Амріта

Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Сомнатх Гірі).

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Глава 3. В колообігу життя

Неділя, 21 листопада 2021 20:11

Фантазії та мрії – це не життя, але вони допомагають нам на життєвому шляху. Надія - не ціль, але шлях до цієї цілі. Відчай – це не поразка, але він може зовсім згубити людину. Віра – це ще не перемога, але вона дає сили здійснювати все те, що необхідно. І людина обертається в цьому колообігу.

Якщо людина тільки споживає та живе тільки матеріальними інтересами згідно зі своєю минулою кармою, то таким чином, вона створює собі нову карму. Самій людині нічого для цього не потрібно робити спеціально, все за неї робить велика сила тяжіння, а людина є лише пішаком в її грі.

Інколи людина отримує нагороду за минулі заслуги, тоді вищі сили штовхають її на шлях духовного розвитку. Вони створюють в її житті такі ситуації, що вона просто змушена це зробити чи посилають їй прозріння. Я можу назвати себе одним із цих щасливих людей. Мені пощастило, що обставини мого життя штовхнули мене на духовний шлях. Адже людина – раб життєвих обставин. Вона насолоджується зручностями та найновішими досягненнями, оплутана сітями соціальних забобонів, з ранку до вечора зайнята різними справами, щоб задовольнити свої матеріальні потреби. Адже ми живемо у вік атомної енергії. Штучність стала нашим кумиром. Ми все далі й далі віддаляємося від природи. Але істина, яка присутня в будь-якій свідомості, завжди жива і знаходиться в основі всього. Бо істина – це і є саме життя. Немає ніякого руху поза межами істини. А без руху немає життя.

Виконуючи наказ свого Учителя, я відправився в дорогу, відмовившись від матеріального. Я почав мандрувати світом, який подібний величезному та прекрасному саду – але інколи мені не вистачало сучасних зручностей. Нарешті я зміг приборкати свій розум, він став допомагати мені в моїх духовних пошуках. Я наносив на лоб священний попіл та мандрував горами в легкому одязі, завернувшись в шкуру оленя. Я минув Мансаровар, Сахастратал, Кхафтар Лек, Деві Кунд, Госаї Кунд. Мені приходилося інколи виходити з лісу та спілкуватися з місцевими мешканцями. Однак через деякий час мій розум став дивно збуджений. Його мучили спогади минулого.

Моє минуле раптом постало переді мною, як живе. Всі події, які коли-небудь траплялися зі мною, по черзі проносилися у моїх думках. Адже тут на кожній вулиці була написана моя історія, і я був просто змушений читати цю книгу. Людина, яка вчора проводила життя в розкоші, сьогодні йде дорогою пішки босими ногами. Поневолі згадувалося життя в суспільстві, минуле оточувало мене, і це стало для мене своєрідним випробуванням. З того моменту, як я лежав в банановому гаю, обмазаний попелом та нерухомий, як пітон, у мене не було можливості подумати про минуле. А сьогодні різні думки самі приходили до мене. Яка велика різниця між моїм минулим та теперішнім! Людина живе, потім помирає, і в момент смерті всі її спогади зникають разом з нею. Але коли розум мертвий, а потім знову пробуджується, то всі картини минулого постають в умі в первинній свіжості, ніби все це відбувається в теперішньому. Але зараз все змінилося.

Зір та розум стояли на різних берегах, а я стояв між ними. За всі ці образи не варто було чіплятися. Моїм розумом почало повільно оволодівати хвилювання. Я йшов узбіччям нещодавно побудованої дороги й не розумів – що мені робити? Я не мав уяви, як зможу справитися із завданням, яке поручив мені Вчитель. На новому етапі мого життєвого шляху це завдання здавалося мені нездійсненим. Гроші, гроші, де дістати гроші? Зрештою чому Вчитель послав мене роздобути так багато грошей? Якби він попросив мене зробити це до того, як я прийняв санньясу. До того, як я пішов від світу, я зміг би дістати для нього сотні тисяч, але в моєму сьогоднішньому статусі це уявлялось нереальним. Все моє багатство залишилося в минулому. Чому ж сьогодні Вчителю знадобилася така велика кількість грошей? Чому він сказав: “Візьми цей мішок та повертайся, наповнивши його грошима. У тебе є родичі в королівській сім'ї, для тебе це завдання не буде складним.” 

Я пішов від Вчителя здивований, навіщо він дав мені таке важке завдання? У нього виникла неочікувана необхідність у великих коштах? Звідки ж мені їх взяти? Я не можу звернутися до сім'ї та друзів, адже я покинув роботу, а власність пожертвував університету і на потреби вдів. Хіба тепер я можу піти та попросити грошей? Всі будуть наді мною сміятися.

В цих роздумах я підійшов до Біргаджу. Там, зупинився в монастирі Алакхія і провів два дні з Пурі Джи Махараджем. На третій день одна свята людина порадила мені йти в монастир Арерадж. Я дізнався дорогу та відправився туди. Це величезний монастир, пов'язаний з давньою історією – справжній духовний центр. Настоятель монастиря був видатною людиною. Яким він був прекрасним, яке світло випромінювалося від його обличчя! Він служив і духовності, і суспільству. Він побудував школи, коледжі та лікарні для бідних.

Я прийшов в Арерадж, загорнутий в оленячу шкуру. На плечі моєму висів мішок, теж зроблений зі шкури оленя. Вчитель дав мені цей мішок, і саме його я  повинен був наповнити грошима. Я був неймовірно здивований, коли настоятель зустрів мене з розпростертими обіймами. Ніби він наперед знав про мій прихід. Для мене ставлення настоятеля виявилося приємним сюрпризом. Він поводився зі мною як давній знайомий. Ми разом сиділи, разом їли. Настоятель представив мене тим, хто був у монастирі. Вечорами він сам проводив службу. Він повністю занурювався в служіння Шиві, коли вечорами осипав його статую квітами лотосу. Я назавжди запам'ятав це прекрасне видовище – здавалося, ніби сам бог Вішну вітає Шиву квітами. Якраз в цей самий час щодня невідомо звідки приходив один йог. Він грав на барабанчику-дамару та танцював руйнівний танець Шиви. Як тільки служба закінчувалася йог відразу йшов. Так я прожив декілька днів під покровом благословінь Шиви, поки якось мене не прикликав настоятель. Він велів, щоб я передав йому свій мішок. Через пару днів він мені його повернув. Я побачив, що мішок повністю заповнений індійськими та непальськими грошима. Настоятель покликав водія, ми з настоятелем сіли в Мерседес. Я був надзвичайно здивований.

