"Істина однієї людини не може стати істиною іншої людини, якщо тільки вона не виходить з самого центру, якщо тільки вища істина не обрала ту людину, як свій власний рупор."

Пайлот Бабаджі 

ЧИТАТИ НА САЙТІ

На читання книги потрібно приблизно 40 хвилин. Це не багато і не мало, але цілком достатньо, щоб не переривати читання і прочитати все зразу – без відволікань.

ЧИТАТИ В PDF

Води Акшара – безмежні і невичерпні Води Безкінечного. Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство, обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

Ми знаємо, що ми є! Ми відчуваємо життя і переживаємо його аспекти. Однак повнота життя можлива тільки тоді, коли є повна усвідомленість самого себе. За усвідомленістю приходить відновлення втраченої цілісності, і маленька водойма перетворюється на океан, на безмежні і невичерпні Води Акшара!

НІХТО І НІЩО НЕ Є ВИПАДКОВИМ!

Все, що відбувається в нашому житті є важливим. Зустрічі й контакти є проявленням пульсації Абсолюту. Є речі, котрим судилося трапитись, і це стається непомітно, адже Господь завжди приходить в тиші. Те, що трапилось, має свою історію, своє життя та своє унікальне обличчя й займає відведене йому місце у Вселенському оркестрі. Наша зустріч теж трапилась. Не приділяйте цьому особливого значення, але і не відкидайте, хто зна, можливо це є наступний пазл вашого життя. Тому просто слухайте... слухайте своє серце... все інше просто трапиться!

В тиху зоряну ніч, коли всі сплять, можна почути, як співає Всесвіт. Коли підкрадається ніч, і підступний сон накидає своє покривало, тоді наступає день для тих, хто слухає оркестри Космосу. А вони звучать, наповнюючи собою простір, як розповіді про потаємне, котре приховане для особливих вух. Тільки в тиші можна почути цей звук, що ніби космічний корабель відносить в далекі світи.

Галасливий день пригнічує музичні прояви простору, тому коли приходить день – приходить ніч для особливих вух. День завжди в русі й спішить, а для того, щоб чути – необхідно зупинитись і направити свій погляд всередину себе. Погляд, котрий направлений в середину себе, здатен уловити та розпізнати надтонкі прояви слова і звуку.

Слово та звук має чотири види мовлення і сутнісних проявлення. Починаючи з найгрубішого вони є такі:
1. Вайкхарі. Акустичний звук і слово, яке ми чуємо та сприймаємо фізичними, тілесними органами.
2. Мадх'яма. Це внутрішня мова, словесні образи, котрі виникають в нас і стоять за акустичним проявленням слова.
3. Паш'янті. Надзвичайно уважна людина може пережити паш'янті в проміжку між двома думками. В цей момент можна вловити осяяне чисте Я, як свідомість, як ниточку, що з'єднує дві думки. Я є То!
4. Паравач. Найтонша форма мови, це вище та трансцендентне слово і звук, котре складається з чистого усвідомлення істинного "Я". Паравач – це тільки "Я".

Можна привести приклад того, як проявляється слово-звук від найгрубішого до найтоншого в повсякденному житті й творчості художника, композитора та виконавця:
1. Вайкхарі. На цьому рівні ми можемо взаємодіяти, бо творіння має конкретне матеріальне проявлення у вигляді картини, нотних партитур чи створеного акустичного звуку виконавцем.

2. Але перед тим, як картина, партитури чи звук будуть проявлені зовнішньо, художник, композитор, музикант-виконавець, створює мислений образ свого творіння. На цій стадії творіння сяє всередині автора у формі мадх'ями.

3. До того, як виникне мислений образ, глибоко в душі виникає ідея, тонкий творчий імпульс-устремління, котрий відчувається ніби творче тремтіння, шевеління, рух чогось особливого. На цьому тонкому рівні, мистецьке творіння, разом зі всіма його складовими присутнє в стані непроявленості, паш'янті, у внутрішньому світі художника, композитора, виконавця.

