. Це буде найважливіший момент у вашому житті. Ви повинні закрити очі, повністю розслабити тіло і зосередитися на думці, що Господь Ямарадж тепер може дати вам справедливість, оскільки ви під час подорожі вже пережили стан нарк’я. Кайлас є свідком того, як ви багато разів стикалися зі смертю. Також свідками цього є кожна частинка землі Кайлас, усі мудреці, святі та сіддхи, що живуть там.

Молитися потрібно не тільки за себе, а й за своїх батьків, родичів, друзів і предків. Зробіть все своє мислення милосердним і співчутливим та промовте особливі молитви за всіх тих, хто допомагав вам під час цієї земної подорожі. Після цього помоліться, щоб хороше життя прийшло в майбутнє. І щоб ви знайшли велике щастя в Дролма-Ла.

Не напружуйтесь і не поспішайте. Ви ж досягли цього місця після таких великих зусиль. Не кваптесь залишити ці чудові моменти через страх смерті. Треба тільки стежити, щоб не застудитися.

Щоб уберегтися від застуди, продовжуйте рухатися, розтирайте руки, детально оглядайте територію та насолоджуйтеся, адже це момент котрий вас змінює. Коли ви повернетеся до свого звичайного життя, у вас відбудуться тонкі зміни. Це буде для вас як нове народження. Досягнувши цього місця, ваш розум стає простим, як у дитини. Це найвеличніший момент паломництва.

Давайте познайомимося з цією територією. Ця є обитель Деві Тари – Милосердної. Тара – інше ім'я Дролми, і вона живе тут з багатьма іншими божествами. З ласки Богині-Матері всі гріхи змиваються, і ви ніби народжуєтесь заново.

Поки ви перебуваєте в цьому тілі, це для вас як нове народження. Кожен камінь у цій місцевості означає три гуни, а саме – саттва, раджас і тамас. Кожен камінь тут символізує три коштовності – Будда, дхарма і сангха. Кожен камінь тут символізує – розум, тіло та мову Будди. Велика духовна енергія вібрує в каменях, скелях, річках, льодовиках і водоспадах. Кожна частинка тут посилає захисну творчу енергію від Брахми, Вішну та Махеша. У центрі Дролма-Ла знаходиться камінь, який має форму куба. Цей куб є енергетичним центром трьох типів енергій Дролма. Безліч молитовних прапорців оточують цей куб. Вітер тріпоче прапорці, і вони видають звук, який торкається самої глибини єства людини та сповнює її любов’ю й співчуттям. Цей камінь називається Пхаванг-Майбар, що означає – “камінь, який горить яскравим полум'ям”. Молитовні прапорці над і навколо цього каменя роблять його схожим на піраміду. Це підвищує енергетичний рівень місцевості. Підхід до цієї шили є і складним і легким. Те, як це буде для вас, залежить від ваших думок та якості вашого розуму. Ви знайдете пучки людського волосся, кістки, роги і черепа тварин, а також одяг, який пропонували божествам паломники.

Вершина гори Кайлас знаходиться ліворуч від парікрами. Кайлас лише на 3000 футів (900 метрів) вищий за перевал Дролма і виглядає досить близько. Здається, що було б легко дістатися до вершини Кайласа, але без благословення Господа Шиви нікому ніколи не вдавалося досягти вершини Кайласа.

Кайлас парікрама і вся територія, що пов’язана з нею, є благочестивою землею Кайласвасі Господа Шиви. Скарбниця Деватів і Кубери знаходяться десь у цій місцевості. Дролма також є місцем проживання Кубери. У цій місцевості заховані найвишуканіші скарби планети Земля.

Масивний льодовик покриває цю частину східного Кайласа. Звідси є таємний маршрут, який веде до храму свастики, що описаний в одній із попередніх глав цієї книги. За цією шилою є стежка, що веде до вершини Кайласа на задню сторону гори. Існує також Дхарма-Шила. Як уже згадувалося, 21 божество Дролма-Тара трансформувалося у каміння що біля річки Дролма. Однак ці Деві пересуваються у формі вовка чи корови Чаварі, щоб направляти, допомагати та захищати паломників, які, можливо, заблукали або потрапили в біду. Вони миттєво доставляють паломника до пониззя. Багато разів Деві проявляла себе у формі яка. Коли ви піднімаєтеся на перевал Дролма і випадково бачите та чуєте мелодійне каркання чорного ворона (відрізняється від характерного каркання ворони), то це свідчить про те, що ваше майбутнє дуже світле, і що не буде проблем у вашому житті. Це одне з багатьох чудес, оскільки на цих великих висотах ворони не водяться. Це дуже важлива річ, яка може для декого статися в цьому паломництві. Отже, кожен паломник це знає і чекає та з нетерпінням хоче побачити в небі цю ворону й почути її мелодійне звучання.

Кажуть, що, у порівнянні зі всією парікрамою, молитися, медитувати та робити духовні дії в цьому місці є найбільш похвально. Ви знайдете мантри, що написані біля палаючих як вогонь шилах. Ви також знайдете багато шматків тканини червоного та жовтого кольорів, а також різні види матеріалів, що використовувалися в молитвах. Черепа тварин із написаною на них мантрою підносять у цьому місці з молитвою про те, щоб померла тварина могла перевтілитися в кращу та більш розвинену форму життя.

Навіть незнайомі люди тут стають як рідні. Тибетські паломники приносять сюди смачну їжу і, підносячи божеству, їдять її самі. Це робиться для того, щоб наступне народження відбулося за кращих обставин. Великою заслугою є, на цьому місці, запалили пахощі і молитовну лампаду. Тибетці в цьому місці роблять ще один гідний вчинок, сповнений милосердя та співчуття. Часто вони привозять тварин, – бик, як або вівця, – котрі в іншому випадку були б забиті, і просто залишають їх на волі в цій місцевості. Щоб цих тварин ідентифікувати, то на вусі або шиї робиться червона позначка. Тварину з такими відмітками ніколи не вбивають. Ця практика така ж, як і в Індії, де тварину позначають як бика чи козла Господа Шиви та залишають вільно бродити, щоб ніхто її не вбив. Таких тварин змушують робити всю парікраму, а потім залишають на волі. Ці тварини залишаються біля Кайласа, щоб бути там до кінця свого життя як гани Господа Шиви.

На розі Пхаванг-Майбар є багато отворів у скелі. Паломники кидають туди невеликі камінці і намагаються, щоб вони опустилися на максимальну глибину. Роблячи це, паломники бачать і усвідомлюють свої минулі карми. Потім паломники уявляють, що всі злі вчинки минулого запропоновані Господу, а взамін усі добрі вчинки та гідні нагороди належать їм. Це місце також називають Год-Руб-Терхдхо, що означає – “рідкісний камінь шила”, котрий здатний дарувати матеріальні та духовні прибутки. Це також називається Даомі. В давні часи ці діри були названі, як знаки, що зроблені ногами ведмедя. Ведмідь також символізує гірських духів.

Коли ви починаєте спуск з Дролма-Ла, то можете вибрати одну з трьох стежок, які йдуть паралельно одна одній. Одина з них проходить біля скелі зі східного боку. Пройшовши три кілометри цією стежкою, ви досягаєте рівнини, повної чудової трави та фруктових дерев. Верхів'я річки Лам-Чу, що протікає з північного боку, називається Сайланг. Вона бере свій початок на перевалі Самола, який знаходиться поблизу перевалу Ротідарі. На деякій відстані від цього місця знаходиться початок річки Інд. Стара назва цього місця називається Сеті, а внизу є річка з назвою Сеті. Гаурі-Кунд знаходиться з правого боку.

Гаурі-Кунд також називають озером Як-Мо-Со, це означає – “Озеро Богині (Деві) співчуття”. Гаурі-Кунд розташований на висоті 5608 метрів і вважається однією з найсвятіших кунд. Гаурі – дружина і кохана Господа Шиви. Вона також є Споконвічною Силою Всесвіту. Вона є Матір'ю Господа Ганеші, котрий усуває перешкоди. У районі парікрами Кайлас (біля гори Господа Ганеші) в землі живе багато щурів. Місцеві тут поклоняються щурам. Мати Гаурі щоранку приходить зробити омовіння в Гаурі-Кунд. Також приходить і Господь Кубера зі своєю дружиною.

Тибетською мовою Як-Мо означає служниця, а слово “Со” означає кунда. Існує легенда про те, що якось служниця одного багатія прийшла до цієї кунди для паломництва. У неї була маленька дівчинка від її господаря. Багач мав незаконні стосунки зі служницею. Служниця прийшла до Гаурі-Кунд, щоб напитися води. Вона послизнулася, а дівчинка впала в кунду та зникла. Попри ретельні пошуки їй не вдалося знайти дівчинку. Служниця дуже шкодувала і не повернулася зі своїм господарем, а залишилася біля кунди. У жалюгідному стані вона цілодобово дивилася на кунду. Через деякий час з кунди почувся голос, який сказав служниці, що дитина, яка впала в кунду, була Деві і що вона не повернеться. Він порадив не журитись, а повернутися назад. Також голос порадив зробити парікраму 13 разів. Всі ці вказівки з'явилися на камені, який сам з’явився біля служниці. Цей камінь все ще знаходиться там і паломники, жертвуючи, змащують його маслом.

Індійські паломники роблять парікраму (обхід) кунди, а потім роблять у ній омовіння. Вони вірять, що той, хто зробить омовіння в цій кунді, уже не матиме перевтілень. Однак, тибетці вважають, що прийняття омовіння в кунді зробить кунду нечистою. Тому вони п'ють воду з неї і бризкають по всьому тілу. Тибетські паломники зі своїх домівок приносять глиняний Шівлінгам і роблять приношення Господу, ллючи на Лінгам воду з кунди. Ця практика така ж як і лінгам-пуджа, яку проводять в Індії. Ці люди роблять пуджу вдома, а після обливання з кунди виконують мантра-джапу.

У південно-західному напрямку від Гаурі-Кунд є пагорб. Цей пагорб має форму голови тигра, тому його так і називають “Голова тигра”. Це місце відпочинку Матері Гаурі. Існує також сокира у формі голови тигра, котру використовує Ямарадж. Він та його посланці захищають Гаурі-Кунд. Пагорб розташований на деякій відстані нижче парікрами. Раніше тут була одна водойма. Але тепер це дві водойми. Головна кунда називається Гаурі-Кунд. Вона круглої форми і більша. Менша кунда в напрямку до схилу пагорба називається Кубера-Кунд. Більшу частину часу ця кунда вкрита льодом, але він сходить в липні-серпні. Вся територія Дролма більшу частину року засніжена. Сніги тануть з середини червня до середини вересня. Коли спускатися з Дролма-Ла, то є льодовик. Біля підніжжя Дролма-Ла є величезне кам’яне утворення, а також хатинка з каменів. Сотні й тисячі каменів протягом останніх століть мільйонами паломників запропоновано і покладено тут.

Ці камінці рідкісні, і люди піднімаються туди та моляться. Кам'яне утворення має шість різних типів маркування. На цій скелі є слід людської ноги, і це, як стверджується, є слід Будди (Господа Шиви), а також Йогі Міларепи та Йогі Наро-Бон-Чунг. Обидва вони були великими майстрами і тантриками. В це місце вони обидва приходили, здійснюючи парікраму. Між ними сталася сутичка. Наро-Бон-Чунг належав до напрямку Бонпо, і робив парікраму навколо Кайласа у зворотному напрямку. І він, і Міларепа були великими магами й тантриками. У парікрамі Кайласа є багато місць, де, як стверджується, відбувалися тантричні бої між ними двома. Зрештою, Міларепа переміг. Відтоді земля Кайласа, як стверджується, перебуває під великим впливом Міларепи. Далі знаходиться монастир і печера Міларепи, де паломники відпочивають після денного походу. За шилою є печера для медитації. Ця печера називається Дуб-Фак. У задній частині печери є свастика з написом АУМ (ОМ) та знак трьох кілець. Легенда свідчить, що мудрець Гаут-Шанг-Па спустився на шилу у вигляді птаха. Міларепа перебував у самадхі, і коли він вийшов з самадхі, то Гаут-Шанг-Па з'явився в людській формі й подякував Міларепі за перемогу над Наро-Бон-Чунгом. Він сказав Міларепі, що після цієї перемоги, в землях Кайласа немає нікого сильнішого за нього. Спускаючись далі, ви дійдете до річки Ла-Чу. А ще далі, ви побачите дуже красиву долину. Спуск з перевалу Дролма до Ла-Чу дуже крутий.

Спускаючись далі вздовж берега річки, можна побачити гірські хребти, які приписують п’ятьом Деві. Їх називають божествами-захисниками (Бхайраві), які захищають землі Кайласа. Трохи нижче знаходиться льодовик Чак-Та-Шаль, там паломники лягають ниць і віддають поклони в усі напрямки, Девам та хранителям цих місць, тобто всім проявленим і непроявленим енергіям у цьому районі. Підніжжя перевалу весь рік покрите снігом. Є ще один невеликий перевал через який пролягає маршрут до монастиря Дрора-Фук, що розташований на заході. За цим монастирем буде маршрут в бік Кайласа, з цього місця починається другий день парікрами. Цей маршрут не для всіх, і лише найщасливіші здатні пройти цей шлях.

На південь від льодовика лежить долина, яка називається Манлуг, з цього льодовика витікає річка Манлуг. У долині є знак у формі стопи, як стверджується, він належить Дханвантарі Будді, якого також називають Буддою-лікарем. Поруч є ще одна шила, яка має форму сумки, і її називають лікарською сумкою Будди Дханвантарі.

Можна зробити парікраму цієї місцевості. Деякі паломники беруть звідси невеликі камінці, які використовують для лікування різних захворювань. У цій місцевості завжди присутній аромат трав, а вода річки Манлуг має незліченні лікувальні властивості.

Ця долина є скарбницею лікарських рослин. Гора на правому березі цієї річки називається Тонтрак-Потранк, що означає – “форт повний тисяч картин Господа Будди”. Вісім гірських хребтів роблять цю місцевість дуже чарівною та мальовничою.

Далі по маршруту є місце під назвою Джут-Рул-Фук. Це монастир ніби чудотворна печера. Висота цього місця становить 4863 метри, а вся територія належить святому поету Міларепі. Це місце знаходиться трохи праворуч від річки, і тут є кемпінг для паломників. Біля монастиря багато каменів, на яких написана мантра Мані-Падме-Хум. Ця область є землею тантри. Трохи осторонь є кам’яна шила, на якій вигравіруваний лінгам, вся ця шила покрита маслом котре підносять віддані. Тут був багатоярусний чортен, але зараз він у напівзруйнованому стані. Нижче монастиря знаходиться дхармашала, де можуть зупинятися паломники. На схід звідси видно долину Тапчен. Тут багато кам'яних стін, на яких паломники написали мантри.