Машина їхала незнайомою дорогою. Через кілька годин ми пересікли границю Непалу. Машина зупинилася в Бірганджі, перед монастирем Алакхія. Тоді настоятель звертаючись до мене, сказав: “Йди, Капіле, твій гуру Харі Баба чекає тебе в монастирі. Віддай йому мішок та повертайся, я буду тебе тут чекати.”

Я в здивуванні дивився то на настоятеля, то на ворота монастиря. Потім я вийшов з машини, зайшов в монастир, і дійсно побачив там свого гуру, який тихо сидів в стороні одягнений у звичайний одяг. В той час вже почалося паломництво до храму Пашупатінатх, при монастирі жило близько двохсот п'ятдесят садху-паломників.  Хтось курив трубку, хтось наспівував гімни. І з ними був Харі Баба. Побачивши мене, він почав посміхатися. Було близько дванадцята година дня. Я підійшов до нього. поклонився та поклав мішок до його ніг. Деякі з відлюдників почали говорити, що я вітав його не за правилами, але, коли ми вітали один одного, я відчув, як вітають одна одну наші душі. Витягнувши з мішка двадцять п'ять рупій, і повертаючи мені мішок, він  сказав: “Мені ці гроші не потрібні. Йди, настоятель чекає на тебе.” Я опустив мішок на землю та відповів: “Мені теж не потрібні гроші, достатньо вашого благословення. Віддайте мені тільки цей мішок.” Але Харі Баба не захотів брати гроші. Я так і стояв навпроти нього. Тоді він замовив їжу на всіх паломників, які знаходилися у храмі, решту грошей розділив між мандрівниками. Він велів мені по дорозі зустрітися в печері з Гуру Джи.

Я вийшов з монастиря. Настоятель все ще чекав мене в машині. Я попросив пробачення у нього за те, що сильно затримався, і сів в машину. Настоятель сидів з дуже спокійним та умиротвореним виглядом та тихенько посміхався. Недалеко від Бірганджа є ставок. Біля цього ставка один землевласник нещодавно побудував храм, присвячений Рамі. Він був давнім знайомим настоятеля. В його домі ми зупинилися поїсти, помитися та відпочити.

Настоятель став збиратися у зворотній шлях, а я попросив його дозволу йти пішки в бік Хітаура. Коли я відправився в дорогу почався дощ. А потім справжня буря. Ніч повільно насувалася. Близько опівночі я досягнув місця біля печери на березі ріки Нараяні. Щоб потрапити до печери, необхідно було перейти на інший бік. Ріка вийшла з берегів. Вода бурлила. Я йшов вздовж берегу, намагаючись перебратися на інший бік, але скоро зрозумів, що це неможливо.

Я зупинився там, де, здавалося, вода не була такою глибокою, але засумнівався – чи зможу переправитися? І раптом мене наче підняла у повітря якась сила. Вона перенесла мене на інший берег, і я опинився в лісі. Мене зі всіх боків оточувала темрява. По пагорбу вилася помітна стежинка. Шум дощу зливався з шумом ріки. Вдалині виднілося неясне світло, ніби там горів одинокий світильник. Я пішов на світло. Скоро я побачив тінь, яка нерухомо сиділа біля скелі. Саме звідти випромінювалося світло. Це був Аватар Баба. Коли я наблизився, то побачив, що від худого як скелет тіла випромінюється дивовижне сяйво, яке освітлює все навколо. Я обійшов його і потрапив в печеру, доторкнувся до землі руками, вітаючи її.

Ця ніч періоду дощів була прекрасна. Інколи здалеку доносилися крики тварин та нічних птахів. Ріка ніжно наспівувала свою одвічну пісню. Інколи небо прорізали спалахи блискавки. Поступово природа заспокоїлася, в ній відчувався новий рух, і накінець Баба розплющив очі. Це були очі глибокі, як море, вони сяяли, наче палаючі вуглики. Він почав говорити, і в його голосі можна було почути любов та ніжність, схожі на те відчуття, що мати відчуває до своєї дитини: “Синку! Ти дещо затримався. Але все одно не треба було так ризикувати своїм життям, адже могло трапитися все, що завгодно. Не слід використовувати надприродні здібності без потреби. А я ж побачив тебе в цій складній ситуації цілком випадково. Бачив, як ти ходив берегом ріки, то вгору, то вниз. Хіба була якась необхідність пересікати ріку в цей паводок? Міг би зупинитися в якійсь іншій печері на цьому боці.”

Що я міг відповісти на ці слова святого? Я ні про що не знав, просто йшов вперед своїм шляхом. Хто переніс мене на інший берег ріки? Що зі мною відбулося? Оскільки я не міг нічого зрозуміти, то просто сидів і мовчав.

Аватар Баба зайшов в печеру. Він дав мені одяг, щоб я зміг змінити той, який промок. Дав фруктів та кашу кхічрі – поїсти. Поступово буря затихла. Я поїв та сів біля нього. А він тим часом вже приготував мені зручну постіль. Я заснув дуже швидко, а наступного ранку встав досить пізно.

Дощ вже повністю перестав. Було зовсім не схоже на те, що вночі була буря. Від неї не залишилося ані сліду. Однак ріка все ще не ввійшла у своє звичне гирло. Я озирнувся. Аватара Баби ніде не було. Я відправився до струмка, здійснив омовіння та поправ одяг. Потім я сів на камінь і почав споглядати навколишню красу.