4. І на найвищому, найтоншому рівні, включаючи всі три стадії (вайкхарі, мадх'яма, паш'янті), творіння знаходиться у вигляді потенційної творчої сили в самому центрі майстра. На цьому рівні твір мистецтва проявляється, як усвідомлення, паравач – найвища форма слова.

Колись мені приснився сон, в якому я зіграв музику на гітарі і всі її чули, але з однією особливістю — на гітарі не було струн. Такий феномен, слухачам, я пояснив тим, що музику я генерував з середини, і всі чули те, що звучало в мені.

Виконавське мистецтво співака чи інструменталіста – це в першу чергу є мистецтво наміру. Паганіні зіграв на одній струні так, що ніхто і не помітив відсутність струн. Спів – це мистецтво наміру (санкальпа). Якщо ж ні, то спів деформується і стає дещо іншим стосовно самого себе, як до явища в цілому.

Насправді, ніхто нікого не чує — кожен чує лише себе. Людина живе у світі, однак сприймає в цьому світі лише себе. Тільки те, що взаємодіє з самосприйняттям людини потрапляє в її простір — все інше залишається по той бік екрану. Але у всіх нас є універсальний центр, і якщо те, що ми говоримо іде з цього центру, то ми будемо почуті, адже тоді через нас говорить сам Абсолют. Той, кого Абсолют вибрав своїм рупором транслює волю вищого Я і знаходить відгук в серцях. Паравач, паш'янті, мадх'яма і вайкхарі проявляються від найтоншого до фізичного — це є істине мистецтво і справжня йога, що з'єднує нище з вищим, обмежене з безмежним, смертне з безсмертним.

Моє ім'я Йогі Іша. В 16 років я відправився на пошуки Бога. Я не людина релігії, але я пройшов крізь долину, котра називається релігія та пішов далі. Я робив релігійні обряди в храмах і наодинці. Ці обряди давали мені радість і насолоду, але я змушений був піти далі. Моєю релігією став гуманізм та свобода. Мій храм всередині мене.

З 14 років практикую йогу. Але я можу навіть нічого не практикувати і залишатися йогином. Йога – це є мій стан, я відчуваю йогу в собі. Мій Гуру Пайлот Баба дав мені ім'я Йогі Іша, хоча я йому нічого про себе не розповідав. Мій Гуру ззовні мене, також мій Гуру є і всередині мене. Між всім, що існує, є проміжки. Існую я і мій Гуру та проміжок між нами. В цьому проміжку немає Гуру й немає також і мене, в цьому проміжку присутня сама правда.

Для мене люди не поділяються на духовних та мирських. Границя, що розділяє мирське і духовне давно перестала для мене існувати. Існує тільки Брахман.

Найкращим моїм вчителем був біль. Він постійно нагадував мені про мою розділеність з Богом. Моя надчутливість до сприйняття світу не дозволяє мені забутися про те, що я існую кожну секунду свого життя. Коли мені було 20 років я запитувався у людей чи вони відчувають цей біль, то вони навіть не розуміли про що я говорю. Біль завжди приводив мене до чогось. І коли це траплялося, то ширма, що відділяла мене від Бога привідкривалася і я починав щось бачити.

Мій біль і мої пошуки Бога привели мене до музики. Моя музика стала моїм шляхом, моя музика стала для мене йогою. Через музику я найкраще можу сказати те, що стоїть за словами. Слово і звук стали моєю можливістю проявити пульсацію безкінечності. А вона пульсує і стукає мені прямо в мозок.

Всесвіт звучить кожною краплиною свого існування. Все, що навколо нас і все, що всередині нас наповнене звуком. Неможливо уникнути звуку навіть перебуваючи в звукоізоляційній кімнаті – биття серця, звук повітря при диханні та шум у вухах завжди супроводжуватимуть нас у цій прекрасній подорожі, що має назву – життя.

