Шива в Самадхі означає, що Самадхі – це Шива, а Шива – це Самадхі. Шива означає тіло всіх людей, котре складається з Матерії та Свідомості (Елемент Усвідомленості), тобто:

ШАВ – означає мертве тіло + Е – енергія Усвідомленості = ШИВА – Вища свідомість

Удвох вони об’єднуються як ШИВА. Якщо ви в Самадхі, то ви Шива. Якщо Шива в Самадхі, то ви також в Самадхі. Отже, Шива – це безкінечність в Самадхі. Шива став Існуванням, Буттям і це Абсолютна ІСТИНА. Якщо Шива відсутній, то вас також немає в цьому світі, і також ніщо не існує в цьому світі. Якщо Шива продовжує сидіти в Самадхі, це означає створення світу і продовження його тривалого існування. Його Самадхі може бути зупинено тільки через любов. Ваша любов – це любов людської істоти, дитини, матері, дорослого, чоловіка чи жінки. Любов, як симпатія. Любов, як доброта, співчуття. Це означає, що любов – це ваша усвідомленість. Любов – це ваша Віра. Ця Віра є вашим центром гравітації. Ви можете йти куди завгодно, але ви повинні прийти до Самого Себе Істинного. Якщо ви не переживаєте любов, повагу до Самого Себе Істинного, то ця любов не допоможе вам стати серцем, а ваше серце – вхід до божественного Шиви. Відкрити серце – це означає стати божественною свідомістю, стати Шивою, стати вищою істотою. Отже, вертайтесь – вертайтесь до Самого Себе Істинного.

ПРОСТО ЗУПИНІТЬСЯ

ЗУПИНІТЬСЯ НА МИТЬ, тому що ви – не тіло. Ви не ум. Ви не інтелект. Ви можете пізнати, хто ви є, коли прийдете до Самого Себе у стані Самадхі. В Самадхі весь Всесвіт постає перед вами, тому, що ви є джерелом. Ви і є Істина. Ви – це Граничне, Першооснова. Ви – початок, і ви – кінець. Отже, якось ви всі повернетесь до Самого Себе. Перебувайте в Собі. Перебувайте в тілі, умі, душі.

Рухайтесь поступово – від кожного шару існування – від кожного рівня існування чи рівня свідомості – від кожного елемента, повільно, так, ніби ви повертаєтесь додому. Це і є призначення вашого життя. Це дім – це ваша ІСТИНА – ваша – ВИЩА СВІДОМІСТЬ.

 Попереднє < Зміст > Читати далі

Самадхі в Сасарамі

Обставини нашого життя мінливі. Я завжди намагався пристосувати під себе швидкоплинний час, а він постійно втікав від мене.

Стояла чудова пора року, коли все навколо цвіте і пахне. Здавалося, що саме повітря в Сасарамі, провінція Рохтас, наповнене вібраціями духовності, тоді як у Кеймурі палахкотіла пожежа ненависті, міжкастової ворожнечі та насильства. Люди були залякані та неймовірно страждали. І саме в цей самий час світло духовності поширилося з Сасараму на всі боки. Всюди почали говорити про йога, який прийшов у ці місця, щоб поширювати світло духовності. Казали, що його звати Пайлот Баба, Махаріши Капіл Адвайт. Здавалося, що сама природа цих місць допомагає донести до людей добру звістку.

На Джи Ті Роуд, неподалік бензоколонки, росло кілька дерев ашоку. Це місце стало для людей центром тяжіння. Тут я сидів на веранді невеликого будиночка в оточенні дерев і розмовляв з людьми, багато з яких приходили здалеку.

Джаганнатх Сінх хотів силою свого наміру перетворити майбутнє рідного краю, поєднавши його з духовністю. Для нього цей процес був не новий. Цей чоловік похилого віку тихо посміхався, занурений у думки про те, як вписати нові, прекрасні сторінки в книгу історії. Він виглядав як символ спокою, серйозності, скромності та твердої віри. У минулому він був членом Ради міністрів штату Біхар. Все своє життя він присвятив боротьбі за свободу рідної країни, боровся за незалежність, був революціонером. У минулому він був близько знайомий з такими великими людьми, як Махатма Ганді, Джавахарлал Неру та Субхаш Чандра Бос. Проте він анітрохи не зазнався. За характером його можна було порівняти з текучою водою, він був таким самим простим і гнучким. Його молодший брат, Бадрі Бабу, не мигаючи стежив за тим, що відбувається.  Жителі Сасараму прагнули на практиці довести своє прагнення стати на шлях духовності.

Між деревами ашоки йшла вузька вуличка, Джи Ті Роуд, яка вела до того будинку, що виконував для людей роль ашраму. На веранді цього будинку стояв Прадіп Нараян Сінх на прізвисько Лал Бабу. Він також намагався перетворити минуле на сьогодення. Неподалік було кілька галявин, цнотливо прикритих яскраво-зеленою рослинністю. Хоча природа по суті своїй оголена, але як сором'язливо і жіночно вона прикриває свою наготу цим зеленим вбранням! Джаганнатх Сінх намагався виманити мене на цю траву. Я послухався його. Я теж плив на кораблі спогадів, намагаючись одночасно змінити теперішнє на краще.

Я знав і про те, що сталося в минулому, і про те, що мало статися в майбутньому. Я був знайомий з Джаганнатх Сінхом, сімдесятилітнім революціонером, який присвятив своє життя завоюванню свободи. У минулому він здійснив багато подвигів. Він ховався в лісах і в очеретяних полях, ведучи партизанську війну з англійцями, не заплющуючи очей ні вдень, ні вночі. Він ніколи не боявся битв і тому не знав, що таке ланцюги колоніальної неволі. Іноземні загарбники не могли поневолити його сміливий дух.

Поки країна не здобула незалежність, він бився за ідеали свободи. З одного боку, він зіткнувся з поневіряннями, з якими стикаються борці за свободу, а з іншого – він був сином благородного феодального роду, і тому був оточений розкішшю. Але ця благородна людина обрала шлях служіння Батьківщині. Після того, як країна здобула незалежність, він довгий час був членом Кабінету міністрів штату Біхар. Після здобуття Незалежності він присвятив себе служінню народу. Коли він отримав титул міністра, то анітрохи не змінився, він був тією самою людиною, що й раніше. Він завжди прагнув істини, прагнув служити людям. Сьогодні Джаганнатх Сінх знову хотів служити людству, розповсюджуючи серед людей ідеї духовності, і тому він проявляв велику активність на вулицях Сасараму. Він досягав успіху у всьому, за що б не взявся, і завдяки його зусиллям все місто перетворювалося на очах.

Є час, коли треба йти, а іноді слід зупинитися на своєму шляху. Іноді дорога пряма, а іноді – звивиста. То перехрестя, то небезпечний поворот, то – дорога, що йде в безкінечність.

Я пов'язаний з такими місцями, як Сасарам та Бісунпура. Я постійно занурююсь у події минулого, але ось дивовижна справа – люди тут вірять, що я загинув у боях за свободу і вшановують мою пам'ять. Через багато років Бадрі Бабу та Джаганнатх Сінх воскресили спогади про мене.

Після періоду творення завжди настає час руйнування. Лише одну мить тривають спогади про те, що сталося. Люди йдуть і приходять у цей світ. Але люди не замислюються над тим, що відбувається. Вони думають лише про свої насолоди, про своє індивідуальне щастя. Все це відбувається відповідно до законів карми. Всі приходять у цей світ для того, щоб піти, всі пов'язані з безжальним циклом народження та смерті. Природа надає всі свої елементи в користування людині, але вона все одно прагне вперед, біжить, не звертаючи ні на що уваги. Так і завершується цей споконвічний цикл. Розвиток – занепад, від зовнішнього до внутрішнього і навпаки.  Хтось народжується, хтось вмирає.

Природа сповнена загадок. Людина дедалі більше заплутується у житті, і дедалі більше віддаляється від природи. Хіба людина не розуміє, що коли їй настане час покинути цей світ, вона не зможе нічого забрати з собою? Тут вона залишить і свої спогади, і все, що було їй цікаво у житті. Йде тільки вона сама, а коли знову втілюється у цьому світі, то історія її життя починається з чистого аркуша. Щоночі людина засинає спокійно, впевнена, що ранком прокинеться і побачить світ навколо себе таким самим, яким вона його залишила, коли засинала. Однак смерті вона страшиться, бо не впевнена у тому, що знову втілиться у новому тілі. Якби в людини існувала тверда впевненість у тому, що після смерті станеться нове народження, то в її серці не було б сум'яття, вона не сходила б з правильного шляху, не мучилася б постійними питаннями про сенс життя.

Щоб навчити людей любити один одного, щоб показати їм шлях духовності, я й приїхав у долину Кеймура. Завдяки зусиллям Джаганнатх Сінха, Бадрі Бабу, Прадіпа та Санджая Сінха я залишив свою обитель у Гімалаях і приїхав до Сасараму. Все тут було для мене рідним. Все було моє, але я не належав нікому. Всі були прив'язані до мене, а я ні до кого не прив'язаний. Я був простим мандрівником, хлопчиком, який народився в селі, розташованому не так далеко від цих місць. Я виріс, граючи на вулицях Сасараму, поки не став мандрівником і пішов у Гімалаї.

Здається, ще вчора я покинув рідне село, щоб перебратися до міста, а потім відкинув і міське життя заради гімалайських печер. Гімалаї усьому мене навчили, а я вирішив передати це знання людям. Гімалаї – це прекрасне місце, де людина почувається вільною, де немає дуалізму, симпатій та антипатій, ворожнечі та прихильності. Немає і розслаблюючої розкоші. Зазвичай краса походить від розуму, але краса Гімалаїв – це краса істинного знання. Гімалаї вказують усім живим істотам шлях до спасіння. І вони послали мене до Сасараму, щоб я передав людям добру звістку, поділився з ними нагромадженими знаннями, щоб розповів про ту величезну силу, що прихована в кожній людині.

У минулому я був прив'язаний до цих місць, до матеріального світу та його багатств, відчайдушно борючись за своє місце під Сонцем, але потім я прокинувся і зрозумів, хто я насправді. Я зрозумів різницю між матеріальним і духовним початком, усвідомив, у чому різниця між світлом і темрявою. Моє сьогоднішнє життя базується на всіх тих одкровеннях, які я отримав учора. І ось, я стояв на веранді, занурений у ці спогади, різноманітні думки то з'являлися, то зникали.

Люди приходили в моє життя і йшли з нього, подібні до океанських хвиль. Я згадував людей, з якими спілкувався протягом свого життя, а прохолодний вітерець нагадував про те, що наближається осінь.

Веранда, на якій я стояв, виконувала безліч різних функцій. Вона перетворювалася, то на університет, то на лікарню, то на ашрам, а іноді ставала навіть залом засідань парламенту. Іноді ця веранда ставала тим місцем, де проводяться поетичні змагання, а іноді лабораторією космічних досліджень. Однак людина завжди залишається людиною. Її его дуже сильне, тому люди, які збиралися на веранді, лише на словах заявляли про свою єдність з усім всесвітом, а насправді ця веранда частенько перетворювалася на арену, де стикалися особисті амбіції людей.

Містечко Сасарам, яке саме по собі є історичним пам'ятником, у ті дні стало предметом жвавих дискусій. Адже сюди прийшов великий йог, щоб поділитися своїм досвідом.

Люди говорили всяке. Хтось був сповнений цікавості, а хтось сповнився духовної запопадливості. Я хотів вказати людям шлях до просвітлення, до пізнання самих себе, і мав намір продемонструвати їм на прикладі самадхі, які безмежні можливості має кожна людина. Моє майбутнє самадхі збиралося стати частиною історії. У зв'язку з цим очікувався приїзд міністра залізничного транспорту, Кадера Пандея, на якого з особливим нетерпінням чекали Джаганнатх Сінх і Гіріш Мішра. Люди задумалися про благо всього суспільства, а з іншого боку почали усвідомлювати цінність кожної окремої людини. Але найбільше люди мріяли стати свідками дивовижної події, самадхі.

Відповідно до законів природи, щось перебувало у часі розквіту, а щось перебувало в занепаді. Це можна було б сказати й з приводу всієї країни в цілому. Але коли люди йдуть на поводу у власного его, то в суспільстві починає процвітати корупція та гонитва за матеріальними цінностями. Тоді країна починає занепадати, а політика перетворюється на арену битв між непримиренними противниками, розсадник інтриг та підступності. Тут уже не йдеться про людяність, а честь та совість продаються. Те саме стосується і нашого штату, штату Біхар. Тут корупція досягла небувалого розмаху. Брахмани та нижчі касти перебувають у стані безперервного протистояння. Однак на деякий час ворожнеча згасла перед обличчям духовного пошуку. Тут зібралися і відомі юристи, і політики, і бізнесмени, і поети, і професори.

Люди прибували з усіх боків, збиралися, подібно до хмар у період дощів. Я поринув у стан самадхі для того, щоб продемонструвати безмежні можливості людини. Людям було дивно дивитись, як мене за життя закопують у землю. З одного боку, вони боялися дивитися на це, а з іншого їм було дуже цікаво. Небо, здавалося, намагається нам щось повідомити, як і сама природа, яка принишкла в очікуванні. Звірі та птахи кружляли навколо місця, де ми збиралися проводити самадхі. На цю церемонію були запрошені астрологи та заклинателі. Люди поперемінно піддавалися то позитивному, то негативному настрою, вагалися між надією та розпачем. Не бракувало й репортерів різних видань.

На церемонію приїхав міністр з уряду штату Біхар, Шанкардаял Сінх, який з цікавістю розглядав місце майбутньої церемонії. Приїхав міністр Ел.  Пі.  Шахі разом зі своїми наближеними. Люди приходили зі щирими благословеннями, із глибокою вірою. Церемонія перед самадхі була відкрита урочистим засіданням. Першим на сцені виступив голова Конгресу, який вивчав проблеми мови бходжпурі, міністр Прабхунатх Сінх, який у своїй промові зупинився на причинах, через які нині мова бходжпурі занепадає. Він розповідав і про ті часи, коли ця мова переживала пору свого найвищого розквіту, а на закінчення заспівала на бходжпурі кілька балад.

Виступали й інші оратори, такі як Шива Сінх, відлюдник із гхату Сарасваті Гіта та відлюдник із хатини Точор. Вони ділилися своїми роздумами про душу. Ніт’янанда також поділився з нами скарбам своєї думки. Кожен намагався якнайдалі просунутися на своєму шляху. І серед усього цього хаосу Джаганнатх стояв непохитно, як скеля, а на його губах грала чудова усмішка.

Тут також була присутня група лікарів та медичних працівників, які збиралися уважно спостерігати за тим, що відбувається. Лікарі приєднали до мого тіла різні датчики, з'єднані з пристроями, які повинні були відзначати всі зміни у стані мого організму. Вони хотіли дослідити стан самадхі з наукового погляду. Попри те, що стояли холодні зимові дні, всі медичні працівники від напруги спливали потом. І це було неспроста, адже вже за двадцять дві хвилини вони могли спостерігати повну зупинку серця, і датчики перестали показувати криву, яка буває, коли серце б'ється. Показання кардіоприладів повністю збігалися з тими, що бувають у людини після інфаркту. У перші три хвилини серцевий ритм нічим не відрізнявся від звичайного, але поступово він дедалі більше сповільнювався, поки раптом зовсім не припинився. На дві довгі хвилини моє серце повністю зупинилося, а потім воно то починало битися, то сповільнювало, то прискорювало свій хід. Погляди всіх людей були приковані до медичних приладів, які показували роботу серця. Воно знову зупинилося приблизно на чотири хвилини, коли моє дихання було особливо глибоким. В цей час мої очі виглядали дуже дивно, але через деякий час все знову прийшло в норму. Так це й продовжувалось: серце то прискорювало своє биття, то сповільнювалося. Поступово лікарі заспокоїлися, їхні обличчя вже розцвіли посмішками, коли моє серце зупинилося. Інші прилади теж не показували жодних ознак життя у стані мого організму. Таким чином, минуло двадцять дві хвилини. Лікарі стояли в очікуванні, спостерігаючи за тим, як моє обличчя набувало землисто-попелястий відтінок. Якщо людину з такими показаннями приладів та з такими зовнішніми ознаками привозять до лікарні, то кажуть, що її привезли вже мертвою. Минуло ще кілька годин очікування, але безрезультатно. Кардіограма не показувала ніяких змін, і лікарі, нарешті, сказали, що “Баба помер” і відключили прилади. Однак люди чекали, що через п'ять днів я вийду зі стану самадхі.

У цей час я, розірвавши будь-який зв'язок із зовнішнім світом, мандрував у тонкому світі. Лікарі вже зневірилися. Вони проводили перевірку щодня, але скоріше для проформи.

Йога – це велика наука, можливості якої далеко за межами можливостей звичайної фізики. Тому сучасні вчені не в змозі досліджувати такий дивовижний феномен, як стан самадхі.

Розум сучасної людини вже давно втратив зв'язок з істинним “я”. Справжнє “я” приноситься в жертву науково-технічному прогресу.

З одного боку, можна сказати, що сьогодні людський розум досяг небувалих висот розвитку, з іншого став справжнім інвалідом. І все в ім'я науки.

А людина все одно хоче чогось досягти в цьому житті, однак власний розум не дозволяє їй це зробити, тому що розум визнає лише перемоги та досягнення, і заглушує тихий голос душі.

У Сасарамі я також бачив людей, які намагалися втекти від життя, і разом з тим молили про те, щоб відчути його справжній смак. Усі хочуть жити, адже жага до життя невикорінна, але в міру того, як людина бореться в життєвих перипетіях, вона часто втомлюється, і в неї вже ні на що не залишається сил. Суспільство також змушує людину вести той спосіб життя, який противний людській природі. Деякі так і не можуть змиритися з цим тиском суспільства і божеволіють. Але людині все одно доводиться йти вперед, хоче вона цього чи ні, тому що вона перебуває на межі між життям і смертю, між істиною і кармою, з якою вона пов'язана. Людина хоче йти вперед, але не може, і зупинитись теж вона не може. З людиною відбуваються різні події, незалежно від її бажання.

Все те саме відбувалося і в Сасарамі. Люди занурювалися в пучину розпачу або мали нові надії. Політики сіяли між людьми міжнаціональну та міжкастову ворожнечу. І всі були жертвами цих інтриг: і професора, і політики, і релігійні діячі, лікарі, бізнесмени та міністри. Навіть злодії та розбійники. Люди, чиє життя проходило в атмосфері постійного страху, шукали втіхи. Вони, скуті ланцюгами ворожнечі та прихильності, поваги та ганьби, проводили своє життя у вічному протистоянні один одному. У злодіїв і розбійників у цих місцях руки були повністю розв'язані, тому що вони користувалися заступництвом місцевої влади. Прості люди почували себе спустошеними. Що ж до духовних лідерів, то вони, замість того, щоб спрямовувати уми на правильний шлях, висмоктували з народу останні сили.

Проте кілька днів у цих місцях панував спокій. Люди перестали побоюватися за своє життя. Церемонія самадхі дала думкам людей новий напрямок.

Ніколи ще в історії Сасараму такого не було. На галявині зібрався величезний натовп. Обидва брати, Джаганнатх Сінх і Бадрі Бабу, займалися організацією того, що відбувається. Лікарі вже привели всі свої медичні прилади в стан готовності, чекаючи того моменту, коли буде розкрито місце мого самадхі. Поліцейські теж були насторожі, готові до виникнення будь-яких заворушень, тому що натовп, котрий зібрався, складався більш ніж із трьохсот тисяч людей.

Несподівано прилади, що реєстрували биття серця, ожили й зневірені лікарі знову посміхнулися. Як тільки Бхім Сінх Чаухан зрозумів, у чому річ, то застрибав від радості та вся атмосфера навколо змінилася, наче за помахом чарівної палички. Прилади то реєстрували наявність пульсу, то його відсутність. Через три хвилини серце забилося рівно, і я, вийшовши зі стану самадхі та з'явився перед натовпом.

У такі вирішальні моменти дуже багато залежить від того, як поведеться натовп. Тоді стало ясно, що зусилля Джаганнатха Сінха не були даремними. Йому вдалося зібрати в Сасарамі такий величезний натовп, чого раніше ніколи не бувало. Баба з Гіта Гхату, Свамі Шивананда Тіртх Джи посміхався, бачачи, що серця людей звернулися до духовності. А Свамі Ніт’янанда благословляв народ молитвою “Ом Намах Шівая”.

Я звернувся до народу з промовою, закликаючи кожну людину зробити вагомий внесок у перетворення нашої країни. Після моєї промови до мене підійшли імениті люди Індії та прикрасили мою шию гірляндами з квітів. А голова, Гіріш Мітра, навіть хотів припасти до моїх ніг.  Джаганнатх Сінх і Прадіп Нараян Сінх радісно посміхалися.

Я приїхав у ці місця з метою зробити революцію в умах, змусити людей повірити у власні сили. Адже це були ті люди, серед яких я виріс, хто навчив мене ходити, сміятися, плакати.

Ті знання, якими я ділився з людьми, я отримав у дар від мудреців, які мешкають у Гімалаях. Ці знання тепер належать всьому людству.

Я вважаю, що людяність важливіша за божественність. Я вважаю, що людина має жити зараз і піклуватися про благо інших. Замість того, щоб вдаватися до безплідних мрій про щасливе майбутнє, краще зробити щось реальне. Коли людина змінює своє мислення, то змінюється і її характер, що, своєю чергою, призводить до змін на рівні всієї країни та всього світу. І про це не повинні забувати духовні та політичні лідери Індії, адже саме від них залежить майбутнє нашої країни.

Якщо озирнутися навколо, то ми побачимо, що наша країна все більше й більше занурюється в безодню анархії та беззаконня. І це недивно, адже якщо гроші визначають цінність особистості, то людина перестає бути людиною.

Кожна людина усвідомлює, у чому полягає благо її країни. Але навіть прості люди, виборці, котрі голосують на виборах, сьогодні стали продажними.  Мало того, в серцях людей оселився страх, тому легко керувати ними. Люди бояться за своє життя, а політичні лідери вміло користуються цим страхом. Вони користуються послугами справжніх бандитів, щоб тримати народ у підпорядкуванні.

Насильство і беззаконня – ознаки занепаду, що насувається. Люди сьогодні хочуть змін на краще, тому що вже втомилися від очікування, тому що коли сила волі людини, її мужність і моральний дух починають падати, то і сама людина починає задихатися в такій атмосфері. Коли вона остаточно втомиться від беззаконня, дорожнечі та безробіття, то її серце наповниться революційними устремліннями. Так завжди відбувається. І тоді всі верстви суспільства об'єднаються в єдиному пориві, згуртовані однією думкою, одним прагненням. При такому стані справ достатньо іскри, щоб розгорілося всепоглинаюче полум'я революції.

Проте ситуацію можуть взяти під контроль політичні та духовні лідери. Від них багато залежить. Якщо людина, яка стоїть біля годувальні влади, забуває про свої особисті амбіції та починає думати про благо країни, то стає для своїх співвітчизників героєм, про якого вічно пам'ятатимуть. Згадайте таких великих людей. Вони завжди дотримувались прогресивних поглядів і закликали країну до об'єднання. Цих людей не можна назвати політичними лідерами, ні духовними. То були просто великі люди.

Вони дотримувалися твердих переконань, і їхня віра була непохитною. Вони керувалися високими ідеалами, і все, що не робили, робили на благо людей. І ви всі маєте брати з них приклад. Адже у цьому житті вам нічого не належить. Ви всі отримали дар у природи. Від вас залежать лише ваші вчинки, що формують майбутню карму. І саме ваші вчинки залишаться у пам'яті людей.

Подумайте, хіба щось на цьому світі може належати вам вічно, коли ви самі не вічні? Якось природа дала вам на якийсь час скористатися своїми дарами, але одного разу вона забере їх назад. Однак ваші дії в реальному часі формують майбутнє, ваша карма призведе до нового втілення. Насильство, жорстокість та беззаконня не вічні. Одного разу все це зникне в минулому і стане історією. Тому кожен з вас повинен задуматися про те, що він, перш за все, людина.

Ми перебуваємо в цьому світі з давніх-давен і спостерігаємо за його грою. Справжнє “я” ніколи не вмирає. Змінюються лише вбрання та декорації, які трансформуються залежно від попередньої карми. Ще вчора вам щось належало, але вже сьогодні воно вам не належить. Світ змінюється щохвилини. Це відбувається і зі мною, і з вами. Різниця полягає лише в тому, що я усвідомлюю те, що відбувається,  а ви – ні, тому що ви перестали пізнавати самих себе, збилися з істинного шляху. Що ж до мене, то моє хибне “я” померло, залишилося лише справжнє “я”. А у вас спостерігається прямо протилежна ситуація. Ви розбазарили свою віру, свій справжній характер. Якщо людина має внутрішній стрижень, вона ніколи не зіб'ється зі шляху. Зі шляху збивається той, у кого всередині немає ніякого стрижня, і він вважає, що не існує нічого, окрім проявленого матеріального світу.

Саме про це я говорив, звертаючись до народу зі сцени. Я закликав людей змінити своє мислення, адже саме думка формує намір, саме в ній містяться паростки майбутніх змін. Вона має величезну творчу силу. Вона може призвести людину до звільнення, а може заплутати її остаточно.

Думка – це основа всього. Саме розумові дослідження призвели до високого рівня розвитку сучасної науки. Думка творить і дає натхнення. Без неї було б неможливо складати вірші та писати картини. Саме вона несе у собі насіння майбутніх змін. Вона несе в собі кохання, вона, подібно до краплі, відбиває в собі весь світ. А звідки з'являються думки? Їх живлять емоції людини. А наші емоції та почуття — це голос внутрішнього “я”, вияв божественного начала. Саме тому, змінивши своє мислення, людина здатна змінити суспільство, країну та все людство.

Побачивши релігійну запопадливість натовпу, святий відлюдник з Гіта Гхату розчулився. Я ж намагався розглянути у цьому людському морі Джаганнатх Сінха. Але мій погляд несподівано відірвався від натовпу, і я глянув на небо. Там я побачив образи великих святих минулого, котрі посміхаючись, благословляли нас. Їхні божественні тіла були одягнені в шафрановий одяг, а промені, що виходили від них, торкалися мого тіла.

У повітрі можна було розглянути багато космічних кораблів дивовижної конструкції. Небо було чисте, але де-не-де виднілися легкі хмари. Натовпи людей здійняли пилюку, яка теж клубочилася, подібно до хмар. На сцені сиділо безліч впливових та відомих людей країни. Вони підходили до мене по черзі, висловлювали свою повагу і вимовляли невеликі промови. Джаганнатх Сінх був схвильований, а Прадіп відверто радів.

Люди перебували під враженням від того, що відбувається.  Гіріш Мішра вважав, що перед його очима сталося справжнє диво.

 Я ж переважно дивився на небо і спостерігав за тим, що відбувається там. Я відчував, як звідти ідуть ментальні потоки, що з'єднувалися з моїм ментальним потоком і створювали навколо нову атмосферу. Здавалося, прапор духовності гордо майорить у висоті. Ця нова атмосфера була наповнена благодатними вібраціями, і не дивно – адже багато божественних персон в цей момент благословляли нас. Я був центром загальної уваги, але думав тоді про те, як було б чудово, якби всі люди доброї волі об'єднали свої зусилля, створили спільний намір, що б призвело до позитивних змін у світі. Як було б добре, якби ми з однаковою любов'ю ставилися до всіх живих істот, якби тяжіли не до гріха, а до духовності, якби консервативно налаштовані люди не диктували нам хибні устави.

Я мріяв про релігію, яка була б доступною всім людям, де не було б ні політики, ні кастових відмінностей. Адже наші великі предки говорили про те саме. Про це говорили й Рама, і Крішна, і Агаст’я, і Пуласт’я, і Вьяса, і Васіштха, і Будда, і Рішабхадева, і Махавіра, і Шанкарачар’я, і Ісус, і Арасту, і Мойсей, і Горакхнатх, і Кабір, і Намдев, і Сурдас, і Тулсі, і Чайтан’я та багато інших. Усі вони говорили про людяність. Однак духовні лідери сучасності не хочуть виконувати ці заповіти минулого. Вони перетворили арену битви на систему, спрямовану на те, щоб експлуатувати простий народ. Хіба в таких умовах можна утримуватися від агресії?

Наші сучасники присвятили своє життя гонитві за задоволеннями, але це минущі радості. В них немає духовності.

Я почав спускатися сходами. Люди оточували мене з усіх боків: спереду, ззаду, праворуч і ліворуч. Охоронці та добровольці марно намагалися стримати потужний натиск натовпу. У цей час мій розум був зайнятий пошуком відповідей на ті питання, що мучили його. Адже і сьогодні сотні тисяч людей спрямовують свої зусилля на благо людства та в ім'я миру у всьому світі. Я також докладаю зусиль. Я теж хочу щось сказати світові, залишити в ньому свій слід. Вже довгий час я намагаюся довести до людей ту звістку, яку передали мені Гімалаї, сподіваючись, що в майбутньому ці слова зможуть змінити життя на нашій планеті. Адже води рік і струмків зливаються з водами Інду, а вся природа безперервно передає нам божественні звістки. Чи може людина забути про це? І якщо ні, то вона повинна уподібнитися до річки, що розчиняє свої води в океані.

Гімалайські святі послали мене у світ, щоб я поширював серед людей божественне знання, закликаючи їх до миру та чесноти. Того моменту я бачив, як сотні тисяч людей радісно посміхаються, кричать і славлять мене. Адже в ці місця я прийшов у гордій самоті. Для виконання всіх моїх завдань у мене було лише дві руки, як і у всіх інших людей. Але тепер я бачив сотні тисяч рук, простягнутих до мене, які надихали мене на нові подвиги. Я мушу завжди йти вперед, забувши про самого себе, прагнути втілити свої думки та переконання у реальному світі. Я маю присвятити себе пробудженню духовності серед людей. Я маю стати прикладом для наслідування, джерелом натхнення для людей, які шукають істину. І тоді у світі переможе чеснота. Саме про це мені того дня говорили сотні тисяч простягнутих у мій бік рук.

Коли я озирнувся довкола, то побачив Чандраму Сінх, яка, не мигаючи, дивилася на мене. Вдалині стояли інші люди, Хрідайнараян Сінх, а разом із ним – жителі села. Були серед них і друзі мого дитинства, і люди, серед яких я виріс, і далекі родичі. Раніше я отримав від них любов і ласку, а сьогодні так далеко пішов від них, що й уявити неможливо.

Я розірвав обмежене коло для того, щоб стати частиною нескінченності. Я спостерігав за цими людьми, спостерігав за собою. Так, я давно вже позбувся прив'язаностей і став вільним.

Тепер я не мав ні батька, ні матері, ні братів, ні сестер. Все належало мені, і я належав усім.

У цей час прийшов Джаганнатх Сінх, щоб забрати мене. Бхім Сінх, Прадіп і Девананда за допомогою поліції почали розчищати дорогу, і так я поступово дістався машини. Народ оточив мене з усіх боків. Усі хотіли торкнутися моїх ніг. Однак потроху машина рушила з місця. Поліцейські, сидячи на конях, розчищали для неї дорогу. Серед натовпу я бачив тих, з ким не зустрічався вже двадцять років, друзів зі свого минулого життя. Я дав їм знак, щоб вони йшли за мною, і почав просуватися вперед. Натовп прямував за мною, закривши нешироку вулицю. Рух на Джи. Ті. Роуд зупинився. Я повернувся до цих місць після довгого часу.

Коли я вийшов з машини перед воротами будинку, то здалося, що люди, які зібралися тут, чекають мого приїзду вже протягом кількох століть. Натовп був настільки щільним, що джип пробирався крізь нього цілу годину, хоча до будинку було вже недалеко. Як тільки я увійшов в дім, поліція одразу ж зачинила ворота для того, щоб я міг зробити омовіння. Разом зі мною в будинок увійшов відлюдник із Гіта Гхату. Після омовіння ми з ним вийшли надвір. Джаганнатх Сінх познайомив мене з почесними гостями. Професор Гангулі поставив мені складне запитання, мабуть, для нього воно було особливо важливим. Хвилин п'ять я відповідав на це запитання. Професор здавався дуже задоволеним, тому що до цього він звертався з цим запитання до прославлених духовних вчителів, але ніхто не зміг йому допомогти. Професор Гангулі викладає в Університеті Магадхі та є просунутим адептом тантри.

Я вийшов надвір і дозволив запускати людей по черзі, групами по двадцять осіб. Позаду мене стояли всі ті люди, які були тісно пов'язані зі мною в моєму минулому житті. А попереду розстилалося людське море  Ці люди були подібні до ланок єдиного ланцюга, з'єднаних між собою силою віри та духовного пориву. Таким чином, попереду й позаду мене були люди, які надихали мене на дії, а я був мандрівником, який йшов серед них. Люди підходили до мене, радісні, що можуть побачити мене поблизу. Мені теж було приємно бачити це вираження релігійного устремління.

Позаду мене розташувався і Бабу Чандрама Сінх, і Хрідайнараян Сінх, зі своїми синами Крішною та Махендрою. Камла та Вімла допомагали організовувати зустріч із народом. Як усе змінилося тут! Здається, ще вчора я жив серед цих людей, а сьогодні став перед ними в новій якості. Адже я був сином Чандрама Сінха та молодшим братом Хрідайнараян Сінха! Один із них був батьком мого фізичного тіла, інший зіграв величезну роль у моєму формуванні як особистості. Джагдіш Сінх та Віджай Нараян Сінх були моїми двоюрідними братами. Камла та Вімла були братами моєї мачухи.

Колись у мене була велика родина, яка тепер розпалася. Кожен із членів цієї сім'ї пішов своєю дорогою. Сьогодні всі вони були щасливі, бо я, котрий теж належав до цієї сім'ї, знову був серед них. Довгі роки вони чекали на цей момент. Колись я вирвався з цього маленького села, щоб зробити весь світ своїм домом.

Джаганнатх Бабу представив мені багатьох впливових людей цих місць, а також приніс величезну кількість документів і листів, що надійшли на моє ім'я. Розповів також і про те, що міністр залізничних шляхів, Кедар Пандей, та його дружина, Камла Пандей, нездорові, розповів і про інші новини, про наших спільних друзів та знайомих.

Люди приходили та йшли. Я ж дивився та слухав. Потік відвідувачів не слабшав. Поступово настав вечір. Хрідайнараян Сінх, Камла та Вімла – всі вже хотіли йти. Джагдіш Сінх підійшов разом зі своєю дружиною, він хотів у мене щось спитати. З Пареви приїхав Чітрангад Сінх, а з Канпура – Мунні зі своїм чоловіком. І в юрбі я теж бачив багато знайомих осіб. Хтось хотів поговорити зі мною, інші просто плакали під напливом почуттів.

Поки я ще жив у суспільстві, то доводився комусь братом, комусь сином чи другом. Але тепер я вже належав до всього світу, а мої колишні зв'язки були розірвані. Тепер я був братом та другом кожного. Багато людей просто підходили до мене, мовчки дивилися та йшли. Невідомо, що вони хотіли сказати. Жінки несміливо виглядали з-під своїх накидок. Вони ніби хотіли сказати: “Пізнаєшся мене? Я твоя тітка, твоя сестра?” Я посміхався і ствердно кивав у відповідь.

Коли людина відривається від своїх близьких, то дуже сильно віддаляється від свого звичного життя. Адже немає великої різниці між розлукою та смертю. Залишаються лише спогади про минуле.

Якщо людина вмирає, то люди поступово забувають про неї. Але якщо людина, змінивши звичний спосіб життя, на довгий час йде, то близькі не можуть його забути. Люди починають говорити про таку людину всяке. Хтось вважає його просвітленим, інші називають боягузом і зрадником. У натовпі, що зібрався переді мною, я бачив друзів свого дитинства, сестер, товаришів з навчання, але вони нічого не могли мені сказати. Людське море здіймалося хвилями, за припливом слідував відплив. Час йшов. Вже давно настав час заходу Сонця, через що західний край неба забарвився в червоні тони.

Одна людина може занапастити іншу, а може вдихнути в неї нове життя. Я спостерігав, як день поступово поступається місцем ночі, як повний Місяць сходить на небо, поширюючи навколо своє прохолодне, м'яке світло. Природне світло згасло, і скрізь засвітилися лампи. На небі, подібно до міріад світлячків, мерехтіли зірки.

Я підвівся зі свого місця і вирушив у хатину, туди, де розливався океан любові та співчуття, туди, де в очікуванні мене сиділи Ma Шьяма Деві, Індіра Деві, Пратіма та деякі інші жінки. Там була і Шаші разом із Гудді. Вічний вогонь горів перед нами, подібний до благословення. Язики полум'я то злітали нагору, то заспокоювалися. Люди, які сиділи навколо мене, ніяк не могли вдягнути свої почуття у слова. Вони зніяковіло мовчали. Я бачив, що їхні серця сповнені любові до мене, але вони нічого не могли сказати. Жінки витирали сльози накидками.

Мати Джьотіпракаша почала наполягати, щоб я випив молока, а мати Прадіпа вже клала мені в рот солодкий шматочок. Щойно я проковтнув його, минуле, майбутнє і сьогодення, ніби об'єдналися в єдине ціле. Цей момент мого життя ніби перебував поза часом. Час зупинився. Я не намагався втекти, як це зазвичай роблять люди. Я лишався спокійним і нерухомим. Цієї миті, здавалося, зосередилася вся велич світу. Мати поставала переді мною, то в образі Шьями Деві, то в образі Індіри Деві.

Електрика вимкнулася. Надворі теж стояла непроглядна темрява, і тільки світильник у моїй хатині освітлював простір. Потім електрику знову увімкнули, і поступово всі люди повернулися до своїх звичайних занять. На веранді чекали на мій прихід представники місцевої еліти. Шаші разом з Гуді та деякі інші мої знайомі вирушили спати до будинку Сурендри Сінха та доктора Камли Сінха.

Обидві матері сиділи поруч зі мною, сповнені гордості й гідності, подібні до двох річок, Ганги та Джамни. Поруч із ними розташувалася Пратібха. Вони безперервно обсипали мене своїми благословеннями. Вони також розповідали мені про минуле, про все, що сталося тут за часів моєї відсутності. Вони теж шукали той благословенний берег, на якому могли б відпочити після тяжкості довгого шляху. Ці жінки своєю материнською любов'ю вдихнули в мене нові сили, а за дверима на мене чекали люди, для яких я, також був джерелом натхнення. Три ментальні потоки, які виходили від цих жінок, від Шьями, Індіри та Пратібхи, зливалися, як зливаються в благословенному місці води Ганги, Джамни та міфічної річки Сарасваті, як зливаються в аг’я чакрі, що виходять з муладхари, енергетичні потоки іди, пінгали та сушумни. І я, звільняючись від усього, купався в цих цілющих потоках. А люди, які чекали мене зовні, прагнули поринути у мій ментальний потік. Я зібрався і вийшов назовні, до людей.

Дехто з тих, хто прийшов, умовляли мене поділитися своїми враженнями, розповісти про те, що я відчув під час самадхі. Проте я мовчав і тільки мовчки, споглядав квіти, що напів розпустилися, серед ліан, що обвили веранду. Деякі з цих квітів обсипалися, і люди безжально розтоптали їх. Ці квіти прагнули розповісти мені свою сумну історію про те, як їх занапастили ще до того, як вони встигли по-справжньому розпуститися. Ця історія була схожа на історію багатьох знайомих мені людей.

Життя часом безжально знищує мрії та сподівання людини. Сучасну людину можна уподібнити квітці, яка була зірвана ще до того, як вона встигла розпуститися. Адже ця квітка могла стати прикрасою чудової гірлянди або підношенням божеству. Вона могла подарувати свій аромат людям, і цей аромат зачаровував би їхні серця. Але всьому цьому не судилося статися. Те саме відбувається і з людьми сьогодні. Але ж і ті руки, що зривають квіти, і ті ноги, що їх тупцюють, належать людині. Саме люди самі безжально знищують собі подібних. І тепер, коли чаша людського терпіння вже давно переповнилася, хто слухатиме сумну історію квітів? Подумки я вдихнув життя в один із таких зів'ялих бутонів, і він знову розпустився, посміхнувся до життя. Здавалося, що ніч довкола теж усміхається. Дув прохолодний вітерець, який ніби розмовляв з ліанами, що обплели дерево ашоки. На листочках дерева вже з'явилися крапельки роси.

Між людьми виникла жвава дискусія. Обговорювалися двовірші з “Рамаяни”, рядки з “Бхагавад Гіти”, а також одкровення, що містяться у Ведах та Упанішадах, у віршах Кабіра та Гуру Нанака. Посперечалися про те, в чому полягає різниця між знанням, тим, хто пізнає, і об'єктом пізнання. Про самадхі, здавалося, вже забули. У будь-якій ситуації людина не хоче відставати від інших, їй обов'язково необхідно висловитись. Що вже говорити про одвічну звичку людей давати іншим поради, навіть якщо самі вони неясно уявляють той предмет, про який міркують. Наближався світанок, а люди навіть і не думали розходитися. Тим часом, зайшла розмова про різних святих, про їхні надприродні здібності, і в тому числі про Девраха Бабу. Люди почали питати мою думку про нього. Що я міг сказати про людину, про яку майже нічого не знаю?

Однак я провів довгий час у Гімалаях серед просвітлених. Там досить багато людей дуже поважного віку. Їм було кілька тисяч років. Вони говорили мені: “У кожного з нас своя карма, своя доля і своя швидкість, з якою ми йдемо призначеним нам шляхом”. Вони говорили, що не можна судити ні про якого святого за очі, поки сам не переконаєшся в тому, що він є. Якщо ти дійсно знаєш правду про когось зі святих, то можеш розповісти, коли питають. Якщо ж ні, то краще промовчати та залишити все, як є.

Істина полягає не в тих чудесах, які показує просвітлена людина, а в ній самій. І цю істину можна знайти. Важливими є дії людини, а не її слава.