Незабаром я побачив двох йогів, які наближалися. Один з них був Аватар Баба. Інший йог дуже гарний, без бороди, у вухах сережки. Він йшов бесідуючи з Аватар Бабою. Коли вони підійшли ближче, я його теж впізнав. Це був Баба Горакхнатх Джи. Я побіг., щоб привітати двох цих великих людей. Обидва з любов'ю погладили мене по голові.

Ми сіли на каменях. Я задумався про долю Гімалайських гір, про ці лісні ліани та квіти. Як пощастило Гімалайським горам, адже стільки великих святих мешкають тут! І як відрізняється те життя, що відбувається тут, від того, що ведуть люди зовсім недалеко звідси! Варто дещо віддалитися від цих священних місць, і чого ви тільки не побачите! Ненависть та заздрість, суперництво, постійна боротьба за існування. Людина живе, занурена у свої повсякденні турботи, і навіть не уявляє, що відбувається навколо. Вона заплуталася у сітях ілюзії, нездатна вирватися з колообігу народжень та смерті. Тому вона не чує те, що говорять їй Гімалаї, не розуміє те, що хочуть сказати їй столітні дерева. Вона біжить, намагаючись випередити час. Вона навіть не знає, коли їй прийдеться зупинити свій божевільний біг. Але людині ніколи про це думати, бо вона зайнята підтримуванням звичного рівня комфорту. І ще багато подібних думок проносилися в моїй голові.

Я міг би ще далі піти у своїх роздумах, якби сміх двох великих людей, які сиділи біля мене, не зверну мою увагу. Я став дивитися, як вони сміються. Потім вони мені сказали: “Послухай беззвучний голос Гімалаїв. Нерухомість гір. Так проявляє себе природа. А Він знаходиться як у свідомості, так і в матерії. Він не належить нікому, він занурений в самого себе. Ріка тече, обмежена берегами, але вона їм не належить. Вона просто тече туди, куди їй потрібно. Вона знає, в чому полягає ціль її руху. Вона все змітає на своєму шляху, долає всі перешкоди, але прагне до власної цілі. Це дано їй від природи, а вода – всього лише інструмент, який допомагає досягнути цієї цілі. В тобі також присутнє це природне начало. Тобі також потрібно рухатися до своєї цілі, не хвилюючись про те, що відбувається навколо.”

“Ти повинен іти вперед. Нехай інші чекають в стороні. Люди зайняті своїми справами, дай їм спокій. Гімалаї мовчать. Нехай вони залишаються такими мовчазними. Капіле! Кожна жива істота народжується, щоб виправити свої минулі помилки. Але жива істота приходить в цей світ і знову забуває про все. Людина починає робити зовсім не те, для чого вона прийшла у цей світ. Вона все більше і більше обтяжує свою карму. Нова карма призводить до нового народження, до нової смерті, але також і до звільнення.”

“В людині є те прагнення до звільнення. Людина може так багато. Може прийняти щось, а може відмовитися. З допомогою досконалого людського тіла можна відкрити всі існуючі таємниці. Потік думок – це найважливіше. З позиції духовного світу не роздумуй про світ матеріальний, а матеріальний світ не порівнюй з духовним, відокрем їх один від одного. Звільнися від всього. Чини, як чинить ріка, яка віддає всю свою воду океану. Адже океан містить всі ці краплі води всередині себе, і знову може віддати їх тобі. Небо вкаже тобі шлях, земля дасть тобі мужність, а вогонь подарує внутрішнє світло. Ти просто відділи матеріальне від духовного. Відокрем поступово один від одного всі шари та звільнися від них. Залишиться тільки істинне “Я”. Це і є справжнє життя. Це і є свідомість. І тоді природа буде допомагати тобі у твоїх задачах. Ти повинен розчинитися, зникнути у морі душі, де немає ні народження, ні смерті. Того, що було вчора, вже не буде завтра.  Але між вчорашнім та завтрашнім днем існує день сьогоднішній. Це і є істинне обличчя часу. Саме в цій круговерті часу існує життя та смерть, існує початок та існує кінець. Навчися бачити новий початок, схований там, де решта бачить тільки кінець. Нехай квітка розцвіте, нехай почне пахнути, нехай її зірвуть.  Далі вона стане підношенням у храм чи прикрасить волосся якоїсь жінки. Тебе також спробують зламати, будуть поклонятися тобі, як божеству, але ти не повинен зламатися.”

Ми втрьох пішли звідти, пересікли ріку так легко, ніби там був міст. Ріка була нерухома, нібито течія в ній зупинилася. Ми провели деякий час у селі на березі, а потім пішли у бік Хітаура, бесідуючи про все на світі, і через декілька годин вже були в Хітаурі на ринку. Там ми розмістилися в магазинчику, в якому торгували тканинами. Хазяїн магазину був знайомий з Аватар Бабою, але не знав, яким великим святим він був та вважав його звичайним відлюдником-садху. Він зробив нам дуже теплий прийом. Там Аватар Баба купив для мене шматок тканини та велів мені пофарбувати її в колір, який личить відлюднику. Цілий день ми гуляли ринком. Аватар Баба дуже любив посміятися. Він міг усістися серед звичайних людей та почати курити свою трубку. Своїми розмовами він смішив людей. Горакхнатх Баба увесь час мовчав. Йому нічого ні від кого не було потрібно. Правда, з нами він розмовляв.

Потім ми повернулися у свою печеру. Хтось приготував кашу, ми поїли, а потім я пішов фарбувати тканину. Пофарбував її та повісив сушитися. Сам же ліг у печері. Деякий час обидві святі люди бесідували один з одним, потім вони встали та пішли. Сказали, щоб я відпочивав. З настанням ночі я спробував заснути, але сон до мене не йшов. Тоді я встав та вийшов з печери. Постелив оленячу шкуру на камінь та сів на неї. Потроху я почав провалюватися в пустоту. Я не сприймав нічого з того, що відбувалося навколо, ні дощ, ні шум ріки, ні звуки, які видавали нічні тварини.

