"Істина однієї людини не може стати істиною іншої людини, якщо тільки вона не виходить з самого центру, якщо тільки вища істина не обрала ту людину, як свій власний рупор."

Пайлот Бабаджі 

ЧИТАТИ НА САЙТІ

На читання книги потрібно приблизно 40 хвилин. Це не багато і не мало, але цілком достатньо, щоб не переривати читання і прочитати все зразу – без відволікань.

ЧИТАТИ В PDF

Води Акшара – безмежні і невичерпні Води Безкінечного. Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство, обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

Ми знаємо, що ми є! Ми відчуваємо життя і переживаємо його аспекти. Однак повнота життя можлива тільки тоді, коли є повна усвідомленість самого себе. За усвідомленістю приходить відновлення втраченої цілісності, і маленька водойма перетворюється на океан, на безмежні і невичерпні Води Акшара!

НІХТО І НІЩО НЕ Є ВИПАДКОВИМ!

Все, що відбувається в нашому житті є важливим. Зустрічі й контакти є проявленням пульсації Абсолюту. Є речі, котрим судилося трапитись, і це стається непомітно, адже Господь завжди приходить в тиші. Те, що трапилось, має свою історію, своє життя та своє унікальне обличчя й займає відведене йому місце у Вселенському оркестрі. Наша зустріч теж трапилась. Не приділяйте цьому особливого значення, але і не відкидайте, хто зна, можливо це є наступний пазл вашого життя. Тому просто слухайте... слухайте своє серце... все інше просто трапиться!

Моє ім'я Йогі Іша. В 16 років я відправився на пошуки Бога. Я не людина релігії, але я пройшов крізь долину, котра називається релігія та пішов далі. Я робив релігійні обряди в храмах і наодинці. Ці обряди давали мені радість і насолоду, але я змушений був піти далі. Моєю релігією став гуманізм та свобода. Мій храм всередині мене.

З 14 років практикую йогу. Але я можу навіть нічого не практикувати і залишатися йогином. Йога – це є мій стан, я відчуваю йогу в собі. Мій Гуру Пайлот Баба дав мені ім'я Йогі Іша, хоча я йому нічого про себе не розповідав. Мій Гуру ззовні мене, також мій Гуру є і всередині мене. Між всім, що існує, є проміжки. Існую я і мій Гуру та проміжок між нами. В цьому проміжку немає Гуру й немає також і мене, в цьому проміжку присутня сама правда.

Для мене люди не поділяються на духовних та мирських. Границя, що розділяє мирське і духовне давно перестала для мене існувати. Існує тільки Брахман.

Найкращим моїм вчителем був біль. Він постійно нагадував мені про мою розділеність з Богом. Моя надчутливість до сприйняття світу не дозволяє мені забутися про те, що я існую кожну секунду свого життя. Коли мені було 20 років я запитувався у людей чи вони відчувають цей біль, то вони навіть не розуміли про що я говорю. Біль завжди приводив мене до чогось. І коли це траплялося, то ширма, що відділяла мене від Бога привідкривалася і я починав щось бачити.

Мій біль і мої пошуки Бога привели мене до музики. Моя музика стала моїм шляхом, моя музика стала для мене йогою. Через музику я найкраще можу сказати те, що стоїть за словами. Слово і звук стали моєю можливістю проявити пульсацію безкінечності. А вона пульсує і стукає мені прямо в мозок.

Якщо припустити, що в равлика є розум і він може розрізняти, тоді можна було б сказали, що равлик розрізняє тільки два виміри. Третя координата, яка визначає простір для нього не відома, тому можна сказати, що равлик живе у площині. Вперед-назад, вправо-вліво – будь ласка, а ось уже вгору, то для равлика ніби викривлення площини – майже метафізика.

