Капалабхаті є дуже ефективною пранаямою котра активізовує апану. В капалабхаті, на відмінно від бхастріки, активним є тільки видих, а вдих є пасивним і природнім. На вдих навіть не треба звертати увагу - тільки видихи. В цій пранаямі ми робимо тільки видих за видихом. Ніби постійні видихи, а вдих короткий і майже не помітний.

Тривалість виконання капалабхаті може бути різною: від декілька циклів до 2-3 хвилин і більше. Інтенсивність видихів теж може бути різною згідно поставлених задач та враховуючи рівень підготовленості. 

Капалабхаті пранаяма є дуже потужною очищувальною практикою. Регулярно виконуючи капалабхаті можна очистити тіло від усіх видів токсинів і ядів, навіть тих токсинів, що накопилися в психіці. Більшість проблем можуть зникнути після виконання цієї пранаями, адже видихаючи ми звільняємось від всього зайвого. Енергія апани, від практики капалаюхаті стає активною і це може привести до справжніх трансформацій в природі того, хто робить цю практику. 

"Істина однієї людини не може стати істиною іншої людини, якщо тільки вона не виходить з самого центру, якщо тільки вища істина не обрала ту людину, як свій власний рупор."

Пайлот Бабаджі 

ЧИТАТИ НА САЙТІ

На читання книги потрібно приблизно 40 хвилин. Це не багато і не мало, але цілком достатньо, щоб не переривати читання і прочитати все зразу – без відволікань.

ЧИТАТИ В PDF

Води Акшара – безмежні і невичерпні Води Безкінечного. Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство, обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

Ми знаємо, що ми є! Ми відчуваємо життя і переживаємо його аспекти. Однак повнота життя можлива тільки тоді, коли є повна усвідомленість самого себе. За усвідомленістю приходить відновлення втраченої цілісності, і маленька водойма перетворюється на океан, на безмежні і невичерпні Води Акшара!

НІХТО І НІЩО НЕ Є ВИПАДКОВИМ!

Все, що відбувається в нашому житті є важливим. Зустрічі й контакти є проявленням пульсації Абсолюту. Є речі, котрим судилося трапитись, і це стається непомітно, адже Господь завжди приходить в тиші. Те, що трапилось, має свою історію, своє життя та своє унікальне обличчя й займає відведене йому місце у Вселенському оркестрі. Наша зустріч теж трапилась. Не приділяйте цьому особливого значення, але і не відкидайте, хто зна, можливо це є наступний пазл вашого життя. Тому просто слухайте... слухайте своє серце... все інше просто трапиться!

Матеріал для цієї сторінки готується до публікації.

Перед початком занять і практик, та і перед будь-яким початком, необхідно провести налаштування. Подібно до музиканта, що налаштовує свій інструмент перед грою, так і перед практикою необхідно налаштувати свій ум і намір. Так само, як налаштований інструмент дозволить музиці проявитися, так і наш намір проявить сили, що приховані в нас. Перед початком практики можна налаштуватися в запропонований нижче спосіб.

1. Посидіти в мовчанні.
2. Проспівуємо мантру ОМ - 3 рази.
3. Просимо благословіння на практику у Господа (Шива).
Господь незримо присутній у всіх речах. Все, що існує, має свій центр. Сонячна система має свій центр, атом чи клітина має ядро, також і людина має центр. Все має центр. У будь-якому центрі незримо присутній Господь.
4.Просимо благословіння на практику у Природи (Шакті).
Природа наша мати. Все, що ми маємо ми отримали від природи. Без взаємодії з природою ми нічого не можемо зробити. Природа єдина в своїй багатоликості. Природа це все, що існує. Це енергія, котра проявляє себе, в різних формах і станах. Це Шакті і Матір світу Джагадамба. Це все материнське і жіноче.
5. Просимо благословіння на практику у рідної Землі.
Ми завжди маємо бути вдячними Землі, котра прийняла і викормила нас. Цей зв’язок на все життя, це наша сила і підтримка.
6. Просимо благословіння на практику у батьків.
Через батьків ми прийшли в цей світ, через них ми отримали можливість жити. Подяка їм відкриває двері можливостей.
7. Просимо благословіння на практику у Йогинів і Махатмам (Великі Душі).
Це ті, хто йшли перед нами, вони проклали нам дорогу. Великі Душі часто роблять свою роботу незримо і не показово. Їхня жертва є неоціненною, а молитва завжди спасає світ від лиха.
8. Просимо благословіння на практику у  Майстра (Гуруджі), Учителя.
Ваш Вчитель може проявлятися у всьому. Якщо ви вмієте вчитися, багато хто може показати вам правильний шлях. Але, якщо ви матимете намір зустріти свого Майстра, то це неодмінно трапиться, і ваш Гуру стане для вас містком до самого себе, до Майстра всередині вас.
9. Просимо благословіння на практику у  Майстра в самому собі.
Ви – Майстер. Споконвічно Майстер знаходиться в середині вас самих. Ваше Серце знає про це. Майстер очікує на зустріч з Вами. Це зустріч з самим собою.
10. Вшановуємо стихію:
Земля в Муладхара чакрі;
Вода в Свастхіштхана чакрі;
Вогонь в Маніпура чакрі;
Повітря в Анахата чакрі;
Акаша в Вішудха чакрі.

