Від нереального до реального
Від темряви до світла
Від смертного до безсмертя мене веди
(Павамана-мантра, Бріхадараньяка-упанішада 1.3.28)

Текст 1. Розмови про гуру

Гуру – це Сонце, що освітлює шлях. Присутність реалізованого Гуру в житті людини – велика вдача, що є можливою як результат благословіння, хорошої карми та справжнього наміру…

Якось на початку двотисячних у мене був товариш. Ми з ним перетинались по роботі. Я для нього тоді був духовним авторитетом. Доволі тривалий час він запитувався у мене, як відрізнити справжнього гуру від несправжнього. Ці запитання він ставив майже при кожній зустрічі. Зараз уже не можу точно пригадати, що я йому відповідав, але точно можу сказати, що мої відповіді йому, напевно, були не потрібні. Той товариш став послідовником Шрі Чінмоя. Він почав їздити на різні зустрічі таких самих послідовників як сам, і згодом у своєму місті також організовував подібні речі. Уже два десятиліття він там, отже вибір був зроблений правильно.

Приблизно в цей же період у мене була розмова з іншим товаришем. Він старший за мене більш ніж на десять років і я до нього звертався на ви та по-батькові. Цей товариш був у товаристві свідомості Крішни і на той час вже мав гуру.

Хороша, інтелектуальна людина з твердими моральними принципами, він завжди щиро спілкувався зі мною. Чому б тобі не вибрати собі гуру, говорив він мені, адже ж ти практикуєш йогу уже давно. Я йому відповів, що мені не треба вибирати, тому що це уже трапилось в минулому. Я відчуваю зв'язок зі своїм гуру, але не знаю, чи є він зараз у фізичному тілі чи в тонкому, я тільки знаю (маю) відчуття присутності. Я не знаю імені мого гуру і де він зараз є (на даний час) та чи побачу я його в цьому житті у фізичному тілі. Але явно моє серце реагує на одного безсмертного гімалайського йогина. Я відчуваю його серцем і знаю, що мені сюди – десь тут є моя дорога. На це товариш сказав, що тоді мені слід зв'язатись з послідовниками Йогананди Парамаханси, адже сам Йогананда дотичний до того йогина, та стати учнем по цій лінії. Але таке ніяк не знаходило відгук у моєму серці. Я гуру відчував всередині себе і не міг довірити якомусь незнайомцю своє духовне життя. Отак ми поговорили і на тому й все.

 

Текст 2. Початок подорожі у внутрішнє

Моє свідоме звернення всередину себе трапилось у 16 років. Влітку 1989 вся моя психічна природа отримала сильне потрясіння і відбулась переорієнтація із зовнішнього на внутрішнє пізнання. Нічого такого в зовнішньому світі, що могло б викликати стрес, не трапилось. Все було нормально – спорт, навчання. У спорт я вкладав усього себе і горів цією справою. І ось тут, можна сказати на рівному місці, трапилось духовне потрясіння і переродження. Ніхто на мене не впливав, навіть на таку тему і поговорити не було з ким. Правда уже як рік я цікавився і практикував йогу. Практикував звісно за книгою, але за хорошою книгою.

Коли пташеня відчуває, що йому пора вилуплюватись з яйця, то чекати воно уже не може. Час прийшов і ніщо уже не зупинить невідворотнє. У мене було так само. Час прийшов і минула санкальпа почала лупцювати по шкарлупі мого світосприйняття.

Це було тотально. Я відправився на пошуки сенсу існування, на пошуки Бога, на пошуки самого себе. Я відділяв неважливе від важливого і зрештою прийшов до того, що важливішим за Господа нічого не може бути. Адже Господь – це кінець усіх пошуків і всіх доріг. Хто такий Господь і хто такий “я” мені ще треба було встановити, але ціль була вибрана, а стріла натягнута.

Санкальпа, прарабдха карма і незрима присутність чогось чи когось прокладали мені шлях. Результатів не треба було довго чекати. Зусилля були пропорційними отриманому. Але це не були зусилля спортсмена, а людини, котра не може довго чекати того, що їй належить уже давно.

Пошук правди та істини завжди супроводжується відсіканням зайвого, того, що не є цією правдою та істиною. Одним із головних перепон на шляху шукача правди є гордий розум і “его” самого шукача. А присутність, хоч і не зримо, духовного вчителя виправляє вузли, котрі зав'язує хитрий розум.

Пам’ятаю, як в особливі моменти мого життя, а тоді мені було уже десь 18-19 років, я дивився на Сонце під час заходу і відчував зв'язок з гуру, з вчителями, якого і яких я не знав, але тільки відчував. Інколи гуру мені снився. Я не бачив його обличчя, а тільки образи. Одного разу дещо таки трапилось уві сні.

 

Текст 3. Досвід нереальності

Цей сон приснився коли мені було 19-20 років. Я знаходився у якомусь храмі, щось на зразок костелу, але не костел. У вівтарній частині лежала книга і хтось її мав читати. Однак читець так і не з'являвся. Тоді я відчув, що напевно я маю це зробити – відчуття ніби чекаєш сам себе. Я піднявся і підійшов до книги, ставши обличчям до людей, а спиною до вівтаря. Відкрив книгу. Приготувався читати. І тільки-но спробував читати, як все почало змінюватись навколо, ніби інший вимір. Те, що відбулося, я не можу описати. Не можу підібрати не тільки слова, але й будь-як оформити.

Я побачив, що все, що існує – нереальне. Щоб якось пояснити це бачення-відчуття, то це світ ніби як панчоху вивернули на інший бік. Вмить я побачив що все не існує. Все — ілюзія. Я, всі ми, Всесвіт – все це не існує. Є тільки якась одинока тотальність. Там не було ні образів, ні видінь, ні сновидінь, ні уявлень про світ. Для розуму таке сприймати є невимовно боляче, адже це для нього кінець. І ось в такій тотальності я відчував чиюсь присутність. Хто це був, я не знаю. Він був поряд біля мене і все. Він ніби був свідком мого такого досвіду, а можливо й щось інше, я не знаю.

Багато мені снилось різних снів. Якщо їх записувати, то можна написати не одну книгу. Деякі сни були як ціле життя. Потім згодом у медитаціях я побачив як сняться сни, як створюються картини сновидінь на екрані внутрішнього бачення. Це все витівки ума, але ж все, що відбувається в житті, – це ум, і тільки в медитації та самадхі, де закінчується царство ума, можна бути вільним від уявлень та образів. А так, як і все решта, сни є частиною нашого життя і вони бувають різні. У снах можуть приходити привіти з минулого життя, може бути щось з того, чого ще не було, але часто у снах відбувається просто ум і його ілюзії. Є сни особливі, які запам'ятовуються на все життя. В одному з них я побачив свого гуру.

 

Текст 4. Гуру приходить мені уві сні

Уві сні він прийшов так, як у реальному житті. На ньому не було одягу, але я не відчував, що він голий, напевно щось таки було, хоча я не звертав уваги – мені було байдуже до цього. Гуру мав гарну чорну бороду і чорне волосся, котре ніби як кучерявилось. Зростом він був трішки нижчим за мене (мій зріст 175 см), тіло не було худим, але й не повним.

Було дуже добре в його присутності. Я відчував, що його духовна велич сягає незбагненних висот, але він не дивився на мене зверху вниз, була тільки любов і рівність, як чиста і неподільна адвайта. Він багато жартував. Ми сміялися. Відчуття присутності гуру залишились ще надовго й після пробудження. Навіть зараз я можу відтворити ці образи і смаки. Ми з гуру не говорили про щось особливе, особливе було сказано без слів, адже сама поява гуру, навіть уві сні, це уже як даршан і благословіння.

 

 

Текст 5. Приїзд майстра з Індії

Я завжди уникав і уникаю різного роду духовних тусовок. Ніколи мене не приваблював колективний шлях спасіння та прозріння. Багато хто із сучасних, відомих та модних духовних авторитетів у мене не викликають ніяких емоцій. Аватари, бхагавани та розкручені гуру пройшли повз мою увагу і я навіть не дивився в їхній бік. Мій шлях завжди був вузьким і я завжди знав, що Господа та Істину треба шукати всередині, а не втомлювати тіло ходінням по світу у пошуках духовних вражень. Все, що необхідно, має прийти як результат внутрішньої роботи і напруги, створеній нею. Часто внутрішній біль і невдоволеність є причиною духовного запиту та прояснення згодом.

Коли близька мені людина запросила мене відвідати зустріч з одним індійським майстром, котрий приїхав до України, то я відмовився через вищезгадану причину. Я подумав – навіщо мені ходити чужими дорогами, я маю відчуття гуру та його підтримку, тож для чого мені створювати прецендент та плутати енергії всередині себе.

Я не поїхав на ту зустріч, на відмінну від мого товариша, котрий, зустрівшись з індійським майстром, прийняв гуру-дікшу та став його учнем. Я був щиро радий за товариша і навіть відчував, що він прийме дікшу-посвяту, хоча ми про це з ним не говорили. Я чув про цього майстра і у мене була до нього велика повага, навіть згодом деяким своїм близьким друзям, котрі крокували шляхом духовності, радив при нагоді прийняти від нього дікшу і тим самим створити сприятливу можливість для духовного поступу. Але особисто приймати від цього майстра дікшу я не збирався, адже вірив у свого гуру, вірив у Господа та вірив у самого себе.

 

Текст 6. Рішення прийняти дікшу

Крокуючи шляхом, ми маємо не тільки підтримку, а й безліч пасток. Втрапити до них не така вже й складна справа. Пастки можуть бути де завгодно. Чим вищий підйом, тим майстернішими стають пастки. Вони не знають жалю і їх не можливо вмовити чи домовитись з ними. У них перед людською натурою є велика перевага – пастки позбавлені его і гордині, вони тихо роблять свою роботу. Пастки не засмучуються невдачам і не вихваляються перемогами, вони невблаганно роблять свою підступну справу, майстерно ховаючи сліди та маскуючи будь-яку свою діяльність й присутність.

Але пастки виконують важливу місію, без них наш шлях не мав би сенсу. Виростаючи над ними, ми стаємо ще сильнішим, вправнішими і мудрішими. У цьому процесі ми маємо великого помічника і товариша, який одночасно може бути й найпідступнішим зрадником, це наш постійний супутник – розум. Без розуму пасток би не було, але й не було б можливості йти шляхом. Найгірше, що може бути в цій ситуації, то це гордовитий розум. Такий розум затьмарює собою все і людина легко потрапляє до тенет створених пастками. А коли розум виявлений і виявлена його діяльність, то він може стати справжнім другом.

Рухаючись своїм шляхом, я почав відчувати, що у мене відходить потреба в деяких речах і я все більше й більше виявляв невігластво власного розуму. Це не є приємно – бачити власне невігластво, але я розумів таку користь для мого духовного поступу, і щоб рухатись далі – необхідно прийняти це. Така парадоксальна річ – я розумів, що духовно зробив крок вперед, але отримав усвідомлення власного невігластва.

В цей же період я мав життєву потребу у розв'язанні важливих питань, що пов'язані з моєю музичною творчістю. В пошуках я годинами ходив лісовими дорогами, шукаючи відповіді на питання, що створили для мене час та карма. Віра в Бога, у власний шлях та Вчителів не давали мені можливості втратити відчуття світла в кінці тунелю, але тунель так і не збирався закінчуватись.

Буває, що розум на якусь мить капітулює і це дає можливість проявитись серцю та природності. Так трапляється, і справжні рішення приходять несподівано, як спалахи світла в нашій свідомості, а з часом все більше і більше переконуєшся – вони були правильні.

Отже, я вирішив прийняти гуру-дікшу у гімалайського майстра, на зустріч з яким два роки тому я не поїхав. Розум капітулював і я відчув та зрозумів, що мені потрібно через цього майстра долучитись до того і тих, з ким я з самого початку шляху мав зв'язок і що завжди було і є моїм. З кожним днем моя впевненість у прийнятому рішенні тільки посилювалась. До того ж, читаючи книгу написану цим майстром, я побачив певні знаки для себе і все, що там описане, на 100% збігалось з моїм світосприйняттям.

У цій книзі особливою була для мене одна непримітна історія. Фрагмент з цієї історії дуже простий, але по ньому я зрозумів, що це моє. Там описувалось як автор книги вперше потрапив до гімалайської печери свого Гуру. В цій печері було чотири видатні особистості, котрі своєю духовною величчю можуть освітити небо, як би на ньому зникло Сонце. І ось, коли вони всі разом пообідали, то автор, як новоприбулий і шанобливо відданий великим святим людям, вирішив помити за всіма посуд, то Гуру зупинив його сказавши: "Куди ти пішов, сядь. У нас немає ні вищих, ні нижчих. Ми всі проявлення однієї суті. А ті свої звички, котрі ти унаслідував від суспільства, залиш там, звідки ти прийшов. Кожен сам помиє свою тарілку." Такі слова великого йога мені були як бальзам на душу. Для мене по цій ситуації було все зрозуміло. Істина дуже часто приховується у простих речах. Те, що мені було потрібно, я побачив.

Приходить час і ми приймаємо рішення. Все трапляється, але треба почекати. Від прийнятого рішення почалися зміни і закрутились невидимі внутрішні коліщатка-механізми наміру. Я чекав майже рік і це трапилось. Моя дікша трапилась. Мій Гуру торкнувся мене і зародилось нове. Все, що я знав, було залишено за дверима кімнати, в якій я прийняв дікшу.

До дікши я себе готував. Відкинув усе, що знаю, бо розумів – тільки в порожній глечик можна щось насправді налити, а я хотів бути наповненим, тому віддав себе в руки Господа і віддав себе в руки Гуру.

Перед дікшею я ніч не спав – повторював мантру на рудракші, прибираючи перешкоди, котрі може створити розум та его. Я звертався до Господа з наміром і щиро хотів бути провідником Його енергій, а не реалізатором власних амбіцій та бажань, адже гордий розум та его можуть створити дуже хитру пастку.

 

Текст 7. Зустріч з Гуру. Дікша.

Він вийшов з терміналу аеропорту швидко, ніби підліток (принаймні мені це так здалося). Щира посмішка, як Сонце, осяяла зустрічаючих, серед яких був і я. Всі ринулись до Бабаджі, щоб привітатись. Виглядало це дуже зворушливо. Бабаджі кожного благословляв, а я, як зазвичай, був останнім до кого б мали торкнутись руки гімалайського Махайогі. Але зі мною цього не трапилось – Бабаджі, можна сказати, втік від мене, попрямувавши в бік автомобіля. Всі отримали благословіння крім мене. Мене це не засмутило, хоча й було якесь дивне відчуття, яке не можу пояснити. Можливо, я ввійшов в поле цієї великої людини й мій стан почав змінюватись. Я був дуже близько біля Бабаджі, навіть встиг зблизька розгледіти взуття та чорне як смола волосся. Однак благословіння пройшло повз мене.

Разом з іншими я поїхав слідом за Бабаджі, туди де він мав прожити наступних 5-6 днів.

Попри тривалий переліт з пересадкою, Бабаджі, за декілька годин після прибуття вже сидів серед своїх учнів та інших присутніх. Кожен підходив до нього на пранам і отримував благословіння. Дійшла черга й до мене.