Найперше, що ми робимо з'явившись на світ, то це сповіщаємо усьому навколишньому про те, що ми вже є. І наш голос звучить ніби крик, але то так тільки на перший погляд. Насправді це перша нота великого музичного твору, котрий виконується самим життям і його автором аж до останньої ноти. Упродовж всього життя ми виконуємо цей твір, і у кожного є свій особистий оркестр. Кожен є композитором і одночасно виконавцем. Ці оркестри звучать, наповнюючи проявлений Всесвіт смислом, і кожен з цих індивідуальних оркестрів творять музику ще більшого оркестру, цей оркестр охоплює усе людство.

Кожна нота людського оркестру звучить і займає своє важливе та особливе місце. Кожен оркестрант виконує свою партію бездоганно, адже диригує всім цим найкращий кондуктор у світі – природа. Природа не виділяє нікого надаючи йому якісь особливі привілеї чи статуси й тому, там, де присутня природа – присутня любов, там переживається особливе відчуття, що наповнює душу нектаром. Однак інколи відтісняючи природу, за справу береться ум.

Музика існує дуже давно. Навіть боги та небожителі мають справу з музикою. В історії цивілізації музика відіграла неабияку роль. Але в сучасному світі у суспільстві особливі стосунки з музикою. Музика стала засобом заробітку для людей залучених до комерції. Появилося безліч музичних стилів та напрямків. І все це для того, щоб здивувати слухача чи захопити його увагу, інколи приводячи до таких форм, де музикою, творчістю та мистецтвом навіть й не пахне. І дуже часто замість оригіналу нам майстерно підкладають дешеву підробку, маскуючи та зодягаючи в одяг різних музичних стилів.

Не так просто розпізнати справжнє в інформаційному потоці, що безперервно вливається в непідготовлені вуха. Це ще й підсилюється тим, що самі музичні виконавці не відають того, що роблять. Адже, коли ум взявся за роботу, то він завжди діє комплексно.

Ум створив уявлення про музику і назвав це мистецтвом та творчістю. Візьмімо для прикладу метроном. Його використання стало масовим явищем. Сам по собі цей прибор має певну цінність і в ньому є деяка потреба, але ж він не може бути основою, навколо якої будується весь музичний твір. Музика, це є щось живе і пульсуюче, а не машинне цокання метронома. Навіть більше, в деяких музичних стилях добиваються рівності гри, як під метроном, а для впевненості просто грають разом з метрономом: барабанщик грає у навушниках в яких цокає метроном, а всі інші музиканти грають під барабанщика, і головне чого вони добиваються – це рівності та злагодженості гри.

Про яку живу пульсацію тут можна говорити. Така музика штучна і не природна, в ній немає життя, а тільки імітація чогось. Музика – це жива пульсація, подібно до того, як пульсує наше серце. Серце ніколи не фальшивить і не пропускає долі, воно правдиво грає нашу музику життя від початку і до останньої ноти. В ритмі серця присутні, як уповільнення, так і прискорення, і ця емоційна музична агогіка створює неповторність кожної миті нашого життя. Серце не пульсує подібно метроному, йому властива агогіка – воно переживає, так само повинна переживати й музика. Коли в музиці є пульсація, що йде з самої глибини, то неритмічною музика не може бути в принципі. Гра під метроном це не музика, а в кращому випадку, тренування у вмінні володіти музичним інструментом.

Також є ще один шедевр із багатовекторної неспокійної та невгамовної діяльності розуму – це музичні конкурси, де, подібно до спортивних змагань, обирають першого, другого, третього... Якщо в музиці одне із найголовніших завдань, це передати те, що словами сказати ми не можемо, то в чому ж тоді полягає принцип змагальності? По яким критеріям присуджують місця?

Таких витівок ума є велика кількість. Всі ці штуки створюють відповідне поле, відповідний егрегор, де є свої табелі про рангів, звання, статуси. І весь цей звуковий потік, як радіаційна лавина опромінює наш мозок і наші вуха, створюючи гігантську ілюзію значущості, важливості та наповненості.

Почути музику можна тоді, коли ми станемо природними, коли будемо, як діти, коли відкинемо все, що ми знаємо. А це є одночасно дуже просто і дуже складно. Щоб почути музику треба іти своїм шляхом, а свій шлях неодмінно вузький – широкі дороги завжди приводять в нікуди.

