Глава 13. Час
Коли час у своєму череві активізував (ввімкнув) нас, напевно відбулося щось незвичне, тому що без якоїсь особливої події ми не повинні були відокремитися від нього. Воронки часу, стрімко крутячись, дуючи та вдаряючись, повинні були ініціювати цю подорож. Коли є хоч щось, тоді обов’язково щось відбувається. Якось ми почали нашу подорож, щоб отримати нові покрови (тіла), а іншого разу нам прийдеться залишити все заради пошуку нового. Невідомо скільки разів вже в процесі розвитку цього життя ми спостерігали його повне створення і руйнацію.
Протягом свого розвитку час може раптово починати стискатися. Ми могли багато разів намагатися зв’язатися з тим центром. Постійна зміна подій з головою занурила нас у світ. Коли ми починали рух, ми були одні. Інші також рухалися, але кожен був самотній на своєму шляху. В той час ми ще не були дживатмою (втіленою душею), не були зв’язані п’ятьма елементами. Не були прив’язані до неодухотвореного; в той час всі ми були свідомістю. Ми були душею, єдиною і непорушною. Ми були всередині нас самих, а світ був не проявлений. Не було ні інстинктів (самскар), ні доль, але тільки насіння.
Події відбулися в процесі подорожі. Рухи оформилися в шлях, а шлях задав напрям. Під дією матерії проросло насіння. Спочатку воно стало паростками, а потім – деревами. В циклічній воронці часу почали свої рухи процеси створення й руйнування. Прихильність долі прийшла і повернулася. Душа отримала милість втілитися (стати дживатмою), насіння – стати деревом.
Це просто сталося, але те, що сталося, перетворилося в благо. Раптовість усвідомила себе справжньою. Невидимість проклала шлях до форми. Тонке набуло фізичну форму. В пошуку залежності була створена завіса. Енергія продовжувала створювати матерію і її власний шлях. Будь ласка, подумайте трішки, яка протяжність часу в часовому циклі, а також про довгу її подорож всередині колеса часу.
Коли ви будете зовсім одні, подумайте про той давній шлях самотності. Там були тільки ви та Бог (Вища Душа). Тоді ще не було ні Сонця, ні Місяця, ні планет, ні зірок. Вони прийшли в рух, щоб зайняти місце на своєму шляху. Скільки знадобилося часу Сонцю, повітрю, вогню, воді та землі, щоб дорости до своїх форм.
Повинна була відбутися якась протяжна подія, щоб об’єднати вашу свідомість з несвідомим (душу з матерією), так само як відбувався процес створення неба, повітря та інших під час відокремлення від Єдиного. Шлях від ефіру до Землі, від Сонця до інших планет, від атми до дживатми: все було переповнене подіями.
Всі ці речі відбулися без будь-якого знання. Не було ніякого мотиву, ніякої індивідуальності. Форми створювалися, траплялися і деякі руйнувалися. Щоб створити щось одне, багато повинно було бути зруйновано. В цьому процесі не було ні милості, ні доброти, ні ненасилля, ні благословення. Це просто відбулося подібно звичайному ходу речей, як заведено в природі.
Це отримало ім’я Маї, чи гри Бога (Параматми). Відтоді почався пошук. Низка подій дарувала дживі, індивідуальній душі, деякий досвід і тоді почалася подорож в пошуку знання про причини створення і руйнування, про невидиму сутність у видимих речах, від безіменного – до імен. Почався пошук тієї суті, яка б стала найвищим знанням про все, тої іскри, яка дала життя неживій матерії. Почався пошук тієї енергії, яка стоїть над смертю, – і вона отримала ім’я Шиви. Коли щось трапляється з живою істотою, з’являється інстинкт пошуку істини чи форми життя буття. Воно може відбутися у світі чи в умі, в розумі чи в почуттях, чи просто зустрітися на життєвому шляху. Всі ці речі створені без якихось імен. Хоча вони зустрічаються протягом всього шляху, вони можуть залишатися неназваними. Увесь світ може існувати без будь-яких імен.
Життя просто є, а світ – створений. Все це буття. З проявленням у свідомості органів відчуттів, розвитком ума і розуму з’являється і пошук, який дає імена всьому.
Сьогодні все це перед нами. Це дар теперішнього. Речі, які були вчора, є і сьогодні і будуть завтра.
У цього немає якогось свого минулого чи майбутнього. Все є теперішнє. Це повністю вільне і таким залишиться. Але у нас всіх є минуле і майбутнє, а також пройдений шлях.