Бабаджі сидів у м’якому кріслі, я наблизився й схилившись торкнувся руками його ступнів. Несподівано, коли я був нахилений, Бабаджі два рази ляснув мене по спині між лопатками навпроти серця. Удари були вправні як у масажиста. Моє тіло спрацювало ніби пружина, я раптово випрямився й наші погляди зустрілись. Все було дуже швидко та за межами логіки. Бабаджі сидів, а я стояв на колінах, тому наші голови були на одному рівні. Ми дивились один в одного і ніхто не відводив погляд. Що це було, я не знаю. Воно так само природньо закінчилось як і почалось. В тому безмовному вгляданні я отримав багато. Оскільки все відбулось поза компетенцією розуму, то він, розум, не зміг потім нічого інтерпретувати – для нього це було за межами. Ніби нічого й не було, але було майже все що треба, якісь гігабайти інформації наповнили щось незриме в мені. Вкінці Бабаджі ледве помітно кивнув мені головою, я зрозумів, що все правильно.

Я сів на своє місце і коли для всіх бажаючих закінчився пранам, ми стали свідком особливої події. Бабаджі завмер, його голова опустилась на груди ніби як джаландхара бандха. У приміщенні, де ми всі знаходились, стало тихо, всі заспокоїлись і теж майже завмерли – панувала особлива атмосфера. Це тривало хвилин 15-20, поки Бабаджі перебував у такому стані.

Кожен день ми всі приходили до Бабаджі. Отримували благословіння. Хтось приймав дікшу. Хтось просто сидів біля вчителя. Деякі ставили йому запитання, вирішували свої духовні та життєві проблеми. А дехто просто ставив запитання (така природа людини – запитуватись). Бабаджі терпеливо і з великою повагою всім відповідав. В один з таких днів дікшу отримав і я.

Після дікши, ввечері я та інші знову мали зустріч з Гуруджи. Здається, що Баба навіть нічого й не говорив тоді – ми тільки разом посиділи. Коли Бабаджі уже збирався йти до себе в номер, всі встали і він, йдучи, кожного благословляв. Повз мене він просто пройшов. Це спантеличило мене, адже випадково пропустити мене він не міг. Вранці я прийняв дікшу, а увечері така ситуація. Я розцінив, це як завдання і прийнявся шукати.

Десь за годинку концентрації в мою свідомість почало пробиватися світло розуміння та усвідомлення. Насправді Гуру мене не пропустив, а благословив в такий спосіб, що з самого початку моєї подорожі як учня дав мені безцінний урок. Я зрозумів, що не слід чекати благословіння як манну з неба чи як пташенята у гнізді, відкривши дзьоби, чекають їжі від своїх батьків. Благословіння, як і все решта, мають просто трапитись. Також Гуру натякнув в такий спосіб, щоб я не прив'язувався до нього як до особистості та до оточення навколо нього, бо це може стати пасткою на моєму шляху. І я бачив потім багатьох, хто глибоко забуксував у цьому місці, адже любов до Гуру може легко перетворитись на липку прив'язаність, а оточення втягнути та накласти свій відбиток.

Після усвідомлення уроку мені стало дуже легко і радісно. Я відчув свободу, свій шлях і присутність Гуру.

Наступного дня я вже не чекав від учителя нічого – просто стояв, як одна безкінечність перед іншою, і не заважав нічому трапитись, або не трапитись. Було видно, що Гуру прочитав мої думки. І по тому, як Гуру мене благословив, я теж зрозумів, що він мені хотів сказати. Неймовірна гра між вчителем та учнем – без слів, виявляється, навіть зрозуміліша.

 

Текст 8. Гуру – це міст.

Як для нарождення нового життя потрібно двоє – мама і тато, так і для народження вищої природи теж потрібно двоє – учень і гуру. Ця містерія трапляється і зерно безсмертя падає в грунт та починає проростати. Мій Гуру завжди каже, що він лише міст для учня, по якому той може перейти на інший берег, і не треба створювати собі на мості місце для поклоніння чи відпочинку.

Таким самим мостом для мого Гуру був і його Гуру. Якось Бабаджі розповідав про свого Гуру таке: “Мій Гуруджи ніколи не дозволяв мені стояти довго поряд із собою. Навіть робив ще серйозніше. Коли я приходив до нього, то він казав, — Їж кичирі. Там є каструля, рис, готуй і їж кичирі. Їж. А тепер йди. Тарілку можеш не мити. — Так було багато разів. Одного разу я запитав, — Чому так відбувається? Я прийшов до гуру. Дай мені щось, навчи мене чогось! — а він, — Я тобі вже все дав – торкнувся тебе, йди. — І тоді я все зрозумів і не приходив до нього 11 років. Згодом на Велику Кумбха Меллу, під час мого омовіння в Гангу, мій Гуру вийшов з води та сказав, — А-а, крутий йог? Іди далі. — І увійшов назад у воду. І тоді я зрозумів – треба йти далі."

Стосунки між гуру та учнем завжди індивідуальні. Хоч у багатьох може й бути один гуру, однак у кожного свій шлях, тому і результати ніколи не є однаковими. Це обумовлено різними факторами: особливостями психіки, характеру, минулою кармою та багатьма іншими речами, але найголовніше - це намір і рішучість.

Бабаджі говорить: “Ми зустрілись в цьому житті, тому що в минулому теж зустрічались. Якби в минулому нічого не було, то не було б і в теперішньому.” Отже, ініціацію в гуру-дікшу будь-хто не отримують, бо випадковостей немає.

Якось я роздивлявся фотографії Гуру. Це були чорно-білі фото, зроблені коли він ще мандрував Гімалаями та ходив майже без одягу. Дивлячись на одне з фото, я впізнав Гуру зі свого сну (про цей сон я написав раніше), який снився мені майже п'ятнадцять років тому. Зріст, волосся, борода, фігура – все було таке ж як і уві сні. Я не можу збагнути розумом всього того, що відбувається, але мені й не потрібно, адже моє головне завдання тепер – це крутити педалі, бо крутити кермо я довірив своєму Гуру, благословінню та дікші.

Також варто сказати про те, що безсмертний гімалайський йогин про котрого я згадував у розмові зі своїм товаришем із товариства свідомості Крішни, і на кого реагувало моє серце, зв’язаний з моїм Гуру. Зі слів Гуруджи, він сотні разів зустрічався з тим великим Майстром, отримував від нього безцінні знання і практики та багато чого іншого зв’язує їх обох. Отже, мої відчуття були не на порожньому місці, за ними було щось приховане. В певний час мені стане все зрозуміло, але це не є так необхідно – я маю Гуру і все, що потрібно, прийде через нього.

 

Текст 9. Індія

Через два з половиною роки після гуру-дікши я потрапив до ашраму Гуру в Індії в місті Харідвар. Багато чого цікавого відбувалось в ашрамі. Можна, наприклад, довго розповідати про санскар і санкальп дікши, які зі мною там трапились, та все те, що з ними пов'язано. Але то вже треба писати окрему історію. А я хочу розповісти про останній день перебування Бабаджі в ашрамі.

Після святкування Гуру Пурніми Бабаджі збирався одразу поїхати, здається в Делі, у справах. Але залишився в ашрамі ще на 5 днів. Було багато учнів і не тільки, як індусів, так й іноземців. Щодня Бабаджі сидів зі всіма, інколи щось говорили, а інколи просто сиділи, але в основному до Бабаджі підходили за благословінням. Для багатьох індусів відвідати святу людину та отримати від неї благословіння – це майже як обряд (на зразок сповіді й причастя у християн перед Пасхою), тому багато хто фотографувався на пам'ять. Одні приходили, інші, виконавши намічене, йшли далі. В ашрамі та біля Бабаджі щодня було багатолюдно. Тому Бабаджі сказав, що поки будуть люди він буде в ашрамі.

Вся та кількість люду, що з'їхалась на Гуру Пурніму, адже це свято шанування гуру і святих людей, створювала певну атмосферу. Попри таку кількість людей ашрамовська їдальня годувала всіх безкоштовно. Були дні, що багатьом їсти приходилось на вулиці – до цього ашрам теж був готовий. Все було спокійно та організовано, а ще й присутність в ашрамі Бабаджі перетворювало це місце на прекрасну дева-локу (обитель богів). Атмосфера свободи та ніжних люблячих енергій Бабаджі магічно впливала на всіх. Звісно, хотілось, щоб Баба подовше залишався в ашрамі, але багато хто теж від'їжджав – людей ставало менше і, врешті-решт, прийшов час й для від'їзду Бабаджі.

В той день він сидів зі всіма, як зазвичай, але ми вже бачили рух, що свідчив про від'їзд. Більшість, я думаю, серцем відчували симптоми скорого прощання з Гуру. Щось подібне було описано в Шрімад-Бхагаватам стосовно Крішни, коли він від'їжджав з Двараки.

Бабаджі встав з крісла. Сказав усім дякую, і попрямував до автомобіля. Багато хто з учнів, а це в основному були вже не індуси, а іноземні учні, пішли на вулицю в надії продовжити момент перебування з Гуру. Бабаджі сидів в автомобілі, але до нього ще підходили учні, і через відкриті двері він продовжував благословляти. Я помітив, що у декого були навіть очі на мокрому місці. Але зрештою двері зачинились і машина поїхала. Був вечір, і Сонце, теж подібно Бабаджі, збиралось зачинити двері та поїхати за обрій до наступної зустрічі.

Коли Гуру поїхав, я відразу пішов до Гангу, трохи посидів на березі та вирішив не відкладати похід у дарк-рум. (Дарк-рум – це темні ретритні кімнати для практик медитації та самадхі. Дозвіл на перебування в дарк-рум Бабаджі мені дав раніше.)

Без Гуру в ашрамі стало пусто, тому крім практик мене нічого вже не приваблювало. Через годинку-дві я був у дарк-рум і приготувався робити аскезу.

В темній кімнаті я пробув дві ночі та два дні. Про моє перебування там, так само як і про санскар та санкальп дікші, треба писати окрему історією, тому обмежусь тільки самим фактом наявності такої події.

Після дарк-рум залишалось до відльоту з Індії ще шість днів. Разом зі своїми друзями-попутчиками ми витратили цей час на відвідування святих місць Харідвару. Ми були на гхаті Хар Кі Паурі – це місце де Вішну пролив одну із крапель Амріти (нектару безсмертя). Відвідали Мая Деві темпл (шакті-пітх, місце де впав пупок і серце Сіти – дружини Господа Шиви). А Дакшешвар Махадев темпл виявляється знаходиться в півтора кілометра від нашого ашраму, тому туди ми часто ходили. Це місце, де Праджапаті Дакша робив відому вогняну яджну і де Сіта принесла себе в жертву, там знаходяться два храми, це дуже особливе місце. Також неподалік від цього місця є ашрам та храм-усипальниця відомої сучасної святої Анандамаї Ма, все там збудовано з білого мармуру. Ще є Манса Деві та Чанда Деві темли та багато інших місць, але потрапити туди ми вже не встигли. В Харідварі якраз проходило релігійне свято фестиваль і пересування містом було ускладнене – у двохсот тисячному Харідварі знаходилось більш як три мільйони паломників, заїхати та виїхати з міста теж було дуже складно.

Громадський транспорт (автобуси) були відсутні на період фестивалю, а приватні таксі відмовлялись везти нас в Делі. Кажуть, що Господь Шива не хотів нас відпускати з Харідвару, хотів, щоб ми залишились. Ми б з радістю ще залишились надовше, але в авіакомпаній свої закони та правила, тому ми попросили благословіння у Шиви, Матері Індії та подумки у Гурудева на успішне повернення додому.

Ми дісталися до аеропорту за годину-півтори до початку реєстрації на рейс. Отже, все було гаразд, хоча на дорогу з Харідвару в Делійський аеропорт ми витратили 15 годин. Зазвичай цю відстань, трохи більше ніж 200 кілометрів, таксисти долають за 4-5 годин.

Ми успішно прилетіли додому. Я одразу ж включився в роботу.

Кожен по-своєму сприймає Індію, її культуру та особливості. Для мене Індія стала другим домом. Я житель села, тому особливого комфорту мені не потрібно, навіть славнозвісний індійський бруд мене не турбував, чи то я був там де його мало, чи не помічав, чи може просто не за тим приїхав. Індія прийняла мене як сина і я також прийняв Індію. Щодня з даху ашраму я дивився на Гімалаї та просив їхнього благословіння. Індійці були дуже привітні та щирі, намагались при нагоді допомогти не просячи нічого взамін. В Індії мені було просто.

 

Текст 10. Сонце, Гуру, шлях до себе

Все найкраще, що може бути в житті, трапляється між вчителем та учнем.
Це буде на найвищому рівні й про тих двох не можна нічого сказати.
Пайлот Бабаджі (Кундаліні)

Це трапилось на другий тиждень після мого приїзду з Індії. Я повертався ввечері додому і коли вийшов з маршрутки, то якраз було видно, як Сонце готується до завершення своїх справ. Я зупинився і дивився на Сонце. Я часто, ще з самого дитинства дивлюсь на захід Сонця. Для мене це особлива точка, адже й моя поява у цей світ була, коли Сонце готувалось перейти на інший бік та стати невидимим.

Я стояв і дивився на захід Сонця. В голові в такі моменти завжди щось вмикається. Так було й цього разу, але мені стало сумно – Сонце зараз піде і до завтра я його не побачу. Воно навіть смішно таке відчувати, але я переживав ці відчуття. Щось мені воно нагадувало. Я зрозумів: як Сонце збиралось зачинити двері та поїхати за обрій до наступної зустрічі, так само від'їжджав з ашраму й Гуруджи.

Тоді, глибше вдивившись в себе я зрозумів – насправді я сумував за собою, а не за Сонцем, я переживав відчуття розставання і розлуки за самим собою. Я бачив Сонце, я бачив Гуруджи, але це все в мені. Сонце, Господь, Садгуру – це все в мені. І я можу бути де завжди Сонце, де Гуру нікуди вже не треба від'їжджати. Це все в моїх силах.

Від Гуру я чув такі слова: "Коли я став вашим Гуру, я став зв'язаним. Але я хочу бути вільним. Ваша свобода – це моя свобода. Це чекає на вас. Садгуру чекає на вас. Він чекає, щоб танцювати, сміятися, святкувати, бо ваша реалізація – це його танець, його свобода. Ваша Самість – це його Самість."

Гуру – це Сонце, що освітлює шлях. Присутність реалізованого Гуру в житті людини – велика вдача, що є можливою, як результат благословіння, хорошої карми та справжнього наміру. Але Гуру не є кінцевою ціллю. Не треба намагатися зробити Гуру своєю власністю, також не треба ставати рабом Гуру. Справжній Гуру ніколи не дозволить, щоб любов переросла в залежність, а потім у прив'язаність. Зв'язок між Гуру та учнем не переривається навіть після смерті, це прекрасні стосунки, що наповнені любов'ю, яка нічого не вимагає. Все, що має трапитись – станеться в потрібний час, не треба насильно притягувати події. Любов Гуру величезна і досконала. Його благословіння і захист вбережуть від помилок та небезпек. Можна завжди звернутись до Гуру і він неодмінно допоможе. Але щоб насправді зустрітись з Гуру, необхідно йти всередину себе, а не до того місця, де він знаходиться фізично. Справжня зустріч можлива тільки всередині. Коли зовнішнє і внутрішнє зустрічаються, то ми самі стаємо шляхом, по якому йдемо.