Подібно до багаття, що розгоряється, якщо на нього дути, так і бхастріка пранаяма розпалює наш внутрішній вогонь тапас, що виникає від наших практик. Бхастріка пранаяма є однією із найулюбленіших практик йогинів, адже бхастріка породжує тонкий вогонь, котрий може трансформувати нашу природу.

Ця пранаяма може відкрити сушумну і відкрити чакри. Якщо є проблеми з застоями в тілі чи психіці, то виконання бхастріки заставить енергію циркулювати і те, що вам дошкуляло зникне не залишивши й сліду. Бхастріка може зцілити проблеми легень і органів, що пов’язані з дихальною системою. Вогонь бхастріки здатен спалити бруд, що накопився в тілі і психіці. Бхастріка може привести в баланс всю вашу систему. Вогонь тапасу, від виконання бхастріки, здатен пробудити Кундаліні. Все може преобразитися, і навіть ум, під впливом цієї пранаями, може очиститися та трансформуватися. Бхастріка входить до різних систем вправ і практик.

Спочатку виконувати бхастріку слід акуратно і м’яко, адже можна завдати шкоди тонким перегородкам. Коли ви розігрієтесь, то можна збільшувати інтенсивність, або можна розігрітися іншими активними вправами і тоді бхастріку можна зразу робити інтенсивніше. Можна виділити три типи бхастріки за інтенсивністю, від дуже легенького і ніжного до дуже інтенсивного і потужного як ураган.

Робити бхастріку для початку можна 2-5 хвилин. Надалі час виконання можна збільшити, але не робіть більше ніж 20 хвилин. Бхастріка збільшує жар і ваша енергія буде надмірно потужною. Від виконання бхастріки пранаями можуть загостритися відчуття. Особливо нюх.

Техніка виконання Бхастріки пранаями проста, це швидке вдихання і видихання, ніби у ковальських міхах. Робіть потихеньку, роздуваючи свій вогонь. Не робіть через силу чи занадто інтенсивно. Коли під час виконання бхастріки обидві ніздрі дихають однаково, то це признак того що відкрилася Сушумна (центральний канал вогню).

Є різні види бхастріки. Все залежить від задач, які ви перед собою ставите. Можна робити бхастріку разом з Ашвіні мудрою. Можна робити поперемінно через кожну ніздрю, як в наді-шадхана пранаямі.  Бхастріка зменшує в крові кількість вуглекислого газу і насичує кров киснем. Коли достатньо кисню – Кундаліні пробуджується, а вуглекислий газ навпаки – діє на Силу, що в середині нас, подібно до снодійного. Коли Кундаліні пробуджена то присутня сила духу і безстрашність, чакри розкриваються і любов в серці зростає.

Уява стає реальністю. Можливості народжуються з уяви. Любов дуже сильна. Вона змушує Безформене приймати форму, Безстрашно Бога наділяє бажаннями. Багато працюєте і ви будете успішні. Темрява життя пропаде. Коли є зусилля, благословення зійде. Щоб знайти благословення Бога і Гуру потрібно пройти через важкі практики. Прогрес на Землі дуже швидкий, а в інших світах дуже уповільнений.

1 тіло: Мулдхара чакра. Земля. Аннамая коша. Стхула деха. Фізичне тіло.

2 тіло: Свастхіштхана чакра. Вода. Пранамая коша. Сукшма деха. Ефірне або небесне тіло, тіло емоцій.

3 тіло: Маніпура чакра. Вогонь. Маномая коша Астральне тіло. Сукшма шаріра. Інтелект.