У всьому, що трапляється, є рука часу. Кого стосуються події, той стає вплутаним. Згадки про них залишаються з сутністю, незалежно від того, усвідомлена вона чи ні. Зараз у нас є ім’я, є індивідуальність, і у всього навколо є імена. Діяльність людини наклала свій відбиток.
Цей пошук продовжується з того самого дня, коли людська істота була наділена свідомістю. Цей пошук продовжується багато життів. Невідомо скільки життів в пошуку минуло раніше, чим все набуло імен і були створені сприятливі умови. Цей пошук можна назвати як завгодно: наукою чи релігією. Також це можна назвати ведичною культурою чи сучасністю. Все це – досвід пошуку.
Сьогодні також проявляється багато можливостей в міру розвитку пошуку. Зараз пошук ще не завершений і, поки він не прийде до світла, людину всередині чекає ціла низка усвідомлень. Знання, отримане досі, ще не цілісне. Шляхи людей ще не пройдені, тому що вони продовжують блукати всередині себе. Дізнавшись так багато речей, люди й зараз залишаються в невідані стосовно самих себе. Вони не знайомі зі своєю суттю.
Вже записана довга історія. Розповіді про людей, хто присвятив себе дослідженню людських можливостей, записані золотими буквами. Існує величезний перелік ведичних піснеспівів про те, як зробити цей світ висококультурним, а розум – вченим. Ці сказання були створені та представлені світу тими людьми, хто став причиною досягнення людиною такого стану. Їхня відданість не може бути забута, навіть якщо нам і захочеться так зробити.
Глава 14. Істина
Мільйони років мільйони сильних і відчайдушних людей намагалися знайти Його: на шляху до своєї цілі вони проходили неймовірні відстані. Того, хто проявлений: його властивості, його міць, його сховану силу і таємницю, яка за всім цим знаходиться, – все це було вияснено. Пошук цієї загадки досяг свого апогею. Багато вивчено, багато зрозуміло, але люди як і раніше повні страждань і печалі, бо їхні пошуки досі не звільнили від цього. Істина життя все ще не виявлена.
Істина невідома, вона схована. Це найсумніший стан людського життя. Будучи у воді, вона (людина) повна спраги. Вона отримала життя, але не торкнулася істини життя. Це незнання стало причиною ув’язнення її в стражданнях. Людство сильно просунулося у вияснені причин того, що відбувається, але в тому, хто вони самі, – в цьому питанні вони глибоко відстали. Людство розгадало внутрішній світ матерії, використовуючи тільки своє зовнішнє уміння.
Ті ж, хто почав свою подорож з самого початку і створив свій власний світ внутрішнього я, долаючи перешкоди та перепони, розриваючи завісу шар за шаром, – такі люди дуже рідкісні і вони досягли цілі. Сьогоднішня історія намагається їх забути. Сьогоднішня наука намагається знецінити їхні знання через страх, що може змінитися її напрям. Більшість ріши, втілень божеств, святих і вчителів минулого знали істину.
Ті, хто здійснив подорож всередину і зробив людству чудесний подарунок, – такі люди досить рідкісні. Вони були в минулому, є і зараз. Це були: Каш’япа, Капіла, Бхарадваджа, Вішвамітра, Атрі, Пуласт’я, Гаутама, Канада, Піпаладі, В’яса, Шукадева, Даттатрея, Дурваса, Чандрама, Васіштха, Патанджалі, Будда, Махавіра, Шанкарачар’я, Ісус, Мухаммед, Святий Франциск та багато інших. Рама і Крішна були унікальні та ідеальні. На цій Землі немає нікого, схожого на Крішну. Техніка, завдяки якій була здійснена внутрішня подорож, щоб вияснити істину, була названа «Дхарма Патха» (шлях дхарми). Це шлях пошуку миру, блаженства і витоків всього.
Шлях, яким людство йде до своїх матеріальних цілей, технологія, яку воно розвинуло для пізнання істини матеріального світу, секретів грубого життя та іншого, отримав назву «наука». Подібно почався пошук внутрішнього світу і свідомості, який також отримав своє ім’я, обидва названі наукою: одна вивчає зовнішній світ, а інша – внутрішній. В одному випадку присутній ефект постійних змін, а в іншому – все незмінне з самого початку. Там є все. Нічого нового там знайти не можна. Потрібно лише забрати покрови, хмари, шари. Подорож у внутрішній світ слід здійснювати, ґрунтуючись тільки на блаженстві, шукаючи його там, де воно покоїлося спочатку.