Ця область є “землею тантри” місцевості Кайлас. Це земля святого поета Міларепи, котрий був знавцем чорної магії. Це також район Гаут-Шанга-Па-Кармапа. Відбитки ніг, котрі залишились святі, дуже шануються в цих місцях. На цьому місці знаходиться безцінна скульптура Міларепи, котра виготовлена з дорогоцінних каменів. Але вона зараз розбита та пошкоджена. Печера Джут-Рул – місце, де відбулася остання тантрична битва між Наро-Бон-Чунгом і Міларепою. Обидва продемонстрували свої магічні здібності, і переможець отримав вплив на цю місцевість.

Було вирішено, що Міларепа зробить дах для цієї печери, а Наро-Бон-Чунг стіни. Міларепа підняв величезну плиту і розламав її на дві частини. Потім він кинув одну частину в небо і захотів, щоб вона набула форми даху та з’єдналася з іншою частиною, яка була розташована вертикально, як стіна. Наро-Бон-Чунг, побачивши це, був настільки вражений, що визнав поразку, а Міларепа завершив усю конструкцію. Після цього випробування було ще одне, останнє випробування, – хто з двох великих святих першим підніметься на вершину гори Кайлас. Наро-Бон-Чунг почав свій політ перед сходом Сонця з барабаном. Міларепа не хвилювався з цього приводу, а чекав сходу Сонця. Коли Сонце зійшло, Йогі Міларепа використав перші промені Сонця як транспортний засіб і досяг вершини гори Кайлас раніше за свого супротивника.

Бон-Чунг, нарешті, визнав свою поразку і, поступившись Міларепі та віддавши йому суверенітет над місцевістю Кайлас, відправився на священну гору Потранг, розташовану поблизу цього місця. Ця гора на схід від Кайласа вважається дуже святим місцем.

Найважливішим що є у печері це образ святого Міларепи. Цей образ був зроблений з матеріалу під назвою “лі”, який можна знайти лише в районі Кайлас. Кажуть, що цей образ зробив сам Міларепа. Також кажуть, що з цього місця йде шлях до захованих скарбів. На стіні цієї печери є силова схема (вона називається Мандала). Кажуть, що цей центр сили створив сам Міларепа, і він сказав, що в цьому магічному колі є прихована енергія, яка може перейти до того, хто заслуговує такий шактіпат. Ця енергія також захищає тих, хто на це заслуговує. На даху печери є відбиток руки, а також голови Міларепи. Кажуть, що якщо ви тримаєте свою руку та голову відповідно у вищезазначених місцях, тоді можна отримати ініціацію та благословення від Міларепи. Трішки далі знаходиться самадхі кількох інших святих. У цьому місці Шак’ямуні Авалокітешвара бачив Міларепу, котрий,  спускаючись з гори Кайлас, прийняв форму білого коня.

Таким чином, сам Міларепа визначив назву цього місця як Дуртро, що означає “Самадхі коня з ротом білого кольору”. Ця рівнина оточена невеликими пагорбами, внизу її розташована печера для медитації. Далі можна знайти Шівлінг, котрого зробив Міларепа, поклавши один на одного плоскі камені. Паломники пропонують Лінгаму підношення маслом, покриваючи його цим маслом. Далі, у бік пагорба, є багато печер. Увійшовши в печеру всередині монастиря, ви отримаєте дивовижний досвід. Ці печери є центром багатьох унікальних духовних енергій.

Від цього монастиря, з вищої сторони, веде стежка до великої печери. Навіть маршрут парікрами також іде через це місце. Цю печеру називають – “Печера ока”. У цій печері написано слово “Ахам”. Коли Гуру Рімпоче вперше побачивши цю печеру, то вирішив помедитувати тут. Печера мала двері, а всередині печери на вході був монстр. Під час Китайської культурної революції дах в ній було зруйновано, але стіни все ще збереглися. Всередині печери є багато інших менших печер, і всі вони внутрішньо з’єднані одна з одною. Печера Самадхі знаходиться в самому кінці і у ній темно. Коли ви наближаєтеся до неї, то здається, що за вами спостерігають очі, і тому цю печеру називають печерою з очима. Маршрут до Кайласа починається з задньої частини цієї печери, а від цього маршруту веде інший маршрут до вершини пагорба у вигляді піраміди, про цей пагорб описано раніше. Пірамідний пагорб також називають Нанді – горою Господа Шиви.

Глава 7   Зміст   Глава 9

Після опису внутрішньої парікрами дозвольте мені провести  вас до зовнішньої парікрами. Більшість людей протягом останніх століть вміли виконувати лише зовнішню парікраму.

Сам факт того, що ви приїхали в землю Кайласа, свідчить про те, що ви не пошкодували час і сили та маєте бажання досягти високої мети.

Ми всі повертаємося до Дарчену, який є відправною точкою для парікрами. Загальна довжина маршруту парікрами складає 59 км, з яких 22,5 кілометри долається в перший день, 22,5 кілометри в другий день, а решта в третій день.

Сьогодні більшість необхідних речей доступні в деяких магазинах на маршруті парікрами. Проживання та харчування, також певною мірою, є доступні. Усі турагенти та туроператори узгодили ці зручності. Отже, якщо ви не будете боятися, то точно отримаєте задоволення від парікрами. Ви не повинні боятися висоти або холодного клімату. Подивіться на людей, які живуть у цій місцевості. Вони добре виживають, і ви теж. У вас просто немає причин боятися.

Ви повинні відправитися в це паломництво, сповнені впевненості в собі, рішучості та цілковитої віри в Господа Шиву й святих вчителів минулого. Кайлас парікрама зазвичай займає три дні. Однак, деякі тибетські святі йогі завершують її за 24-30 годин. У наш час можна дати кілька порад водіям джипів, і вони довезуть вас до монастиря Чуку, до якого 7-8 кілометрів.

Тибетські водії бояться їхати далі, вони вважають, що, якщо поїхати далі, то з ними може статися аварія. Однак китайські водії можуть поїхати трохи далі.

Парікрама, як це робили в минулому, мала власну насолоду та чарівність. У ті часи там не було навіть елементарних зручностей. Парікраму робили з довірою, рішучістю, вірою в себе та з величезною вірою й відданістю Господу і всім святим майстрам. Парікрама була схожа на садхану, і під час її проходження можна було навіть отримати шактіпат. По дорозі було дуже мало місць для ночівлі. Паломників, не зважаючи на їхню касту, переконання та віру, однаково ласкаво запрошували залишитись. Раніше це було справою великого задоволення – чимось допомогти паломникам.

Сьогодні на базарі Дарчен можна придбати все необхідне. Турагентства зобов'язані надати кисневі маски. Проте навіть їх теж можна тут купити.

Перш ніж почати парікраму, необхідно знайти час, щоб відвідати монастир Сай-Ланг, який також потрапляє на внутрішній маршрут парікрами. Це 2-3 години подорожі в один бік, і це того варте.

Потрібно виконувати ятру, налаштувавшись на Господа Шиву та віддавшись Матері Дурзі, оскільки вона подбає про безпеку та успішне завершення ятри. Ви повинні розвинути усвідомлення того, що милість Господа Шиви та Матері Дурги завжди з вами. Ця думка і налаштованість розуму, під час ятри, повинні бути божественними. Якщо ви це зробите, то ваше паломництво стане дуже щасливим і насичене досвідом. Ви не відчуєте стресу та напруги паломництва. Однак, якщо ви сповнені его, то паломництво стане прокляттям, і ви ментально та фізично будете стомлені. Ваша енергія буде виснажена, ви будете стурбовані, слабкі та хворі.

Треба розвинути відчуття, що це паломництво є свято і що ви рухаєтесь до раю на Землі.

Похід першого дня починається з Дарчена і закінчується в монастирі Дрера-Ффук. Якщо почати парікраму, поки ще темно (за порадою вашого гіда), то ви багато пропустите по дорозі. Багато місць на маршруті є важливими енергетичними центрами. У цих місцях можна і потрібно отримати благословення. Ці місця, – шили та інші святі артефакти, – є справжніми сховищами божественної енергії. Вони випромінюють тонку енергію, яка може практично підштовхнути вашу фізичну та розумову енергію до вищого стану усвідомлення. Ви всі повинні рухатися не поспішаючи, насолоджуючись кожною миттю паломництва, бо не щодня ви можете прийти до цієї божественної та чарівної землі.

Відрізок між Дарченом і Дрера-Фук можна подолати за сім годин. У системі тонкого тіла є сім чакр. Ці чакри є центрами тонкої анатомії людської системи, через які космічна енергія тече в тривимірну систему тіла. Подібним чином на цій парікрамі є сім важливих місць, які випромінюють тонку енергію. Таким чином, я розділив перший день походу на сім частин.

Розпочнемо першу частину паломництва першого дня. Для початку слід зосередити усвідомлення на думках про Господа, а потім віддати шану всім божествам, деватам, своїм предкам і вчителям, а також усім душам у вищих сферах. Візьміть трохи священної землі цієї місцевості та нанесіть її на чоло як знак благоговіння та поваги, перш ніж продовжувати.

Шлях йде в північно-західному напрямку від Дарчена. Це широка стежка, яка має благочесні спогади про святих, котрі здійснювали паломництво в минулому. Можливо, ви робили цю парікраму в одному зі своїх попередніх інкарнацій, і саме той спогад спонукав вас прийти сюди знову. Маршрут трохи віддаляється від гори Кайлас і веде до периферії гори Кайлас. Приблизно після 90 хвилин ходьби ви досягнете відкритого простору, звідки відкривається незабутній вид на місцевість.

Залиштеся тут і подивіться на південну сторону гори Кайлас. З цієї сторони Кайлас схожий на прекрасний злегка блакитний сапфір. Якщо подивитися вниз ліворуч, то плато між Кайласом і Мансароваром має дуже гарний вигляд. З цього місця видно гімалайські хребти, хребет Гурла-Мандхата і гори між Мансароваром та Ракшас-Тал.

Здається, що гірські вершини, котрі розташовані в Непалі, Індії та Тибеті, торкаються неба, і можна відчути, ніби ти їх торкаєшся. Ці хребти називаються – Нама-Па, Апі-Парват і Дхарчула.

З цього місця вперше можна побачити південну сторону гори Кайлас. Її називають Чак-Сал, що означає – “засніжена рівнина”. Проте сніг тут тане після червня місяця. Саме на цьому місці паломники перший раз на парікрамі лежать ниць і віддають шану святому Кайласу. На шляху парікрами буде ще три таких локації.

Перетнувши це плато, ми рухаємося в південно-західному напрямку, щоб увійти в долину Ла-Чу. Долина названа на честь річки Ла-Чу, яка протікає цією долиною. Річка тече у формі шпильки і створює дуже красивий вид.

Колір каньйонів в цьому місці червоний. Кілька скель також жовто-рожевого кольору. Цей Чак-Сал оточений стіною з величезних каменів, і тут є багато молитовних прапорців, розміщених паломниками. На багатьох каменях написано одну і ту ж мантру “Ом Мані Падме Хум”. Треба тричі зробити дандават пранам до Кайласа, Мансаровара, Тіртхапурі на південному сході і, нарешті, до Дарчена, звідки розпочалося паломництво. Це робиться для того, щоб викликати божественне благословення на успішне завершення парікрами, а також для звільнення друзів, родичів і предків у їхній небесній обителі. Якщо ви несете пахощі, будь ласка, спаліть трохи, і Ганеша та Бхайрав завжди будуть проливати свою ласку та захищати вас протягом усього паломництва.

Просуваючись далі, ви натрапляєте на велику рівнину на березі річки Сатледж. Праворуч від нього місця є велика рівнина, де можна побачити величезний тибетський молитовний прапор. Це називається Тсар-Боче. Нижче знаходяться два невеликих, напівзруйнованих храми, які мають форму дверей. Проходячи через ці двері, ви усуваєте всі види страхів що є у житті.

Тут можна трішки побути, а потім вийти на відкритий майданчик, що розташований вище. Тибетці вважають це місце дуже святим і таким же важливим, як Праяг для індусів. Кожні 12 років тут проводиться великий фестиваль Маха Кумбха. Люди з усього Тибету приїжджають сюди і розставляють свої прилавки. Цей ярмарок відзначається в день повного місяця, що припадає на травень-червень. Однак паломники й інші відвідувачі приходять на фестиваль за 15-20 днів до останнього дня. Маха Кумбха відбулася в 2002 році.

Шлях парікрами з цього місця спускається вниз і приводить до розвилки. Нижня гілка цієї розвилки спускається до річки Ла-Чу і з’єднується з основним маршрутом парікрами. Стежка, що піднімається на пагорб, з’єднується з внутрішнім маршрутом парікрами і далі веде до монастиря Тсе-Ланг. Ганеш Джі охороняє всю цю територію. У стародавніх Пуранах ця область називалася Ганеш-Пурі. Вся ця територія є землею сіддхів, і багато сіддхів минулого були пов’язані з цією територією.

Це місце відоме як Шер-Бханк. Це рівнина, що розташована на правій стороні гори Кайлас. Є багато напівзруйнованих споруд, які були самадхі-стхалами минулих святих. Вони називаються Драчом-Гагає-Дутрон, що, по суті, означає місце поховання 84 сіддхів. На верхній стороні є багато святих печер. Також тут є водоспад. Вода в ньому така ж кришталево чиста і блискуча, як Спхатік Мані (гірський кришталь). Цей водоспад називається Друп-чу, тобто чудодійний водоспад. Кажуть, якщо вам пощастить і ви будете гідні, то ви зможете побачити божественне озеро, коли дивитиметесь на воду цього водоспаду. У центрі цього озера знаходиться божественна кунда. З цієї кунди є вхід до сіддха-локи.

Поблизу цього самадхі-стхала є ще одне місце, яке називається Кхане-Даро-Дрора, що означає – “танцювальне місце Дакіні”.

Садхаки, що йдуть тантричним шляхом, залишаються в цьому місці та виконують свої духовні практики. Мета цих вправ – встановити астральний зв'язок з Дакіні. Коли Дакіні з'являється у фізичній формі, їй поклоняються, щоб зробити її щасливою. Тоді Дакіні просять захистити релігію та релігійні практики садхака. Ця практика набуває великого значення під час фестивалю Сага. Ці Дакіні, Шакіні та Хакіні є Ганіками Господа Шиви, і вони завжди служать матері Гаурі, дружині Господа Шиви. Ці божества контролюють першу силу Пітха Кундаліні в людському тілі. Без допомоги і благословення цих божеств неможливо позбутися від мирських бажань.

Проходячи далі до іншого кінця цього самадхі-стхала, можна побачити чудовий вигляд на річку Ла-чу. Також можна побачити велику печеру, біля якої знаходяться великі скельні утворення. Це місце називається Наро-Бон-Чунг-Фук, тобто печера святого Бон-Чунга. Кажуть, що між Міларепою та Бон-Чунгом відбулася велика боротьба, в якій вільно використовувалися тантричні сили. Обидва вони були великими сіддхами. Зрештою, Міларепа виграв битву і встановив контроль над Тибетом. Є величезна скеля з відбитоком ноги Міларепи. Кажуть, що Міларепа продемонстрував свою духовну силу, поставивши одну ногу на цю скелю, а іншу за милі звідси біля монастиря Чуку (далі на шляху парікрами).