Все це я пізнав і зрозумів зі свого шляху, по якому йду. Я йду вперед і новий день – це рух, що виявляє моє життя, свідком котрого завжди буде мій Гуру. Прийде час і танок свободи ніхто не зупинить. Все уже дуже довго чекало на це. І воно може бути будь-коли, навіть зараз. Я зрозумів це будучи в дарк-рум – все уже трапилось. Не важливо, в майбутньому чи в минулому – це уже трапилось, просто треба дочекатись, коли час змінить декорації. І це велике очікування ми теж будемо святкувати, сміятись і танцювати.

Йоґі Іша

ВОДИ АКШАРА

 

 

  

 Музика – це мистецтво бути пустим.
Тоді пісні, так само, як і Самадхі – вони інколи
трапляються.

 

ЗМІСТ
Вступ
Вогонь з середини. Автопортрет
Глава 1. Ключі ночі
Глава 2. Годинник для «я»
Глава 3. Ширма між світами
Глава 4. Символи і знаки
Глава 5. Шлях
Глава 6. Садхана
Глава 7. Повернення в Океан
Дванадцять трансцендентних віршів
Мислеформи
Сонце, хлопчик і трава
Шакті Оркестра
Кода
Слово в кінці
Йоґі Іша

   

ВСТУП

Води Акшара – безмежні і невичерпні Води Безкінечного. Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство, обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

Ми знаємо, що ми є! Ми відчуваємо життя і переживаємо його аспекти. Однак повнота життя можлива тільки тоді, коли є повна усвідомленість самого себе. За усвідомленістю приходить відновлення втраченої цілісності, і маленька водойма перетворюється на океан, на безмежні і невичерпні Води Акшара!

 ***

Дві жаби, по необачності, вскочили до горщика з сметаною. І що б вони не робили, їхні спроби вибратися звідти не приносили ніякого результату. Одна з жаб змирилася зі своєю долею, перестала боротися, і потонула в густій сметані. Проте друга жаба вибрала інший шлях. Вона не припиняла робити спроб, і активно намагалася вибратися. Мало-помалу сметана від її активних рухів почала збиватися в масло. Коли грудочка масла остаточно сформувалася, то  жаба відштовхнулася від неї, та й вискочила з горщика.

Ця, можливо і не вигадана історія – гарний урок для всіх, хто прагне реалізуватися. Якщо наміри чисті, а серце сповнене рішучості, тоді немає нічого неможливого. Інколи буває так, що здається – все! ...кінець! Але несподівана підтримка, котра іде незрозуміло звідки і відчуваєш її, як тепло, що нуртує з середини, заставляє рухатися далі й далі. Згодом помічаєш, що щось таки є. Що в густій сметані невизначеності є щось надійне і сповнене Сили. Разом з відчуттям Сили приходить і звершеність.

Одного разу мені випало побачити подібну історію на власні очі.

Для того, щоб отримати підказку чи якийсь знак я вирішив прогулятися на природі. З твердим наміром відправився на прогулянку. Ноги самі вели туди, куди їм було потрібно. Я пройшов повз людські городи, аж до самого лісу. Нічого особливого, здається, навколо себе не помічав, але ідучи по лісі, ближче до річки, здалеку запримітив повалене дерево. Підійшов ближче. Дивлюся. Гарно бобри попрацювали. Хоч раніше такого не бачив, проте здогадатися, хто це зробив, було не так вже й важко, на стовбурі залишилися сліди від зубів. Дерево доволі товсте, тож мене вразив обсяг роботи пророблений цими тваринами. Я так захопився їхньою роботою, що аж навіть забув про "намір" з яким відправився на прогулянку.

Навколо були повалені дерева. Виявилося – це також робота бобрів. Дерева так майстерно оброблені, що здавалося без спеціального обладнання тут не обійшлося.

Найбільше мене притягувало дерево, яке я запримітив з самого початку. Воно відрізнялося від інших, опрацьованих бобрами, тим, що падаючи приземлилося на дерево, яке росло нижче і гарно повисло на ньому. Так, бобрам не пофортунило! Скільки проробленої роботи, таке "жирне дерево" і все дарма! Скористатися цим деревом і результатами своєї праці бобрам не судилося. Надто високо воно висіло для них. Дивлячись на дерево, я ніби щось починав розуміти. І раптом мене осяяло! Не зважаючи на невдачу, бобри не відмовилися від своєї роботи. Відсутність результату не зупинила їх. Навіть більше, бобрам навіть і в голову не приходить, що вони можуть це не зробити чи відмовитися від роботи й сказати: "не хочемо бути бобрами, хочемо робити щось інше, хочемо, як білки або лосі".

Без гордині, без відчуття власної значущості, бобри діють згідно зі своєї дхарми, і не зважаючи на невдачі завжди реалізовують задумане. Непохитний намір і відсутність саморефлексії неодмінно приводять їх до успіху.

Отак невидимий Вчитель дав мені знак і підказку заради яких я вирушив на прогулянку. Природа розкрила свою мудрість, і я подякував за чудовий урок.

Якщо бути уважним, то всі необхідні уроки ми можемо отримувати самі. Простір постійно посилає нам свої сигнали. Як радіоприймач налаштовується на певну частоту, так і ми можемо зчитувати з Простору все, що нам необхідно. Між нами і Ним можна поставити знак дорівнює, бо все, що існує є частинкою нас самих, так, як і ми є частинкою Всього.

Будь-які думки, ідеї чи творчі задуми здається виникають нізвідки, але вони існують споконвічно. Тому те, що ми творимо, належить не тільки нам, воно по праву належить всім. І найкраще, що ми можемо зробити – це бути провідником і посланцем Безкінечного.

 

 

ВОГОНЬ З СЕРЕДИНИ. АВТОПОРРЕТ

З минулих народжень єднання із сутнім зосталось.
В новому житті осягати нову досконалість.
(Бхагавад-Гіта)

Глава 1. Ключі ночі

Теплого серпневого вечора Сонце завершувало свої щоденні справи. Йому залишилося декілька штрихів для того, щоб небесне полотно, подібно древньому сувою, могло ввібрати в себе спогади про день минущий. Так, на завершені дня, Сонце, як автор на подарованій книзі ставило свій автограф у безсмертних рекордах Всесвіту. В такі моменти на Сонце навіть можна дивитися, і дивлячись відчути, як сонячні промені дарують всьому живому свою безсмертну любов.

Не дочекавшись, коли Сонце залишить свій пост, з протилежного боку Землі визирнув із-за обрію той, хто візьме на себе всю відповідальність і владу за іншу частину доби. То зійшов Місяць! Та не просто зійшов. Він появився ніби всевидяче око, що рішуче намірилося відкрити зоряне небо. Таким, подібним до червоної вогняної кулі, Місяць буває тільки у повні, створюючи відчуття появи ще одного Сонця.

Саме тоді, коли день передає свої ключі ночі, коли два небесних світила, Сонце і Місяць, зустрілися в вселенській рівновазі, в одному із пологових будинків я зробив свій перший вдих в цьому житті.

 

Глава 2. Годинник для "я"

Перший вдих у житті, а разом з ним і перший голос – то не просто фізіологічна потреба організму в кисні. Це щось більше! Це щось, на зразок годинникового механізму, який запустився з волі чогось чи когось, а може й нас самих. І відразу важко зрозуміти – годинник відмірює зворотній відлік чи навпаки. Однак, точно можна сказати, що час став чимось реальним, чимось тим, що відмежовує й обмежує нас у просторі. Час і простір для мене стали невідворотністю. Я хотів про це розказати, але для навколишніх, мої розповіді, були неабияким випробовуванням барабанних перетинок. Десь на восьмому місяці я змилувався, замість крику почав белькотати, але так само безупинно, як і кричав. Мало-помалу белькотання переростало в щось серйозніше і солідніше. На все свій час. Так, той самий час, який зробив мій розум і тіло майже безпомічними. Проте сказати про мої відчуття я так не можу.

З глибини моєї природи щось постійно давало про себе знати. Ці відчуття ішли з центру мого буття. Можна навіть сказати – вони ішли з Серця. Таке супроводжувалося дивними й не зрозумілими станами: ніби одночасно відчуваєш велику радість і вселенський смуток, і те, що нібито мав знати, але не знав.

Час від часу виникало запитання: "Чи може бути так, щоб моє "я" було "я" чийогось іншого "я"? Чи може бути щось, коли мого "я" не буде існувати?" Ці запитання я вважав найголовнішими, адже від них залежить все інше. Все, що може відбутися в нашому житті.

 

Глава 3. Ширма між світами

Дідусь і бабуся жили недалеко від нашого будинку. Можливість бувати там у мене була щодня, можна навіть сказати, що то був мій другий дім. Цей дім проявлявся не в архітектурних формах, а в тих особливих стосунках між мною і моїми старшими батьками. Це був світ в якому я був рівноцінним мешканцем. Дідусь довіряв мені те, що не довіряв нікому. Він залишав під мій нагляд вогонь. Завжди було приємно дивитися, як горить вогонь у грубі. Навіть зараз, при самому незначному проявові уяви, можу до деталей відчути, що я відчував тоді, дивлячись на витанцьовування вогняних язиків. Для цієї справи дідусь змайстрував маленьке кріселко, яке розміщувалося навпроти відкритих дверцят. В такий спосіб, споглядання цього священного дійства було максимально комфортним. Вогонь горів, перетворюючи дерево в іншу форму матерії. Такі ж метаморфози відбувалися і з моїм розумом, коли я довго задивлявся на полум'я. І мій розум, ніби зачарований, на якісь миті випускав мене з під свого нагляду, а годинниковий механізм, про який я говорив раніше, вимикався автоматично. Тоді, простір і час не мали повноцінної влади, що давало змогу  зазирнути за ширму, яка відділяє два світи – видимий і не видимий. Що я там бачив пояснити важко. Це так само, як пояснити, що вода мокра. Але я точно щось бачив. Серце не обдуриш. Можливо, розум не міг то ні з чим порівняти, тому воно і не піддається описанню в такий спосіб.

А ще, на стіні висіла гітара і мандоліна. Баян також був, але добратися до нього без дозволу було не можливо. Найдоступнішою, на той час, була мандоліна. Її невеликі розміри спрощували мені завдання, і я легко міг до неї дістатися. І от, коли вона потрапляла мені до рук, а всі були на вулиці, тоді і починалося справжнє дійство. Добре, що мандоліна не вміла говорити, бо я багато чого почув би в свій адрес. Але навіть, якщо вона і могла б говорити, то нічого б не сказала, тому що вона була моїм другом, а музика була щирою.

Зовсім інша справа – гітара. Вона, ніби неприступна вершина, манила мене своєю формою. Моя дружба з гітарою почалася пізніше. А може й ні. Може вона була моїм другом з самого початку, з перших днів. Адже, щоб відчути її присутність не потрібно було навіть торкатися до неї. Якщо бути уважним, то гітара, коли хтось говорив, постійно нагадувала тихим, ледве чутним резонансом струн і деки. Цей магічний звук діяв на мене ще містичніше, ніж споглядання вогню. На вогонь можна дивитися, а можна і не дивитися, однак зі звуком все інакше – від нього нікуди не дінешся. Звук проникав в мене і забирав з собою. Тоді я не зазирав за ширму між світами. Було таке відчуття, що світи існують без всяких ширм. Це подібно до цукру, що розчинений у воді – ми його не бачимо, але ж він є в кожній її краплині. А магія звуку впливала так, що цукор, розчинений у воді, я бачив, як воду і цукор.

 

Глава 4. Символи і знаки

Є моменти, значущість яких з часом тільки збільшується.

Літо завжди було особливим періодом. Найдовші довгоочікувані канікули, багато Сонця, тепло і свобода – робили свою потрібну справу. А відсутність регулярного ходіння туди, де крім знань намагалися сформувати гідного, на їхній погляд, члена суспільства, справляло вельми позитивний ефект на особистісне сприйняття світу.

В калейдоскопі всіх цих вражень і відчуттів, час від часу, тоненькою цівочкою, подібно до віддаленого звучання музичного інструменту, прослуховувалася доволі незвична мелодія. Вона входила в мене, і тоді відчувалася якась стурбованість та хвилювання за майбутнє всіх нас, за всіх людей, яких я знав і не знав. Можливо період холодної війни та егрегор, в якому ми тоді жили, створював такі апокаліптичні настрої, принаймні на підсвідомому рівні, а може й щось інше.

Літні канікули, перед останнім фінішним колом у довгому марафонському забігові під назвою – школа, проходили як завжди, але мала місце одна особлива подія.

Якось я дивився телевізор. Була передача "В світ тварин". В сюжеті розповідали про комах, які будували свою комашину імперію прямо на водяному потокові. Природа справно проявляла себе в організації їхнього життя, тому в них все було гаразд – імперія постійно росла і розвивалася. Але несподівано наступив момент, коли від ваги власного створеного світу імперія почала руйнуватися. Це відбувалося так швидко, що водяний потік, на якому вона була збудована, змив усе не залишивши й сліду. Все пішло за водою – ніби нічого і не було. Побачене вразило мене. Історія з комахами нагадала мені нас – людей. Саме так – нагадала. Це слово підходить якнайкраще. А в моїй свідомості, у свою чергу, відбувся ефект спускового механізму. Щось вистрілило і полетіло вперед. Можливо подібне я вже відчував раніше, але воно не мало такого резонансу. Круги від каменя кинутого у води моєї свідомості не затихали, а набирали обертів і навіть перетворювалися на дев’ятий вал.

Я усвідомлював, що потрібно щось робити. За прийнятим рішенням, як нитка за голкою були дії. Я почав шукати. А хто шукає – той неодмінно знаходить. І я знаходив. Знахідки вели дорогою на якій були свої символи та знаки. Це можна вважати початком свідомого вибору.

 

Глава 5. Шлях 

Коли зерно, впавши в землю, починає проростати, то не можливо цей процес повернути в зворотній бік. Це так само, як не можливо повернути назад випущену стрілу.

Якщо людина чогось по-справжньому прагне, то все, що трапляється їй на шляху може бути засобом для досягнення задуманого.

Першим і найдоступнішим на моєму шляху було читання літератури. В хід ішло все, що попадало під руку, починаючи привезеною дідусем і бабусею з вигнання українців з їхніх історичних земель сімейною Біблією, і закінчуючи журналами в місцевій бібліотеці. Читання перетворилось на регулярну практику. Іноді було, що я прогулював уроки, хоча зі мною раніше такого ніколи не траплялося, і читав усамітнившись на природі. Потреба в інформації була великою. Адже в той період мене переслідувало відчуття, що "щось не так". Сюжет про руйнування комашиної імперії був дуже виразним і переконливим підтвердженням цих відчуттів. Модель і уявлення про світ, яку пропонував, а інколи й нав'язував соціум, давали збій, тому я жадібно шукав таку літературу, яка б могла показати інший, а може і справжній бік реальності. Я шукав те, що змогло б дати відповіді на поставлені запитання.

Читання "потрібної" літератури протоптувало в моїй голові нові дороги, і давало нові можливості. Ніби якась незрима рука вела і підтримувала мене на вибраному шляху. Чим далі я рухався, тим більше розмотувався невидимий клубок моєї душі. З ниток цього клубка ткалося полотно особистості, і мало-помалу набувало визначеної форми.