Сьогодні багато людей стають популярними та відомими, хоча не зробили нічого гідного своєї слави. Та що там люди! Навіть деякі тварини стають предметом жвавих дискусій. Що ж до святих і відлюдників, то їхнє життя завжди було вкрите завісою таємничості й від того збуджувало у людей особливу цікавість. Адже відлюдники можуть переселятися з одного фізичного тіла до іншого і показувати багато інших чудес. Хоча будь-який відлюдник може виявитися звичайним шахраєм. Тільки він сам знає про себе правду. Хто він такий насправді, звідки йде і куди прямує. Звичайно, було б краще, якби він відкрив цю істину світу, бо інакше люди будуть щодо нього у сумнівах. Приховувати істину в собі, керуючись дрібними, егоїстичними міркуваннями, не є ознакою величі. Справжня велич полягає в тому, щоб відкрити істину людям. Який сенс ховати її за сімома печатками?

У кожній людині поєдналися як позитивне, так і негативне начало. Вони однаково впливають на її поведінку. Сьогодні багато святих намагаються познайомити людство з тисячолітньою мудрістю, але в цьому немає нічого нового для людей. Головне – дотримуватися цих завітів на практиці.

Я постійно розповідаю про тих просвітлених людей, які мешкають у Гімалаях.  Адже серед тих, хто приходить, щоб зустрітися зі мною, є послідовники Саї Баби, і Ачар’ї Раджніша, і Девраха Баби, і Махаріши Махеша, і Свамі Муктананди, і Чінмаянанда, і Свамі Шивананди. Хтось є прихильником ідей Ма Анандамаї, а хтось моїх ідей. Ми всі пов'язані з тими чи іншими людьми. Ми всі є чиїсь діти чи друзі. Навіщо тоді всі ці таємниці? Вони виникають лише для того, щоб хтось міг піднятися за їхній рахунок, щоб деякі пройдисвіти могли досягти популярності та загального визнання. Звичайно, у розповсюдженні цих хибних таємничих відомостей немає вини вчителя. Винні ті учні, що не звикли до прісної їжі, тому в будь-яку інформацію додають спеції до смаку. Такі учні мріють забути про вчителя і прославити своє власне ім'я. Я помічав це навіть серед моїх знайомих. Вони розповідали про якісь таємничі явища, і в їхніх словах не було ні грама правди. Коли люди запитували мене про те саме, я зривав цю завісу таємниці та відкривав їм істину.

Якби людина захотіла, то могла б разом покінчити з усією цією таємничістю. Наприклад, я знаю, скільки мені років, де я народився і чий я син. Я знаю про ті дороги, які привели мене до мого нинішнього стану, і це ні для кого не секрет. У цьому сенсі немає різниці між життям звичайної людини або життям якогось святого махатми. Адже я говорю про це фізичне тіло, а не про вічну душу. Однак людям не цікаво дізнатися про душу, про те, в якому вона була тілі за минулих часів. Я знаю одного махатму, на ім'я Свамі Адвайтананда. Досить багато часу ми провели з ним разом у монастирі Горакхпура та в Калькутті. Настоятель Авейдьянатх познайомив мене з ним. Життя цього відлюдника було вкрите непроникною завісою таємниці. Таємничим було все, що б він не робив. Здавалося, що він не має жодного зв'язку з фізичним світом. Якщо ж говорити про мене, то я маю тривалий і глибокий зв'язок з Гімалаями. Кожна дитина в гімалайських селах знає мене в обличчя. Я також знайомий з невидимими істотами та махатмами, які мешкають там. А для Свамі Адвайтананди Гімалаї були подібні до прекрасного сну, він ніколи не бачив гору Кайлас або озеро Мансаровар. Але він говорив і писав про те, що його духовний ашрам знаходиться у тонкому світі на берегах Мансаровару. Мені цікаво було перевірити це, він же постійно розпитував мене про стан самадхі. Він також розповідав про те, що брав участь в епічних битвах “Махабхарати”, що бачив царства легендарних царів Харшвардхана і Вікрамадітьї, бачив Будду, Махавіру і Шанкарачар’ю, потім він спостерігав правління Великих Моголів і те, як Рані Джхансі боролася проти британського панування. Все це він розповідав перед натовпом, який шанобливо його слухав. Коли люди пішли, я не витримав і запитав: “Махатма! Ви ж освічена людина! Ви здобули освіту в університеті Горакхпура, у монастирі Шрінгері та навіть за кордоном. Навіщо ж нагромаджувати такі гори брехні? Хіба ви не боїтеся остаточно зіпсувати карму?” На що Адвейтананда відповів мені з усмішкою: “Тут немає ні краплі брехні. Хіба я говорив про це тлінне тіло? Я говорив про свою безсмертну душу, яка була завжди. Вона й робила ці подорожі”.

Я замовк, а Адвейтананда продовжував усміхатися. Він визнав, що у своєму фізичному тілі ніколи не був на Кайлаші, і така подорож видається йому неможливою, проте його думка досягає тих місць, і там він проводить свою ментальну роботу. Саме тому він говорить, що його ашрам знаходиться на березі озера Мансаровар. Цей ашрам знаходиться в тонкому світі, тому що думка це тонка матерія, і вона може переміщатися, куди завгодно, в просторі та в часі.

Вислухавши Свамі Джи, я замовк, але про себе подумав, що в цьому світі саме фізичне тіло виконує роботу, саме воно отримує славу і визнання, до чого тут розмови про душу? Ось у які ігри сьогодні грає людське “я”. Для того, щоб здобути собі велику популярність, людина навіть забуває про свою особистість і починає розмірковувати про душу. “Я” людини стала предметом торгу, подібним до товару на ринку, який загортають у привабливу упаковку, щоб якомога вигідніше його продати. Однак, якщо підняти завісу таємниці з усіх цих міркувань, то виявиться, що ніякої таємниці немає. Саме тому сьогодні люди часто підміняють такі поняття, як “душа” та “его”. Адже душа вічна, і вона не має віку. Душа істинна, тому ніхто не може сперечатися про її природу.

Певна категорія людей, які називають себе “учнями”, але яким скоріше підійде визначення “підлабузники”, докладають багато зусиль до того, щоб одягти прості й доступні істини в одяг таємничості.

Нантін Баба

Я завжди дивуюся, коли відлюдники замість того, щоб назвати свій точний вік, сміючись, відповідають, що у йогів віку немає. У зв'язку з цим мені згадується одна історія. Це сталося недалеко від Баґешвара, на березі річки Сараю, що є популярним місцем паломництва в провінції Альмора. Це невелике гімалайське село, яке часом перетворюється на ярмарок. Справа була взимку. Стояла холоднеча, коли я повертався з Піндарі, де йшли приготування до мого самадхі. Щодня там збирався багатотисячний натовп. Туди постійно приходив прославлений святий провінції Кумаон, Нантін Баба. Про нього ходило багато різних історій. Найчастіше люди говорили про те, що їхні діди та батьки теж зустрічали цього махатму, і з того часу він анітрохи не змінився. Поруч із ним завжди сиділи тигри, пантери, ведмеді, слухняні, як домашні собачки. Багато було розмов про чудеса, які чинить Баба. Я знав його особисто. Нантін Баба був йогом найвищого рівня. У віці шістнадцяти років він вдавався до жорстокої аскези в тому місці, де дорога веде на Піндарі. Він був учнем у тому самому монастирі, де я зупинявся. На той час монастирем керував старший брат нинішнього настоятеля. Тоді Нантіна Бабу звали Сіддхігірі. У вісімнадцять років він прийняв санньясу. До цього його вчителем був Латурія Баба з Хальдвані.

Місцевою мовою “Нантін»” означає “дитина”. Таке прізвисько він отримав тому, що завжди поводився, як дитя. Тому дуже мало хто пам'ятав його справжнє ім'я, Сіддхігірі.

Неподалік Баґешвара, на горі, серед дрімучих лісів, розташоване містечко, яке називається Кукурамаї. Саме завдяки Нантін Бабі це місце стало популярним серед духовних шукачів. У минулі часи сотні тисяч людей приходили туди з найвіддаленіших місць: з Калькутти, Бомбея та інших міст. Однак там не було води, тому Баба пішов звідти, хоча місце продовжувало користуватися популярністю. Він жив на горі, і доти, доки я не з'явився у цих краях, саме його обитель була центром загального тяжіння. У монастирі зупинилися його послідовники. Вони розповідали про чудеса, пов'язані з ім'ям Нантін Баби.

Наприклад, одного разу прочани прийшли до Кукурамаї. Це місце було занурене в тишу. Неподалік від хатини Нантін Баби сидів тигр, а Нантін Баба ласкаво гладив його. Тигр поклав свою голову йому на коліна. Охоплені страхом, вони вже хотіли втекти, коли Нантін Баба їх покликав. Двоє прочан насторожено підійшли до нього. Баба звелів тигру віддалитися, і той послухався його, повільно пішов. Прочани підійшли до відлюдника, торкнулися його ніг. Через деякий час Баба звелів паломникам піти в хатину та приготувати чай.

Коли прочани зайшли в хатину, то побачили, що там нічого немає. Як приготувати чай? Пішли спитати у Баби. Той зі сміхом відповів: “Ідіть, діти мої!  Там ви все знайдете”. Вони знову повернулися в хатину і побачили, що там все є, і плитка, і вода, і чай. Вони приготували чай, а Баба пригостив їх печивом. Не можна сказати, скільки років Нантін Бабі, говорили вони, він то з'являється, то зникає. Таємнича особистість!

Один із цих послідовників спитав мене, чи добре я його знаю. Я кивнув у відповідь. Тоді ця людина спитала, як довго я його знаю. Я сказав, що вже близько десяти років. Потім я, своєю чергою, запитав: “Навіщо було стільки проблем? Якщо Баба може запросто створювати речі з порожнечі, то він міг би просто матеріалізувати чашки з чаєм, і не змушувати вас готувати чай. Яка потреба була в тому, щоб матеріалізувати казан, воду, чайну заварку та цукор?”

Почувши моє запитання, люди засміялися. Атмосфера довкола розрядилася. Я закликав їх заспокоїтись, але куди там!

Нантін Баба і зараз мешкає у цих місцях. Він святий високого рівня, навколо його імені постійно виникають дивовижні історії, таємничі й незбагненні.

Те саме стосується і Девраха Баби. Той, хто жив п'ятдесят років тому, і той, хто жив двадцять п'ять років тому, можуть розповісти про ті переміни, які відбувалися з його фізичним тілом. Хіба фізичне тіло і те, що відбувається з ним, робить людину великою? Великим її роблять її вчинки, її думки, її карма. Девраха Баба великий святий, символ духовності. Він подібний до Сонця, яке освітлює все співтовариство йогів. Він – людина, занурена у саму себе, тільки він знає про ту істину, що міститься всередині нього. Чому ви хочете очорнити ім'я святого, приписуючи йому різні чудеса? Адже святий великий сам по собі, і йому не потрібно нікому нічого доводити.

Він провів понад сто п'ятдесят років серед людей, і весь цей час він розмірковував про благо людства. Якби він захотів, то міг би за прикладом багатьох заснувати величезний монастир, де став би настоятелем. Однак підтвердження величі душі цієї людини полягає у тому, що вона навіть і не збиралася цього робити. Адже він абстрагувався від фізичного світу, не бажаючи мати з ним жодних справ.

До чотирнадцяти років він блукав вуличками рідного села. Двадцять два роки він провів у мандрівках, і лише потім прийшов на берег річки Сараю, де влаштувався для своїх духовних практик та аскези. Звісно, ​​дива завжди асоціювалися з особистістю справжнього йога чи святого. Святий іде своєю дорогою, але люди складають про нього легенди. У кожного святого існують власні звички, свій особливий спосіб життя, де б він не жив: на березі річки, у горах, у полях, у селі чи у місті. Так і звички Девраха Баби складалися протягом довгого часу. Ми не можемо простежити розвиток особистості людини, на основі лише невеликого відрізку її життя.  Так само як ми не можемо судити про протяжність і велич Ганги, стоячи на її березі. Однак якщо ми захочемо, то можемо простежити весь її шлях, починаючи від витоків і закінчуючи тим місцем, де вона зливається з морем.

Так і Девраха Баба, подібний до великої річки, то піднімався на пагорби, то спускався в долини. Коли він спускався до людей, то поширював навколо себе вібрації любові, духовності та ненасильства. Він, як річка, йшов між двома берегами, берегами життя і берегами смерті. І хвилі намагалися прибити його то до одного, то до другого берега. Але Баба завжди залишався спокійним. Так і людські пересуди, подібні до хвиль. Іноді метушиться якась особливо висока хвиля, і тоді народжується новий слух чи нова легенда.

Хіба може Девраха Баба відповідати за все, що відбувається в житті людей? Якщо на чиємусь городі зросла редиска і її з'їла сусідська корова, то Девраха Баба не має до цього жодного стосунку. Але люди звикли проводити паралелі там, де їх немає, скрізь шукати відповідності та знаходити неіснуючі причини. Звичайно, Девраха Баба не звертає уваги на пусті плітки. Він, як велика Ганга, прямує до своєї мети. Адже і ця річка не турбується з приводу того, висохне чи ні якийсь із її дрібних притоків. Не турбується через грязюку, яка вливається в неї, разом із водою струмків та каналів. Адже її завдання полягає в тому, щоб об'єднати води всіх дрібних джерел та донести їх до океану. Річка завжди тече вперед.

Люди приходять на Гангу, мріючи про звільнення, роблять у ній омовіння. Потім йдуть. Таким чином саме люди приходять до річки, а не річка приходить до людей. Ганга сама не кличе притоки, щоб вони прямували до неї, не робить різниці між багатими та бідними. Проте брамін, який сидить на її березі, чудово розуміється на цих відмінностях. Так само люди приходять до Девраха Баби, щоб він вказав їм шлях до звільнення. Тут теж немає жодної різниці між багатими та бідними. Різниця виникла лише завдяки тому, що кожна людина має власну карма. Однак, святий, як і річка, не зупиняється у своєму русі.  Він не належить нікому.

Я ще багато чого розповідав, сидячи на тій веранді  Люди, які зібралися довкола мене, слухали, як зачаровані. Час йшов. Настала глибока ніч. Джаганнатх Бабу постійно поглядав на свій годинник. Хтось із людей хотів піти, а хтось ще залишитися і послухати. Я ж поринув у спогади про Девраха Бабу, бо неодноразово отримував від нього благословення та духовну підтримку. Люди дуже хотіли дізнатися про нього якомога більше, тому що про Девраха Бабу ходило багато чуток, з яких народжувалися питання, і які потребують відповіді. І тільки я міг дати відповідь на ці запитання. Тож думки розділилися. Частина людей хотіла залишитися та ще поговорити зі мною, інші стверджували, що я втомився, і мені потрібен відпочинок.

Самадхі – це еліксир безсмертя для людини. Той, хто зуміє поринути у цей стан, отримує в дар вічне життя. Після виходу із самадхі тіло людини наповнюється новими силами. Вона уже ніколи не відчуває втоми. Саме тому я сказав людям, що я бадьорий і сповнений сил, і якщо вони хочуть послухати про Девраха Бабу, то я готовий їм про нього розповісти. Я можу розповісти про нього правду, бо я, як і він, уподібнився до річки. А природа всіх рік єдина. Вони всі вбирають у себе численні притоки та течуть до своєї мети, до місця злиття з океаном, між двома берегами, між життям і смертю. Дві крайності проявляються в існуванні річки – повінь та посуха. Води наших річок несуть любов, звістку про ненасильство та духовність. У водах наших річок не затримується егоїзм, індивідуальні уподобання, симпатії та антипатії. Обидві річки прагнуть дати людям визволення й одночасно захистити їх. Хоча назви цих річок різні, але природа єдина. Обидві ці річки – великі річки, хоча самі по собі вони не існують. Адже річка протікає землею, її води – це води гімалайських снігів, які вони несуть у дарунок океану. Різниця існує лише в індивідуальних розумових потоках, які були сформовані попередньою кармою. Сказавши все це, я поринув у порожнечу.

Стало здаватися, що мої мисленні вібрації націлилися на пошук Девраха Баби. Потім я почав отримувати від нього вібрації у відповідь. Два ментальні потоки зустрілися і з'єдналися у небі. Я бачив це збоку. Як тільки наші ментальні потоки з'єдналися, до мене надійшла інформація від Девраха Баби. Потім мій ментальний потік повернувся до мене, а ментальний потік Девраха Баби повернувся до Аллахабада. Я відчув, що Девраха Баба перебуває саме там. Перед ним теж стояли люди. Подумки я побачив, що він, сидячи на піднесенні, розмовляє з людьми. Одну руку він витягнув уперед, підкреслюючи цим жестом свою промову. Його слова були сповнені безмежної любові. Я хотів йому щось сказати, і він також щось хотів мені сказати. Але несподівано люди, які сидять поруч зі мною, заговорили, і мій медитативний стан перервався. Люди думали, що я просто заснув. Прадіп Нараян Сінх закликав їх до тиші, а Прамод Джи продовжував щось говорити. Проте люди не йшли, продовжували на мене чекати. Айодхьяпрасад Джи, Каш’яп та Джаганнатх Сінх розмовляли між собою. Прийшов Джагдіш Сінх із Махапуру, а з ним ще люди з Бамі. Камла сів осторонь. Мені захотілося звернутися до людей зі словами. Я знову сів на стільці рівно, і люди приготувалися слухати.

Я розповів, що тільки-но встановив зв'язок з Девраха Бабою, що він у той момент знаходиться в Аллахабаді, на березі священного Гангу. Там проходить ярмарок, який влаштовують у місяці магх. Я збирався розповісти людям всю правду про Девраха Бабу, бо він справді великий святий. Я провів з ним багато часу в мандрівках, і хотів розсіяти всі ті хибні чутки, які про нього ходили.

Отже, я почав розповідати людям про велику людину, яка майже двісті років тому народилася в сім'ї брахманів. А сьогодні він ходить уздовж берегів таких річок, як Сараю, Ганг та Джамна, і скрізь на своєму шляху він сіє насіння духовності. Вже майже нікого не залишилося з тих, з ким він розпочав свій шлях. А він усе йде та йде вперед, до своєї мети. Однак, деякі його супутники ще залишилися. Наприклад, Баба Рам Кішор Дас Джи Мауні Махарадж.

Саме словами Мауні Махараджа я зараз хочу вам дещо сказати. Вони належать йому, а не мені. Мауні Махарадж і сьогодні живе на березі річки Бансі, біля села Барва, що знаходиться в окрузі Чампара. Це село розташоване неподалік базару Пачрукія, поряд з містечком Падрауна Девріяддх. Мауні Баба живе там, у маленькій хатині, вже 110 років, а раніше він мешкав на шмашані, місці спалення трупів. Народився він також неподалік від округу Чампара.

Був час, коли він ховався від людей, але я знав, де його можна знайти, бо спеціально шукав і його, і Джанардана Даса Бабу, бо вони колись жили разом із Девраха Бабою. Одного разу Шарада Деві та Лаліта Деві, дружини Джитендера Сінха та Вірендера Сінха повідомили мені, де знайти Мауні Бабу, додавши, що він перебуває там разом із Девраха Бабою.

На відстані дев'яти кілометрів від Падрауни розташоване село Семара. Там мешкала сім'я моїх послідовників. Три брати, Вірендра Сінх, Сурендра Сінх і Джитендра Сінх, а також Шарада Деві та Лаліта Деві часто прислуговували тим двом відлюдникам. Мауні Баба був дуже задоволений, і тому погодився зустрітися зі мною. Потім я ще раз прийшов до нього з візитом разом із міністром центрального уряду, коли там був і Баба Рам Кішор Дас. Хатина була маленькою і брудною. На ліжку сидів Баба. Його тіло здавалося вже досить старим. Ріст близько семи футів, довгі руки та вуха. Він привітав нас із посмішкою.

Баба багато говорив як про минуле цих місць, так і про його майбутнє. Баба розповідав про часи, коли в цьому районі правили набоби, що було приблизно сто п'ятдесят років тому. Коли він почав згадувати про своє життя на той час, то несподівано замовк, ніби замислився. Мовчав він досить довго. Потім почав звертатися до нас на “ви”, як казали за старих часів. Син міністра, пана Сінха, записував на магнітофон усе, що казав Баба. Дивна річ, Баба говорив на чистому бходжпурі! Я вже не вперше зустрічався з відлюдниками, чий вік налічував понад сто років. Бачив і тих, кому було від двохсот до чотирьохсот років. Баба Сітарам Дас сказав мені, що саме Мауні Баба та Джанардан Дас найбільше знають про Девраха Бабу. Сітарам Дас Баба — йог вищого рівня, який живе в лісах, неподалік Хальдвані в провінції Найніталь. Йому 115 років. Я вже згадував, що зустрічався з відлюдниками, вік яких налічував понад сто років, але для інших людей це був дивовижний, новий досвід. Баба спочатку розповідав про події, які відбувалися в Падрауні в період від ста п'яти-десяти до п'ятдесяти років тому, а потім почав розповідати про те, про що я його питав.

Він казав: “Ми троє найближчих друзів. Я, Саліг Рам Дас і Джанардан. Саліг Рам Дас народився у сім'ї брахмана. Джанардан Дас належав до касти пастухів-ахірів, а я з касти воїнів-раджпутів. Перші двадцять два роки ми скрізь ходили разом, а потім Саліг Рам Дас почав жити в Дигарі, і тому його прозвали Діярха Баба.”

“У той час князівством правили набоби, хоча англійці вже мали великий вплив на внутрішню та зовнішню політику. Тоді святі й відлюдники мали загальну повагу. На той час я був ще молодим відлюдником, при цьому дуже запальним. Я постійно сварився із різними людьми. Саліг Рам Дас теж був запальним, але спокійнішим, ніж я.”

Під час розповіді Баба постійно зупинявся, ніби надовго занурювався у минуле. Він то заплющував очі, то відкривав їх знову. Голос його вібрував від емоцій, що охопили його. Іноді він, здавалося, не може згадати щось особливе. Ми ставили йому багато запитань, і він намагався відповісти на ці запитання. Потім дружина Вірендри Сінха, Лаліта Деві, та дружина Джитендри, Шарада Деві, напоїли його фруктовим соком. Потім Баба вийшов з хатини, кілька разів сфотографувався з людьми та повернувся. Час минав, і погода мінялася. На небі зібралися хмари, в повітрі запахло дощем. Деякі люди занепокоїлися. Прийшли Раджа та Рані Падрауни, які зараз є міністрами індійського уряду, а з ними багато інших людей.

Натовп відсунули убік. Було видно, що авторитет Баби серед односельців ще більше зріс. Адже тут було так багато впливових і наділених владою людей.

Я спробую коротко розповісти про те, що розповів нам Баба. Він розповів три історії з їхнього життя, з життя трьох друзів, які не можна забути.

Одна з цих подій сталася під час ходи колісниць, інша сталася з наближеними раджі в Пашупатинатсі, прославленому храмі в Катманду, а третя під час подорожі до острова Гангасагар. Це були головні події перших двадцяти двох років мандрівок. Потім вони вирушили в бік Уттаракханда в Гімалаях, розлучилися один з одним, і поринули в медитацію, кожен на своєму місці. Усі троє були однолітками.

Баба багато не пам'ятав. Він розповів, що всі троє друзів були вайшнавськими святими. Джанардан Дас Баба почав вдаватися до аскези в місці, розташованому на дорозі в Бадрінатх, на березі річки Варуна-Ганг. А Саліг Рам Дас спочатку блукав берегами річки Сараю, а потім осів у Діярі, і поступово його почали називати Діярха Баба, а потім це ім'я перетворювалося на Девраха Баба. Під цим ім'ям він сьогодні й відомий людям.

“Я теж, – продовжував він розповідати, – влаштувався тут, у шмашана Барва. Тут був раніше величезний очеретяний гай і зовсім мало народу. Навколишні села можна було перерахувати на пальцях. Так я жив, довго залишаючись то в одній, то в другій хатині. Я прожив тут приблизно сто десять – сто п'ятнадцять років. Що ж до Девраха Баби, він багато років провів у товаристві Дамрувал Баби та Нархарідаса Баби у лісах Віндхьянчала. Потім він почав пересуватися з місця на місце, де будував собі хатини. І лише згодом він остаточно влаштувався на берегах річки Сараю”.

“Джанардан Дас не схотів спускатися вниз, з Гімалайських гір. Дуже давно ми не збиралися разом. Я продовжував жити на шмашані, місці кремації трупів. Інший мій друг жив у Діярі, а Джанардан у Гімалаях. Кожен з нас твердо дотримувався обраного один разу шляху. Згодом Девраха Баба став дуже знаменитий. Ми ж просто продовжували йти своєю дорогою. Тепер я вже не маю бажання жити. Я залишаюся на цій землі лише тому, що ці дві прекрасні жінки доглядають мене та обожнюють мене. Якби не вони, я вже давно покинув би своє фізичне тіло. Тепер мене мало хто знає. Іноді люди дають мені молоко, і я п'ю його. Іноді люди приносять мені їжу, і я їм. Іноді протягом довгих місяців я зовсім нічого не їм. Іноді їм кілька днів поспіль. Але тепер у мене з'явилися дочки, Лаліта і Шарада. Здається, що я помолодшав і наповнився новими силами. Вони чудово про мене дбають”.

“Саме через них я і вирішив познайомитися з вами. Я благословляю моїх двох дочок, а також благословляю Раджу та Рані. Колись і я приходив до княжого двору, і всі слуги Раджі були готові виконати найменше моє бажання. Зараз, звісно, ​​все змінилося”.

Потім Баба пообіцяв, що поки що не залишатиме своє фізичне тіло. Його найбільше багатство – зображення божества Сальгірама, яке він отримав від Муктінатха. Іноді божество зникає, а іноді з'являється на долоні. Життя Мауні Махараджа пов'язане із Сальгірамом. Баба каже, що коли божество його покине, він теж покине своє фізичне тіло. Якось це майже сталося. Сальгірам його покинув і Баба, чекаючи цілий тиждень, вже був готовий попрощатися з життям. Але Сальгірам встиг вчасно. Спочатку він виник на долоні відлюдника, а потім став перед ним і подбав про молоко і частування для святого.

Крім цього багатства, Баба більше не має ніякого майна. Я теж приклав зображення божества до чола і подумав про те, в яких дивовижних формах божества являються своїм послідовникам. Дійсно, Бог знаходиться скрізь, навіть у найменших частинках матерії. Якщо Бог може вселитися в камінь, то чи є хтось милосердніший і співчутливіший за Нього? Тому Бог може з'явитися перед людиною в будь-який момент і в будь-якому вигляді.

Ми продовжували розмовляти, коли Джаганнатх Джи подав знак, що вже дев'ята година. Я встав і збирався йти, а люди кинулися мені в ноги за благословенням.

Так ми не змогли договорити до кінця. Я залишив ці спогади на майбутнє і ліг спати.

Дні змінювались на ночі, а ночі на дні, так у метушні та спілкуванні ми провели три доби. Доктора Сінха відправили до Аллахабада зайнятися організаційними питаннями.

Потрібно було подбати й про приїзд сюди Девраха Баби. Наступного дня ми вирушили на джипі та легковій машині з Сасараму отримати благословення Каші Баби Вішванатха, а на ніч зупинилися у Віндьявасіні Ma.

Лала Бабу сидів за кермом позашляховика. Бхім Сінх Чаухан, Джай Сінх та інші сиділи поряд зі мною. Бадрі Бабу керував фіатом. Джаганнатх Сінх зі своїми друзями сидів позаду. На світанку ми прибули до священного місця злиття річок. Ми здійснили омивання в Гангу та вирушили на даршан до Девраха Баби. Машини ковзали по прибережному піску. Ми їхали до витоків Гангу. По дорозі ми побачили величезну кількість навісів та наметів, але найчастіше вони були порожні. Нарешті ми наблизилися до навісу Девраха Баби. Чувся плескіт річкових хвиль, світило м'яке зимове Сонце.

Навіс був закритий, а перед ним зібрався в очікуванні багатотисячний натовп. Ми зупинили свої машини неподалік цього місця. Людям, які супроводжували мене, я наказав підійти ближче до помосту, а сам вирішив чекати в джипі. Деякі люди розбрелися по наметах, які вони звели неподалік від навісу. Несподівано двері відчинилися, і на піднесенні з'явився Девраха Баба. Він озирнувся на всі боки, потім схилися убік. Його тіло було прикрите оленячою шкірою. Я вже збирався вибратися з джипа, але не встиг я це зробити, як Баба наказав одному зі своїх відлюдників піти до джипа і привести мене. Той відлюдник почав запитувати людей, з якими я приїхав, де Пілот Баба, його кличе Девраха Баба. Прадіп підбіг до мене з цією звісткою, але я вже й сам вийшов із джипа. У натовпі майже всі люди знали про мене. Я кинувся до Девраха Баби, і мене відразу з усіх боків оточили ті, з ким я приїхав.

Я ніколи не зможу забути цей чудовий момент свого життя! Незабутній момент зустрічі з ним! Тисячі людей, які були там, були свідками цієї зустрічі. Здавалося, що все, що відбувалося, було заздалегідь визначено.

Найчастіше буває так, що як звичайні люди, так і відлюдники, живуть, пов'язані узами власних симпатій та антипатій, але є й такі мандрівники на життєвому шляху, які вбивають своє его і живуть заради інших людей. Здається, що там, де перебувають ці люди, рай, і не треба шукати його десь в іншому місці. У мене було таке відчуття, що ми зустрілися з ним після розлуки, яка тривала протягом кількох перевтілень. Тоді я вперше зустрівся з Бабою у фізичному тілі. Люди, які приїхали разом зі мною, підходили по черзі, щоб привітати його, а я відчував, як з його серця забило невичерпне джерело любові. Він звернувся до нас з промовою, і кожне його слово було подібно до прекрасної, запашної квітки.

Здавалося, що душа, яку я любив колись у минулому, знову постала переді мною. Минуле, сьогодення та майбутнє злилися воєдино. На кілька секунд світ зупинив свій рух. Я стояв нерухомо, і в цей момент світ для мене був подібний до відкритої книги. Мова Баби була просякнута найсолодшою любов’ю.

Переді мною почали розгортатися картинки з життя цього святого. Ось він на березі річки Нармади, а ось він на березі священного Гангу. Я бачив його, то в лісах Віндьявасіні, то в пісках Діяра.

Деякі люди хотіли розповісти свою власну історію. Я бачив, що їм це потрібно. При цьому Баба зібрав весь свій ментальний потік і став посилати його в мій бік. Я ж приймав його, і від цього розчулився понад всяку міру. А Ганг тим часом продовжував свій нескінченний біг. На його берегах розкинулися піщані мілини, які здалеку можна було прийняти за піски пустелі. Піщинки танцювали в повітрі, коли порив вітру піднімав їх угору. Вітер був холодний, але Баба продовжував говорити без упину.

Він дуже просто пояснив, як слід рахувати вік шукача істини. Вік шукача істини налічує стільки років, скільки він провів у пошуках Бога, в аскезі та духовних практиках. Всі інші роки минули безглуздо, і тому не зараховуються. Адже в Махатми не буває ні рідного села, ні рідного дому, ні родичів. Кожна найдрібніша частка всесвіту одухотворена, і тому весь всесвіт є для святого домом. Щоправда, Гімалаї це окрема історія, бо гімалайські печери можна порівняти з таємним князівством шукачів істини. Якщо ваш розум перебуватиме в Гімалаях, то ви знайдете істину. Якщо ж людина знайшла істину, то більше їй нічого не треба шукати. Інакше можна вважати, що життя пройшло марно. Мета життя полягає не тільки в тому, щоб постійно йти вперед, але й у тому, щоб робити щось для Того, хто перебуває в кожній найдрібнішій частині світу.

Баба вручив мені вузлик з горіхами кеш'ю та кишмишем. Я мовчки стояв навпроти нього. Якийсь час Баба теж зберігав мовчання. Здавалося, що його довгі руки стали коротшими, волосся завісило обличчя, при тому, що він повернув своє обличчя до неба і щось там шукав. На небі не було ні хмарки, але через пил, що висів у повітрі, небо теж здавалося пропиленим.

Можна було відчути, як по небу йдуть ментальні потоки, кожен у своєму напрямку. Баба шукав серед них щось, відоме лише йому. Я теж дивився на небо, люди мовчали. Одна людина, називаючи себе учнем Баби, намагалася торкнутися його ніг.

У цей момент Девраха Баба покликав мене до себе і запитав, чи можу я впоратися з тим даром, який він хоче мені дати? Якийсь час я мовчав, підшукуючи відповідні нагоді слова, а потім з усмішкою відповів: “Бхагван! Якщо зі мною буде ваше благословення, то я впораюся з будь-якою ситуацією. Я прийшов сюди просто вас побачити, і ось моя мета досягнута. Ваша милість до мене велика, і я прийму від вас будь-який дар”.

Коли я говорив усе це, перед моїм поглядом промайнули події в Горакхпурі. Коли одна душа залишила фізичне тіло, щоб продемонструвати силу та велич йоги. З цим святим я зустрівся ненадовго лише на кілька секунд. Саме цей Махатма, відомий під ім'ям Кхадешварі Баба, підштовхнув мене до того, щоб я став йогом. Тому ім'я цього святого назавжди залишиться пов'язаним із моїм ім'ям. Зустріч із ним теж була незвичайною. Він піднявся мені на плечі, як це роблять діти, почав там стрибати та бити мене по спині, промовляючи: “Ти – йог уже в трьох втіленнях! Ти – йог уже в трьох втіленнях! Ти – йог уже в трьох втіленнях!” Сурендра Сінх та учні Кхадешварі Баби спостерігали за тим, що відбувається, як зачаровані. Це була наша перша та остання зустріч.

І знову я опинився у схожій ситуації. Я мовчки дивився на Девраха Бабу, занурений у роздуми. Девраха Баба посміхався. Потім він знову покликав мене. Деякий час я не наважувався це зробити, вражений раптовим побоюванням, що Девраха Баба хоче передати мені свою силу та піти. Тоді Баба засміявся і знову запитав: “Чи зможеш утримати мій дар? Ти вже знайшов істину, однак, тобі ще багато чого треба зробити. Ось тобі мій дар, але дивись, не впусти його!” Баба кілька разів повторив це застереження. А потім сказав: “Я вручаю тобі завдання, те, що маєш виконати в цьому світі. Тримай цей дар, він не повинен впасти!”

Коли я наблизився, Баба опустився на коліна, а потім дістав щось з-за спини, нахилився вперед, ставлячи переді мною скриньку. Він знову запитав мене: “Чи зможеш утримати цей дар?” Я наблизився до нього ще ближче і відповів: “Якщо зі мною буде ваше благословення, то я втримаю. Я готовий!”

Баба сказав: “Ну добре, тримай, але дивись, не кидай його!” Він схилявся ще більше вперед. Я розстелив перед ним своє покривало, поклав зверху руки, готуючись взяти від нього дар. Бхім Сінх і Лал Бабу прибігли на випадок, якщо буде потрібна їхня допомога. Бадрі Бабу та Джаганнатх Сінх теж наблизилися, а також Джай Сінх Пахальван. Люди скупчились навколо, з нетерпінням чекали, що ж зараз станеться.

Моє серце переповнилося різноманітними почуттями, розум заспокоївся, а Баба вкотре сказав: “Передаю тобі цей дар, дивись, не дай йому впасти!”

Несподівано ментальні вібрації повисли у повітрі. Люди заворожено спостерігали за тим, що відбувається. Я простягнув руки під покривалом, готовий прийняти безцінний дар. Люди, які стояли поруч зі мною, теж простягли свої руки, маючи намір допомогти мені, якщо це буде потрібно. Баба сказав: “Дивися, я падаю!  Моя улюблена, видюча, чуюча, пізнаюча душа! Ось вона, бережи її! Потім, на якійсь із життєвих доріг віддай її нескінченності!” З цими словами Девраха Баба нахилився вперед і кинув мені на руки величезну скриньку, загорнуту в пакет. Я зумів її упіймати, і Баба був дуже задоволений. Я передав скриньку в руки Бхім Сінха Чаухана. Здавалося, що натовп на кілька секунд перестав навіть дихати. А Бхім Сінх, підстрибуючи від радості, бігав сюди-туди зі скринькою на руках і примовляв: “О, Баба!  О, Баба!” Начебто в його руках зараз знаходилася найцінніша у світі річ. І справді, в його руках у той момент знаходилися справжні скарби любові, духовності та благодаті. Коли я прийняв від Девраха Баби це благословення і подивився на всі боки, то побачив, що всі люди стоять у шанобливій позі, склавши руки перед грудьми у традиційному жесті. Так вони висловлювали мені свою повагу. Я відійшов убік від людей, до берега священного Гангу, переймаючись важливістю покладеної на мене місії. Я пішов уздовж берега річки, а люди бігли за мною, припадаючи до моїх ніг. Баба пішов у свою хатину, і величезний натовп кинувся за мною. Я був незрозуміло щасливий, наповнившись духовним багатством Девраха Баби, яке він передав мені. Ми всі повільно пішли до джипа, люди продовжували йти за мною.

Коли людина досягає просвітлення, то в цей момент і виявляється її справжня велич. Тоді кожна частка у всесвіті стає для нього однаковою, і кожна частка у всесвіті стає для нього рідним будинком. Тепер він може жити так, як захоче, тому що його намір має силу матеріалізації. Він може, як і раніше, жити серед людей, але це буде вже зовсім інше життя. Він одержує владу над силами природи, і відтепер з однаковим співчуттям ставиться до всіх живих істот, бажаючи їм добра. Він дізнається про всі таємниці світоустрою, таємницю життя і смерті. Навіть Сонце перестає палити його своїм нещадним промінням. Натомість його промені починають приносити прохолоду. Хмари самі покривають його своєю цілющою тінню. І ця людина, наділена надприродними здібностями, тепер може вже ні про що не дбати та присвятити своє життя служінню людству. Саме так завжди й чинив Девраха Баба. Адже вік – це лише характеристика фізичного тіла. У духовному світі віку у звичному нашому розумінні не існує. Адже душа людини не народжується і не вмирає, змінюється лише напрямок руху. Змінюється форма.

Душа втілюється у тому чи іншому тілі відповідно до попередньої карми. Фізичне тіло – це інструмент, життя – подорож, а джива – мандрівник.

Ми продовжували свій шлях. Дорога йшла по річковому піску, котра вела до храму Шанкарачар’ї. Машини їхали швидко, і минуле стрімко відступало. Але відбулася лише зміна у декораціях фізичного світу, всередині все залишалося незмінним. Потім і річка виявилася позаду, ми наближалися до міста. Я постійно згадував слова, які мені казав Девраха Баба. Він сказав: “Хтось зустрічається нам на життєвому шляху, хтось залишає нас. Всі ці зустрічі та розлуки визначені заздалегідь. Однак людина за бажанням може змінити свою карму. Ми всі живемо вічно, ми завжди були. Хтось тут, хтось там. Але подібний світоустрій існує завжди. Як багато століть уже священний Ганг несе свої води до океану, змиваючи гріхи людей. Це – закони, встановлені природою. Люди приходять та йдуть, зустрічаються й розлучаються”.

Якщо ви зустрічаєте когось на своєму життєвому шляху, то приймайте цей дар із вдячністю, які б почуття ви не відчували до цієї людини, любов чи ненависть. Ця зустріч була заздалегідь визначена тим, що ви здійснили у минулих народженнях. Якщо ви постійно рухатиметеся вперед, весь світ вітатиме вас.

Через деякий час, ми, по вулиці Ньяямарг, під'їхали до будинку мера міста. Пан Рахеджа вже чекав на нас. Дорогою ми зустріли доктора Ел. Пі. Сінха. До мене підбігли діти пана Асрані, Міна, Ліна, Сушила та Діпак.

Будинок був старим. Хоча я був у цьому місці вперше, все здавалося мені добре знайомим. І тут з'явилася Лакшмі у шкільному платті, як втілення спогадів минулого.

Це була та сама Лакшмі, яку я зустрічав на вулицях Дарджилінга, у Шиллонгу та Тансукія. Бачив я її й у величезному калькуттському особняку всього якихось вісімнадцять років тому. Це були дивовижні спогади. Однак вона мене не впізнала. Та і як вона могла мене впізнати, адже це була не колишня Лакшмі. Це була інша дівчина, в яку втілилася Лакшмі, шістнадцятирічна дочка пана Ансарі. Я ж бачив у ній ту Лакшмі, яка шістнадцять років тому теж була шістнадцятирічною. Якби це була справді Лакшмі, то зараз їй було б тридцять два роки. Я стояв біля джипа, підходили різні люди, припадали до моїх ніг, вішали мені на шию квіткові гірлянди. Я ж своєю думкою звернувся в минуле. Та дівчина народилася в Непалі, але більшу частину свого життя провела в Індії. Вона була дочкою великого промисловця Ей. Ке. Сінха. Після здобуття Індією незалежності, її сім'я переїхала з Чатгао до Калькутти, а потім до Тінсукії. Я познайомився з цією сім'єю у вагоні першого класу під час подорожі маршрутом Барауні-Тінсукія.Поступово ми дуже зблизилися. Тоді Лакшмі була студенткою першого року в коледжі, і ця сьогоднішня дівчина теж навчалася у вищій школі на першому курсі. Історія повторилася! Однак тепер ця колишня дівчина була надто далекою від мене. Адже минуле не повернеш!

Так повелося від створення світу. Люди люблять одне одного, прив'язуються один до одного, а потім розлучаються. Обов'язково відбуваються якісь непередбачувані події. І все це через егоїзм людей, які завжди прагнуть стати першими та здобути над іншими гору. Але одного разу людині доводиться зіткнутися з тяжкими випробуваннями. Доля приготувала їх для всіх без винятку. Якщо ви прив'язуєтесь до чогось, то доля обов'язково у вас це забере. Або ж ви починаєте ненавидіти те, що колись любили.