Як тільки я заплющив очі, то опинився в потоках світла неземного походження. Я побачив, що багато святих переміщаються у цих потоках. Деякі сиділи групами. Таким чином я дізнався багато нового про тих людей, які були знайомі мені. Я побачив там і самого себе, тобто своє тіло, яке сиділи тихо та нерухомо. Для мене це був зовсім новий досвід. Хоча і раніше я відчував дещо подібне, але це було не настільки яскраво та інтенсивно.

На цей раз я міг переміщатися в будь-яке місце за своїм бажанням, я, накінець-то, пізнав таємниці духовного світу. Вдалині я побачив двох великих святих, які нещодавно покинули нашу печеру, і тепер йшли разом. Я продовжував спостерігати за ними та незабаром побачив, що вони розділилися й направилися у різні боки. Аватар Баба увійшов у печеру і сів там. Тепер він також потроху почав покидати своє тіло, і, зрештою, покинув своє фізичне тіло, дуже швидко наблизився до мене і повів мене з собою. Ми відразу покинули гори та опинитися в Харідварі, на гхаті, тобто на ступінчастому сходженні до священного Гангу. Навколо стояла тиша. Він відтворив там своє тіло, подібне його справжньому тілу, і мені велів зробити теж саме. Скоро ми вже опинилися біля задніх дверей храму Мая Деві та постукали. Двері відчинилися, нас вітав молодий наг. Ми привітали його та пішли у кімнату Білкешвара Пурі, де мене познайомив з ним Аватар Баба.

 Вже настав ранок і ми всі відправилися на Субхаш Гхат. Там Білкешвар Пурі познайомив мене з іншими садху, в тому числі Трівеніпурі та Лагхуманпурі. Потім ми пішли в Хар Кі Паурі й там зустрілися з великим відлюдником Датта Махараджем. Потім мене повели до лісу, де я бачив Пагал Бабу. Після цього ми повернулися у Харідвар. Аватар Баба досить довго бесідував з Атманандою Махараджем. Атмананда Махарадж з любов'ю притиснув мене до своїх грудей. Ми пообіцяли ще повернутися та покинули його. Деякий час сиділи на камені на березі священного Гангу. Тоді до нас приєднався Гард Баба, який жив у хижині на березі. Як тільки він наблизився, то так і впав до наших ніг. Можливо він вже раніше багато чув про нас. Аватар Баба дуже довго переконував його, і тільки потім він повернувся у свою хижину. Баба оглянувся навколо і через мить його тіло, а за ним і моє тіло розчинилися в повітрі. Ми швидко повернулися у свої справжні тіла. Потім Аватар Баба відправився в Лакхнау.

День вже схилявся до вечора. Минуло приблизно дванадцять годин відтоді, як я покинув своє тіло. Як тільки я прийшов до тями, все, що відбулося зі мною, здалося мені чудесним сном. Я занурився в дивовижні спогади, відчуваючи глибокий спокій. Я чекав повернення Аватар Баби. Настав чарівний момент доби, коли день та ніч зустрічаються. Зійшов місяць. Природа занурилася у мовчання. Птахи замовчали. Аватар Баба все не йшов.

Не знаю, коли я занурився у сон. Коли я прокинувся, то вже світило Сонце і два величезні ока уважно дивилися на мене. Я здригнувся від несподіванки. Він сидів від мене на відстані, в якихось пару метрів. Це був величезний білий тигр. Він не рухався та дивився на мене, а я продовжував сидіти на своєму місці. Мені стало страшно. Тоді я почав посилати йому свої ментальні вібрації, почав дивитися на нього зі співчуттям та любов'ю. Він повернувся та пішов. Я побачив, що до мене наближається Горакхнатх Махарадж, по дорозі стикнувшись з тигром. Він з посмішкою зупинився та погладив тигра. Потім сказав: “Навіщо ти витрачаєш свою ментальну енергію на цього нещасного? Адже він може стати добрим та ручним, тоді лісні звірі не дадуть жити йому спокійно. Адже це – звір, а не людина. Але людина небезпечніша, ніж хижі звірі. Тому краще випробуй силу своєї думки на людях. Ну, добре, пішли. Тобі не потрібно чекати, Аватар Баба зараз повернеться. Він з Лакхнау прямо відправиться в Кашмір.”

“Увесь світ підкоряється своєму ритму. Чи то Пуруша, чи Пракриті, Шива чи Шакті. Світ ні на секунду не зупиняється. Занурся в нього, здолай зовнішні атрибути та занурся всередину. Там ти знайдеш справжній відпочинок. Там ти знайдеш втілення Вішну, знайдеш творіння Брахми та руйнівний танець Шиви. Це найвища точка, місце повного відпочинку. Але якщо розібратися, нічого не існує. Не існує Пуруша без Пракриті, а Пракриті не існує без Пуруши. Без стану усвідомлення не існує стану глибокого сну без сновидінь. Все недосконале, половинчасте, без істинного знання.”

“Якщо ми забудемо про богинь Лакшмі та Сарасваті, то як далеко зможемо просунутися у мистецтві? Чи буде у нас благополуччя? Мистецтво – це істинна сила, момент істинного відпочинку. Без богині процвітання Лакшмі ти не зможеш досягнути досконалості в навколишньому світі. Лакшмі може дати тобі славу. Сарасваті, богиня покровителька наук та мистецтва, своєю чергою може дати тобі досвід та тонке сприйняття. Раніше ти бігав за Лакшмі, а тепер вона за тобою. Вона шукає способи повернути тебе на шлях цього світу. Але на шляху, яким ти йдеш, для неї є місце, але вона не є ціллю. Якщо подарувати якусь річ чи забрати її собі, цим ми не можемо знищити її існування. Мистецтво створює, а багатство присвоює. Йди шляхом, який простягається між присвоюванням та відреченням. І поступово твій шлях буде ставати все яснішим. Головне, не зупинятися. Не створювати нічого нового, не намагатися щось змінити. Нехай богиня Лакшмі займається творенням. Ти повинен відступити від цього та йти власним середнім шляхом, який подібний мистецтву.”

