Всесвіт звучить кожною краплиною свого існування. Все, що навколо нас і все, що всередині нас наповнене звуком. Неможливо уникнути звуку навіть перебуваючи в звукоізоляційній кімнаті – биття серця, звук повітря при диханні та шум у вухах завжди супроводжуватимуть нас у цій прекрасній подорожі, що має назву – життя.
Найперше, що ми робимо з'явившись на світ, то це сповіщаємо усьому навколишньому про те, що ми вже є. І наш голос звучить ніби крик, але то так тільки на перший погляд. Насправді це перша нота великого музичного твору, котрий виконується самим життям і його автором аж до останньої ноти. Упродовж всього життя ми виконуємо цей твір, і у кожного є свій особистий оркестр. Кожен є композитором і одночасно виконавцем. Ці оркестри звучать, наповнюючи проявлений Всесвіт смислом, і кожен з цих індивідуальних оркестрів творять музику ще більшого оркестру, цей оркестр охоплює усе людство.
Кожна нота людського оркестру звучить і займає своє важливе та особливе місце. Кожен оркестрант виконує свою партію бездоганно, адже диригує всім цим найкращий кондуктор у світі – природа. Природа не виділяє нікого надаючи йому якісь особливі привілеї чи статуси й тому, там, де присутня природа – присутня любов, там переживається особливе відчуття, що наповнює душу нектаром. Однак інколи відтісняючи природу, за справу береться ум.
Музика існує дуже давно. Навіть боги та небожителі мають справу з музикою. В історії цивілізації музика відіграла неабияку роль. Але в сучасному світі у суспільстві особливі стосунки з музикою. Музика стала засобом заробітку для людей залучених до комерції. Появилося безліч музичних стилів та напрямків. І все це для того, щоб здивувати слухача чи захопити його увагу, інколи приводячи до таких форм, де музикою, творчістю та мистецтвом навіть й не пахне. І дуже часто замість оригіналу нам майстерно підкладають дешеву підробку, маскуючи та зодягаючи в одяг різних музичних стилів.
Не так просто розпізнати справжнє в інформаційному потоці, що безперервно вливається в непідготовлені вуха. Це ще й підсилюється тим, що самі музичні виконавці не відають того, що роблять. Адже, коли ум взявся за роботу, то він завжди діє комплексно.
Ум створив уявлення про музику і назвав це мистецтвом та творчістю. Візьмімо для прикладу метроном. Його використання стало масовим явищем. Сам по собі цей прибор має певну цінність і в ньому є деяка потреба, але ж він не може бути основою, навколо якої будується весь музичний твір. Музика, це є щось живе і пульсуюче, а не машинне цокання метронома. Навіть більше, в деяких музичних стилях добиваються рівності гри, як під метроном, а для впевненості просто грають разом з метрономом: барабанщик грає у навушниках в яких цокає метроном, а всі інші музиканти грають під барабанщика, і головне чого вони добиваються – це рівності та злагодженості гри.
Про яку живу пульсацію тут можна говорити. Така музика штучна і не природна, в ній немає життя, а тільки імітація чогось. Музика – це жива пульсація, подібно до того, як пульсує наше серце. Серце ніколи не фальшивить і не пропускає долі, воно правдиво грає нашу музику життя від початку і до останньої ноти. В ритмі серця присутні, як уповільнення, так і прискорення, і ця емоційна музична агогіка створює неповторність кожної миті нашого життя. Серце не пульсує подібно метроному, йому властива агогіка – воно переживає, так само повинна переживати й музика. Коли в музиці є пульсація, що йде з самої глибини, то неритмічною музика не може бути в принципі. Гра під метроном це не музика, а в кращому випадку, тренування у вмінні володіти музичним інструментом.
Також є ще один шедевр із багатовекторної неспокійної та невгамовної діяльності розуму – це музичні конкурси, де, подібно до спортивних змагань, обирають першого, другого, третього... Якщо в музиці одне із найголовніших завдань, це передати те, що словами сказати ми не можемо, то в чому ж тоді полягає принцип змагальності? По яким критеріям присуджують місця?
Таких витівок ума є велика кількість. Всі ці штуки створюють відповідне поле, відповідний егрегор, де є свої табелі про рангів, звання, статуси. І весь цей звуковий потік, як радіаційна лавина опромінює наш мозок і наші вуха, створюючи гігантську ілюзію значущості, важливості та наповненості.
Почути музику можна тоді, коли ми станемо природними, коли будемо, як діти, коли відкинемо все, що ми знаємо. А це є одночасно дуже просто і дуже складно. Щоб почути музику треба іти своїм шляхом, а свій шлях неодмінно вузький – широкі дороги завжди приводять в нікуди.