Дивна історія трапилася з придбанням Бхагавад-Гіти. Після закінчення школи та невдалої спроби вступити до педінституту я влаштувався на роботу, і цю книгу зміг купити власним коштом.

Я не схильний до поспішних покупок. Навіть часто було так, що книги купувалися з другої спроби і після обдумування та з думкою – "хоч би її ще не купили" – поспішав до книгарні. Бхагавад-Гіту купив зразу. Не буду стверджувати, що відчув щось рідне, близьке – купив і все тут. Купив. Прийшов до дому. Читаю …Опа! …Ото купив! І щоб не мозолила очі віддав її товаришу. Десь через півроку прийшло усвідомлення. Перепросив у книги й у товариша, взявся за читання. Прочитав на одному диханні. Читав тільки переклад автентичного санскритського тексту, без довгих, а інколи недоречних коментарів. Читав та на інтуїтивному рівні розумів суть написаного. Отак і відбулася зустріч з моєю пам’яттю.

Пізніше випадково натрапив на Бхагавад-Гіту з іншим перекладом і без коментарів. Купив всі примірники, котрі були в книгарні. Собі залишив один, а інші роздарував друзям.

 

Глава 6. Садхана

Навіть такі великі ріки, як Дніпро чи Ганга на початку нічим не відрізняються від звичайних річечок. Всі вони починаються з маленьких струмків. Але чим далі від витоку, тим ширшою і повноводною стає ріка. Її води набирають такої потуги, що іноді перетворюються на стихійну силу природи.

Так само відбувалося і зі мною. З кожним новим кроком береги моєї усвідомленості ставали все ширшими й ширшими. Я не обмежувався лише одним читанням, а й регулярно практикував: тренуючи фізичне тіло, й тонкі, невидимі для звичайного ока, тіла нашої внутрішньої природи.

Плоди своїх старань я отримував зовсім несподівано. І кожен раз було ніби подібно, але якось по-іншому. Маленькі просвітління і розширення свідомості траплялися зненацька, саме тоді, коли я їх не очікував. І не обов'язково це ставалося під час медитативних практик чи якихось інших. Однак спільним завжди було те, що таким станам передувало сильне внутрішнє напруження ніби натягнутий лук. А спалахи свідомості, подібно до спуску стріли, тривали не довго, проте залишали після себе щось незрівнянно цінне і важливе. Я отримував знання з середини себе. Ці знання не потребували аналітичної обробки, вони спускалися туди, де сприйняття відбувається без обдумування. Нерідко було так, що на свої "прояснення" згодом знаходив підтвердження в прочитаному чи деінде.

Основними джерелами на які опирались мої дослідження були християнські, індуїстські і буддистські тексти. Тому, логічно, що постаті Христа, Крішни і Будди займали важливе місце в моєму світі. Але виникала одна проблема. Коли я був сконцентрований на Христові, то упускав з поля зору Будду і Крішну. А коли концентрувався на Крішні, то втрачав відчуття Будди і Христа. Те саме було і з Буддою. Ця проблема не давала мені спокою. Я відчував певну ущербність і неповноцінність. Декілька днів перебування в такому напруженому стані достатньо натягнули лук моєї внутрішньої природи й за цим натягуванням відбувся спуск. Стріла вилетіла і полетіла вперед. Таких результатів я не очікував. Все відбулося швидко і дуже природно, так, ніби це було завжди. Постать Христа, Крішни і Будди злилися в одну. Я не бачив між ними різниці. Перед моїм внутрішнім зором відкрилася картина безмежного Вселенського Океану. Христос, Крішна і Будда були тільки хвилями в Океані. Хвилею Океану я відчув і себе. Проблема розділення більше не існувала, тільки Океан з тисячами Будд, Христів, Крішн і мільярдами живих істот, які є такими ж самими хвилями в цих Вселенських Водах.

Неймовірна радість і спокій оселилися в моїй душі. Цей стан тривав днів з п'ять-шість. Було відчуття, що хтось мене нашпігав наркотиками, хоча з реальними психотропами ніколи не мав справи. Все, на що я звертав увагу, було джерелом радості й блаженства. Каркання ворони чи мукання корови, що ішла з паші додому вводили мене в екстаз. Звуки природи і світу видавались божественним проявом Єдиного Життя. Здається я навіть розумів тварин, а коли брав в руки камінчик, то сповнювався благодаті від відчуття Єдиного Життя, що приховувалося навіть і там.

Однак казка потроху відступала звільняючи місце наступній роботі.

 

Глава 7. Повернення в Океан

…якщо пшеничне зерно не впаде в ґрунт і не загине,
то залишиться одне.
Коли ж воно впаде в ґрунт і загине,
то принесе багато зерен і дасть добрий врожай.
(Євангеліє від Івана)

Все має свій строк. Все має свої періоди розвитку. Дозрівання плоду супроводжується скиданням у квітки пелюстків, і це є невідворотна необхідність для проявлення вищого. Також і метелик зможе появитися тільки тоді, коли гусениця не чіплятиметься за свою форму. Смерть квітки чи гусениці є перехід на вищий щабель існування. Також і пташеня, коли приходить час, розламує шкарлупу яйця, і світ в якому воно жило – руйнується. Розлом і руйнування попередньої форми – ніби двері в нове життя.

Не знаю, як пояснити і що мене на це спонукало, але вирішив пройти через вузькі двері відречення і звільнення. Я вирішив відмовитися від права на володіння будь-чим в матеріальному і духовному світі.

Відмовитися від того, що є в трьох світах не так вже й важко, але проблемним є відпустити своє "я". Було таке відчуття, що всю мою природу ніби пропускають через м’ясорубку, ніби намагаєшся пролізти в маленький отвір, який менший за твоє тіло. Дикий жаль і туга, як непрохані гості, обступили мене зо всіх боків. Однак намір був непохитний. І коли мені вдалося, то я вислизнув назовні без зусиль. Зразу ж зрозумів, що відречення – це щось неможливе, бо насправді ніщо ніколи нам не належить, навіть наше "я". На душі було легко, радісно і просто – ніби риба в воді.

Маніпуляції з матерією свідомості відкрили двері в зовсім інший світ. Чи можна це вважати закінченням історії, чи початком іншої, але все було вже не так як раніше. Все було просто і зрозуміло. Пошуки припинилися і я відчув, що рухався туди, де завжди знаходився. Всі і все, що мені потрібно, знаходилися тут. Немає потреби кудись рухатися, також і немає причин для бездіяльності. Годинниковий механізм, який, як мені здавалося відмежовує і обмежує нас у просторі – зупинився. Час і простір, як витвори розуму, розтиснули свої лещата. Прийшло усвідомлення того, що моє "я" ніколи не народжувалося і не помирало – тільки Вселенська гра у різних формах, як хвилі на поверхні Океану. Найголовніше питання – "Чи може бути так, щоб моє "я" було "я" чийогось іншого "я"? Чи може бути щось, коли мого "я" не буде існувати?" – втратило свою актуальність. Шкарлупа яйця відособленості розламалася: без ейфорії, без особливих станів свідомості – ніби нічого і не сталося. Любов постала переді мною як спосіб існування, як самосвідомість і відчуття Єдиного Життя в своїй цілісності й різноманітті творіння.

Коли я намагаюся зрозуміти хто "я", то починаю шукати і вглядатися в середину себе. Не можу стверджувати, що починаю розуміти хто "я", бо коли вглядаюся – відчуваю, що чомусь таки вдається бути невловимим. Але з припиненням пошуків, коли залишається тільки вглядання, виджу щось, про що можна сказати, що воно просто існує. І так кожен раз – шукаючи себе – знаходжу Єдине Життя, що постійно перебуваючи в русі є повним і незмінним, як безмежні і невичерпні Води Безкінечного; подібно до океану, котрий є таким же самим, не зважаючи на те чи є на його поверхні хвилі, чи ні.

* * *

Епілог

Три ляльки вирішили пізнати Океан.

Перша лялька зайшла в воду, постояла там трохи і вийшла на берег. Лялька була з каменю, тому вода швидко збігла з неї не залишивши й сліду. Вона знову і знову входила в Океан, але залишалася такою як є – без змін.

Друга лялька була з тканини. Зайшовши і вийшовши з води вона змінилася свою форму. Тканина ввібрала в себе частину Океану і лялька розбухла: вона зробилася більшою і соліднішою. Частина Океану була в ній, і навіть навколо неї розбризкувалась вода. Однак лялька могла говорити про Океан тільки в межах своєї форми.

Аж ось і третя лялька зайшла в Океан. Проте вийти з нього вона вже не могла, тому, що третя лялька була з солі. Сіль, розчинившись в Океані, розчинила з собою і ляльку. Тільки так, розчинившись, як сіль  в Океані, приходить справжнє пізнання. Але парадокс в тому, що тоді він нічого не говорить, адже сам став тим, що пізнав.

Якщо хтось говорить – "я пізнав", – то такий говорун подібний до ляльки з тканини. Тому для них доречним може бути вислів: "Говорить той, хто не знає. Хто знає – мовчить!"

А є ще й такі, вони мов камінь, будучи в воді нічого не сприймають і не помічають.

 

 

ДВАНАДЦЯТЬ ТРАНСЦЕНДЕНТНИХ ВІРШІВ

Існування приховане від наших очей.

Але воно завжди тут, воно завжди навколо нас,

воно в нас, воно – ми самі.

Це як музика по той бік вулиці…

Що там по той бік вулиці?

Що приховується за ширмою наших очей?

Я вдивляюся і відчуваю присутність…

В складках світу приховане Трансцендентне!

 

           Вірш I

Я розіллю свої слова,

Зерно віддасть себе Землі,

Смерть – двері у життя,

Де я у вас, а ви в мені!

В усьому є початок свій,

З струмків маленьких океан,

І камінь, той що не взяли, –

Він, все одно наріжним став!

                   ***

 

             Вірш II

Я знаю, біль

Мені відкриє двері,

І сон розчиниться,

Як цукор у воді.

І ніч – то день,

Тільки без Сонця в небі.

Для мене – ніч…

Коли не бачу Сонця у собі!

 

            Вірш III

Краплинами відміряного часу

В потоці снів

Душа, як у човні.

Лишились без господаря надії,

І кості в грі… і кинуті,

І кожен з них знайшов своє.

Націливши стрілу,

До центру сходяться усі мішені.

Поціль хоча б в одну!

О воїне, незвіданого щастя!

О сину, чистих снів!

 

         Вірш IV

Життя просочується

Крізь лабіринти снів,

Щоденний шар ілюзій,

Крізь тисячі думок

І безліч почуттів.

Життя просочується,

Тримаючи в напрузі

Тоді...

Коли в словах відсутність слів.

Життя просочується,

Невидимо, лиш чутно,

Як б’ється серце,

Щось не так.

Не так, як завжди,

Звично, марно, людно.

Тоді...

Коли життя нема.

 

              Вірш V

За краплиною краплина болю

Витікає з серця в безодню,

Поглинає морок, лиш чутно,

Як готується ворог підступний.

 

Проникає шпигунським вмінням,

Свою справу він робить сумлінно,

Розрізає у просторі діри,

Нищить серце не знаючи міри.

 

Але біль, як та Чаша Господня,

Напуває невидиме тіло.

В ньому зродяться справжнії сили,

Щоб я Світло бачив крізь діри.

 

      Вірш VI

Я дні і ночі,

Блукання в часі.

І двері навстіж –  

Мене відносить.

Сховатись ніде,

Невпинно далі.

Цілунок зайвий

Тому, хто просить.

Я знайду тіло –

Душі притулок.

Я вип'ю з Чаші...

Мені вже досить.

 

          Вірш VII

Я тут… і знову ці тумани,

Не кожен день, та все ж.

Я тут… і знову ці обмани,

Ілюзії, які так бережеш.

 

Я тисячами рук торкався до тебе,

Я тисячами губ вино твоє з долоні

Пив жадібно, шукаючи себе

В тобі... і знову опинявся у полоні.

 

Ілюзія – життя,

Тому, хто знає вічність,

Так, як космічна гра,

Як звуки флейти Крішни.

 

         Вірш VIII

        Світанок

Ще трохи, ще остання мить

І Сонце, як творіння світу,

Зійде! ...подивиться на всіх

І буде ніжно гріти.

           День

День розгортає, наче птах,

Життя й турботи крила.

І так приваблює все нас,

І кров танцює в жилах!

         Сутінки

Залишились позаду всі турботи дня,

Принишкли звуки, кольори зомліли,

І Сонце, ніби Бог для нас,

Шле благодать невидимої Сили.

              Ніч

Коханка ніч, а може і спасіння

Від непотрібних слів, від бруду, від думок,

Прийде до всіх, до кожного створіння,

Візьме усе… не візьме лиш любов!

 

                   Вірш IX

Ти зранку проснешся і ніби відчуєш,

Як ніжно торкнеться, або й поцілує,

Обгорне теплом і в душі відгукнеться,

Як подихом тихим тоненького суму.

І погляд проникне і не відвернеться,

Як розум покаже, що пам'ять ховає

Під покривом світу в відбитку очей.

І світло воскресне, як пам'ять покаже,

У вічному часі потоку води

Таємні слова і приховану славу

Нічим невідчутного плину ріки.

Як очі побачать, то серце заб'ється,

І ясно відчує дотик Руки,

Що все направляє, й ніхто не зіб'ється,

Не  знаючи навіть, що треба іти.

То квітки польоту прихована сила,

То дотику ніжних її пелюстків,

Чарівних потоків тебе розбудила,

Цілунком своїм відтворивши потік.

 

           Вірш X

Річки вже більше не течуть,

Все Океан собою розчинив,

Картинами світи пливуть,

Я відлік часу загубив.

 

Квіті ростуть в полях земних,

Вдихаю ніжний аромат,

І чую їхній тихий спів,

Як дотик на руках.

 

Життя – солодко-гірка мить

У вічності життів.

І ненароком хтось посмів

Сказати, що любив.

 

              Вірш XI

Місяць на небі, Місяць в душі

Справи постійно робить свої.

Щось таке хочу, а може й ні.

Місяць на небі, Місяць в душі.

 

Навколо всі води руки свої

В гору підіймуть, а також в мені

Підійметься хвиля і відійде.

Природа вмирає, природа живе.

 

              Вірш XII

І знов приходять спогади вночі

Між двох світів

Простертим покривалом.

Я підбираю код,

Як до дверей ключі,

До того, що було,

Що є тепер і того,

Що прожити маю.

 

МИСЛЕФОРМИ 

Все, що є ми, виникає разом з нашими думками.
Своїми думками ми творимо світ.
(Шак'ямуні Будда)

1.

Зазирнувши за межу я позбавив себе вибору.

Як кожна краплина в потоці досягне океану,

Так само вся наша природа в досягненні Духу.

Скільки пливти до мети? ...неважливо!

Важливо пам’ять тримати при собі,

Тоді кожен день – то майже прозріння

У те, що все є завжди з тобою.

Ти знаєш початок. Ти знаєш кінець.

Але все ж таки.

Все ж таки продовжуєш бути в дорозі.

Це є незбагненна і найвища потреба,

Потреба бути у грі і бути собою.

 

2.

Щось нестерпно з середини рветься назовні.

Чому вона так довго не йде, щоб зменшити мій біль?

Це як прокляття, знати наперед, чим закінчиться кожна історія.