Ми йшли, торкаючись лісних ліан. Слова Баби Горакхнатха назавжди відкарбувалися у моїй свідомості. Потім ми перебралися на інший берег ріки Нараяні та вийшли на національне шосе Біргандж – Катманду. Вже досить пізно ввечері ми зупинилися відпочити на березі ріки. Баба дістав зі свого мішка трішки їжі та фруктів, дав мені поїсти. Я розділив їжу на дві частини та побіг набрати в чашу води. Ми поїли, а потім влаштувалися на нічліг.

Вранці я розплющив очі та занепокоївся – навколо мене панувало пожвавлення. Туди-сюди ходили люди, чоловіки та жінки. Хтось здійснював омовіння, хтось переодягався. Поряд височів дім – Бірла Тауер. Все навколо здавалося знайомим. Ось Адарш Нікетан, ось Шанті Нікетан, ось Кашмір Хаус, ось звичайний натовп на Харі Кі Паурі. Я озирнувся по сторонах і поступово пригадав все те, що трапилося зі мною напередодні. Я згадав, як ми йшли разом з Бабою Горакхнатхом, але його ніде не було видно. Я подумки засміявся – Баба переслав мене сюди у моєму фізичному тілі, поки я спав. Адже два дні тому ми вже були тут, і з нами був Аватар Баба. Сьогодні я знаходжуся тут у своєму власному тілі, а в той день тіло було спеціально створене для подорожі. Раніше я тільки чув про те, що Хедакхан Баба посилає своїх учнів прямо в їхніх фізичних тілах здійснити омовіння на Харі Кі Паурі, а через декілька хвилин повертає назад. А сьогодні все це відбулося зі мною.

Я не дуже то здивувався, адже завдяки своєму вчителю я володів тепер багатьма надприродними здібностями, але поки не застосував їх – не було підходящого випадку. Те, що відбувалося, не було чимось незвичним. Майже всі йоги, які досягли просвітлення, здатні змінювати свій зовнішній вигляд чи подорожувати світами в тонкому тілі. Для подорожі по кожному конкретному світі, необхідно створити відповідне тіло, яке підходить для існування в цьому світі. Я зустрічав сотні таких просвітлених, які могли за своїм бажанням втілитися у фізичному тілі та насолоджуватися радощами цього світу. Вони живуть серед людей, але люди не можуть розпізнати їхню істину сутність. Хоча, якщо подивитися, то вони нічим не відрізняються від звичайних людей. Такі ж живі істоти, які володіють свідомістю та розумом. Але чомусь звичайні люди не активують в собі ці сховані сили. Вони й не сплячи, нібито сплять глибоким сном. Адже якщо людина навчилася керувати матеріальним світом, то чому б їй не навчитися керувати тонким світом? Необхідне тільки бажання та наполегливість.

Можливо ці слова здаються вам неймовірними. Істина знаходиться в тому, що ви робите, у ваших діях. Але проблема полягає в тому, що ви не дієте самі, за власним бажанням. Вами керують ваші переконання. Ви для них – інструмент. Ви – раби обставин, раби соціальних умовностей. Щохвилини ви все далі й далі втікаєте від себе. Але ж час нікого не чекає. Але зупиніться хоча б на мить, і тоді зупиниться увесь світ, ви зрозумієте істинне значення руху. Як тільки ви позбудетеся від упередження, від подвійності, то зрозумієте, що ви вічні, ви отримаєте все, що захочете. Немає ні матерії, ні свідомості. Є пов'язана з подвійністю єдність. Дізнавшись це, ви здивуєтеся. Подумайте про це. 

Я відправився у Брахмакунд, здійснив там омовіння та всі належні ритуали, а потім пішов зустрітися зі знайомими. Адже тут мене всі знали – і жерці у храмах, і господарі магазинчиків, всі люди на березі священного Гангу. У Харідварі, в цьому давньому місті, я знав кожен закуток. Я провів тут багато днів, тому стіни цього міста зберігали історію мого життя. Особливо такі райони, як Адарш Нікетан, Бхарті Бхаван і Харі Кі Паурі.

Два дні тому Аватар Баба познайомив мене з місцевими садху. Відвідавши Датту Махараджа, я прийшов до Білкешвара Пурі Джи. Він пояснив мені правила Акхари, тобто, статут, по якому жили садху. Мені показали папки, де містяться справи про суперечки, які виникли між містом та відлюдниками-садху. Люди хотіли, щоб я виступив в суді.

Я потрапив у складне становище. Декілька днів я розмірковував про це, а потім за наполяганням Рамаватара Гірі та Атмананда Махараджа відправився з ними в Делі. Там на березі річки Джамни між Шанті Ваном та Віджай Гхатом знаходилася хижина відлюдника-нага Біргірі Баби. Ми зупинилися в нього. Він був учнем Атмананди Махараджа. У нього було надзвичайно довге волосся. Він нікому не дозволяв до себе наближатися. Людей, які наближалися, щоб поклонитися йому та надати якусь послугу, він лаяв замість того, щоб дати їм прасад. Але люди все одно приходили до нього, бо вважали, що найголовніше – служити вчителю.

Увесь день я провів з ними. Вони хотіли взяти мене з собою до Америки, тому наступного дня ми зайнялися оформленням паспорту. Ми відправилися в місто, а потім до Джагдживан Баби. Посиділи в нього, потім відправилися пішки на пошуки таксі. Раптом переді мною зупинилася дуже велика машина. Вона належала раджі Рамнагарі. Тут і він сам вийшов з машини. Я зі здивуванням впізнав Камакх’ю Нараян Сінха. Він теж здивовано дивився на мене, одягненого як відлюдник. Потім він взяв мене за руку та всадив у свою машину. Інших відлюдників також. Ми поїхали, а я не знав, що сказати.