Наука про прану, поле битви енергії, розуму і знання, вогняне тіло, вогонь розуму і логіки, перехідна точка від зовнішнього до внутрішнього, мислення, розвивається досвід який виходить за межі емоцій, але це тіло приходить разом із самскарами мільйонів прожитих років, може прийти прарабдха карма і пам'ять попередніх втілень, активізуються вічари (мислеформи), ахамкара створює індивідуальність.

4 тіло: Анахата чакра. Повітря. Вігьянамая коша. Манаса деха. Манаса шаріра, Сукшма шаріра. Тіло психічного ума. Ум.

Це тіло зв'язано з гіпнозом, телепатія, магія і т.д., розуміння мотивів інших людей і читання думок. Час не може його зупинити. Може висловлювати думки без слів. Може зробити з людини кого завгодно. Може подорожувати поза тілом. Безкінечні можливості, його активність проявляється в тонкому світі, в нього немає границь. Світ цього тіла іде від самої душі, це суб'єктивний прояв душі.

З цього тіла починається поле ілюзій і обману, тому, що руйнуються принципи матеріального тіла. Основи світу четвертого тіла не є предметами звичайного світу, це дещо незвичайне, це цілком суб'єктивний світ. Те, що відбувається в четвертому тілі не можливо перевірити.

Сідхи. Душа тягне вверх, а це тіло заставляє бути в межах манаса шаріра. Це тіло впливає на три нижчих тіла і може їх розвивати. Процеси, які відбуваються в манаса деха (четверте тіло) можуть бути тільки уявними, але їм дійсно є місце. Які б не проявлялися сідхи, то це все дарунки четвертого тіла. Еле це найнебезпечніше місце, котре зачаровує і створює пастки.

В кого немає тіла ума (четвертого тіла) – той не людина. Цим тілом необхідно вміти користуватися. Ум візничий десяти органів, але не хазяїн. Він тільки інструмент. Ум необхідно зробити йогом і вирвати Кундаліні з його впливу. Тіло ума має пройти через практику і вправи. Це не шлях праведності чи гріховності, це шлях божественності й безстрасності.

Ум – це дуже великий прикладний центр. Це найкорисніша річ у світі. Якщо ум виявлений, то він не бреше. Ум стає фальшивим, коли намагається захопити органи під свою владу, ставши їхнім хазяїном. Спостерігайте за собою, дивіться збоку, на тіло, на рухи, на свій стан під час активності. Якщо станете простим свідком то легко знайдете місцезнаходження власного ума. Правильно застосована уява – це наука. Це є дар четвертого тіла. Сила знаходиться в середині тіла ума і зв'язана з матеріальним світом. Якщо четверте тіло розвинене повністю, то людина вільна від сідх.

5 тіло: Вішудха чакра. Акаша (простір). Анандамая коша. Атміка деха. Карана шаріра. Тіло душі. Адітья лока (сонячний світ).

Йому мільйони років. За допомогою сили санкальпи підняти Кундаліні в четвертому тілі і ввійти в п'яте тіло душі.
Все самовизначення знаходиться в четвертому тілі, а п'яте — це повна не урізана версія четвертого, але воно не є психічним, в ньому немає бажань. В 5 тілі ніякі знання вже не потрібні. Ніякі пізнання і наука не ввійдуть в п'яте, там прийдеться піднятися над усім людством. Для розвитку перших чотирьох тіл можна вчити і примінювати знання світу, а 5 тіло можна сказати є стислим довідником. Після п'ятого тіла залишається тільки Божественна субстанція – це восьма ступінь йоги.

6 тіло: Агья чакра. Немає елементу. Тіло Брахмана, Брахма шаріра. Космічне тіло.

На цьому рівні все занурене в Брахман, відсутність ахамкари (Его). В шостому тілі є можливість зустрітися з Вищою Душею. Тут поки немає ні не свободи ні залежності. Тут все зливається у одне, в усвідомлення і реалізацію. "Ахам брахмасмі" або "Я є Брахман" – гімн шостого тіла.

Активна лиш мала частина мозку. Велика його частина очікує пробудження. Центр всередині мозку божественний. Його називають третім оком, і це надприродний орган. Як тільки він відкриється, сенс життя може бути зрозумілий, а загадка – розгадана.

7 тіло: Сахасрара чакра. Немає елементу. Мукта деха. Тіло нірвани. За межами всього.

Сім тіл – сім чакр. Все запечатано в середині трьох тіл: фізичного, тонкого і астрального. Душа покрита астральним тілом – карана-шаріра, астральне – сукшма-шаріра, яке є продовженням фізичного тіла. Вона теж активна, тому, що астральне тіло – це Чітта, а сяйво Атми відображається в Чітті.