Музика звучить в кожній клітині нашого тіла. Музика здатна розказати про найсокровенніше і найпотаємніше, що у нас може бути. Музика може з'єднати нас із нашою душею.
Почути музику, це те саме, що почути Бога, доторкнутись до незвіданого і відчути єдність. Між автором музики, тим, хто її виконує і тим, хто її слухає і чує немає різниці. Насправді ніхто не придумує музику, вона існує споконвічно, а композитор тільки, подібно до радіоприймача, зчитує її й фіксує у вигляді нот чи в якийсь інший спосіб, тому той, хто зумів почути не менший по значущості за автора і виконавця, який теж повинен творити разом. Всі троє (автор, виконавець і слухач) створюють завершений цикл світобудови. Почути музику і сприйняти її – таке ж мистецтво, як почути та записати, почути та відтворити. Для цього треба стати пустотним і наповненим одночасно, як Космос.
Щоб звук резонував мають бути пустоти. Це пустоти в тілі та в голові, але це не тільки фізичні пустоти, це ще і психічні пустоти. Серце і голова мають бути пустими. Музика – це мистецтво бути пустим. Музика – це не тільки гармонія, мелодія, розмір чи темп, це ще щось інше. Музика в першу чергу є пустота в якій вона звучить. Без пустот немає музики. Музика доносить емоцію і переживання від самої душі. Музика стає довершеною лише тоді, коли відкинувши все зайве, стає інструментом Абсолюту – таким же простим і водночас величним, як вдих і видих.
Людський голос – досконалий музичний інструмент. Майстерність і володіння ним полягає в простоті, щирості та відкритості. Правдивість голосу в першу чергу є правдивість перед самим собою, коли голос правдивий тоді цю правду можуть почути й інші. Такий правдивий голос здатен проникати в серця слухачів, не залежно від тематики виконуваного твору.
Дуже часто трапляється, що співакам інколи просто нічого сказати. Інколи така ситуація нівелюється вокальною технікою, але чисті вуха завжди зможуть розпізнати фальшивку у красивій обгортці. Якщо людина співає про вірну любов і навіть проявляє емоції, але своїм життям стверджує зовсім протилежне, то голос на тонкому рівні проявить не те, що вокаліст хоче, а то чим він насправді є.
Майстерність співу і вокалу це здатність генерувати певну енергію та емоційний стан. Є звук, що звучить всередині тіла співака і той, що коливається в просторі. Тіло ніколи не бреше, і якщо тіло не готове, то такий буде і звук. Тіло – це природа і вона завжди правдива, на відмінно від ума, який завжди лукавить, шукає вигоду та саморефлексує. Якщо спів природний, то проявляється правда і справжня емоція з самої глибини нашого існування. Коли спів іде через ум, то присутня потреба сподобатись, ствердитись, бути визнаним.
Природа сприйняття людського голосу така, що ми сприймаємо голос не тільки вухами та барабанними перетинками, ми сприймаємо голос тілом та разом з мікроколиванням голосових складок під час слухання (голосові складки слухача коливаються разом зі складками того хто співає чи говорить). Отже, спів – це не тільки красиво чи так собі, це в певному сенсі навіть їжа. Недарма Христос про себе говорив: "Я є то, що Я говорю" і "Я є їжа".
Слово може врятувати, зцілити, дати надію, а може і вбити. Людина, котра поважає себе, слідкує за тим, що кладе до свого рота. Так само й з музикою. Треба мати уважність і розвивати смак, щоб не отруїтися неякісним продуктом. У випадку зі звичайною їжею можна промити шлунок і кишечник, а з тонкоматеріальною, якою є музика, можна отруїти собі ціле життя.
Почути музику – це почути самого себе і не важливо який твір ми слухаємо, адже наше життя є музика, а музика в нашому житті є фрагмент нашого життя. Чути музику – це такий же талант, як й інші. Треба мати чутливість і бути уважним, тоді неймовірний світ розкриє перед нами свої двері. Цей подарунок може отримати будь-хто, всі мають однакові можливості, тільки кожен по різному розпоряджається своїм божественним даром.
Музика є музикою і має цінність лише тоді, коли в ній присутнє невидиме і неакустичне, що сприймається як емоційне та психічне. Справжня музика завжди переживається та проживається і композитором, і виконавцем, і слухачем. Щоб почути музику треба мати серце. Щоб почути музику треба стати душею, а не умом. І коли ум капітулює – музика, як нектар безсмертя божественної Амріти, як безмежні і невичерпні Води Акшара відкриє двері справжньої суті нас самих.