Ми стали дуже близькими друзями. Я допомагав йому на виборах чим міг, позаяк він в той час висунув свою кандидатуру. Увесь час я жив в нього вдома. він не хотів мене відпускати, але я вирішив, що незручно залишатися там так довго. Він дав мені свою машину і сказав, щоб я користувався нею, поки буду в Делі та допоміг мені з документами. Я взагалі-то не хотів їхати до Америки, але інші садху наполягали.

Раджа все організував та допоміг з грошима. І раптом відбулася одна неочікувана подія. Один відлюдник прийшов у нашу хижину на березі Джамни. На той момент там знаходилося близько тридцяти інших відлюдників-нагів. І тільки той відлюдник поклонився Рамі. У нього була всього лише вузька пов'язка на стегнах та бамбукова палка в руках. Все тіло було брудним та порізане. Шрами, здавалося, були нанесені лезом бритви. Цей чоловік привітав усіх присутніх і відразу ж приступив до служіння: став готувати для всіх чай, їжу, мити брудний посуд та поправляти сидіння. Така його поведінка всім дуже сподобалася. Ввечері я на машині раджі теж повернувся до хижини. В той день я знову їздив до міста. Підготовка до поїздки була вже майже завершена, тільки залишалося купити квитки.

Я зайшов до хижини та побачив, що всі відлюдники дуже задоволені, але той відлюдник подивився на мене палаючим від гніву поглядом. Я нічого не міг зрозуміти. Близько десятої години вечора всі зібралися спати. Будо дуже спекотно. Хтось влаштувався на нічліг на своєму місці для медитацій, хтось пішов спати під деревом нім. Я теж розстелив свою оленячу шкуру на платформі перед храмом Ханумана. Над моєю головою яскраво сяяли зірки, а я дивився на них і думав: в яку ж історію я втрапив? Світло зірок почало заспокоювати мене. І в той момент новий відлюдник  підійшов до мене і ліг поряд. Я кинув погляд в його бік і знову витріщився на зірки. Здавалося, зірки хотіли мені щось сказати. Раптом загавкали собаки. Подивився на собак – вони ніби теж хотіли мені щось повідомити своєю мовою. Пролетіла зграя кажанів. І вони також ніби говорили про щось. Я занепокоївся. Перевернувся на інший бік. Спека стала ще більш нестерпна. І тут відлюдник, який лежав поряд зі мною, почав вивергати прокльони.

Я не розумів, кого він посипає прокльонами, але вирішив краще не дивитися в його бік. Мені чомусь стало страшно. Я подумав: можливо він – божевільний. Аж надто непривабливим було його тіло, і він так брудно лаявся. Потім я зрозумів, що лаяв він саме мене, але не став реагувати. Він говорив: “Ти що не був в Америці, у Франції, у Британії, не бачив схід та захід? Ти що не їздив в машині, не літав у літаку? Якщо в цьому полягає твоя ціль, то навіщо ти відмовився від свого майна? Адже заради богині багатства Лакшмі люди що тільки не роблять! І богиня Лакшмі раніше тебе любила, навіщо ж ти її покинув? Якщо це – твоя істинна ціль, тоді йди! Іди в той світ, де люди поклоняються багатству, де є особняки, машини, закордонні подорожі. Ти знову отримаєш усе, але втратиш самого себе!” Сказавши все це, відлюдник замовк.

Я вдав, що не чув нічого з того, що він мені сказав. Він знову почав брудно лаятися. Я залишався байдужим, але про себе думав: Чому цей Баба так чинить? Чому саме мені все це говорить?“ Авжеж мене не зачіпала його лайка. Нехай говорить, що хоче. Але потім я подумав: “А звідки він дізнався про обставини мого життя?” Подумавши це я відчув хвилювання.

Тут порив холодного вітру остудив нас, і Баба почав проклинати вітер. Потім він набрав у жменю піску і став щось бурмотіти. Баба розвернувся і жбурнув пісок в бік. Неочікувано піщинки засяяли. В цей момент вітер зупинився. Відлюдники спали мертвим сном. Собаки й ті припинили гавкати, все занурилося в глибоку тишу. Раптом почувся шурхіт. Це повзла змія, роздуваючи свій капюшон. Баба став її лаяти: “Навіщо ти приповзла? Адже я поручив тобі справу, а ти її на пів шляху кинула. Чому подув цей холодний вітер? Йди тепер, займайся своєю справою!”

Я уважно подивився на змію і вона відразу вся зіщулилася. Баба засміявся, а потім почав лаяти змію, щоб вона повзла геть. Баба увесь час сипав прокльони, а я послав змії подумки запитання: “Хто ти? Покажи мені істинне обличчя, а якщо ти дійсно змія, то засинай!” Зі змією раптом трапилася дивовижна метаморфоза. “Ні! Ні! не буде цього!” – Баба піднявся розлючений зі словами – “Зупини потік свої думок”.

Я вже бачив, що змія починає показувати своє істинне обличчя, перетворюючись у жінку, але через слова Баби, я зупинив потік своїх мисленних хвиль, і процес зупинився. Я ліг назад на своє місце. Баба нігтем подряпав собі груди до крові. Змія попила цієї крові та поповзла геть. Стало зовсім темно. Подув прохолодний вітерець, і ми обидва заснули.

Наступного ранку після чаю наги стали дражнити відлюдника: “Сітараме, ти вже дванадцять років як відрікся від світу, тепер ти можеш стати нашим учнем. Ми задоволені твоїм служінням.” Деякі наги поспорили, хто саме зробить його своїм учнем. Тоді відлюдник розлютився, сказав: “Спочатку ви станьте справжніми садху, а вже тоді мене робіть своїм учнем! Розкажіть мені, наприклад, про Раму.” Всі замовчали, а відлюдник промовив дивовижну промову, розповідаючи про Раму.