Через рух ми помічаємо нерухомість, через роботу ми знаємо про її відсутність, подібно до того, як через неспокій ми намагаємося знайти мир. Пошук продовжується так багато народжень. І невідомо, після скількох життів ви отримаєте блаженство. Це відомо як ворота до Параматми.
Це також називається реалізацією чи «мокшою». Це відомо як блаженство чи «парамашанті» (найвищий спокій). Це основа всієї світобудови, хоча ви можете називати це як вам подобається. Це результат вашого самопізнання (реалізації). Ви повинні це розуміти. Для усвідомлення себе чи подібного досвіду імен не існує. І немає гарантії, після скількох народжень та зусиль ви отримаєте це переживання. Це може бути досягнуто як в цьому житті, так і в наступному. Ви не знаєте про свої минулі життя. Ви також не знаєте, з якого життя ви почали медитувати. Це причина, чому ви можете досягнути ціль в будь-який момент. Коли це відбудеться, ви відпочинете по-справжньому. Це унікальний досвід, блаженство без страху. Але тут вам не місце для відпочинку чи спокою, бо це все просто переживання щастя, яке стане початком нової роботи.
Це початок нового позамежного, величнішого світу. Вам прийдеться сильно попрацювати, щоб здійснити подібну подорож, і не для себе, але заради інших. До сьогоднішнього дня ви йшли від річки до моря. Тепер потрібно роздати плоди іншим і рухатися далі.
Це причина, по якій Крішна став «сакхою» (другом) святих та відданих. Крішна став другом і посланцем. Він доступний для любові гопі (пастушок). Він помічений в дружбі з Судамою. Його також бачили в Драупаді. Будда, Махавіра для того ж ходили від села до села, від дверей до дверей.
Хто знайшов Його, той звернений до миру; хто усвідомив Його, той занурений в інший вимір. Ці речі настільки значущі, одухотворені та великі, що, якщо ви їх отримаєте, це переповнить вас собою. Той, хто це отримує, надихається на його поширення. Кабір отримав це і ви можете бачити з яким завзяттям він його поширює. Тулсідас отримав Раму і те, з яким завзяттям він ділився цим з іншими, можна бачити по його строфам з «Манаси».
Завзяття Сурдаси, Равідаса, Ракшани, Рахіма і Каріма можна чітко бачити в їхній поезії. Спалахи духовної пристрасті Мойсея помітні за його працями. Завзяття Ісуса видно в його життєвому шляху. Це подібно запашним квітам, аромат яких відчувається навколо. Якщо вивчити життя Горакхнатха, видно, з яким захватом він дарував щастя. Його мудрість доступна в будь-якому домі та селі. «Швидко вставай, – Мачхіндра Горакх прийшов!» – через його великі справи цю приказку знають в кожному домі.
Щоб поділитися своїм прозрінням, Шанкарачар’я ходив від дверей до дверей. Ці люди поширювали благу вість, але вони ніколи не закликали робити пуджі чи араті на свою честь. Всі розносили вість, щоб дарувати блаженство. Ніхто з них не розповідав про те, як стати так званою сьогодні великою людиною. В наші дні вони розповідають історії, обговорюють Бхагавату, організовують сатсанги та намагаються привести до кращого життя. Їм слід було знати, що їхні послідовники знищують дхарму. Більшість сьогоднішніх гуру не отримали благодаті. У них немає завзяття поділитися нею з іншими і вони не пройшли через власне усвідомлення. Ось чому вони всі пояснюють (замість дарування прямого переживання), дають «правачани» (пояснення), розігрують і шляхом цих ігор підносять себе.
У них немає нічого свого. Вони говорять запозиченими думками. Цікаво відмітити, що вони обговорюють божественні ігри (ліли), любов і блаженство, а також розповідають про власну велич, змушуючи інших поклонятися собі. Святий закликає йому поклонятися; межовий стовп називає себе кінцевою ціллю. Ручна тростина говорить, що вона ваш майстер. Човен просить поклоніння.
Я вас запитую, невже човен і є вашою ціллю? Невже міст – ваша єдина задача? Вам слід бути напоготові стосовно подібних учителів, хто вважає вас своєю власністю та дурить вас усіх. Не витрачайте на них своєї любові, віри, відданості і служіння. Інакше обидва світи будуть зруйновані, а це цінне життя пройде даремно.