Сумно бути равликом, навіть дух не перехопить від того, коли збагнеш, як високо ти забрався. Зовсім по-іншому – бути людиною: хоч вгору, хоч донизу, а про вправо чи вліво я вже і не кажу. Те, що для равлика є незбагненним, що виходить за межі його розуміння для людини – два плюс два. Але "вінцю творіння" і "царю природи" не варто так переможно потирати руки, людина теж в якійсь мірі – равлик. Відносно часу, четвертої координати, людина теж поводиться як равлик. Час, людиною-равликом, сприймається, як щось незбагненне, як якісь дивні викрутаси простору. Час, нами людьми, сприймається навіть не як площина, а як лінія, де одне ще не прийшло, а інше вже не прийде. Людське життя – це рух по цій лінії. Майже фаталістична картина. Народження, існування, смерть – бусинки, що нанизані на ниточку часу.

Проведемо емпіричний експеримент: Беремо велосипедне колесо, і в одному місці його обід обмотаємо червоною стрічкою. Тепер розмістимо це колесо стосовно спостерігача так, щоб він замість цілого колеса бачив би тільки поверхню його покришки. Для спостерігача колесо перетвориться в лінію. Тоді для продовження експерименту необхідно крутнути колесо. Що бачить спостерігач? Лінію, на якій час від часу показується і зникає червона стрічка. Але ж ми знаємо, що стрічка нікуди не щезає і нізвідки не з’являється. Ми це знаємо, але не бачимо. Ми це можемо побачити лише в тому випадку, коли повернемо колесо на дев’яносто градусів. Тоді ми бачимо, що стрічка не щезає, а постійно крутиться на колесі. Для нас колесо з лінії перетворилося на площину, ніби з одновимірного перейшло в двовимірний простір. Цей експеримент, в першому випадку, коли колесо – лінія, демонструє те, як ми сприймаємо час – об’єкти з’являються і щезають подібно стрічці на колесі.

З цього експерименту можна зробити висновок: простір і час залежать від того, хто і як дивиться на світ. Адже коли ми стоїмо перпендикулярно до площини колеса, то бачимо, що червона стрічка, котра намотана на обід, нікуди не щезає і нізвідки не з’являється – вона постійно крутиться на колесі. Так само, всі об’єкти нашого світу не з’являються і не щезають. Вони існують завжди.

Вийди за межі цієї системи світосприйняття, стань перпендикулярно щодо неї і час перед твоїми очима. Час стає четвертою координатою в якій можна переміщуватись так само, як ми переміщуємося у просторі. Час і простір є суб’єктивною реальністю, котра нерозривно пов’язана з розумом. Розум – це інструмент, за допомогою якого наше ”я” виконує роботу в проявленому світі.

Розум, що твердо стоїть на якійсь системі світосприйняття, не може зрушити з місця. Це так само, як підняти килимок на якому ти стоїш. Необхідно зійти з нього, тоді наша справа буде успішною. Необхідно відійти в бік. Але як? Як здійснити такі метаморфози? Як вийти з матриці, що робить нас равликом? Як стати перпендикулярно до колеса, що обертає світ?

Тисячолітні духовні практики і надбання нашої та попередніх цивілізацій давно мають справу з такими речами. Велика кількість подвижників і шукачів розробили спеціальні методи, що дозволяють вирватися з міцних обіймів розуму.

Час для різних станів свідомості протікає по-різному. Для людини в очікуванні час тягнеться дуже довго, і пролітає як мить, коли вона займається справою, що захоплює її увагу. Відчуття часу залежить від стану свідомості.

Музика напряму пов’язана з матерією часу. Навіть можна сказати, що час є головною тканиною з якої зіткана музика. Звук не може існувати в просторі без протікання в часі. Ритм і мелодія, як головні складові музики, мають чітку прив’язку до часу, і будь-яка зміна, що пов’язана з часом, змінює характер музичного твору – інколи до невпізнанності. Зі зміною характеру музики міняється і її сприйняття. Разом з тим міняється і стан свідомості слухача. Виходить таке собі замкнуте коло: час, музика і свідомість. Час нерозривно пов’язаний з музичною тканиною і впливає на неї, а музика нерозривно зв’язана зі свідомістю слухача і теж впливає на свідомість, а свідомість, в свою чергу, так само впливає на відчуття часу. Отже, музика – це як двері туди, де час не прив’язаний до лінійної системи координат, де час є чимось більшим ніж лінія по якій повзе равлик. Тонке сприйняття музики приводить до більших змін у свідомості. Таке сприйняття переміщає людину за межі трьохвимірного світу, а може навіть і взагалі – при повному розчиненні в музиці – до абсолютного володарювання над часом.