Я теж був вражений цією промовою. Відлюдник сказав, що Рама – це з’єднання, те, що знаходиться між холодним і гарячим повітрям. Один з них дає життя, інший – смерть, але їхнє з’єднання є звільненням. Це і є Рама. Сказавши все це, він зайнявся своїми справами. Всі мовчали, будучи під враженням від цієї промови відлюдника та дивуючись його служінню. В ньому не було ні гордині, ні упередженості.

Я знову відправився в місто, але цілий день думав про відлюдника. Ввечері я утримався від їжі та відразу ліг на платформі. Відлюдники якийсь час бесідували. Все вже було готове для від'їзду, але чомусь відбувалася затримка. Деякі з моїх друзів дізналися, де я знаходжуся і вдень приїхали відвідати мене. Це мене схвилювало. Але якщо вже їхати, то потрібно їхати негайно. Відлюдники теж прийшли до такого висновку та відправилися спати. Я теж ліг.

Тоді до мене підійшов вчорашній відлюдник. І через декілька хвилин знову почав вчорашню пісню, почав лаятися та вивергати прокльони. Говорив: “Чому ти спочатку хочеш зросити розвинуті райони? Адже Сонце не розділяє схід та захід. Друже! Їдь на Захід, коли вже досягнеш зрілості, інакше тебе викинуть на смітник, як непропечений пляцок. Ти сам пропечешся чи ні, але ці відлюдники доведуть тебе до потрібного їм стану і пропадуть. Навіщо ти зв'язався з цими нагами? Вони ж зведуть тебе з розуму! Забудь про те, що ти розважливий та освічений чоловік. На все дивися з однаковим спокоєм: на добро і зло, на чистоту і бруд, на відразливий запах і на божественний аромат. Занурся в глибини єдності. Подібно священному Гангу вбирай у себе все матеріальне. Біжи! біжи в те місце, де від тебе нічого не залишиться. Тільки твоя сутність йога. Адже істинний йог, померши в миру, живе в ньому. Спочатку вбий себе, а потім живи. Навіщо ж відлюдники хочуть, щоб жили твої мирські звички та відчуття? Вони з твоєю допомогою хочуть заробити багато грошей. Адже все йде саме до цього. Сам побачиш!”

Я і в той день нічого не відповів на його слова. Він продовжував щось говорити, продовжував лаятися. Можливо це ввійшло в нього вже у звичку.

Зранку прийшли мої знайомі. Вони приготували для всіх чай, а потім почали з мене жартувати. Дехто з них служили зі мною в авіаційних військах, дехто в бюрократичному апараті. Я мовчки дивився на них. Що це з ними сьогодні? Той відлюдник, дивлячись на все, що відбувалося, тільки посміхався. Прія Оберой сказала, що теж поїде зі мною до Америки. Сурендра привітав мене з таким розвитком подій.

Тоді непальська красуня Сушма сказала, що це недобре, бо вона також хоче поїхати раніше мене до Америки, щоб усе підготувати до мого приїзду, але у неї немає грошей. Хоча вона багато чим мені зобов'язана, але змушена просити у мене грошей на це. Я мовчки слухав всі ці розмови. Потім встав і сів у машину. В той день я сам водив її вулицями Делі, не зупиняючись. Потім зупинив машину біля мосту через річку Джамну. Я встав на мості та почав дивитися на річку, яка невтомно несла свої води вперед, не оглядаючись назад, як це роблю я. Хіба для цього я порушив всі умовності, покинув усе? Навіщо я так прив'язався до цих відлюдників? Адже той відлюдник хотів сказати мені так багато, але я у своїй гордині не слухав. Але тепер по старому вже не буде. Я подивився на небо, яке посилало водам річки мовчазну втіху. Небо також розмовляло зі мною. Я прочитав на ньому відповідь на свої думки – від тонкого до безмежного. Я кинувся до машини.

В той день відлюдник був задоволений. Він дав мені багато фруктів та молока. Спочатку пішов відтирати миску і склянку від попелу і сказав: “Ось так я і відтираю посуд до блиску. Бруд не може довго триматися на поверхні.”

Ввечері мене відвідав Бейджнатх Сінх, який одружився в Америці, і тепер був відомими лікарем. В минулому ми провели з ним досить довгий час в Ассамі.

Під час вечері я знову утримався від їжі та відправився на своє звичне місце. Ліг. Я знову не хотів ні з ким розмовляти. Але моє мовчання порушив відлюдник. Він підійшов до мене, сів поряд та запитав: “То що ти тепер думаєш? Хочеш піднятися на вершину чи ковтати пилюку біля підніжжя гори? Адже вібрації виходять звідусіль, але це різні вібрації. Кожна людина випускає свої мислені хвилі. Та що там людина! Від будь-якої живої істоти виходять власні вібрації. Але для нас обох важливі ті з них, що виходять з печер Гімалайських гір.”

Я сів на своє місце. Сьогодні відлюдник не лаявся. Я уважно дивився в його обличчя та побачив на ному сліди від віспи. Ці сліди мені щось нагадували. Я подивився – шрамів на тілі вже не було. Це було тіло молодої людини. Від обличчя випромінювалося особливе світло. Перш ніж він щось сказав, я вимовив: “Баба, я досі не зрозумів, хто ви та що хочете мені повідомити? З ваших слів стає зрозуміло, що ви знайомі з моїм рішенням. Але що мені робити, я насправді не знаю. Як мені позбутися цієї напасті? Адже все вже готове до від'їзду. Залишилося тільки купити зворотний квиток. Що мені робити, порадьте? Я сам хочу знаходитися в Гімалаях, в печері, і віддаватися аскезі під керівництвом якогось великого просвітленого. Але чому так не відбувається? Навіщо Аватар Баба познайомим мене зі всіма цими садху? Ті, хто раніше боявся при мені заговорити, сьогодні знущаються наді мною. Якою дорогою я йду? Куди прийду? Я хочу дізнатися відповіді на ці запитання. Хто я? І навіщо народився? Я досі не знаю відповіді на ці запитання, і відлюдники також мені на них не відповіли. Я сам повинен знайти відповідь. І я можу це зробити, але досі в мене не було часу зупинитися та подумати про це, та й відлюдники не дають мені такої можливості. Тут схована якась таємниця, яку я повинен розкрити. А це стане можливим тільки тоді, коли я на довгі роки залишу своє фізичне тіло в гімалайських лісах, а сам буду подорожувати тонкими світами та намагатися відчинити заповітні двері. Ви можете мені в цьому допомогти?”