З північного боку цієї печери є скеля у формі чаші. Її називають Шак-Джунг, тобто місце годування Дакіні. У цьому місці паломники пропонують їжу та алкогольні напої Дакіні. Водоспад з самадхі-стхала зливається з річкою Ла-чу. Це називається Шеу, тобто “те, що збільшує тривалість життя”. Випивши води з цього водоспаду, можна досягти довголіття. Треба з благоговінням і вірою окропити водою голову та тіло й також випити.

Йдучи далі, на перехресті біля огорожі з чотирьох стін, ми зустрічаємо чортен. На цих стінах зображено Будду, що оточений  мантрами. Цей чортен жовтого кольору і називається Кангані. Його будова нагадує дві людські стопи. Кажуть, якщо хтось пройде через чортен між ступнями, то стає безгрішним й звільняється від всіх гріхів минулого та теперішнього життя. Є два маршрути, що починаються з цієї території: один маршрут веде до монастиря Сайланг, а інший – до ставків-близнюків з білою та чорною водою.

Вся ця область називається Шер-Бханг, тобто золота чаша. У цьому районі Кайласа є скарб усього світу. Одного разу паломник, на ім'я Норбу Джанг-По знайшов у цій місцевості золоту чашу.

Третя частина парікрами першого дня приведе нас з Тарбое в монастир Чук. Ця частина парікрами – легка прогулянка. Тут рівна дорога вздовж берега річки, без підйому. Скеляста паркота Кайласа виглядає чудово і має вишукану природну красу. У минулому на цьому місці був буддійський храм, де зупинялися паломники. Але тепер його немає. Зараз це не потрібно, оскільки доїхати до цього місця можна приблизно за 2 години від Дарчена.

Ця місцевість славиться своїми зелено-коричневого кольору скелями. У цій місцевості зустрічається смарагд. І тут є багато печер для медитації, але більшість з них були зруйновані.

Монастир Ух має багато античних і безцінних скульптур. Цей монастир пов’язаний з монастирем у Лахул-Спіті (розташований на дорозі Маналі-Лех) в Індії. Кілька ідолів із району Лахул-Спіті були привезені та встановлені в цьому храмі. Також існує прихована таємна стежка, яка йде від цього монастиря до Лахул в Індії. У цьому храмі є ідоли Індіри, Бхайрава, Каліки та інших божеств. Їхні назви були змінені на тибетські. Існує ідол Махакала, а також чудовий ідол Бхайрава, який вважається захисником Кайласа. За цим монастирем є божественна печера. Ця печера називається Гангі-Хаусум. Є група печер, побудованих в одну пряму лінію. Вважається, що вони належать 84 сіддхам. Кажуть, що печера під назвою Вія належить Міларепі. Біля цієї печери є ще одна дуже велика печера.

Тут жив легендарний слон Тибету Шала-Рабтайн. Цей слон був дуже релігійним. Цю печеру також називають “Печерою слона”. У цій печері зберігаються прикраси та бивні цього слона.

Тепер ми рухаємось вперед, перетинаємо річку та йдемо стежкою парікрами. Я б познайомив вас із п’ятим чудом, яке пов’язане з районом Юкх. Коли ви заходите в цю область, ваша мова стає чистою і ефективною. Також людина стає довгожителем. Вся ця територія має властивість наділяти паломників довгим життям. Тепер нам потрібно рухатися берегом цієї річки на північ. На заході можна побачити три гірські вершини, які вважаються дуже благочестивими. Ці піки називаються: Ti, Шелда і Нумсумі. Вважається що це є три Деві. Ці три Деві дарують довге життя.

Перша – це Дролма або Тара, яка є ніким іншим, як Парваті, дружиною Господа Шиви. Друга – це Ті в формі Лакшмі з індійської міфології. Третя – Нам-Г'ял-Ма, і це є формою Сарасваті. У Тибеті це тріо називається: Тара, Біла Тара і Зелена Тара.

Одна з перших двох вершин (одна з трьох вершин згаданих вище) має прекрасний водоспад, який називається Г’ян-Пу-Гама, що означає – “хвіст коня”. Кажуть, що третя вершина є обителлю Ранг-Джунг, що дарує довге життя. Тому всі паломники зупиняються тут і моляться за своє довге життя.

Продовжуючи далі ми бачимо 21 скельне формування, що розташоване як розарій. Це означає 21 Велику Деві. На цих скелях написані мантри для молитви до кожної Деві. Трохи попереду з правого боку височіє величезна скеля у формі коня. Реалізований майстер Міларепа сказав, що той, хто сидить на цій шилі, знайде щастя та спокій. Також сказано, що тільки ті, хто вже зробив парікраму 12 разів, можуть зробити це і отримати обіцяну користь.

Після цього ми потрапляємо на другий Чак-Та-Сал-Гунг, тобто на сніжну рівнину. Це важливе місце в паломництві. Неподалік є монастир Дрера-Фук і це місце зупинки для парікрами першого дня, тому тут можна трохи відпочити.

Тепер ви вступили в шосту частину подорожі першого дня. У тонкій людській анатомії це місце асоціюється з Аг’я-чакрою, де зосереджені всі знання. Це також точка з’єднання в тілі трьох важливих наді – Іди, Пінгали та Сушумни. Перетнувши всі ці місця ми очищаємо все єство. І ми, образно кажучи, вільні від усієї поганої карми минулого. Тепер настав час осідлати коня Дхарми й увійти в океан справжніх знань.

З Чак-Сала відкривається дивовижний і незабутній вид на Кайлас. Тут лежать ниць на землі і віддають шану всім божествам та Господу з повною вірою і благоговінням. Ми перетинали схоже місце, оскільки були недалеко від Дарчена. Це вже друге таке місце, де запалюють молитовні лампадки та обкурюють пахощами й моляться за себе та всіх рідних, друзів і знайомих.

Якщо з цієї точки дивитися на схід, то видно дві вершини. Вони називаються Гонпо-Бхенг і Гуру Джатор. Обидві вони мають форму купола, як на вершинах храмів Шиви. Зовнішній район вищевказаних пагорбів називається Гуру Рімпоче-Торма.

На протилежному березі річки Ла-Чу є чотири вершини. Вони називаються Ті, Шелда, Намсум і Гесар-Тега. Паломники, повернувшись до них, віддають шану лежачи ниць на землі: спочатку до Кайласа, потім до Гонпо-Бхенг, Гуру Джатор і, нарешті, до Шелди та Намсум. Кажуть, що коли Гонпо-Бхенг прийшов назавжди в землі Кайлас, то Наги намагалися його усунути. Бхайрави (місцева назва Палден-Лахама) є захисниками Тибету та охоронцями цієї території. Вони перемогли Нагів і врятували гору. Видніється гора, наче її хтось підперезав. Ця гора має один із чотирьох таємних входів, що ведуть у глиб гори Кайлас із західного боку. Ця точка входу називається Нубго.

Відомо, що в цій області багато разів з’являлося незрозуміле різнокольорове світло. Щоразу, коли відкриваються ці секретні двері, усі пагорби в цій місцевості заливаються яскравим світлом, це унікальне явище, бо у цього світла немає видимого джерела. Таке явище трапляється рідко.

До наступного паломницького табору чекає важкий підйом. Район крутого підйому називається Тамдрін-Дрон-Кханг. Скелі тут чорного кольору. Вони прикрашені молитовними прапорцями та молитвами, написаними на цих каменях. Долина має форму морди коня, і кажуть, що ця територія належить коню автара Авалокітешвари. Паломники кладуть багато масла і грошей, приліплюючи їх до скелі. Тут паломники схиляють голови і змащують свій лоб маслом, взятим зі скелі.

На одній зі скель також є слід стопи. Цей слід приписують Міларепі. Тут також пропонують масло і гроші.

Йдучи шляхом парікрами піднімаємось на пагорб і можемо побачити вдалині монастир. Це монастир Дрора, що на березі річки Сатледж.

Тамдрін-Дрон-Кханг чи Дрон-Гланг – це долина “Дикого яка”. Так називається річка, яка тут протікає. Це найкраще місце у всій парікрамі. Тут відкривається найкращий вид на Кайлас, котрий стоїть самотньо, як величезний Шивлінг.

Мені особисто подобається залишатися в цій місцевості. Тут протікає річка Сатледж. Виток Сатледжа знаходиться недалеко від цього місця. Прекрасна річка Сатледж з її музичною течією протікає біля монастиря. Якщо пройти берегом цієї річки, то можна дістатися до підніжжя гори Кайлас. Тут є два льодовики, які завжди залишаються замерзлими, а також стародавня кунда.

Вид західної частини північно-південного напрямку від Кайласа – рідкісне видовище. Це захоплює та залишає незабутнє враження. На березі річки Чамо-Лагчу розташований монастир. У цю річку впадають ще дві річки. Перша – це річка Дрон-Глунг з півночі та річка Чамо-Лагчен з північно-західного напрямку. Ла-Чу це східна долина Кайласа.

Паломники з Індії зупиняються на рівнині біля цього монастиря. Паломники з інших країн зупиняються на березі річки Кангджам, яка бере початок з Кайласа. Нині тут побудовано декілька кімнат. На цьому місці знаходиться готель у брезентових наметах. Цей район, що розташований біля підніжжя північної частини гори Кайлас, дуже холодний. Повітря тут дуже холодне, що аж прорізає тіло. І нехай допомагає Бог, щоб не почався дощ. Якщо піде дощ, то випаде сніг і видимість погіршиться. Ніхто не зможе насолодитися чарівним і божественним видом на Кайлас. Тут відчувається божественне блаженство. Якщо розум, серце і душа знаходяться в гармонії, тоді можна отримати благодать і побачити Господа Шиву. Потім можна відправитися в саме серце Кайласа.

У тонкій анатомії ця частина паломництва схожа на найвищу чарку в тілі – Сахасрара Чакру. Це місце – сам Шива – джерело всього. Досягнувши цієї точки, всі думки і процеси мислення зупиняються. Всі науки сходять нанівець. Залишається лише усвідомлення себе та Кайласа у формі Господа Шиви. Якщо ви не знайдете Шиву тут, то ви не знайдете Його більше ніде. Тільки в цьому місці можна отримати усвідомлення і даршан Господа. Навіть якщо ви звичайний садхака з серцем, сповненим милосердям і співчуттям, тоді ваша власна сила душі відкриє портали усвідомлення Господа Шиви.

Я вже пояснював раніше, що це паломництво має здійснюватися з відкритим розумом, котрий сповнений віри та відданості. Ви повинні віддати все, що маєте, Господу. Господь поверне вам те саме багаторазово, разом з Його благословенням.

У цьому місці обидві долини з’єднуються. Здається, що зустрічаються дві душі, котрі давно розлучені. Паломництво до Кайласу – це завершальне паломництво. Це паломництво є паломництвом душі до реалізації Господа. Це не фізичний акт ходьби, який завершує ятру. Це паломництво елементу душі до її злиття з серцем. Саме у цьому стані течуть чудові енергії з дивовижними результатами, які можуть принести людству цілий світ добра.

На захід від гори Кайлас є дві гірські вершини. Це Чана-Дордже-Джам-Паянг і Ченресі. На сході Кайласа є також дві вершини. Ці вершини з обох боків Кайласа схожі на прикрасу Кайласа. Ченресі є місцем проживання сповненого милосердя аватара Авалокітешвари, котрий досяг Бодхісаттви. У стародавніх писаннях Індії це ім'я Господа Шиви.

Зараз на річці Канг-Джам, яка бере початок від підніжжя Кайласа і впадає біля монастиря в річку Ла-Чу, є табір паломників. Кілька лам знаходяться в монастирі. Тут проводиться добудова, що виглядає досить естетично. Монастир Дрора-Фук був побудований серед печер Дрора-Фук на березі річки Сатледж. Дрора-Фук означає – “печера рогів самки яка”.

Цей монастир належав послідовникам релігії Каг’ю Стародавня спадщина цього місця була знищена. Однак зараз монастир реконструйований, і в ньому почали жити кілька лам релігії Каг’ю. Головні двері цього монастиря відкриваються на рівнинній ділянці на південь. Існує домовленість для паломників готувати їжу, а також ставити кемп в цьому районі. Прямо перед цим кемпом знаходиться Ду-Кханг, усередині якого знаходиться печера Дрора-Фук. Кажуть, що ця печера належить до часів Гаут-Бхангапа, котрий був великим святим. Він здійснював тапас’ю в печері Дрора-Фук протягом п'яти років. На даху цієї печери є знак від слідів яка. Гаут-Бхангапа є першим святим, який представив парікраму Кайласа. Кажуть, що одного разу Гаут-Бхангапа пішов у паломництво до Мансаровару. Він перетнув долину Ла-Чу й забажав випити чашку чаю. Для цього він хотів зробити вогнище і зібрав кілька каменів. Він із подивом помітив, що на кожному з каменів була написана мантра.

На кожному камені цієї місцевості є якийсь духовний знак. Усвідомивши це, він подивився на Кайлас. Він був зачарований витонченістю та красою гори. Тим часом почався досить сильний дощ, а потім сильний снігопад. Поступово все небо затягнуло темними хмарами і почалася хуртовина. Коли все стало дуже погано, з'явилася самиця яка і повела його в безпечну печеру. Потім вона перетворилась на Дакіні Деві. Через деякий час з'явився лев, і Дакіні вийшла верхи на леві. Божественного лева називають Тсен-Донгапа. На передній стіні цього монастиря намальована фігура голови лева. Зараз стіну реконструйовано, а оригінал знищено. Внутрішня частина печери неушкоджена, і з тих пір у ній були встановлені нові ідоли. Є невелика парікрама печери Дрора-Фук.

Річка Коларум витікає з Кайласа на деякій відстані від цього монастиря. На скелі в річці є знак Шівлінга. Цей Лінгам, як правило, невидимий. Однак, якби комусь пощастило побачити Лінгам, то він став би таким же привабливим, як Камадев. Так сталося з йогі, на ім'я Дукпа-Кунлеб, який тоді був заглиблений у кохання Апсари. На мій погляд, цей Шивлінг Господа передає послання божественної любові до людей. Поблизу цього місця, трохи нижче, знаходиться невидима печера мудреця Гаут-Бхангама. З маршруту парікрами її не видно, та й мало хто знає про це.

Потрібно докласти зусиль, щоб отримати даршан невидимої печери та божественного Шівлінга. Якщо ви запитаєте ченців, які живуть у монастирі, вони підкажуть вам дорогу до цієї печери. Тільки деякі паломники з хорошою самскарою та медитативним розумом здатні побачити ці чудеса. Кам'яна шила називається Куну-Лек-Драб-Так. Назва таємної і невидимої печери – Гаут-Бханг-Друб-Фук.