Хрідая-пуруша розміщена в Брахмарандхрі (отвір в районі голови), розмір якого з великий палець, над ним розташована Сахасрара-чакра. Над нею простір чідакаша. Чідакаша – місцеперебування Чітти, тобто астрального тіла. На нього світять промені свідомості Атми. Коли манас і прана досягають чідакаши, вони поглинаються самадхі, тому, що закінчують будь-яку діяльність. Це місце зупинки всіх вріті (хвиль та вібрацій ума і матерії).

Чотири стани свідомості

1. Джаграт (стан активності, неспання). Під час джаграт світ пізнається через 5 органів, але в основному через очі, тому дживатма (жива душа) в джаграт знаходиться в очах.
2. Свапна (стан сну з сновидіннями). В свапні джіва перебуває в шиї і все, що було в джаграт переходить в тонку форму в канал "хітта" поряд з горловим центром. Все, що переживається в свапна приходить з горла.
3. Сушупті (глибокий стан сну без сновидінь). В сушупті душа перебуває в районі серця "хрідая прадеша". Життєдіяльність тіла іде з серця, коли серце не б'ється – тіло не рухається. Сердечний центр – це місце самадхі одночасно і тіл, і органів відчуття, і дій.
4. Турія (стан, що йде далі ніж стан сну без сновидінь, це по суті пробудження). Уму потрібен відпочинок. Турія – це самадхі (відпочинок) для ума. Самадхі ума – це усвідомлення своєї суті. Стан самадхі – це подорож до світла в якому немає двоякості і сумнівів.

Душа дивиться через очі. В сампраджнята самадхі (самадхі з умом) дживатма знаходиться в Аджна-чакрі, це центр божественого зору і третє око Шиви.

В асампраджнята самадхі (самадхі без ума) дживатма знаходиться в Брахмарандхрі. Свідомість – це Пуруша. Тепер свідомість розділяється на усвідомлення чистого безякісного Брахмана (свідомість Всесвіту) і ту, що перебуває в з'єднанні з тілом – пінда шаріра. Пінда шаріра в свою чергу розділяється на чисту форму, яка називається Атма і на джіватму.

Пробудження Кундаліні

В пробудженні Кундаліні важливу роль відіграє прана. Йоги повинні неабияк вправлятися в пранаямі. Є багато пранаям для підняття Кундаліні. Тіло і ум – інструменти для досягнення, а міст – це дихання і життя. Треба підготовити себе до того, щоб залишити тіло і ум, там прийдеться іти від визначеності до невизначеності, від мудрості до відсутності мудрості. Тоді, коли пізнається непізнанне буде зустріч зі своєю суттю. Для цього треба стрибнути в трансцендентне. Після трансцендентного стрибка ми приземлимося там, де ми є по-справжньому, це буде об'єктивна реальність і відчуття буття.

Самадхі – це стрибок і зупинка в пустоті, в великій пустоті, там де закінчується рух і життя. Ця пустота не як відсутність, а як джерело з якого все вийшло. Там життя не рухається назовні чи в середину, там – рівновага, а для цього необхідно одночасний стрибок розуму і тіла. Ум боїться зробити цей стрибок в пустоту, адже він (ум) втратить свою владу. В пустоті приходить справжня реалізація.

САМАДХІ – це ДОРОГА, ПРАВДА і ЖИТТЯ.

(Стаття підготовлена на основі книги Пайлота Бабаджі "Кундаліні")

В тиху зоряну ніч, коли всі сплять, можна почути, як співає Всесвіт. Коли підкрадається ніч, і підступний сон накидає своє покривало, тоді наступає день для тих, хто слухає оркестри Космосу. А вони звучать, наповнюючи собою простір, як розповіді про потаємне, котре приховане для особливих вух. Тільки в тиші можна почути цей звук, що ніби космічний корабель відносить в далекі світи.

Галасливий день пригнічує музичні прояви простору, тому коли приходить день – приходить ніч для особливих вух. День завжди в русі й спішить, а для того, щоб чути – необхідно зупинитись і направити свій погляд всередину себе. Погляд, котрий направлений в середину себе, здатен уловити та розпізнати надтонкі прояви слова і звуку.