P.S.: Не всі хочуть перерости равлика, багатьох все цілком влаштовує, і тут немає нічого страшного, адже порівнюючи з Богом – ми всі равлики.

1. З чого все почалося

Був звичайний урок біології в Новоставській загальноосвітній школі. Все відбувалося, як завжди, нічого особливого, за винятком однієї деталі: майже всі хлопці мого класу, в доволі таки незвичний спосіб, досліджували можливості свого організму – затримували дихання хто скільки зможе і заміряли це секундоміром.

Така ідея не прийшла в їхні голови, як колективне просвітління, це була спланована з мого боку акція, адже я уже два роки серйозно займався легкою атлетикою в спортивній школі і практикував подібне не раз. Мій рекорд на той час був 2 хвилини і 30 секунд. Для однокласників це були космічні цифри, що в свою чергу сприяло пробудженню в них природного спортивного інтересу. Все було б добре з нашими практиками, якби не один нюанс – ми були на уроці біології. Але з уроком біології нам неабияк пощастило, тут зорі для нас стали в правильну конфігурацію, бо нашим вчителем була людина з прогресивними поглядами. Григорій Григорович був дійсно вчителем. На наші витівки він відреагував з властивою йому манерою, а мені, як ідейному лідеру, він запропонував підійти до нього після уроку, що я залюбки і зробив. Тема нашої розмови згодом стала основною в моєму житті. Ми говорили про йогу! Григорій Григорович порадив не займатися вдосконаленням свого організму в вищеописаний спосіб, тому, що це може шкідливо відбитися на роботі серця. Він порадив зайнятися йогою, і підкріпив свою пораду, давши мені фотокопії сторінок книги Шрі Йогендри про пранаяму. Чому це були фотокопії? Все дуже просто, був 1988 рік і подібні книги в той час були рідкість. Я її всю переписав, потративши два зошити. Книга була в основному присвячена дихальним технікам, що звуться – пранаяма. З пранаями почалися мої перші кроки в світ йоги.

Дитинство

2. Важлива подія

Наступна важлива подія, яку варто згадати, трапилася в серпні 1989 року. Тоді мені якраз виповнилося 16 років. Нічого нібито і не трапилося, однак трапилося все – ріка мого життя вийшла з берегів. Усвідомлення завжди приходить несподівано, до нього ніколи не можливо підготуватися чи спрогнозувати його. І, як нитка за голкою, так і за усвідомленням іде енергія, що починає перетворювати життя і притягувати, як магніт, все необхідне. В моєму випадку усвідомлення включило потенційну приховану пам'ять мого минулого досвіду. Я став Йогі, що відправився на пошуки Бога.

Нескінченно довгих два роки, наповнених болем і радістю, прийшлося пройти до того, коли те, що має трапитися – трапилося. Мій палаючий розум отримав винагороду у вигляді свободи. Щось в мені на мить зупинилося, несподівано і неочікувано, хоча перед цим я мав декілька днів такої внутрішньої напруги, що здавалося, ніби ось-ось і я вибухну. Найкраще, що з нами трапляється – трапляється тоді, коли розум не втручається в то, в чому він не є компетентним.

Потім ще нескінченно довгий рік був потрібен для того, щоб води ріки зустрілися з безмежними океанськими водами, щоб індивідуальне розчинилося в безкінечному, щоб те, що прийняло форму вернулося до первинного. Яким б не був довгим шлях – він неодмінно приводить нас до мети, приводить до реалізації мети в собі. Мій шлях не був легкою прогулянкою. Хоч формально я і не мав вчителя, але зв'язок зі своїм Гуру відчував завжди. Я завжди відчував підтримку і потік любові з боку тих, кого я не знав, але постійно відчував присутність, з боку тих, кого я називаю Махатмами. В той період моїм вчителем було все, що траплялося на шляху.