Рухаючись до Кайласа, від самого кемпінгу починається жорсткий підйом. Цього року з кількома людьми я поїхав до Кайласа. Дійшовши до цього місця, я попросив паломників швидко піти та отримати даршан святого Кайласа у формі Шівлінга. Погода завжди невизначена і дощ чи сніг може початися будь-коли.

Я послав Шраддха Мату, Четну Мату та Скотта з Америки, Камал Гірі, Кашу, Кусума, Тхакарананду і Каруну на даршан. Ця область є найкращою в парікрамі для даршану Шиватви. Одні з дверей дев'ятиповерхової споруди в печерних утвореннях, що у формі свастики, відкриваються також з цього боку.

Дозвольте мені розповісти вам усе про це божественно благословенне місце. Усі вищезгадані паломники мали досвід божественного екстазу. Камал Гірі та Каша підійшли до самого підніжжя Кайласа, і вони могли багато чого побачити, як досвід у реальному часі. Я опишу вхід з цього боку.

Налджорпа – місце йогів. Господь Шива, Нілкантх є першим Йогі. Дакіні та Деві, які є його підданими, Вони захищають це місце. У цьому місці йогі і тапасві повинні захищатись від впливу Камадеви. У цьому місці кама-бхава стає більш вираженою. Коли це трапляється, вони заплутуються в любові до Апсар і забувають про час та свою мету. Існує також певний вплив жіночої тантри. Жіноча тантрична Дакіні Кандрома охороняє цю територію. Ця область знаходиться під впливом Дрол-Джунг, тобто Тари, котра одягнена в білий одяг, а також Дролма, що одягнена в зелений одяг. Тара – милосердна богиня, яка здійснила тапас’ю і реалізувала Господа та езотерично вийшла заміж за Господа Шиву.

Ця долина також пов'язана з перевалом Дролма та Гаурі-Кунд і розташована нижче перевалу. Вона знаходиться на парікрамі другого дня, про це описано в наступних главах. Вся територія охороняється трьома Деві.

Ця область також належить Брадж Йогіні, яка є наймогутнішою з Дакіні. Вона має всі знання, пов’язані з буддистською релігією, котрі приховані всередині неї, і вона також відома як Дордже-Налджорпа. Алмазна колісниця Господа Шиви, названа тибетцями Дордже-Тхегма, також знаходиться в цьому районі. “Діамантова колісниця” Господа Шиви, виготовлена з чистих діамантів, також знаходиться в цій місцевості. Ця колісниця означає повне духовне просвітлення, а також свободу від вічного циклу життя та смерті, яка несе в собі всі знання та має прапор, що означає релігію на вершині. Це також означає істинну релігію.

Цю область ще називають Дордже-Чанг, тобто той, хто несе Ваджру. Господь Індра несе Ваджру. Будда Шак'ямуні в тантричному аспекті також належить до цієї області. Місцевою мовою Тамдрін означає рівну ділянку землі у формі морди коня. Цей знак вважається дуже релігійним і благочестивим. Цей знак належить Господу Шиві, який є ніким іншим, як Авілокетешвара Будда. Місцевою мовою його також називають Їнресі.

Тигр є горою Богині Дурги, тоді як Бик Нанді є горою Господа Шиви. Подібним чином Ямарадж, бог смерті, їздить верхи на буйволі, а Господь Ганеша – на миші. Жителі Тибету адаптували ці знаки під себе. Ці знаки вважаються важливими та пов’язані з походженням багатьох річок, які стікають з гори Кайлас. На цих знаках засновані назви рівнин, святих і річок, що протікають у цій місцевості. П'ять головних і одну другорядну річку, що витікають з гори Кайлас, ототожнюють з річками, що витікають з пащі Тигра, Корови, Змії, Коня та Свині. Свиня вважається священною в тибетській культурі, і це також джерело їжі для них.

Давайте від місця де ми зараз перебуваємо перейдемо до місця у верхів’ї. Воно називається Дікає Дронканг. Місцевість над місцем, де ми зараз знаходимося, відома як Кангжам. Трохи вище є долина, повна каміння. Ця долина зроблена з дуже красивих каменів. Якщо трохи посидіти і відпочити тут, то можна зануритися в себе і забутися. Ви навіть можете піти в самадхі. У цьому місці легко потрапити в стан самадхі. У цьому стані також можливо реалізувати Господа Шиву.

Якщо ви той, хто вдосконалився та прожив життя як карма-йогі, ви побачите, що вид на Кайлас з цієї місцевості є неймовірно красивий. Здасться, що Кайлас у вигляді самого Господа Шиви прийняв позу лотоса і перебуває в стані самадхі.

Ви не можете пропустити Дікає Дронканг, оскільки місцеві тибетці вивісили тут багато прапорів з тканини та паперу. Біля цього місця є три скелі. На кожній з цих скель викарбувана фігура шакала. Вважається, що вони представляють форму богині Дролма.

Кажуть, що сім Дролма прийшли до цієї місцевості, три з яких перетворилися на величезні скелі, тоді як решта чотири є різні форми Богині Тари, як описано в попередній частині цієї книги. Ми, в індуїстській релігії, також поклоняємося Богині Тарі, яка є нічим іншим, як Богинею Сарасваті, Вона є однією з важливих Десяти Махавідій Деві.

Зараз ми в Дронанг-Лунг, звідки видно північний Кайлас. Просуваючись далі вздовж берега річки, ми знаходимо величезну скелю, яка називається Рангджунг-Чортен. Північні двері доступу до Кайласа називають Чанго. Кажуть, що в Чанго допускаються лише ті, хто зробив парікраму 12 разів. Як тільки ви перетнете цей портал, то досягнете дуже гладкого та рівного місця з гладкою поверхнею, як людська шкіра. Це шкіра Господа Шиви, що називається – Куша. Це вважається святеє святих. Треба накопати трохи землі та нанести її на тіло, а також трохи з’їсти, а якусь частину треба взяти з собою. У цьому місці земля, лід і каміння мають типовий приємний смак. Цей льодовик має різноманітні смаки. Тут можна побачити водоспад, що йде з Кайласа. Він називається Каар-Ом і виходить із внутрішньої частини (Серця) Кайласа.

Якщо ви занурите руки в цей водоспад, ви обов'язково щось отримаєте, за умови, що ви вели благочестиве життя і ваша карма хороша. Якщо ви знайдете щось (наприклад, шерсть яка або волосся кінського хвоста), то, безсумнівно, двері для остаточного звільнення для вас відкриті. Легенда стверджує, що після смерті людина отримає таку ж саму форму тварини та житиме в землі Кайлас із Господом Шивою. Якщо вам пощастить, то ви отримаєте повну благодать і можете стати сіддхом та жити вічно в землі Кайлас у товаристві Господа. Щоб детально оглянути цю місцевість потрібно три-чотири години, це є важкий шлях. Якщо ви йогі з серцем, і якщо ваше серце сповнене божественної любові, миру та співчуття, то ви навіть зможете реалізувати Господа Шиву за дуже короткий час.

На цьому маршруті можна побачити багато чортенів, де живуть тибетські паломники. Вони побудовані як споруди у котрих камені розміщені один на одному і мають багато поверхів. Прапори з буддистськими релігійними знаками розміщені навколо та на них, і вони також слугують орієнтирами, щоб показати паломникам напрямок парікрами.

Рухаючись уздовж річки Кангджам, не варто залишати берег річки і підніматися в гору. Це веде в глухий кут. Одного разу я бачив південноіндійських паломників, які зробили це і мусили повернутися, тому що там не було нічого іншого, крім вертикальної скелі та льодовиків. Ви можете йти будь-яким берегом річки Кангджам. Якщо ви вирішите йти лівим берегом річки, вам доведеться перетнути два льодовики. Будь ласка, не бійтеся, і ви будете в повній безпеці. Багато прихованих божественних очей завжди піклуються про вашу безпеку, і багато прихованих божественних рук готові захистити вас від будь-якої небезпеки, якщо ви маєте віру.

Однак, якщо ви боїтеся, то, будь ласка, знайдіть яму в землі та зачерпніть трохи білого піску з землі. Цей білий матеріал називають шкірою Господа Шиви. Ви повинні взяти трохи і потерти ним частини тіла та покласти трохи в рот, тоді ваш страх зникне.

Ви отримаєте божественний досвід, і якщо вам пощастить, то відкриються найпотаємніші портали у вашій внутрішній психіці, тут це може трапитись.

Річка Кангджам бере початок з льодовика, який має форму купола. Ця форма така ж, як на вершині храмів Шиви. Ложе цього льодовика і річки в деяких місцях мулисте і м’яке, а в інших – тверде.

Цей льодовик називається Кангджам Гал і він сягає аж до підніжжя гори Кайлас. Цей льодовик ділиться на три частини – північний, південний і західний. Якщо ви підійдете до Кайласа з північного боку, ви досягнете Ченресі, яке є місцем прояву Будди Авілокешвара. Якщо піти ліворуч, то, перетнувши перевал Дролма, можна дістатися до Гаурі-Кунд. В цьому місці є прихований вхід до обителі Господа Шиви, і людині справді пощастить, якщо їй це відкриється.

З Кангджам Гал вигляд на Кайлас дуже захоплюючий. Це має майже снодійний ефект. Між Кангджам Гал і Кайласом є перевал під назвою Кара Пасс. Перейти цей перевал дуже важко. Однак, якщо хтось хоче його перейти з півночі на південь, то він повинен буде перетнути сам Кангджам Гал.

Успіх вашої подорожі та паломництва залежить від властивості вашого розуму. Розум – це все. Це шлях до Господа і це також джунглі непотрібних думок. Манас – це паломництво на шляху життя. Розум може привести людину до чуттєвих насолод, а також до зречення. Який ваш розум – такий і ваш рівень усвідомлення та реалізації в цьому паломництві.

Глава 6   Зміст   Глава 8

Тибетською мовою парікрама називається Кора. У землях Кайлас внутрішня парікрама трапляється одночасно з зовнішньою парікрамою. Це означає, що в процесі проходження зовнішньої парікрами, психіка паломника піддається дуже тонким змінам.

Як уже говорилось, буддизм прийшов в Тибет з Індії. Тибетська культура Канг'юпа потрапила під вплив релігії буддизму. Оригінальні назви релігійних місць у регіоні Кайлас-Мансаровар були змінені на буддистські. Культуру Канг'юпа спочатку започаткував великий індійський тантрик Йогі Падмасамбхава. Пізніше його стали називати Канг-Рінпоче або просто Рімпоче. Буддисти в Тибеті вірять, що Кайлас – це персоніфікований Господь Будда. Кайлас також відомий як Дамчок, що також є ім'ям Шак'ямуні Будди. Тому що Дамчок є іншою назвою Кайласа.

Чотири великі річки беруть початок з льодовиків гори Кайлас. Форма цих чотирьох льодовиків різна. Кожен з льодовиків має свою форму, і вона схожа на тигра, корову, змію та свиню.

Річка Брахмапутра (ще має назву Ярлунг Цангпо), перш ніж вийти на рівнини Індії, протікає Тибетом через хребет Намче-Барва в Гімалаях. Річки Інд, Сатледж і Карналі течуть на півдні і, перетнувши Пенджаб та Пакистан, впадають в Аравійське море.

Гора Кайлас стоїть окремо в оточенні багатьох плато в західній частині Тибету. Кайлас красивий з усіх боків. Неможливо описати його вишукану красу. Це Шивлінгам сам по собі, і це головне джерело тонкої духовної енергії для всього світу. Навколо Кайласа є природна структура, яка виглядає ніби паркота (вертикальна споруда з каменю), котра належить Деві. Якщо уважно придивитися, здається, що Кайлас стоїть як Шівлінг в центрі гарбхайоні. Природна форма величезних скель, що оточують гору Кайлас, робить її схожою на гірлянду навколо Кайласа.

Гора Кайла має ніби дві секції чи частини. Вигляд на одну відкривається з Дарчена. На внутрішній парікрамі є два монастирі. Вони були зруйновані, але згодом реконструйовані, і там знаходяться деякі лами. Такі великі монастирі, як Тсера біля Ладакха, опікуються цими монастирями. Після підйому з Дарчена можна дістатися до монастиря Г’ян-Гадрак. Подальший підйом веде до монастиря Сарлунг. У верхній частині знаходиться льодовик Ракта. З цього льодовика бере початок річка Г’ян-Гадрак. Друга частина чи секація Кайласа містить льодовик Дурчі, який знаходиться в нижній частині гори Кайлас. Є монастир з такою ж назвою як річка Г’ян-Гадрак. Дістатися до монастиря Г’ян-Гадрак можна пішки по березі річки Г’ян-Гадрак. З цієї точки також можна почати внутрішню парікраму. Г’ян-Гадрак виходить водоспадом із льодовиків Дюрчі та Ракта.

Внутрішня парікрама називається Нанг-Кода. Внутрішній шлях парікрами йде в північному напрямку до небесної обителі Шиви. Багато тибетців роблять зовнішню парікраму дванадцять разів, після чого вони роблять тринадцятий раз внутрішню парікраму. В обох монастирях, котрі згадувались вище, можна зупинитися. Окрім цих монастирів немає іншого притулку, і для виживання потрібно покладатися на благодать Господа.

Проходячи далі, можна потрапити до паркоти Деві. Біля підніжжя гори Нітін-Єлак-Дзонг є два природніх ставки, вони називаються Сау-Капала. В одному ставку вода чорна, а в іншому молочного кольору. У цьому місці знаходяться одні з таємних дверей, що ведуть у найпотаємніший центр гори Кайлас. Дуже небагатьом людям, яким пощастило, дозволено увійти в ці таємні двері.

Тибетські Гуру назвали Кайлас – Дамчок. Господь Шива для них не такий вже й важливий. Кожна людина в Тибеті має бажання зробити зовнішню парікраму 12 разів, а потім, хоча б один раз у житті, зробити внутрішню парікраму. Також кожен індус хоче хоча б раз у житті здійснити це паломництво. У Тибеті є приказка, що якщо хтось хоче потрапити на небеса і не потрапити до пекла, то він повинен зробити 108 разів парікраму навколо Кайласа. Роблячи так, людина реалізувала б Господа.

Монастир Г’ян-Гадрак знаходиться на півночі Дарчена на внутрішньому шляху парікрами. Він оточений багатьма тибетськими молитовними прапорами, і його можна побачити після перетину річки Дарчен.

До цього монастиря можна дістатися від Дарчена за 3-4 години. Тут є чудовий ліс, а також рівнина, повна красивої зеленої трави. Тут збудовано новий храм.

Можна побачити великий прапор білого кольору. Його називають Дзанг-Чуб, що означає “просвітлений розум”. Тут можна було побачити сліди, які, як стверджують, належать Кармапі. Вони також відомі як сліди Ранг-Джунг-Дордже-Кармапа.