Ви всі думаєте, що гуру буде вашим посередником в пошуку істини (буде медитувати замість вас). Духовний вчитель ніби міст. Він може бути вказівним стовпом чи човном. Пошук гуру – це також пошук щастя, вищого блаженства. Духовний вчитель, який отримав блаженство, Параматму, мокшу чи нірвану, знає Істину і він ніколи нікого не буде просити собі поклонятися. Тільки учитель, який прикидається і говорить, що пізнав істину, буде хотіти поклоніння собі. Це тому, що він просто переказує уривки з Гіти, Рамаяни та інших духовних книг. Він розповідає про сат’ю, істину, але немає про це жодного поняття. Він просто продає Рамаяну, Гіту, Веди та інше. Але в нього немає власних знань чи досвіду.
Вам потрібно поміркувати про муні, про ріши та про ваше визначення готри (стійла). Подібні люди завжди вказують на шлях медитацій і садхани та залишаються на вашому боці в ролі провідника. Будь ласка, подумайте про це. Невже храми коли-небудь претендували на поклоніння? Вони приходять і розчиняються дощем. В морі ростуть хвилі та вдаряють об берег. Річки течуть і зустрічаються з океаном.
Спілі плоди опадають з дерева на землю. Запитайте свого гуру: «Коли щось трапляється чи приходить, – адже це призначено для інших?» Вони живуть заради поширення чи об’єднання і вони палають цією ціллю.
Чому ви самі не станете Буддою чи Махавірою? Чому ви віддаєтеся розкішним так званим гуру та стаєте їхніми слугами, знищуючи своє дорогоцінне життя? Якщо ви та ваш вчитель (садгуру) по-справжньому з’єднаєтеся, тоді ваше життя буде наповнене.
Ви можете вибирати собі наставника, але якщо він не ваш гуру, ви не зможете стати з ним єдині. Ви будете лише спостерігачем, простим ім’ям. Ви не зможете взяти посвячення. Не зможете отримати шактіпат. Не отримаєте дотику вчителя. Хоча ви і створили собі гуру, але ви будете жити життям, позбавленим керування. Хоча ви отримали ім’я вчителя, ви не зможете отримати його самого. Це тому, що ваш гуру загублений в натовпі. У нього немає на вас часу. Він не всевідаючий. Він не досягнув Параматми, тому не зможе подарувати вам своєї всепроникаючої присутності. Він як і раніше людина. Він знає любов і мир, співає пісні про розділення наповнене болем і може показати вам «балляну лілу» (дитячу гру). Для цієї причини він говорить словами популярних ідей.
Сьогодні ніхто не говорить про В’ясу. Ніхто не розповідає про Шукадеву і царя Парікшита. Сьогодні всі говорять про корів. Сьогоднішня мова є засобом розваг, бізнесу. Ви можете купити мокшу, усвідомлення своєї суті, а також посвячення.
Правда в тому, що все це існує насправді. І ці речі не для продажу. Ви не зможете всього цього купити навіть ціною свого життя. Таке отримується тільки завдяки садхані (духовній практиці). Ви всі поглинені егоїзмом, піднесенням свого «я», а також імені та добробуту.
Ви блукаєте так само як і ваш вчитель. Ваш гуру не перевершує таких вчителів як Васіштха, Вішвамітра, Атрі, Даттатрея, Дурваса, Бхарадваджа, В’яса, Шукадева, Кріпачар’я, Дроначар’я, Баларама і Шрі Крішна. Він також не кращий ніж Каш’япа, Канада, Капіла, Гаутама, Будда, Махавіра, Шанкарачар’я, Агас'я, Мойсей, Ісус і Мухаммед. Всі вище перелічені власними руками привели своїх учнів до досконалості, облагородили їх і дали важливі уроки.
Сучасні гуру поводяться з вами як з рогатою худобою, дають вам посвячення завдяки мікрофону і ви всі визнаєте його своїм вчителем. Що це за спосіб «карма ятри» (шляху дій)? Що ви відповісте своїм послідовникам? В момент смерті що ви візьмете з собою? Ви не відчуваєте до себе співчуття? Деякі люди посвячують вас, використовуючи імена мертвих. Деякі виставляють себе представниками вчителя, уповноваженими давати посвячення. Вони самі голодні. Щоб отримати статус, славу, лідерство, владу, вони оголошують себе втіленнями Господа. Ви сліпо приймаєте його своїм вчителем і жертвуєте всім заради нього. У вас немає мудрості розпізнати Істину? У вас немає очей відрізнити її?