Музика звучить в кожній клітині нашого тіла. Музика здатна розказати про найсокровенніше і найпотаємніше, що у нас може бути. Музика може з'єднати нас із нашою душею.

Почути музику, це те саме, що почути Бога, доторкнутись до незвіданого і відчути єдність. Між автором музики, тим, хто її виконує і тим, хто її слухає і чує немає різниці. Насправді ніхто не придумує музику, вона існує споконвічно, а композитор тільки, подібно до радіоприймача, зчитує її й фіксує у вигляді нот чи в якийсь інший спосіб, тому той, хто зумів почути не менший по значущості за автора і виконавця, який теж повинен творити разом. Всі троє (автор, виконавець і слухач) створюють завершений цикл світобудови. Почути музику і сприйняти її – таке ж мистецтво, як почути та записати, почути та відтворити. Для цього треба стати пустотним і наповненим одночасно, як Космос.

Щоб звук резонував мають бути пустоти. Це пустоти в тілі та в голові, але це не тільки фізичні пустоти, це ще і психічні пустоти. Серце і голова мають бути пустими. Музика – це мистецтво бути пустим. Музика – це не тільки гармонія, мелодія, розмір чи темп, це ще щось інше. Музика в першу чергу є пустота в якій вона звучить. Без пустот немає музики. Музика доносить емоцію і переживання від самої душі. Музика стає довершеною лише тоді, коли відкинувши все зайве, стає інструментом Абсолюту – таким же простим і водночас величним, як вдих і видих.

Людський голос – досконалий музичний інструмент. Майстерність і володіння ним полягає в простоті, щирості та відкритості. Правдивість голосу в першу чергу є правдивість перед самим собою, коли голос правдивий тоді цю правду можуть почути й інші. Такий правдивий голос здатен проникати в серця слухачів, не залежно від тематики виконуваного твору.

Дуже часто трапляється, що співакам інколи просто нічого сказати. Інколи така ситуація нівелюється вокальною технікою, але чисті вуха завжди зможуть розпізнати фальшивку у красивій обгортці. Якщо людина співає про вірну любов і навіть проявляє емоції, але своїм життям стверджує зовсім протилежне, то голос на тонкому рівні проявить не те, що вокаліст хоче, а то чим він насправді є.

Майстерність співу і вокалу це здатність генерувати певну енергію та емоційний стан. Є звук, що звучить всередині тіла співака і той, що коливається в просторі. Тіло ніколи не бреше, і якщо тіло не готове, то такий буде і звук. Тіло – це природа і вона завжди правдива, на відмінно від ума, який завжди лукавить, шукає вигоду та саморефлексує. Якщо спів природний, то проявляється правда і справжня емоція з самої глибини нашого існування. Коли спів іде через ум, то присутня потреба сподобатись, ствердитись, бути визнаним.

Природа сприйняття людського голосу така, що ми сприймаємо голос не тільки вухами та барабанними перетинками, ми сприймаємо голос тілом та разом з мікроколиванням голосових складок під час слухання (голосові складки слухача коливаються разом зі складками того хто співає чи говорить). Отже, спів – це не тільки красиво чи так собі, це в певному сенсі навіть їжа. Недарма Христос про себе говорив: "Я є то, що Я говорю" і "Я є їжа".

Слово може врятувати, зцілити, дати надію, а може і вбити. Людина, котра поважає себе, слідкує за тим, що кладе до свого рота. Так само й з музикою. Треба мати уважність і розвивати смак, щоб не отруїтися неякісним продуктом. У випадку зі звичайною їжею можна промити шлунок і кишечник, а з тонкоматеріальною, якою є музика, можна отруїти собі ціле життя.

Почути музику – це почути самого себе і не важливо який твір ми слухаємо, адже наше життя є музика, а музика в нашому житті є фрагмент нашого життя. Чути музику – це такий же талант, як й інші. Треба мати чутливість і бути уважним, тоді неймовірний світ розкриє перед нами свої двері. Цей подарунок може отримати будь-хто, всі мають однакові можливості, тільки кожен по різному розпоряджається своїм божественним даром.