Слово та звук має чотири види мовлення і сутнісних проявлення. Починаючи з найгрубішого вони є такі:
1. Вайкхарі. Акустичний звук і слово, яке ми чуємо та сприймаємо фізичними, тілесними органами.
2. Мадх'яма. Це внутрішня мова, словесні образи, котрі виникають в нас і стоять за акустичним проявленням слова.
3. Паш'янті. Надзвичайно уважна людина може пережити паш'янті в проміжку між двома думками. В цей момент можна вловити осяяне чисте Я, як свідомість, як ниточку, що з'єднує дві думки. Я є То!
4. Паравач. Найтонша форма мови, це вище та трансцендентне слово і звук, котре складається з чистого усвідомлення істинного "Я". Паравач – це тільки "Я".

Можна привести приклад того, як проявляється слово-звук від найгрубішого до найтоншого в повсякденному житті й творчості художника, композитора та виконавця:
1. Вайкхарі. На цьому рівні ми можемо взаємодіяти, бо творіння має конкретне матеріальне проявлення у вигляді картини, нотних партитур чи створеного акустичного звуку виконавцем.

2. Але перед тим, як картина, партитури чи звук будуть проявлені зовнішньо, художник, композитор, музикант-виконавець, створює мислений образ свого творіння. На цій стадії творіння сяє всередині автора у формі мадх'ями.

3. До того, як виникне мислений образ, глибоко в душі виникає ідея, тонкий творчий імпульс-устремління, котрий відчувається ніби творче тремтіння, шевеління, рух чогось особливого. На цьому тонкому рівні, мистецьке творіння, разом зі всіма його складовими присутнє в стані непроявленості, паш'янті, у внутрішньому світі художника, композитора, виконавця.

4. І на найвищому, найтоншому рівні, включаючи всі три стадії (вайкхарі, мадх'яма, паш'янті), творіння знаходиться у вигляді потенційної творчої сили в самому центрі майстра. На цьому рівні твір мистецтва проявляється, як усвідомлення, паравач – найвища форма слова.

Колись мені приснився сон, в якому я зіграв музику на гітарі і всі її чули, але з однією особливістю — на гітарі не було струн. Такий феномен, слухачам, я пояснив тим, що музику я генерував з середини, і всі чули те, що звучало в мені.

Виконавське мистецтво співака чи інструменталіста – це в першу чергу є мистецтво наміру. Паганіні зіграв на одній струні так, що ніхто і не помітив відсутність струн. Спів – це мистецтво наміру (санкальпа). Якщо ж ні, то спів деформується і стає дещо іншим стосовно самого себе, як до явища в цілому.

Насправді, ніхто нікого не чує — кожен чує лише себе. Людина живе у світі, однак сприймає в цьому світі лише себе. Тільки те, що взаємодіє з самосприйняттям людини потрапляє в її простір — все інше залишається по той бік екрану. Але у всіх нас є універсальний центр, і якщо те, що ми говоримо іде з цього центру, то ми будемо почуті, адже тоді через нас говорить сам Абсолют. Той, кого Абсолют вибрав своїм рупором транслює волю вищого Я і знаходить відгук в серцях. Паравач, паш'янті, мадх'яма і вайкхарі проявляються від найтоншого до фізичного — це є істине мистецтво і справжня йога, що з'єднує нище з вищим, обмежене з безмежним, смертне з безсмертним.

Безцінний дар – людське життя. Без наших батьків не було б нас. Наша подяка їм і повага. Так само, як для народження нового життя потрібно двоє, так і для народження вищої природи потрібен Гуру і учень. Без Гуру, так само, як без наших батьків не було б нас. Присутність Гуру в нашому житті – велика вдача. Благословення Гуру немає терміну давності, і, як промінь Сонця пронизує темряву, благословення здатне пройти через товщу тисячоліть і багатьох втілень.

"Ви всі великі душі. Ми всі великі душі" – завжди говорить Девгуру Пайлот Бабаджі. Кожен з нас є Будда, Христос, Крішна. Кожен з нас є Океан, в якому Будда, Христос чи Крішна є тільки хвилями на його поверхні, а ми – Океан. Ми є не що інше, як Океан. Не потрібно думати, що ми є щось відмінне від цього Океану. Збагнути свою велич – це означає стати дуже і дуже тихим. Адже коли ми стаємо тихими, то хвилі на поверхні заспокоюються і Океан проявляється. Все, що ми про себе думаємо не є нами. Сьогодні ми думаємо про себе одне, а завтра наша думка змінюється і виникає нова хвиля, а за нею наступна – цим хвилям немає кінця і краю. Перестаньте бути хвилями і ви станете Океаном.