Індійці зазвичай не роблять внутрішньої парікрами. В минулі часи паломники вважали внутрішню парікраму більш важливою. Я особисто знаю трьох індійських святих, які частково зробили внутрішню парікраму. Дуже важко перетнути льодовики Дюрчі і Ракта. Якщо хтось здатний це зробити і досягти божественних дверей обителі Шиви, Нанді прийме вас.

У північно-східній частині монастиря Г’ян-Гадрак  є величезна скеля у формі Шівлінга. На ній теж є слід. Головний ідол у монастирі відомий як Дрегундж-Кьопан. Другий ідол там називається Апачіка. Обидва вони вважаються захисниками цього монастиря. Насправді ці два ідоли зображають Бхайрава та Бхайраві. Відповідно до індійської традиції, це піддані Господа Шиви.

Монастир Селунг також називають Седа-Лунг. Це перший монастир на внутрішній парікрамі. Його можна побачити з Дарчена, і можна дістатися до нього за годину. Він знаходиться на березі річки Г’ян-Гадрак , яка ділить плато на дві частини. До монастиря Селунг можна дістатися через долину Селунг. Від цього монастиря шлях веде на захід до Тарбоа через перевал Тугсам. Це місце хнаходиться на першому дні зовнішньої парікрами. Інший маршрут пролягає до підніжжя гори Кайлас біля Серданг-Чуксум, котрий розташований на півдні гори Кайлас. Цей рівний майданчик повністю зелений, і там в ряд стоять тринадцять чортенів. Лінія, яку вини утворюють, вказує напрямок до монастиря Дрі-Гунг-Рі. Цей маршрут припадає на парікраму піку Нітін-Єлакджунг, що має вигляд піраміди. Це Нанді-Стхал, що розташований у західному Кайласі. Здається, ніби бик Нанді зі схиленою головою сидить перед богом Шивою. Маршрут від цієї гори Нанді також веде до двох ставків, про які згадувалось раніше. Там є двері, що ведуть до обителі Господа Шиви. До цих дверей дуже важко дістатися і увійти. Без входу в цей портал неможливо зустріти Господа Шиву. Однак для тапасві та йогі, котрі поглинені глибокою садханою, Господь Шива є всюдисущим і всезнаючим.

Внутрішня парікрама вказує на місце, де живе Господь. Це рідкісний досвід за межами світу. У цьому регіоні є чудові печери та водоспади, і всюди є прояв божественної сили. Є рівні місцини, що повні трави та дерев. Вони оточені льодовиками, що саме по собі є дивом. Це єдине місце в Тибеті, де можна зустріти дерева.

Обитель Господа Шиви, котра згадується в Пуранах, знаходиться тут. Якщо хтось має милість Господа, то він знайде шлях, що йде всередину гори Кайлас.

На схилі гори Кайлас, що подібна на дев’ятиповерхову споруду у формі величезної свастики, є печери. Це має унікальний вигляд, і нічого подібного не існує ніде у світі. Перед обличчям цієї конструкції знаходиться водоспад. Там же росте величезне баньянове дерево, яке саме по собі є дивом. Якщо комусь пощастить отримати благословення від Господа, він може увійти в Кайлас і без страху подорожувати в усіх напрямках зсередини гори Кайлас. У недоступну зону можна ввійти із заходу та йти на північ чи південь або навпаки. З усіх боків є замерзлі річки. Храм, що у формі свастики, має внутрішню парікраму. Щасливці можуть піднятися на гору через тунель, що веде до печер про які щойно згадувалось. Ця локація схожа на голову Кайласа, і навколо неї можна зробити парікраму. Льодовики оточені голими скелястими горами і плато.

Парікрама, що йде зліва направо навколо цих вершин, називається Гомпо-Манг. Є великий водоспад, який спадає з гори під назвою Чана-Дорже. Водоспад стає річкою. Якщо спуститися зі сторони Чана-Дорже, то ви можете потрапити до монастиря Дрера-Фук, що розташований на березі річки Сатледж. Це місце привалу першого дня на зовнішній парікрамі.

Якщо вам вдасться перетнути вищезгаданий водоспад, то ви досягнете гори під назвою Джам-Пелянг. Ліворуч від цієї гори є велика замерзла річка, яка також називається Джам-Пелянг-Гал. Центральний Кайлас називається – гора Чейн-Расо (Будда Авалокітешвара). Авалокітешвара – це інша назва Господа Шиви. Ще можна комфортно спуститися до Гаурі-Кунд через перевал Дролма.

Усі ці місця також існують на вищих планах буття, так, ніби на небесах є багато поселень. Навколо гарбхи (найбільшої центральної точки) Кайласа є Акашая Марг. Усі гори, названі на честь святих минулого, насправді означають Шиву, що проявлений в тантричній формі. Подібно до того, як зірки та галактики названі на честь святих, назви гір цього регіону названі на честь відомих тибетських святих. Однак, такі імена, як Падмасамбхава, Сваямбху, Авалокітешвара, є лише іменами Шиви.

Усі описані вище місця настільки рідкісні та унікальні, що нічого подібного немає ніде на Землі. Ви можете отримати доступ до прихованих точок входу, лише якщо ви розвинена душа, яка досягла високого рівня досконалості.

Існують приховані стежки, які виходять із зовнішньої парікрами, що веде до найглибшої гарбха-грахи, всередині та до центру гори Кайлас. Ці точки входу відкриті не для всіх. Ці підступи охороняють Драпоки. Драпок – це печери, де живуть налджорпи (високорозвинені йогі). Зазвичай вони перебувають у стані самадхі. Вони можуть знати про минуле, сьогодення та майбутнє паломника, який намагається потрапити в заборонені зони. Якщо людина недостатньо розвинена, то їй ніколи не дозволять перейти до найпотаємніших точок. Духовні сили зупинять індивіда і створять такі умови, котрі унеможливлять входження.

Глава 5   Зміст   Глава 7

Давайте тепер перейдемо до Кайласу та парікрами, що веде до Кайласа.

Якщо ви в'їжджаєте в Тибет з боку Індії, вам доведеться приїхати в Таклакот. Якщо ви приїхали в Тибет з Китаю або Непалу, то вам обов'язково доведеться приїхати в Дарчен. Дарчен є базовим табором для паломників, які відвідують Кайлас. Речі загального користування доступні на невеликому ринку в Дарчені. Тут багато готелів і ресторанів. Парікрама починається і закінчується в Дарчені. Існує маршрут, що веде до внутрішньої парікрами Кайласа з Дарчена. На цьому маршруті є дві гомпи та багато печер. Цей маршрут важкий. Для індійських паломників це шлях до обителі Господа Шиви. І ця парікрама також веде до обителі Гаутами Будди, відомого в Тибеті як Шак'ямуні. Індійські паломники приходять з Дхарчула в ашрам Кайлас, який побудував Нараян Свамі. Він розташований у дуже мальовничому районі під назвою Сікхон-Тсірданг.

Річка Калі, яка розмежовує індо-непальський кордон, є божественним свідком паломництва. Паломники, котрі відвідували Кайлас у давні часи, використовували цей шлях. Є місце під назвою Тапобан-Хілк, де річка Дхаулі Ганга впадає в Калі Гангу. 

Мальпа і Гарб'янг. З Гарб’янга один маршрут веде до невеликого поселення під назвою Г’яніма. Це на старому маршруті з Бадрінатха на Кайлас. Багато ріші та муні пройшли цим шляхом. Кажуть що Господь Рама і Лакшаман, Крішна та Пандави подорожували до Кайласа цим маршрутом. Колись тут був ринок.

Г’яніма також знаходиться на перехресті. Один з маршрутів до Кайласа йде після перехрестя від Нанда Деві до Нанда Кхат і льодовика Піндарі. Г’яніма була торговим центром між Індією та Тибетом. Є ще один маршрут до Кайласа з льодовиків Джідіхар–Мунсіарі–Мартолі та Мітан. Він проходить через перевал Унта-дхура, перевал Джаянті, перевал Рунгія-Бінгарі, Чарбеан Г’яніма, а потім до Кайласа.

Біля Г’яніми є невелике поселення під назвою Чадар. Також з Г’яніми через село Намода можна поїхати до Ракшас-Тал. Річка Джолдеві зливається з Калі Гангою в місці під назвою Джолдеві, що на дорозі Аскот-Дхарчула. У місці злиття цих річок знаходиться храм Шиви. Це місце є дуже святим для індуїстів, тому що знаменитий Хедіакхан Баба (також відомий як Махаватар Бабаджі) прийняв на цьому місці джал-самадхі. Раніше я багато разів ходив до Кайласа з льодовика Піндарі. Стежка від Джоші матха до Тапована через перевал Хоті з’єднується зі стежкою Бадрінатх-Кайлас у місцях під назвою Набра та Дапа. Є пряма дорога від Г’яніми до Кайласа, котра після Кайласа також дотикається до Мансаровара. Тіртхапурі, розташований на березі річки Сатледж, є стародавнім містом присвяченим Господу Бадрінатху. Його також називають містом Гандхарвів. Навіть тибетці вірять, що з цього місця походить Господь Бадрінатх. У Тіртхапурі є великі кам’яні каньйони та сотні печер, розташованих в один ряд. Кашмірські витвори мистецтва в цих стародавніх печерах просто вишукані. У цій місцевості є багато храмів, гомп і ступ, які зараз знаходяться в напівзруйнованому стані.

Є багато Дхармашал, побудованих індійцями, котрі лежать пустими. Трохи далі від Тіртхапурі, на березі Сатледжа, лежить Цапранг, який був стародавньою столицею західного Тибету. Його також називають загубленим містом Тибету. Це місто колись було столицею короля на ім'я Гангей. Це скарбниця багатьох рідкісних антикваріатів минулих століть. Масштаби та велич цього загубленого міста приголомшують. Дивно, як хтось міг побудувати такі величезні храми, форти та печери на такій великій висоті. Індійський святий Атіша мав великий вплив на короля Гангея, завдяки цьому поширився релігійний світогляд, котрому навчав Атіша. Вплив вчення Атіши все ще можна знайти в Тибеті. Це загублене місто Тибету знаходиться трохи осторонь підніжжя гори Кайлас. Неприступні гори оточують Тіртхапурі. У горах між Тіртхапурі та річкою Сатледж заховані скарби, які чекають свого відкриття. Є копальні в котрих знаходять камені неймовірної краси – червоного, білого та синього кольорів.

Є прямий маршрут з Г’яніми до Таклакоту, який досі використовується. Цей маршрут такий: Гарб’янг – Калапані – Ліпулекх – Дадрі – Таклакот. До Таклакот також можна дістатися з Непалу з Кхочхарнатха вздовж берегів річки Калі. Таклакот – головний китайський контрольно-пропускний пункт на кордоні Індії з Непалом та Тибетом. Так було й у давні часи. Таклакот був маленькою столицею короля Гангея, і тоді він називався Пуранг. А головною столицею короля Гангея був Тсап-ранг. Він захистив і відновив буддистську релігію, яка була практично знищена під час правління династії Яр-Лунг. Тут знаходяться печерні храми Кхун-Лунг, що належать вірі Бонпо. Весь регіон був під впливом індійських святих, мистецтва та культури. Навіть сьогодні в цій місцевості є прихований скарб індійського мистецтва та культури. Це достатній доказ того, що Кайлас був дуже важливим релігійним місцем для Індії. Залишки минулого своїми масштабами та красою є доказом сказаного. Вся територія, що охоплює Кайлас-Мансаровар, аж до річок Сатледж, Брамхапутра, Інд і Карналі, усіяна артефактами, які доводять присутність індійських святих на землях Кайласа в минулі часи. Червона армія робила все можливе, щоб знищити ці докази, але вони не змогли дістатися до багатьох таємних печер, які все ще залишаються недоторканими. Високорозвинені святі використовують деякі з них навіть сьогодні.

Тхолінг розташований на під'їзді з Бадрінатха після перетину перевалів Мана та Чаранг. Ділянка від Мансаровару до Толінга дуже важлива.

Такі місця, як Манг-Нанг, Дава-Ді-Дзонг, Кхун-Лунг, Девсарас-Тал, береги річки Сарасваті, а також інші святі місця поблизу Бадрінатха, такі як Лакшмі-Бандх, Чандра-Кунд, Сурья-Кунд і Сваргарохан Марг, були центрами духовності гімалайських святих. Паломництво до цих місць уздовж берега річки Сатледж займає від 17 до 20 днів. Можна піти від монастиря Чіу в районі Мансаровару до Саранг-Тал через Тхолінг. Дорога, що починається з цього маршруту, веде до долини Мустанг-Кхола в Непалі. Він проходить у районі між Кагбені та Саронгом і досягає Тхолінг-Манапас.

Таклакот завжди був пунктом входу до Кайласу для всіх індійських і непальських паломників. Святі також приходили до Кайласу через Кхочхарнатх, Тсімалгайр або з долини Дамодар. Цей маршрут також закінчується в Таклакот. Кайлас знаходиться в 100 милях від Таклакота. Таклакот розташований на південний захід від Кайласа та з'єднує Індію і Непал з центральною частиною західного Тибету.

Місто Алі в теперішні часи відоме, як місто Шиканхе. Воно знаходиться на дорозі, що з'єднує Китай і Туркестан на шляху Каракорумської долини. Алі розташоване на берегах річки Інд. На деякій відстані від міста Алі знаходиться Каші. Каші належить Шиві і є місцем паломництва індусів. Каші тепер відомий як Кашгар. Раніше там був храм Шиви. До поділу Індії, паломники з Пакистану та регіону Кашмір-Ладакх приходили до Кайласа через Кашгар. Навіть сьогодні деякі паломники з близького Сходу та деяких західних країн приїжджають до Кайласа через Ланжор-Тарфан, Урі-Макві, а також з перевалу Хунджарба, розташованого в Пакистані. Це відносно легка дорога, яка в минулому була частиною Шовкового шляху. Таким чином, ця дорога з’єднувала Китай, Тибет, Монголію, Ладакх, Кашмір, Кандагар, Афганістан, Узбекистан, Іран, Ірак і Туреччину.

Зараз Китай розробив дорогу: Лхаса – Шігадзе – Лаце – Сага – Кайлас – Таклакот до долини Каракорум. Цю дорогу називають дорогою Дружби. Дорога з'єднує всі основні місця паломництва в Тибеті. Ця дорога тягнеться в Непал аж до самих воріт королівського палацу.

Дорога Катманду-Кодарі веде до кордону з Тибетом. Місто Кхаса в Тибеті (тепер називається Джангам) є китайським митним контрольно-пропускним пунктом. Звідси йде дорога на Кайлас через Таклакот. Ця дорога з'єднує країни Близького Сходу в точці між Таклакот і Баркха. Індійські паломники подорожують цією дорогою з Таклакота в Дарчен. Ця дорога проходить повз підніжжя гори Гурла-Мандхата і далі проходить по місцевості між Мансароваром і Ракшас-Талом.