Я знаю, що біль – мій друг, і великий вчитель.

Він – завжди правдивий.

Найкращий вчитель, який тільки може бути.

Я поклоняюсь Йому у різних формах, і бачу в різних обличчях.

Він приходить, щоб спасти мене від загибелі, і вказати дорогу.

Найкоротший шлях.

Шлях, на якому я стаю пустотним, і наповненим одночасно.

Але ж чому так довго… так довго її нема?!

 

3.

Не відпускай мене.

Чи вистачить нам місця на двох?

Не відпускай мене.

Чи є для двох в цьому світі притулок?

Чи є взагалі в цьому світі притулок?

Серце стривожене від незвичайного

І кожен раз такого знайомого.

Я не знаю кращого, ніж пливти в потоці

Повз береги ілюзій до твоїх відкритих дверей.

Я знаю, ти чекала мене виглядаючи,

Коли я блукав чужими дорогами.

Чого хотів я – притулку чи спокою?

Без тебе я в світі зібрав випадковості.

 

4.

Як описати це відчуття я не знаю.

Можливо – то крик, що іде з середини.

Я спускаюсь у сон і наче з кімнати в кімнату

В відчинені двері, а мені – однаково;

Не бачу різниці між снами

З одного чи іншого боку дверей,

Хоч й різні картини,

Та фарби одні на однакових стінах.

А розум не хоче втрачати позицій.

Для нього – це смерть!

Це кінець усіх планів!

Це кінець всіх амбіцій!

І страх, по мені, як по стінах

Художник малює знайомі картини.

Це все у мені –

То розум не хоче втрачати позицій!

 

5.

Біль, як соковичавлювальний пристрій, давить з мене Амріту.

І я п’ю цей блаженно-солодко-гіркий нектар безсмертя.

                            ***

Немає нічого чистого.

Немає нічого нечистого.

Немає знання, немає незнання.

Немає спасіння, і також немає погибелі.

Немає просвітління, також і невігластва.

Немає Те, що ми б могли назвати Богом,

І немає нічого, що не є Бог.

Немає доріг, по яких ідуть, і немає нічого,

Що не могло б бути дорогою.

І я іду дорогою, туди, де завжди знаходжуся.

На цьому шляху немає втрат і здобутків.

Немає нічого, що потрібно зробити,

І немає причин відмовлятися від дій.

Я не знаю Шіву без Джіви,

І я не знаю нічого крім Калі.

___________________

Амріта* – нектар безсмертя;

Шіва* – космічна свідомість, трансцендентне;

Джіва* – жива істота;

Калі* – чиста трансцендентна Шакті;

Шакті* – космічне жіноче начало, космічна енергія, проявлений Всесвіт.

 

6.

Священний біль пронизує все тіло,

Я бачу сни, хоча і не у сні.

Реальність у мені гартує свої сили,

Щоб я не бачив снів в яву, та й навіть уві сні.

 

Священний біль – то двері в небо!

То крик душі крізь товстий шар століть!

Хто вибере життя – тому померти треба,

Щоб бачити життя, а не життя як мить.

 

7.

Для когось музика – ремесло і професія.

Для когось – приємне заняття і хобі.

А є ще й такі, для кого вона – натхнення і творчість.

А що ж для мене вона значить?

Майже нічого і все одночасно.

Це є моє спілкування із Духом.

Це є мій квиток на літак до свободи.

Це є моя Сила!

Це є моя Шакті!

Це є мій Оркестр!

 

8.

Люди заходять на черговій зупинці.

Я не поверну голови, щоб побачити їхні обличчя.

Так людно в салоні, а для мене завдання –

Я утримую погляд, не дивлюся навколо.

Чергова зупинка і знову завдання.

Але я не знаю, чи хтось бачив обличчя моє.

Не тому, що ніхто не дивився на мене,

Коли я утримував погляд при собі,

Коли не дививсь на людей, що були у салоні.

 

9.

А інколи я відчуваю себе таким покинутим.

І все, що робив у житті немає ніякого значення –

Крім одного.

В такі миті відчуваю неприв’язаність.

Тоді розум насолоджується відреченням і любов’ю –

Чистим і трансцендентним.

Тоді мій дух – як ядерна бомба.

 

10.

Я – живий!

Я не знаю глобального плану Бутя,

Я не хочу сансарного щастя,

Не прагну Нірвани.

 

Рай – як пекло,

Коли в Серці нема

То, що в травах росте,

Що собою наповнює храми.

 

Доторкнись до живої води,

До джерельної чистої правди;

Не потрібно дорогами більше іти

До мети, що знаходиться з нами.

 

 

СОНЦЕ, ХЛОПЧИК І ТРАВА

Те, що не вбиває нас – робить нас сильнішими.

(Фрідріх Вільгельм Ніцше)

Маленький Хлопчик заблукав вулицями великого міста. Відчуття неспокою і передчуття незвіданого заполонили його Серце. Світло, маленькою цівочкою, пробивається в його розум. Він бачить людей на вулицях. «Люди живуть за правилами» – подумав спочатку Хлопчик, але придивившись помітив, що вони теж заблукали, тільки майстерно приховують це від самих себе і від інших. Серце стиснулося, він відчув себе покинутим і самотнім. «Невже, невже життя приречене на те, щоб жити тут і тягнути на собі ношу власних потрібних «непотрібностей», навіть більше,  вдовольнятися цим жалюгідним смаком!» – думав він.

 * * *

Хлопчик вслуховувався в звуки міста, вдивлявся в його обличчя. Під ногами був порепаний асфальт. Звернувши увагу на тріщини в асфальті він помітив, що то Трава пробиває собі шлях до Сонця. Хлопчик став на коліна і нахилився до Трави. Побачене вразило його – неймовірно, як така ніжна і тендітна рослинка може пробити твердий шар асфальту? Нахилившись ще нижче, він почув ніби шепіт, вслухавшись – зрозумів – Трава розповідала йому свою історію кохання. Вона говорила йому про свою любов до Сонця, про любов, що дає сили для того, щоб розломити тверду природу асфальту.  

Почувши такі слова, серце Хлопчика затріпотіло мов крила птаха, що злітає вгору. Повіяло близьким і рідним. Чимдалі Трава розказувала йому, тим більше запалювалося світло в його свідомості. Трава говорила і говорила – та раптом, все стихло, все ніби зупинилося; зупинилося місто з його людьми та вулицями. Так, він побачив, що ніхто нікуди не рухається, що все є там, де воно завжди є. Хлопчик якимось дивним чином заглянув в середину себе і побачив цілий світ – разом з вулицями великого міста в якому він заблукав. Враз, він збагнув, що заблукати не можливо в принципі.  Несподівано все навколо почало наповнюватися таємничим і м’яким світлом.

* * *

Маленький Хлопчик побачив Сонце!!!

 

 

ШАКТІ ОРКЕСТРА

Людяність вище всіх релігій. Музика, яка іде від серця – вище музичних стилів і напрямків.

Факір отримує свою порцію аплодисментів створивши з нічого на долоні яблуко, та непомітним залишається Той, хто створив Всесвіт, разом з цілими яблуневими садами. Найвеличніше, як правило, приховане від розсіяного погляду. Часто буває так, що ми зайняті багатьма справами, а те, що є дійсно важливим в нашому житті залишається поза увагою. Вміти розпізнати важливі речі є неабияке мистецтво. Це найголовніше мистецтво в житті. Це – мистецтво жити!

Музика Шакті Оркестра подібна на сум, що йде з глибини душі, з глибини людської природи, і радість від можливості в такий спосіб відчувати життя. Любов, відречення, радість, смуток, втрати й здобутки – хвилі в океані буття. Ми пливемо в цьому океані і таке плавання називаємо – життя. Життя як пісня – пісня як життя. Ми створюємо музичні форми й образи, пропускаючи через себе звук і слово. В такий спосіб маємо ще одну можливість не пройти повз важливе. Не пройти повз життя.

Шакті Оркестра не претендує на якусь унікальність. Шакті Оркестра просто існує, так само, як багато тисяч інших існувань.

Будь-який прояв звуку у Всесвіті є Шакті. Будь-який прояв життя у Всесвіті є музика. Музика – універсальна мова Всесвіту. Музика є правдивою, як причинний стан речей, вона близька до центру – первинності й первозданності. Зі всіх "безумних" занять я вибрав музику. Можливо є щось вагоміше, солідніше, але я вибрав музику. Все стало на свої місця, бо немає більше потреби щось вибирати.

* * *

Я був у напівдрімоті. У внутрішньому просторі чув, як барабанна паличка, ніби метроном, відбиває ритм. Бувши у стані дрімоти я також чув, як мій розум повторював  разом зі звуком барабана слово "бум-бум". Але реальний звук барабана і бурмотіння розуму були не синхронними, відчувався ефект непопадання, як у недосвідченого барабанщика, коли він грає під метроном. Виключивши внутрішній діалог цей ефект пропав. Розум не повторював "бум-бум". Тоді я сприйняв звук барабанної палички, який був тут і більше ніде:  не в майбутньому, не в теперішньому, а тут і зараз. В цьому звукові не було жодної фальші. Музика, в якій немає внутрішнього діалогу, є цілісною – наповненою і одночасно пустотною – як Космос.

Музика – це не тільки мелодія, гармонія, чи ритм.  В музиці є ще щось невловиме й особливе, навіть можна сказати – не акустичне, щось, без чого власне сама музика не є музика. І це щось може існувати тільки тоді, коли є пустота. Без пустоти немає музики. Музика містить в собі також і пустоту в якій вона звучить. Навіть для того, щоб звук резонував мають бути пустоти: це пустоти в інструментах, а для співаків пустоти в їхньому тілі. Але потрібні не тільки фізичні пустоти, а й психічні пустоти. Щоб музика звучала, музикант має бути пустотним і недоступним для "его". Музика – це мистецтво бути пустим. Тоді пісні, так само, як і Самадхі – вони інколи трапляються.

    

 

КОДА

У справжнього йогина своє власне обличчя, свої цілі,
своє особливе мислення, що іде з глибини душі.
(Махайогі Пайлот Бабаджі)

Коли я дивлюся на Зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся в середину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в Океан, щезає у Великій Пустоті.

Два полюси – прийняття і відречення. Терпкий плід відречення дарує сили, а прийняття, хоча спочатку і приємне на смак, проте, породжує невгамовний голод, що спустошує душу. Пересичена задоволеннями "втілена душа" прагне спокою, і воліє іти шляхом вищого задоволення – шляхом відречення. Однак природа знову штовхає "втіленого" до отримання досвіду через прийняття, і як результат – розуміння необхідності відречення. Відречення без прив’язаності втрачає сенс, так само, як вода у глечику, що занурений в океан, втрачає свою актуальність.

Відречення і прийняття, як Сансара і Нірвана, що обертають колесо Буття. Від невігластва до просвітління рухається "втілений". І тільки "звільнений" одними очима бачить розумного і дурня, однаково шанобливо відноситься, як до Космічного Дева, так і до маленької комашки. Він, приймаючи Природу, постійно перебуває в центрі буття, в центрі самого себе. Він, перебуваючи в абсолютному відреченні, приймає те, що повинен прийняти. Він – "Космічний гравець", що заповнює собою світ. Він – Брахман в кожній живій істоті. 

Чим більше в людині загоряється Світильник Безкінечного, тим менше в ній залишається місця для відособлених реакцій (відчуття власної вагомості і важливості). Більше відчувається задоволення від гри, котра має назву – Життя. Вгамовується внутрішня боротьба за можливість кращих умов для власних досягнень. Проявляється природність у всьому. Канали не перегріваються і збільшується проникливість розуму. Це призводить до розкриття природної мудрості і світимості душі, як в середину, так і назовні.

Радість і щастя не є повними, якщо не розділені з усіма. Якщо не прийняти в серце цілий світ, то важко знайти своє місце в ньому. Прийняти і усвідомити себе, як частинку великого цілого, є двері в майбутнє. 

***

Людське життя можна уподібнити до пірнання за перлами. Той, хото хоче дістати ці мінерали, мусить, затримавши подих, зануритися на морську глибину. Там, на дні морському, знаходяться омріяні коштовності. Але пірнувши буває так, що пірнальник відволікається і приваблюється підводним життям. Він починає звертати увагу на гарні екзотичні риби, що пропливають повз нього, химерні рослини, які ростуть на дні моря. Красоти морського дна розкриваються перед ним у всій красі. Аж раптом! Пірнальник відчуває, що йому пора. В легенях закінчується кисень і потрібно підніматися нагору. "Яка прикрість!.. – думає він. – Я ж пірнав за перлами!.. Ну нічого, наступного разу зроблю все як слід."

І от наступна спроба. Він набирає в легені повітря. Занурення. Аж ось, морське дно знову вабить своїми красотами. А риби ніби змовилися, і навіть заграють до нього, як від такого можна відмовитися. Тільки перлини лежать на своєму місці. І знову сигнал. І знову повернення нагору. І знову те ж саме відчуття втрачених можливостей. Але ж завдання не виконано, і занурення, як необхідність, буде доти, доки перла не опиняться в руках.

Занурення в воду – наша інкарнація, а перебування на дні – наше життя в цій інкарнації. І часто буває так, що про те, за чим ми пірнули згадуємо тільки тоді, коли пора вже підійматися нагору. Після перепочинку необхідність в зануренні виникає знову, адже завдання не виконано, бо перлини так і залишаються на своєму місці. І так знову… і знову… аж поки скарби не опиняться в наших руках.

З чітким наміром, володіючи собою мудрий не пливе за течією, він також не пливе проти течії, він пливе туди, куди йому потрібно.

 

 

СЛОВА НАПРИКІНЦІ

Є речі, котрі мають дуже високу ціну. А є речі, які навіть неможливо оцінити. Але все ж таки, будь-яке мірило в світі є відносним.

Зрозуміти сказане – так само, як і сказати, адже обидва вимагають налаштованості. Для цього потрібно відчути і прожити однаково.

Що спонукало мене до написання. Те ж саме, що й інших: розказати світові про себе, про свої почуття, переживання, пізнання.

Я заздалегідь запланував писати короткі тексти, щоб можна було прочитати все одразу і не стомитися. Також, як про мене, то надлишок інформації тільки заважає.

Розділ "Вогонь з середини. Автопортрет" є автобіографічним, але він поданий не так, як це зазвичай прийнято робити традиційно, та і задачі, які я ставив перед собою вимагали своєрідної інтерпретації. В цьому розділі описана подорож душі, можна сказати "від і до", що охоплює період від народження до дев'ятнадцяти років. В якомусь розумінні цей період є завершеним циклом: від відокремлення і проявлення – до повернення і надбання цілісності. Тут можна було б ставити крапку і сказати, що все – історія закінчилася, але ж кінець є завжди початком нового.

Багато чого можна зробити в житті, але все одно залишиться безліч іншого, що не вдасться здійснити. Однак найголовніше зробити те, що є саме твоїм. Зробити не втручаючись, зробити не порушуючи. Там можна проявити себе в повній мірі і отримати багато, а найважливіше – отримати самого себе. Це – там, де дозволено все!

 

 

ЙОҐІ ІША

Ім'я при народженні від родини Возняків – Юрій. Духовне ім'я від родини гімалайських йогинів через Пайлота Бабу (Сомнатх Ґірі) – Йоґі Іша.