Все, що нам потрібно є в нас самих. Гуру знаходиться в нас. Гуру, як ззовні так і всередині нас. Коли хвилі втихомирюються – це стає очевидним і доступним для розуміння. Гуру з самого початку з нами й чекає, коли ми підемо всередину себе. Блукання світом ніколи не закінчиться, але треба зупинитися і піти всередину себе. Коли таке трапляється – це можна вважити новим народженням. ("Для того, щоб ввійти в Царство Боже необхідно померти і народитися знову" – говорить Великий Вчитель із Назарета. Ісус був великим і божественним. І ми є не менше божественними ніж він – у божественного немає градацій.) Тільки тоді, коли ми маємо намір зупинитися і відкинути все, що не є ми, все, що понарозповідав нам про нас наш ум – може трапитись зустріч з Океаном, може трапитись зустріч з нашим Гуру всередині нас самих. Але для цього потрібен намір. Розмови і думання ні до чого не приводять. Має бути намір. З наміру починається все.

Коли ум буде мати готовність здатися – Океан неодмінно прийде. Кожна ріка має свій початок, але не має кінця. Коли ріка залишає свої два берега, то стає Океаном. Наше життя подібне до ріки, а два її береги – ніби пара протилежностей, що постійно супроводжують нас. І коли в наше життя приходить Гуру, це означає, що прийшов час стати Океаном, прийшов час відділитися від берегів і прийняти свою божественність. Без Гуру це не можливо, так само, як не можливо народитися без наших батьків. Батьки дають нам життя, і ми пам'ятаємо про це, а Гуру дає нам Вічність, і смерть, як тонка невловима сутність, уже може відпочивати.

Повага до батьків прочиняє двері успішності. Взаємодія з Гуру наповнена особливими стосунками, що виходять за межі розуміння і компетенції ума. У кожного учня свої неповторні та індивідуальні стосунки зі своїм Майстром – це так само унікально і неповторно, як відбитки пальців. Якщо ми віримо в божественність Майстра, то ми віримо і у свою божественність. Якщо ж ні, то завжди будемо бачити те, що хочемо побачити, а розум дуже майстерно домалює нам цю картину.

Я, Йогі Іша, з любов'ю схиляю голову до ніг свого Майстра Пайлота Бабаджі, і може це трішки наївно та по дитячому, але прошу у Шиви і Парваті здоров’я й довгих років життя для нашого Бабаджі.

Моє ім'я Йогі Іша. В 16 років я відправився на пошуки Бога. Я не людина релігії, але я пройшов крізь долину, котра називається релігія та пішов далі. Я робив релігійні обряди в храмах і наодинці. Ці обряди давали мені радість і насолоду, але я змушений був піти далі. Моєю релігією став гуманізм та свобода. Мій храм всередині мене.

З 14 років практикую йогу. Але я можу навіть нічого не практикувати і залишатися йогином. Йога – це є мій стан, я відчуваю йогу в собі. Мій Гуру Пайлот Баба дав мені ім'я Йогі Іша, хоча я йому нічого про себе не розповідав. Мій Гуру ззовні мене, також мій Гуру є і всередині мене. Між всім, що існує, є проміжки. Існую я і мій Гуру та проміжок між нами. В цьому проміжку немає Гуру й немає також і мене, в цьому проміжку присутня сама правда.

Для мене люди не поділяються на духовних та мирських. Границя, що розділяє мирське і духовне давно перестала для мене існувати. Існує тільки Брахман.

Найкращим моїм вчителем був біль. Він постійно нагадував мені про мою розділеність з Богом. Моя надчутливість до сприйняття світу не дозволяє мені забутися про те, що я існую кожну секунду свого життя. Коли мені було 20 років я запитувався у людей чи вони відчувають цей біль, то вони навіть не розуміли про що я говорю. Біль завжди приводив мене до чогось. І коли це траплялося, то ширма, що відділяла мене від Бога привідкривалася і я починав щось бачити.

Мій біль і мої пошуки Бога привели мене до музики. Моя музика стала моїм шляхом, моя музика стала для мене йогою. Через музику я найкраще можу сказати те, що стоїть за словами. Слово і звук стали моєю можливістю проявити пульсацію безкінечності. А вона пульсує і стукає мені прямо в мозок.

Всесвіт звучить кожною краплиною свого існування. Все, що навколо нас і все, що всередині нас наповнене звуком. Неможливо уникнути звуку навіть перебуваючи в звукоізоляційній кімнаті – биття серця, звук повітря при диханні та шум у вухах завжди супроводжуватимуть нас у цій прекрасній подорожі, що має назву – життя.