Паломники, які подорожують в автобусі, не здатні пізнати і насолодитися мальовничими краєвидами паломницького шляху. Вони не знають історії, духовної величі та давнини цих місць. На маршруті є багато місць, таких як джерела гарячої води та печери, де все ще перебувають високорозвинені та реалізовані святі.

Весь цей гімалайський регіон у стародавніх Пуранах називався Кедаркханд. У Тибеті цю територію раніше називали Шивачин. Нині вона називається Сіачен. Гора Кайлас стоїть велично і самотньо, її висота становить 6914 метрів. Кайлас – це Кайлас-Пурі Господа Шиви (Місто Шиви). Це рай для буддистів. Бонпо називають Кайлас – Атма Парват.

Окрім гори Кайлас, у цьому регіоні є ще три святих місця. Це Мансаровар, Кангрі-Сосам і Понарі-Гаден. Ці знамениті релігійні місця були самим серцем стародавнього царства Шанг-Шунг.

Кайлас також називають Юнг–Друнг-Гут-Се, що означає – “дев’ятиповерховий храм-будинок у формі свастики”. Ми всі віримо, що Кайлас – це обитель Господа Шиви, де Господь сидить у самадхі. Тибетці вважають, що Тон’я-Шенрао вперше з'явився на Кайласі, коли він прийшов з небес на Землю.

Вчення святого Міларепи мало великий вплив на Тибет в одинадцятому столітті. Згідно з тибетськими легендами, на шляху парікрами Кайласа, релігійні битви велися в багатьох місцях. Щоб встановити свій суверенітет на цій території, послідовники різних буддистських напрямків воювали один з одним. Пурани також сповнені історій про битви Картікейї та Ганеші, які билися з демонами. Навіть сама Богиня-Мати Бхагаваті боролася з демонами та перемогла їх заради добробуту світу.

Одного разу, на прохання девів, щоб знищити безбожників, воював навіть сам Господь Шива. Тепер район Кайласа знаходиться під впливом буддистської релігії. Таким чином, послідовники Будди створили багато монастирів у цій місцевості. Вони дали тибетські назви історичним легендам, які належали до давньої індуїстської релігії.

Тисячі індійських мандрівників здійснили паломництво цією територією протягом останніх століть. Вони ніколи не намагалися вписати ім'я Шиви на скелі. Після падіння шиваїзму в Тибеті актуальним є буддизм, що заснований на тантрі.

Глава 4   Зміст   Глава 6

Я відвідував Кайлас багато разів і завжди намагався дивитись на Кайлас з точки зору епохи Пуран. І це є так, тому, що Кайлас – це Шива, і це обитель Господа Шиви з незапам'ятних часів. Багато богів, таких як Брахма, Вішну та Індра, робили яджни для того, щоб догодити Господу Шиві, щоб Він міг вийти зі свого самадхі.

Сама Мати Гаурі здійснювала тут аскезу, щоб знайти Господа Шиву. Гора Кайлас є прекрасний витвір мистецтва. Кайлас має незрівнянну природну красу, а також містить величезне сховище духовної енергії. Щоб пізнати Господа Шиву паломники приходили до Кайласу і Мансаровару протягом сотень років, У наш час вплив ідей буддизму тут зріс, і у Господа Будду вірить набагато більше людей. Однак Кайлас все ще залишається місцем Господа Шиви, тому що це йогічна земля, де можна успішно виконувати тапас’ю чи духовні практики. Усі Сури (боги) та Асури (демони) робили тапас’ю біля Кайласу, щоб отримати милість Господа Шиви. Навіть цар демонів Равана робив тут аскези, щоб догодити Шиві. 

Зі зміною часу радикально змінилися характер та стиль паломництва на гору Кайлас.

Сьогодні доступно набагато більше можливостей. Багато туристичних агентств, що розташованих у Непалі, Гонконгу, Індії та Китаї, організовують паломницькі тури на Кайлас. Паломництво, котре здійснювалось в минулому, потребувало фізичних і ментальних зусиль. Ця важка подорож була схожа на тапас’ю або аскезу. У теперішній час потрібно докладати менше зусиль. Індійські, непальські та тибетські паломники дійсно мають віру та відданість, однак дуже мало людей мають здатність тотально здатись. Навіть сьогодні можна побачити деяких тибетських паломників, котрі здійснюють паломництво простягаючись на землі. Вони лягають торкнувшись головою землі, встають і знову лягають, але вже з того місця де була голова. Таким чином вони звершують всю парікраму – ніби вимірюючи довжиною свого тіла весь шлях. Я завжди спостерігав їхню міцну віру і вітав їх.

Кайлас є найважливішим кінцевим пунктом призначення паломництва. Раніше паломники, які приїжджали сюди, подорожували по всьому регіону Кайласа. Кайлас – це місцевість, і цей термін не обмежується лише горою Кайлас. Гірські хребти навколо Кайласа також дуже священні. Ці хребти так природно влаштовані та злагоджені, що можуть збирати та зберігати в собі масиви тонких енергій. Багато річок беруть свій початок з Кайлаcу. Чотири з них є найважливіші. Якщо дістатись до витоків цих річок, то краса цих місць ще дивовижніша ніж самі небеса. Льодовики в цих місцях дуже важливі з духовних причин, а також для екології світу. Землю Кайласа також називають Кайлас-Пурі. Навколо Кайласа багато Пурі. Це місця, які є місцем проживання багатьох Девів і Деват. Індійські паломники не мають уявлення про важливість цих місць, котрі трапляються їм на шляху паломництва. Вони не можуть пов'язати тибетські назви місць з індуїстською релігією. Туроператори та гіди поняття не мають про історію та важливість божественних місць землі Кайласа. Паломники із заходу приїжджають, щоб відкрити таємниці та багатства котрі приховує Кайлас. З часом, через місцеві впливи, культура землі Кайласа зазнала змін. Це може також статися і в майбутньому, але сам Кайлас завжди буде таким, яким він був з незапам'ятних часів.

На березі Сатледжу, поблизу Кайласа, є місце під назвою Тіртхапурі. У давні часи це був центр паломництва. Вважається, що тут  початкове місце Господа Бадрінатха. Там, у тому місці навіть сьогодні є образ Господа Бадрінатха. Однак величезний храм, що там був, зараз зруйнований. На берегах річки Сатледж в районі Тіртхапурі є рідкісні печери. В них є вишуканий живопис та інші витвори мистецтва. Цікаво, які ж художники це створили?

Поруч з Тіртхапурі є Претапурі, це є місце проживання привидів та інших мешканців нижніх світів. Там є гани Господа Шиви. У цьому районі є багато інших Претапурі. Також є Ганеш-Пурі, де жив Ганеша зі своїми дружинами Ріддхі та Сіддхі. Раніше в Ганеш-Пурі був храм, який збудував якийсь індуїстський святий, але зараз він знаходиться в напівзруйнованому стані. У давні часи паломництво починалося з цього місця тільки після того, як була виконана пуджа Ганеші. Ятра (духовне паломництво) в ті часи не починалася з Дарчена, який був просто торговим пунктом.

Тибетці шанують місцевість Ганеш-Пурі. У цій місцевості раз на 12 років проводиться фестиваль Маха-Кумбха, і на знак початку фестивалю піднімається молитовний прапор. Я був присутній на цій церемонії, яка відбулася 6 січня 2001 року. Лами в наші дні не надають особливого значення індійським святим, як це робилося в минулому. У наші дні поважають і шанують лише тих, у кого є гроші.

Є місце під назвою Нанді-Нагарі, котре знаходиться на великій висоті, і звичайні паломники не можуть дістатися цього місця. Структура цих пагорбів така, ніби два бики Нанді сидять і охороняють обитель Господа Шиви. Ці гори виглядають ніби як двері до Кайласу. Нанді-Нагарі знаходиться на шляху парікрами першого дня, про це  буде описано далі. Так само й є Кубер-Нагарі, і зустріч з цим місцем, на маршруті парікрами, припадає на другий день.

Згадки про всі ці місця є в тибетських писаннях, але вони пов’язані з Господом Буддою. Якщо уважно придивитися, можна знайти в тибетських монастирях мурті індуїстських богів, таких як Агні, Ваю, Калі та Бхайрава. Усі монастирі мають речі, котрі символізують Деватів Агні. Всередині можна знайти шелої, сконструйовані з п’яти каменів. Ці п'ять каменів означають панча-бхут або п'ять основних елементів з яких складається весь проявлений світ. Можна знайти багато рідкісних печер де в минулому високорозвинені індійські та тибетські святі робили тапас’ю. Тут є самадхі-стхал 84 сіддхів і місце Господа Рішабха Дева. Легенди про цих особистостей і мальовнича краса гір дуже приваблюють. Це подарунок природи людству. Благочестиві місця землі Кайлас збирають та зберігають тонку енергію, яка приходить з космосу.

Цікаво, хто намалював такі гарні картини в цих печерах? Святі минулого були не тільки хорошими спіритуалістами, а й хорошими митцями. Біля Кайласу небо відчувається таким близьким, що здається, ніби зірки можуть спуститись на Землю. Паломництво до Кайласу – це подорож до небес, ще в цьому тілі. Ця подорож не повинна обмежуватися емоційним чи ментальним рівнем. Паломники повинні йти на паломництво з відкритою душею. Якщо ви здійснюєте ятру з наляканим розумом, то ви отримаєте таку ж і реальність.

Паломництво Кайласа трапляється раз у житті. Отже, кожен паломник повинен йти на ятру з думкою про Шиву та ідентифікувати себе з Шивою. Дуже шкода, що індійські паломники абсолютно не знають про спадщину, давнє та духовне багатство землі Кайлас. Паломники покладаються на гідів, єдина мета яких – якомога швидше завершити паломництво. Більшість паломників налякані труднощами, що пов’язані з подорожжю. Через це дух відкриття вмирає, і паломник хоче швидше завершити парікраму та повернутися живим. Багато паломників помирають під час паломництва, оскільки ментально бояться холоду та великої висоти. І це все є продукт їхнього розуму. Я бачив багатьох індійських паломників, які через безпідставні страхи раптово вмирали під час паломництва. Також я впевнений, що всі ці паломники прийшли на паломництво з безмежною відданістю Господу Шиві. А їхню смерть під час паломництва родичі можуть вважати їхнім прокляттям.

Часто паломники помирали від дії якихось негативних астральних явищ і навіть не підозрюючи, що з ними трапилось. Також часто небезпечними можуть виявитися тибетські водії. Якщо їм не дати великих чайових, вони можуть роздратуватися та кинути паломників на безлюдних тибетських просторах, або вдати, що їхній автомобіль зламався.

Отже, паломники повинні бути дуже обережними відносно таких речей. Індійський уряд також зобов'язаний інформувати паломників про ризики, що пов'язані з подорожжю. Паломникам, які вирішують відправитися в Тибет з непальської сторони, слід дуже ретельно вибирати турфірму. Багато туристичних агентств не мають досвіду та ресурсів необхідних для здійснення паломництва. Ці туристичні агентства у змові зі своїми індійськими колегами й заманюють необережного паломника в пастку. Метою таких агентств є лише швидкий заробіток. У них немає необхідних ресурсів, таких як кисневі балони, висотні ліки та інші необхідні речі, що необхідні для подорожі на великій висоті. Якщо пасажир захворів, то вони просто умивають руки. У 2002 році я бачив, як багато паломників померли через те, що в туроператорів не було кисневих балонів та ліків для лікування висотної хвороби.

Непальські туристичні агентства зазвичай перевантажують джипи, щоб заробити більше грошей. Поїздка на тисячі миль по пересіченій місцевості Тибетського плато дуже виснажлива. На великій висоті також можна захворіти через велику скупченість людей. У деяких місцях непальські туристичні агентства об’єднуються з тибетськими туристичними агентствами та вибирають для кемпінгу дуже брудні місця. За останні двадцять років кемпінги стали надзвичайно брудними. Тому якість води в цих місцях погана і може бути причиною захворювання. Паломникам слід бути особливо обережними і мати з собою мінеральну воду, або попросити про це турфірму.

Якість води в таких кемпінгових містечках як Сагар, Джханген і Параг, що на маршруті парікрами, також стала небезпечною. Паломник, котрий прямує на Кайлас-Мансаровар, здійснює паломництво з повною відданістю і сповнений багатьох духовних бажань та божественних очікувань. Якщо він раптово помре, то перейде в післясмертний стан з нездійсненими бажаннями. Він довгий час страждатиме в астральному світі, поки не перевтілиться знову. Тому для паломників дуже важливо бути максимально обережними, але здійснювати подорож з повною довірою.

Якщо добиратись з боку Індії, то потрібно дістатися до Таклакота, а це важкий шлях в декілька днів від індійського кордону. З Таклакота паломників автобусом доставляють до Дарчена. Двомовні гіди завершують парікраму навколо Кайласа за два з половиною дні. Потім паломників залишають у таборах на березі озера Мансаровар або біля джерел гарячої води в районі Мансаровара. На цій ділянці шляху слід бути особливо уважним щодо особистої гігієни та якості питної води.

Таклакот також відомий як Параг. Це головний пункт для ятри. Відстань до Дарчена через Баркху становить близько 100 кілометрів. Ландшафт на цьому маршруті дуже красивий, ніби рай на Землі. Є багато маршрутів, які починаються з ділянки Таклакот-Дарчен, котрі ведуть до багатьох монастирів у районі Мансаровар. Один із цих маршрутів йде до Тіртхапурі, інший маршрут йде до Сіачена в долину Каракорум. Цей маршрут далі йде до місця під назвою Алі, а потім до Каші.

Все це я пишу як інформацію (інструкцію) для паломників. Я коротко і методично опишу всі важливі місця на шляху паломництва. Більшість людей, включаючи гідів, не мають жодного уявлення про це.

Останніми роками давні пуранічні історії нехтуються, а буддистська культура стала більш помітною в Тибеті. Назви місця, котрі згадані у Пуранах, були змінені на тибетські. Легенди також були змінені і тепер пов'язані з історією Тибету. Тибетські святі прийшли до Тибету набагато пізніше стародавніх Пуран. Таким чином давня індуїстська культура, яка лягла в основу тибетських релігій, була видозмінена і не займає тепер належного їй місця.

Буддистська релігія є відгалуженням індуїстської релігії. Господь Будда був втіленням Господа Вішну. Святі, хто заснували важливі релігійні напрямки в Тибеті були з Індії.

Я б просив усіх вас переконати уряд Індії забезпечити кращі умови для паломництва на Кайлас. Я не знаходжу причин, чому уряд має бути таким бездушним щодо цієї ятри. Кайлас є найсвятішим зі святих місць для індусів, і найближче до нього дістатись – це від індійського кордону. Усі інші підходи передбачають довгу поїздку Тибетським плесом на висоті від десяти до п’ятнадцяти тисяч футів (3-4,5 тисячі кілометрів). Це основна причина того, що багато індійських і непальських паломників, які прибувають з боку Непалу, хворіють під час подорожі. Треба подолати багато перевалів і відстань у сотні миль. Не кожен паломник має достатню фізичну форму та впевненість, щоб взяти участь у паломництві.