Я бачив, як люди люблять одне одного, і як вони ненавидять один одного. Я бачив, як вчорашні друзі перетворюються на найлютіших ворогів, а вороги стають друзями. Але все це існує лише доти, доки людина у своїх вчинках керується лише власним егоїзмом. Тільки за такої умови можливе існування друзів та ворогів. Сьогодні вам здається, що всі люблять вас, але завтра весь світ може повернутись до вас спиною. Можливо, завтра вас самих уже не буде у цьому світі. Та й людина з часом змінюється так сильно, що можна сказати, що вчорашня людина вмирає, коли життя кардинально змінюється. І це я бачу на власному прикладі. Тому істина полягає в тому, що існує лише сьогоднішній день, існує лише зараз. Це закон природи. Кожен з нас – мандрівник, який іде своїм життєвим шляхом. Якщо ви втомилися, то можете на якийсь час зупинитися або ви можете продовжувати рух. Все залежить від вашого бажання. Розрив і з'єднання, творення та руйнування – це дві сторони однієї й тієї ж медалі, дві сторони бажання. І людина нерозривно пов'язана з тим і з іншим. Так і Лакшмі, то відривалася від мене, то з'єднувалася зі мною, ось і сьогодні вона постала переді мною в новому вигляді. Вона не усвідомлювала того, що відбувається, але я все розумів. Розумів, чому відбуваються зустрічі та розставання.

Я розлучився з Палі Сінха в 1964 році, коли вона вирушила в плавання безмежним океаном життя. Кожен з нас пішов своїм власним шляхом, а від нашої спільної подорожі залишилися лише спогади.

Я мав здатність відтворювати минуле. Я розумів, чому хтось зустрівся мені на життєвому шляху, а з кимось довелося розлучитися. Чому ж звичайні люди не замислюються над цим, звалюючи все на долю, на простий збіг обставин? Адже кожна людина живе відповідно до тієї карми, яку накопичила в минулому. А сьогодні ви сієте насіння того, що проросте у майбутньому.

Тим часом навколо мене зібралося чимало народу. Квіткові гірлянди нагромаджувалися горами. Пан Рахеджа та його дружина займалися організаційними моментами. Прадіп і священник із храму в Бадрінатху, Премлала Бабулалія, розвантажували машини. Джаганнатх Сінх оцінював ситуацію. Прибули Сурендра Сінх та Бі. Сі. Капур. Діти веселилися від душі. Ліла щось говорила, Міна була занурена в благоговійне мовчання, а Сушила втекла до будинку. Та ось з дому разом із Діпаком вийшла Лакшмі. Вона надягла мені на шию квіткову гірлянду і доторкнулася до моїх ніг. Вона нічого не знала про той кармічний зв'язок, який між нами існує. Але я все пам'ятав.

Перед моїм поглядом промайнули всі спогади, пов'язані з нею. І те, що відбувалося між нами у Гімалаях, і в долинах Дарджилінга, і на березі річки Брахмапутри. Вона була пов'язана зі мною у трьох особах. Спочатку була Лакшмі, потім Палі, а тепер знову Лакшмі. В особі сьогоднішньої Лакшмі я впізнавав образи всіх трьох жінок, наче вони злилися воєдино.

Несподівано я знову подумав про Девраха Бабу. Його усміхнене обличчя, здавалося, щось хоче мені сказати. Начебто він хотів сказати, що все відбувається саме так, як було зумовлено природою. І спогади приходять до нас не просто так, і події, які нагадують минуле, теж не випадкові. Людина нерозривно пов'язана з природою, а природа з людиною. Вони то зустрічаються, то розлучаються. І так завжди було. Просто вони не намагаються пізнати одне одного.

“Одного разу нам доведеться покинути цей світ для того, щоб знову в нього повернутися. Ця земля – арена для наших дій, арена, де діють закони карми. Саме в цьому полягає істина”.

“Подивися, – продовжував Баба, – переді мною щосекунди проходять міріади живих істот. Вони були раніше, вони існують і сьогодні. Я впізнаю їх, а вони мене – ні, бо щоразу вони приходять у цей світ у новому вигляді. Світ постійно змінюється, тому змінюється їхній стан, змінюється напрямок руху. Я ж сьогодні повторюю те саме, що говорив завжди. Проте людина завжди йде вперед. Така її природа. Тому, якщо хтось хоче наблизитись до тебе, дозволь йому це зробити, якщо ж хтось хоче покинути тебе, то не перешкоджай йому. Адже дуже небагато людей залишається з нами до кінця. Я спостерігав безліч живих істот, які народжувалися в різних тілах, і нарешті отримували тіло людини. Народитись у тілі людини це велика відповідальність. Просто народитися в тілі людини недостатньо, треба ще й щось робити. Тому завжди йди вперед, не зупиняйся на своєму шляху, і розповсюджуй серед людей справжнє знання, обмінюйся вільними думками з іншими просвітленими людьми. Саме тоді буде якийсь сенс від втілення у людському тілі. А колесо дхарми продовжує крутитися, карма створюється і руйнується, а хтось досягає звільнення”.

Я відчував, що то були не мої думки, а думки Девраха Баби. Несподівано підійшов Джаганнатх Сінх і почав наполягати на тому, щоб повернутись до Сасараму. І чарівність моменту була зруйнована. Тут наспів і Сурендра Сінх, який уже встиг усе влаштувати, як годиться, і ми вирушили нагору. Нагорі я сів на своєму сидінні, а люди розсілися навколо мене. Після обіду Джаганнатх Сінх, Бадрі Бабу, Джай Сінх та інші повернулися до Сасараму. Прадіп Нараян Сінх і Бхім Сінх Чаухан вирушили в Лакхнау та Катхґодам. Залишився тільки я, та ще й священник із храму в Бадрінатху, Прем Лала Бабулія. Люди, з якими я не розлучався вже багато місяців, залишили мене за лічені секунди. Усі пішли далі своєю дорогою. Тепер мені треба було звикати до інших людей, з якими звело мене життя.

Багато людей, які зібралися навколо мене, цікавилися питаннями, пов'язаними з йогою. Інших більше цікавило, як вибратися з бідності.

Я провів посвяту для Міни, Ліли, Сушили, Діпака, і дав їм особисту мантру, закликаючи їх присвятити своє життя пошукам істини. Деякі люди хотіли дізнатися про свої минулі втілення, але я відклав цю практику для зручнішої нагоди, воліючи розповісти їм про санкальпа-йогу, тобто про йогу наміру.

Людина не може вічно бігти вперед, не озираючись на всі боки. Рано чи пізно життя завдасть йому важкого удару, який змусить його зупинитися і замислитися. Батьки Лакшмі, подружжя Ансарі, були дуже задоволені, що я вшанував їхню домівку своєю присутністю. Вони вважали, що тільки обрані люди можуть осягнути істину, а звичайна людина боїться смерті й намагається вижити всіма правдами та неправдами.

Час минав і всі поступово зайнялися своїми справами. Я теж здійснив прогулянку околицями, а потім повернувся до Аллахабада. Тим часом погода повністю змінилася. На зміну холодному сезону прийшла спека з її пустотливим Сонечком. Але священний Ганг тік велично, як і колись, не змінивши свого напряму. Багато людей приходили до мене, охоплені бажанням практикувати йогу. До мене приїхали пан Рахеджа, його друзі та його зять, Санджай. Вони почали займатися йогою. Приходила і Лакшмі, разом із Ніною та Кантою. Якось я спробував нагадати Лакшмі минуле. У цей момент поряд із нею сиділа Ніна. Я відчув, що Лакшмі ніби вилітає, ніби переноситься в інший світ. Ніна теж поступово почала “відлітати”. Я встав і поклав руку на голову Лакшмі, і вона поринула в далеке минуле. Решта людей перервала свою медитацію і прибігла подивитися, що відбувається. Кілька годин Лакшмі була десь в іншому світі. Люди намагалися привести її до тями, але безуспішно. Тоді я знову підійшов до неї та змусив її повернутися. Вона сиділа спокійно, непорушно. У неї був втрачений вигляд. Здавалося, вона хоче щось сказати, але не може. Тоді я наказав їй іти додому, і вона пішла, але пішла від мене вже в іншому стані, несучи разом із собою спогади про минуле життя. Опівдні Лакшмі та Сушила прийшли мене проводжати. Попри заперечення людей, я вирішив піти в дім Лакшмі. Там люди, як завжди, оточили мене. Лакшмі посміхалася. Я ж дивився на неї та думав про те, як сильно відрізняються один від одного день учорашній і сьогоднішній.

І Лакшмі, і Ніна здобули незвичайний духовний досвід. Лакшмі поринула у своє минуле життя, і тому на неї зійшло просвітлення. Омпракаш Асрані, її батько, відчув зміни, що сталися з дочкою. Але він не знав, що знав я. Не знав про наші з нею стосунки в далекому минулому.

Однак час нікому не дозволяє зупинитися надовго, і особливо людині, яка має воістину “мавпячий” розум. Вона, як мавпа, вічно перестрибує з гілки на гілку. Завдяки старанням директора коледжу в Гопал Ганджі, Сатчітананди Пандея, я приїхав до цього містечка. Нарендра Шукла забрав мене з Аллахабада. Професор Трібхуван Сінх, Прамод Кумар Пандей, Равіндра Сінх та професор Шарада Сінх доклали багато зусиль до того, щоб Гопал Гандж перетворився на справжній центр духовності. Не можна залишити без уваги й заслуги доктора Джйоті ​​Бхушан Сінх і Сур'ядева Сінха. У Гопал Ганджі все йшло добре, але несподівано мені довелося вирушити до Лакхнау. До того часу Лакшмі теж приїхала до Лакхнау. Взагалі, я прямував до Найніталю, але дорогою машина зламалася, і довелося повернути до Лакхнау. Уся сім'я Асрані була там, і вони дуже зраділи, коли мене побачили. Ми вирішили провести кілька днів у духовних практиках, поки не полагодять машину. Здавалося, що всі члени цієї родини дуже змінилися. В них з'явилася дисциплінованість, релігійне прагнення і тверда віра. Якось Лакшмі поставила мені таке запитання: “Якщо людина знає істину, то чому ж її серце все одно неспокійне? Чому вона збивається з правильного шляху? Чому тікає від самої себе?”

Я мовчки дивився на неї, і тоді вона сама почала відповідати на власні запитання. Вона сказала: “Можливо це відбувається тому, що сучасна людина втратила віру в саму себе. Саме тому вона боїться суспільства, де живе. Саме тому, що б вона не робила, вона робить заради грошей чи слави, але нічого для самої себе. Якби людина пізнала саму себе, усвідомила б власну значущість, то вона повірила б у себе. Тоді істина, яку вона знайшла, дарувала б їй спокій духу”.

“Баба, – сказала вона, – коли я ходжу на базар, то бачу, що у людей зовсім немає часу. Усі вони занурені в сьогохвилинні справи та турботи, постійно кудись поспішають. Все постійно кудись рухається: машини, мотоцикли, візки. Ніхто не має терпіння. Тому, постійно трапляються аварії, машини стикаються з машинами, або люди потрапляють під машину. Можливо, що після аварії чи нещасного випадку людина отримує нарешті жаданий спокій і час для роздумів.”

“Я щодня спостерігаю цю картину, коли йду до школи або повертаюсь. Хтось мчить, стрімголов, мріючи поласувати чатом, хтось хоче випити чаю. Хтось бажає покрасуватися в новому одязі або ж з'їсти щось смачненьке. Інші прагнуть отримати якнайбільше поваги у суспільстві. Саме тому в цьому світі з ранку до вечора панує метушня, але я ще не бачила, щоб хтось так ревно дбав про своє істинне “я”. Можна сказати, що в порівнянні з Лакхнау, Аллахабад більш спокійне місто. У Лакхнау спокою ніде не можна знайти. То тут, то там спалахують конфлікти, то через політичні розбіжності, то через зіткнення інтересів різних громад. Всюди ми бачимо ненависть та насильство. Люди вбивають один одного, і кожен іде своєю дорогою. Коли такий стан справ існує в такому великому і важливому політичному центрі, як Лакхнау, що ж казати про села та провінцію?”

Попри те, що мати Лакшмі звеліла їй замовкнути, дівчина продовжувала говорити. Міна сміялася, але Ліла уважно слухала. Я намагався зрозуміти, чому Лакшмі так каже, і відчув усю глибину її протесту проти корумпованого суспільства. Вона хотіла щось зробити, щоб змінити ситуацію в країні, але хіба її сім'я могла б їй дозволити таке? До того ж вона мало що могла зробити. Що може шістнадцятирічна дівчина протиставити величезному монстру політичного свавілля та корупції? Однак, у майбутньому ситуація ще могла змінитись на краще, тому я підбадьорливо поплескав Лакшмі по плечу і велів їй не падати духом, а чекати настання кращих часів.

Спочатку вона засміялася, а потім запитала: “Невже я справді зможу щось зробити? Адже таке вже було раніше. Я заблукала, і ти вказав мені дорогу, але потім мені знову довелося втопити свої надії в річці Інд. І ось сьогодні ти знову вказав мені шлях, і знову дозволяєш поринути у це людське море. Куди не подивися безмежний океан і ніякого натяку на заповітний берег!”

“Моя сім'я прагне достатку, страх перед суспільством отруює мозок. На вулицях – бійки та заворушення. Навіть релігійні діячі розбещені, а політика стала грою для невеликої групи людей. Моя школа це теж розсадник пороку. Куди ж податися людині?”

“Саме тому я постійно повертаюся додому, адже там можу отримати любов і ніжність. Тут існує певна подоба дисципліни та порядку, що склалися. Ви відкрили мені істину про саму себе, але забули сказати, що робити далі. Саме тому я не можу знайти спокою.”

Я ж хочу сказати: “Лакшмі! Ти не тільки жінка, а насамперед людина! Саме такі, як ти, люди, творять суспільство, служать справі зміцнення миру в усьому світі. Тому не слід сліпо вбирати все те, що відбувається в навколишньому світі. Візьми краще те, що міститься в тобі самій. У тебе є все, що потрібно. Однак ти не мусиш відсторонюватися від суспільства, якщо ти завтра хочеш зробити в ньому щось значуще. Тобі потрібно зміцнити свій характер настільки, щоб завтра люди самі зверталися до тебе за підтримкою.”

“Сучасна людина постійно кудись біжить, прагнучи перевершити інших. Але ти сама знаєш, що вона отримує у результаті. Єдина причина цього тяжкого становища полягає в тому, що людина не відокремлює себе від суспільства, постійно порівнюючи себе з іншими. Вона готова на все, щоб досягти визнання в суспільстві, готова піти на будь-яке беззаконня та злочин. Чи можна в такому разі говорити про спокій духу? Якщо ж людина зможе знайти спокій і блаженство всередині себе, її можна назвати просвітленою. Саме така людина може зробити щось важливе для своєї країни, і для всього людства загалом. Тому ти можеш щось корисне зробити для суспільства, адже ти усвідомила саму себе. Саме тому я відкрив тобі щось, що відбувалося з тобою у минулому. Ти ж бачиш, що наші долі сплетені з самого початку. Ти також побачила свою карму і зрозуміла, чому у твоєму житті відбуваються ті чи інші події. Одне усвідомлення цього факту сприяє руйнуванню попередньої карми. Твоє тіло подібне до глиняної посудини. Ми можемо будь-коли, за своїм бажанням, наповнити його чистою водою. Якщо вода застоялася, ми можемо її вилити, щоб налити нову воду. Те саме стосується і нашої карми. Проте, Лакшмі, треба йти в ногу з часом. Сліпим протестом ти нічого не досягнеш.”

Лакшмі погодилася з моїми словами. Я занурив її в стан самадхі, щоб вона змогла усвідомити власну душу, після чого я вирушив до Найніталю, щоб і надалі сприяти справі зміцнення миру. Коли я їхав, Міна була дуже схвильована, а її сестра, Ліла, так і залишилася “сплячою”. Що ж до Лакшмі, то вона все знала.

Хоча вона й набула безцінного духовного досвіду, але ще не усвідомила його повною мірою. Її розвиток був попереду. Проте суспільство змушувало її жити за власними законами.

Я провів кілька днів у Найніталі, занурений у чудові спогади. Я багато чому навчився біля струмків та водоспадів, але потім знову повернувся на берег священного Гангу. Я приїхав до Балії, де ще до мого приїзду Ніт’янанда і Шанкарананда намагалися долучити людей до свідомості Шиви, а Віджаянанда Сінх із Ратсара, Нанку та сім'я Садабахара Лала Джи надавали їм у цьому всіляку підтримку.

Я пояснював жителям Балія важливість стану самадхі, коли Свамі Крішнананда і Свамі Шивананда освітлювали околиці своїм духовним світлом. Вони дуже полегшили моє завдання. Люди приходили з усіх куточків країни для того, щоб зробити свій посильний внесок у справу зміцнення миру в усьому світі. Балія була пов'язана з ім'ям Девраха Баби, і тому її мешканці були сповнені ентузіазму. Манілал Мехта приїхав із Дханбада, а Бі. Ді. Ел. приїхав із Делі.

І ось, здавалося, що дні й ночі висвітлилися яскравими фарбами, подібно до того, як це буває в пору Дівалі, під час фестивалю вогнів. Всюди панували пожвавлення. У кожному будинку спалахнув світильник духовності й Балія наповнилася новими відчуттями, новим досвідом. А священний Ганг продовжувала свій безперервний біг повз це місто.

Мені надали велику підтримку не лише місцевий суддя та працівники суду, а й усі члени юридичної колегії. Поліція також допомогла. Уся міська еліта брала участь у майбутній духовній урочистості. Велику допомогу надав Рамешвар та його діти, а Бхавна, Трипті, Пріті, Мрілула, Шаші та Шила займалися прийомом гостей. Бхавна ухвалила тверде рішення стати на духовний шлях. Почуття переповнювали її, як вода наповнює Ганг в повінь.

Духовна звістка розносилася всюди, закликаючи людей щось зробити один для одного, закликаючи людей до рівності та братерства. Представники всього округу Балія зібралися на площі Рамліла, щоб присягнути на вірність руху миру. Я бачив, наскільки важливою ця кампанія стане в майбутньому.

Я стояв на сцені, дивлячись на неозорий натовп, які запрудили вулички містечка, сповнені релігійних почуттів. Я розповів їм про те, в чому полягає обов'язок людини перед собою і перед суспільством.

Балія – це священне місце. Тут вдавався аскезі великої ріши Бхрігу. Тут також мешкав Балешвар Баба. Я ж дивився нагору, шукаючи натхнення в неба. По ньому бігли легкі хмари. У небі я бачив також мисленні вібрації сотень тисяч людей. Над нами майорів прапор духовності, повітря тремтіло від священної мантри: “Ом Намах Шівая”. Того дня природа раділа разом із людиною. Крішнананда закликав усіх присутніх приєднатися до кампанії на захист миру. Маніла Мехта приїхав з Калькутти та, побачивши цей величезний натовп, був неймовірно здивований. Адже в той момент ці люди забули про все на світі, крім світла духовності, яке закликало їх уперед, до нових горизонтів, до нового розвитку.

Здавалося, що саме життя перетворилося на втілену любов і зійшло в той момент на громадян цього міста. Кожна людина могла почути цю благу звістку, яка розповідає про те, що люди повинні полюбити один одного. Було вже темно і Місяць поширював скрізь своє містичне сріблясте світло, в якому купалися всі присутні. Здавалося, що всі розрізнені шматки світової головоломки з'єднуються воєдино.

Що таке правда? Це – світильник, що горить у ночі, це нескінченні хвилі річки, яка завжди прямує вперед. У той момент всюди розквітали квіти любові, які сповіщали про майбутню перемогу любові та істини.

Попереднє < Зміст

Пустота – це символ, як безмежного простору, так і тонкої матерії. Всередині неї є щось, і навколо неї теж щось існує. Це “щось” і є основа всього, основа нашого внутрішнього існування. Без цього “дещо” немає мене, а без мене – не існує нічого іншого. Наш хребет говорить про те ж саме: “Те, що всередині мене, призначене для зовнішнього світу, а зовнішній світ призначений для мене.” Зовнішній та внутрішній світи доповнюють один одного. Наука досліджує своє коло питань, а там, де закінчується наука, починається йога. Взагалі-то йога і наука не суперечать одна одній.

Наука звертає свій погляд на зовнішній світ, а йога – на внутрішній. Всередині хребта існують канали руху енергії, іда та пінгала. В наукових термінах подібний рух енергій можна позначити рухом протонів та електронів. А сушумна відповідає потоку нейтронів. Енергія буває двох типів: позитивна та негативна. Йоги не витрачають свою енергію даремно, а накопичують її, і потім вже від самого йога залежить на які цілі її витрачати.

Як йога, так і наука користуються безмежною силою атомної енергії, тільки вчені напрямляють її на те, щоб запускати в космос космічні кораблі, чи для того, щоб створювати ядерну зброю, яка володіє потужною руйнівною силою, а йоги напрямляють її зовсім на інші цілі.

В міру розвитку науки створювалися все більш і більш досконалі механізми дослідження, будувалися сучасні науково-технічні інститути та лабораторії. Йога за багато століть теж розробила свої власні практики. І якщо людина займається духовними практиками під керівництвом свого наставника, дотримуючись всіх необхідних умов, то вона може досягнути успіху на цьому шляху.

В наш час існує велика кількість різних видів йоги: карма-йога, бхакті-йога, раджа-йога, крія-йога, бхава-йога, лая-йога, г’яна-йога і так далі. Я вважаю, що крія-йога – це йога наміру. Саме вона мені найближча по духу, і тому я свідомо вибрав саме цей напрямок. Адже цей вид йоги практикували ще наші далекі предки, багато тисячоліть тому. Цей вид йоги був підказаний самою природою з моменту її створення. Однак крія-йога грала помітну роль не тільки в давнину, вона однаково актуальна в будь-який час, в будь-яку епоху. Навіть боги та богині, гани та якши, кіннари та гандхарви, всі користуються йогою наміру, не кажучи вже про героїв великих епосів, “Рамаяни” та “Махабхарати”.

Йога наміру – це процес, коли мисленний потік направляється сфокусованим чином. Перш за все створюється твердий намір і потік думок направляється прямо в ту ціль, яка повинна бути досягнута. Головна ціль в йозі наміру – пізнати самого себе. Адже людина часто сходить з правильного шляху. З самого дитинства її навчають виражати тільки чужі думки та ідеї. Тому людина забуває про свій релігійний обов’язок і занурюється у світ беззаконня. Однак крія-йога може звільнити її від цієї пагубної прив'язаності та наставити на духовний шлях.

Що таке йога наміру, крія-йога?

Йога наміру попереджає тих, хто вступає на духовний шлях розвитку, щоб вони не робили дві поширені помилки. Перша – любити людину земною любов’ю, але називати це любов’ю божественною. І друга – відкидати істину зі своїх егоїстичних міркувань. Духовне життя починається, коли людині вдається відокремитися від тіла та розуму.

Коли людина занурюється в духовний світ, то божественне світло та божественні звуки допомагають їй впоратися зі всіма тими труднощами, які виникають на її шляху. Божественне світло освітлює можливості, сховані у внутрішньому світі, завдяки цьому світлу можна з боку спостерігати за роботою розуму. Головне, відокремити себе від розуму та перервати нескінчений потік слів. Якщо людина пізнає своє внутрішнє “я”, то вона відразу ж отримає інформацію, як про своє поточне втілення, так і про попередні переродження. На більш просунутому етапі духовний шукач зможе пізнати і найтонші матерії, пізнати власну душу.

Сучасна людина стала рабом обставин. Вона прагне до життя, але життя її не вільне. Навіть коли вона хоче померти, люди перетворюють її смерть в дешеве шоу. Тепер їй потрібно окремий дозвіл на те, щоб жити, і окремий – на те, щоб померти. Чому ж так відбувається?

Можливо причина ховається в тому, що людина не робить те, для чого вона з’явилася на світ. Вона пішла від своєї істинної природи, і тому поводиться невідповідно. Як в кожній державі є державна релігія, так і в людини повинен бути духовний кодекс, якому б вона слідувала. Адже окремі люди об'єднуються у сім'ї, сім'ї в суспільство, яке формує державу й увесь всесвіт. Таким чином від духовності кожної конкретної людини залежить духовний вигляд всього всесвіту. З духовності народжується культура. Саме вона формує характер людини. Адже через причину занепаду духовності в наш час процвітає насилля, а моральні норми не дотримуються.

Пізнай самого себе

Саме тому людині перш за все необхідно пізнати саму себе. Тоді вона усвідомить свою істинну велич і зрозуміє, в чому полягає її релігійний обов’язок, дхарма.

За допомогою йоги людина може отримати неможливе. Однак в задачу людини входить також захист надбаного. Всі пошуки як йоги, так і науки, напрямлені на виконання цих задач.

В усвідомленому розумі (чітті), який подібний морю, постійно виникають хвилі різних страстей, бажань та гніву. З допомогою органів відчуттів розум прив'язує до феноменів проявленого, зовнішнього світу, і тоді людина занурюється в пучину відчаю, але вона починає молити Вищі Сили про те, щоб вони дарували їй можливість повернутися до своєї істинної природи, хоча до того часу вона вже встигає віддалитися від неї на значну відстань.

Зараз люди настільки втомилися від кайданів матеріального світу, що прагнуть знайти своє спасіння у світі духовності. Саме тому серед наших сучасників такий великий інтерес до йоги та до інших видів духовних практик.

Людина постійно прагне до досягнень в матеріальному світі й ця безперервна гонка виснажує її, призводить до нестерпної напруги розуму. Людина шукає радість в навколишньому її світі, але не знайшовши її, звертається до духовних практик. Йога здатна подарувати людині блаженство. Воно приходить тоді, коли розум людини повністю спокійний, і йога вчить нас, як саме можна заспокоїти розум. Через невігластво та обмеженість власного кругозору, люди вважають, що існує тільки матеріальний світ. Але ж істинне блаженство має духовну природу та знаходиться за межами сприйняття розуму та органів відчуттів. Через прив'язаність до власних симпатій та антипатій людина не покидає меж фізичного  тіла і тому свою головну задачу бачить в тому, щоб це тло захищати. Однак пелену ілюзій, через яку людина неспроможна побачити істину, можна розсіяти з допомогою крія-йоги.

Розум (ман) і чітта

Чітта – це той елемент внутрішнього пристрою людини, який може перейти в стан самадхі, але спочатку його необхідно очистити та загартувати з допомогою йоги. Потім його самостійне існування припиняється, і як тільки це трапляється, зникають і кармічні частинки, які були з ним з'єднані. Однак повне знищення чітти в крія-йозі можливе лише тільки при умові істинної безстрашності. І якщо це трапиться, то відкриється шлях до просвітлення.

З точки зору фізіології людину можна віднести до тваринного світу. Протягом певного часу жива душа (дживатма) буває прив'язана до фізичного тіла, що і визначає вік живої істоти. Органи відчуттів напрямлені на сприйняття та пізнання матеріального світу. Розум та органи відчуттів постійно створюють нову карму. Кармічні частинки у вигляді покрову ізолюють чітту, і ця пелена утворюється протягом багатьох втілень.

В момент смерті накопичена карма активується та визначає наступне втілення. Дерево карми буде рости та приносити плоди доти, поки не викоренити незнання, яке і підживлює його. Як тільки дерево карми буде зрубане, відразу ж зникнуть і такі поняття, як вік, національність, каста, радість та горе.

Карму можна умовно поділити на три категорії: накоплену, отриману та створену. Накоплена карма – це та карма, яка наколювалася протягом багатьох перероджень, але не мала можливості проявитися. Отримана карма – це карма, яка була частково накопичена в минулому, проявившись в момент народження людини в лоні конкретної релігії, яка визначає його касту та національність. Таким чином, вона продовжує накопичуватися та активно діяти протягом певного втілення. Створена карма, це карма, яку людина сама створила, завдяки своїм вчинкам.

Всі види карми не дозволяють людині вирватися з циклу перевтілень. Однак, є люди, які знищують попередню карму. Людина може звільнитися від колесу сансари тоді, коли його чітта повністю очиститься від кармічних частинок.

Через збочені схильності розуму в людині проявляються такі негативні якості, як тенденція до насильства, обману, віроломства та інших подібних. Вони породжують гнів, похіть, ревнощі, жадібність, які створюють нову, погану карму. Через таку карму в наступному втілені вона може народитися в тілі риби, плазуна, комахи та інших тварин.

Через різні схильності характеру, які проявляються через думки та вчинки, жива істота ніяк не може вирватися з циклу перевтілень. Теорія еволюції ставить людину на вершину еволюційної піраміди, але чи заслужено людину називають “царем природи”?

Жорстокість та насильство, проявлене на фізичному плані, поступово переходить і на тонкий план, формуючи характер та схильності людини. Тоді в наступному народжені людина може втілитися в тілі хижої тварини. Навіть якщо потім вона знову народиться в тілі людини, то її хижі схильності будуть продовжувати проявлятися. Так діє закон карми. І це буде продовжуватися доти, поки якийсь співчутливий відлюдник чи святий не полегшить карму цієї істоти.

Якщо у п'яної людини в руках знаходиться небезпечна зброя, то для її ж блага буде краще відібрати її тимчасово. Те ж саме відбувається і з людським втіленням. Адже воно дане для самореалізації. Якщо ж цього не відбувається, то Всевишній створює обставини для очищення душі. Подібно до того, як матір миє новонароджену дитину доти, поки вона не стане чистою та ароматною, так і Всевишній поміщає своїх любих дітей в такі ситуації, які ведуть до їхнього очищення та підвищення.

Тому перш за все необхідно позбавитися від колишньої негативної карми.

Для того, щоб змінити характер людини на краще, по-перше, необхідно змінити її думки. Думки кожного впливають на ситуацію в країні, в суспільстві, і у всьому світі. Подивіться на те, що відбувається в нашій країні! Думки всіх політичних діячів, всіх “отців нації” напрямлені тільки на власне звеличення. Всі люди мріють тільки про власну перемогу і про поразку суперників, більше ні про що. Для досягнення бажаного результату вони не гидують ніякими засобами. І ось люди стали один одному ворогами. І всім тепер не вистачає миру та спокою.

Але ж де шукати спокою в сучасному світі? Люди беруть участь в безкінечній гонці, не гребують ніякими засобами для досягнення успіху. І тільки духовність може вказати бажаний шлях. Якщо кожна людина в цьому світі пізнає свою власну природу, то зрозуміє і те, в чому полягає його релігійний обов’язок, його дхарма, зрозуміє, в чому полягають його обовязки відносно до сім'ї, країни та суспільства. Тільки йога здатна зробити подібну революцію в умах. Вона дає людині мир та спокій.

Йога – це мистецтво жити по справжньому. релігія – це структура, нав'язана суспільством, яка формує культуру. Однак культура впливає на характер кожного конкретного індивіду, і йога теж може зробити свій внесок у формування характеру. Йога дозволяє кожному діяти набагато ефективніше, бо заспокоює метушливий розум. Для того, щоб займатися йогою, людині доведеться повернутися до витоків. Але сьогодні люди настільки занурені в метушню, що це здається їм неможливою справою. Подібно до того, як під час пожежі, людина, огорнута панікою, замість того, щоб шукати точку займання, кидається туди-сюди, поки все приміщення не згорить. Так і сучасні люди кидаються у всі боки в пошуках спасіння. Як багато з’явилося новоявлених вчителів йоги, які далекі від джерел. Коли дім згорає у вогні пожежі, то від нього залишається один лише попіл. Так і ці вчителі замість істинної йоги дають своїм учням тільки попіл та головешки. Такі вчителі не тільки не позбавляють людей страждань, але навпаки стають причиною ще більших переживань та болю. Зараз йога стала модною на Заході. Люди надіються з її допомогою отримати спасіння. І багато хто з так названих вчителів заробляють на цій ідеї величезні гроші.

З іншого боку знання про йогу тепер доступні всім. Їжа приготована, стіл накритий, але ніхто не приходить скуштувати цю страву. Мудреці давнини відкрили нам багато способів, як ведуть до просвітлення. Але ніхто не хоче прислухатися до їхніх слів.

Зараз в умах людей можна спостерігати боротьбу протилежних прагнень. Якщо вони бачать перед собою щось бажане, то наступного моменту починають цього остерігатися. Все залежить від того, яка з протиріч виявиться сильнішою.

Звісно для людини було б краще, якби вона прислухалася до духовних спонукань, бо матеріальний світ і так створений для того, щоб задовольняти запити людини. Тому необхідно прагнути до чогось більш недосяжного.

Природа дала людині все необхідне для духовного розвитку. Світ даний для того, щоб ним насолоджувалися, а йога може вести людину від матеріального до духовного. Саме в духовному світі людина може осягнути найвище блаженство. Подумайте, що якби ви могли перетворити ту велику силу, яка дана вам для створення потомства, то яких висот насолоди ви б досягнути?

Тому природа й обмежила свободу людини. Подібно до того, як домашніх тварин прив'язують до кілка, даючи їм обмежену свободу. Деякі тварини задовільняють цим і пасуться у своє задоволення, наскільки дозволяє мотузка. Але деякі непокірні тварини починають накручувати мотузку на кілок і вже не можуть рухатися. Так і людина. Вона вже не задовільняється обмеженою волею, але і повної волі отримати не може. Вона вже не веде природний для неї образ життя, але і зовсім неприродний образ життя прийняти не може. Природа дала людині дуже довгу “мотузку”, щоб вона могла жити у блаженстві та щасті. Однак людина чомусь страждає. Хіба природа і Бог винні в цьому?

Сучасна людина стала рабом обставин та даремно витрачає своє безцінне життя. Вона занурена в чуттєві задоволення та забула про свою духовну природу. І вона не звертає з вибраного шляху доти, поки життєві обставини не змусять її до цього. І навіть якщо вона хоче це зробити, їй заважають спогади про минуле та мрії про майбутнє.

Людина знаходиться під впливом своїх егоїстичних думок. Вона схожа на того п'яницю, який в пошуках таксі приходить на зупинку, свариться з уявним таксистом, в той час, як таксиста немає на місці. Людина може битися зі всім світом, забуваючи про те, що головний ворог всередині неї самої.

Людина знає про свою божественну природу, про те, що істину потрібно шукати всередині самої себе, але, не дивлячись на це, шукає де завгодно, але тільки не в себе. В наш час багато людей займаються йогою для того, щоб заспокоїти свій розум та відчути себе краще.

Таким чином йога стала популярним способом досягнути внутрішнього спокою, і в ній виникла безкінечна кількість напрямків. Займатися йогою стало ознакою хорошого тону. Тому люди, які практикують йогу, змагаються між собою, вирішуючи, хто з них досяг в цій практиці найбільшого успіху.

Однак, істинне знання про йогу зберігається в глибині душі кожної людини. Йога – це не бездумне виконання асан. Асани призначені тільки для того, щоб зробити тіло людини здоровим. Але люди чомусь вважають, що саме фізичні вправи – це і є справжня йога. Між тим існує декілька напрямків в йозі, кожен з яких є важливим на шляху до просвітлення.

Найважливіші напрямки в йозі – це бхакті-йога, г’яна-йога, раджа-йога, крія-йога і йога наміру – санкальпа-йога. Зрештою від цих основних напрямків відокремилися багато другорядних. Вчителі давали їм назви на свій розсуд. Хтось з'єднав йогу з мелодією (лая-йога), хтось – з почуттями (бхава-йога). Кожен намагається звеличити саме той напрям, в руслі якого він займається практиками. Можна сказати, що вже в давній Індії справжня йога пішла в підпілля, не витримавши розділу на різні релігії та духовно-філософські вчення, такі як, веданта, шиваїзм, шактизм, вішнуїзм, течія вамачарі, санньясі, удасин, натх, буддизм, християнство, мусульманство, релігія парсів, джайнів, вайдья і так без кінця-краю. Тому вже в ті далекі часи справжні йоги відокремили себе від суспільства та пішли жити в гімалайські печери. Однак, йоги підтримували зв’язок з послідовниками всіх цих вчень. Зараз всі основні релігії визнають важливість йоги, як системи, для духовного розвитку людини.

Предметом вивчення йоги є душа. Під час практик людина концентрує свої думки, що дозволяє їй перейти з фізичного плану на тонкий, а потім – на ще глибший, кармічний рівень. Занурюючись все глибше і глибше в себе, людина може досягнути просвітлення. Йога практикується, як на рівні розуму, так і на рівні тіла та органів відчуттів.

Тільки йога дозволяє оволодіти контролем над розумом. В аштанга-йозі позначені вісім ступенів розвитку, найвищим з яких є медитація та самадхі.

Крія-йога, яка стала сьогодні дуже популярною у світі, не здатна привести людину до вищих стадій духовного розвитку. Ця система приваблива для тих людей, які прив'язані до світу та не розуміють необхідності відреченого сприйняття. Правда, заняття крія-йогою приносять певну користь, сприяючи зосередженості розуму, дозволяючи, зокрема, оволодіти двома першими рівнями духовного розвитку, які називаються яма та ніяма. Людина може зануритися в стан безмежного блаженства, наблизитися до розуміння власної душі.

Досягнути звільнення – означає вирватися з кайданів тих обмежень та прив'язаностей, які були раніше. Крія-йога може в цьому допомогти. Однак, процес звільнення повинен бути постійним, тому що людина може знову потрапити в ті сіті, з яких нещодавно вирвалася.

У практиках крія-йоги людина розмірковує про різні предмети та візуалізує їх. Вона може перейти на рівень безпосереднього сприйняття. Однак, той, хто практикує йогу наміру, не надає ніякого значення таким речам, як зародження, розвиток та руйнування світу. Бо ці процеси є причиною прив'язаності.

Прив'язаності бувають трьох видів. По-перше, це ментальні прив'язаності, прив'язки розуму. Позбуваючись цього виду прив'язаностей, людина позбавляється від прив'язаностей другого типу, як виходять від тама-гуни та раджа-гуни. Позбуваючись прив'язаностей другого типу, необхідно викоренити прив'язки на тоншому плані, щоб, в результаті сприймати все відчужено, без симпатій та антипатій. Третій вид прив'язаностей можна назвати “природними”, бо це – природна прив'язаність до стану блаженства. Однак, необхідно здійнятися і над цим станом.

Свого найвищого розквіту система крія-йоги досягнула під час великих битв “Махабхарати”, а потім поступово прийшла в занепад. Але тепер вона знову стала популярною. Воскресив минулу славу крія-йоги великий Йогананда. Він же отримав це знання від свого наставника, Юктешвара Свамі Джи, який, своєю чергою, отримав їх від пана Лахірі, який отримав їх від Махаватар Баби. Що ж стосується Махаватар Баби, то він є людиною, прославленою у священних Пуранах, ніким іншим, як Кріпачар’єю Джи.

Ріші Патанджалі теж приділив увагу цій системі та описав її у своїй творах. Вважалося, що під час практик крія-йоги розум припиняє свою активність, тіло занурюється в пустоту, завдяки чому йог може розвинути швидкість, відповідну швидкості літака. Однак зараз існують такі техніки, завдяки яким, йог може переміщуватися у просторі значно швидше надзвукового літака. Я теж практикував різні системи, намагався оволодіти, як практиками йоги Патанджалі, так і практиками хатха-йоги. Йога Патанджалі – це стройова система, яка тяжіє до дисципліни. Оволодівши цими практиками, будь-яка людина може розірвати свій звязок з матеріальним світом та зануритися у світ духовний.

Очистивши свій розум, пізнавши свою істинну природу, можна усвідомити як власне фізичне, так і тонке, і кармічне тіла. Можна оволодіти надприродними здібностями, сіддхі. З допомогою практик хатха-йоги можливо відчиняти різні ворота у фізичному тілі, через які йде шлях вглиб, від фізичного плану до тоншого. Зараз ви можете знайти тисячі книг, які присвячені йозі. Як багато різних практик описано там! Але я просунувся на духовному шляху в основному завдяки системі Горакхнатха Джи. Однак, яку б систему йоги ви не практикували, скрізь тіло є інструментом дослідження. Йогою називають зєднання зовнішніх процесів з процесами внутрішніми. “Зовнішню” людину необхідно з'єднати з людиною “внутрішньою”, просуваючись від фізичного плану в глибші шари. Своєю чергою тонкі вібрації з'єднуються з кармічними, і таке з’єднання ми теж називаємо йогою.

За своє життя я зустрічав багато вчителів, і в кожного з них була своя власна система йоги. Кожна з цих систем була по-своєму самодостатньою. Але я не прагнув дізнатися їх всі. Те, що я отримав, було достатньо для мене. Ці знання завжди підтримували мій намір. Інколи я жив в таких місцях нашої планети, де природа сама забезпечила людину всім необхідним. Гімалаї самі вказують людині правильний шлях. Коли мені довелося спуститися з гір, то йога стала предметом обговорення. За всі ці роки, живучи й в Індії, і за кордоном, я прекрасно вивчив людську природу, пізнав внутрішню мотивацію людських вчинків, всі потаємні бажання людини, і природні, і неприродні.

Насправді йога може принести людині величезну користь. Вона допомагає людині на власному досвіді переконатися в тому, що душа та тіло – це різні субстанції. Якщо людина пізнала власну душу, то можна вважати, що вона пізнала увесь світ. З допомогою йоги можна зупинити неспокій розуму. З одного боку, йога дуже проста, а з іншого, немає нічого складнішого йоги. Оволодівши нею так само просто, як розмішати у воді цукор чи сіль. Ріки зливаються з океанами. Хіба для них це велика праця? Однак, можна навести й інше порівняння. Оволодівши йогою так само важко, як і відокремити річкові води від океанських вод. Адже перш ніж людина досягає висот духа, їй доведеться відокремитися від самого себе. Їй доведеться розлучитися з власною особистістю, подібно до того, як ріки повністю розчиняються в океані.

Я бачу, що йога зайняла в сучасному світі достойне місце, а великі йоги користуються в суспільстві заслуженою славою. Я часто подумки порівнюю тих відлюдників, які перебувають в гімалайських печерах, серед снігів, і тих вчителів йоги, які купаються в розкоші, живучи у палацах. Дивлячись на це, я посміхаюся. З одного боку, людина, яка живе в Гімалаях, забуває про міжнаціональну та міжкастову ворожнечу, про закони суспільства та його обмеження. Гімалаї відкривають для неї свої двері, і людина веселиться, як дитина, споглядаючи ці прекрасні пейзажі. Вона живе за власними законами, у власному ритмі, а з іншого боку, ті вчителі, що ніжаться в палацах і намагаються продати духовність правителям, які вірять тільки в існування матеріального світу. Їхній розум давно вже закостенів в невиправних забобонах. Слова таких вчителів суперечливі, адже вони закликають відкинути світ зі всіма його спокусами, і одночасно займаються накопиченням багатства. Я спостерігав, як одні люди обманюють інших, а інші – дозволяють себе обдурити. Скрізь можна спостерігати протистояння та приховану боротьбу. Я ніде не бачив, щоб люди жили спокійно та щасливо і не відчували б потреби ні в чому. Люди постійно змагаються один з одним.