Найперше, що ми робимо з'явившись на світ, то це сповіщаємо усьому навколишньому про те, що ми вже є. І наш голос звучить ніби крик, але то так тільки на перший погляд. Насправді це перша нота великого музичного твору, котрий виконується самим життям і його автором аж до останньої ноти. Упродовж всього життя ми виконуємо цей твір, і у кожного є свій особистий оркестр. Кожен є композитором і одночасно виконавцем. Ці оркестри звучать, наповнюючи проявлений Всесвіт смислом, і кожен з цих індивідуальних оркестрів творять музику ще більшого оркестру, цей оркестр охоплює усе людство.

Кожна нота людського оркестру звучить і займає своє важливе та особливе місце. Кожен оркестрант виконує свою партію бездоганно, адже диригує всім цим найкращий кондуктор у світі – природа. Природа не виділяє нікого надаючи йому якісь особливі привілеї чи статуси й тому, там, де присутня природа – присутня любов, там переживається особливе відчуття, що наповнює душу нектаром. Однак інколи відтісняючи природу, за справу береться ум.

Музика існує дуже давно. Навіть боги та небожителі мають справу з музикою. В історії цивілізації музика відіграла неабияку роль. Але в сучасному світі у суспільстві особливі стосунки з музикою. Музика стала засобом заробітку для людей залучених до комерції. Появилося безліч музичних стилів та напрямків. І все це для того, щоб здивувати слухача чи захопити його увагу, інколи приводячи до таких форм, де музикою, творчістю та мистецтвом навіть й не пахне. І дуже часто замість оригіналу нам майстерно підкладають дешеву підробку, маскуючи та зодягаючи в одяг різних музичних стилів.

Не так просто розпізнати справжнє в інформаційному потоці, що безперервно вливається в непідготовлені вуха. Це ще й підсилюється тим, що самі музичні виконавці не відають того, що роблять. Адже, коли ум взявся за роботу, то він завжди діє комплексно.

Ум створив уявлення про музику і назвав це мистецтвом та творчістю. Візьмімо для прикладу метроном. Його використання стало масовим явищем. Сам по собі цей прибор має певну цінність і в ньому є деяка потреба, але ж він не може бути основою, навколо якої будується весь музичний твір. Музика, це є щось живе і пульсуюче, а не машинне цокання метронома. Навіть більше, в деяких музичних стилях добиваються рівності гри, як під метроном, а для впевненості просто грають разом з метрономом: барабанщик грає у навушниках в яких цокає метроном, а всі інші музиканти грають під барабанщика, і головне чого вони добиваються – це рівності та злагодженості гри.

Про яку живу пульсацію тут можна говорити. Така музика штучна і не природна, в ній немає життя, а тільки імітація чогось. Музика – це жива пульсація, подібно до того, як пульсує наше серце. Серце ніколи не фальшивить і не пропускає долі, воно правдиво грає нашу музику життя від початку і до останньої ноти. В ритмі серця присутні, як уповільнення, так і прискорення, і ця емоційна музична агогіка створює неповторність кожної миті нашого життя. Серце не пульсує подібно метроному, йому властива агогіка – воно переживає, так само повинна переживати й музика. Коли в музиці є пульсація, що йде з самої глибини, то неритмічною музика не може бути в принципі. Гра під метроном це не музика, а в кращому випадку, тренування у вмінні володіти музичним інструментом.

Також є ще один шедевр із багатовекторної неспокійної та невгамовної діяльності розуму – це музичні конкурси, де, подібно до спортивних змагань, обирають першого, другого, третього... Якщо в музиці одне із найголовніших завдань, це передати те, що словами сказати ми не можемо, то в чому ж тоді полягає принцип змагальності? По яким критеріям присуджують місця?

Таких витівок ума є велика кількість. Всі ці штуки створюють відповідне поле, відповідний егрегор, де є свої табелі про рангів, звання, статуси. І весь цей звуковий потік, як радіаційна лавина опромінює наш мозок і наші вуха, створюючи гігантську ілюзію значущості, важливості та наповненості.

Почути музику можна тоді, коли ми станемо природними, коли будемо, як діти, коли відкинемо все, що ми знаємо. А це є одночасно дуже просто і дуже складно. Щоб почути музику треба іти своїм шляхом, а свій шлях неодмінно вузький – широкі дороги завжди приводять в нікуди.