Якщо індійський уряд матиме бажання, маршрут від Дхарчули до Кайласа можна легко розробити. Також можна розробити маршрут по берегах річки Калі. Світ змінився, і побоювань війни в цьому регіоні зараз немає. Кайлас – це Мекка для індусів. Уряд витрачає мільярди рупій як грант на паломництво до Мекки. Дуже прикро, що на паломництво до Кайласу, – найсвятішого зі святих місць для індуїстів, – немає жодної дотації.

Це стосується також всіх так званих сучасних “святих”, котрі називають себе Богом. І тих, що описують себе як втілення Господа Шиви. Вони нічого не роблять для обителі Господа Шиви. Це також сором для всіх тих, хто жертвує міліони рупій на релігійні храми та інші установи, але не має ресурсів для Кайласа.

Кожного треба було б пробудити від цього сну. Паломники повинні пробудити в собі цю потребу. Уряд Індії повинен прокинутися і врятувати себе від прокляття Господа Шиви.

Треба пам'ятати, що Індія не належить сьогоднішнім правителям чи комусь іншому. Індія є частиною світової спадщини. Це земля Ріші давніх часів й тих, хто усвідомив себе. Це земля, де Господь Рама і Господь Крішна розіграли світову драму. Це свята земля, наповнена духовною енергією Брахми, Вішну та Махеша (Шиви). Якщо Індія втратить свої причали, це означатиме, що маси матимуть брак віри і стануть атеїстами. Ця людська інкарнація не дана нам для виконання мирських справ. Життя має глибший сенс, який ми повинні зрозуміти. Таким чином, індійські лідери, адміністратори та всі індійські громадяни повинні захистити свою давню культуру. Паломництво Кайлас–Мансаровар є святеє святих. Ця земля несе благословення Господа Шиви, а також Господа Будди.

Більшість паломників після паломництва отримують емоційне задоволення. Вони просто здійснюють ритуал і не усвідомлюють справжньої користі, яку вони можуть отримати від такого паломництва. Це паломництво може відкрити приховані портали розуму та всього вашого єства. Воно може відкрити двері в майбутнє, а також зробити вас успішними в житті. Якщо все зробити правильно, то для вашого успіху в цьому житті одного паломництва буде достатньо.

Глава 3   Зміст   Глава 5

Ідеї буддизму значною мірою прийшли до Тибету у VIII столітті. До цього Тибет отримував релігійні знання від індійських святих, які приходили в землі Кайласа для паломництва.

Падмасамбхава, також відомий як Рінпоче, заснував в Тибеті секту Ньїнґма. Він відомий як друге пришестя Господа Будди. Його основною концепцією було виховання мас. Він написав тексти під іменем Лами Ньїнґма. Тут містяться вислови Падмасамбхави. Ці Ньїнґма Лами справили великий вплив на Тибет і стали найпотужнішою сектою. Їм належали тисячі монастирів у Тибеті. Червона гвардія знищила ці монастирі під час Культурної революції. Деякі з них згодом були реконструйовані. В IX столітті Чхог'ял створив популярну секту під назвою Сак'япа. Ця секта була заснована на вченні індійського святого тантрика, на ім'я Гурупа. Третя важлива секта під назвою Каг'ю була створена під впливом індійського святого на ім'я Тілопа. Один з найбільш чудесних і шанованих святих Тибету є Міларепа, він був учнем Марпи. Марпа був учнем Наропи, а Наропа був прямим учнем Тілопи. Секта Каг'ю базувалася на деяких дуже усталених принципах. Вчення та практики цієї секти були практичними, як сучасна наука та йога. У Міларепи було два учні котрих звали Річунг-Па та Гампо-Па. Ці два святі передали вчення Міларепи Дрогон-Пхагмо-Друпі та Кармапа-Дусум-Качнепі. Ці двоє шанованих святих утвердили секту Каг'ю в Тибеті. Каг'ю вірять, що заняття йогою ведуть до реалізації. Після цього святий, на ім'я Атіша заснував секту під назвою Кадам. Ця секта вчить Махаяні, що практикується в буддизмі. Дром-Тонпа був головним учнем Аатіши. Він дотримувався законів і правил Кадампа. Іншими відомими святими цієї секти були Бхарпа-Потаво і Пучун-Гава. Вони створили важливі монастирі в долині Кі-Чу. Згодом секта П'яба, відповідно до мінливих часів, внесла деякі зміни у світогляд та мислення. Святий Гелуг дав нове визначення сучасній духовній думці, написавши Тсонг-Кхапа в XIII столітті. Вчення цієї секти базувалося на сектах Каг'ю і Сакх'я-Кадрум. Це була версія буддизму, яка була розвинена в Тибеті. До цього часу індійські вчителі мали прямий вплив на релігійну думку Тибету. Тсонг-Кхапа повністю походить з Тибету. Цю секту також називають “жовті шапки”. Основною метою цієї секти є досягнення Бодхісатви. Вони вірять у Ламрін-Ченмо, що означає великі бажання та простоту. Далай-лами були послідовниками і учнями Тсонг-Кхапа. Далай-лама вважається інкарнацією Авалокітешвари. Кажуть, що він є Бодхісатва і Будда співчуття. Панчен-лама також був пов'язаний з цією сектою. Гелугпа стала основною релігією в Тибеті. За допомогою монголів п'ятий Далай-лама став першим правителем Тибету в XVII столітті.

Буддійська культура що прийшла з Індії значно вплинула на світогляд тибетців. Тибетська мова називається Ленца і вона заснована на санскриті. У Тибеті шанують монастирі і вони розташовані на вершинах пагорбів. Там є багато озер, подібних до Мансаровар, і цим озерам поклоняються. На базі цих озер була заснована та чи інша секта.

У районі Кайлас-Мансаровар є багато монастирів, куди приходили святі люди та проводили там медитації. Індійські святі на своєму паломницькому шляху також відвідували ці монастирі. На маршруті внутрішньої парікрами навколо Кайласа є два відомих монастирі.

На буддистську релігію, якої дотримуються в Тибеті, значною мірою вплинула тантра. Через суворий клімат і важкі умови життя неможливо дотримуватися методів ритуального шляху бхакті.

Господь Будда не був тантриком, і тантра також не мала місця в буддистському світогляді. Буддистська релігія йде шляхом співчуття та любові. Виявляється, що секти Шайв і Шак'я вплинули на релігійну думку Тибету, і це отримало назву – буддизм. Усі відомі святі, які прибували до Тибету, були тантриками. Падмасамбхава, Вірапа, Шак’ямуні, святий Тілопа та святий Атіша, всі робили паломництво в землі Кайлас-Мансаровар. Вони зупинялись на берегах озера Мансаровар і заснували там багато монастирів. Індія також була під впливом буддистського світогляду, цей світогляд, своєю чергою, також вплинув і на Тибет. Китайська адміністрація, попри свою нещадну ефективність, була змушена схилитися перед самовпевненістю тибетського народу. В результаті цього, монастирі були повністю реконструйовані, а печери для медитацій відновлені, навіть у відносно складних місцях. Усі ці дії вказують на духовне омолодження Тибету до його початкового стану. Кайлас – серце Тибету. Ми в Індії називаємо себе дітьми Брахми. Озеро Мансаровар схоже на розум Брахми, і тут живе душа Індії. Після того, як буддистський світогляд підкорив Тибет, Кайлас став відомий як Бодхісатва.

Глава 2   Зміст   Глава 4

Є чотири головні річки, що походять з Тибету та течуть в чотирьох напрямках. Завдяки цим річкам Тибет був зв'язаний з Індією давніми культурними зв'язками. Річки Брахмапутра та Інд з’єднують Тибет з Індією на півночі та півдні духовним зв’язками. На берегах Сатледжу є багато печер, котрі містять в собі безцінну спадщину минулих віків. У цих печерах святі перебувають в самадхі протягом усього життя.

Велич Кайласа, землі Шиви, за межами уяви і пояснень. Гора Кайлас стоїть самотньо, окремо від головних гімалайських хребтів, хоч і є частиною Гімалаїв. Гімалаї божественні, тому що від них прийшла життєдайна ріка Ганга. Кажуть, що однієї краплі води Ганги достатньо, щоб видалити сміття з тіла та розуму. Гомукх, початок Ганги, знаходиться в Гімалаях. У Гімалаях також знаходяться святині Кедарнатх і Бадрінатх, куди, після закінчення війни Махабхарати, вирушили в подорож на небо (Сварга) цар Юдхіштхір та його молодші брати. Гімалаї прекрасні і чудесні, тому що Кайлас знаходиться в Гімалаях і Мансаровар, найсвятіше зі святих озер, також знаходиться в Гімалаях. Гімалаї – це жива істота на тонкому плані. Ми вдячні Гімалаям, котрі принесли життя в Індію ще з незапам'ятних часів. Саме в печерах Гімалаїв є багато мудреців, таких як Марічі, Атрі, Ангірас, Пуласт’я, Васіштха та інші, вони знаходяться там після своєї садхани в землях Кайласу. 

Кайлас є центром тонких духовних сил. В різних частинах світу, подібно до Кайласу, існують інші гірські хребти, котрі також мають духовну глибину. Від них безперервно тече духовна енергія на благо людства.

Мудрець Ведав’яса створив Веди і Пурани у В'яса гуфі (печері), що розташована в районі Бадрінатха. Мудрець Гаудапада також зупинявся в Кешав-праязі, звідти він дав свій коментар щодо йоги та концепції Адвайти Шанкарачар'ї. Отже, світова культура бере свій початок з високих гірських хребтів. Ми повинні спробувати дізнатись про це, і лише тоді ми будемо здатні зрозуміти Кайлас. Зараз Кайлас є світовою спадщиною. Паломники з усього світу приїжджають на Кайлас, щоб отримати користь від духовної енергії, котра звідти нуртує. Паломники з Індії, Непалу та Тибету приїжджають на кілька днів до Кайласу, роблять парікраму і повертаються. Проте багато духовних паломників із заходу приходять до Кайласа як дослідники. Ці люди дослідники по своїй природі. Вони намагаються дослідити тонкі сили, що приховує Кайлас. Щоб досягти своєї мети, вони місяцями перебувають в районі Кайласу.

Я сам робив зовнішню і внутрішню парікраму навколо Кайласа в 1981-82 роках, а потім і в 1983 році. Я перебував в кожному місці місяцями, обстежив і відкрив в цьому районі багато пагорбів, печер і водойм. Я також спілкувався з багатьма мудрецями, що там живуть. Я подорожував до витоку річки Сатледж. Я ходив уздовж берега річки Сатледж аж до Пурі.

Одного разу я навіть добрався до Шангрі-Ла (Шамбала), що знаходиться на кордоні Бутану з Тибетом. Красу цього місця з його печерами та лісами, повними квітів, неможливо описати. Шангрі-Ла називають духовним глечиком Гуру Рімпоче або місцем, де людський розум трансформується. Воно розташоване в районі Ярлунг-Бхелдрук (Yarlung-Bheldruk). Печери Бхелдрук дуже високі, хоч і Ярлунг знаходиться в долині. Це земля сіддхів. Тут живуть реалізовані майстри. Тому неможливо будь-кому увійти на цю територію, хіба що майстри захочуть, щоб він увійшов. Жителі Тибету називають Шангрі-Ла країною Місяця. Кожного разу, коли хтось приїжджає в район Кайласа для самореалізації, то Шангрі-Ла природно манить таку особистість. Самореалізована особистість також потрапляє в Шангрі-Ла, там вона вдосконалює свою свідомість, підвищує рівень енергії та повертається назад у світ, щоб працювати для еволюції світу.

Одного разу група з 55 святих отримала колективну самореалізацію в цій місцевості.

В цьому місці Гуру Рімпоче також написав і завершив свої духовні вірші, відомі як Дордже-Курпа. Ярлунг є дуже важливим духовним центром для індійців. Рімпоче – це є той самий Падмасамбхава, котрий був реалізованим майстром з Індії.

У Бутані знаходяться три печери. Це Сенге-Де-Дзонг, Шрі-Де-Дзонг і Так-Санг-Фак. У тибетській частині Шангрі-Ла є вісім печер. У тій частині Шангрі-Ла, яка знаходиться в Ярлуні та Г’ян-Лінгаппа, Гуру Рімпоче здійснив 10 700 важливих заслуг. Після цього він почав передавати духовні вчення тибетцям. Деякі з його вчень є доступні, однак є такі, що приховані та ретельно зберігаються для майбутніх претендентів.

Деякі з цих вчень були дані Гуру Джанг-Лінг та Гуру Ньян-Грал. У печерах Катхан-Данго, Гуру Джаан-Лінгпа написав важливе священне писання. Схоже, що Шанкарачар'я та Гуру Гаудапада все ще живуть у Гімалаях. Шанкарачар'я щез у Гімалаях в районі Кедарнатха. Маршрут з цього регіону пролягає до Бадрінатха, а потім йде від Бадрінатха до Кешав-Праяга, де на злитті річок Алакнанди та Сарасваті жив святий Гаудапада. Обидва були співвітчизниками і зникли одночасно. Ці майстри мали доступ до Шангрі-Ла. Шангрі-Ла – це країна реалізованих майстрів. У непроявленому внутрішньому світі немає відстані між Кайласом та Шангрі-Ла, але в проявленому світі вона досить велика. Це дуже довгий і важкий шлях, щоб дістатися Кайласа з Шангрі-Ла. Багато буддійських лам здійснюють цю подорож з вірою та надією, що їм пощастить зустріти якогось реалізованого майстра, який зробить їх самореалізованими і вони зрозуміють значення священних писань. Таке траплялося багато разів у минулому. У районі Кайласа є вершини Тесарі та Лапчі, де все ще живе багато реалізованих майстрів. Ці гори є найважливішими місцями паломництва для тибетців, і кожен тибетець хоче здійснити паломництво до них хоча б раз у житті. Ці гори для них – рай на землі.

Дамчок – це термін, котрий використовується для опису місця де Шак’ямуні (Будда) отримав звільнення. Тибетці називають Кайлас – Канг-Рімпоче, що означає “прекрасна гора”, котра є центром світу. Кайлас – це місце Господа Шиви. Це проявлення Господа, тобто, виявлена форма Господа (такий вислів щодо Кайласу прийшов з тантричного формулювання). Кайлас подібний до сріблястої краплі ранкової роси. Його також називають Дамчок, що мовою тантри означає – проявлення Господа Шиви. Ачар'я Шанкара, святий Гаудапад і Шак'ямуні були святими з південної Індії. Вони порівнювали Кайлас з квіткою лотоса Гімалаїв. Вони вірять, що Кайлас – це сам Шива у формі гори. Кайлас також є місцем, де реалізований тибетський святий Міларепа здійснив свою садхану.