Я спостерігав постійну боротьбу між такими тонкими матеріями, як дхарма та артха (матеріальна вигода), кама (пристрасне бажання) і саттва, раджа та тама. Вони, то витісняли один одного, то взаємодоповнювали.

Я спостерігав, як люди зовсім виснажені життєвою боротьбою, позбувалися всіх своїх бажань. Вони втомлювалися навіть від релігії та духовності, не кажучи вже про цей метушливий світ. В результаті вони відчували відразу до всього, і не могли вже пристати ні до одного рятувального берега. Куди б вони не направилися, скрізь ставали жертвами. Суспільство теж робило свій внесок в експлуатацію людської особистості. Релігійні діячі не відставали від відомих отців суспільства у притисненнях простої людини. Поки в людини ще залишалися сили боротися, залишалися і бажання. І поки бажання не зникли, людина продовжувала до них прагнути.

Я бачив дивних людей, таких, які не змогли визначити свій шлях в цьому світі. Вони не зрозуміли ні законів, за якими функціонує матеріальний світ, ні законів духовного світу, і тому стали жертвою обставин, ніде не знайшовши притулку. Вони в буквальному сенсі слова перетворилися в ніщо, бо їхні думки не належали ні одному зі світів: ні світу матеріальному, ні світу духовному. Їхній характер не був характером людини чи характером тварини. Вони не були ні божевільними, ні усвідомленими особистостями. Спочатку вони були пристрасно прив'язані до своїх бажань, а потім і від них звільнилися. Адже бажання теж бувають різні. Вони можуть бути направлені на матеріальний світ чи на досягнення просвітлення.

Існування бажань

Якщо в людини немає ніяких бажань, то вона не прагне ні до багатства, ні до духовності. Однак немає людей, які б були повністю позбавлені бажань. Бажання може бути причиною піднесення людини чи її падіння.

З одного боку йоги закликають людей відректися від бажань, а з іншого – самі поглинені власними бажаннями. Говорять, що бажання істинного йога повинні розчинитися, подібно до того, як струмки та канали розчиняють у водах ріки, а води ріки розчиняються в морі. Саме це відречення від бажань я і намагався виявити в йогах, але бачив, що вони прив'язані до своїх медитацій та практик, а прив'язаність породжує бажання, в той час, як бажання породжують гнів чи невдоволеність. Бачив і те, що їхні бажання часто носять далеко не цнотливий характер.

Подібно до того, як від пилюки та бруду поверхня дзеркала каламутніє і вже не може адекватно відображати дійсність, так і свідомість йогів покривається шаром бажань, що заважає безпосередньо сприймати те, що відбувається. Бажання народжується у хребті від з’єднань таких начал як Пуруша та Пракриті.

Бажання панує скрізь. Частинки бажання стають причиною як творення, так і руйнування. Пристрасне бажання оживляє все навколо, і без нього увесь світ здавався б фальшивим.

Через те, що в сучасному світі змінилося уявлення про природу сексуальних бажань, воно часто перетворюється у щось збочене, призводить до злочинів та насилля. Люди гоняться лише за власними задоволеннями, в той час, як єднання бажань з духовністю могло б облагородити людську особистість та підняти її на нову вершину. Адже сексуальне бажання пов'язане з творчим, красою та любов’ю. Але саме поняття любові зараз змінилося. Замість того, щоб символізувати красу, воно стало синонімом насилля та продажності.

Проявляючись через прагнення, пізнання та дію, сексуальне бажання грає дуже важливу роль у процесі творення та руйнування. Ця енергія проявляє себе по-різному, що призводить до різних результатів. Енергія проявляє себе по-різному, бо виражається через потрійне єднання елементів.

Той, хто пізнає. Знання. Об’єкт пізнання.

Сонце. Місяць. Вогонь.

Бажання. Знання. Дія.

Камгірі. Пурнагірі. Джаландхар.

Йоні. Пупок. Горло.

Вангмай. Камрадж. Бхакті.

Шакті. Шукла (білий). Мішраварна (змішаний колір).

Паш’янті. Мадх’яма. Вайкхарі.

Три основні дії.

У різних випадках може відбуватися вертикальний рух енергії чи “половинчастий” – одним з каналів.

Я бачив, що люди, які до певного часу були рабами обставин, потім стали рабами своїх почуттів, охоплені сексуальним бажанням. Одні люди є причиною вчинків інших людей. Щось людина робить для самої себе, а щось – керуючись інтересами інших.

Якщо ми уважно розглянемо, як матеріальний світ, так і духовний, то побачимо, що майже за всіма вчинками стоїть сексуальне бажання. Йога укріплює думки людини, її дисципліну, надає нові сили тілу. Якщо ж думки людини міцні так само як і її сила волі, а розум спокійний, до того ж вона буде відчужено відноситися до власних сексуальних бажань, то вона буде відчувати себе задоволеною та щасливою, наблизившись до істини. Якщо ж людина наблизиться до істини, то її вже нічого не зможе схвилювати. Така людина пізнає, як фізичний світ, так і світ тонкий. А звідти недалеко до пізнання світу кармічних причин та наслідків. Таким чином після цього людина здатна безпосередньо сприймати увесь оточуючий світ, світ форми, кольору та запаху.

Думки людини виходять від її істинної сутності й щосекунди ці думки поширюються у просторі. Інколи мислено потоки зливаються один з одним, і тоді це може привести до великих змін у світі.

В розумі людини постійно виникають протистояння різних думок. В космосі безперервно іде колообіг думок. Так відбувається взаємодія позитивно та негативно заряджених частинок. Поки їхня дія напрямлена у протилежні сторони, в суспільстві обов'язково щось трапляється. Однак, коли протилежності зустрічаються один з одним, запановує мир, спокій та блаженство. Ми можемо помножити два на два, і в результаті отримаємо чотири чи чотири помножимо на чотири та отримаємо шістнадцять. Зайве множення не приводить ні до чого хорошого. Саме тому в сучасному світі такий великий рівень забруднення навколишнього середовища, лицемірства та ханжества. Людина постійно зайнята найрізноманітнішими діями. Навіть йога перетворилася в товар на продаж. Гроші є в сучасному світі мірилом всього. Що ж можна сказати про майбутнє тієї країни, де все продається? Продаються навіть люди, продаються їхні особисті якості. В майбутньому вартість людей буде прирівнюватися до вартості машин, якщо вже не прирівнюється. Продається все: релігія, духовність, культура та політика. Продаються політичні діячі, релігійні лідери, та й самі божества!

Я бачив цю продажність скрізь, куди б не прийшов. Люди купували думки один одного. Але якщо ми все в нашій країні продамо, то що ж буде далі?

Адже якщо в країні не залишиться власної культури та духовності, зникне її споконвічна самобутність. Якщо культура всієї країни буде вражена тяжкою внутрішньою хворобою, то будуть хворі й всі ті люди, які населяють цю країну. Адже в такій ситуації людина не розуміє, ким вона є насправді, в чому полягає її моральний обов’язок.

Саме тому людина стає ворогом усім іншим людям і продовжує розлючено захищати власні інтереси. Вона зовсім забуває про те, що таке людяність. Такі умонастрої сприяють розквіту ворожнечі між представниками різних релігійних напрямків. Чому людина не боїться, що одного разу продасть усе, що в неї є? Що вона тоді продаватиме? Красти в держави чи в інших людей? Саме тому в сучасному світі у людей не залишилося принципів. Сама людина вмирає в той момент, коли починає продавати саму себе, а потім вона цілеспрямовано вбиває власну країну.

Саме тому зараз створюється безліч організацій для того, щоб поневолити людину. І людина робить все, що від неї вимагається навіть без своєї волі. Така людина і жити спокійно не може і померти спокійно.

В який би бік не попрямувала людина, вона не знаходить того світу і духовної гармонії, яких шукає. Всі ці організації тільки заохочують перекручені схильності розуму. Зазвичай за всім цим стоїть якась конкретна особистість з підвищеним рівнем енергії, яка заохочує інших людей розвивати культ цієї особи.

Куди б я не попрямував, скрізь бачив злочини скоєні в ім'я релігії та політичних інтересів.

Тим часом людина не знаходить собі спокою. Вона постійно зайнята справами, як політичних партій, так і різних релігійних організацій. Дивно, що організації, які були засновані для того, щоб дарувати людям спокій та радість, сіють навколо себе ворожнечу та ненависть. Чи можуть вони принести хоч якесь благо? Людина не щаслива, тому що нічого навколо не вважає своїм і тому не може відчути задоволення власними вчинками.

Людина не вважає країну, де народилася, Батьківщиною і не може асоціювати себе з жодною з її організацій. Вона вважає, що держава зобов'язана про неї піклуватися, але при цьому у неї не існує щодо неї жодних зобов'язань. Якщо вона і робить щось для суспільства, то тільки тому, що не хоче, щоб її викинули за борт суспільного життя.

І ось йога постала перед нами, як порятунок від хаосу, що існує в суспільстві, як порятунок для інституту сім'ї, який перебуває в глибокій кризі. Вона може, нарешті, заспокоїти розум людини, що метушиться від неспокою. Тільки після того, як людина зуміє заспокоїти свій розум, вона зможе жити спокійно і щасливо. А коли люди стануть урівноваженими, то і в країні запанують мир і спокій. Така країна завжди буде процвітати.

Сучасна йога постає перед людиною з різними обличчями. З цієї теми надруковано величезну кількість книг, величезна кількість організацій займаються цими питаннями. Для того, щоб побачити справжніх йогів та святих, люди приїжджають зі всіх куточків світу.

Тільки сама людина може сказати, яку користь принесла їй йога, адже це внутрішня, особиста справа кожного. До того ж, одні й ті ж практики впливають на людей по-різному. Але сьогодні навіть вчителі йоги намагаються зловити своїх послідовників в сіті. В ашрамах і монастирях на перше місце виходять саме ті моменти, які у звичайному житті є головною причиною занепокоєння розуму. Таким чином людина втікає від однієї проблеми, щоб заплутатися й іншій. Сьогодні вчителі прагнуть підігнати йогу під сучасні умови життя. І ось вже йогу перетворили в машину для заробляння грошей!

Сучасна йога теж стала якоюсь подобою піратського товару, який продається на чорному ринку. Йога з кожним днем ​​стає все більш і більш популярною, але її справжнє значення розуміє мало хто. В колишні часи великі відлюдники та мудреці захищали чистоту традиції. Вони й зараз продовжують це робити, тому що мають здатність прозрівати майбутнє і бачать, у який бік розвивається людство. Адже йога – це безцінний шлях, на якому індивідуальна душа поєднується з Богом. Той хто осягнув свою справжню сутність не потребує нагадування про те, що весь матеріальний світ – суть ілюзія й він думає про нього лише тому, що це необхідно для підтримання життя. Якщо ж людина, прив'язана до матеріального світу, починає називати себе йогом, то вона обманює не тільки оточуючих, але перш за все саму себе.

Хоча сучасна йога визнає, що духовні практики призначені для того, щоб вказати людині шлях до поєднання з Божественним, вона не цурається і матеріального аспекту реальності.

Я не думаю, що гонка, в яку включилася йога, служить відображенню її істинної сутності. Адже якби це було навпаки, то люди, які практикують йогу, досягли б повного спокою розуму стали б прикладом для всіх інших людей. Тоді люди більше б думали про духовність й менше про релігійне протистояння.

Всупереч зростаючій популярності йоги, людина сьогодні не спокійна, а країна палахкотить у вогні національних і кастових протиріч. Усюди корупція і насильство. Такі священні книги, як Біблія, Коран, Веди, Трипітака використовуються людьми лише для того, щоб посилювати ці протиріччя. Вчора відлюдники жили в хатинах і в печерах, а сьогодні віддають перевагу палацам. Люди тепер насміхаються над відлюдниками, називаючи їх дикунами. Людина хоче все переробити на сучасний лад. Вона хоче сидіти на троні в суспільстві прекрасних жінок, слухати божественну музику і таким чином досягти звання великого йога. Вона ні від чого не готова відмовитися, і особливо вона не готова відмовитися від свого багатства. При цьому вона стверджує, що практикує йогу. Але хіба таке можливо? Хіба можна порівняти вільне життя в Гімалаях на лоні природи та жалюгідне існування під захистом кам'яних стін? Не можна одночасно сидіти на двох стільцях. Людина може стати великим знавцем йоги, але ці знання будуть теоретичними, виключно книжковими, і вона ніколи не наблизиться до справжньої йоги. Адже йога з'єднує зовнішнє та внутрішнє. Але перш ніж щось з'єднати, вона руйнує колишні зв'язки. Тому для того, щоб стати справжнім йогом, доведеться відмовитися від деяких речей. Саме тому існує межа між фізичним тілом людини, яке містить у собі його внутрішній світ і зовнішнім світом. Тому необхідно з'ясувати, де було порушено зв'язок, а де встановлено непотрібні зв'язки, внаслідок чого людина втратила спокій і відчуття блаженства. І тільки сама людина може це зрозуміти.

Думка є сполучною ланкою між зовнішнім і внутрішнім світом, але через те, що мисленні потоки брудні, природний хід думок порушений. Саме тому людина шукає щастя не в сама собі, а в зовнішньому світі. Об'єкти зовнішнього світу були й так створені для того, щоб людина використовувала їх для власного блага. Для того, щоб наблизитися до цих об'єктів, немає ніякої необхідності займатися йогою. Тому битися за те, що і так належить нам по праву – безглуздо та неприродно. Потрібно прагнути до того, що не належить нам за правом народження, до знання про істину. І це природно. Таким чином для того, щоб заспокоїти свій розум, перш за все слід змінити власне мислення.

Тому якщо ви практикуєте йогу, то спочатку поставте собі питання – що то за йога? Йога тіла, йога розуму чи йога душі? Яка мета цієї практики? Якщо ви хочете обмежитися лише фізичним тілом, то вам достатньо буде практикувати асани, яму та ніяму. Але з іншого боку подумайте над тим, що від народження до самої смерті людина тільки й робить, що практикує різні “асани”. Це різні пози які приймає, як людина, так і представники тваринного світу. Адже природа вже й так подбала про нашу фізичну активність, надавши все необхідне для того, щоб бути здоровою. Людина хворіє, тільки якщо порушується природний хід речей. Для того, щоб бути здоровим, по суті, не потрібно навантажувати себе.

Безліч груп, де практикують йогу, основний акцент робить саме на фізичному здоров'ї. Звичайно, здорове тіло необхідне для того, щоб не було ніяких перешкод на шляху до блаженства. Однак, не слід забувати про кінцеву мету концентруючи свої зусилля тільки на досягненні фізичного здоров'я. Що ж до крія-йоги, то вона не залишає жоден з аспектів без уваги: ні фізичний, ні ментальний, ні духовний.

Для того, щоб практикувати йогу розуму, необхідно розірвати зв'язок із фізичним світом. Поки ми не розірвемо зв'язок із зовнішнім світом, ми не зможемо встановити зв'язок із внутрішнім світом. А поки зв'язок із внутрішнім світом не встановлений, не варто й сподіватися на можливість заспокоїти свій розум. Розум перебуває у постійному русі, зсередини у зовнішній світ і навпаки. А органи чуття йому в цьому допомагають. Саме розум здійснює зв'язок із зовнішнім світом за допомогою уяви, міркування та судження. Згодом ці думки перетворюються на дії, що призводять до виникнення нової карми. Насіння проростає і приносить свої плоди. Карма певного виду накопичується, а інші види карми призводять до негайних наслідків.

Розум постійно зайнятий і дає вказівки органам чуттів, щоб вони допомагали йому у цій активності. Він з'єднує зовнішнє з внутрішнім, внутрішній із зовнішнім, а сам постійно борсається між ними. Саме тому він неспокійний. “Зовнішня” людина постійно бореться з “внутрішньою”. Вони обоє хочуть яскравіше проявити себе, заявити про своє верховенство. Розум метушиться між ними, тому що не може прийняти бік однієї чи іншої. Для нього це неможливо.

“Зовнішня” і “внутрішня” людина обмінюються думками. Якщо хід думок протікає природно, то й стосунки між ними добрі, якщо ж відбувається навпаки, то це заганяє розум у безвихідь. Саме тому необхідно опанувати мистецтво концентрації думок, мистецтво створення наміру. У цьому й полягає ментальна йога. Існує багато практик, згаданих у цій книзі, які спрямовані на те, щоб заспокоїти розум. Розум припиняє свою роботу завдяки бхастриці (техніка пранаями) та практиці урдхва-джаландар. Після цього людина може відчути блаженство, занурившись у глибоку медитацію. Подібне блаженство не можна випробувати жодним іншим способом. Це стан, коли заспокоюється розум, швидкість вібрацій якого часом перевищує швидкість надзвукового літака. І це лише одне із досягнень йоги розуму. Після цього можна навчитися наповнювати цю штучно створену порожнечу саме тим мисленним потоком, який необхідний.

Наступний ступінь – перехід на духовний рівень. Духовна його веде людину до просвітлення і до стану самадхі. Фізична йога робить тіло здоровим і енергійним, вирівнюючи температуру у всіх його частинах. Коли цей рівень пройдено, йога розуму чи духовна йога вже не нестимуть жодної небезпеки для практикуючої людини. Йога розуму заспокоює потік думок, поєднує зовнішнє з внутрішнім. Після цього думки можна направити всередину, на пізнання власної душі та пізнання божественної природи. Саме тоді людина осягає істину та усвідомлює, в чому полягає її особистий обов'язок стосовно світу.

Головна мета йоги – з'єднання індивідуальної душі, атми, і найвищої душі, Бога, Параматми. Необхідно переорієнтувати потік думок так, щоб вони прямували від зовнішнього до внутрішнього. І тоді увесь світ стане для людини подібний рідному дому. Тоді намір людини стане відразу ж проявлятися на зовнішньому плані, і смерть прийде до неї за бажанням. І саме фізичне тіло є тим інструментом, за допомогою якого людина може досягнути всіх цих цілей.

Коли ми розглядаємо йогу на трьох рівнях, то необхідно уважно дивитися, хто практикує її, в який час і яким способом. Якщо говорити про йогу, пов'язану тільки з фізичним тілом, то вона – наш природний дар. Адже від природи нікуди не втечеш, як би людина цього не прагнула.

Тварини слідують своїм інстинктам, а людина відкинула свою природу в ім'я прогресу. Можна сказати, що собаки, коти та мавпи постійно практикують йогу. Але у людини немає на це часу. Вона забуває навіть поспати та поїсти, що вже говорити про йогу. А в насолодах сучасна людина бере приклад у тварин, вважаючи істинним тільки матеріальний світ.

Якщо жити, керуючись тільки фізичними інстинктами, то це призведе до різних хвороб та неспокою розуму. Тут вже не доводиться навіть мріяти про душевне умиротворення. Звісно, коли ми бачимо людину, у якої існують проблеми на фізичному, ментальному чи духовному плані, то ніскілечки не дивуємося. Дивовижною нам здається людина, у якої таких проблем немає, бо такий стан справ сильно відрізняється від того, до чого ми звикли. Подумайте, у вас є все для того, щоб бути щасливими, а ви, вибиваючись з сил, гонитеся за хвилинними радостями! Водночас відлюднику нічого не належить, але він перебуває у стані неперервного блаженства. Він відкинув мирські багатства і насолоджується скарбами духу.

Для того, щоб практикувати йогу на всіх трьох рівнях, необхідно перш за все спостерігати власне тіло. Це такий інструмент, за допомогою якого ми можемо отримати, як скарби матеріального світу, так і скарби світу духовного. Необхідно зосередити свою увагу на центрі енергії, який розміщений в районі пупка.

Сучасна крія-йога – це безцінний дар вчителя Кріпачар’я, який відомий в Гімалаях під ім'ям Махаватара Баби. У свій час Кріпачар’я брав участь у великих битвах, описаних в “Махабхараті”. В ті часи крія-йога користувалася великою популярністю. Господь Крішна з допомогою крія-йоги надихнув багатьох героїв давності на великі справи, які стали можливими завдяки силі наміру. За всіма чудесами, які здійснили брати Пандави, стоїть крія-йога.

Крія-йога є також причиною того, що Крішна досягнув незвичних висот у всіх сферах діяльності. Саме тому Крішна вважається великим йогом. Завдяки крія-йозі можлива йога наміру. Правильно сформований намір подібний зброї, яка завжди потрапляє у ціль. Крія-йога робить можливими такі явища, як зникнення людини в одному місці та виникнення в іншому, створення декількох тіл одночасно, перебування у стані самадхі протягом сотень і тисяч років, притому, що фізичне тіло залишається без змін. За допомогою крія-йоги можна сконцентрувати мисленний потік, і тоді крія-йога перетворюється в йогу наміру.

Відтоді минуло багато часу і крія-йога теж подолала великий шлях. Тепер вона збереглася в дуже тонкій формі. Великі захисники духовності, які зазвичай перебувають у загублених печерах Гімалайських гір, час від часу виражають думки через своїх посланців, щоб врятувати людство від тої чи іншої небезпеки, яка йому загрожує. І Махаватар Баба вніс в цю велику справу величезний внесок. Через посередництво пана Лахірі він доніс знання про крія-йогу до Юктешвар Гірі Свамі, а він вже своєю чергою передав ці знання Йогананді Джи. Заслуга поширення цих знань у світі належить саме Йогананді Джи. Юктешвар Джи вибрав Йогананду Джи посередником у справі поширення знань про крія-йогу таким же чином, як Рамакрішна Парамаханса вибрав у посередники Свамі Вівекананду для поширення своїх ідей.

Потрапивши на Захід, це знання стало наряджатися в сучасний одяг, завдяки старанням багатьох вчителів, так що можна сказати, що система крія-йоги, вироблена Махаватар Бабою, була майже повністю зруйнована. Сучасність та істинні цінності не можуть прийти до згоди. Подібно до того, як кожна звичайна людина сьогодні може оголосити себе йогом, так і багато звичайних йогів вважають себе майстрами крія-йоги. Однак знайти справжнього майстра крія-йоги стало дуже складно.

Крія-йога – це особлива система, традиції якої на щастя ще зберігаються тими мудрецями, які перебувають в Гімалаях. Коли вважають за потрібно, то передають ці священні знання людям через вибраних ними посередників.

Досі немає ні одної достовірної книги на тему крія-йоги. Я вже декілька десятиліть блукаю серед людей і помічаю їхній інтерес до цього питання. Декілька разів я піднімав цю тему під час бесід з Махаватар Бабою, але він тільки сміявся у відповідь.

Якось я розповів йому, яким я бачу всезагальний рух за мир, і попросив підтримати цю ідею. Ось, що він відповів: “Почекай! Всьому свій час.” Тоді я згорнув свою діяльність і пішов жити в Гімалаї. Але коли життя підштовхнуло знову мене до активності, Махаватар Баба сказав: “Іди! Благословляю тебе!”

Раніше я прекрасно писав вірші, романи та п'єси, але потім протягом декількох десятиліть не брав в руки ручки. Хоча я хотів багато розповісти людям про Гімалаї, про крія-йогу, але з незрозумілих причин не міг писати. Якось на березі річки Сараю, неподалік від Баґешвара, в я взяв в руки ручку, і вона ніби сама побігла по паперу. Так народилися дві книги: “Мій супутник життя Гімалаї” та “Баба Матхурдас був колись Неру”.

Але я не зміг опублікувати ці книги, бо сам Баба кинув їхні рукописи у вогонь. З того часу я чекав благословення просвітлених відлюдників, щоб розповісти вам про свою духовну батьківщину, про Гімалаї. Адже я став невід'ємною частиною Гімалаїв. І нарешті, все, що ви читаєте в цій книзі, було написано з благословення великих йогів.

Хоча я близько знайомий з багатьма з них і не з чуток знаю про життя в Гімалаях, я все одно, не перестаю дивуватися. Настільки вражаючі ці історії та все, що відбувається тут, серед гір! Попри всі дива науково-технічного прогресу, внесок цих місць у світовий розвиток складно переоцінити. Таємниці Гімалаїв так і залишаються нерозкритими та навіть я в цій книзі не зміг повністю розповісти про все, що хотів. Мабуть, Гімалаї були проти цього. До того ж люди не бажають розвиватися.

Якщо Гімалаї захочуть повернути історію назад, то все в їхній владі. Святі, які ховаються в печерах, можуть відправити у світ свого посланця, який виконає покладене на нього завдання та осоромить усіх астрологів і провісників. Хтось один перетвориться на людину, а потім знову прийме своє справжнє обличчя.

Коли я хотів донести до людей знання про крія-йогу, отримані у Махаватар Баби, він сказав: “Спершу дізнайся у цих людей, які вважають гідним зневаги життя відлюдників, яка їх мета? Чи зможуть вони практикувати те, про що я говорив? Чи зможуть вони думати однаково? Якщо таке станеться, то крія-йога перейде на рівень йоги наміру, коли за допомогою однієї лише сили думки можна буде змінити ситуацію у світі.”

У крія-йозі існують власні формули, які використовуються в лабораторії фізичного тіла. Адже вчені теж не відкривають всім свої секрети. Для справжнього вченого результати його досліджень стають дорожчими за життя і він вважає за краще тримати свої секрети в таємниці. Він знає, що їх можна використовувати, як на благо людства, так і на шкоду, якщо вони потраплять до рук аморальних людей. Тому вчений відкриває свої секрети тільки тим, хто цього гідний.

Для того, щоб ніхто не міг скористатися результатами наукових досліджень на шкоду людству, ці дослідження тримаються зазвичай в таємниці, і їх розкривають тільки в результаті певної домовленості між країнами.

Крія-йога – це теж наука, її таємниці приховані за сімома печатками. Ці таємниці зберігають відлюдники, які мешкають в Гімалаях. Тому звичайна людина, яка у всіх своїх вчинках керується егоїзмом, ніколи не зможе їх розкрити. При необхідності змінити суспільну свідомість, йоги самі пошлють до людей свого представника.

Через те, що знання санкальпа-йоги, тобто йоги наміру, були застосовані на шкоду, почалася велика битва, описана в “Махабхараті”. В той час звичайні люди оволоділи прийомами крія-йоги, навчилися творити чудеса. Саме це і стало причиною всесвітньої трагедії. І падіння Крішни теж почалося з того, що племена Ядавів опанували знання про крія-йогу.

Сьогодні, після п'яти тисяч років, людина знову хоче опанувати крія-йогу. Сучасна людина хоче отримати все і відразу. Вона забуває, що це неможливо.

Ми повинні бути вдячні гімалайським відлюдникам, що вони зберігають таємниці крія-йоги. Шардван і Ангірас відкрили всі таємниці Господу Крішні, а він своєю чергою навчив інших. Традиція передачі божественного знання якийсь час тривала, але потім майже зійшла нанівець. Згодом Парашурама передав ці знання Дроначар’ї, а від Шардвана вони перейшли до Кріпі та Кріпачар’ї, а від Дроначар’ї вони перейшли до Ашваттхами. Сама Кріпі стала згодом відома під ім'ям Шанті Ма. Я ж отримав знання про крія-йогу від Кріпачар’ї.

Відповідно до священних Пуран, першим володарем знань про крія-йогу був сам бог Шива. Потім він передав ці знання своїй дружині, Парваті. А також, провів обряд посвячення, дікшу, передаючи ці знання Равані та Маркандеї. Причина падіння Равани полягала саме в тому, що він вжив отримані знання для зла.

Крія-йога відкриває людині шлях у самі глибини, у святеє святих його внутрішнього світу. Якщо людина зуміє туди проникнути, то можна вважати, що вона прожила своє життя не дарма. Крія-йога приносить людині величезну користь, дає можливість зазнати незвичайних відчуттів. Однак, кожен бачить лише одну зі сторін крія-йоги. Ніхто з людей не може похвалитися тим, що він повністю пізнав її. Це велика наука, одна з багаточисельних відгалужень йоги, яка тепер набула популярності у всьому світі.

Йога – це наука, завдяки якій можливе самопізнання, саморозвиток і здобуття містичного досвіду. Однак, це таємне знання доступне далеко не всім. Саме тому про нього так багато говорять, але про практичний бік питання замовчують, обмежуючись описом різноманітних чудес. Тому ті люди, які хочуть навчитися крія-йозі, повинні спершу довести, що вони цього гідні. Саме тоді великі мудреці приймуть рішення поділитися з цими людьми своїм потаємним знанням.

Йога не має кордонів і не служать предметом купівлі-продажу або обміну. Йога веде до просвітління, з'єднує людей один з одним, з'єднує думку та звук, звук та світло.

Досягнення науки продаються в сучасному світі, тому що вони є втіленням збочень людського розуму. Але йога – це тонка наука, наука про душу. Хіба не дивно, що розум, який породив науку, зовсім не цінується серед людей у ​​той час, як різноманітні машини та механізми часом безцінні? Однак, йога надає абсолютну цінність саме людській особистісності.

У крія-йозі необхідно концентрувати мисленний потік в енергетичному центрі, розташованому в області пупка. У цій системі вважається, що думка має незвичайну силу і здатна зруйнувати всі перешкоди, що виникають на її шляху. Для того, щоб змінити звичний перебіг думок, практикується бхастрика, потім дихання поширюється по всьому тілу, концентруючись згодом в області пупка. Завдяки об'єднанню двох основних енергетичних потоків у тілі людини відбуваються дивовижні зміни. Дихання починає відбуватися відповідно до ритмів душі й вся душа освітлюється внутрішнім світлом. Тоді розривається зв'язок із зовнішнім світом і людина занурюється в океан спокою та блаженства. Потік енергії змінює свій напрямок, орієнтуючись вже не назовні, а всередину. Створюється відчуття прохолоди та занурення в цілковиту порожнечу. Так відкриваються двері сушумни, через які проникає внутрішня енергія. Під час цієї практики необхідно постійно піднімати дихання від пупка до горла. Направивши потік апани вертикально вгору, людина пробуджує сушумну, завдяки чому вона може піднімати Кундаліні по сушумні. Після цього за допомогою різних йогічних практик і замків можливо переміщати цю енергію в різні частини тіла, що дозволяє отримати досвід містичних відчуттів. Як тільки шукач істини занурюється всередину себе, він відразу ж починає відчувати незвичайний досвід. Бачення цього золотистого світу є плодом духовних подвигів. Занурюючись у цей світ все глибше і глибше, шукач, у міру практики навчиться матеріалізувати власні наміри. Тоді він може досягти всього, чого забажає, за допомогою однієї лише сили думки. Він може повністю зупинити мислений потік і всі функції свого фізичного тіла, щоб поринути у стан самадхі. Тепер він може за своїм бажанням приходити у фізичне тіло або залишати його.

Я зробив свій внесок у справу поширення знань про крія-йогу. Я вважаю, що асани не особливо важливі в крія-йозі. Але оволодіння деяким із них необхідне для того, щоб тіло людини завжди залишалося сильним і здоровим. Адже без цього неможливі духовні практики.

Якщо ви занурюєтеся вглиб себе, але при цьому не можете контролювати дихання, то ви не досягнете успіху у своїй практиці. Дихання завжди буде прагнути заповнити порожнечу, буде прагнути в зону низької температури. Саме тому так важливо перед початком будь-якої практики розігріти тіло. Тільки після цього ваша практика може бути успішною і зникне ризик виникнення будь-якого фізичного нездужання.

Для того, щоб розігріти тіло, необхідно практикувати деякі асани. В цей час вам потрібно звернути свою увагу на те, щоб, як і в аштанга-йозі, ви розігріли кожну частину свого тіла, кожен суглоб. Спочатку необхідно розводити руки перед грудьми, стискати руки в кулаки та розслабляти їх і т.д. Кожну вправу необхідно повторити мінімум п'ять разів.

Після виконання цих вправ деякий час постійте спокійно, відновлюючи дихання. Потім трохи розставте ноги, підніміть руки та нахиліться вперед, тримаючи руки між розставлених ніг. Поті поверніться у вихідний положення, покладіть руки на стегна, та прогніться назад. Зробіть цю вправу п'ять разів, а потім виконайте двіпад-мадх'я- ширшасану, коли голова перебуває між ніг.

Потім можна сісти та приступити до практик мулабандха, уддіяни та хастападангутхасани. Спочатку акцентуючи свою увагу на кожній нозі по черзі, а потім на обох ногах.

Після того, як ви розігрієте тіло за допомогою таких технік, як конасана, хастападасана, матсьясана, сарвангасана, халасана, урдхвасарвангасана, уттхіт мерудандасана, джанушірасана, двіпадавакрамасана, можна за допомогою таких практик як шактічалінімудра, ашвінімудра або дхаулі крія, підняти апану вертикально вгору. Після цього необхідно зробити уддіян-бандх, а потім – урдхва-джаландар. Якщо зробивши все це, ви поринете в медитацію, то неодмінно досягнете успіху у своєму духовному пошуку. Звичайно, існує величезна кількість асан, але я вважаю, що для того, щоб розігріти тіло і підтримувати його в здоровому стані досить тих, що тут описані. Однак якщо ви віддаєте перевагу якійсь одній асані, то ви робите величезну помилку, тому що в результаті повторення однієї й тієї ж асани кров і дихання спрямовуються лише в одному єдиному напрямку, що призводить до різних захворювань.

Всі практики спрямовані на занурення всередину себе, не можна проводити без попереднього розігріву тіла й очищення навколишньої атмосфери. Не слід практикувати мулабандх чи уддіян-бандх, не зробивши асани та пранаяму. перш за все практикувати такі мудри, як кхечрі-мудра, махамудра, ашвінімудра, шактічалані, йоні-мудра, йога-мудра, шамбхаві-мудра, тарагі-мудра, віпаріт-карані-мудра, ваджолі-мудра, як і всі типи бхуджанга-муди необхідно розігріти тіло, щоб тиск був рівномірним, що допоможе уникнути хвороб.

Часто я чую від людей, які практикують йогу, що у них спостерігаються проблеми зі шлунком, підвищений тиск, хвороби горла або захворювання крові. Все це відбувається тому, що люди практикують йогу без належного керівництва. Адже йога може бути дуже небезпечною для здоров'я. Про цю небезпеку майже ніколи не говорять, обмежуючись описом тієї користі, яку вона приносить. Спочатку людині здається, що практики приносять їй користь, але потім величезна шкода, нанесена ними, стає очевидною.

Тому заняття йогою необхідно починати зі зміцнення фізичного тіла за допомогою певних мудр та замків, бандхів. Ці мудри та бандхи допомагають і в процесі пробудження кундаліні, і в з'єднанні прани та апани, і в перенаправленні апани вгору. Тому, якщо ви хочете практикувати йогу, то вам потрібно дотримуватися великої обережності. Адже ту шкоду, що була нанесена у ході неправильних практик, не може виправити ні один лікар. Людина може збожеволіти. Якщо напрям апани буде постійно знизу вгору, то організм людини перестане водити продукти розпаду. Тому перш ніж почати практики в якомусь ашрамі, необхідно отримати про нього повну інформацію. Чи справді у практики в ньому проводяться відповідно до правил? Адже зараз завдяки рекламі йога увійшла до кожного будинку. Дуже багатьох спокушають невисокі ціни, але це не той випадок, коли потрібно економити. Адже життя і здоров'я дорожче.

Я розкрию вам просту систему крія-йоги. Після того як ви розігріли тіло, необхідно на якийсь час сісти нерухомо. Атмосфера навколо нас теж має бути повністю спокійною. Після цього необхідно сконцентрувати свої думки. Якщо ви до цього правильно зробили всі мудри та замки, то хід ваших думок зупиниться. Якщо того не відбувається, необхідно вивести зайве повітря за допомогою практики бхастрика. Потім зробіть пурак-пранаяму, потім удрдхва-пранаяму, тобто ашвінімудру та шактічаліні-мудру, а також уддіян-бандх. За допомогою цих практик ви направляєте апану вертикально вгору. Потім за допомогою усіх трьох замків необхідно затримати повітря. Після цього опишіть головою напівколо справа наліво. Потім, концентруючись на центральній частині голові, опишіть повне коло. В цей час очі повинні залишатися закритими. Життєва сила, прана буде повільно підніматися вгору. Потім слід зробити замок урдхва-джаландхар. У цей момент ви відчуєте безмежне блаженство, начебто, весь світ належить вам. Якщо ви відчуєте це хоча б на мить, то ви втратите інтерес до всього решти. Ви захочете провести в цьому стані все своє життя. 

Під час цієї практики необхідно стежити за рівновагою тіла, потім, щоб напрям думок був незмінним, а також ретельно зробити урдхва-джаландхар. Коли ви описуєте головою коло, решта тіла повинна залишатися нерухомим.

Тут я розповів про шестиступінчасту практику, тому що практика з семи ступенів є таємницею. 

Адже всі досягнення науки мають справжню цінність тільки доти, доки вони не стали надбанням громадськості. В іншому випадку інформація оцінюється і стає предметом купівлі продажу. Тут я розповів скорочено про крія-йогу лише для того, щоб пробудити вашу цікавість. Якщо ви почнете робити ці практики та у вас почне щось виходити, то ви самі прибіжите до мене за настановою. І тоді я розкрию нам секрети йоги семи ступенів, тобто, йоги наміру. Не бійтеся, я ніколи не помру, бо зникло все те, що могло призвести до моєї смерті. Тому я завжди буду зберігати для вас таємниці семиступінчастої йоги. Кожен має право отримати ці знання, однак, не потрібно відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, інакше це завтра ніколи не настане.

Спробуйте вже сьогодні розібратися в собі. Яка людина бере більшу участь у вашому житті внутрішня чи зовнішня? Якщо зовнішня, то приділіть більшу увагу внутрішній людині, якщо внутрішня – то зовнішній.

Ви й всередині та зовні. Внутрішня людина і зовнішня людина доповнюють одна одну. Але ваше справжнє “я” лежить в основі існування їх обох. Чому ж, знаючи про те, що ви знаходитесь в основі всього, починаєте залежати від сторонніх факторів? Зовнішня людина бере владу над вашим життям, ви підпадаєте під чарівність зовнішнього світу, тому ви у всьому починаєте слухатися наказів свого розуму і не прислухаєтеся до тихого голосу свого істинного “я”. Виходить, що ви відкидаєте свого найвірнішого друга. Тоді ви починаєте розриватися між власними бажаннями, обертаючись у кругообігу народжень і смерті. Адже вмирає тільки зовнішня людина, а внутрішня людина зберігає свій зв'язок з думками, намірами, бажаннями, з его, з розумом. Якби все це також помирало, то не було б необхідності в наступному народженні. Але все це напряму пов'язано з вами, а ви, таким чином, пов'язані з навколишнім світом. Тому ви підлаштовуєтеся під запити та вимоги цього світу, тому народжуєтеся, тому вмираєте. Все це також нерозривно пов'язане з поняттям карми.

Попри те, що ви є всім сущим, ви нічого собою не представляєте. Тільки за допомогою йоги можна розірвати це порочне коло. Тільки йога може показати справжню вічну природу душі та тлінну сутність фізичного тіла. Вона допоможе встановити гармонійний зв'язок між внутрішньою і зовнішньою людиною, після чого приходить містичний досвід. Але людина не бажає йти цим шляхом. Вона дозволяє своїй душі жити в служінні розуму, який заплутався в сітях симпатій і антипатій. А це постійно створює нову карму. Тому ніхто не володіє свободою наміру. Адже всі залежать один від одного і від багатьох найрізноманітніших факторів. Якщо ж думки не вільні, то невільні й почуття. У такому разі слова, які вимовляють люди є лише перекрученими проєкція розуму. Адже розум обмежений і спрямований на сприйняття зовнішнього світу. Він постійно віддається фантазіям, схильний до нападів відчаю і надії.

Зазвичай люди відчувають один до одного прихильність або ворожі почуття. З деякими люди борються. Вони або тікають один від одного, або намагаються знаходитися поряд із коханою людиною. Але які б почуття ви не відчували відносно  тієї чи іншої людини, що б ви не робили, ви все одно, зрештою, вбиваєте її. Це відбувається тому, що ви допомагаєте їй ще сильніше заплутатися в сітях великої ілюзії, маї. Але і самі ви теж заплутуєтеся в цих сітях. Ви залежите від людей, а люди залежать від вас. Ви чините відповідно до бажань інших, інші прагнуть виконати ваші бажання. Якщо трапляється щось протилежне вашим бажанням, то ви застигаєте в подиві та розпачі. Доки ж ви будете багаторазово збільшувати свою карму? Чому ви не візьмете владу над самим собою у власні руки?

Ви вічні, всупереч тлінності всього навколишнього світу. Ви присутні у всіх речах і явищах, чому ж світ не належить вам? Любов вічна, чому ж живі істоти не вміють любити одне одного такою любов'ю? Віра тверда, чому виникають постійні сумніви? Звідки всі ці нескінченні питання, коли відповідь на них завжди з вами?

Ймовірно, карма існує саме для того, щоб людина не могла вирватися з циклу перевтілень.

Однак існує можливість розірвати ці кармічні пута стати неприв'язаним, вільним господарем свого життя. Адже така справжня природа людини. Людина заплуталася в цих протиріччях, вона не вірить у себе. Вона постійно втрачає все те, що, як їй здається, отримує від життя. Вона живе, але страх смерті висмоктує з неї життя, роблячи подібною до живого мерця. Тому вона зупиняється на кожному кроці. Коли людина засинає, то не боїться, бо вірить, що вранці вона знову прокинеться. Вона отримала подібний досвід багато разів. Однак людина боїться смерті, тому що не пам'ятає про свій досвід перероджень, вона може тільки вірити в таку можливість. Тому людина охоплена сумнівами. Вона сумнівається в тому, що дійсно відродиться в новому тілі. Людина визнає тільки те, що існує життя і прагне уникнути смерті. Вона визнає лише існування проявленого світу, не бажаючи помічати існування прихованих сил, які стоять за кожним проявленим феноменом. Весь успіх вона приписує сама собі, але відповідальність за невдачі звалює на інших людей та обставини.