Музика є музикою і має цінність лише тоді, коли в ній присутнє невидиме і неакустичне, що сприймається як емоційне та психічне. Справжня музика завжди переживається та проживається і композитором, і виконавцем, і слухачем. Щоб почути музику треба мати серце. Щоб почути музику треба стати душею, а не умом. І коли ум капітулює – музика, як нектар безсмертя божественної Амріти, як безмежні і невичерпні Води Акшара відкриє двері справжньої суті нас самих.

1. З чого все почалося

Був звичайний урок біології в Новоставській загальноосвітній школі. Все відбувалося, як завжди, нічого особливого, за винятком однієї деталі: майже всі хлопці мого класу, в доволі таки незвичний спосіб, досліджували можливості свого організму – затримували дихання хто скільки зможе і заміряли це секундоміром.

Така ідея не прийшла в їхні голови, як колективне просвітління, це була спланована з мого боку акція, адже я уже два роки серйозно займався легкою атлетикою в спортивній школі і практикував подібне не раз. Мій рекорд на той час був 2 хвилини і 30 секунд. Для однокласників це були космічні цифри, що в свою чергу сприяло пробудженню в них природного спортивного інтересу. Все було б добре з нашими практиками, якби не один нюанс – ми були на уроці біології. Але з уроком біології нам неабияк пощастило, тут зорі для нас стали в правильну конфігурацію, бо нашим вчителем була людина з прогресивними поглядами. Григорій Григорович був дійсно вчителем. На наші витівки він відреагував з властивою йому манерою, а мені, як ідейному лідеру, він запропонував підійти до нього після уроку, що я залюбки і зробив. Тема нашої розмови згодом стала основною в моєму житті. Ми говорили про йогу! Григорій Григорович порадив не займатися вдосконаленням свого організму в вищеописаний спосіб, тому, що це може шкідливо відбитися на роботі серця. Він порадив зайнятися йогою, і підкріпив свою пораду, давши мені фотокопії сторінок книги Шрі Йогендри про пранаяму. Чому це були фотокопії? Все дуже просто, був 1988 рік і подібні книги в той час були рідкість. Я її всю переписав, потративши два зошити. Книга була в основному присвячена дихальним технікам, що звуться – пранаяма. З пранаями почалися мої перші кроки в світ йоги.

Дитинство

2. Важлива подія

Наступна важлива подія, яку варто згадати, трапилася в серпні 1989 року. Тоді мені якраз виповнилося 16 років. Нічого нібито і не трапилося, однак трапилося все – ріка мого життя вийшла з берегів. Усвідомлення завжди приходить несподівано, до нього ніколи не можливо підготуватися чи спрогнозувати його. І, як нитка за голкою, так і за усвідомленням іде енергія, що починає перетворювати життя і притягувати, як магніт, все необхідне. В моєму випадку усвідомлення включило потенційну приховану пам'ять мого минулого досвіду. Я став Йогі, що відправився на пошуки Бога.

Нескінченно довгих два роки, наповнених болем і радістю, прийшлося пройти до того, коли те, що має трапитися – трапилося. Мій палаючий розум отримав винагороду у вигляді свободи. Щось в мені на мить зупинилося, несподівано і неочікувано, хоча перед цим я мав декілька днів такої внутрішньої напруги, що здавалося, ніби ось-ось і я вибухну. Найкраще, що з нами трапляється – трапляється тоді, коли розум не втручається в то, в чому він не є компетентним.

Потім ще нескінченно довгий рік був потрібен для того, щоб води ріки зустрілися з безмежними океанськими водами, щоб індивідуальне розчинилося в безкінечному, щоб те, що прийняло форму вернулося до первинного. Яким б не був довгим шлях – він неодмінно приводить нас до мети, приводить до реалізації мети в собі. Мій шлях не був легкою прогулянкою. Хоч формально я і не мав вчителя, але зв'язок зі своїм Гуру відчував завжди. Я завжди відчував підтримку і потік любові з боку тих, кого я не знав, але постійно відчував присутність, з боку тих, кого я називаю Махатмами. В той період моїм вчителем було все, що траплялося на шляху.