Музика звучить в кожній клітині нашого тіла. Музика здатна розказати про найсокровенніше і найпотаємніше, що у нас може бути. Музика може з'єднати нас із нашою душею.

Почути музику, це те саме, що почути Бога, доторкнутись до незвіданого і відчути єдність. Між автором музики, тим, хто її виконує і тим, хто її слухає і чує немає різниці. Насправді ніхто не придумує музику, вона існує споконвічно, а композитор тільки, подібно до радіоприймача, зчитує її й фіксує у вигляді нот чи в якийсь інший спосіб, тому той, хто зумів почути не менший по значущості за автора і виконавця, який теж повинен творити разом. Всі троє (автор, виконавець і слухач) створюють завершений цикл світобудови. Почути музику і сприйняти її – таке ж мистецтво, як почути та записати, почути та відтворити. Для цього треба стати пустотним і наповненим одночасно, як Космос.

Щоб звук резонував мають бути пустоти. Це пустоти в тілі та в голові, але це не тільки фізичні пустоти, це ще і психічні пустоти. Серце і голова мають бути пустими. Музика – це мистецтво бути пустим. Музика – це не тільки гармонія, мелодія, розмір чи темп, це ще щось інше. Музика в першу чергу є пустота в якій вона звучить. Без пустот немає музики. Музика доносить емоцію і переживання від самої душі. Музика стає довершеною лише тоді, коли відкинувши все зайве, стає інструментом Абсолюту – таким же простим і водночас величним, як вдих і видих.

Людський голос – досконалий музичний інструмент. Майстерність і володіння ним полягає в простоті, щирості та відкритості. Правдивість голосу в першу чергу є правдивість перед самим собою, коли голос правдивий тоді цю правду можуть почути й інші. Такий правдивий голос здатен проникати в серця слухачів, не залежно від тематики виконуваного твору.

Дуже часто трапляється, що співакам інколи просто нічого сказати. Інколи така ситуація нівелюється вокальною технікою, але чисті вуха завжди зможуть розпізнати фальшивку у красивій обгортці. Якщо людина співає про вірну любов і навіть проявляє емоції, але своїм життям стверджує зовсім протилежне, то голос на тонкому рівні проявить не те, що вокаліст хоче, а то чим він насправді є.

Майстерність співу і вокалу це здатність генерувати певну енергію та емоційний стан. Є звук, що звучить всередині тіла співака і той, що коливається в просторі. Тіло ніколи не бреше, і якщо тіло не готове, то такий буде і звук. Тіло – це природа і вона завжди правдива, на відмінно від ума, який завжди лукавить, шукає вигоду та саморефлексує. Якщо спів природний, то проявляється правда і справжня емоція з самої глибини нашого існування. Коли спів іде через ум, то присутня потреба сподобатись, ствердитись, бути визнаним.

Природа сприйняття людського голосу така, що ми сприймаємо голос не тільки вухами та барабанними перетинками, ми сприймаємо голос тілом та разом з мікроколиванням голосових складок під час слухання (голосові складки слухача коливаються разом зі складками того хто співає чи говорить). Отже, спів – це не тільки красиво чи так собі, це в певному сенсі навіть їжа. Недарма Христос про себе говорив: "Я є то, що Я говорю" і "Я є їжа".

Слово може врятувати, зцілити, дати надію, а може і вбити. Людина, котра поважає себе, слідкує за тим, що кладе до свого рота. Так само й з музикою. Треба мати уважність і розвивати смак, щоб не отруїтися неякісним продуктом. У випадку зі звичайною їжею можна промити шлунок і кишечник, а з тонкоматеріальною, якою є музика, можна отруїти собі ціле життя.

Почути музику – це почути самого себе і не важливо який твір ми слухаємо, адже наше життя є музика, а музика в нашому житті є фрагмент нашого життя. Чути музику – це такий же талант, як й інші. Треба мати чутливість і бути уважним, тоді неймовірний світ розкриє перед нами свої двері. Цей подарунок може отримати будь-хто, всі мають однакові можливості, тільки кожен по різному розпоряджається своїм божественним даром.

Музика є музикою і має цінність лише тоді, коли в ній присутнє невидиме і неакустичне, що сприймається як емоційне та психічне. Справжня музика завжди переживається та проживається і композитором, і виконавцем, і слухачем. Щоб почути музику треба мати серце. Щоб почути музику треба стати душею, а не умом. І коли ум капітулює – музика, як нектар безсмертя божественної Амріти, як безмежні і невичерпні Води Акшара відкриє двері справжньої суті нас самих.