Саме йога дозволяє побачити існування душі у фізичному тілі. Задумайтеся про те, що машини, породження людського розуму, зовсім поневолили людей, і тому люди більше не зацікавлені у саморозвитку, їм набагато цікавіше прагнути до придбання матеріальних цінностей. У колишні часи люди вміли любити один одного, а зараз не відчувають один до одного нічого, крім ненависті. Скрізь присутня конкуренція, прагнення обійти інших. Науково-технічний прогрес спрямований проти самої людини. Цінність машин та механізмів з кожним днем ​​зростає, а людське життя, навпаки знецінюється.

Але існує межа розвитку науки. Парадокс полягає в тому, що наука не може розвиватися сама, без думок та ідей, які народжуються в головах людей. Однак, якщо людське життя знецінюється, якщо людина стає все більш і більш пасивною, доручаючи свою роботу різним механізмам, то хто ж розвиватиме науку? Адже якщо розум людини припинить працювати та розвиватися, то припиниться у розвиток науки. Тому я застерігаю вчених майбутнього, щоб вони не допускали виникнення такої ситуації, коли відпаде необхідність їх самих. Наука, це велике породження людського розуму, сьогодні має намір поглинути саму людину. Тому вченим усього світу необхідно змінити своє мислення.

Природа проста і природна. До певної межі людина може робити з нею все, що забажає, але коли вона починає грубо порушувати її закони, то вона повстає. Тоді вона перериває властиве їй мовчання і ми стаємо свідками її руйнівного танцю. Таке траплялося багато разів в історії людства. Багато разів цей світ був повністю зруйнований. Таким чином природа попереджає людей, що вони збилися з правильного шляху. Однак люди ніколи не прислухаються до подібних попереджень.

Світ ні на секунду не зупиняє свій біг і людина біжить разом з ним, мріючи про довгоочікуваний відпочинок. Здається, що цей біг вже неможливо зупинити. І наука тут безсила, але йога здатна допомогти в цій ситуації.

Однак не слід думати, що йога – це лише виконання різноманітних асан, мудр, і замків-бандхів. Це лише допоміжний аспект йоги, спрямований на те, щоб підтримувати фізичне тіло людини у формі та наповнити її енергією. Також ці практики відкривають ворота у внутрішній світ, ініціюючи процес пробудження істинного “я”. Далі слід йти шляхом медитації, і в кінці цього шляху приходить стан самадхі, як найвища нагорода. Тому після того, як ви розігрієте тіло, необхідно сконцентрувати мисленний потік, активізувати його. Нехай цей потік рухається зверху вниз і знизу вгору. Надсилайте його на всі чакри поперемінно. Після того, як ви пробудите кундаліні, цей потік потрібно знову направити на кожну чакру, по черзі. Через деякий час ви перейдете на наступний щабель, коли ви зможете матеріалізувати свої наміри та перемішатися в просторі, на власний розсуд. Це – природний, але непростий шлях. Однак, для тих, хто дійсно хоче чогось досягти, не існує нічого неможливого. Після того, як ви виконаєте все те, що я так докладно описав, ви досягнете того ступеня, на якому ви зможете користуватися згаданими вище надможливостями. Це станеться тоді, коли ви позбавитеся від усіх вигадок розуму, коли ваш розум повністю заспокоїться. Якщо люди всього світу не навчаться заспокоювати свій розум, то цей світ очікують тяжкі часи, які неможливо навіть уявити в кошмарному сні. Природа повстане, світ буде зруйновано, і тоді всі знання, накопичені людством. не коштуватимуть і ламаного гроша. Тому необхідно будь-що уникнути такого стану справ.

Однак чи можливо зупинити поширення науково-технічного прогресу? Наука йде вперед семимильними кроками, вона прагне розгадати всі таємниці природи. Люди не розуміють, що природа безмежна, тому розкрити всі її таємниці просто неможливо. Чому ж вчені всього світу так прагнуть переступити ту грань, за якою людство чекає загибель?

Поки не настав цей критичний момент, природа намагається застерегти людину. Вона створює такі ситуації, щоб людина замислилася і знову повернувся б до неї.

І сучасна йога теж висуває перед наукою безліч питань.

Йога і наука почали обмінюватися ідеями, вступили в дискусію. Наука шукає у всьому систему, але йога – це невід'ємна частина людського життя від самого народження.

Я думаю, що сучасна людина почне все більше відвертатися від науки та прагнути до йоги. До тієї йоги, яка може познайомити її з власною душею. Йога – це не якесь збочення розуму. Вона робить намір людини твердим на незворушним, дає їй побачити власне, істинне “я”. Йога відкриває перед людиною таємниці Всесвіту. Хоча вчені й мають намір найближчим часом перенести свої дослідницькі станції в космос, щоб зайнятися дослідженням його загадок і таємниць, але їм ніколи не вдасться це зробити повною мірою. Вони можуть побудувати в космосі міста, але ніколи не зможуть впливати на космічні процеси. Однак для справжніх йогів, космос – це відкрита книга.

У сучасному світі йога завойовує все більшу популярність, але і серед тих, хто практикує йогу, з'явилися люди, які перекручують початкове вчення. Проте хіба можна заплямувати це чисте знання? Деякі вчені сьогодні проводять паралелі між йогою і наукою, порівнюють їх. Але вся сучасна наука – це породження людського розуму, не більше.

Про йогу ми дізнаємося не тільки завдяки диханню, кровообігу, биттю серця та тиску. Йога починається за межею всього вищеперерахованого. Все це функції тіла, і для їх нормалізації й призначені мудри, асани та замки-бандхи. Далі починається медитація, яка рано чи пізно, приведе до самадхі.

Коли всі зовнішні прояви заспокоюються, тонкий світ починає проявляти себе. За ним слідує кармічний шар, а за ним найпотаємніший шар внутрішнього “я”, шар душі. Йога з'єднує душу з кармічним шаром кармічний шар із тонким шаром, тонкий шар – з фізичним. А потім руйнує всі ці зв'язки, що дозволяє індивідуальній душі зустрітися з вищою душею, з Параматмою.

Йога це не тільки різноманітні асани. Йога – це спосіб пізнати самого себе.

Йога – це поєднання прани й апани, яке стає можливим завдяки різним асанам, мудрам і замкам-бандхам. Йога поєднує індивідуальну душу атму, з вищою душею, Параматмою.

Йога – це не тільки модні практики, не тільки асани, спрямовані на зміцнення фізичного тіла. Якщо ви придивитеся до того, як проводяться практики в деяких місцях, то побачите, що там від йоги вже нічого не лишилося. Всі ці модні асани вивчаються тільки для того, щоб вразити увагу публіки. Адже йога – це проста і природна  система.

Йога – це з'єднання прани й апани, яке відбувається завдяки різним практикам пранаями, мудрам і замкам-бандхам, це концентрація думок і перенаправлення їх у певний бік. Йога – це процес, який за допомогою звуку і світла переносить людину від фізичного світу до тонкого світу.

А люди чомусь концентруються лише на тій користі, яку приносять асани їхньому фізичному тілу. У той час, як йога пов'язана, в основному з надприродним світом. Завдяки йозі ви можете літати в космосі, подорожувати тонкими світами та розкривати їх таємниці. Саме тому крія-йога і йога наміру, санкальпа-йога, не акцентуються на асанах, зосереджуючись на ментальному і духовному плані. Вони спрямовані всередину. Вони розглядають такі питання, як ментальний потік, концентрація уваги на різних чакрах, пробудження Кундаліні та проникнення в сушумну. Мета цих практик – сконцентрувавши мисленний потік, подорожувати іншими світами, відкривати таємниці космосу. А направивши енергію на енергетичний центр розташований в області пупка, з'єднувати розум і серце, прану та апану. Ці практики дозволяють розірвати всі прив'язаності та досягти звільнення.

Відкриття духу не мають порівняння ні з якими іншими радощами. Великі мудреці давнини створили цю просту систему крія-йоги для того, щоб люди пізнали самих себе. Але зрештою люди настільки ускладнили цю просту систему, що часом від цих хитросплетінь голова крутиться.

Сучасні люди дуже високої думки про свій розум. Але коли вони дізнаються щось нове, то забувають про те, що це стало їм доступним завдяки зусиллям мудреців минулого, забувають про те, як багато ще залишилося незвіданого. Тим більше, що самі собі вони ще не ставили жодних запитань. Тому всі їхні знання – набуте, вони взяли лише те, що знайшли на дорозі. І в це знання вони свято вірять. Вони повторюють те, що сказали та написали інші, але нічого власного у них немає.

Я часто бачу, що коли люди представляються один одному, то, перш за все називають свій титул або посаду, перераховують свої нагороди та регалії, кажуть, як називається їхнє рідне село або як звуть батька. Багато людей починають розповідати історію своєї сім'ї до сьомого коліна, а якщо хтось з їхніх родичів досяг високого  посту, то не гребують хвалитися цим повсюдно. Я завжди дивуюся тому, скільки зусиль докладають люди до того, щоб сплести сітку свого хибного образу. Людина щиро вважає, що її достоїнство залежить від почестей та займаної посади. А про свою справжню сутність людина навіть і знати не хоче.

Ви й самі чудово про це знаєте. Деякі люди забувають про своє коріння відразу ж, як тільки отримують більш-менш пристойну посаду. Вони починають повчати інших і якщо їхні співрозмовники відрізняються релігійністю, ходять до храмів і мечеті, займаються йогою, то вони глузують з їх духовних устремлінь.

Що ж робитимуть ці люди, коли їхнє життя закінчиться? Я бачив, як вони каються, плачуть, мучаться, що не змогли зробити того, що мали зробити. Той, хто вчора вважав себе надзвичайно розумним, сьогодні зрозумів, як був неправий. Він заперечував існування Бога, і цим поглумився над природою.

Людина зазвичай сприймає лише видимий, проявлений світ. Однак їй необхідно замислитися над тим, хто вона насправді, звідки вона йде і куди прямує, які метаморфози відбуваються з нею протягом життя, спостерігати те, що трапляється з нею щосекунди. Людина спостерігає зміни, які відбуваються з його родичами та знайомими, але вважає за краще не замислюватися над цим питанням. Вона вважає за краще залишатися в невідані.

Хіба людина може стати справжнім мудрецем лише завдяки університетському диплому та тоннам прочитаних книг? Чи не краще надуматися, куди вона йде, яка її істинна природа? Яким законам підпорядковується її життя: законами природи чи законами соціуму? Коли людина пізнає саму себе, то вона зрозуміє і те, куди йде. Адже тоді їй стане ясно, як з'явилися її бажання, як виникли його життєві цілі, і вона зможе визначити, чи істинні її бажання, чи ж вони були навіяні ззовні.

У глибині душі кожна людина знає, чи живе вона природним для неї життям, чи ні, чи належить їй одяг, що на неї одягнений, чи  він з чужого плеча. Вона знає, чи належить їй самій та завіса розуму, що прикриває її справжню суть.

Кожна людина у глибині своєї душі розуміє істину, але їй набагато зручніше не знати про неї. Правильному розумінню заважає гординя, забобони та страхи. Крім того, проявлений світ перебуває перед нами, а світ духу прихований і важко вловимий. Закони матеріального світу побудовані на симпатіях і антипатіях, на дуалізмі. У цьому світі існують такі поняття, як перемога і поразка, ганьба і слава. Однак непроявлений світ є цілком природним. Там немає оцінок, поділів на добро та зло. Тому ви й не боїтеся власної природи, адже прояви її природні, але ви боїтеся світу навколо вас. Все, що ви робите в цьому світі, ви робите, перебуваючи під впливом власного его. Ви постійно думаєте про свою вигоду і побоюєтеся поразок. Якщо хтось покаже вам ваше справжнє обличчя, то ви засмутитеся, ваш розум страждатиме. У цій ситуації ви заглушаєте голос душі та для того, щоб заспокоїти розум, який зовсім не є вашою невід'ємною частиною, заперечуєте те, що побачили, звинувачуючи ту людину, яка показала вам ваше справжнє обличчя в несправедливості. Ваше обурення доводить те, що насправді ви підозрюєте існування цієї істини. Однак ви постійно молите Бога про те, щоб він не дозволив вашій хибній особистості зруйнуватися. Інколи ви самі ж і говорите, що все це немає значення. Але це прості відмовки. Запитайте самі себе, що у вашій особистості з'єднується, а що розпадається на частини. Чи живете ви власним життям або взяли його у борг?

Ви не можете втекти від істини, тому що істина – це ви самі. Якщо людина заперечує її, то життя для такої людини стає непосильним тягарем. Про таких людей говорять “живий труп”, бо душа його померла, хоча тіло ще живе.

Така людина не може ні жити, ні померти за власним бажанням. Тому що вона не є сама собою. Саме тому в сучасному світі виникло так багато проблем, які потребують вирішення. Тепер люди навчилися використовувати один одного, навчилися вбивати один одного. Люди стали один одного боятися, тому що перестали шукати істину в самих собі або в тих, хто шукає її. Людина вірить тільки у свої ідеали, в те, що його мета є єдино істинною, адже якщо вона буде в цьому сумніватися, то це завдасть удару по її его. Вона воліє не замислюватися над тим, звідки виникли ці устремління і куди вони її приведуть.

Як багато стін звели навколо себе люди, як багато різних ідей та протилежних переконань витає у повітрі! Кожен створює свою власну карму, відповідно до якої перероджується в наступному втілені. Саме тому мудреці давнини вказали людям кілька шляхів пошуку істини.

Вони на наочних прикладах показали, як людина може об'єднатися з іншими людьми, об'єднатися з власними переконаннями, як вона може усвідомити свою велич і навчитися поважати інших людей. Як вона може усвідомити всі ті елементи, з яких складається, і які зв’язки між цими елементами. Як ми можемо об'єднуватися навіть з тими, чиї переконання діаметрально протилежні нашим переконанням, як з'єднатися з власною душею, і як душі з'єднатися з вищою душею, Параматмою.

Крія-йога і йога наміру – це практичний шлях осягнення духовних істин. За допомогою цих практик люди можуть допомагати один одному. Вони спрямовані на зміну людського мислення, на те, щоб стати джерелом натхнення для всього людства. Йога – це велика наука, яка здатна змінювати мислення людей, це великий вчитель, Махагуру. А той, хто опанує йогою наміру, зможе чинити справжні чудеса. Адже за допомогою йоги наміру можна змінити хід подій, тому небезпечно давати зброю подібної сили в руки звичайних людей. Без їхньої допомоги неможливо опанувати ці таємні вчення. Саме тому Гімалаї завжди занурені в спокійну безтурботність. Адже скільки б не накопичували люди руйнівну за своєю силою зброю, скільки б не нарощували гонку озброєнь, зрештою відбудеться лише те, що хоче Всевишній.

Попереднє < Зміст > Читати далі

Я зустрівся зі своїм гурудевом Харі Бабою в печері. Коли Дашаратх Нараян і Шукла прийшли, тримаючи камери напоготові, я подумки посміхнувся. Всі люди, які зустрічалися з Бабою, завжди були вражені його виглядом. Всі дуже зраділи, дізнавшись, що Баба вирішив провести ніч у моїй печері. Відьяпандей, Девендра Шахі та інші вирушили ночувати в іншу печеру. Печеру можна було умовно поділити на три частини, в одній із них розмістилися жінки. Позаду протікала річка Нараяні. З усіх боків нас оточував густий ліс. Помалу на світ опустилася ніч. Багато учнів з нетерпінням прагнули зустрітися з Горакхнатх Бабою. Я теж не бачив його вже цілих сім років. Баба був дуже радий усіх бачити. Він нагодував усіх кашею-кхічрі. Ми з великим задоволенням поїли каші та випили кислого молока. Усі прагнули сісти ближче до Баби, який виглядав цілком спокійним.

Дашаратх Нараян Шукла, який дуже цікавився йогою і ведантою, був дуже радий. Він ставив багато цікавих питань, інші ж спеціально ставили каверзні питання. Люди чекають, що відлюдники, які прийшли з Гімалаїв, показуватимуть їм чудеса. Потім люди розташувалися на відпочинок у печері. Баба був незадоволений моєю творчою активністю, тому що він вважав, що йог повинен бути вільний від будь-яких обмежень і умовностей суспільства. Адже держава і суспільство завжди є проблемою. У ньому завжди відбуваються творчі та руйнівні процеси. Люди вбивають один одного, але це закон природи, тому що людина ніколи не задоволена тим, що має, і для задоволення своїх бажань вона готова на все. Людський розум подібний до вертлявої мавпи, він і секунди не здатний перебувати в спокійному стані. Він постійно чимось зайнятий. Якби розум усіх людей на планеті одночасно зупинився, то зупинилася б і велика гра, ліла, що відбувається у світі з незапам'ятних часів. Творіння веде до руйнування, а руйнування до нового творення.

Адже навіть хороші почуття, такі як співчуття, ненасилля, безкорисливе служіння суспільству та інші, пронизані егоїстичними мотивами. Тому що людина хоче зробити в цьому світі хоч щось, чи то погані, чи добрі вчинки. Це все – прояв майї. Та й людина і не здатна здійснити те, чого вона по-справжньому прагне, тому що суспільство не дасть їй здійснити свої мрії.

Людина є сама для себе одночасно і рідною, і чужою. Внутрішня людина пов'язана із зовнішньою, душа – з тілом, Пракриті – з Пурушею. Фізичне тіло служить одягом для тіла, укладеного всередині, а внутрішнє тіло відповідальне за поведінку фізичного тіла. Та сама система зв'язку зовнішнього з внутрішнім присутня і в суспільстві. Баба ще довго умовляв мене подібним чином, а під кінець сказав: “Створений Творцем безмежний світ, населений нескінченною кількістю живих істот. І людина має щось робити у цьому світі. Важливо не прив'язуватися до своєї діяльності. Іди, і роби, що хочеш, але постарайся не збитися зі шляху!  Не обтяжуй свою карму!”

Я заснув біля ніг Гурудева. Вранці, прокинувшись, він довго дивився на річку. Потім Баба захотів зникнути, але я попросив його залишитись ще ненадовго. На світанку всі пішли на омовіння до річки Нараяні, зробили даршан. Після цього ми вже були готові покинути ці місця, але люди не рухалися з місця. Вони були занурені в таку чисту радість, наче вже досягли просвітлення, і матеріальний світ перестав для них існувати. Коли я попросив у Баби дозволу піти, він, посміхнувшись, сказав: “Минуло вже шістнадцять років. Все змінюється, все прагне своєї останньої межі. Ти вже провів матір, і тому тобі обов'язково треба відвідати свою батьківщину, відвідати ті місця, що дали тобі життя. Навіть якщо ти не любиш свою батьківщину, вирушай туди, щоб знищити старі зв'язки.”

Всі ми зібралися і вирушили у зворотний шлях до великого світу, сповненого шуму та оман, а Баба залишився серед гір і снігів. Його фігура повільно розчинялася у просторі.

Ми продовжували шлях до мети. На кордоні з Непалом довелося затриматися на деякий час. По дорозі багато попутників покинули нас, а ті, що залишилися, їхали далі. Сидячи в автобусі, люди вдавалися до фантазій, мріяли про зустріч з тими, кого вони любили. Коли автобус зупинився в Падрауні, то миттєво спорожнів. Люди роз'їхалися хто куди: у Деварію, Салемпур, Сохнаг. Дашаратх Нараян Шукла вирушив до Горакхпуру.

Мене зустрічали багато дорогих мені людей, а також молодь, юнаки та дівчата. Я був радий, що все, що відбувається, може стати для них джерелом натхнення. Юнаки та дівчата з ентузіазмом почали займатися йогою. Весь простір навколо нас гудів від “Ом Намо Шивай”, звучали ведичні вірші. Люди приходили здалеку. Так само сильно, як раніше я прагнув втекти від суспільства, сьогодні я прагнув поділитися з ним своїм внутрішнім багатством. Я і сам був здивований, як сильно практика йоги вплинула на стан суспільства, як воно змінилося на краще і на фізичному, і на ментальному рівні. У цьому районі повністю зникло насильство. Перебуваючи під враженням від цих позитивних процесів, я прийняв тверде рішення зробити щось для всієї нашої країни.

Тепер я рухався від найдрібнішого до безмежного. Люди постійно ставили мені питання про те, що я роблю для розвитку людства, і яку користь може принести практика йоги та самадхі. Адже якщо людина буде повністю не діяти, то зав'януть навіть рослини, і життя зупиниться.

Але, ставлячи такі питання, люди забувають про найважливіше. Забувають про те, завдяки Кому вони з'явилися на світ, про Того, хто підтримує життя в деревах і рослинах. Хіба наука змушує дерева переробляти вуглекислий газ у кисень, і без її допомоги вони б не впоралися? І чи зможе людина залишитися живою, якщо природа змінить свої закони? Наука рухається від безмежного до найменшого. Від дерева – до його насіння, і далі до молекул і атомів. Але одного разу науці доведеться зупинитися. І тоді вчені почнуть сперечатися, що було спочатку яйце чи курка?

Йога ж, навпаки, рухається від часткового до загального, від найдрібнішого до безмежного. Від порожнечі до космосу. Стан кінця світу – це коли безмежний світ переходить непроявлений стан, розчиняється в порожнечі. Але при цьому творча сила, великий спостерігач, не зникає. Ми можемо називати цю силу, як завгодно: Бог, Аллах, Всевишній. Він одночасно є і порожнечею, і безмежністю. Він не має ні початку, ні кінця.  Але наука не в змозі розглянути цю велику молекулу. Ми можемо знову повернутися до прикладу з деревом та його насінням. У насіння вже укладено дерево, але якщо ми зламаємо захисну оболонку насіння, то всередині не побачимо жодного дерева. Це дерево, ніби розчинене в безмежній порожнечі. Так само Бог розчинений у всіх проявах матеріального світу. Він присутній і в мені, і у вас. Він може існувати без нас, але ми без нього не існуємо. Він – найтонше, що тільки може бути, найдрібніша елементарна частинка, і Він це безмежність. Коли настає кінець світу, Бог втягує у себе весь проявлений світ. І це стосується навіть таких божеств, як Крішна, Брахма, Вішну і Шива. У цьому сенсі вони відрізняються від простих смертних лише тим, що мають величезну силу наміру, який може формувати будь-які події.

Моє щире бажання полягає в тому, щоб наука розвивалася все більше, і щоб вчені, нарешті, розпочали пошук найтонших матерій та елементів. Тоді вони одного разу зможуть переконатися в існуванні душі. Адже наука вважає за краще вивчати проявлений світ, а не досліджувати те, як виникають думки, і звідки людина черпає натхнення, де народжуються її мрії, і звідки вона черпає енергію, для їх здійснення.

Думки, що виходять з розуму, можуть обманювати, але внутрішнє спонукання ніколи не обдурить. Думки, що виходять із цього джерела, з'являються не часто, але вони є істинними.

Якщо вчені дбають про благо людства, то вони повинні замислитися про те, звідки виникають ті чи інші думки людини, де їхнє джерело. Адже сила думки безмежна, і цю силу можна направити як на творіння, так і на руйнування. Необхідно вивчити процес того, як змінюється мислення людини, від негативного до позитивного, і навпаки. Адже напрямок думки можна змінити. А думка – це зброя, яка не має собі рівних. І інтелектуальна еліта, якраз є виразником думок людства, вдягаючи їх у слова.

Адже сьогодні людство стоїть на порозі глобальної катастрофи, і тільки йоги, мудреці та відлюдники за допомогою сили власних думок можуть його врятувати. Чому б ученим не почати співпрацювати з йогами? Адже йоги можуть зробити навіть те, що вченим видається абсолютно неможливим. Вони можуть врятувати планету від загрози ядерної зброї, від загрози тероризму.

У Семрі люди ставили мені різноманітні питання. Там я за допомогою мисленних вібрацій зцілював божевільних, а також людей, хворих на рак і які страждають від серцевих захворювань.

У Наватнава за активного сприяння Пракаша Шрівастава, Лакшмі Нараян, Сіддікі, Шихірулли Хасана, Ві.Кей.Шарми та інших я зумів організувати Махаяг'ю, в якій брали участь як індуїсти, так і мусульмани, і християни. Там були навіть християнські священники. Мусульмани та християни дивилися, як індуси проводять священні обряди, і робили так само. Потім ми всі стали під єдиним прапором і заприсяглися, що відтепер не дозволимо виникнути негативній кармі. У Семрі я теж спробував подолати прірву, що відокремлює бідняків від багатіїв, і дуже в цьому досяг успіху. Тому відповідь на запитання про те, що я дав людям і які зміни привніс у їхнє життя, ви можете дізнатися у жителів тих місць, де я поринав у стан самадхі або поводив яг’ю. Завдяки зусиллям Джитендера і Вірендри Сінхи церемонія мого занурення в самадхі пройшла з незвичайною урочистістю і привернула увагу величезної кількості людей.

Моє тіло замкнули в дерев'яний ящик і закопали в землю. І вже через п'ять хвилин після того, як я повернувся зі стану самадхі, я вже був здатний на те, щоб розповідати широкому загалу про ті ідеї, якими я хотів з ним поділитися. Шарда плакала навзрид і намагалася торкнутися моїх ніг. З усіх боків мене оточили Лаліта, Бебі, Гудді, Міра, Намрата та Харішанкар, які теж плакали. Як швидко люди прив'язуються один до одного!

Коли я збирався їхати, то головний бухгалтер Деварії, Бхуп Нараян Пандей, вирішив мене відвезти. Вірендра теж завів свою машину, але жінки, діти, старі та молодь не хотіли мене відпускати. Я обережно віддалявся від них. Коли підбігла Бхагіратхі, я вже сів у машину. Тепер зі мною залишилися лише спогади про минуле. Потім я приїхав до Бенареса.

У Бенаресі всі ми зупинилися у храмі Санкатмочан. Відья Пракаш Пандей усе організував і потурбувався. Зі мною були також Гіріджа Шанкар Кхетан і Девендра Мішра. Потім приїхав Девендра Шахі, а з ним і доктор Шахі. У храмі зібрався вже досить великий натовп.

Ми насолоджувалися прекрасною місячною ніччю, на березі річки Ганг. Стояла зима, і води Гангу текли рівно і спокійно. Місячне світло відбивалося на поверхні води. По водній гладі ковзав самотній човен. Гхаті, що спускаються до річки, пробуджували так багато спогадів. На гхаті Манікараніка можна було побачити безліч похоронних багать. Ці вогнища нагадували людині про те, що смерть чекає на неї, в нетерпінні, коли ж вона зможе прийняти її у свої обійми. Вона ніби кликала: “Розсипся в попіл, розчинися в мені, розчинися в нескінченності!”

А інший берег річки був абсолютно спокійний, граючи рідкісними вогниками. На той час уже не було чути храмових дзвонів. Пройшло досить багато часу, і я розташувався на даху будинку недалеко від Панчкот гхату, на іншому березі річки, насолоджуючись місячним світлом. Ганг безперервно тік вперед. Вілья Пракаш Пандей зайнявся вечерею. Було вже зовсім пізно, коли ми повернулися до Санкатмочан. Коли птахи почали вітати світанок нового дня, ми знову прийшли на берег Гангу. З'явився і Ранвір Сінх, син Рамран Віджайсінха. Тіні минулого знову воскресли перед моєю думкою. Кожна частина храму говорила про щось своє. Як багато часу свого дитинства я провів у цих вузьких вуличках та провулках. Я згадував своїх друзів і колишнє  життя. Потім ранкову тишу порушили крики: “Хар-хар Махадев!”  і дзвін храмових дзвонів.

Я просувався все далі й далі. Через шістнадцять років я знову повернувся до Сасараму. Вздовж вулиці Джи. Ті. Роуд, стояли значні будинки, які зберігали пам'ять про минуле. Звичайно, за цей час багато чого змінилося. Сучасне життя змінило стародавні фасади, хоча вулиці та перехрестя здавалися такими ж, якими вони були й раніше. Проте туристи, які відвідують це містечко, були вже зовсім не ті, що раніше. Замість традиційного одягу, дхоті та курти можна було спостерігати сучасні костюми. Змінилися і місця для прийому паломників, дхармашали. Неподалік станції юрмився народ, де можна було розглянути знайомі обличчя. На цих вулицях минули багато годин мого безтурботного дитинства і моєї неприкаяної юності. Я згадував забави, які я вигадував разом зі своїми товаришами з навчання, згадував суперечки, які часто закінчувалися бійками. Сасарам чекав на мене, оживляючи спогади минулого. Хрідай Нараян Сінх уже чекав мене тут. Тут був і Махендра та Берістер Сінх. Коли наша машина в'їхала у величезні ворота, то я виявив, що з колишніх часів майже нічого не змінилося.

За лічені секунди весь відкритий простір заповнився натовпом. Сародж виріс, став батьком двох дітей. Крішна теж змужнів. Той, хто  ще вчора був молодий, сьогодні вже почав старіти. Відья Нараян Сінх , Ваджра Нараян Сінх і Рагхурадж Сінх, ті люди, з якими я раніше так часто жартома сварився і конфліктував, теж були тут. Іноді я отримував від них стусани та ляпаси. А сьогодні все було по-іншому. За розмовами ніхто не помітив, як настав вечір. Нам треба було йти в Бісунпуру, а потім у Дарігао. Коли Санджай підігнав джип, то я був здивований до крайності. Берістер сказав: “Санджай, синку, заведи саме той джип, який досі чекає на свого подорожнього. Минуло шістнадцять років, але цей джип, зроблений із заліза і сталі, не перестав надіятися”. Я підійшов до автомобіля і з любов'ю його погладив. Цей джип, пофарбований у захисний колір, зберігав так багато спогадів про моє армійське минуле. Раніше я катався на цьому джипі разом із Сародж Кумар Сінхом та Берістер Сінхом. У той час Сародж був ще маленькою дитиною, хотів провести разом зі мною своє майбутнє життя, а сьогодні він уже батько двох дітей. І його всі знають як доктора Сародж Кумар Сінха.

В очах Берістер Сінха той час теж був пов'язаний з безумствами юності. З одного боку, то було сп'яніння величезного міста, Бомбея, а з іншого – його життя як спадкоємця великого поміщика і землевласника. Через те, що в той час я був льотчиком, то міг запросто зустрічатися з різними людьми з Шиллонга, Пуни, Мумбаї, Калькутти та інших міст. Тоді я був завжди оточений чутками. У той час серед моїх друзів були такі люди, як Суджит Кумар, Вішваджит, Радж’яшрі, Пран і Махмуд, а також Рамананд Сагар, Ен.Сі.Сіппі, Кохлі, Бехл, Біндра та інші продюсери. Моїми добрими друзями були Нареш Кумар, Рамаян Тіварі, Ральхан та Пальсікар. Тоді моє життя ніби погойдувалося на морських хвилях. Я був багатий, і міг у будь-який час вирватися з тісних вуличок Бісунпури та Сасараму, щоб вирушити до найбільших міст світу. Де я тільки не побував! Одяг, який я носив, породжував новий напрямок у моді. Я прославився в таких місцях, як Шиллонг, Тінсукія, Гаухаті, Дібрутарх, Кохіма, Дімапур, Імпхал, Нагаленд і Маніпур.

Але зараз усе змінилося, тому що змінився і я сам. Змінилися люди, яких я знав раніше. На обличчях деяких з них пролягли зморшки стурбованості, а на інших цвіли квіти божественної милості. Хтось розвивався, а хтось рухався у бік неминучого занепаду.

Тепер я став предметом обговорення і пильного спостереження в Сасарамі, який уже не здавався таким давнім, як раніше. Він дуже змінився. Проте, його вулиці були ті самі. Їх місцями замостили та покрили асфальтом, на старій основі збудували щось нове. І ці старі вулиці розповідали мені довгу історію, починаючи від Шершаха Сурі та до наших днів. Дорога, якою я їхав, ніби казала мені: “Все змінилося, але я залишилася колишньою. Як довго я чекаю на тебе. Скільки мандрівників уже прийшло і пішло, але ти ніяк не з'являвся. Мої друзі, інші дороги, втішали мене. Вони говорили: “Не втрачай мужності, чекай! Ми допоможемо тобі і якось направимо його саме на цей шлях! Якось він обов'язково прийде!” І їхнє пророцтво збулося, адже ти справді прийшов!”

Природа постійно посилає людині ті чи інші знаки. Одного разу їй доведеться повернутися туди, звідки вона почала свій шлях. Поступово всі дороги вестимуть її саме в цьому напрямку. Для того, щоб відбулося щось нове і незвичайне, необхідно зробити незвичайний вчинок. Природа намагається, докладає зусиль, але й людина нічого не може вдіяти без допомоги тих істину, хто пізнав істину. Природа ніби казала мені: “Як я рада, що ти, нарешті, прийшов! Ти навчив мене рухатися вперед, але тепер я сподіваюся, що ти даси мені довгоочікуваний відпочинок. Я чекала появи просвітленої людини, і коли така людина прийшла, то здалося, що так має бути завжди. Ти здається мені таким рідним. Майбутнє покаже, наскільки люди можуть вказувати один одному шлях до світла”. Коли я прибув у Бадрінатх, то дорога перестала розмовляти зі мною.

Смеркало. Як тільки настав вечір, Камла, Вімла і Крішна стали наполягати на тому, щоб вирушити до Бісунпури. Всі згадували минулі дні, і Крішна Радж Сінх, і Браджра Сінх, і Відьянарян Сінх. На той час Санджай уже підігнав джип. Ми розсілися по місцях і джип стрімко поїхав Джи.Ті.Роуд. Нескінченна дорога розстилалася, як позаду машини, так і попереду. Змінюються засоби пересування, змінюються види транспорту, але дорога залишається колишньою. Коли ми прибули в Кхерадіх, я згадав про Дхананджай Сінха і Мрітьюнджайя Сінха, а в Махапурі – про Нагіна Сінха, Рамп'яра і Пуджарі Джи.

Спогади постали перед моїм мисленним поглядом, ніби все це відбувалося зі мною зараз, проте, через деякий час минуле знову ховалося за щільною завісою. Воно з'являлося на мить і знову зникало. Хтось приходив, хтось йшов, а джип їхав уперед, залишаючи все інше позаду. Я згадував, як бив мене різками директор нашої школи, Джагдіш Лал, згадував, як мене тягнув за вуха і змушував присідати Дваріка Пратап Сінх, як бив мене вчитель Бхікхарі Лал. Згадував свої зухвалі витівки та прокази. Саме тоді й формувався мій характер. На кожній вуличці, у кожній кондитерській, тут є щось, що нагадує мені про минуле. Де тепер ця моя наївність, ця чистота? За шістнадцять років усе зникло, ніби нічого цього не було. Ставок залишився тим самим. Але населення на березі ставка значно додалося. Раніше тут була курна дорога, а сьогодні її заасфальтували. Настала ніч, а я все ще блукав стежками минулого. Потім наш автомобіль в'їхав у Бісунпуру.

Як далеко я поїхав з цих місць! Подорожував країною, подорожував за кордоном! Колись я покинув ці поля та квіткові клумби заради загазованості великих міст. І ось я знову тут. Той самий Лаллан, що й учора, але сьогодні – Капіл. Вчора я був сином селянина, а сьогодні – йогом. Шістнадцять років тому Лаллан пішов зі сцени.

Життя було все тим же, тим же був і мандрівник, але як разюче змінилися його думки! Як тільки я вийшов з джипа, підійшов мій батько Чандрама Сінх з квітковою гірляндою в руках. Він торкнувся моїх ніг і почепив гірлянду мені на шию. Я дивився на всі боки. Величезне дерево піпал стояло на тому самому місці, де раніше я звик гратися. У ті часи, коли ми відчували, що до дерева прямує батько, то розбігалися в різні боки. У той час мені не вистачало мужності відповідати на запитання батька. І ось зараз він стояв переді мною. Але це була вже не зустріч батька сином. Тут, перед йогом стояв його послідовник. Батько думав про щось, а я невідривно на нього дивився. Він зовсім не змінився. Він сказав: “Ти мій син. Вчора ти захищав небо над нашою батьківщиною, а сьогодні став духовним лідером, махатмою. Як багато змінилося! І я дуже радий, що сталося саме так. Сьогодні я від щирого серця вітаю великого відлюдника, який ховається в тілі мого сина. Адже він думає про благо всього людства. Ти, звичайно, і раніше думав про те, як допомогти нашій країні. Але раніше, коли ти дбав про благо нашої країни, до цього прагнення примішувалися егоїзм та марнославство. А тепер  ти став досконалою людиною, тому що повністю відкинув матеріальний світ. Ти вбив минуле, вбив самого себе, і для тебе почалося нове життя. Якщо людина вбиває себе в ім'я ідеалів гуманізму і людяності, вона не вмирає, а забезпечує собі вічне життя. Це і є справжнє життя. Таке життя стає прикладом для захоплення та наслідування. Воно не належить нікому, але водночас належить усім людям. Йому не потрібний дім, не потрібне господарство, тому що весь світ стає для нього домом. Така душа долає всі перепони, розриває всі родинні зв'язки, стаючи повністю вільною.”

Мимоволі на моєму обличчі розквітла посмішка. Я думав: “Так, саме таким має бути батько, відчуженим, тим, хто любить істину і людей”. Адже батьки, побачивши своє чадо в одязі відлюдника, майже ніколи не радіють. А мій батько здається настільки щасливим, що його щастя не описати словами.

Батько продовжував говорити: “Лаллан, я все про тебе знав. Люди повідомляли мені новини про тебе. Про те, як ти купив чайну плантацію, про те, як організував величезну друкарню, про те, як купив власний літак. Я дізнався, що ти мандрував за кордоном. Я бачив, що ти живеш у розкоші. Можливо, я й сам мріяв колись про таке життя, але батьків не можна оцінювати з погляду багатства. Принаймні наша культура не навчає цього дітей.”

“Адже гроші приходять і йдуть, а любов батьків безцінна. Тому в той період я не був дуже тобою задоволений. Мені здавалося, що ти заради грошей вибрав неправильний шлях. Я не хотів вірити, що ти, син землевласника, приїхав у місто і забув про своє коріння. У дитинстві ти був вегетаріанцем і любив ходити серед квітів. Тому мені здавалося неможливим, що ти здатний забути минуле в гонитві за матеріальними благами. Адже людина завжди з чимось пов'язана. Але ти здається абсолютно неприв'язаним ні до чого. Ти розчинився в якомусь незнайомому мені світі. Але коли я отримав звістку про те, що ти пішов від світу і став відлюдником, моє серце наповнилося радістю.”

“Раніше Лаллан був сільським жителем, який звик жити у палаці. Богиня багатства, Лакшмі, сама приходила до нас на уклін. Як же тепер мій син може ходити незліченними дорогами абсолютно без взуття? Я дивився на зображення Будди та Махавіри, але думав про тебе. Твоя мати казала, що ти кілька разів приходив сюди просити милостиню, але це було лише твоє тіло, а душа була відсутня. Однак мені було складно це зрозуміти. Я хотів сам на власні очі побачити тебе. Я все думав, коли ж я, нарешті, зможу зустріти тебе і надихнути тебе на подальші духовні подвиги?”

“І ось сьогодні життя знову поєднало нас через шістнадцять років. Ти пішов з дому після свята Холі, і повернувся сюди теж після того, як пройшло це свято. Тільки між святами була шістнадцятирічна перерва. Діти виросли, а молодь постаріла. Літні люди покинули цей світ, а села перетворилися на міста. Місце возів, запряженими биками, зайняли машини, вантажівки та автобуси. Замість плуга на полях тепер використовуються трактори. З одного боку, ми бачимо розвиток і прогрес, вчені, винаходячи все нові механізми, знецінили людське життя, а з іншого боку – ти хочеш зберегти стародавню культуру і побудувати на ній основу нового майбутнього”.

“Життя – це вічний рух, природа надала нам все необхідне для цього. Але людина хоче отримати все й одразу. І наука шукає способи задовольнити всі бажання людини за допомогою різних машин і механізмів. Вчені навіть винайшли хімічну зброю, яка може вбивати людей, ніби вони були комарами, клопами чи мишами. Наука прагне зберегти машини та знищити людину. А ось ти, відкинув усі мирські радості та матеріальні вигоди, і прагнеш пояснити всім, наскільки важливе людське життя. З одного боку, механічне існування, де природа служить лише інструментом на шляху до виконання задуманого, а з іншого – істинне життя людини, невіддільне від природи. З одного боку – руйнація, з іншого – творення. Руйнування проникає в наш світ дуже швидко, з тією ж швидкістю, з якою машини та механізми витісняють людину з усіх сфер життя. Без них людина вже нічого не може зробити. Але ти намагаєшся повернути людині її первісну велич. Адже людина – це втілене творення, але вона просто заблукала на дорогах життя. Ти ж надихаєш багатьох людей вирушити на пошуки істини.”

“ З одного боку – внутрішня боротьба і занепокоєння розуму, з іншого – глибокий спокій і душевне задоволення. З одного боку – страх смерті, з іншого – її ніжний образ. Перед нами обидві реальності, ми можемо вибирати. Я веду своє походження зі стародавнього роду, який налічує багато сотень років. Я бачив і минуле, бачу і сьогодення. Бачу, що сьогодні мій власний син, забувши про розкіш, відправився в дорогу босоніж. Люди перестають бути жертвами обставин. Якби Будда і Махавіра не знайшли нічого цінного під час своїх поневірянь, то навіщо б вони відкинули розкіш своїх палаців?”

“Напевно, на духовному шляху людина може знайти те, що шукає. І ти теж знайдеш усе те, що до тебе знайшли ці великі титани духу. Адже якби твої пошуки були абсолютно безплідними, ти не став би тим, ким став. Шістнадцять років пішло в тебе на те, щоб повернутися до батьківського дому. Але я твердо вірив у те, що одного разу ти повернешся до Сасараму, щоб повозитись у рідному пилу і посипати ним голову. Адже саме ця земля виростила тебе і виховала.”

 Я сів на пагорбі в оточенні людей. Тут були й друзі дитинства, і члени моєї сім'ї, і просто мешканці села. Я побачив, що за той час, що я був відсутній, у житті моїх земляків сталися великі зміни. Зникла величезна прірва між старшими та молодшими за віком, за становищем та за званням, не було жодних натяків на дискримінацію за кастовою ознакою. Можна було побачити, як поміщик сидить поруч зі своїми селянами. Хоча чоловіки та жінки ще не спілкувалися відкрито, як на Заході, але вже й сліду не залишилося від колишньої суворої ізоляції жінок. Я бачив, що діти вже не відчувають панічного страху, побачивши батька, як це було з нами, бачив, як невістки розмовляють зі свекром, а чоловік з дружиною. Шістнадцять років тому про таку свободу звичаїв навіть подумати було неможливо. Батько продовжував говорити, я ж спостерігав за тим, що відбувається, і уважно слухав. Помітив, що зникла відокремленість між селами, і це теж була прикмета нового часу.