3. Спорт і освіта

На другий день після першого тренування я ледве зліз з ліжка, а в школі по сходинках спускався вперед спиною, сильно боліли ноги і прес. Потім стало легше і я знову почимчикував на тренування. Через тиждень втягнувся і прийняв рішення стати серйозним бігуном. Що спонукало мене на це? Адже особливими фізичними природними задатками я не виділявся, навіть навпаки – серед всіх хлопців у класі посідав почесне передостаннє місце. Якийсь поштовх з середини, що проявився, як тверде рішення стати професійним бігуном, подібно криголаму, прокладав собі шлях. І ось мій намір та працелюбність дали свої плоди – через три місяці тренувань, наприкінці навчального року, я посів друге місце в школі серед учнів моєї вікової категорії з бігу на 2 кілометри і потрапив у збірну школи. Слід зазначити, що тренувався я самостійно, а інформацію про те, як слід правильно тренуватися, черпав з книги олімпійського чемпіона Миколи Озоліна "Шлях до вершини майстерності". Так тривало дев'ять місяців. Я уже перейшов у сьомий клас, однак тренувань не залишав, і навіть вів щоденник (про це я дізнався з книги) в якому ретельно записував все, що робив на тренуваннях. За сімнадцять років тренувань таких щоденників у мене назбиралося доволі багато.

Так от, через дев’ять місяців самостійних тренувань, коли я вже був у сьомому класі, відбулася перша зустріч з моїм тренером – Сергієм Юрійовичем Чайкою (багато років згодом він прийме Гуру Дікшу і матиме ім’я – Шива Шанкар). Сергій Юрійович став мені не тільки тренером, а й справжнім товаришем по життю.

Отже, спорт. Спорт повністю взяв мене у свій полон. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь пропустив тренування. Менше ніж через рік, будучи вже у восьмому класі, я став чемпіоном області і виступив на чемпіонаті України. Це були дистанції 400 і 800 метрів, а на наступний рік, вже у віці 15 років, на дистанції 300 метрів з бар’єрами виконав норматив першого дорослого розряду. За все своє спортивне життя в мене було багато стартів на різних дистанціях, однак останніх сім років своєї бігової кар’єри спеціалізувався в марафонському бігові, долаючи на тренуваннях десятки, сотні та тисячі кілометрів. За 2001 рік, для прикладу, я пробіг 7 тисяч кілометрів. Марафон – це серйозне випробовування тіла і психіки, тож і тренування повинні бути відповідними. Інколи за день пробігав від 40 до 60 кілометрів, та і за тиждень виходила немала цифра, час від часу було, навіть, більше ніж 200 кілометрів (найбільше пробіг за тиждень 264 км).

Такі спортивні аскези є необхідними для того, хто хоче ввійти в число найсильніших бігунів світу. Тільки в моєму випадку спрацював інший намір і до числа найсильніших бігунів світу я не потрапив. Цей намір направляв мої енергії не на зовні, а в всередину – до самопізнання і самореалізації, а спортивні тренування бігуна на довгі дистанції були хорошими йогівськими практиками, що загартовують тіло і розум, роблячи їх знаряддям духу і чудовим полігоном для шліфування сили волі. Без залучення цієї сили йогівські практики нічим не відрізняються від акробатики чи фітнесу, і будь-яка діяльність може перетворитися на йогу, якщо є правильна концентрація. Справжній йогин залишається йогином завжди, робить він практики чи ні. Йога – це однонаправлений потік свідомості і коли концентрація стає абсолютною, то відсутність практики є найвищою практикою.