З раннього підліткового віку почав серйозно займатися спортом. Приблизно в цей самий період виникла зацікавленість йогою. Дисципліна і сила волі, що необхідна для занять спортом (біг на довгі дистанції, марафон), гарно поєднувалися з йогівськими практиками; виснажливі марафонські тренування та регулярні виступи на змаганнях перетворили тіло на інструмент виховання духу. Однак йога стала чимось більшим ніж захоплення, непомітно вона привела до змін і трансформацій, а активне заняття спортом, що тривали сімнадцять років, стали ніби сходинкою на шляху до реалізації духовної природи. Уже бувши загартованим регулярними практиками зустрів свого вчителя-гуру Пайлота Бабаджі. 

Задовго до занять спортом, ще з раннього дитинства, любив бавитися дідусевими музичними інструментами. А коли отримав гітару, то почав на ній щось таке собі вимальовувати. Йога і медитація почали робити свою справу, а гітара стала кораблем, на якому я відправлявся за скарбами, котрі знаходив пірнаючи в глибини душі. Музика і слово, проявляючись за допомогою музичного інструменту, стали найкращою і природною можливістю донести, в першу чергу собі, послання з самого центру існування, з центру, де народжується любов і життя. Потреба в музиці втілилася у створенні і реалізації музичного проекту – Шакті Оркестра.

  

 

НІХТО І НІЩО НЕ Є ВИПАДКОВИМ!
Все, що відбувається в нашому житті є важливим. Зустрічі й контакти є проявленням пульсації Абсолюту. Є речі, котрим судилося трапитись, і це стається непомітно, адже Господь завжди приходить в тиші. Те, що трапилось, має свою історію, своє життя та своє унікальне обличчя й займає відведене йому місце у Вселенському оркестрі. Наша зустріч теж трапилась. Не приділяйте цьому особливого значення, але і не відкидайте, хто зна, можливо це є наступний пазл вашого життя. Тому просто слухайте... слухайте своє серце... все інше просто трапиться!

 

Йоґі Іша

ВОДИ АКШАРА
Безмежні і невичерпні Води Безкінечного

Мистецькі грані
2016

 

Звільнення та спасіння може бути досягнуте. Реалізація може трапитись. Життя, врешті-решт, відкриє свої таємниці тому, хто невпинно рухається, і попри падіння, кожен раз підійматися та йде вперед не допускаючи поразки у своєму умі. Успішність чи не успішність залежить тільки від прийняття чи не прийняття розумом того чи іншого.

Сила думки – це реальна річ, котра впливає на події, явища, предмети, тіла та всю матерію. Якщо бути непохитним у своєму намірові-санкальпі, то можна досягнути вершин і стати подібним небожителям, навіть отримати сили, що рівні самому Шиві. Однак, істина не прийде, якщо не буде серця. Серце може досягнути Те, що не доступно нічому іншому. Тільки серце може вмістити любов, що є причиною світу. Серце і любов здатне об'єднувати й прибирати перешкоди до проявлення Великої Самості. Це не можна пояснити, описати та осягнути розумом. Серце не розділяє, а у різноманітті бачить єдине – бачить всюди себе і себе у всьому. Тож допомагаючи собі ми допомагаємо світові, а допомагаючи світові ми допомагаємо собі.

Велика любов існує не зважаючи ні на що. Ніякі перепони не можуть завадити божественному проявити себе. Те, що було зв'язано колись завжди матиме продовження, навіть через багато життів. Природа діє дуже і дуже помаленьку, тому потрібен час, а також і не одне життя для того, щоб квітка душі розцвіла, а природа була готова до зустрічі. Тому присутність є необхідною. Не важливо в якій формі чи статусі це трапляється. Ум не може передбачити або прорахувати як буде найкраще. Найкраще трапляється тільки само собою. І те, що нам важливо знати, то це прийняття та перебування в великому очікуванні. Якою б довгою не була ніч – світанок завжди невідворотність. Якою б довгою не була ріка – вона завжди впадає в щось більше за себе. Треба тільки почекати і все прийде та трапиться. В цьому чеканні велика сила, адже санкальпа не має зворотної дії.

Йогі Іша учень Шрі Сомнатх Гірі (Пайлот Бабаджі)

Час – причина всіх змін. З часом все змінюється. Але ми можемо використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Ми можемо скористатись цією великою можливістю і навіть отримати звільнення від обмежень що накладає час.

Час дуже важливий. Час – це життя. З часом деякі речі стають цінними, також з часом деякі речі втрачають свою цінність. Деяких людей час підіймає, а деяких, навпаки, опускає. Як вогонь перетворює все на попіл, так і час трансформує все у цьому світі. Все, за що тримається ум людини, буде поглинуто часом.

Страх – вічний супутник людини на дорозі життя. Страх і ум невіддільні один від одного. Страх – це ум, і навіть можна сказати, що ці два слова означають одне. Садху і йогі ідуть за межі ума, ідуть за межі страху. Попіл, котрим вони намащують своє тіло, є символом відречення від того, що не є справжньою божественною природою душі. У людини є страх перед майбутнім, страх через зміни. Людина всіляко уникає теми часу. Тільки ті, хто покрили себе попелом не мають страху перед майбутнім, вони живуть в теперішньому. Люди соціуму живуть для майбутнього і живуть майбутнім, але майбутнє ніколи не приходить. Майбутнє завжди залишається недосяжним. Не живучи в теперішньому втрачається і теперішнє і майбутнє.

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. Інколи, щоб рухатись далі треба зупинитися. Щоб продовжувати жити – померти та йти не озираючись.

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних. Любов прокладає дорогу до центру нашого існування. Але любов треба знайти, і це те саме, що знайти себе. Це приховано глибоко всередині нас. Любов – це не ум. Ум боїться і сумнівається, а любов здатна привнести в життя великий спокій і рівновагу. Любов не боїться змін.

Коли любов, серце і великий намір  зустрічаються, то трапляється можливість зробити крок за межі ума, за межі страху в реальність існування, і це не майбутнє і не минуле, а постійне тепер. Тоді час на нашому боці. Тоді все на нашому боці. Тоді нічого немає неможливого. Це є самадхі, що перемагає смерть.

Ви народжені в різних культурах, в різних релігіях, маєте різну освіту. Але ви всі освічені люди, ті хто шукає успіху в цьому житті. Як знайти радість і насолоду в цьому житті. Вам потрібно подумати чому ви народились. Що ви робите і чи є це правильним шляхом. Чи знаєте ви самих себе і що ви знаєте про цей світ. Нам дають освіту що стосується цього світу: історія, географія, та інші науки, щоб ми могли зробити свою кар'єру. Але ніяка освіта не дає розуміння хто ви є. З самого початку виникає плутанина – ви знаєте все, але не знаєте себе. Ви робите все для світу, але нічого для себе. Тому подивіться на себе. Ви не просто ум. Ум – це освіта. Ум – це бізнес. Ум – це світ. Ум може розширитись в будь-якому напрямку, але це не про вас. Ви не ум. Ум належить вам, але ви не ум. Якщо те, що вам належить може розвинутись так сильно, то уявіть себе – і те наскільки ви могутні. Тільки декілька речей ви упускаєте, це досконала любов, істина, співчуття. У нас є все це. Ми маємо доброту, правдивість. Але ми не використовуємо це, ми продовжуємо діяти користуючись умом, і ум став дуже сильним. Якщо ми подивимось в себе, якщо запитаємось себе, тоді щось всередині нас відповість нам – я не ум! Ви запитаєтесь – я тіло? Ні – я не тіло! Я почуття? Ні, не почуття! І тоді треба подивитись глибше в себе. Чому ви не маєте освіти про самого себе? Чому ви являєтесь рабом свого ума? Все життя ви несете ідеї та думки інших людей. Але не для цього ви народились. Якщо ви не знаєте самих себе, якщо ви не знаєте що є вашим досвідом, то ви будете продовжувати отримувати досвід різних наук та релігій, і ваша істина духовність не буде розвиватись, і ви не зможете отримати істину цього життя. Де ж ця істина? Вона не ззовні й не в якійсь приналежності. Ваші руки, вуха, ніс, рот, горло все це відчуття і вони комусь належать. Вам треба подивитись в середину самого себе. Сьогодні ми настільки цивілізовані й навчені, що намагаємось досягнути інших планет, заглядаємо в Космос де б ми могли жити, щоб знайти мир і тишу. Чому ж ми стурбовані? Де втрачена наша любов? Кожен повинен спитати самого себе – чому ж я страждаю? Треба запитатись у свого ума, тому що ум творець  своїх страждань, освіта, яку ви отримуєте, щоб розвинути ваш ум, бути успішними в бізнесі в обслуговуванні, щоб створити багато індустрій, щоб зробити ваше життя прекрасним. Але все це не є життям. Всі ці сидіння є такими зручними. Ви зробили так багато гарних літаків і сидіти в них так зручно, але і там немає спокою, немає тиші, немає задоволення котре ви шукаєте. Те саме щастя не приходить ні від якої матерії, тому що матерія це не про життя. Ми поміщаємо нашу енергію. Щоб матеріальні речі оживали. Як це може дати вам насолоду, як може принести мир у ваше життя? Для цього вам треба вернутись до себе. Те що є приналежністю ми можемо використовувати це. Але ми не можемо стати приналежністю. Нам треба знайти за межами всіх днів, за межами всіх речей – Хто ви? Якщо ви доторкнетесь до самих себе, все є там – самість, Атма, свідомість, котра є всюди. Ви не можете побачити, але можете відчути. Ви можете пережити цей досвід. Можете усвідомити. Чому така освіта не прийшла до вас? Живіть з матерією, але вийдіть за межі цього. Живіть з умом, але прийдіть до себе. Приходячи додому, так само як ви приходите з офісу і розслабляєте тіло, так само як знімаєте і вішаєте куртку, так само звільніться від ума. Дозвольте собі побути з самим собою.

Ваше життя – це мандрівка. Це прекрасне життя. Воно не створене людським умом. Того хто створив це ми не знаємо. Але можемо уявити, ми можемо відчути, що це навколо вас, що це скрізь. Ви не можете побачити, але можете відчути. Він не видимий і до Нього не можливо доторкнутись, але без цього ми не можемо жити і ніщо у світі не може рухатись без цієї сили. Ніщо не може заставити рухатись ваші руки, очі, ніс. Отже, загляньте в себе, де воно є, і чому ви ще не відчули це, чому ще не усвідомили це. Ви великі душі. Ви маєте прекрасні тіла, і ви використовуєте це по призначенню, але ви не задумуєтесь про самого себе. Ви загублені й збентежені, тому що всі науки створив ум і вся ваша мудрість це теж ум, вся ваша освіта теж ум. Але в ума немає досвіду самості. Він знає що не може рухатись без цієї самості, однак він почав удавати що: я є то!.. я є самість!.. я сутність!.. я свідомість! І так все життя стало плутаниною і мир (спокій) втрачений, тиша втрачена. Люди працюють, їдять, ходять в туалет, сплять і врешті-решт помирають. І  що, хіба ж ми народжені в цьому світі, щоб тільки працювати? Працювати з цим розумом. Вам потрібно знайти час. Ви можете двадцять три години віддати світові, але треба знайти час на себе. Як розслабитись, як уявити, як візуалізувати щось що є за межами ума, і як вийти за межі ума, і це є медитація. Треба вивчити як медитувати, вивчити як розслабитись, і тоді вся робота в цьому світі, у всій діях ума буде набагато більше потуги і набагато більше спокою.