3. Спорт і освіта

На другий день після першого тренування я ледве зліз з ліжка, а в школі по сходинках спускався вперед спиною, сильно боліли ноги і прес. Потім стало легше і я знову почимчикував на тренування. Через тиждень втягнувся і прийняв рішення стати серйозним бігуном. Що спонукало мене на це? Адже особливими фізичними природними задатками я не виділявся, навіть навпаки – серед всіх хлопців у класі посідав почесне передостаннє місце. Якийсь поштовх з середини, що проявився, як тверде рішення стати професійним бігуном, подібно криголаму, прокладав собі шлях. І ось мій намір та працелюбність дали свої плоди – через три місяці тренувань, наприкінці навчального року, я посів друге місце в школі серед учнів моєї вікової категорії з бігу на 2 кілометри і потрапив у збірну школи. Слід зазначити, що тренувався я самостійно, а інформацію про те, як слід правильно тренуватися, черпав з книги олімпійського чемпіона Миколи Озоліна "Шлях до вершини майстерності". Так тривало дев'ять місяців. Я уже перейшов у сьомий клас, однак тренувань не залишав, і навіть вів щоденник (про це я дізнався з книги) в якому ретельно записував все, що робив на тренуваннях. За сімнадцять років тренувань таких щоденників у мене назбиралося доволі багато.

Так от, через дев’ять місяців самостійних тренувань, коли я вже був у сьомому класі, відбулася перша зустріч з моїм тренером – Сергієм Юрійовичем Чайкою (багато років згодом він прийме Гуру Дікшу і матиме ім’я – Шива Шанкар). Сергій Юрійович став мені не тільки тренером, а й справжнім товаришем по життю.

Отже, спорт. Спорт повністю взяв мене у свій полон. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь пропустив тренування. Менше ніж через рік, будучи вже у восьмому класі, я став чемпіоном області і виступив на чемпіонаті України. Це були дистанції 400 і 800 метрів, а на наступний рік, вже у віці 15 років, на дистанції 300 метрів з бар’єрами виконав норматив першого дорослого розряду. За все своє спортивне життя в мене було багато стартів на різних дистанціях, однак останніх сім років своєї бігової кар’єри спеціалізувався в марафонському бігові, долаючи на тренуваннях десятки, сотні та тисячі кілометрів. За 2001 рік, для прикладу, я пробіг 7 тисяч кілометрів. Марафон – це серйозне випробовування тіла і психіки, тож і тренування повинні бути відповідними. Інколи за день пробігав від 40 до 60 кілометрів, та і за тиждень виходила немала цифра, час від часу було, навіть, більше ніж 200 кілометрів (найбільше пробіг за тиждень 264 км).

Такі спортивні аскези є необхідними для того, хто хоче ввійти в число найсильніших бігунів світу. Тільки в моєму випадку спрацював інший намір і до числа найсильніших бігунів світу я не потрапив. Цей намір направляв мої енергії не на зовні, а в всередину – до самопізнання і самореалізації, а спортивні тренування бігуна на довгі дистанції були хорошими йогівськими практиками, що загартовують тіло і розум, роблячи їх знаряддям духу і чудовим полігоном для шліфування сили волі. Без залучення цієї сили йогівські практики нічим не відрізняються від акробатики чи фітнесу, і будь-яка діяльність може перетворитися на йогу, якщо є правильна концентрація. Справжній йогин залишається йогином завжди, робить він практики чи ні. Йога – це однонаправлений потік свідомості і коли концентрація стає абсолютною, то відсутність практики є найвищою практикою.