Поряд з Кайласом, в долині Лапчі-Канг і Шангрі-Ла, є земля тантриків, пов’язана з Господом Шивою та багатьма реалізованими майстрами. Кайлас – це небеса та Дамчок для Шак’ямуні й Міларепи. Це означає, що обидва цих реалізованих майстра мали дуже велику повагу до Кайласа. Деякий час ця місцевість перебувала під контролем ракшасів і даітьїв. Гуру Рінпоче звільнив від них цю територію. Усі ці високодуховні місця знаходяться в самому серці культури Індії, Непалу та Бутану та є їхнім ідеалом. Багато дивовижних печер ще й досі існують в цих місцях. Це чудеса світу. Гуру Рінпоче, постійно будучи у глибокій медитації, мав видіння Кайласа, а також гірського масиву Такпа-Шеларі (котрий завжди засніжений).

Кайлас-Тесарі та Лапчі-Канг, відповідно, є вираженням тіла та розуму Господа Будди. Ці місця ще також називають Деваян, що означає – “живе небо на планеті Земля”. Це також вважають подібним до Господа Будди з його блиском, звідки вічно течуть духовні хвилі співчуття, любові, милосердя та миру. В районі Кайласа, Тесарі та Лапчі, кожні дванадцять років відзначається Кумбха Мела. Тисячі тибетців приходять, щоб взяти участь у цій Мелі.

Я брав участь в цих Мелах у 1970 році, а також у 2001-2002 роках. Тибетською мовою приховані долини та земля реалізованих майстрів називаються Вай-улсе. Вважається, що щоразу, коли людству загрожує небезпека світових воєн чи будь-якого природного лиха, високорозвинені святі, які живуть у цих святих місцях, впливають на події у світі, щоб захистити людство. У таємних і прихованих печерах регіону Кайлас є такий Вай-улсе, і він прихований від публічного споглядання. Деякі з цих Вай-улсе були відкриті для публіки з волі духовних сил, однак є багато таких, котрі все ще залишаються приховані.

Драмо-Дзонг, Чортен-Наіма розташовані на кордоні Тибету з Сіккімом. Кхем і Лунг розташовані в Непалі, тоді як Лапачі і Ронг-Сар знаходяться на кордоні Непалу та Тибету. На південному заході Тибету є долина Пемако. В цих місцях знаходиться Вай-улсе. Але, без ласки реалізованого вчителя увійти до них неможливо. Для того, щоб отримати доступ до цих святих місць, потрібно виконати дуже важку садхану.

Долина Чумбі – це невелика долина між Сіккімом та Бутаном. Є багато буддистських святинь, а також деякі ашрами, що належать до релігії Бонпо. У цій місцевості розташована таємна долина Чортен-Наіма. Частина її належить Сіккіму, частина Бутану, і ще частина цієї долини належить до Тибету. У цій місцевості є духовно заряджені таємні долини, священні печери та багато ашрамів і монастирів. Усе сказане та зроблене на цій території є високодуховно заряджене.

На цьому маршруті можна перетнути пагорб Пхарі, котрий має форму свині (його так і називають – пагорб свині). Це місце називається Пхарі-Чхор-Вор-Ланг. Є ще село з такою ж назвою і воно є найвищим селом у світі. Взимку в цьому селі дуже холодно. Перевал Тремола на кордоні Бутану з Тибетом знаходиться всього за 7 кілометрів від цього місця. Існує дорога від перевалу Трімола аж до Паро, і ця дорога веде до столиці Бутану. Якщо поглянути на захід, то можна побачити Сіккім, хребет Павхані, піки Канченджанґа та Сіні-Ол-Чам. У цій гірській місцевості є багато релігійних, святих і таємних печер та храмів. Деякі з них це Чомол-Харо, Каялданг, Йово-Кунд-Гу, пагорб Джо-Монво, храм Корлаб, монастир Сандуп-Чолінг, Дратхог-Гунг, Реянтра-Патхок-Нічен і Наюнтра та інші. У напівзруйнованому стані багато з них існують й досі. Монастир Чатарне було реконструйовано, і  там  живуть деякі лами. Крім Йонбо є долина Хангхар, звідки багато невеликих річок течуть до Бутану та Індії. Пагорб Донг-К’я знаходиться на індо-тибетському кордоні. Дві річки Донг-К’я і Кханг-Фу, разом з річками Амо і Тангра, течуть в районі Торса в Бутані. Існує стара стежка, по якій можна пройти пішки з Індії в Тибет. На цьому маршруті знаходяться храми Цампа і Кханджу. У верхній течії є багато джерел гарячої води, які виходять з льодовиків. Ці джерела течуть по великих каменях. Їхня вода має лікувальні властивості. Ці джерела гарячої води розділені на дванадцять частин, і вода з них здатна лікувати 440 різних захворювань. У цій долині, котру називають “прихованою долиною”, розташований Чортен-Наіма. Прихована долина розташована біля кордону Індії, Бутану та Тибету. Ця територія є недоторканою та незачепленою людським туризмом, і невідома відвідувачам.

Хребти Каарчі-Лаапчі дуже красиві. Гуру Рінпоче проводив медитацію та садхану в цьому місці. Ці хребти також називають північними воротами в заборонену землю. Драмо-Дзонг-Вай-улсе – це міцевість, де багато разів проявлялись чудесні, незрозумілі та особливі явища, котрі не може пояснити раціональний розуму. Кажуть, що в цій місцевості проявляються божественні сили та енергії. Частина цієї місцевості знаходиться в Сіккімі, а частина в Тибеті. У районі Пемако і Дремо-Дзонг в джунглях живуть тільки монахи, і для них це ніби рай. Китайському уряду таке зовсім не подобається.

У цій місцевості на каменях та скелях можна знайти рідкісні написи минулих часів.

Написи, знайдені на пагорбах Тамдрім-Ларванг, були створені сіддхами минулого. У печерах в цій місцевості є величезний сховок слонової кістки, тут також є рідкісні та вишукані написи. Є храм Зара, який тибетською мовою називають Гомпа. Ця гомпа (храм) розташована біля перевалу Нья-Ла. Дорога з цього перевалу йде на гору Еверест через долини Харта і Канг-Сунг. Ця ж дорога також має відгалуження до Непалу. Від цього перевалу до Кайласа веде пряма дорога, туди можна дістатися за 2 дні. Якщо йти берегом річки Арун, то звідси можна дістатися до Непалу. Всього в цій місцевості 14 вершин, з яких Чортан-Нійома є найвищою з висотою 6927 метрів. Ця вершина вважається найсвятішою і знаходиться в північно-східному напрямку Сіккіму. Західна частина цієї гори знаходиться біля перевалу Конг-Ла. Річка Тіста тече звідси на південь до Сіккіму і, протікаючи через Манган і Калімпонг зливається з річкою Брамхапутра.

Ця територія також є найсвятішим зі святих місць для індійських і тибетських претендентів (шукачів Істини). У цій місцевості багато невеликих річок і печер. Тут можна знайти сліди майстра Рімпоче. Є печери, а також самадхі-стхал, які були зроблені Гуру Рімпоче та Намат-І-Ньогма. Вони називаються Санг-Сум. Дуртаро або самадхі-стхал був створений для проявленого світу, а також для внутрішніх світів на мікрорівні.

Ці рідкісні та незвичайні гірські хребти, сповнені божественності, що діють як міст між людьми та Господом. Це міст між проявленим і непроявленим для всіх тих, чиє серце чисте й вільне від сміття.

Кайлас вітає всіх, добрі вони чи погані, святі чи шахраї, благочестиві чи грішники, чоловіки чи жінки. Кайлас – це рай на Землі. Це місце проживання привидів і також пекло. У парікрамі навколо Кайласу є рай і є пекло. Ви можете реалізувати одне з двох. Це залежить від ментального наміру, з яким ви здійснюєте паломництво.

Щоразу, коли боги (деви) зазнавали поразки від демонів, вони завжди приходили на Кайлас і молилися Господу Шиві про допомогу та благословення. У минулому люди також дотримувалися аскези і досягли еволюції. Тепер часи змінилися. Стародавні вчення священних писань зникли, і ні в кого немає часу вивчати їх.

Однак Будда та його вчення все ще поширені в Тибеті. Будда прийшов після Шиви, однак сучасний Тибет вірить, що Будда є самим Господом. Регіон Кайласа є землею 84 Сіддхів і завжди захищений духовними силами. Часи можуть змінитися, і в майбутньому легенди також можуть змінитися, але Кайлас залишиться таким же відкритим, доступним і захищеним.

Колишній Тибет докорінно змінився. Після того, як Китай захопив Тибет, Червона армія знищила храми, ашрами та всі релігійні місця. Усі ті печери, які були відомі людству, були знищені. Усі монастирі та навчальні центри тибетських лам також були повністю зруйновані. Більшість із них було реконструйовано після 1981 року, і деякі лами почали там жити. Але ці лами повністю контролюються китайським урядом і не мають жодного зв’язку з паломниками та не мають права приймати й доглядати за ними. Кожен аспект паломництва повністю комерціалізований. Якщо хтось бажає, то він може залишитися у них на день чи два для розмірковування (роздумів). Однак божественності, спонтанної любові та відданості, як це було в минулому, там бракує. Якщо ви дасте їм гроші, вони вас прилаштують. Уряд контролює всі ці монастирі. Вони належать до тієї чи іншої секти з офісом у Лхасі чи в іншому великому місті. Тибет повністю змінився. Лхаса та інші міста були модернізовані. На зміну духовності та добробуту прийшов модерн. Високорозвинені та величні Лами замовкли. Вони чекають того дня, коли Бодхісаттва з'явиться і змінить нинішній стан справ. Сьогодні тут можна знайти більший відсоток людей китайського походження. Ті тибетці, які співпрацюють з Китаєм, насолоджуються кращим рівнем життя. У селах регіону Кайласа панує надзвичайна бідність, і людям доводиться благати про виживання. Села не розвинені. Зараз у монастирях немає садхани, і справжні та розвинуті особистості, котрі йдуть духовним шляхом, відійшли від них. Все повністю контрольоване та комерціалізоване.

В індійських ашрамах та храмах гроші також є головним фактором. Високодуховні та розвинуті особистості, якщо вони не мають матеріальних ресурсів, не отримують уваги та поваги. Храми, куди паломники здають великі пожертви, націоналізовані. Парадокс, але подібні заклади інших конфесій ніколи не націоналізувались. Націоналізуються лише релігійні установи, що належать до індуїзму. Це велика ганьба для індусів, які не можуть захистити та зберегти нашу духовну спадщину. Релігія в Індії, як і в Тибеті, стала бізнесом. У Тибеті існує прихований контроль китайського уряду над управлінням монастирями. Більшість монахів носять помаранчевий одяг, але святість у них відсутня. Однак є кілька розвинених тибетських святих, котрі все ще доступні на паломницькій дорозі навколо гори Кайлас. При зустрічі з ними виникає інстинктивне почуття благоговіння. В Індії можна знайти святих і йогів різних рівнів. Деякі з них неосвічені, і вони зреклися світу тільки для того, щоб мати можливість жити легко – без необхідності заробляти на життя. Вони не стурбовані пошуками самого себе. Більшість індійців дають їм пожертви. Є тисячі таких “святих” людей, які марнують свій час, вживаючи всілякі одурманюючі речовини. Вони вчасно отримують їжу і не мають жодної іншої турботи в житті.

Але є святі і мислячі люди. Їхня мета – пошук самого себе. Вони хочуть увійти в самадхі та реалізувати істину. Багато таких людей дуже важко працюють та досягають мети, але їх так мало. Дуже важко досягти найвищого стану зречення.

Є різниця між людьми давніх часів і теперішнього часу. З часом все змінилося, однак і сьогодні є святі, хто зміг доторкнутися до глибин самадхі. У стародавні часи такі мудреці, як В’яса, Шукадева, Парашара, Матанг, Капіл, Канада, Атрі, Пуласт’я та Гаутам, виконували парікраму навколо Кайла та Мансаровара, щоб отримати милість Господа Шиви. Основний сенс життя та незліченні духовні й матеріальні скарби заховані в Кайласі – вони чекають свого відкриття. І під час паломництва їх неможливо знайти без тотальної відданості розуму та тіла. Навіть у 21 столітті ви можете знайти високореалізовані душі, які здійснюють парікраму.

Хедія Кхан Махарадж (котрого знають як Махаватар Бабаджі), Латурія Баба, Сомбарі Баба, Мохандас і Сітарам Баба не тільки отримали ласку Господа Шиви, але й залишили свій слід у цій місцевості. Девраха Баба, Мауні Баба та Джаганнатха Баба також відвідали Кайлас. Так само відвідали Сарвешваранандаджі, Сундарнатх, Лота Баба, Рао Баба, Ханс Махарадж і Тапован Махарадж. Нараян Свамі та Пранавананд також увійшли в історію у цій землі. Одним словом, навіть сьогодні є багато святих людей які йдуть на парікраму до Кайласа. Усі вони йдуть із блаженним і божественно щасливим станом розуму, отримують милість Господа Шиви та досягають самадхі.

Але окрім вищесказаного є багато так званих “святих” людей, які певною мірою отримали благодать Сарасваті, Богині знань. Вони тільки оспівують благодать Господа і виголошують релігійні промови та думають, що божественні пісні, релігійні промови та цьому подібне – вершина всього. Насправді все це витончені методи заробітку і не мають нічого спільного з духовністю та садханою. Усі вони хочуть накопичувати матеріальні багатства та жити щасливо за рахунок інших.

У стародавні часи такі високорозвинені мудреці, як Баданараян, Шукдева та мудрець Нарад, також робили обхід навколо Кайласа. Дуже шкода, що багато так званих святих сьогодення перетворили стародавні знання на комерційну машину для заробляння грошей. Ці люди говорять про Кайлас, але вони не знають суті та духу Кайласа і не мають до нього жодного відношення. Вони не знають істини і не мають жодного реального досвіду. Вони шахраї, котрим поклоняються обдурені маси. Вони та їхні родичі зайняті зароблянням грошей. Ці люди є “святими” і “богами” цієї Каліюги. Вони не бояться майбутніх наслідків своєї поганої карми. Вони такі ж погані, як і ті, що для заробітку собі на життя носять одяг кольору охри (колір одягу відречених, сан’ясі і монахів). Такі “святі” люди жалюгідні і розумом, і тілом. Ці люди крадуть та вживають різні види інтоксикантів, але не вживають імені Господа Шиви.

Також погіршилася якість сучасного народу Тибету. Можна знайти багато магазинів, де продають м'ясо і алкоголь. Ніхто не вірить у “ненасильство”, яке практикувалося в давніх монастирях. Також вірно, що через відсутність вегетаріанської їжі, населення покладається на не вегетаріанську їжу.

Глава 1   Зміст   Глава 3