Ваша любов може бути розвиненою. Любов – це не звичайна річ. Вона створила весь цей світ. Як би не було любові то цей світ давно б закінчився. Вона створила великі стосунки, велику повагу. Якщо ви станете поважати самого себе, якщо станете любити себе, то зможете побачити красоту цього життя, тому що ви любите когось, але не любите себе. Тому ви прикидаєтесь "я люблю тебе!", і це притворство й є ум, і всі ці активності є ум. Це ніби хмари що закривають істину приховану всередині вас. Але ви не звичайні люди. У вас великі тіла, великі душі і великий ум. Як використовувати це тіло? Як використовувати ум? Як стати свідомістю? Це все залежить від вас. Вам потрібно пробувати. Вам потрібно практикувати. Коли ви практикуєте йогу чи працюєте на своїх роботах то не нічого не зможете зробити без свідомості. Свідомість скрізь. Свідомість в вас. Ваш ум має силу, ваші відчуття працюють правильно і це все завдяки свідомості. Подумайте про це. Загляньте всередину себе. Виходьте з сумнівів. Виходьте з его і не заплутуйтесь. Не будьте в его від красоти, не будьте в его від освіти, від особистості тому що все це убиває істину всередині вас. Все це закриває істину від вас. Істина є всередині вас, і вона ніколи не змінюється. Вона була вчора, є сьогодні і буде завтра. Але енергії можуть змінюватись. Енергії – це рух. Матерія може трансформуватись, і енергії можуть трансформуватись. Ви безсмертні, але ваше тіло не безсмертне. Ваші думки не безсмертні, але ваші думки можуть змінити все що завгодно, і думки можуть досягнути куди завгодно. Вони створюють силу притягування, створюють гравітацію. Ви можете привабити людей, можете зробити, щоб у вас хтось влюбився – це є сила приваблювання. Але в середині всього є ваше суще, ваше існування, ваша самість. Ви як свідомість приберіть хмари сумнівів. Довіртесь! Повірте! Ви хтось! Ви дехто! У вас є щось. Наймістичніше, наймогутніше – більш ніж те, що ви мали. І це не приналежність. Це є ви. Виходьте за межі ваших приналежностей, виходьте за межі вашого умі і ви знайдете – Хто ви. Спробуйте просвітлити себе, зробіть зусилля для усвідомлення себе. Якщо ви усвідомите (реалізуєте) себе то зможете допомогти іншим людям реалізувати себе. І ви можете створити чудовий світ. І ви зможете сказати що таке істина, що таке досконала любов і що таке тиша. Якщо ви можете принести ці слова у світ, то світ зміниться. Але є ненависть до людей. Вбивство людей. Руйнація природи. Ви забруднюєте середовище і живете в корупції. Таким чином все зіпсовано. Є глобальне потепління. Льодовики тануть. Річки висихають. Космос забруднений. Тому що наші зусилля дуже сильні. І куди ви можете втекти від цього? Вам потрібно змінити цей світ, принести досконалу любов і сказати світові, щоб всі повірили в себе, щоб був добрий ум. Робіть все в цьому світі, але це буде ваш ум. Але якщо ви роби щось з вашим серцем, то ви станете майстром самого себе. Зараз ви не майстер, тому що ум поневолює вас. Ви можете мати вищу освіту, може ви великий філософ чи науковий працівник, бе різниці, все це прийшло зі школи, коледжу чи університету, це все тільки IQ вашого ума. Це все чистини вашого мозку. Але ви не частинка. Ви є джерело, вища свідомість. Ви втратили все. Втратили спокій. Не можете зберегти любов, не можете мати миру. Не можете бути гарним другом будь-кому, бо ви живете в постійних сумнівах і осуджуєте інших, бо не довіряєте  самому собі, бо ви не знаєте себе і не знаєте хто ви. Ви отримали ім’я і ви отримали також інші речі, щоб створити вашу особистість. Але все це тимчасово. Навіть ваше тіло тимчасове. І все це щезне. Сьогодні чи завтра чи післязавтра. Але що залишиться? Що заставляє вас трансформуватись з цього тіла в інше? Вам треба знайти це, бо ваше тіло це велика лабораторія, наука що створила це тіло. Ви можете дослідити ваше тіло. В середині вашого тіла є ще одне тіло, а в середині того тіло є ще одне тіло. У нас є сім шарів тіл, сім шарів свідомості всередині тіл і сім центрів всередині тіла, але всі вони мертві, і тільки ви живі як свідомість. Якщо свідомість не буде рухатись, якщо свідомість не буде знаходитись скрізь тоді ви мертві. Як це контролювати? Для цього вам треба медитувати. Отримати досвід. А для цього треба медитувати. Вам не треба запитуватись нікого про медитацію, тому що ви відпочиваєте кожну ніч, коли ваше тіло втомилось, коли ваш ум втомився, але це сон і ваше тіло без свідомості, ваш ум спить. Ви думаєте що ваше тіло спить і що ваш ум спить, але це не правда, ви загіпнотизовані системою. Ваше тіло загіпнотизовано, ваш ум загіпнотизований, ваші органи відчуттів загіпнотизовані. Якщо ви прокинетесь зсередини. Якщо ви подивитесь зсередини. Якщо ви будете спостерігати зсередини, то ви побачите наскільки ви наповнені і це наповнить ваше життя і ви будете успішні. Куди б не направили цю наповненість, куди б не направили цю увагу, цю усвідомленість, то  ви ніколи не впадете в житті, вам ніколи не буде нудно в житті. Уму нудно, але вам як існуванню ніколи не нудно, тому що ви можете стати Всесвітом. Ви можете відкрити Всесвіт всередині вас. Ви не просто тіло. Ваше тіло це міні Всесвіт. Всередині вас є всі планети і ви можете з’єднатись з ними, ви можете заставити їх проявитись для вас, але для цього вам треба медитувати і стати свідомістю. Ум не скрізь, але свідомість скрізь. Це різниця між умом і свідомістю. Ум може змінитись, але свідомість не може змінитись. Ваше істинне я, ваша сутність, ваша душа не може змінитись. Вона була мільйони років до цього, в минулих життях і в цьому житті і також в майбутньому. Все що змінюється – це матерія. Все що змінюється – це ваше тіло. Все що змінюється – це ваш ум. Органи відчуттів можуть бути трансформовані, але не ви. І це всередині вас. Ви не можете зустріти це ззовні. Вам потрібно практикувати вашу усвідомленість. Вам потрібно практикувати ваше розуміння. Якщо ви розвинете це мислення через уяву і через вашу візуалізацію і тоді розвинуться сили вашої інтуїції. Ваші сни можуть змінитись в інтуїцію і тоді ви станете свідомістю. Те, що ви хочете в цьому світі, вам треба просто сконцентрувати ваш розум. Де б ви хотіли бути успішними у світі, то це все ваша сила концентрації ума. І якщо ви хочете піти за межі, то вам необхідно розвинути вашу усвідомленість. Ви не ум. Ви за межами ума, а все що ви робите для світу – це ум. Ум не працює, ум не діє, ум не контролює, ум не поневолює, ум не має вражень, ум не готовиться любити і тоді це стає серцем. Як серце – ви майстер самого себе. А як ум – ви раб ума. Ви можете бути дуже інтелектуальними, але все це тільки ваш ум. Дайте їм небагато часу, щоб вийти за межі ума, щоб знайти хто ви. Будь-який час до сну, після сну, вранці перед омовінням. Ви віддаєтесь роботі в офісі 4 чи 6-8 годин, і таким чином ви виживаєте в цьому світі, щоб тіло виживало вам потрібно працювати. Щоб жити у світі, щоб створити стосунки вам треба користуватись умом, але щоб стати самим собою вам треба відкинути ум. А відкинути ум можна тільки в медитації. Якщо прана не буде підтримувати ваш ум, то тоді ум помре. Але ви також не прана, це тільки підтримуюча енергія. Тому подумайте – Хто ви? Тоді ви зможете насолодитись, тоді ви зможете святкувати і тоді це буде справжнє святкування життя. Тому що просто стати великим з іменем це ще не святкування, тому що це зникне. Ніхто не пам’ятає що було сотні років назад. Але якщо ви просвітлите себе, якщо ви реалізуєте себе, то будете пам’ятати самі себе, що я є істина, що я бачив творіння Господа, я бачив діяння свідомості, і весь цей світ проявився завдяки свідомості, я тут, моя особистість тут, мій ум, моє тіло тут. Якщо я не тут тоді я не тіло, я не відчуття. Воно не може рухатись, ходити, працювати, і не зможе нічого зробити і не може отримати інформації. Тому що немає імені. Я існую в цьому тілі. Я став існуючим в цьому світі і все тоді появилось. Ви дуже важливі. Без вас нічого не буде відбуватись в цьому світі. Але те що ви маєте – воно не важливо. Те, що вам було дано від самого початку є важливо, щоб зробити ваше тіло і органи відчуттів діючими. І як піднятись від нижчої свідомості до вищої. Ви уже спустились від вищої свідомості до нижчої, і тепер треба практикувати як кинути цю нищу свідомість і поступово крок за кроком… як відпустити перше тіло, друге тіло, третє тіло і стати сьомим. Все це всередині вас.

Ваш ум покриває вашу істину і ви стали умом. Ви зачинили самого себе в середині та дали фальшиву обіцянку: я – великий, я – освічений, я – релігійний, я – майстер. Все це притворство, це не істина. Одного разу звільніть себе, звільніться від ума. І це буде ваша свобода і ви створите чудовий світ де ви зможете дати любов усім, можете поділитися співчуттям зі всіма і доброта прийде і мир прийде, і тиша прийде, і задоволення котре ви ніколи не очікували. Це проявиться всередині вас. Але ви не зможете це пояснити. У істини немає мови. Ми кажемо Сат-Чіт-Ананда… істина, свідомість та благословіння. І немає ніякої мови, щоб пояснити це, бо там уже немає ума. Ум створив мови і ум розмалював все. Ум став наукою, ум став медициною. Отже, якщо ви відкинете ум, то все розкриється вам. Але ум створив обмеження. Будь-які ідеї, будь-які думки – це все ум. Якщо ви зруйнуєте всі ці обмеження, то ви вільні. Тому, звільніть самого себе, подумайте про самого себе, просвітліть себе, знайдіть істину, знайдіть що таке досконала любов, і знайдіть де ж тиша всередині вас. Тиша не продається на ринку і її не можна купити в магазині. Ви повинні зануритись всередину себе. Це не гуляти, не ходити, не плавати — вам треба пірнути. Ви не зможете це знайти з відкритими очима. Для цього вам треба зупинити всю діяльність, всі активності тіла та органів відчуття і перестати бути енергією. Все це практика. Все це енергії. Будь-які крії, техніки, всі хвилі – альфа, тета, гама – чи електрони, нейтрони, протони, всі дії, все це енергія, але ви не енергія. Ви основа енергії. Ви джерело енергії. Отже, вам треба вернутись до джерела самого себе. Там ваш істинний дім. Всі інші дома тимчасові, вони були вам дані для використання тому що містили певну пам'ять в вашій свідомості. Підсвідомість має пам'ять про все минуле. Якщо ви хочете все це побачити, то сядьте в медитацію. Пробуйте хоч інколи медитувати. У вас є час, щоб прикрасити ваше тіло, щоб розширити ваш ум і ви створили такий чудовий ринок, такі чудові будинки. Але ви прийшли звідти куди вам треба повернутись. Всі ці будинки і ваше тіло не піде з вами, все це буде у вашій пам'яті. Якщо ви дуже розумні та інтелектуальні, то тоді цю пам'ять також не беріть з собою, інакше ця пам'ять візьме вас в цей світ… знову й знову і ніколи не буде цьому кінця, ось тому цей світ ще існує. Щоб створити цей світ, щоб створити багато популяцій людей ум постійно створює цю пам'ять, на санскриті це називається – санскара. Отже, вам треба все залишити тут і визволити себе, визволитись від ума, визволитись від прив'язаності до цього світу і жити за межами всього. Залишити ум тут ви можете піти одні в тотальну одинокість і воно не забере нічого. Якщо ви будете в тотальній самості, то трапиться ваша реалізація і ваше просвітлення. І коли ви тут з цим тілом і умом дайте собі можливість стати одиноким. 

Господь благословляє вас! Нехай у вас буде гарне життя в цьому світі! Знайдіть час для себе! Дуже вам дякую!

 

 

Матангі є дев'ятою формою Великих Махавідій. Вона подібна до Тари. В Тарі сконцентрований непроявлений звук, а Матангі маніфестує собою виражений і проявлений звук.

Первісна пульсація, котра зароджується через самовираження Вищого починає серію вібрацій, що приймають форму наді (тонкого звуку). Це вічне Слово є творець прояву. В проявленні є чотири етапи: стхула (грубий, принцип матерії), сукшма (тонкий, життєвий принцип), карана (причинний, розумовий принцип) та маха-карана (велика причина, первісний ритм). Ці чотири етапи відповідають чотирьом станам свідомості: джаграт (стан неспання), свапна (стан сну), сушупті (стан глибокого сну) і турія (трансцендентний стан).

Є чотири етапи проявлення звуку: пара, пашянті, мадх'яма та вайкхарі:
- Пара: найвищий непроявлений звук що спрямований на проявлення (Тара), це махакарана, що перебуває у Муладхарі;
- Пашянті: слово, яке сприймається, це карана (причина), розташована в Маніпура чакрі;
- Мадх'яма: слово в середній тонкій області між пупком і горлом (Анахата);
- Вайхарі: проявлене акустичне слово і звук, мовлення (Матангі).

Матангі має зеленувато-темний колір обличчя. Її ніжні кінцівки мають сяйво сапфіру. Вона відома як Уччіста Чандалі. Маті – мислячий розум, а мата – думка. Непроявлене Слово сприймає себе для прояву, а потім досягає мислячого розуму для висловлювання (Матанга). Коли слово висловлюється серцем та сформульоване розумом, це Матангі. Слово первозданної чистоти стає кольоровим під час висловлювання. Мова походить від Вищого Джерела, висловлюючи лише частину Його слави, звідси й назва Уччіста Чандалі.

Вона мантріні Лаліти. Вона представляє силу тяжіння Лаліти. Її головна мета – привести людей до Лаліта-упасани. Вона – акаршана і ваш'я прадхана девата. Лаліта використовує цю мантру, щоб залучити до себе відданих, тим часом як відданий вважає, що він залучає Лаліту до себе. У цьому секрет Матангі. У її мантрі є прогалина, в якій слід вставити ім'я людини, сіддха або Бога, якого хтось бажає привабити. Без заповнення цієї прогалини мантра є не повною, і взагалі вона тоді не є мантрою.

Каста, віросповідання та колір шкіри не є перешкодою, Матангі є чандала-кан'я. Темного кольору та пишної форми, Вона є чандалі. Слово чандала також є символом Сушумни. Отже, чандала-кан'я означає – Кундаліні. Матангі – це також Сарасваті. Як і богиня Сарасваті, вона керує мовою, музикою, знаннями та мистецтвом.

Ом Хрім Ейм Бхаґаваті Матанґешварі Шрім Сваха

Країна, у якої відсутня національна самосвідомість, неухильно рухається до занепаду. А національна свідомість формується під впливом національної культури та літератури. Громадяни тої чи іншої країни щасливі, якщо вони усвідомлюють свої базові, невід’ємні права. А щасливі люди не будуть чинити злочин, тому що в Бога вони вірять більше ніж в гегемонію страху. Якщо ж в суспільстві відсутній порок, то воно неминуче розвивається та розквітає.

Пайлот Бабаджі З книги "Гімалаї говорять"

Ом Намо Нараяная

Демонічні сили завжди використовують страх як зброю і союзника у своїй діяльності. Однак, якою б не була темрява невігластва вона завжди відступає перед будь-яким, навіть самим незначним, проявом світла. Світло знаходиться в кожному з нас і воно може дуже легко та ефективно розвіяти морок не тільки нашого ума, а й бути причиною трансформацій ззовні. У Всесвіті завжди все збалансовано, і коли активізовуються демонічні (ракшасичні) енергії, то це прекрасна можливість для людей зі світлими, духовними і божественними якостями проявити свою силу і природу. Господь завжди на боці тих, хто непохитний у своїх намірах. У нас є велика сила санкальпи (наміру) і велика сила віри, що здатна на неймовірні речі. Також ми мажмо підтримку Гурудева Пайлота Бабаджі, котрий вірить в кожного з нас. Людина, що ступила на шлях духовності і розвитку, сама по собі, вже не є просто так. Така людина має в собі великий потенціал і енергію для неабияких звершень. Ми творимо реальність і сьогодення. Наші думки мають реальний матеріальний прояв. Наша молитва і мантра завжди приносить результат. Наша молитва і допомога світові – це допомога самому собі, адже ми є невіддільною складовою цього світу. Бабаджі рекомендував читати гурумантру. Благословіння Бабаджі завжди є з кожним із нас. Коли багато душ об’єднуються в спільній роботі, то це призводить до гарних результатів.

Пропонуємо долучитися до спільної молитви, медитації через читання гурумантри або об'єднатись в інший сприятливий для кожного спосіб. Центр Пайлота Бабаджі у Рівному вибрав 21:00 за Київським часом для спільної духовної роботи на благо всіх нас. Кожен може долучитися до запропонованого або використати для себе іншу форму, так, як підказує йому серце.

Йогі Іша

Як хороший та довговічний будинок починається з фундаменту, так і Яма-Ніяма мусить бути в основі будь-яких практик. Принципи Ями і Ніями ні в якому разі не можна нехтувати. Самі по собі вони є дуже могутніми. Коли вони приходять у життя практикуючого, то розкривають і розвивають приховані сили нашої вищої природи і нашого ума.

ЯМА (смерть)

Яма – це обмеження, що стосуються нашої діяльності і певної активності розуму.

1. Ахімса (ненасильство). Означає не вбивство, або ненасильство. Це перше і дуже важливе правило стосується не тільки фізичного вбивства будь-якої живої істоти, а й думок про шкоду чи посилання негативних вібрацій стосовно всякого прояву життя. Дотримання ахімси дає велику силу, коли наша ахімса стає досконалою, то це ніби наш щит від негативно впливу зовні. Сила ахімси може захистити нас від непередбачуваного лиха, від негативних емоцій і чужорідних вібрації. Якщо розвивати в собі ахімсу, контролюючи бурхливу фантазію та емоції, то наш ум стає дуже потужним і здатним до досягнення поставлених цілей, адже ніхто не може нашкодити такій людині, котра перемогла свої лихі схильності.

 

2. Сатья (правдивість). Коли ум виявлений він перестає брехати. В першу чергу треба не брехати самому собі. Людина часто живе в ілюзії і брехні котру сама для себе створила, і слова такої людини не мають сили. Якщо людина позбавиться від брехні самому собі, то життя кардинально зміниться. У правдивої людини збільшується сила слова і сила думки, санкальпа такої людини стає неймовірно сильною, і що б не було сказано такою людиною, то це мусить статися.