Як не дивно, але перша моя освіта не пов'язана зі спортом. Я, навіть, маю диплом з відзнакою, хоча жодного дня не працював за спеціальністю. Проте диплом магістра фізичного виховання і спорту отримав написавши бакалаврську та магістерську роботи на тему йоги. Пропозиція, продовжити навчання в аспірантурі і надалі викладати йогу в вузі, не знайшла в мені відгук. Я хотів бути вільним йогином, тому робота тренером з легкої атлетики, якщо не враховувати бюрократичні моменти, була для мене найбільш сприятливою. В загальному, як тренер, я маю 20 років досвіду роботи з підлітками і дорослими спортсменами.

Спортивна сторінка мого життя, яка тривала майже тридцять років, перегорнута. Спорт був для мене чудовою можливістю отримати неоціненний практичний і теоретичний досвід. Це була серйозна аскеза. І ні один кілометр тренувань не був даремним, все залишилося в мені, як гроші в банку на депозит.

Перший виступ на сцені

4. Я стаю Йогі Іша

Між словами в реченні є проміжки. Між двома послідовними звуками також є проміжки. Між всім, що існує, є проміжки. Також між Гуру і учнем є проміжок. Учень може бути безмежно відданим своєму Гуру, і це є прекрасні стосунки. Однак, учень може ввійти в проміжок між собою і своїм Гуру. В цьому проміжку немає Гуру і немає також і учня, в цьому проміжку присутня сама правда. Чи потрібен Гуру? Так! Він потрібен для того, щоб було двоє і проміжок між ними.

Довгий шлях долає людина крокуючи життям. Різні життєві ситуації то уповільнюють, то пришвидшують рух вперед, а нерідко буває так, що людина постійно рухається, ніби, по колу. Велика вдача зустріти на своєму шляху того, хто може бути для нас Гуру. Справжній Гуру – це не просто духовний вчитель, котрий дає нам знання і настанови, це невіддільна частинка нас самих в присутності якої розкривається наша природа. Для стосунків між учнем і Гуру не існує ні мовних, ні просторових бар'єрів. Найважливіше з того, що відбувається в цих стосунках завжди відбувається без допомоги слів, адже найцінніші коштовні подарунки Гуру знаходяться не в межах компетенції ума, тому найкраще, що можна зробити в присутності Гуру – ввійти з ним в резонанс, стати сприятливим до його потоків, і все, що потрібно, буде проявлятися само собою.

Неважливо коли офіційно відбувається перша зустріч з Гуру, час в цих відносинах немає ніякого значення. Стосунки Учнь-Гуру знаходяться за межами ума, за межами часу і простору і коли приходить щось, то ти починаєш розуміти, що ти з Гуру ніколи не зустрічався, тому, що ніколи і не розлучався, бо Він і є ти сам. Є двоє і проміжок між ними, коли входиш в проміжок – двоє стають одним, а потім знову є двоє і проміжок між ними – так відбувається гра, що зветься лілла.

Свого Бабу я зустрів не в Індії, хоча він є індусом. Мій Гуру Пайлот Баба, постійно їздить по світу розповідаючи людям про йогу та допомагає їм на їхньому духовному шляху. В один із приїздів до України я прийняв Гуру Дікшу від свого Баби і отримав ім'я – Йогі Іша.

5. Все залежить тільки від нас

Моє тіло – будинок в якому живе мій ум. Мій ум – будинок в якому живе моя суть.

Коли я дивлюся на зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся в середину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в океан, щезає у Великій Пустоті.

Самадхі існує постійно, не зважаючи на то – входить в нього хтось чи виходить.

Ніхто нікого не вчить. Кожен вчиться сам. Ми тільки можемо поділитися власним досвідом і розказати про свій шлях. Знання можуть прийти звідки завгодно, але з середини приходить здатність засвоювати знання, і чи скористаємось ми ними, чи ні залежить тільки від нас.

Йога може повністю зцілити тіло, може укріпити ум і зробити життя щасливим, але щоб це трапилося – необхідно практикувати. Необхідно мати відкрите серце, необхідно мати любов, і якщо є намір, якщо є концентрація, то все є можливим… 

Індія. Харідвар. Біля Шакті-Пітх Мая Деві Темпл