Мій батько був революціонером. Він залишив королівський повітряний флот заради революції. Британський уряд утискував батька, але не міг зламати його бунтівний дух, знищити його прагнення свободи. Однак після отримання Індією Незалежності, батько і сам став політичним лідером, який утискував людей задля посилення власної влади, заради власних привілеїв.

Так природа керує життям людини. Людина народжується, розвивається, деградує, помирає. Причина породжує наслідок. Безперервно відбуваються процеси об'єднання та роз'єднання. Вчорашні величезні сім'ї сьогодні перетворилися на кілька сімей меншого розміру. Хтось, як і раніше, залишився поміщиком, хтось зайнявся політикою чи управлінням. Село почало орієнтуватися на місто, а місто – залежати від села.

Я сидів в оточенні близьких людей і бачив, то образи минулого, то прикмети сьогодення. Мати Чандрашекхара схопила мене за бороду, погладила і промовила: “Е, синку, що ж ти наробив? І заплакала. Інші жінки почали її умовляти, що, мовляв, так говорити недобре. Жінки говорили моєю рідною мовою, яка звучала чудовою музикою. Я впізнав цю жінку, яка була моєю сусідкою. Коли мені необхідно було перебратися на інший бік ставка, то дорога проходила повз їхній будинок. На даху я часто бачив цю жінку.  Шакунталу, а також Лаліту, Чандрашекхара або Камлу. Я зовсім вільно заходив на територію їхнього особняка, коли мені було потрібно. Тоді Лаліта була маленькою дівчинкою, яку я тягав за кіску. Вона почала плакати, і на її крики виходила Шакунтала. Дізнавшись, у чому річ, вона від душі сміялася, а потім обов'язково мене годувала. Їхній будинок став для мене рідним. Ця жінка ставилася до мене, як мати, ось чому вона гладила мене по бороді та волоссю. Вона сильно постаріла. Але наступного разу,  коли я окинув поглядом натовп, не було вже ні Шакунтали, ні Лаліти, ні Камли, ні Чандрашекхара.

Вся молодь нашого села мріяла мене побачити. Підійшов мій близький друг Баччан Сінх, з'явилися наші далекі родичі, а також Вімла та Рамашанкар Тіварі. Баччан схвильовано привітав мене. Він змінився, постарів. Він дуже хотів нехай ненадовго бачити мене у власному домі. Я несподівано сказав: “Гей, Баччане, ти наплодив так багато дітей, що тепер і в цих дітей почали з'являтися діти!” Баччан відповів: “Між мною і тобою величезна різниця. Я живу в селі, а ти – в Гімалаях”.

Я сказав, що прийду через деякий час, і він пішов готуватися до мого приходу. Я ж підвівся зі свого місця і попрямував уперед, а за мною пішов багатотисячний натовп. Я побачив все той же величезний особняк, а поряд з ним розлоге дерево. На місці старих будинків височіли нові будинки, що йшли дахами в небо. Старий особняк ніби насміхався з мене: “Гей, синку, тобі вдалося втекти! Ти правильно зробив, інакше і тобі довелося б задихнутися в моїх стародавніх стінах. Адже всередині мене похована пам'ять про багато поколінь. Старі люди йдуть, нові приходять. Кілька разів мене намагалися зламати та перебудувати на власний смак. Вони намагаються зламати та переробити мене, а краще б їм спробувати зламати та переробити самих себе! Але ти зумів розірвати зі мною зв'язок. Хоч ти й стоїш зараз переді мною, проте сам ти далеко, і всередині в тебе Гімалаї”. Потім особняк затих. Ці стародавні стіни з каменю та цегли передали мені своє мовчазне послання. Я з пошаною вислухав  його. Адже саме з цим особняком, із цим деревом біля воріт пов'язано так багато спогадів! Скільки весен і осеней мого життя бачили вони!

Мене оточили родичі. Мати дядька Рагхураджа дуже постаріла. Вона казала: “Гей, Лаллан, синку! Ти повернувся тільки через шістнадцять років! Мати покинула цей світ, згадуючи про тебе”. Я посміхався, слухаючи її слова. Усі хотіли мене обійняти, притиснути до грудей, поділитися своєю любов'ю. Старий дім пишався мною. Він ніби хотів сказати, що саме він виростив мене, змушував мене сміятися і плакати, бив і втішав, але сьогодні він готовий сотню разів схилитися переді мною в шанобливому поклоні за те, що я зумів відкинути матеріальний світ і вирушив на пошуки світу духовного.

Я не заходив усередину, а пішов до будинку Баччана. Не залишилося вже багатьох людей із тих, на руках яких я виріс. Вони пішли в інший світ. Коли я проходив повз будинок Гульбасії, то спогади наринули з новою силою. Ця маленька дівчинка дуже мене любила. Вона була веселою і безпосередньою за своєю природою, і щоразу, коли вона випадково зустрічала мене серед полів, то розцвітала так, ніби побачила свою найближчу людину. Тепер їхній рід повністю занепав, про що говорив і напівзруйнований фамільний будинок. У дитинстві Гульбасія лазила по деревах, як хлопчик. Вона діставала плоди манго і пригощала мене ними. Вона також часто сварилася і билася з Лалітою. Я дивився на знайомі з дитинства місця, але від минулого залишилися лише спогади!

Біля дверей будинку Баччана вже зібрався великий натовп. Як часто я проводив тут час разом зі своїми друзями. Будинок Сур’я Нараяна був по сусідству, і ми збиралися саме в цій вітальні, щоб обговорити свої плани та мрії. Я часто рятувався тут від лютої полуденної спеки. Саме тут ми збиралися, щоб організувати культурні заходи чи спортивні змагання на селі. Ще в зовсім юному віці я написав тут свої перші твори, романи “Краплі надії” і “Розгортаються локони”, а також п'єсу “Бажання матері”. І Сур’я Нараян, і Баччан спонукали мене розвивати свої літературні таланти. Моя єдина п'єса завжди ставилася на тому чи іншому культурному заході. Саме тут я, потай від усіх, писав свої твори. Іноді сюди пробиралася Гульбасія і приносили мені їжу, іноді я їв у Баччана або Чандрашекхара. Я не дуже любив навчатися, віддаючи перевагу грі. Саме тому я ховався вдома в Баччана, або десь на даху, під навісом. Дорослі втомлювалися мене шукати, а коли знаходили, то сильно мене карали. Тут спогади відступили, бо підбігли Сур’я Нараян і Вішванатх і дивилися на мене витріщивши очі. Обидва вони досягли великих успіхів у торгівлі. Сур’я Нараян сказав: “Ваша єдина п'єса – це справжній шедевр!  Але ви залишили свій величезне багатство, пішли від світу. Який мені тепер сенс хвалитися тим, що я став успішним бізнесменом? Час іде, і все змінюється. Хто б міг подумати, що вчорашній хлопчик, який жив тут, як принц, яким пишалося все село, від імені якого тремтіли всі місцеві бандити, сьогодні став йогом і віддалився від нас настільки, що ми навіть не можемо покликати його, як раніше.”

Сур’я Нараян розчулився. Я благословив сина Баччана на шлюб і хотів уже повернутися, але жінки перегородили мені дорогу. Позаяк уже стемніло, вони підносили до мого обличчя ліхтарі та світильники, щоб розглянути мене краще. Мої однолітки, на відміну від мене, виглядали постарілими. Тому моє чорне волосся викликало здивування. Жінки з подивом гладили мою бороду і волосся, просили у мене благословення для себе та своєї сім'ї. Запитували мене про те, чи я пам'ятаю ту, чи іншу подію з минулого? Вже було десять годин вечора, але люди й не думали мене відпускати, вони юрмилися на кожному перехресті. Мені довелося повернутися до порога рідного дому.

Коли я заспівав “Алакх Ніранджан”, то спочатку опустилася глибока тиша, а потім усі люди одночасно заплакали. Атмосфера довкола мене несподіваним чином змінилася. Крішна, його мати та дружина хотіли втягти мене в дім, але я вперто стояв на тому місці. Я взяв у них милостиню і почав просуватися до інших будинків. Тут жили мої родичі та друзі. Хтось із них став політичним лідером, хтось – бізнесменом чи управлінцем. Усі хотіли затягнути мене у власний дім, але це не вийшло. Я благословив дітей, зібрав кашу-кхірчі як милостиню, і пішов своєю дорогою.

Осторонь дороги батько побудував для себе і своєї нової дружини, принцеси, інший будинок. Там він жив разом із сім'ями Камли та Вімли. Там чекали на мене ще сотні людей. Я зібрав милостиню і попрямував у бік Сасараму. Було вже за північ, але в селі ще ніхто не лягав спати. На джипі ми приїхали в Сасарам, куди вже дісталися мій батько, дядьки та брати. Через деякий час прийшов Бабу разом із Тулсі Сінхом. Ми дуже довго розмовляли, але потім все-таки втома взяла своє, і всі заснули. Я ж разом із доктором Сародж Кумар Сінх, Санджаєм та Бейджнатх Сінхом вирушив у Дарігао. Савіта приїхала з Патни, і теж приєдналася до нас, так само як і Девендра Мішра з Падрауни.

Через шістнадцять років джип перетинав долини Кеймура. З Дерігао у мене були пов'язані особливі спогади. Коли я ще служив в армії, то у вихідні проїжджав цими дорогами, і тоді всі рослини та тварини здригалися при моєму наближенні. Сьогодні ж вони були спокійні, як краплі роси, що лежали на листі, і з усією щирістю вітали мене.

Учорашній день був просякнутий егоїзмом, який сьогодні сплив невідомо кудись, подібний до вод бурхливої ​​річки. Сьогодні не залишилося ні егоїзму, ні страху перед життям. Залишилася чиста любов, чисте блаженство. Через деякий час ми вже були оточені стінами стародавнього особняка, історія якого була пов'язана з такими іменами, як Ганді, Неру і Субхаш Чандра Бос. Але тут уже не було ні Уми, ні Пратіми, ні Кавіти, ні Савіти, ні Кіран, ні Мадхурі. Коли я покинув цей дім, вони все ще грали у дитячі ігри. Однак гори анітрохи не змінилися. Різниця лише в тому, що раніше вони були спокійні, а сьогодні їхню безтурботність порушили терористи.

Минуле пішло так далеко, але в той момент здавалося, що до нього можна доторкнутися рукою. Я залишався там протягом деякого часу, а потім разом з Девендрою Мішрою і Санджаєм вирушив до Бенареса.

Настали сутінки на берегах священного Гангу. Він нічого не хотів повідомити нам, воліючи зберігати мовчання. Я спостерігав, як священна річка, самовіддано прокладає собі шлях у гірських ущелинах, і, стікаючи в долину, стає безтурботною і спокійною, річкою, що приносить благо людям. Вона анітрохи не схильна до марнославства , адже вона – донька Гімалаїв, яка прагне до океану. У неї вливаються незліченні річки та струмки. Вона завжди прагне вперед, благословляючи всі перешкоди, які зустрічаються на її шляху.

Священний Ганг ніби каже: “Я – ніщо, і ніщо мені не належить. Вся вода, з якої я складаюся, була віддана мені річками й струмками, що стікають з гір. Я течу по землі між двох берегів, але й вони мені не належать. Ти став відлюдником, садху. Однак, все у своєму житті ти отримав без зусиль, як і я. Тебе плекало суспільство, вирощувала природа, батьки дали добре ім'я. Тобі нічого не належить. Люди будуть вважати тебе святим, оголошувати тебе своїм помічником на шляху до просвітління. Але ти маєш продовжувати свій шлях. Адже я теж завжди прагну вперед, і досі не зупинилася жодного разу, попри те, що люди перегороджують мене греблями та прагнуть змінити моє русло. Люди прославляють мене, оголошуючи мою воду живою водою, але це мене не зупиняє. Я зливаюся з океаном, я течу і по просторах космосу. Я перетворююся на сніг на гірських вершинах, але моя справжня природа – вода. Ти ж – людина. Ти – відлюдник, тому продовжуй свій шлях, навіть якщо люди кидатимуть у твої чисті води помиї та сміття. Бери з мене приклад.”

“Тобі теж доведеться зіткнутися з насильством і несправедливістю. Ти ж продовжуй йти вперед, не змінюючи своєї святості. Кажуть, що текуча вода ніколи не стає брудною. Тоді й сама природа тобі допомагатиме, стане на твій бік. Тоді ти зможеш змінити мислення людей на більш позитивне”.

“Зі мною теж відбувається щось подібне. Всі струмки й річки, впадаючи в мене, очищаються. Мої води – це потік любові. Люди приходять до мене, переповнені релігійним благоговінням, забуваючи про всі свої турботи. Всі люди різні. Є серед них і грішники, і великі праведники. Але всі вони роблять омовіння на моєму березі. Я спостерігаю за ними, змиваю всі їхні гріхи. І в мені зливаються докупи й води брудного каналу, і води чистого струмка. Вони перетворюються на єдиний потік любові.”

“Ніхто не хоче грішити, чинити насильство і злочини, тому що знає, що його власна карма потім обрушиться на нього подібно до важкого молота. Проте, коли людина потрапляє у сіті суспільства, їй з них не вирватися. Вона прикривається білосніжним одягом духовності й чесноти для того, щоб переслідувати свої егоїстичні інтереси. І найнебезпечнішими перевертнями є саме ті люди, які покликані служити інтересам духовного розвитку людства, так звані отці нації. Своїми діями вони позбавляють наш народ життєвої сили. Для них влада, політика та релігія є предметами торгу.”

“Сидячи на моїх берегах, релігійні діячі закликають людей стати на шлях духовного розвитку, закликають жертвувати гроші на будівництво храмів. Політики заходять до моїх священних вод, щоб очиститися, але, роблячи омовіння, думають у цей час зовсім про інше. Своїми діями вони заохочують міжнаціональні конфлікти, расову дискримінацію, протистояння різних релігій. Але я вбираю в себе їхні грішні думки та течу далі. Адже у світі все буває, хтось служить розвитку суспільства, хтось його руйнуванню. Усі процеси мають право на існування”. Ганг продовжував говорити, а я, зачарований його словами, ніби плив уперед на його хвилях.

Через шістнадцять років я стояв на її березі у священному Бенаресі. Я взяв човен і переправився на другий берег, а потім пішов уздовж берега піском. Я питав у піщинок, хто проходив до мене цією дорогою? Адже вони всі пам'ятають. Піщинки піднімалися в повітря, кружляли переді мною, відповідаючи: “Про що ти говориш? Адже ми постійно переміщуємось. Ганг переносить нас із місця на місце, а потім тягне разом із собою в бездонний океан. Все змінюється. Зараз це місто називається Бенарес, Варанасі, а не Каши, як було раніше. Ти шукаєш Каши свого минулого, але ж місто змінилося. Зараз уже не збереглося того місця, де сидів легендарний мудрець Вьяса, тут уже не побачиш божественний танець Шиви. Залишилося лише небагато з того, що пов'язане з істинною історією Варанасі та священного Гангу. Тепер тут неможливо зустріти справжніх відлюдників. В ім'я прогресу знищується давня, справжня культура цих місць. Заклики на честь Шиви “Хар-хар Махадев!”, на честь Крішни та Рами “Харе Рама, Харе Крішна!”, давно вже стали символами тих, хто має певну пристрасть до наркотиків. Саме такі люди наповнили тепер Бенарес.”

“Подумати тільки! Адже це – те саме місце, історія якого пов'язана з іменами Рами, Крішни й Шиви. Тут жили великі мудреці давнини: Вішвамітра, Тулсідас, Маркандея Муні, Гаутам, а також Парашара, Будда, Махавіра і Вьяса”.

“Це місто, Каши, вирішило обрядитися в новий одяг, одяг сучасності, при цьому зруйнувавши минуле. Якщо так піде й далі, то зірка священного міста Каши закотиться, і зійде нова зірка сучасного Бенареса. Тоді замовкне голос храмових дзвонів, а з вулиць цього міста зникнуть святі та відлюдники.”

“Варанасі – місце, пов'язане з ім'ям Шиви. Але зараз цей вплив починає слабшати. Відлюдників стає дедалі менше. У місцях спалення трупів тепер живуть лише привиди, а гхаті, сходи, які ведуть до річки, стали розсадником бруду і нечистот. Здається, що місто вже давно вражене невідомою хворобою. І навіть Ганг, що очищає від скверни, перестав змивати людські гріхи.” Так піщинки висловлювали свої думки, висловлювали те, що їх турбувало в першу чергу, і їхній голос був сповнений невимовної печалі.

А священний Ганг продовжував свій біг у потоках неяскравого світла. Я вирішив повернутися туди, де колись прогулювався легендарний мудрець Вьяса. Тут же свого часу жив і Шанкарачар’я. Тут царювало незвичайне спокій, бо це було справжнє царство спогадів. У міру того, як я йшов уперед берегом річки, Ганг занурювався у темряву, а в місті засяяли численні вогники. Почувся передзвін храмових дзвонів. Було вже досить пізно, коли я дістався до гхату Панчкот, а звідти до місця спалення трупів, на шмашан. Нічну тишу прорізав тріск численних язиків полум'я. Невідомо, скільки душ тієї ночі прощалося зі своїм тілом. Рвалися колишні тонкі зв'язки. Але люди намагаються не замислюватися над тлінністю свого існування.

Бенарес був уже не той, що раніше. Тому Рагхунатх Соні купив для мене квиток, і я вирушив до Лакхнау разом із Санджай Сінхом. Я знаходився там лише кілька днів тому, коли повернувся зі своєї поїздки до Гімалаїв. Зазвичай я зупинявся в домі у залізничного касира, Баччі Лал Варми з Неру Нагара або на Фейзабад Роуд, у Даліганджі, у пані Тари Агравал. Вона жила разом зі своїми дітьми, Ракешем і Раджешем, і вже давно стала на шлях духовності. Але цього разу я прагнув самотності. Тому замість того, щоб піти в дім Тари, я вирушив у будинок до Б.Л.Варми. Адже якби я пішов до Тари, то люди відразу ж довідалися б про це, і зібрався б великий натовп.

Як тільки Шобха і Шакун побачили мене, то дуже зраділи. Раджеш, Сону і Мону почали грати зі мною, як діти, забувши про те, що я – відлюдник. Вони ніби подарували мені друге дитинство. Якою приємною буває любов дітей! Хоча я не був у цьому будинку вже досить давно, але розрив у часі не відчувався. Я одразу ж отримав усе те, що мені було потрібно. Ця сім'я, хоч і живе, занурена у мирські турботи, але, з іншого боку, є оплотом духовності. Члени цієї сім'ї ставляться до кожного гостя, як до божества. І навіть зробивши для гостя все можливе і неможливе, скромно відмовляються визнати свої заслуги.

Санджай забронював для мене квиток до Хальдвані. В очікуванні від'їзду я спостерігав за пробудженням Лакхнау. Це стародавнє місто пробудилося до нового життя. Часто я, лежачи на спині, дивився на небо, а коли втомлювався від цього заняття, то вирушав на прогулянку. Але я ніде не знаходив спокою. З людиною завжди відбувається щось подібне. Що б він не робив, йому завжди хочеться зайнятися чимось іншим. Здається, що людина постійно чогось шукає. І як тільки людина відчуває хоча б невеличку радість у чомусь, то вона прагне зміцнитися в цьому стані. Але якщо попереду маячить обіцянка ще більшої насолоди, то людина, не замислюючись, кидається вперед, забувши про минуле. Прагнучи великого щастя, людина забуває про маленькі радощі. І людина буде блукати в пошуках власного щастя до тих пір, поки не розлучиться з життям, або поки, нарешті, не знайде те блаженство, яке шукала. Це блаженство може для неї полягати як в об'єктах матеріального світу, так і у світі духовності. Але все одно, людина завжди біжить вперед, прагнучи випередити інших.

У цій сім'ї відбувалося те саме. Люди перебували у постійному пошуку. Батьки були на всі готові заради сімейного благополуччя, а діти мріяли досягти помітного місця у суспільстві. Я привніс у життя цієї сім'ї тимчасове пожвавлення. Я приніс із собою відчуття блаженства, яке знаходилося зараз, не пов'язане ні з минулим, ні з майбутнім. Шобха хотіла отримати від мене частинку цього блаженства, але не хотіла докладати до цього жодних зусиль. Вона не любила труднощі. Істина лякала її, і вона вважала за краще перебувати в ілюзіях. Шакун і Раджеш вірили лише в силу науки. Що ж до Сону і Мону, то вони ще були дуже недосвідченими в життєвих справах, тому часто затівали зі мною суперечки та намагалися мене розсмішити. Варто людям провести разом якийсь час, і вони вже прив'язуються один до одного. Саме так виникають нові прив'язаності, нова карма. Десь виникає новий зв'язок, а десь такий зв'язок розпадається. “Чуже” протиставляється “своєму”, звичному. Але головна істина нашого життя знаходиться за межею цієї дуальності, і хоча вона завжди поряд з нами, знайти її нелегко. Людина шукає істину десь в іншому місці, забуваючи, що вона завжди поряд. Проте життя ніколи не стоїть на місці. Так само мінливе і блаженство, який би характер воно не мало, незалежно від того, чи пов'язане воно з матеріальним світом, чи зі світом духовним.

Саме такі думки займали мене на той час. Я підвівся над суєтними турботами й перебував у просторі, де, крім мене, більше нічого не було. Зник, як фізичний світ, і світ духовний. Не було навіть мого тіла. Всі звикли звертати свій погляд назовні, я ж дивився вглиб себе. Люди звикли гнатися за успіхом, нещадно експлуатуючи при цьому свої фізичні тіла, не думаючи ні про що, крім матеріальних благ. Я ж був вищий за це.

Людина це вічний мандрівник, який балансує між істиною і брехнею, долаючи на своєму шляху безліч перешкод, але рано чи пізно, він прив'язується до чогось, а до чогось іншого починає відчувати стійку огиду. Якщо він розлучається з тим, до чого встиг прив'язатися, то відчуває біль, якщо ж знову знаходить втрачене, то радості його немає межі. Ось і Шобха перебувала у вічній гонитві за щастям, але природа цього щастя мала тимчасовий характер. Шобха знаходилася в полоні ілюзій.

Потім прийшов Санджай. У його руках був кошик із фруктами та квіткова гірлянда. Разом з ним приїхали пани Джаганнатх Сінх і Бадрінатх Сінх. Машина була припаркована неподалік. Я дивився на тих, хто знову прийшов, бо ще напередодні Санджай попрощався з нами й вирушив до Сасараму, за сотні миль від того місця. Адже я не зміг у Сасарамі зустрітися з Джаганнатх Сінхом. Минуле знову мене переслідувало. Проте, Шобха здавалася дуже задоволеною. Вона отримала можливість служити дорогим гостям. Таке ставлення відразу руйнує стіни відчуження, споруджені між людьми. Саме так ми можемо наблизитися до Бога.

Який відносний час! Коли людина переживає важкі моменти свого життя, то, здається, що вони ніколи не закінчаться, і час повзе повільно, як черепаха. А моменти справжньої радості пролітають непомітно. У той день ми за розмовами теж не помічали потоку часу. Я пообіцяв знову повернутися до Сасараму.

Саме того вечора мені треба було їхати в Хальдвані та Найніталь. Перед від'їздом до мене зайшли побачитися пані Тара Агравал та Анупама. З Канпура приїхала Вімла разом зі своїм чоловіком Нарасінх Дасом. Арун зібрався вирушити в дорогу разом зі мною. Згодом він став Ніт’янандою Авадхудом.

Люди приходять і йдуть, це – закон життя. Але буває, що ми розлучаємося з чимось, але воно продовжує жити в наших спогадах, і тоді ці спогади починають створювати майбутнє.

Невідомо, якою незліченною безліччю доріг я у своєму житті пройшов! На заваді мені, напевно, зустрілися сотні тисяч попутників! Адже справжній йог схожий на потік, який завжди рухається. Він прагне вгамувати спрагу інших. Він вбирає всі притоки й дрібні річечки для того, щоб, зрештою, злитися з безмежним океаном.

Справжній йог повинен чинити так само, беручи приклад з великих річок. Він повинен спуститися з гір, вийти з рятівної усамітненості печер до людей. Тоді він зможе показати людям шлях до просвітління, демонструючи їм свої надприродні здібності та знайомлячи їх з практикою самадхі та іншими практиками.

Необхідність визначає перебіг подій. Розпач і безробіття породжують проблеми. Саме це – ті питання, які в нашій країні потребують негайного вирішення. Але навряд чи колись вони будуть вирішені. Розв'язання цих проблем можна шукати тільки в почутті внутрішнього задоволення, яке розвивається завдяки внутрішній силі людини. Йога – це спосіб вирішити нерозв'язні протиріччя, а самадхі – це найвища мета йоги. Це стан, коли справжній йог, повністю відкинувши матеріальний світ, занурюється у стан безмежного блаженства та усвідомленості. Розум заспокоюється і проявляється внутрішня сутність людини. У фізичному світі залишається тільки тлінна оболонка. Саме так можна пізнати свою справжню силу, той простір, де воєдино поєднуються причина і наслідок, руйнування та творення.

Я вирушив у дорогу разом з Аруном. У штаті Уттар Прадеш кілька політичних лідерів мали особливий успіх. Серед них були Прадіп Нараян Сінх та Санджай Сінх. Саме від цих людей залежало майбутнє нашої країни. І ці люди розшукували відлюдників, йогів, тантриків та астрологів, щоб ті допомогли їм у їхній політичній боротьбі. Для них у нашій країні не було нічого такого, що не можна було б продати чи купити. В їхніх промовах правда перемішувалась з брехнею, а обіцянки сипалися без зупинки. Вони вважали, що за гроші можна купити все, навіть духовність та релігію. За допомогою грошей вони впливали на політику, купуючи голоси виборців. І з цього не робилося жодної таємниці. І в руках таких людей знаходиться майбутнє нашої країни! У наш час політичні діячі, діячі культури та мистецтва, журналісти та репортери – продаються всі, без винятку. Я думав про все це перед тим, як сісти на поїзд, що вирушає до Гімалаї. Гімалаї чекали на мене вже протягом дев'яти місяців.

Нарешті, я віддалявся від суєти й галасу. Ті, хто останнім часом став для мене близьким, віддалялися все далі, а ті, хто був від мене далекий, невблаганно наближалися.

У Хальдвані мене зустріли Рамеш Чандра Варма та Навин. Обидва брати розчулилися, а Німа заплакала. Підбігли Арчана Агравал і Бебі. Моє життя знову на якийсь час застигло в провулках суєтного світу. Я зупинився на кілька днів у Хальдвані, а потім вирушив до льодовика Піндарі. Я благословив Ніт’янанда на духовний шлях, а також провів посвяту для Даяшанкара, який тепер став Шанкаранандою. Протягом деякого часу обидва відлюдники користувалися благословенною гостинністю Махаватар Баби в Дронагірі.

Коли людина щось знаходить на своєму шляху, то вона на якийсь час зупиняється. А Бог проявляється у кожній дії людини. Так стирається грань між істиною, яка, здається, завжди знаходиться десь далеко, і ілюзією, яка завжди напоготові. Саме тоді, коли стирається ця грань між зовнішнім і внутрішнім, людина починає усвідомлювати своє справжнє “я”.

Попереднє < Зміст > Читати далі

Те блаженство, в яке я поринув, було таким досконалим, що навіть усе багатство світу в порівнянні з ним здавалося нікчемним. Люди дарували мені свою любов, а я сидів на своєму місці, посилаючи на всі боки ментальні хвилі. Потім до мене підійшов Чітрангад Сінх Парева з Бенареса. Як тільки він наблизився, я відчув зміни, що відбувалися в мені. Він нагадав мені про минуле. Переді мною постало обличчя Матері. Здавалося, що вся природа зосередилася у її образі. Її обличчя оточувало мене з усіх боків. До мене постійно підходили люди, я вкотре давав їм прасад, але все це було далеко від мене. Я відчув повну нерухомість, і мій розум теж цілком заспокоївся.

Своїм внутрішнім зором я побачив Матір, подібну до нареченої, яка вбиралася та одягала на себе прикраси. Після цього Вона сіла у весільний паланкін. Її проводжали всі жінки села. Усі плакали. Загукав весільний оркестр, і паланкін рушив у дорогу. Родичі нареченої ще деякий час допомагали носіям нести паланкін, за яким бігли діти. Матір була зовсім спокійною. Її тіло старої жінки дивно виглядало у весільному паланкіні. Іноді вона виглядала з паланкіна і дивилася на всі боки. За паланкіном біг Хрідай Нараян Сінх.

Я спустився з піднесення і пішов у свою хатину, але й там мене з усіх боків оточив натовп. Я ж дивився тільки на Матір, яка постійно шукала мене поглядом. Вона казала: “Хрідай! Поклич Лаллана! Я всіх уже бачила, залишився тільки він.” З того самого будинку, куди вона колись прийшла, як юна наречена, сьогодні вона виїжджала на паланкіні, теж одягнена нареченою, але вже стара й виснажена. Вперше будинок був святково прикрашений, а сьогодні ця велична будівля потопала в тиші, ніби навіки щось втратила. Тут залишилися одні спогади, які хотіли піти разом з Матір'ю. Поступово Матір зникла з поля зору Невідомі сили підняли мене і перенесли на вулиці Бісунпури, хоча моє фізичне тіло залишилося на колишньому місці. Мати вийшла з паланкіна і сіла в машину, яка помчала у бік Сасараму. У машині не було тільки два пасажири. Мати та син. Мати сказала: “Хрідай! Мій син Лаллан не прийшов, а ось мав прийти сьогодні. Зараз я йду, мій життєвий шлях закінчено. Адже людина – це мандрівник. Досі все навколо здавалося мені рідним, але сьогодні все це залишається, а я йду. Все це Ілюзія”.

“У моєму саду розквітло лише дві квітки, два моїх сини. Але один із моїх синів відкинув світ, і навіть сама мая дивується цій відчуженості. Минуло шістнадцять років, поки Лаллан повернувся. А коли він прийшов, то це був уже не той Лаллан, якого я знала, а лише його тіло. Горакх забрав його із собою”. Сказавши це, Мати засміялася. Потім сказала: “Божевільний Горакх не подумав про мою материнську любов, перетворив його на йога. А у йогів немає серця, адже вони ні до кого не прив'язані.” І Мати знову почала виглядати з вікна машини.

“Дивися, Хрідай! Здається, це він прийшов. Тепер він йог і може подорожувати повітрям. Горакх сказав мені, що він повернеться, коли я зберуся йти. І доти, доки я його не зустріну, я не зможу піти. Хрідай! Усі квіти розквітають у тому, щоб одного разу їх зірвали. Вони з'являються на світ для того, щоб подарувати людям чарівний аромат, пам'ятати про те, чим від нього відрізняється сморід. Але якщо хтось стає вище відмінностей між ароматом і смородом, то такій квітці не страшно, що одного разу її зірвуть. Їй все одно, чи бути зірваною, чи залишитися цвісти на гілці. У таких квітів взагалі немає запаху, і ніхто їх не зриває.”

“Ти теж зверни свій погляд до вічності. Мені час іти, почекаю до завтра. Священний Ганг вже зачекалася того попелу, що залишиться після того, як спалять моє фізичне тіло. Як багато гріхів змила ця річка, як багато останків і попелу забрала з собою її течію! Вона тече вже багато століть, надихаючи людину йти вперед своїм шляхом. Сотні тисяч людей на її берегах очищаються від гріхів.”

Поки Мати говорила, Хрідай Нараян Сінх плакав навзрид. Машина їхала вперед, а я спостерігав за цим збоку. Нарешті, автомобіль зупинився в Сасарамі, і якісь люди прийшли його зустрічати. Мати всім давала останні настанови, а люди на неї дивилися, як громом уражені. Коли вона вирішила відпочити, тільки тоді я з'явився перед нею.  Вона радісно засміялася, а люди ще більше здивувалися. Вона щось говорила, але люди її не розуміли. Я ж розумів її стан. Розумів, що вона щаслива. Вона хотіла обійняти мене і вибухнути сльозами, але не змогла, тому що свої скарги вона накопичувала протягом шістнадцяти років. Вона просто дивилася на мене: “Лаллан, ти вже не той, кого я напувала своїм молоком. Ну гаразд, я чекала тільки тебе, а тепер мені час іти. Вона покликала Хрідай Нараяна і сказала: “Дивись, прийшов Лаллан! Твій молодший брат. Хіба ти не бачиш? Через шістнадцять років прийшов той, на кого я чекала. Тепер же я хочу заснути, хочу розчинитись і зникнути. Перед смертю я хотіла позбавитися всіх своїх бажань, але, скільки не намагалася, я так і не змогла вигнати зі свого серця бажання побачити Лаллана.”

Люди, які були навколо і слухали її, були вкрай здивовані. Вони турбувалися про те, що Мати бурмоче щось незрозуміле, думаючи, що вона вже впала у нестяму. Мати продовжувала говорити: “Ви всі вважаєте мене божевільною, але Лаллан прийшов. Він одягнений, як йог. Якось я вже бачила його в такому одязі. Він і тоді просив милостині, але потім я зрозуміла, що це не Лаллан, а Баба Горакх. Великий йог Горакхнатх прийшов, вселившись у тіло мого сина. А цього разу мій син прийшов сам, але забув узяти своє тіло. Хоч він і прийшов до мене, але насправді, він уже далеко, там, де родинні зв'язки не мають жодної цінності. Але тепер я сама йду в простір, за межі всіх бажань та уподобань. Скоріше відвезіть мене до Каші, адже священний Ганг чекає на мене!”

Мати дала мені своє благословення, і я пішов, а автомобіль продовжував свій шлях у бік Каші. Люди плакали. Поступово всі друзі й родичі залишилися позаду, і тіло теж збиралося порушити той зв'язок, який тривав так довго. Порушувалися всі колишні зв'язки: і зовнішні, і внутрішні. Підбивався життєвий результат. Автомобіль поїхав у бік Каші, а я повернувся до Сохнагу.

Мати покинула нас. Закінчився її земний шлях. Перед відходом вона прийшла попрощатися і сказала, що її інтерес до релігії прокинувся саме після мого народження, саме тоді вона вперше задумалася про смерть. Саме тоді мій батько одружився з іншою принцесою. Вони стали жити окремо, а мати почала молитися Шиві. І тоді вона поринула в море того блаженства, в якому сьогодні я перебуваю. Перед смертю мати попросила мене, що якщо вона прийме нове народження в людському тілі, то я знайду її та вкажу шлях до світла. Вона пообіцяла, що народиться в якомусь селі, неподалік того місця, де я живу.

Вже рано вранці я був на місці кремації в Каші. Тіло моєї матері вже поклали на похоронне багаття. Я стояв біля вогнища, і душа моєї матері стояла поруч. Хрідай Нараян Сінх розпалював вогонь. Люди оточили похоронне багаття, і вже зовсім скоро багаття розгорілося. Усі заплакали. Навколо горіло ще багато інших похоронних багать.  Тіла горіли, а душі спостерігали за цим. І так одного разу згорить усе те, до чого прив'язана людина. Я вирушив за душею своєї матері, яка здійснювала довгу подорож світами. Її вітали там, і я дізнався багато великих душ. Її душа подолала багато світів, освітлених світлом яскравішим, ніж тисяча сонць. Я побачив безліч жінок у білому одязі, які вітали душу моєї матері. Повсюди цвіли білі квіти. Я бачив і високі гори, вкриті снігом. Жінок було дуже багато, і від їхніх тіл виходив дивовижний аромат. Душа моєї матері теж змінилася. Вона тепер була одягнена в білий одяг. Коли я запитав у цієї душі про її наступне народження, вона не змогла мені відповісти. Її прикрасили та вбрали, і повели кудись. Я ж повернувся у власне тіло і виявив, що перебуваю в непроглядній темряві та повній тиші. Кілька днів я був повністю занурений у спогади про минуле. Смерть матері змусила мене багато про що задуматися. Люди люблять тільки фізичне тіло інших, а внутрішньої людини не впізнають. Я закінчив яг’ю в Сохназі, а після цього провів яг’ю в Наватнаві та Семрі.

З Падрауни я з групою людей попрямував до Пашупатінатха. Зі мною було понад п'ятдесят людей з Деварії, Наватнава, Басті, Горакхпура і Падрауни. Здавалося, що минуле ожило в усіх куточках району Сасарам.  Чітрангад Сінх покинув нас.

Попереднє < Зміст > Читати далі

У той момент наша країна стояла на порозі випробувань. Настав час виборів до парламенту, і всі політичні діячі прагнули зустрітися з уславленими йогами та тантриками. Прийшов за благословенням і Сі.Пі. Ен. Сінх. Отримавши від мене квіти, він запитав: “Індіра Джи цікавиться, скільки відсотків людей проголосує за неї на виборах?” Я подумки послав посмішку цій сильній жінці, яку намагається спантеличити її егоїстичне оточення. Адже країна була для неї сім'єю, а народ Індії – її дітьми. Якщо політичний лідер дивиться на народ по-іншому, то успіх відвертається від нього, і природа теж не прощає. Іноді такі люди стають справжнім прокляттям для країни, але відплата не змушує себе довго чекати. Сторінки історії рясніють подібними фактами. Але людина, попри те, що все знає та розуміє, продовжує йти кривою доріжкою. На той час відбувалася схожа ситуація. Політичні лідери не знали, куди схиляться шальки терезів. А народ вони знову збиралися принести в жертву чужим політичним амбіціям. Для народу не було жодної різниці у результаті справи. Тому я вважав, що необхідно висловити свою думку, що я й зробив. І це змінило умонастрій людей.

Відбувається саме так, як хочуть йоги або люди, які досягли просвітління. Звичайна людина не може знайти дорогу в темряві, тому що всі її бажання їй не належать. Усі її бажання і прагнення запозичені в інших. У її світогляду немає ніякої основи, ні початку, ні кінця. Тому вона кидається то в одну, то в іншу крайність. Тому спочатку людина повинна зрозуміти основи, наблизитися до суті явищ. Тоді вона побачить, де початок, а де кінець того чи іншого явища. Але сучасна людина не має наміру здійснювати таку стомливу подорож. Вона хоче отримати бажане прямо там, де знаходиться, і негайно. Вона хоче відкинути минуле й одночасно “зарезервувати” для себе майбутнє. Саме тому вона прагне спілкування з йогами, тантриками, відлюдниками та астрологами. Багато хто з цих, так званих, вчителів, тільки раді своєму впливу на незміцнілі уми. І вони ще більше збивають людей з пантелику.

Зараз у нашій країні виникла нова мода. Подібно до того, як в обох новоспечених сімействах буває сімейний лікар або сімейний юрист, тепер з'явилася і така “професія”, як сімейний астролог, сімейний йог, сімейний духовний наставник. А йоги та самітники кидають свою духовну практику заради того, щоб бігати за міністрами, великими чиновниками та промисловцями та висловлювати їм свої поради та міркування. Як тільки човен людського життя залишає спокійний фарватер в центрі потоку, його починає кидати з боку на бік. І така людина вже ні на що не придатна. Вона покинула свій рідний берег, але не змогла причалити до іншого. Такі духовні лідери намагаються обдурити політиків, бізнесменів та міністрів. Вони вже заздалегідь думають, що всі відлюдники і йоги займаються шахрайством, тому не буде особливої ​​шкоди, якщо вони трохи підзароблять. Адже у їхніх покровителів змінилося вже багато порадників з-поміж духовних вчителів. І в цьому вони по-своєму праві. Вони вважають своїх покровителів людьми невеликого розуму, у той час, як їхні благодійники думають про них приблизно те саме, мріючи за гроші, виплачені своїм духовним наставникам отримати набагато значнішу вигоду. Вони обманюють один одного, і на ці негідні та дрібні ігри витрачають дорогоцінні хвилини свого життя.

Попереднє < Зміст > Читати далі

В Падрауні здалеку почали прибували люди. Я вислухав людей, які розповідали про свої численні проблеми та допомагав їх вирішувати з допомогою йоги та своєї внутрішньої сили. Всі стихії допомагали мені в цьому.

Я почав лікувати невиліковні хвороби, такі як рак, хвороби серця, цукровий діабет, гіпертонія, болі в шлунку та інші.

Після зцілення багатьох з моїх пацієнтів пішли різні чутки. Люди не могли так просто повірити в існування надприродного. Адже в наш час всі поголовно довіряють науці. Людина може помилятися, але наука – ніколи. Людське тіло почали порівнювати з досконалим механізмом.

Ось і тут говорили про те ж саме. Сучасна наука не бачить ніякого зв’язку між жертвоприношенням чи яг’єю та зціленням людини, і тому вважають проведення заходів порожньою тратою часу та ресурсів. Якщо людина не розуміє, в чому полягає суть того чи іншого методу, то вона оголошує цей метод ненауковим!

Але, мої дорогі вчені та інтелектуали! Що ви знаєте про життя і про себе? Навіщо ви живете? Щоб їсти, носити гарний одяг, спати та прокидатися, чи у вашому житті є ще якась мета?

Якщо ви робите щось на благо своєї країни, на благо людства чи своєї сім'ї, чи стоять за цими вчинками якісь егоїстичні мотиви? Адже все у цьому світі взаємопов'язане. Чому ж ви поводитеся настільки безвідповідально? Адже все, що відбувається у світі, в кінцевому підсумку, відбувається і з вами, у вашій сім'ї.

Слово – це мантра. Мантра – це намір. Через слово можна виразити феномени проявленого світу, і саме слово допомагає людині на шляху до просвітління, воно надихає людину, наповнює його емоціями. Воно творче за своєю суттю.

А тепер вирушайте у свою власну лабораторію. Подумайте, які ваші цілі. Виберіть будь-яку фразу, що відображає ваш намір. Для цього доведеться скористатися словом, яке додасть цьому наміру і почуття, і напрямок. І тільки після цього можлива дія. Це не залежить від сфери вашої діяльності. Ви може бути лікарем або чиновником, політиком або селянином. У будь-якій сфері діяльності можна створити твердий намір. Для того, щоб визначити цей намір, вам знадобляться слова.  Але ж слова – це справжні мантри.