Як не дивно, але перша моя освіта не пов'язана зі спортом. Я, навіть, маю диплом з відзнакою, хоча жодного дня не працював за спеціальністю. Проте диплом магістра фізичного виховання і спорту отримав написавши бакалаврську та магістерську роботи на тему йоги. Пропозиція, продовжити навчання в аспірантурі і надалі викладати йогу в вузі, не знайшла в мені відгук. Я хотів бути вільним йогином, тому робота тренером з легкої атлетики, якщо не враховувати бюрократичні моменти, була для мене найбільш сприятливою. В загальному, як тренер, я маю 20 років досвіду роботи з підлітками і дорослими спортсменами.

Спортивна сторінка мого життя, яка тривала майже тридцять років, перегорнута. Спорт був для мене чудовою можливістю отримати неоціненний практичний і теоретичний досвід. Це була серйозна аскеза. І ні один кілометр тренувань не був даремним, все залишилося в мені, як гроші в банку на депозит.

Перший виступ на сцені

4. Я стаю Йогі Іша

Між словами в реченні є проміжки. Між двома послідовними звуками також є проміжки. Між всім, що існує, є проміжки. Також між Гуру і учнем є проміжок. Учень може бути безмежно відданим своєму Гуру, і це є прекрасні стосунки. Однак, учень може ввійти в проміжок між собою і своїм Гуру. В цьому проміжку немає Гуру і немає також і учня, в цьому проміжку присутня сама правда. Чи потрібен Гуру? Так! Він потрібен для того, щоб було двоє і проміжок між ними.

Довгий шлях долає людина крокуючи життям. Різні життєві ситуації то уповільнюють, то пришвидшують рух вперед, а нерідко буває так, що людина постійно рухається, ніби, по колу. Велика вдача зустріти на своєму шляху того, хто може бути для нас Гуру. Справжній Гуру – це не просто духовний вчитель, котрий дає нам знання і настанови, це невіддільна частинка нас самих в присутності якої розкривається наша природа. Для стосунків між учнем і Гуру не існує ні мовних, ні просторових бар'єрів. Найважливіше з того, що відбувається в цих стосунках завжди відбувається без допомоги слів, адже найцінніші коштовні подарунки Гуру знаходяться не в межах компетенції ума, тому найкраще, що можна зробити в присутності Гуру – ввійти з ним в резонанс, стати сприятливим до його потоків, і все, що потрібно, буде проявлятися само собою.

Неважливо коли офіційно відбувається перша зустріч з Гуру, час в цих відносинах немає ніякого значення. Стосунки Учнь-Гуру знаходяться за межами ума, за межами часу і простору і коли приходить щось, то ти починаєш розуміти, що ти з Гуру ніколи не зустрічався, тому, що ніколи і не розлучався, бо Він і є ти сам. Є двоє і проміжок між ними, коли входиш в проміжок – двоє стають одним, а потім знову є двоє і проміжок між ними – так відбувається гра, що зветься лілла.

Свого Бабу я зустрів не в Індії, хоча він є індусом. Мій Гуру Пайлот Баба, постійно їздить по світу розповідаючи людям про йогу та допомагає їм на їхньому духовному шляху. В один із приїздів до України я прийняв Гуру Дікшу від свого Баби і отримав ім'я – Йогі Іша.

5. Все залежить тільки від нас

Моє тіло – будинок в якому живе мій ум. Мій ум – будинок в якому живе моя суть.

Коли я дивлюся на зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся в середину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в океан, щезає у Великій Пустоті.

Самадхі існує постійно, не зважаючи на то – входить в нього хтось чи виходить.

Ніхто нікого не вчить. Кожен вчиться сам. Ми тільки можемо поділитися власним досвідом і розказати про свій шлях. Знання можуть прийти звідки завгодно, але з середини приходить здатність засвоювати знання, і чи скористаємось ми ними, чи ні залежить тільки від нас.

Йога може повністю зцілити тіло, може укріпити ум і зробити життя щасливим, але щоб це трапилося – необхідно практикувати. Необхідно мати відкрите серце, необхідно мати любов, і якщо є намір, якщо є концентрація, то все є можливим… 

Індія. Харідвар. Біля Шакті-Пітх Мая Деві Темпл