 

3. Астея (не вкради). Це правило стосується не тільки присвоєння чужого майна чи речей. Воно іде набагато далі і має відношення до всього що оточує людину. Людина часто бере те що їй не належить і навіть не підозрює про це. Людина бездумно використовує природу для власного збагачення і торжества "его". Астея – це вдоволення тим, що нам потрібно і що нам посилає простір, а не те, що хоче ненаситний людський розум. Це стосується не тільки матеріальних речей. Емоційний голод часто штовхає закохану людину на неадекватну поведінку постійно щось вимагаючи від об’єкта свого поклоніння. Вдоволена собою людина ніколи нічого не просить і не вимагає, тому все необхідне само приходить до такої людини.

 

4. Брахмачар’я (стриманість). Велика енергія приходить, якщо дотримуватися стриманості у своїх емоціях і сексуальній поведінці. І це правило в першу чергу стосується ментального контролю і контролю своїх фантазій та уяви. Цнотливість робить нас подібними до дітей, а дітям відкриті всі шляхи, і тоді все є можливим. Санкальпа (сила думки) та вікальпа (сила уяви) неймовірно могутні у того хто контролює свої пристрасті. Не можливо отримати щастя в бурхливому потоці неконтрольованих пристрастей.

 

5. Апаріграха (не накопичення). Страх штовхає людину до надмірностей, але ж ми нічим насправді не володіємо, навіть власним тілом. Для того щоб зробити вдих, необхідно видихнути повітря, коли ми не відпустимо щось, то нове не може прийти до нас. Ті, хто відпустили все, володіють цілим світом, адже вони завжди відкриті до будь-яких речей в цьому світі. Коли ви навчитеся відпускати, то ви навчитеся і приймати. Часто людина тримається за те, що їй давно уже не потрібно. Видихніть і вдих трапиться автоматично, видихніть і життя прийде і прийде любов.

 

НІЯМА (відродження, воскресіння)

Ніяма (відродження) – це те, що слід робити і розвивати у собі.

Біль і радість, перемоги і поразки, здобутки і втрати, всі ці іпари протилежностей супроводжують нас потрясаючи всю нашу природу. Хтивість і бажання заставляють рухатися по замкненому колу. В усіх християнських школах говорять, що гріховність – причина усіх проблем, а ліки, то є сповідь і покаяння. Багато людей ходить до сповіді, але гріхів не меншає. Визнаючи себе грішником сповідник намагається здолати гріховність, і це схоже на людину, яка хоче підняти палку на якій стоїть (як це в неї виходить не важко здогадатися). Не можливо підняти гріх стоячи на ньому і визнаючи себе грішником. Необхідно відійти в сторону і уявивши себе праведником стати ним. Сповідь потрібна для того, щоб очистити канали, по яких під час причастя у вигляді вина-крові та хліба-тіла має потекти Вода Господня, відтворюючи нашу істину природу Дітей Божих.

 

1. Шауча (чистота). Як добра господиня слідкує за тим щоб у будинку було прибрано і чисто, так і йогин мусить дотримуватися правил чистоти відносно своїх тіл. Кожного дня ми чистимо своє фізичне тіло від зовнішнього і внутрішнього бруду, так й інша наша природа потребує подібних процедур. Є, наприклад, інформаційний бруд що іде з різних джерел. Чужі ідеї та думки намагаються проникнути та захопити нашу увагу. Підтримуючи у чистоті наше тіло ми оберігаємо себе від вірусів і бактерій. Підтримуючи наш розум у чистоті ми оберігаємо від вірусів чужорідних мислеформ нашу тонку природу і наше життя. Жити не своїм життям небезпечно.

 

2. Сантоша (вдоволеність). Цей стан притаманний духовно зрілим людям. Є люди які постійно невдоволені: погодою, роботою, сусідами, владою, невдоволені самі собою. Коли людина вдоволена, то вона щаслива. Всі хочуть бути щасливими і це є нормально, адже божественному властива Ананда (блаженство). Бог абсолютно вдоволений, блаженство відходить від Його самого, тому, що Він є всяка повнота і Він ні в чому немає потреби. Люди теж хочуть відчувати повноту, але часто реалізовують це через зовнішнє збагачення. Їхні дії проявляються як неконтрольоване і безумне накопичення грошей, матеріальних цінностей, бажання влади та слави теж є спроба відчути наповненість. Але наповненість – це стан внутрішній і вдовільнити його можна тільки з середини. Святі, маючи мінімальну кількість матеріальних речей, були взірцем вдоволеності і блаженства. Шукайте перш за все Царство Боже і всі інші потреби будуть задоволені разом з Ним – говорив Христос. Також він казав, що Царство Боже всередині нас. Ті, хто реалізував ці слова були і є справжніми володарями світу, їхня влада і багатство завжди є повними. Радість притягує радість, любов притягує любов. Отож, якщо будете вдоволені, то притягнете до себе все те, що вам необхідно. Також уникайте товариства людей котрі постійно проявляють невдоволеність. І навпаки – шукайте контакту з людьми що можуть дати вам позитив. Оточення це дуже важливо. Негативна інформація, яка запускається в суспільство створює егрегор, котрий потім працює сам на себе, створюючи все нові і нові форми свого вираження. Поширюючи негативну інформацію ми працюємо на цей егрегор. Кожен мусить сам визначитися як йому поводитися. Історія людства – це реальність з якою можна і потрібно працювати.

 

3. Тапас (аскеза, тепло, жар). Слово тапас походить від кореня "тап" – горіти. У всьому є тапас. Енергія тапасу дозволяє курці висидіти з яйця курча. Енергія тапасу дозволяє реалізувати задумане. Будь-яка практика може бути тапасом. Вогонь тапасу може переплавити всю нашу природу. Тапас породжується від регулярної практики і концентрації. Коли розум, що направлений всередину запалює тонкі вогні тапасу, то починається рух однонаправлених енергій. Сила думки і уяви збільшується і може розвинутися до здатності робити неймовірні речі. І коли ця Сила направлена до центру, до душі, то може розкрити нашу божественність і привести до безсмертя.

 

4. Свадгья (самопізнання). Слово, котре визначає це поняття перекладається як "вивчення". Але слово "сва" перекладається як "свій", тому свадгья означає самовивчення або вивчення чи пізнання свого "Я". Можна вивчати священні писання і в такий спосіб наблизитись до пізнання, але писання не мають в собі абсолютної істини. Тільки пізнання самого себе може привести до правди та істини. Пізнаючи себе ми пізнаємо свою божественність і божественність всього, що нас оточує.

 

5. Ішвара пранідхана (відданість Господу). Ішвара – це Господь на санскриті. Відро з водою не може бути океаном. Але коли занурити відро з водою у океан, то вода у відрі стає океаном.  Коли ми занурені у Господа (Ішвару), то ми стаємо Океаном. Ми – Океан. Треба пам’ятати про це. Основна ціль йоги може бути досягнута коли розум направлений на вищу ціль.

Уява стає реальністю. Можливості народжуються з уяви. Любов дуже сильна. Вона змушує Безформене приймати форму, Безстрашно Бога наділяє бажаннями. Багато працюєте і ви будете успішні. Темрява життя пропаде. Коли є зусилля, благословення зійде. Щоб знайти благословення Бога і Гуру потрібно пройти через важкі практики. Прогрес на Землі дуже швидкий, а в інших світах дуже уповільнений.

1 тіло
Мулдхара чакра. Земля. Аннамая коша. Стхула деха. Фізичне тіло.

2 тіло
Свастхіштхана чакра. Вода. Пранамая коша. Сукшма деха. Ефірне або небесне тіло, тіло емоцій

3 тіло
Маніпура чакра. Вогонь. Маномая коша Астральне тіло. Сукшма шаріра. Інтелект.

Наука про прану, поле битви енергії, розуму і знання, вогняне тіло, вогонь розуму і логіки, перехідна точка від зовнішнього до внутрішнього, мислення, розвивається досвід який виходить за межі емоцій, але це тіло приходить разом із самскарами мільйонів прожитих років, може прийти прарабдха карма і пам'ять попередніх втілень, активізуються вічари (мислеформи), ахамкара створює індивідуальність.

4 тіло
Анахата чакра. Повітря. Вігьянамая коша. Манаса деха. Сукшма шаріра. Тіло психічного ума. Ум.

Це тіло зв'язано з гіпнозом, телепатія, магія і т.д., розуміння мотивів інших людей і читання думок. Час не може його зупинити. Може висловлювати думки без слів. Може зробити з людини кого завгодно. Може подорожувати поза тілом. Безкінечні можливості, його активність проявляється в тонкому світі, в нього немає границь. Світ цього тіла іде від самої душі, це суб'єктивний прояв душі.

З цього тіла починається поле ілюзій і обману, тому, що руйнуються принципи матеріального тіла. Основи світу четвертого тіла не є предметами звичайного світу, це дещо незвичайне, це цілком суб'єктивний світ. Те, що відбувається в четвертому тілі не можливо перевірити.

Сідхи. Душа тягне вверх, а це тіло заставляє бути в межах манаса шаріра. Це тіло впливає на три нижчих тіла і може їх розвивати. Процеси, які відбуваються в манаса деха (четверте тіло) можуть бути тільки уявними, але їм дійсно є місце. Які б не проявлялися сідхи, то це все дарунки четвертого тіла. Еле це найнебезпечніше місце, котре зачаровує і створює пастки.

В кого немає тіла ума (четвертого тіла) – той не людина. Цим тілом необхідно вміти користуватися. Ум візничий десяти органів, але не хазяїн. Він тільки інструмент. Ум необхідно зробити йогом і вирвати Кундаліні з його впливу. Тіло ума має пройти через практику і вправи. Це не шлях праведності чи гріховності, це шлях божественності й безстрасності.

Ум – це дуже великий прикладний центр. Це найкорисніша річ у світі. Якщо ум виявлений, то він не бреше. Ум стає фальшивим, коли намагається захопити органи під свою владу, ставши їхнім хазяїном. Спостерігайте за собою, дивіться збоку, на тіло, на рухи, на свій стан під час активності. Якщо станете простим свідком то легко знайдете місцезнаходження власного ума. Правильно застосована уява – це наука. Це є дар четвертого тіла. Сила знаходиться в середині тіла ума і зв'язана з матеріальним світом. Якщо четверте тіло розвинене повністю, то людина вільна від сідх.

5 тіло
Вішудха чакра. Акаша (простір). Анандамая коша. Атміка деха. Карана шаріра. Тіло душі., Адітья лока (сонячний світ),
Йому мільйони років. За допомогою сили санкальпи підняти Кундаліні в четвертому тілі і ввійти в п'яте тіло душі.
Все самовизначення знаходиться в четвертому тілі, а п'яте — це повна не урізана версія четвертого, але воно не є психічним, в ньому немає бажань. В 5 тілі ніякі знання вже не потрібні. Ніякі пізнання і наука не ввійдуть в п'яте, там прийдеться піднятися над усім людством. Для розвитку перших чотирьох тіл можна вчити і примінювати знання світу, а 5 тіло можна сказати є стислим довідником. Після п'ятого тіла залишається тільки Божественна субстанція – це восьма ступінь йоги.

6 тіло
Агья чакра.Немає елементу. Тіло Брахмана, Брахма шаріра. Космічне тіло

На цьому рівні все занурене в Брахман, відсутність ахамкари (Его). В шостому тілі є можливість зустрітися з Вищою Душею. Тут поки немає ні не свободи ні залежності. Тут все зливається у одне, в усвідомлення і реалізацію. "Ахам брахмасмі" або "Я є Брахман" – гімн шостого тіла.

Активна лиш мала частина мозку. Велика його частина очікує пробудження. Центр всередині мозку божественний. Його називають третім оком, і це надприродний орган. Як тільки він відкриється, сенс життя може бути зрозумілий, а загадка – розгадана.

7 тіло
Сахасрара чакра. Немає елементу. Мукта деха. Тіло нірвани. За межами всього.

Сім тіл – сім чакр. Все запечатано в середині трьох тіл: фізичного, тонкого і астрального. Душа покрита астральним тілом – карана-шаріра, астральне – сукшма-шаріра, яке є продовженням фізичного тіла. Вона теж активна, тому, що астральне тіло – це Чітта, а сяйво Атми відображається в Чітті.

Хрідая-пуруша розміщена в Брахмарандхрі (отвір в районі голови), розмір якого з великий палець, над ним розташована Сахасрара-чакра. Над нею простір чідакаша. Чідакаша – місцеперебування Чітти, тобто астрального тіла. На нього світять промені свідомості Атми. Коли манас і прана досягають чідакаши, вони поглинаються самадхі, тому, що закінчують будь-яку діяльність. Це місце зупинки всіх вріті (хвиль та вібрацій ума і матерії).

Чотири стани свідомості:
1. Джаграт (стан активності, неспання). Під час джаграт світ пізнається через 5 органів, але в основному через очі, тому дживатма (жива душа) в джаграт знаходиться в очах.

2. Свапна (стан сну з сновидіннями). В свапні джіва перебуває в шиї і все, що було в джаграт переходить в тонку форму в канал "хітта" поряд з горловим центром. Все, що переживається в свапна приходить з горла.

3. Сушупті (глибокий стан сну без сновидінь). В сушупті душа перебуває в районі серця "хрідая прадеша". Життєдіяльність тіла іде з серця, коли серце не б'ється – тіло не рухається. Сердечний центр – це місце самадхі одночасно і тіл, і органів відчуття, і дій.

4. Турія (стан, що йде далі ніж стан сну без сновидінь, це по суті пробудження). Уму потрібен відпочинок. Турія – це самадхі (відпочинок) для ума. Самадхі ума – це усвідомлення своєї суті. Стан самадхі – це подорож до світла в якому немає двоякості і сумнівів.

Душа дивиться через очі. В сампраджнята самадхі (самадхі з умом) дживатма знаходиться в Аджна-чакрі, це центр божественого зору і третє око Шиви.

В асампраджнята самадхі (самадхі без ума) дживатма знаходиться в Брахмарандхрі. Свідомість – це Пуруша. Тепер свідомість розділяється на усвідомлення чистого безякісного Брахмана (свідомість Всесвіту) і ту, що перебуває в з'єднанні з тілом – пінда шаріра. Пінда шаріра в свою чергу розділяється на чисту форму, яка називається Атма і на джіватму.

Пробудження Кундаліні.
В пробудженні Кундаліні важливу роль відіграє прана. Йоги повинні неабияк вправлятися в пранаямі. Є багато пранаям для підняття Кундаліні. Тіло і ум – інструменти для досягнення, а міст – це дихання і життя. Треба підготовити себе до того, щоб залишити тіло і ум, там прийдеться іти від визначеності до невизначеності, від мудрості до відсутності мудрості. Тоді, коли пізнається непізнанне буде зустріч зі своєю суттю. Для цього треба стрибнути в трансцендентне. Після трансцендентного стрибка ми приземлимося там, де ми є по-справжньому, це буде об'єктивна реальність і відчуття буття.

Самадхі – це стрибок і зупинка в пустоті, в великій пустоті, там де закінчується рух і життя. Ця пустота не як відсутність, а як джерело з якого все вийшло. Там життя не рухається назовні чи в середину, там – рівновага, а для цього необхідно одночасний стрибок розуму і тіла. Ум боїться зробити цей стрибок в пустоту, адже він (ум) втратить свою владу. В пустоті приходить справжня реалізація.
САМАДХІ – це ДОРОГА, ПРАВДА і ЖИТТЯ.

З книги Пайлота Бабаджі Кундаліні