 

Яг’я та наукові методи

Мантри необхідні для всякої практики. Бо саме слова висловлюють наші почуття. Слова дають нам натхнення, спонукають до дії. В матеріальному світі слово виражає те, що хоче сказати розум. Звісно, завжди існує відмінність у засобах вираження, відмінності в словах і мантрах. Для різних цілей існують також і різні “бідж мантри”, тобто основні мантри. Необхідно також брати до уваги час, місце, розташування планет і ситуацію.

Адже і ви теж намічаєте виконання якоїсь справи на певну дату і час. Якщо ви хочете домогтися результату, то до цього обов'язково доведеться прийняти рішення про це і створити твердий намір. Для виконання свого рішення доведеться витратити певну кількість енергії, побігати та похвилюватися. Доведеться обдумувати різні ходи, які можуть привести до досягнення цілі, слова, які можуть бути вимовлені. Також необхідна мотивація, тобто певна частка натхнення. Для того, щоб привести думки в рух, буде потрібна сила, яка виходить зсередини. А без цього неможлива ніяка діяльність, незалежно від того, чи направлена вона на зовнішній світ, чи на внутрішній світ людини.

Дія можлива лише тоді, коли думка та енергія зливаються в єдине. І ми можемо завжди так чи інакше передбачити результат. Вчені ставлять досліди у своїх лабораторіях, лікарі перевіряють свої знання на практиці в операційних, селяни – на своєму полі, і кожна людина – на своєму місці, незалежно від сфери діяльності. Без певних вкладень енергії неможлива ніяка дія. Це вкладення енергії можна прирівняти до якоїсь жертви. Без цього не зросте врожай, і політик не переможе на виборах, лікар не вилікує хворого, а чиновник не отримає своєї посади. Для того, щоб щось отримати, необхідно спочатку щось віддати.

У будь-якій ситуації необхідні особливі слова, і необхідно також брати до уваги фактор часу, місця та фактор конкретних обставин. Тому для різних ситуацій існують різні формули. І ви самі отримуєте всі ці знання на власному досвіді. Способи досягнення цілі можуть бути найрізноманітнішими. Якщо ми робимо жертвоприношення, супроводжуючи його мантрою, то це знак, що ми збираємося зробити щось значне. Якщо ви уважно придивитеся до приготувань, які роблять перед будь-яким жертвопринесенням, то ви зрозумієте, яка ціль цього жертвопринесення. Цей процес можна порівняти з приготуваннями, які проводяться в лабораторії, перед тим, як приступити до того чи іншого досвіду.

Перед тим як селянин здійснить своє жертвопринесення зерном, він готує ґрунт. Водій перед тим, як завести машину, миє її та перевіряє її стан. Адже саме від цих підготовчих дій залежить успіх. Те саме відбувається і під час жертвоприношення, коли вимовляються певні мантри, які породжують певні вібрації.

В космосі всі речовини присутні у вигляді первинних елементів або у формі газу.  Чи стоїть якась сила за всім, що відбувається в цьому світі? Хто надає цьому світу імпульсу до руху? Якщо ви знаєте відповіді на всі ці питання, то ви чудово знаєте і те, навіщо відбувається яг’я.

Цей проявлений світ пов'язаний з мовою, дотиком, формою, смаком і запахом.  Порожнеча вічна, безмежна і незрозуміла. Її не можна визначити ніякими словами. Тонкий світ знаходить своє відображення у світі фізичному, а фізичний світ, своєю чергою, занурений у тонкий світ. Під час будь-якого жертвоприношення людина встановлює зв'язок за допомогою різних фізичних дій та обрядів між фізичним світом і тонким світом.

І ви самі чините точно так само. Від фізичного світу рухаєтеся до тонкого світу.

 

Забруднення навколишнього середовища

Ви кажете, що вихлопні гази призводять до забруднення навколишнього середовища. Дехто вважає, що дим забруднює атмосферу. Але чи відчували ви коли-небудь запах диму? Наскільки він приємний і привабливий, його можна вдихати тижнями й навіть місяцями. Я говорю про дим, який виникає під час жертвоприношень.  Такий дим абсолютно нешкідливий для людини. Порівняйте цей дим з іншими видами диму, і ви відразу ж відчуєте різницю. Дим, який виділяється під час жертвоприношень, має особливу силу, він прямує прямо в космос, породжує особливий вид енергії.

Це – дим вкрай тонкого порядку. Нехай сучасні вчені уважно дослідять його склад. Я то знаю, який ефект від вдихання цього диму. Для того, щоб в будь-якій задуманій справі був благоприємний  результат, я спочатку роблю жертвопринесення, залежно від того, що я хочу отримати в результаті. І якщо провести жертвопринесення неправильно, то це може сильно пошкодити процесу.

Подібно до того, як лікарі використовують різні ліки для лікування різних хворих, так і різні види жертвопринесень вимагають застосування різних мантр. Ці мантри спрямовані спеціально на те, щоб мета, з якою здійснюється жертвопринесення була досягнута.

Під час жертвопринесення прана перетворюється на апану, і апана в прану. Ви також щодня робите різні види жертвоприношень для задоволення потреб власного організму. Хіба для цього вам не потрібне паливо, зерно та масло? А хіба відходи життєдіяльності людини не є небезпечними для навколишнього середовища?  Чому ж тоді люди так негативно налаштовані стосовно практики жертвопринесення, коли в дар тонкому світу через посередництво вогню пропонуються різні речовини та предмети? Адже це цілком природний процес. Невідомо звідки виникає подібне занепокоєння: під впливом суспільства чи виходячи з особистих інтересів?

Адже справжні йоги, відлюдники та просвітлені думають про благо всього людства. І вони за допомогою правильно проведеної яг’ї можуть створити в якійсь країні, як сприятливі тенденції, так і негативні. Тому в нашій країні, яка здавна пишається своїми духовними традиціями, нікому не слід сліпо відкидати практику жертвопринесення, характеризуючи її, як  відсталий звичай.

Практика жертвопринесень – це основа всієї нашої культури. Тут же приховано й майбутнє нашої країни. Я закликаю всіх наших співвітчизників завжди сприяти таким заходам як яг’я. І якщо ви бачите, що хтось під приводом яг’ї намагається залучити вас у сіті релігії, то не втрачайте мужності. Шахрай від релігії не може обманювати людей вічно. Його беззаконням покладена природна межа – його власна смерть.

Існують різні способи проведення яг’ї. Але краще проводити яг’ю саттвіччного характеру, тому що результат від такої яг’ї буде більш постійним. Саттвічну яг’ю ще називають ведичною яг’єю. У наш час особливою популярністю стали користуватися тантричні яг’ї, які організуються для оволодіння контролем над надприродними здібностями. Або метою такої яг’ї може бути подія, яка приносить одному радість, а іншому – горе. Всі ці тантричні яг’ї проводяться для звеличення якоїсь однієї конкретної людини. Я не можу назвати таку яг’ю благотворною для суспільства. Всі обряди тантриків спочатку здаються дуже привабливими, але їхній кінець завжди сумний. Якщо людина ще тільки стала на шлях духовного розвитку, то швидкі успіхи на початковому етапі можуть залучити його саме до цієї системи. А такий стан справ призводить до деградації духу, і, можливо, навіть є небезпечним для життя.

Я знаю багатьох тантриків з Тибету, які порадили мені зайнятися тантрою. Я виключно для задоволення власної цікавості опанував деякі практики. Але тантра ніколи не була мені близька, мій шлях – йога.

 

Сіті тантриків

Тантрики стали рабами політики. Я мрію про той день, коли їхня таємниця буде розкрита і проявиться їхня справжнє обличчя. Адже за діями будь-якого тантрика завжди стоїть особистий інтерес.

Для того, щоб наша країна йшла шляхом розвитку, нам потрібні лідери, які володіють високими моральними принципами. Але такі люди не користуються популярністю, а дні слави тих, хто постійно миготить  на екрані, вже полічені.

Нам необхідний такий лідер, який думав би тільки про благо власної країни, якого не могли б залучити у свої сіті різного роду тантрики та шарлатани. Нехай інтерес країни для такої людини завжди буде вище особистих інтересів. Але, здається, що в сучасному світі знайти таку людину неможливо. Тому я кажу своїм послідовникам: “Ніколи не проводьте таку яг’ю, яка може завдати шкоди нашій державі.”

Політичні лідери часто застосовують подібні засоби для зміцнення власної влади, і збивають з пантелику молодь. А тантрик готовий старатися, він використовує у своїх практиках негативні сили Всесвіту. Користь від такої яг’ї швидкоплинна, зате потім вона завдає тільки шкоду. Проте, той, хто практикує саттвічні практики, може позбавити ту чи іншу дію тантрика її магічної сили. А проти справжнього йога тантрик нічого не може вдіяти. Тому я закликаю всіх, хто практикує тантру, не відступати від своїх істинних цілей. Нехай основи духовності залишаються непорушною фортецею, і на цій основі можна побудувати процвітання нашої країни. Адже якщо ваші думки будуть породжувати сморід і забруднення, то одного разу ви самі станете жертвами цього смороду. Ви самі можете стати жертвою тієї політики, якій сьогодні віддано служите.  Тому самі тантрики знищують один одного.

Але ж тантрики можуть принести величезну користь для суспільства, якщо змінять свої пріоритети. Нехай тантрики не забувають про те, що смерть чекає на кожну людину, а на них особливо чекає сама богиня Калі, яку вони невпинно закликають.

У Падрауні поряд зі мною знаходився Карпатрі Джи. Я починав яг’ю, він її завершував. Всі були налаштовані на духовність. Я звернув серця місцевої молоді до йоги, провів посвяту, роз'яснив їм приховані таємниці крія-йоги.

Моє самадхі надихнуло багатьох людей, які прийшли, як з Падрауні, так і з навколишніх районів. Скрізь панував спокій, не дивлячись на те, що щогодини прибували нові паломники. Злочини зійшли нанівець, навіть жінки могли в темний час доби безперешкодно виходити з дому. Бідняки та багатії сиділи поряд, не цураючись один одного. Я всіх наставив на істинний шлях, директора фірми та його дрібних службовців, великого начальника і його водія. Я з рівною повагою говорив про Бхагавад Гіту, Рамаяну, Біблію і Коран, намагаючись донести до людей звістку про гуманізм і рівність.

Великий Ганг вбирає в себе, як чисті джерела, так і брудні струмки, але всі роблять в ньому омовіння. Послідовники всіх релігій гуляють його берегами та п'ють його воду. Гімалаї дають йому лише одну настанову: завжди прагнути вперед. Я теж спробував послідувати його прикладу, хоча він річка, а я – людина, і можу висловлювати свої ідеї у словах. І я кажу: “Ганг вже прийшов на поріг вашого будинку –  зробить ж омовіння в ньому! Адже якщо він піде, то потім ви жалкуватимете про це.”

 

Рамджан Міян

Я побачив Рамджана Міян у Падрауні, який прогулювався берегом річки. Це був веселий йог, який вже досяг просвітління. Щодня він приходив, ставав у дальньому кутку, і звідти починав впливати на мене своїми мисленними вібраціями. Його вважали місцевим божевільним, який веселив дітей, але насправді це була унікальна людина, справжній факір, занурений сам у себе. Йому подобалися мої ідеї, і він постійно продовжував мене надихати. Несподівано я почав зустрічати людей, з якими стикався в минулих народженнях. Коли вони розповідали мені свою сумну історію, Рамджан Міян усміхався. Він завжди ходить оголеним і не говорить – тільки хіхікає. В той час він нічого не говорив прямо, але діяв на мене силою своєї думки.

Оратор, якого я зустрів, Парашурам Сінха прокинувся від глибокого сну. Він трохи заплутався у власному житті. І хоча рядки життєдайної книги легко можна прочитати, йому це не вдавалося. Багато часу він витрачав на різні соціальні питання. Але, попри всі ці труднощі особистого характеру, він прийняв посвяту, і вирішив почати сходження сходами власного розвитку. І тепер Гімалаї дійсно готові надати йому місце під своїм покровом.

Там само ж я побачив Гіраїджашанкара Кхетана, промисловця, який з найчистішими почуттями, стояв занурений сам у себе, прагнучи досягти звільнення. Потім я побачив на далеких дорогах минулого Джитендера Сінха Самеру, який був занурений в море власної душі, готовий принести мені в дар прекрасні квіти віри та релігійної поваги. Він був уже так далеко у відкритому морі, де вже не залишилося ніяких нагадувань про берег, і море було бездонним. Він прагнув зануритися в цю бездонну глибину моря, але завжди був подібний до річок, що прямують вперед, до власної мети. Дізнавшись про ці обставини, я  покликав душу Джитендери і сказав йому, що я прийшов. Я покликав його, нарешті пристати до довгоочікуваного берега. Хвилі принесли його до того перехрестя, де я вже на нього чекав. Він був повністю занурений у спогади про своє минуле життя. Хоча сам Джитендра плакав, його душа сміялася. Тут же знаходилася і його дружина, Шарда.

Людина може побачити своє життя з боку, тільки тоді, коли човен його життя на якийсь час пристане до берега. Багатьом людям в Падрауні я вказав шлях до духовності та саморозвитку. Здавалося, що в душах людей спалахнуло внутрішнє світло. Навіть маленькі діти мріяли отримати посвячення. Всі навколо повторювали мантри, і почали помічати в кожному вчинку рух власної душі. В цей процес включилися всі без винятку, і старі, і діти. Я також давав посвяту всім, і старим, і молоді, і дітям. Адже й так, люди, які приходять на берег священного Гангу, щоб зробити обмивання в ньому, проходять свого роду посвячення. Я не робив різниці між жінками, чоловіками та дітьми, але всім намагався вказати шлях до світла. Намагався пояснити їм, що існують відчуття, які знаходяться за межами звичайного діапазону горя та радості, гріха та чесноти. Я багатьох людей відправив у новий шлях. Люди йшли вперед, до нового життя навіть цілими сім'ями. Було серед таких мандрівників багато студентів, хоча я не робив відмінності між освіченими та неосвіченими людьми. Не відставали й бізнесмени, і чиновники, але попереду всіх, звісно ж знаходилась молодь.

Деякі люди говорили, що ці практики суперечать священним шастрам, але я не звертав уваги на ці наклепи. Бо я не міг наряджатися в одяг застарілих звичаїв та забобонів. Я народився не тільки для того, щоб повторювати священні мантри минулого.

Адже священне вчення має змінюватися відповідно до вимог епохи. Ми повинні насамперед задуматися про майбутнє нашої країни, про майбутнє наших дітей. Ми повинні змінити їхнє мислення на краще. Адже через чверть століття саме вони формуватимуть національну еліту. Саме вони захищатимуть нашу країну, створюватимуть сім'ї, їм належатиме суспільство, а ми залишимося далеко позаду. Все, що ми створили, застаріє, стане символом минулого, стане спогадом. Всі мріють про майбутнє і свідомо створюють його. Ми повинні відпустити свою традицію, щоб вона розвивалася вільно, а не йти на поводу у відсталих уявлень. Нам необхідно створювати людину майбутнього. Ми не повинні ставати жертвами минулих стереотипів, тому живімо усвідомлено.

І саме до цього я закликав людей у ​​Падрауні, Наватнаві, Самері та Соназі. Я провів посвяту серед тисяч людей і серед них було безліч дітей, я навчав їх йозі. При цьому я завжди пам'ятав, що саме вони будуть формувати майбутнє нашої країни. Я сподівався, що вони зможуть перемогти корупцію і беззаконня в Індії, зможуть пробудити духовність.

Я міг спостерігати, куди ведуть доморослі лідери наших дітей і молодь. Подивіться на наші навчальні заклади, чому вони вчать підростаюче покоління? Подумайте про те, чи захищені ми? Чи можемо ми спокійно прогулюватися вулицями наших міст? Чи наважитеся ви на це після настання ночі? Чи замислюєтеся ви про майбутнє? Або будь-яка думка про нього змушує вас тремтіти від страху? Хто загрожує вам на вулицях сьогодні? Ваші власні діти, від яких залежить майбутнє нашої країни. Сьогодні ви боїтеся політиків, боїтеся чиновників, яких ви обрали для власного захисту. Ви боїтеся навіть тіні, яку відкидають ці чиновники. Ті люди, які були обрані, щоб служити вам, сьогодні змушують вас самих їм служити. Чому ж так відбувається?

Здається, що час зіграв з вами злий жарт, позбавив вас елементарної розсудливості. Ваш розум став рабом чужих ідей, продався на милість переможця. Задумайтеся над тим, що людина це безцінний дар природи. Природа створила вас найдосконалішим чином, а сьогодні ви почали боятись своїх власних дітей. Але ж ви самі створили сьогоднішню реальність, самі вибрали неправильний шлях. І ви змушували власних дітей вступити на той самий шлях. А все це лише для того, щоб перемогти свого сусіда, знищити чужинців і захистити свій клан. А сьогодні ви самі потрапили у власні сіті. Ви бачите, що зі всіх боків вас оточує корупція, злочинність та насилля. Куди ж тепер вам йти?

Ви не бачите нікого, хто міг би вам допомогти, й ваше майбутнє перебуває в темряві. Якщо ви перебуваєте на державній посаді, то сама система змусить вас вчиняти злочини та потурати цьому процесу. Якщо ж ви наполегливо чіплятиметеся за свою чесність, то отримаєте за це таку нагороду, що повіки її не забудете. Ваші ж власні друзі доведуть вас до самогубства. Якщо ви займаєтеся бізнесом, то вас змусять порушувати закон. І так – у всіх сферах діяльності.

І все це роблять самі люди. Людина, яка перебуває у зовнішньому світі, готова до невтомної боротьби, а та людина, яка живе всередині кожного з нас, прагне втекти від реальності. Між зовнішньою людиною і людиною внутрішньою немає згоди. Хоча вони й не можуть існувати один без одного, кожен з них по черзі виходить на перший план. І обидва вони страждають і каються у своїх діях. І хоча все це відбувається щодня, людина і не думає змінюватися. Тому, що в якомусь сенсі вона давно вже померла. Вона задавила свою внутрішню людину в погоні за зовнішнім успіхом.

Тому я хочу запитати у міністрів і політиків, у лікарів і вчених, у простих селян, і у поміщиків: “Чи змінилися вони порівняно з тим, ким вони були вчора? І якщо так, то чому вони роблять саме те, що роблять? Чому продовжують знищувати собі подібних? Чому живуть по шматочку, крадькома? Чому гроші вони цінують більше, ніж власне життя?”

 Кожна людина може відповісти на це питання самостійно. Але людина і сама потрапила в ілюзорні сіті, та інших продовжує в них заплутувати. Адже природа ніколи й нікого не прощає, і смерть не чекає. Якщо внутрішня людина стає зовсім забутою, то і зовнішня людина не знає, куди їй йти. Ми ховаємо самих себе, а потім запалюємо у храмах світильники та ароматичні палички. Внутрішній людині нічого не залишається, як сказати: “Ти завжди гориш, і при житті, і будеш горіти після своєї смерті, як ці світильники та ароматичні палочки.”

Затиснута в полоні цих непереборних обставин, людина сьогодні відчайдушно шукає вихід. Вона хоче нарешті заспокоїти свій розум. Жителі Заходу прагнуть на Схід, а жителі Сходу орієнтуються на Захід. Але людина ніде не знаходить щастя: ні на сході, ні на заході, ні на півночі, ні на півдні. Вона хоче отримати захист з боку суспільства, з боку отців нації. Але ніде не знаходить відповіді своїм сподіванням. Тоді людина повстає і стає злочинцем: ґвалтівником, злодієм чи вбивцею. Або стає революціонером. І їй доводиться робити саме те, що їй зовсім не хочеться робити. В неї не залишається вибору.

Людина не може навіть злочин зробили вільно. Це означає, що вона не вільна у власних думках, і не вільна у своїх вчинках. Тоді їй стає страшно і вона намагається знайти притулок у релігії. Але хіба людина може знайти в ній притулок, якщо сьогодні релігія стала предметом торгу. Сьогодні вона лише виражає егоїстичні інтереси окремих груп громадян і потурає беззаконню.

Тоді людина піддається відчаю і починає грати за загальними безчесними правилами. А я хочу запитати як довго це триватиме? Адже люди знають про все, але продовжують чинити, як і раніше. У них немає часу задуматися про те, що говорили давні мудреці.

Люди самі створили для себе таке суспільство, яке схоже на дійну корову. Хіба ми не повинні його змінити? І кожна людина може внести в цю справу можливий внесок. Ми самі повинні будувати для себе достойне майбутнє.

Завтра вже не буде сьогоднішніх міністрів, чиновників і бізнесменів. Всі вони стануть здобиччю смерті. І тоді їхні діти стануть на зміну. І не дивуйтеся, що завтра ваша власна дитина може дати вам ляпаса, вигнати з дому. Що ви тоді робитимете? Ви навіть померти не зможете, якщо захочете, адже ви самі повстали проти часу, поневолили свою “внутрішню людину”. І якщо ви її звільните, то вона сама буде насміхатися над вами.

Хіба зів'яла квітка може надіятися на те, що розквітне знову? Хіба згаслий світильник загориться знову? Те ж саме відбувається й у вашому житті. Вчора ви інших людей перетворювали на рабів, а сьогодні обставини й вас перетворили на раба.

Тому я хочу перебудувати мислення хоча б ваших дітей, адже ви вже постаріли, і ваші думки майже неможливо змінити. Всі ці лестощі, лицемірство і чинопочитання вже давно знищили вашу внутрішню людину. Саме тому я завжди, в першу чергу, звертаюся до молодого покоління, і закликаю старше покоління змінити систему  освіти таким чином, щоб вона служила процвітанню всього людства. Система освіти повинна бути побудована таким чином, щоб пробуджувати в людях такі якості, як ненасильство, безумовну любов, працьовитість, цнотливість і духовність.

Я провів посвяту серед тисяч дітей, незалежно від їхньої касти та релігійної приналежності. І я бачу, що на моїх очах відбуваються зміни в мисленні молодого покоління. І молодь не задовільняється тільки тим, що змінилося їхнє власне мислення, вони намагаються змінити мислення і своїх друзів теж. Їхні думки піднялися над тлінним світом, а їхні дії формуються під впливом ідей про всезагальне благо і гуманізм. Вони стали набагато незалежнішими та вільнішими у своїх судженнях.

І я вірю, що одного разу ця молодь зуміє повністю викорінити злочинність в нашій країні. Люди перестануть боятися за своє життя і полюблять, зрештою, один одного. Вчора Індія була саме такою, і я хочу, щоб вона продовжувала такою залишатися. Раніше Індія служила маяком для всього світу, освітлюючи його світлом духовності. Говорять, що навіть папуги в давній Індії вміли співати священні шлоки. Навіть боги шукали в цій країні спокою і втіхи.

На цій землі боги втілювалися в людському тілі, а духовність знаходила свій вираз у культурі. А сьогодні ця країна ні в що не вірить. Культура стала повністю запозиченою. Ми забули свої основи. Заради того, щоб стати громадянами світу, ми самі себе задушили. Сьогодні людина перестала бути людиною. Вона вже не належить ні Заходу, ні Сходу, ні Півночі, ні Півдню. Країна вже не та, яка була раніше – політики поділили її на шматки, керуючись своїми егоїстичними мотивами. Ми повинні прочистити політикам мізки, щоб вони почали сприймати інтереси країни, як свої власні. Щоб честь будь-якої жінки захищали так, як захищають честь жінок своєї сім'ї. Тоді ми можемо сподіватися на одужання нашої країни. Адже загарбники не змогли й протягом кількох тисяч років знищити національну самосвідомість. Зате сьогодні ми робимо це власними руками.

Ми, нарешті, повинні змінити всю цю систему, повинні подумати про молодь, яка будуватиме майбутнє нашої країни. Давайте, перетворимо нашу країну на справжній рай на землі! Ми не будемо нав'язувати їй власні ідеали, а відпустимо на волю, і вона сама прийде до гармонії. Я бачив багато дітей, яким батьки не дозволяли приходити до мене, але вони їх не слухалися – все одно приходили, отримували посвяту, а потім вплинули на батьків і привели їх до мене. Вони змінили мислення своїх батьків і в їхніх сім'ях запанував довгоочікуваний мир. Нарешті члени їхніх сімей стали спати спокійно. І це сталося тому, що розум перестав їх турбувати, як зазвичай, тому що йому (розуму) ми надали новий напрям.

Ми повинні нарешті позбавити нашу країну, наше суспільство і наші сім'ї від беззаконня. Ми повинні створити такі ідеальні сім'ї, на які орієнтуватимуться інші люди.

Для того, щоб змінити своє життя, нам необхідно позбавитися деяких речей, і привнести в нього щось нове. Саме так я і вчинив свого часу. Я не став звертати увагу на старі ідеали та заповіді, а став слухати свою внутрішню сутність. Адже ми повинні орієнтуватися на минуле, але при цьому створювати сьогодення. Звісно на новому шляху ми можемо зустріти як успіх, так і невдачу. Хтось допоможе нам, а хтось стане на заваді нашому шляху. Але людина має бути стійкою і твердо дотримуватися обраного курсу. Не слід слухати пусті поради. Необхідно робити свою справу, не дивлячись ні на що. Не слід очікувати результатів своєї праці, а просто просуватися вперед. Бо істину не сховаєш, і навіть сам час підкоряється її силі.

Нехай людина зробить хоч щось для інших людей, для того, щоб створити нове завтра, показати приклад усьому світові, дати йому новий напрям розвитку, не беручи до уваги кастові, расові, національні та інші відмінності. Адже сучасна людина стала рабом обставин, рабом науки. І невідомо в який момент вибухне жахлива катастрофа. Ми повинні зробити все можливе, щоб запобігти цій катастрофі. Нехай усі люди у світі навчаться любити один одного, і тоді ми зможемо уникнути неминучої кризи.

Я докладаю всіх своїх зусиль для досягнення цієї мети. Саме тому я залишив Гімалаї та задумався про потреби країни, про потреби людей всього світу. Я зрозумів, що люди потребують мене, і я можу змінити їхнє життя на краще. Я можу привести пригнічені верстви населення до світла. І вони чекають, коли ж я прийду їм на допомогу. Ми повинні вважати суспільство своїм домом, ми всі можемо щось дати йому, і щось від нього отримати.

 

Натхнення, одержане в суспільстві

 Я і сам задумався про те, що нічого не зможу дати суспільству, до тих пір, поки буду жити в печері. Я звик уникати суспільства, уникати людей і законів соціуму, але потім зрозумів, що поки я чинитиму подібним чином, я нічого не зможу змінити в навколишньому світі. Я був неправий. Я повинен був зробити хоч щось. Навіть якщо зі ста людей я міг наставити на істинний шлях всього лише одного, то згодом саме він міг привести за собою дев'яносто дев'ять, що залишилися. Саме тому сьогодні я звертаюся до людей. Чи почуєте ви те, що я вам кажу, чи ні, це ваша справа. Я передаю вам те, що сказали мені Гімалаї. Я розповідаю вам про те, чому навчили мене гори, гірські струмки та річки.

 Я знаю, чим займаються наші сучасники. Вони знаходяться під впливом двох основних напрямів думки. Вони не хочуть нікого бачити попереду себе, і якщо хтось перевершує їх у тій чи іншій сфері життя, то вони намагаються будь-що-будь, вирватися вперед, не зупиняючись ні перед чим. Наука допомагає людям у цій гонці. Людина біжить вперед, стрімголов, але їй доведеться повернутися на вихідні позиції, якщо вона дійсно хоче врятувати світ від загибелі. Необхідно звертати увагу не тільки на існування чорних дір, але і на існування “білих”. Необхідно прислухатися до того, що говорять Гімалаї.

І людина вже сама давно готова зупинитися, тому що вона відчуває, що наука веде її до загибелі. Настав час кардинальних змін. Я дуже уважно спостерігаю за цим процесом. За тим, куди йде сучасна людина. Але наше майбутнє визначається нашим минулим. До того ж, те, що відбувається саме з вами, не обов'язково відбувається і з іншими людьми. Однак всі ваші думки в той чи інший момент пов'язує вас з усіма іншими жителями планети. Все у світі взаємопов'язано.

У кожній дії, яку здійснює людина, її може чекати, як перемога, так і поразка. Але перш ніж людина доб'ється успіху, вона вже втомилася, у неї немає сил і це – біда сучасного суспільства. Людина шукає спокою, вона ніби чогось чекає. Сучасна наука стала символом руйнування. А ми повинні врятувати світ від загибелі, змінити звичний напрям його розвитку. І головне – щоб люди навчилися жити один для одного. А інакше, може статися так, що людина уб'є свою внутрішню людину, а потім їй нічого не залишиться, як убити й людину зовнішню. Саме це я спостерігав у Падрауні. Спостерігав, як люди біжать один за одним. Я пам'ятав і про людей минулого, які зовсім не нагадували сучасних людей. Але і люди минулого, і люди сьогодення блукали у темряві.

Люди минулого орієнтувалися на знання, які вони отримували в ашрамах від мудреців і відлюдників. Тепер все навпаки, освіта проходить в обстановці розкоші. Вчорашні хатини перетворилися на храми науки. Замість ашрамів зараз діти відвідують школи та інші навчальні заклади. А вчорашню систему освіти в ашрамах можна порівняти хіба що з домашньою освітою.

Я вирішив дати розвитку духовності новий напрям. В Горакхпурі, на нашій яг’ї, пліч-о-пліч сиділи індуси та мусульмани, я запрошував і християнських священників взяти участь у процесі. Я намагався подолати величезну прірву між людьми, які сповідують різні релігії та перебувають на різних щаблях соціальних сходів, між багатими та бідними. Те насіння, що я посіяв, проросло: вже сьогодні в цих місцях можна спостерігати значні зміни. Тут перестали вбивати людей, навпаки, люди почали допомагати один одному. Вони приходили до мене і говорили: “Приїзд Баби став для наших місць істинним благословінням!” І такі відгуки давали мені силу для того, щоб продовжувати свій шлях у вибраному напрямку.

Зі сцени в Падрауні я сказав: “Переді мною зараз знаходяться тисячі чоловіків і жінок. Мені потрібно лише десять людей, але ці десять людей зможуть повністю змінити весь світ на краще.”

“Якщо хтось із вас завдяки моїм практикам і практиці самадхі встане на духовний шлях, то в майбутньому він зможе і сам показувати людям шлях до світла, стане духовним лідером. Все, що я роблю, я роблю не заради якоїсь окремої національності, касти чи соціальної групи. Я відлюдник, я – житель гір. Я не належу ні до якої касти, ні до якої релігії, ні до якої держави. Все, що я роблю, я роблю заради всього людства.”

“Сила міститься в нашому намірі. Саме намір має творчу силу. Саме завдяки силі наміру я занурююсь в стан самадхі. Адже самадхі – це найвищий ступінь йоги. Я не цікавлюся релігіями. Моя релігія – гуманізм. І тому я благословляю всі живі істоти на цій планеті. Людина сама придумала цей поділ людей, а для Бога всі люди рівні. Тому, яку б релігію ви не сповідували, звертайтеся до мене, і я дам вам спокій та радість, а взамін цій радості, я чекаю від вас, що ви покличете своїх дітей, тобто майбутнє нашої країни, стати на шлях духовності.”

“Багато людей приходили до мене, щоб випробувати мої знання і перевірити мої здібності. Приходили й політики найвищого рівня. Я намагався вислухати кожного, зрозуміти його і допомогти.”

“Ви живете в суспільстві, а я знаходжуся за його межами. Ви живете у світі, побудованому на дуалізмі, на симпатіях і антипатіях, я ж навчився перебувати в стані відчуженості. Я приходжу до людей тільки для того, щоб щось їм дати, тому що мені самому від людей нічого не потрібно. Я вже давно відкинув усі матеріальні цінності, думки про славу та повагу. Але я знаю ті звичаї та правила, за якими живе суспільство, знаю всі ті проблеми, з якими воно стикається сьогодні.”

“Я приходжу до вас, щоб щось вам дати, щоб поділитися з вами власним досвідом. Можете вважати мене послом духовного світу.”

“Однак, у сучасному світі люди стурбовані задоволенням виключно матеріальних потреб. Чи багато ви зустрічали людей, які цікавилися б пошуками Бога, сенсу життя, філософськими питаннями? До мене приходять люди та просять, щоб я допоміг їм обзавестися спадкоємцями, багатством, хтось мріє стати міністром, політичним лідером або високопосадовцем. Деякі хочуть позбутися фізичних страждань або благають благословити їхнє сімейне життя. Ви просите у мене все те, що я свого часу залишив. Я ж прихожу для того, щоб навчити вас людяності, розповісти про душу і звільнити вас з вічного круговороту народжень та смерті.”

“Коли я бачу ваші обставини та чую ваші скарги, моє серце наповнюється жалістю, і я вам допомагаю. Однак, дивовижна справа! Варто відбутися будь-якій події, яка йшла б всупереч вашими переконаннями, і ось ви вже звинувачуєте мене у всіх смертних гріхах!  Які тільки дивні речі мені не доводиться про себе вислуховувати!”

“Адже я – відлюдник на якого не поширюються правила вашого суспільства. Мені не потрібна слава, і я не мрію про потомство, я не боюся болю, ганьби та осуду. Я не роблю відмінності між горем і радістю. Бо я – відлюдник, а відлюдники не знають ні про кого, крім самих себе. Навіть якщо вони щось знають, то не занурюються в це знання, а спостерігають за тим, що відбувається, з боку. Знаючи свою божественну сутність, вони знають і про все, що відбувається у світі.”

“Я вас не обманюю, і хоча я не знаю, що таке істина, я повідомляю вам ту інформацію, що мені приходить. Я досі не зрозумів, що є істина, а що – брехня. Я просто розмовляю з вами, намагаючись, щоб мої слова нікому не завдали болю. Я приймаю все: і радість, і горе, і гріх, і чесноту.”

 

Як чинять відлюдники

“Я завжди намагався дати вам ту радість, яку ви шукаєте. Ви можете ображати мене, бити, якщо це приносить вам задоволення, але я знаю, що насправді ви не можете ні образити мене, ні убити, ні заподіяти якусь  іншу шкоду, тому що я відлюдник, садху. А садху – це не фізичне тіло. Тієї людини, яка знаходиться всередині мене, ви не в силі убити. Ви бачите тільки моє тіло, а моє справжнє “я” вільне від всіх уз і обмежень.”

“Я – садху, і тому вас любитиму. Я люблю всі живі істоти. Але не відносьте цю любов на рахунок особистої прив’язаності. Я люблю вас усіх, як прояв Бога. Адже всі ми – діти одного Отця.”

“Відлюдник живе поза суспільством і не підкоряється його законам. Часто ви приходьте до мене самі себе обманюючи, проявляючи хитрість й лицемірство, а потім, якщо ви не досягаєте успіху в духовних практиках, то звинувачуєте мене у всьому. Ви  не бачите, що вада знаходиться у вас, а не в наставнику. Відлюднику немає сенсу вас обманювати і якщо ви замислитеся над цим, то самі переконаєтеся в правоті моїх слів. Звичайно, ви стикалися з різними “відлюдниками”. Були й такі, хто намагався вас обманути. Але ж ви самі можете побачити різницю між тим самітником, який прийшов до вас з наміром обдурити, і тим, хто прийшов, щоб щось дати вам. І тільки ви самі можете розібратися, хто є садху “зсередини”, а хто – тільки зовні. Садху – це людина,  яка відкинула матеріальний світ. Йому не потрібні гроші. Він не проситиме у вас навіть одяг. Він може тільки прийняти від вас їжу, щоб угамувати свій голод. І навіть коли він живе серед людей, він не відмовляється від своїх звичок відлюдника. Але ви самі себе обманюєте, тому що хочете, щоб відлюдник вписувався в знайому вам соціальну модель. Йдучи на поводу у свого егоїзму, ви дозволяєте себе обманювати. А потім кажете, що всі садху – пройдисвіти та шахраї. Але я запитаю вас, чому у вас не виникає жодних питань, коли так звані відлюдники просять у вас грошей? Вам хочеться, щоб на ваші гроші будувалися розкішні мармурові храми, де на стінах буде вигравіруване ваше ім'я, щоб могли б пишатися собою. А садху буде сидіти у вашому храмі, подібно сторожу.”

“Справжній відлюдник ніколи не стане сторожем при храмі. Йому потрібні Гімалаї, гірські простори, печери та бурхливі річки. Він завжди в дорозі.”

“Ви хочете, щоб відлюдники уподібнилися людям, які живуть у суспільстві. Ви не нагодуєте голодного, але охоче дасте сотні тисяч рупій на будівництво розкішного храму.”

“Справжній садху так не вчинить, а якщо ви спробуєте його утримувати, то він втече від вас. Зі мною теж відбувалися подібні історії. Відтоді, як я пішов від світу, люди постійно звинувачують мене в тому, що я ховаюся від них у печерах, що це – прояв мого егоїзму і боягузтва. Але якщо я спускаюся з гір і починаю жити серед людей, то ви стверджуєте, що я роблю неправильно, тому що відлюдники повинні жити в горах. Що ж ви насправді хочете?”

“Зрозуміти це дуже важко. Розмірковувати так вас змушують суспільні забобони, в полоні яких ви знаходитесь. Коли ви приходите до мене, благаючи про спадкоємця хлопчика, я на тонкому плані звертаюся до душ і прошу їх втілитись у тій чи іншій родині. Але знайте, ​​людська душа не має статі, тому, коли якась із цих душ відгукнеться на мій заклик, немає жодної гарантії, що народиться саме хлопчик. Якщо народжується хлопчик, то ви щасливі надміру, якщо ж дівчинка, то ви у всіх своїх нещастях звинувачуєте мене.”

“Що ж я можу вам дати, якщо ви завжди так робите? Якщо відбувається щось для вас корисне, то ви поклоняєтеся відлюднику, якщо ж щось йде врозріз з вашими бажаннями, то ви обсипаєте його прокляттями. І ця історія з народженням спадкоємця хлопчика повторюється знову і знову.”

“Я ж не дивлюся на події з позицій вигоди та збитку. Я залишив цей світ, залишив свою сім'ю, розкішне життя у палаці. Я порвав усі зв'язки з цим світом. І тільки тоді моя думка стала вільною, а ви хочете знову звернути її в рабство. Але це неможливо, тому що я – садху.”

“Я спостерігаю за відлюдниками, які живуть у Гімалаях, чиє життя протікає в печерах і на берегах гірських річок. Є й інші відлюдники, ті, хто живе серед людей. Кожен з них знає, куди він іде, але інколи, навіть знаючи про це, не може звернути з обраного шляху. Справжній садху шукає притулку в істині, але бувають і такі відлюдники, які навіть далеко від людей не здатні подивитися в очі правді. Так вони й ходять по світу, обманюючи себе та інших. Це – люди, які посварилися з членами своїх сімей, з дружинами, дітьми, невістками й тому пішли з дому і стали відлюдниками. Вони просто втекли від своїх проблем, прикриваючись іменем духовності. Все їхнє життя наскрізь просякнуте брехнею і таким чином вони неймовірно обтяжують власну карму. Адже стати відлюдником – це чудова можливість знищити минулу негативну карму, і цю можливість вони втратили за кілька монет і визнання в суспільстві. Але таких людей буде постійно мучити совість. Їхня власна душа не пробачить такої зради, того, що маленьку помилку вони перетворили на величезні тенета брехні, з яких неможливо вирватися.”

“Не дивлячись на те, що я вмію бачити суть явищ, ці люди не соромляться брехати прямо мені в очі. У такі хвилини я не можу втриматися від сміху, але мені стає їх шкода. Адже їм пощастило, життя дало їм прекрасний шанс відчинити двері до духовного зростання, але вони не бачать цього і продовжують блукати в темряві. Погана карма не дозволяє їм увійти в ці двері, а вони нічого не роблять для того, щоб її змінити.”

“Однак я не звинувачую ні цих людей, ні суспільство, що їх породило. Час розпоряджається долями людей. Коли приходить час, людина сама стає на правильний шлях. Коли я бачу весь цей клубок суспільних протиріч і егоїзму, мені іноді хочеться кинути все і повернутися в Гімалаї, але я постійно відкладаю своє рішення.”

“Інколи моє благословіння починає діяти не відразу, а людина не хоче чекати та осипає мене прокляттями. Якщо міністр перемагає на виборах, то все готовий мені віддати, якщо ж програє, то вважає, що даремно витратив свої гроші на передвиборчу кампанію, адже моє благословіння не подіяло.”

“Як часто люди приходять до мене з проханням благословити на ту чи іншу справу, а потім запитують, в які терміни здійсниться задумане, ніби я несу відповідальність за все, що відбувається у світі, ніби вони купують копійчаний лотерейний білет, та ще й намагаються дізнатися, який з цих білетів виграшний. Обіцяють у разі удачі, поділитися виграшем. Хіба це не говорить про дурість? Невже вони думають, що людина, яка знає всі виграшні номери білетів, буде ними торгувати в надії, що хтось з ним поділиться? Тому мені постійно доводиться стикатися, як зі сліпим обожнюванням людей, так і з відвертою ворожістю. І те, й інше відношення до мене продиктоване егоїзмом. Але в людей не завжди виходить задумане. І це – закон природи. Хтось виграє, а хтось програє. І садху не має до цього ніякого відношення. Результат залежить від самої людини, від її зусиль, від її карми. Садху може тільки дати пораду, але не може виконати за людей їхню роботу.”

“Мені не потрібне ні ваша любов, ні ваша ненависть. Я просто вказую людям шлях і продовжуватиму це робити, незалежно від ваших бажань. Але я закликаю вас в ім'я ваших дітей, створити нове суспільство, а інакше завтра майбутні покоління жорстоко вам помстяться. Я зустрічав багатьох людей, які змогли змінити світ на краще. Мені також вдалося змінити життя людей в тих місцях, де я знаходився. Багато тисяч людей навіть і не думають про те, щоб робити антисуспільні вчинки.”

Час йшов своєю чергою і я теж йшов у ногу з часом. Одного разу в Семрі я відвідав будинок Джитендера Сінха. Там я відразу ж відчув, що мене з усіх боків обступають образи минулого. Як ніби стіни цього будинку самі заговорили зі мною. Несподівано дружина Джитендера Сінха Шарада розплакалася. До неї приєдналася дружина Вірендри Сінха. Обличчя Шаради виражало материнську любов. Я дивився на неї здивовано. Вона ридала так, ніби втратила власну дитину, і ось через багато років, знову її знайшла. Ці сльози нагадали мені про далеке минуле.

Я ніби почав занурюватися в океанські глибини, розгойдуючись на його хвилях. Я перенісся дуже далеко від місця, де знаходився. І тоді переді мною постало обличчя сповнене материнської любові. Пробудивши у собі ці спогади глибокого минулого, я з Семри вирушив до Падрауні. Попереду на мотоциклах їхали Джитендра Сінх, Прем Тіварі та Відья Пандей, а за мною на джипі слідували Девендра, Парашурам Сінх, Девендрашахі, Авадхеш Канхейя, Ом Пракаш Шарма та інші. Коли ми прибули в Падрауну нас тут же зустріли Раджа Чандра Пратап Нараян Сінх і Бі.Кей.Мішра. Невідомо чому всі події цього дня спрямовували мою думку в минуле. Я задумався про це. Через шістнадцять років мене долали спогади.

Закінчивши свої справи в Падрауні, я прийшов у Сахенаг Парашурам Дхам, те саме місце, де віддавався своїй аскезі Парашурам. В тих місцях час минав легко. І тут з'явився Хрідай Нараян Сінх. У той час переді мною сиділи тисячі людей. Він став ридати навзрид і я був вкрай здивований, коли побачив, в якому стані він знаходиться. Адже це був відомий житель Бенареса, людина, яку називали Тигром Біхара. Я не очікував, що він настільки розклеїться. Я спробував його підбадьорити, нагадав йому про те, що він – інтелігентний чоловік і справжній філософ. Тоді він сказав: “Ми з тобою – дві квітки, що ростуть на одній гілці. Мені доводиться грати роль раджі, а тобі – роль відлюдника, я ж, попри те, що народився в королівській родині, блукаю в темряві. У вас немає ніякої власності, але ви все одно перебуваєте в стані вищого блаженства, а в мене є все, але я не можу назвати себе щасливою людиною.” Сказавши це, він знову розплакався.

Я спробував його надоумити: “Ви не зможете кинути мене в обійми маї за допомогою таких ось прийомів, ридаючи, як дитина. І не всі квіти з однієї й тієї ж гілки стають підношенням божеству. У нас різна карма. Ви пов'язані з владою, а я задоволений тим, що знайшов. У мене немає ніякої визначеної мети, я просто йду вперед. У цьому і полягає моя релігія.”

Хрідай Нараян Сінх – це мій старший брат. Я ж – наймолодша дитина у своїх батьків. Я не знав, що йому відповісти, вагався, коли він несподівано промовив: “Будда, теж повернувся в лоно сім'ї. Він дав посвячення своїй сестрі та синові, розповівши їм про те, як він досяг просвітління. І ви теж можете розповісти своїм братам та сестрам про те, як досягнути звільнення. Батьківська та материнська любов мріють прийняти вас у свої обійми.”

Я мовчав, сидячи перед палаючою жаровнею. Навпроти мене було вже споруджено навіс для проведення яг’ї, й те місце, де я збирався на кілька днів поринути в стан самадхі. Коли прийшов Парашурам Сінх, то мій брат під напливом почуттів, сказав йому: “Це – мій молодший брат, який колись був пілотом, у нього був власний літак. Він також був господарем чайної плантації, величезних яблуневих садів. Я зустрівся з ним через шістнадцять років. Він лишив усіх нас далеко позаду. Ми купаємось в розкоші, люди поважають нас. Але ми залишилися все там вже, на базарі, де відбувається обмін матеріальними цінностями. А він раз роздавив все це багатство у себе під ногами та почав підніматися сходами духовного зросту. Візьміть його, приведіть до нас додому. Ми будемо вітати його так, ніби він був Господом Буддою. Не тільки наша сім'я, але і всі околиці будуть вважати величезною честю, якщо він до нас завітає. Ми всі хочемо отримати у нього посвяту і змінити свою карму.”

“Парашурам Джи, не вважайте все, що я кажу проявом слабкості. Я виріс на березі священного Гангу. Але поклик минулого тепер здається далеким і слабким. Але я пишаюся тим, що мій брат зумів відкинути багатство і славу, і став відлюдником. Кажуть, що якщо хоча б одна людина в сім'ї стала пустельником, це – благословення на сім наступних поколінь. І попри те, що він молодший за мене, я хочу припасти до його ніг. Ви обов'язково повинні привести його до нас.”

Я сказав, щоб він спочатку відпочив, адже він знаходився в дорозі всю ніч і напевно втомився. Але він мене не слухав. Язики полум'я стали розгоратися. Крізь них я спостерігав за його обличчям. Несподівано я почав бачити різні картини. Тоді я сказав: “Час сам доставить мене туди, куди потрібно. Зараз я перебуває в стані повної неприв'язаності до чого-небудь. Я зустрів вас через шістнадцять років, коли захотів побачити. Я обов'язково прийду і ви дізнаєтеся про мій прихід.

Я розпорядився, щоб його розмістили в школі. Потім в Сохназі, в місці, де здійснював аскезу Парашурам, я сидів на березі величезного ставка, зарослого лотосами. Там, зусиллями Парашурама Сінха і Васіштха Манн, був створений коледж. Саме там я і розташувався.

У навколишніх лісах все нагадувало про минуле. Недалеко звідти, на березі річки Сараю, знаходилося те місце, де віддавався аскезі Девраха Баба. Я подумки привітав його і послав в його бік свої мисленні вібрації. На той час Сонце вже заходило.  Промені Сонця грали на поверхні води. Стояла зима, і від річки дув м'який ароматний вітерець. Я побачив, що Баба Девраха сидить на височині. Хтось, уже побачивши його, повертався назад, але навколо нього ще залишалися люди. Дехто стояв на відстані, склавши руки перед грудьми, і мовчки його споглядали. Напевно вони чекали, коли настане їх черга отримати даршан. Сонце, що заходило, ніби намагалося про щось розповісти.

 

Девраха Баба

Було виразно чути незвичайний гул, немов священний Ганг спускаючись з неба в Гімалаї, ніс разом зі своїми водами ту звістку, яку гори хотіли нам повідомити. Повітря теж вібрувало ніби попереджаючи про появу нової хвилі, попереджаючи про появу божества, перед яким потрібно схилити коліна. Ця хвиля сама була благословенням божественної сутності, яка оживляла всю атмосферу навколо.

Девраха Баба говорив: “Це – хвиля, діти, скоро прийде нова хвиля!” Великий відлюдник, істинна коштовність у короні духовності Індії, Девраха Баба, постійно вимовляв ці слова, і я глибоко замислився над їхнім прихованим змістом. Він говорив так мало, але в цих кількох словах був великий сенс! “Прийде хвиля” – всього лише у двох цих словах він висловив весь потаємний зміст йоги. Від цього просвітленого чоловіка виходили хвилі любові, хвилі такої сили, ніби це був сам священний Ганг.

Прийде хвиля… Яку хвилю він мав на увазі? Річну хвилю чи морську хвилю?  Чи мав він на увазі хвилю, що народжується в атмосфері, або хвилю натхнення, яка буває в людському житті? Спостерігайте за хвилями, адже хвилі бувають різними. Одна хвиля виникає, коли ми дивимося на повний, сяючий Місяць, інша, та, що збуджує ум людини. Ще одна хвиля перетворюється на любов між чоловіком та жінкою. А ще буває хвиля впізнавання власної сутності, яка приводить людину до просвітлення.

Ви чули й про таку хвилю, яку в йозі називають Кундаліні. Якщо ця хвиля піднімається вгору, то людина стає господарем цілого світу.

Коли виникає хвиля, то вона несе з собою хвилювання, збудження, підйом. Вона може принести з собою бурю, яка повністю знищить минуле, і людині доведеться відтворювати все заново. Постійно виникаючі в житті людини хвилі, ніби попереджають її, щоб вона не втрачала пильності та була усвідомленою. Адже людина – це не її вчинки. Якось людину накриває невідворотна хвиля смерті, яка стирає з лиця землі все те, що вона довгий час створювала. І тоді у живої душі, у дживи, не залишається іншого виходу, крім як починати нове життя з чистого аркуша.

У житті людини постійно виникають хвилі. Це можуть бути хвилі любові чи похоті, жадібності чи марнославства, бажання стати великим ученим чи відомим політичним діячем. І разом із цією хвилею людина сподівається вирватися вперед. Тому ми відчуваємо такі дивовижні почуття, коли споглядаємо морські хвилі. Жива душа постійно, подібно до хвиль, виникає в цьому світі, прагне того самого блаженства, якого прагнуть морські хвилі, з'являючись і зникаючи в бездонному і вічному морі. І це буде продовжуватися до тих пір, поки хвиля сама не уподібниться Сат-Чіт-Ананді, тобто стану вищої усвідомленості, вищої істини та вищого блаженства. 

Коли піднімається хвиля Кундаліні, то це означає, що піднялася хвиля відчуженості. І тоді жива душа починає похитуватися на хвилях блаженства. Не важливо, на що схожі ці хвилі: на Вішну, Шиву, бездонне небо чи безмежний простір. Вони можуть бути схожими на язики полум'я, які навчать згоряти від любові до Всевишнього.

Хвилі, що виникають у природі – це символ творення. Коли хвиля прани стикається з хвилею апани, то у всьому тілі, подібному до всесвіту, піднімається буря. І якщо йог зуміє тримати ці бурхливі хвилі під своїм контролем, то він зможе переміщатися в будь-яку точку безмежного простору. Саме тому Девраха Баба говорив про те, що прийде нова хвиля усвідомленості.

Ми бачимо, що людина завжди кудись поспішає. Вона не насолоджується хвилями, що піднімаються в її житті, але зате постійно прагне поринути у хвилі своїх пристрастей, женеться за мирськими радощами.

Священний Ганг, вбираючи в себе води інших річок, прагнув до моря, а на березі його притоку, річки Сараю, сидів той великий чоловік, який завдяки своїй аскезі, сам перетворився на хвилю вічної любові. 160 років тому, коли йому виповнилося всього шістнадцять, він відрікся від світу. Він народився в селі Умарія, яке знаходилося на відстані всього за кілька миль від річки Сараю. Він любив блукати полями, насолоджуючись природою. Його старший брат Сур’ябалі Дубе, дуже любив його. Однак, коли молодшому братові, Девкалі Дубе, виповнилося шістнадцять він вирушив у духовну подорож. Він шукав істину в образах Рами, Вішну й Крішни та, нарешті, став відомим як Девраха Баба. Він був зачарований красою річки Сараю, а вона теж прийняла його і надихнула стати духовним лідером у цій частині Східних Гімалаїв. Завдяки своїй аскезі, сьогодні Девраха Баба став одним із найславетніших йогів, гордість нашої країни. Його слова зливаються з вічним шелестом вод великої річки.

Девраха Баба сидів на березі нерухомий і спокійний, випромінюючий любов, і навіть сама річка свого часу змінила русло, щоб не заважати йому в медитації. Води річки несли його завіти, спрямовані на благо всього людства, до моря, до людей.

Сидячи на березі річки, Девраха Баба міг споглядати й тонкий світ, і безмежний світ. Води річки своїм невгамовним гулом надихали його на духовну подорож, а він залишаючись на місці подорожував по всьому Всесвіту. Він заглянув у багато куточків космосу та у внутрішній світ живих істот, які населяють Землю, заглянув і в інші світи. Божества приходили та торкалися його ніг, гандхарви та кіннари обсипали його квітами.  Як тільки він досяг просвітління, йому відкрилося знання всього світу: Веди та Шастри Пурани й Упанішади. Всі живі істоти почали прагнути до нього, щоб отримати у його ніг довгоочікуваний спокій і блаженство.

Це світило духовності, ця велика людина, і сам став схожим на священний Ганг у світі людей. Він закликає до усвідомленості все людство. Це світило зійшло на небосхилі індійської духовності ще тоді, коли Індія стогнала під гнітом рабства. І саме під його впливом така велика просвітлена людина та носій революційних ідей, як Баба Рагхавдас, зблизився з Махатмою Ганді, надихаючи його своїми ідеями звільнити країну. Він подавав ідеї таким політичним діячам, як Неру, Пант, Раджендра Прасад та іншим. Навіть сьогодні важко переоцінити той внесок, що він вклав в історію Індії.

Я намагався поєднати свої думки з його ідеями, коли прийшов відомий промисловець з Падрауні, Шрі Гіріджа Шанкар Кхетан. Він приніс йому в дар фрукти, більшу частину яких Девраха Баба повернув йому як прасад зі словами: “Ти однаково йдеш через Сохнаг, передай ці фрукти Пайлоту Бабі.” Я зі свого місця спостерігав за тим, що відбувається, і бачив, як Баба посміхався.

Потім Девраха Баба знову почав говорити: “Хвиля, діти, йде нова хвиля!” А я повернув потік своїх думок до самого себе і поринув у самоспоглядання. Мої очі були заплющені, і я не помітив, як навколо мене зібрався багаточисельний натовп. Десь через пів години прийшов і Гіріджа Шанкар Кхетан. Він здавався дуже радісним та задоволеним. Він передав мені фрукти зі словами, що цей прасад шле мені Девраха Баба. Переді мною сиділи й учні Девраха Баби, які ще кілька хвилин тому ставили мені дивні питання, але, побачивши прасад, одразу замовкли. Він дав мені віру в себе і зміцнив мою внутрішню силу. Після цього я постійно посилав Девраха Бабі квіти та цілий мішок прасаду. Ми підтримували зв’язок один з одним через прасад. Кожні декілька днів я отримував від нього прасад, і своєю чергою, надсилав прасад йому.

Одного разу, після того, як розійшовся багатотисячний натовп, переді мною виявилася ціла купа фруктів. На особливому місці лежав прасад, посланий Девраха Бабою. Я дістав з цього прасаду яблуко і став з ним гратися, перекидаючи з руки на руку. Потім прийшли Міра Рай і Чандраваті Гупта та забрали фрукти.

Я продовжував перекидати яблуко з руки на руку. Неочікувано яблуко виявилося прямо у мене перед очима, і на його поверхні я побачив усміхнене обличчя Девраха Баби. Потім цей образ почав збільшуватися в розмірах, і ось уже сам Девраха Баба стояв переді мною. А через мить він уже зник. Я не знав, що і думати. Але я відчув його безмірну любов і благословення, яке наповнювало мене силою. Девраха Баба наказав мені з'їсти це яблуко, що я й зробив, а потім вирушив у свою печеру.

І раптом я побачив всю світобудову, яка розгорталася перед моїм поглядом, подібно до карти зоряного неба. Якийсь час я сидів у печері, а потім поринув у стан самадхі та перенісся туди, де знаходився Девраха Баба. В його ашрам. Ашрам був занурений у тишу, але на підвищені панувало пожвавлення.Там був Девраха Баба, а поряд з ним сиділа людина, дуже відома жінка, чиє обличчя було звернене до світла. На цьому обличчі можна було розгледіти зморшки тривоги та занепокоєння. Вона була занепокоєна тим, як складеться ситуація на майбутніх виборах. Девраха Баба щось їй пояснював, втішав її, говорячи, що в житті обов'язково настає новий світанок. Потім він на кілька миттєвостей зупинився і з усмішкою подивився в мій бік. Індіра Ганді, а це була вона, з подивом обернулася, спостерігаючи, як я мовчки обмінювався мисленними вібраціями з Девраха Бабою. Обличчя майбутнього прем'єр-міністра нашої країни освітилося посмішкою. Потім, коли я пішов, Баба відновив розмову з нею. Ви й самі знаєте, що сталося на наступних виборах.

Я прийшов на берег річки Сараю з безліччю питань, які я хотів їй поставити. Я думав про те, як давно тече тут ця річка. Вона стала свідком великих історичних подій, бачила Раму, Крішну, Будду, Махавіру, Шанкарачар’ю, Валлабхачар’ю та багатьох інших.

Ріка ніколи не обертається назад, продовжуючи свій вічний біг. Вона прагне до моря, яке закликає її до вічного злиття. Море говорить їй про те, що місце їхнього злиття стане символом непорушної любові та самопожертви. В плесканні річкових хвиль можна розчути прихований спокій, тишу, таємне послання всьому людству.

Вона ніби говорить: “Ти, людино, провела деякий час свого життя серед Гімалайських гір, там, де знаходяться мої витоки. Ти бачиш, скільки труднощів мені доводиться подолати на шляху до кінцевої цілі. Я – річка Сараю. Бог Рама гуляв моїми берегами зі своїм братом Лакшманом. Історія всього князівства Айодх’я пов'язана з моїм ім'ям. І зараз теж сотні тисяч людей пов'язують із моїм ім'ям свої надії досягти просвітлення. Я ж продовжую свій шлях. Скоро ти дізнаєшся про обставини життя Девраха Баби, який народився в селі Умарія і в пошуках своєї душі блукав лісами, по кам'янистих і засніжених долинах Гімалаїв, сидів на моєму березі, поширюючи навколо себе хвилі божественного світла.”

Річка Сараю завжди з захопленням дивилася на цю велику людину. Ганг, яка протікає в Каші, нагадувала їй про Вішуддхананда та П. Гопінатха, про Рагхавдаса Бабу. Тепер ланкою в цьому ланцюзі великих духовних особистостей стала і Ма Анандамаї, яка поринула в стан самадхі. Будь-який мандрівник може отримати дуже багато завдяки благословінню доктора Гопінатха Пандіта, Девраха Баби та Ма Анандамаї. Ці люди освітили Індію світлом своєї духовності. Ці три людини так само багато значать для північно-східної Індії, як Сомбарі Баба, Латурія Махарадж та Хедія Хан Баба для штату Уттаракханд. Можна сказати, що нашій країні дуже не пощастило, тому що доктор Гопінатх Джи пішов у стан махасамадхі, а думки інших великих людей спрямовані в бік майбутньої катастрофи.

Тепер від доктора Гопінатха Джи залишилися одні спогади. Багато тантриків експлуатують його ім'я, заробляючи на ньому гроші, що можна вважати справжньою ганьбою для Індії. Також ми не бачимо ніяких духовних наступників Ма Анандамаї та Девраха Баби. Для того, щоб підняти рівень духовності в нашій країні на новий рівень, ми повинні знати імена цих людей, знати про те, хто вони такі, щоб шахраї не могли спекулювати на їхній славі.

Я дуже довго стояв на березі річки Сараю і ставив їй запитання, відповіді на які отримував з глибин свого єства. Річка завжди підказувала мені правильну відповідь. Потім я повернувся до своєї печери. Коли я прокинувся і вийшов з печери, люди ще спали, але поступово все навколо пожвавилося. Люди зайнялися своїми повсякденними справами. Хрідай Нараян Сінх пішов, мені ж потрібно було готуватися до занурення в самадхі. Люди зібралися в Сохнаг здалеку. Тут теж заструменів Ганг істинної духовності. Через мене тут зібралися на омовіння сотні тисяч паломників. Потім серед всього цього скупчення народу я поринув у стан самадхі. Коли через кілька днів я вийшов з цього стану, то виявив, що стою серед натовпу на підвищенні. Я був цілком здоровий. Люди, які там були присутні, належали до всіх національностей, каст і релігій, були прихильниками різних політичних партій. Вони знали, що я не роблю відмінностей між людьми. Я всім хотів показати один і той же шлях, шлях до світла.

Попереднє < Зміст > Читати далі

Люди світу. Молоді покоління. Ті, хто є майбутнім, ті хто приходить завтра. 

Світ іде іншим шляхом. А ви маєте принести інший шлях. Ви можете принести інший шлях, тому, що ви жили в цифрі, живете шляхом комп'ютера. Ви є не знаючі про себе самого. Ви знаєте багато речей про цей світ, про цей Всесвіт, але не знаєте нічого про самого себе. Отже, ви маєте вчитися, ви маєте медитувати. Ви повинні любити себе. Ви повинні поважати себе, ви повинні відкрити свою доброту, ви повинні знищити свій гнів. Тоді це можливо. Щоб ви могли отримати любов і мир для себе.

Цей світ для вас. Цей світ створений для вас, але його дехто дав. Хто дав? Ви повинні з'ясувати. Це є невидиме і недоторкане, але котре є скрізь і у всьому. Без цієї енергії нічого не можна дізнатися. Ви були частиною цього. Отже, треба дивитися в середину себе – які ви сильні. Ви можете просвітити себе. Ви можете почути себе. Ви можете отримати багато сил в собі, але ви повинні пробудити свідомість. Розум може мати всі сідхи, але немає любові, немає миру, немає доброти. 

Мої дорогі люди. Мої дорогі друзі. Спробуйте повернутися до самого себе. Поважайте себе. Любіть себе. Будь добрим до всіх. Зробіть цей світ прекрасним. Зробіть своє життя прекрасним, тому що ви приходите сюди.

Одне покоління минає, і вони передають вам. Отже, моліться ви всі, щоб принести мир у світ. Немає бойових дій, немає війни і будьте в мирі вашого ума.

Якщо ви слухаєте мене, то перш за все я скажу – подивіться, будь ласка, в середину себе. Є лише енергія. Як ми занурюємося в себе, рухаючись в умі. Станьте свідомістю. Тоді ви побачите яке є ваше життя. Отже, це є легко для вас – сісти й медитувати. Медитуйте мовчки – жодних моментів, жодних дій, жодних думок…

Священна батьківщина великого йога Баби Горакхнатха – Горакхпур. Тут він залишив слід своєї присутності на всіх каменях і деревах, скрізь, де він тільки не знаходився. Він здобув перемогу над смертю. У цих місцях є храм, який панує над навколишніми пустельними місцями. Навколо нього ростуть дерева і ліани, наповнюючи життям цю неживу порожнечу. За красою і розкішшю цей храм не поступиться багатьом палацам. Парк, розташований навколо храму, прикрашають сучасні фонтани. Цей храм пов'язаний з історією Баби Горакхнатха, є символом його величі.

У цих місцях всюди відчувається його вплив. Одного разу я був у тих місцях пізно ввечері. Поступово храм порожнів, хоча все ще прогулювалися якісь люди. Засвітились електричні вогні. Ми двоє давніх друзів прийшли у двір храму, і відразу ж відчули, як змінився наш настрій. Спогади про минуле зникли, невідомо куди. Я взагалі, прийшов у це місце під впливом спогадів. Як багато разів я бачив це місце, де Горакхнатх Джи робив духовні практики. Коли я ще був пілотом, ці місяця не були настільки заселені та жваві. Там ще не розвівався шафранного кольору прапор. Тоді тут лунав голос Дигвіджая Натха Джи, який закликав всіх об'єднатися під прапорами індуїзму. Все це залишилося в минулому. Залишився лише храм Горакхнатха.

Кожного разу, коли я потрапляв сюди, то бачив якісь зміни. Тоді, в ті часи, коли я вперше відвідав ці місця, я не був знайомий з Бабою Горакхнатхом. Але, звісно, він – невід’ємна частина мого життя, і саме ці місця зв’язані зі спогадами про нього.

Якось мені довелося на своєму маленькому літаку здійснити вимушену посадку в Горакхпурі. Спочатку я направлявся в Непал, але неочікувано погода сильно зіпсувалася. Напевно сам Баба Горакхнатх підстроїв цю ситуацію з погодою. Тому мені довелося приземлитися в Горакхпурі. Як тільки це сталося, перед моїм внутрішнім поглядом відразу ж виник образ храму. Минуле наполегливо нагадало про себе. Я вирішив, що обов'язково проведу ніч у красивому місці, на подвір'ї храму, під покровом дерев.

Я вже прийняв санньясу і просувався шляхом, вказаним Бабою. Тепер я вже був з ним знайомий, провів в його товаристві досить багато часу. Але після того, як я прийняв санньясу, я ще жодного разу не мав нагоди відвідати цей храм. І ось вимушена посадка привела мене в ці місця.

Після багатьох років я знову зустрів свого давнього друга, Альфреда, який розшукав мене тут. Альфред жив у Лондоні. У ті часи, коли англійці ще правили Індією, він був єдиним спадкоємцем сім'ї, наближеної до влади. Колись ми проводили час разом на вулицях Калькутти та в долинах Дарджилінга. Я ж часто приземлявся в різних аеропортах Лондона. І ось я побачив його після довгої перерви. Він постарів. Тепер він був власником цілої авіалінії та мав кілька власних літаків. Крім того, він став послідовником буддизму. Він міг говорити тільки на цю тему. Він і до мене приїхав для того, щоб дізнатися більше про Будду і буддизм, але, як тільки мене побачив, захотів ще дізнатися і про йогу.

У своїх буддійських дослідженнях він уже відвідав такі країни як Японія, Шрі Ланка, Індонезія, а Індії побував у різних місцях, пов'язаних із життям Будди, наприклад у Бодхгаї. А зараз він разом зі мною збирався відвідати буддійські місця Непалу і Гімалаїв, але з чистої випадковості ми опинилися в місті Баби Горакха.

Отже, здійснивши посадку в Горакхпурі, ми обидва вирушили до храму. Альфред вже чув дивовижні історії про Бабу Горакхнатха, про його практики та аскези. Тому, як тільки я про нього згадав, він відразу ж погодився зупинитися в храмі. При вході до храмового комплексу ми застигли в подиві. Здавалося, що ми потрапили в розкішний палац, здавалося, що навіть саме місцеположення храму змінилося, у порівнянні з тим, що було раніше. Того дня нас ніхто не зустрічав, бо колишній настоятель, Дигвіджай Натх Джи покинув цей світ. Про нього залишилася тільки пам'ять, а на його місце був обраний настоятель Авейдьянатх Джи, який продовжував втілювати в життя ідеї Дигвіджая Натха.

Ми зголодніли, і раптом побачили зграйку молоді, з їжею в руках. Ми попрямували в той бік, звідки вони прийшли. Там ми побачили як група робітників, студентів і відлюдників поглинає кашу кхічрі. Ми теж отримали свою порцію каші на банановому листі. Вона була така смачна, і ми постійно підходили за добавкою. Той, хто розкладав кашу по тарілках, дивився на нас з дедалі більшим подивом.

Каша була цілком звичайною, і навіть сухуватою. Ніхто її особливо не їв. Проте, та прекрасна їжа, що ми їли раніше, зовсім не приносила нам такого задоволення. І після цього ми теж не їли нічого смачнішого за цю кашу. Поївши, ми, нарешті взяли свої речі, і вийшли назовні. Так, прогулюючись, ми дійшли до ставка. І ми побачили сина Пандавів Бхіму, зануреного в глибокий сон. Ми підійшли до нього і розташувалися поряд з ним, під деревом. Ми розстелили на траві простирадло, і захоплені нашою бесідою, повністю забули про навколишній світ. Храм купався в місячному світлі. Помаранчевий прапор, встановлений на шпилі храму, майорів на вітрі, і мимоволі приковував погляд. Іноді крик сторожа пронизував тишу ночі. Через деякий час цей товстий сторож сів поруч з нами. Альфред заліз у свій спальний мішок, а я ще якийсь час насолоджувався красою мармурового храму при місячному світлі. Потім сторож пішов, і я теж заснув. Коли ми прокинулися, було ще темно. Ми сходили в сад, зробили всі необхідні ранкові процедури, і вирушили до храму вклонитися статуї великого йога, Махайогешвара Горакхнатха. Поруч із бібліотекою знаходиться величезне мангове дерево. Місце під ним дуже гарно облаштоване. Саме там ми зустрілися з настоятелем Авейдьянатхом. У той час сонячні промені вже проникали крізь густе листя. Люди постійно підходили та сідали поруч із настоятелем. Він прийняв нас дуже тепло. Поговоривши з ним лише кілька хвилин, нам почало здаватися, що ми знаємо його вже довгі роки. Він теж син Гімалаїв. Зустрівшись з ним, ми збиралися відразу ж відправитися в подорож Непалом, але його доброта і гостинність зупинили нас. Ми пішли в готель для паломників.

 

Подорож у Непал

Отже, на кілька днів ми забули про подорож до Непалу, і стали відпочивати у храмі. Ми бесідували про колишнього настоятеля, Дигвіджая Натха Джи та його духовні подвиги. Ми також були повністю підкорені м'яким зверненням нового настоятеля. Ця людина стоїть вище похвали та осуду, вище людського егоїзму. Він – син гір, який народився на березі Гангу. Культура Порі та Гархвала вплинули на розвиток його характеру, і з дитинства він знаходився в середовищі святих і відлюдників. Він завжди думає в масштабах всієї країни. Він також втілив у життя мрію Дигвіджая Натха Джи про прекрасний сучасний храм. Також складно переоцінити його внесок у справу освіти в цьому східному штаті.

Встигаючи керувати храмом та займатися мирськими справами, настоятель Авейдьянатх Джи є справжнім йогом. Нам залишалося тільки дивуватися його здібностям і гострому розуму. Ми й не помітили як в його товаристві пролетіли три дні. Потім ми відправилися в Непал. Наш маленький літак вже нас чекав. Він піднявся в небо і ми полетіли над долинами Гімалаїв. У Непалі ми зустрілися з друзями, які раніше вчилися з нами, поруч з якими минуло наше безтурботне дитинство і юність вступила у свої права. Які прекрасні були тоді мрії! Ми також вирушили до буддійського храму Сваямбху Натх. Там ми пробули деякий час в хатині відлюдника Амрітананди Джи. Тієї ночі був повний місяць, свято, яке присвячене Будді, Буддх Пурніма. Увесь храм був повний святковою метушнею, а в хатину відлюдника прийшов навіть сам раджа. Через деякий час ми потрапили під владу спогадів. Але потім ми зустріли Сур’ю, і на кілька днів наше життя повністю змінилося. Якийсь час Альфред провів разом зі мною в Альморі, а потім вирушив разом зі мною в Піндарі. Коли я почав жити у своїй печері, Альфред повернувся до себе на батьківщину.

Через кілька років я отримав листа від настоятеля Авейдьянатха, який запрошував мене на святкування річниці настоятеля Дигвіджая Натха. Я приїхав до Горакхпуру, у храм. Там зібралася величезна кількість учених, відлюдників, патріотів Індії. Ми вшанували пам'ять померлого настоятеля.

У величезному залі храмової бібліотеки люди уважно і вдумливо слухали про славні діяння предків, про пурани, філософію та йогу.

У той день проходив з'їзд йогів і тому було чимало народу. Не всім вистачило місця. Був йог з Непалу, Нархарі Натх Джи, і йог з Орісси, Шиванатх Йогі. Всі ділилися власними думками та ідеями.

Мене запросили виступити на сцені, що я зовсім не люблю робити. Я не оратор. Я попередив усіх, що не вмію говорити на публіці. І я дійсно спочатку не промовив ні слова, вийшовши на сцену.

Потім я потрапив під владу найчарівнішої людини, Лал Сукхе. У присутності цієї людини неможливо мовчати. Кожен, хто підходить до нього, обіймає його. І зі мною сталося щось схоже. Я відразу змінив своє рішення не говорити зі сцени.

Професор Парашурам Сінха, який невпинно йде шляхом йоги та намагається розкрити її таємниці, кинув мені виклик, задавши кілька каверзних питань. Зал потонув в оплесках, а потім настала мертва тиша. Настоятель Авейдьянатх подивився у мій бік. Лал Сукхе і Нар Харінатх Джи попросили мене відповісти. Я ще нічого не сказав, а Нар Харінатх Джи вже почав говорити. Голова зборів доктор Кунвар Раджкумар не знав, що робити, тому що питання, поставлені відлюдником відрізнялися зухвалістю і були дуже складними. Але тут я почав говорити.

Для пояснення своєї позиції я спробував знайти приклади зі сфери природничих наук, бо професор, який поставив запитання, був професором математики. Я пояснив основні положення йоги в термінах математики. Потім я розповів про тих великих відлюдників, які вже тисячі років перебувають у Гімалайських печерах у стані самадхі.

Спочатку будь-яка нова ідея вимагає доказів, а потім люди вже настільки звикають до неї, що вільно оперують нею, стверджуючи, що “так каже наука”. Багато людей ніколи не вивчали Веди або Упанішади, але на основі одних лише чуток стверджують, що “у Ведах саме так говориться”. Те саме стосується і “Бхагавад Гіти”, і “Упанішадів”, і “Рамаяни”. Часто буває так, що якщо людина не володіє достатніми пізнаннями, її так і тягне сперечатися.

Ця звичка сперечатися особливо поширена серед інтелігенції. Адже їхня віра ґрунтується на знаннях, отриманих з книг, але вони мріють підтвердити ці знання на практиці. Їм хочеться, щоб Бог відповідав тому образу, який вони вже створили в умі, а коли цього не трапляється, вони збиваються зі шляху. Адже розрив між теоретичними побудовами та практикою величезний. За наполяганням Парашурама Сінхи мені довелося кілька днів провести в Падрауні, що у штаті Уттар-Прадеш. Там я перед величезними зборами, що складалися зі студентів і викладачів коледжу Природних наук і з простих громадян цього містечка, був завалений землею. Моє тіло залишалося в печері, а сам я плив у потоці життя. Природа була моїм учителем, печера була моїм Університетом, святі відлюдники були моїми товаришами з навчання.

 

Знову у східній Індії

Через шістнадцять років я повернувся в східну Індію, щоб посіяти тут насіння нової революції. Я сам – син цих місць, який потім пішов у Гімалаї. Гімалаї були моїм домом, моїм гуру, моїм товаришем по навчанню. Гімалаї дбали про всі мої потреби. Тому моє минуле у східній Індії стало для мене далеким спогадом. Я позбувся своїх старих зв’язків та набув нові, познайомившись з відлюдниками. З одного боку існує зв'язок між людьми, а з іншого – між людиною і природою. Хоча, здавалося, я залишався тією ж людиною, що й раніше, моє мислення повністю змінилося. Я перестав підкорятися законам суспільства і став жити відповідно до законів природи. Природа – це істина, а людина не вічна, і все в ній схильне до змін. Природа присутня як у матерії, так і у свідомості. Людина завжди хоче тільки брати. Природа не тільки забирає, але й постійно щось дає.

Темп життя постійно прискорюється, люди весь час кудись поспішають, але якщо розібратися, то вони в якомусь сенсі завмерли в очікуванні машин і механізмів. Розум людини завмирає перед владою машин. Тепер без допомоги машин і механізмів, людина ні на що не здатна. І якщо техніка виходить з ладу, то в такій ситуації людина безсила що-небудь зробити. Саме з цієї причини пишно процвітають безробіття, беззаконня, анархія та насильство. Молоде покоління, майбутнє нашої нації, заблукало в цьому світі машин і механізмів, забуло про свій обов'язок.

Саме тому так широко поширене безробіття, яке, своєю чергою, породжує насильство та злочини. Як відрізняється Індія мого минулого від сьогоднішньої Індії.  Система державного управління подібна до паперового кораблика, а політики самі рубають гілку, на якій сидять.

 

Стан навчальних закладів

Я зупинився у професора Парашурама Сінха і спостерігав за життям коледжу. Стан цього коледжу можна було порівняти зі станом молодої вдови. Система прогнила, а керівництво мріяло  тільки про те, щоб врятувати свою шкуру.

І такий стан справ у всіх навчальних закладах нашої країни. Їм доводиться танцювати під дудку політиків, що зарвалися. І ці ж політики збили молодь зі шляху. І зробити це неважко, поки їхня власна дорога не визначена.

Невідомо, на що хочуть перетворити нашу країну політики, країну в колишні часи прославлену своєю духовністю.

Куди не подивишся, ми бачимо тільки картини руйнування, страйки, заклики закрити фабрики та базари. Політики роздирають країну на шматки з міркувань своєї особистої вигоди. І релігійні діячі їм у цьому допомагають.

Я спостерігав за цим всезростаючим занепокоєнням навколо, за тим, як ситуація стає все більш і більш вибухонебезпечною. Потім я створив мисленний намір, спрямований на формування нової свідомості, на революцію в умах. Революцію, чия мета – благо країни та всього людства.

Я подумки закликав усіх духовних людей за допомогою своїх мисленних вібрацій, практик самадхі та яг’ї змінити мислення людей. Щоб ми могли позбутися забруднення атмосфери, від беззаконня та злочинів. Щоб ми могли вказати молоді шлях до розвитку, щоб ми могли розкрити їх внутрішній потенціал, познайомити їх з їхнім істинним “я”. Таким чином, руйнівні сили ми зможемо поставити на службу  творення.

Таким був мій твердий намір, виражений у думці, у словах і справах. Тому я залишив гори та спустився в долину. Раніше я розірвав усі зв'язки з суспільством, щоб піти жити в Гімалаї, а тепер, навпаки, спустився в долину. Я з одного боку жив у суспільстві, а з іншого знаходився як би за його межами. Я присвятив себе благу людства.

Попереднє < Зміст > Читати далі

Життя йде вперед, а людина намагається його наздогнати. Час нікого не чекає.

Були тільки вона та я. Вона створювала нове життя і знищувала минуле. Коли я зустрів її, то ще метався між минулим і майбутнім. Коли б я не зустрічав її на своєму життєвому шляху, вона завжди вражала мене до глибини душі, відкривала для мене щось нове і дивовижне. Всі мої філософські погляди програвали перед її революційним мисленням. Тим більше, що мої погляди постійно змінювалися. Скільки раз мені хотілося збунтуватися та адекватно висловити свої думки. Але, перш ніж це відбувалося, вона приходила до мене з готовим рішенням.

Я хотів втекти, але вона не дозволяла мені це зробити. Вона постійно повторювала: “Що ти шукаєш? Все, що ти шукаєш, я сама створюю в реальності. Я втілюю твої мрії та ідеї в реальність.”

І справді, відбувалося все те, що я хотів. Але після того, як кожне моє бажання втілювалося в реальність, моя цікавість все більше зростала. Задоволення одного бажання призводило до появи наступного. І цьому не було видно кінця. Був я і була вона, була взаємодія між нами. У мені була цікавість, в неї – можливість задовольнити її.

Я був наповнений, і вона теж. Але я блукав у своїй наповненості. Вона ж перебувала в ній, занурена в сон. Я дивився в порожнечу, вона ж наповнювала мене своєю повнотою. Вона була спокійною, а я неспокійним. Саме я пробудив її зі сну, і коли вона прокинулася, то розцвіла. Вона була природою, пракриті, а я – пуруша. Вона все робила для мене і з моєю допомогою, але не могла насолодитися плодами своїх вчинків. У мене було все, але при цьому я був порожній, а вона була спокійна, як  море, що сяє, як сонце.

Вона – мая, а я – її господар і чоловік. Вона – світ, а я – господар світу. Моя свідомість задавала їй напрямок творчих дій. Вона була попереду, а я – позаду неї. Випадок звів нас разом. Вона говорила все що завгодно, а я мовчав. Я хотів від неї втекти, але вона мені не дозволила. Куди б я не прийшов, вона вже заздалегідь чекала мене там. Вона була тією, хто виповнює всі потреби, виконує всі бажання. Вона говорила: “Ти – пуруша. Чому ж ти втікаєш від мене? Я – пракриті та не можу існувати без тебе. Чому ти хочеш від мене втекти? Біжи краще від самого себе. Я нерухома, і куди б ти не пішов, тобі доведеться до мене повернутися. Біжи краще від своїх бажань, від своєї невгамовної спраги, бо тільки я можу її задовольнити.”

“Я існую завжди, навіть коли тебе немає, але без тебе я ніщо. Я – йоні, а ти – лінгам. Я – дія, а ти – її причина. Різниця між нами тільки в тому, що я вже давно піднялася над усіма подіями, а ти занурений в ілюзію.”

“Я для тебе готова зробити всі найновіші відкриття. Все, що, здається, належить мені насправді належить тобі. І коли ти це зрозумієш, то все це легко отримаєш. Адже все це належало тобі спочатку.”

Людина біжить вперед, а природа дає їй відпочинок від праці, спрямовує її шлях, надихає на подвиги. Вона вітає людину на кожному перехресті її долі. Пуруша прагне вперед, а пракриті творить. Вона породжує все різноманіття речей і форм для його задоволення. Людина допомагає у творчому процесі, але проблема в тому, що вона заплуталася сама в собі. І людина задумується про себе тільки тоді, коли втомлюється від своєї праці, або спотикається і падає на своєму шляху.

Час не стоїть на місці, він нікого не чекає. Людина хоче зупинити час і відпочити, але їй це не вдається. Людина ніяк не може підкорити час своїй владі. Минуле не допомагає їй і майбутнє не надихає, а сьогодення, ніби занурене у темряву. Людина відчуває себе абсолютно безпорадною істотою. Зрештою людина так чи інакше примиряється зі своїм сьогоденням, починає будувати плани на майбутнє, зміцнює основи, на яких ґрунтується її минуле, адже їй треба йти вперед, потрібно жити.

У мені теж прихована така людина, яка постійно щось робить, хоча я залишаюся  повністю пасивним. Моя внутрішня людина переміщається в просторі, їсть, п'є, кудись прагне, мріє панувати над часом, занурюється в минуле, щось шукає в теперішньому, мріє про майбутнє. Але я нічого подібного не роблю, я просто спостерігаю за ним. Інколи я над ним сміюся, іноді шкодую його, адже по суті він не вільний.

Він сам вже давно заплутався в житті та мене теж хоче забрати з собою. Я подорожую як у проявленому світі, так і у світі непроявленому, а він хоче забрати все собі. У той час, як я хочу відпустити себе, розчинитися. Він прагне підтримувати нав'язані йому почуття, я ж прагну жити відповідно до законів природи, хочу жити в спокої. Адже час нікого не слухає і завжди чинить не очікувано. Він постійно створює щось нове і людину приваблює ця новизна. Природа щосекунди створює новий світ і руйнує старий. Людина ж чинить відповідно до її законів: з одного боку вона деградує, а з іншого – розвивається.

Вбиваючи минуле, я створюю сьогодення і майбутнє. І всі роблять так само. Але насправді я не вбиваю минуле, не створюю сьогодення і майбутнє. Я живу одночасно в трьох вимірах. Сьогодні я такий же, як був учора, і таким же залишуся в майбутньому.

Я людина, яка об'єднала в собі подвійну природу пуруши та пракриті.

Попереднє < Зміст > Читати далі