“Послухай Пайлот,” – відповів Баба, – “що тобі потрібно робити, що я можу тобі дати, що я можу отримати від тебе – не думай про це. Залиш все на волю випадку. Живи в теперішньому. Завтрашній день настане та вкаже тобі правильний шлях. Нехай інші люди віддаються порожнім фантазіям. А ми повинні йти вперед, адже наша ціль зрозуміла. До цієї цілі веде не одна єдина протоптана дорога, а багато стежок. Але вони всі з'єднуються на одному перехресті. А ми повинні просто йти вперед. Не думати, не розмірковувати. Ми повинні зламати стіни, споруджені минулою кармою, тому не потрібно оглядатися назад. Навіщо збирати цеглу, з якої складаються ці стіни? Кажи, ти йдеш чи ні? Якщо хочеш йти, то йди зараз, твоя ціль сама притягне тебе до себе.”

“Завтра на світанку я йду. Буду чекати тебе на перехресті біля Шанті Ван. Залиш свої речі, візьми тільки трохи грошей, скільки тобі потрібно. Дорога вже чекає нас. Час вже чекає нас.” Після цього ми обидва заснули.

Вранці Баба напоїв усіх чаєм та пішов. Через деякий час я передав всі гроші та папери Рамаватару Гірі Джи. Я зав'язав лише трохи грошей в дхоті, і тільки в одному цьому дхоті, оберненому навколо стегон, пішов. Під'їхав водій на машині, але я відмовився від його послуг і пішов пішки. Люди подумали, що я просто гуляю.

Накінець я дійшов до перехрестя біля Шанті Ван. Коли я йшов, мене з посмішкою благословив Біргірі Баба. А тут, на перехресті, мене зустрів відлюдник, якого знали Бейрагі Баба. Кинувшись до мене, він притис мене до своїх грудей. Ми разом відправилися в бік залізнодорожної станції. Дорогою він мені сказав, що потяг до Сахаранпура скоро відходить та велів мені купити квитки.

Потягом ми доїхали до Сахаранпура. На ринку він купив накидки, і у нас залишилося всього три рупії. Купивши на ці три рупії квитки на автобус, ми доїхали до Чорпура Харпатпура. Неподалік була гребель. Звідти ми пішли пішки. Накрапав дощ. До ночі ми прийшли на берег річки Джамни. Там стола хижина з гілок. Річка здулася від дощу, і несла повз нас свої бурхливі води. Ми влаштувалися на нічліг в цій хижині.

Навколо стояла непроглядна пітьма. Ніде не було ні найменшого проблиску світла. Баба посадив мене в хижині та пішов. Через деякий час мене зморив сон. Баба повернувся та розбудив мене. Він приніс у мисці кашу. Звідки він це взяв, важко було сказати, бо поблизу на відстані трьох миль, що ми йшли пішки, не було видно ніякого поселення. Саме тому ми й зупинилися в цій хижині. Поївши, ми лягли спати.

Всю ніч йшов дощ. Насилу дотягнувши до ранку, ми перебралися на інший берег річки та опинилися в Поухта Сахаб. Сходили в гурудвару, потім пішли в бік Нахана. В той день Баба нічого не дав мені поїсти. Він говорив, що попереду нас чекає з частуванням один великий просвітлений. У нього немає обох рук і одного ока, але він все одно сам справляється зі всіма своїми справами. В лісі під деревом піпал була побудована хижина. Там і жив цей відлюдник. Він вже чекав нас з двома своїми учнями. У ного нижче ліктів не було рук і не було лівого ока, але коли після нашого приходу подали кашу, він почав їсти, затиснувши ложку між ліктів.

Три дні ми провели з цим відлюдником, якого зали Луле Баба. Він розповів нам багато цікавих історій та легенд цих місць. Потім ми відправилися в Нахан. Ми не стали там затримуватися, бо Баба вже там зупинявся, а я теж був знайомий з сім'єю правителя. Ми пішли через ринок в бік села. Ввечері вирішили відпочити в якомусь храмі.

В цих місцях до відлюдників відносилися не дуже добре. Можна навіть сказати, що відлюдників люди навіть ненавиділи. Ми нічого не могли зрозуміти. Ще по дорозі ми зустріли людину, голова місцевої ради, який розповів нам, що раніше сюди приходило багато відлюдників, і люди приймали їх дуже тепло. Але відлюдники їх обманули. Він розповів, що за традиціями цих місць, жінки користуються великою свободою. Після того, як жінка вийде заміж, вона за своїм бажанням може йти до інших чоловіків, жити з ними якийсь час, днів десять, а після повернення чоловік не може її осуджувати. Але все це вона може робити тільки після весілля. Крім того, в цих місцях не визнають замків і не замикають двері.

З приходом відлюдників зросла кількість бійок та безпорядків. Поки чоловіки були на роботі, вони викрадали дочок та невісток, а разом з ними прикраси та посуд. І майже в кожному селі трапилося близько десяти таких випадків. Як же тепер вони можуть вірити відлюдникам? Тому вони тепер не дозволяють їм заходити в село.

За цими розмовами ми дійшли до храму, де хотіли зупинитися, але там зібрався цілий натовп жінок. Там жила сім'я служителя храму, скрізь лежали купи зерна. Ми вже зневірилися, але голова місцевої ради запросив нас до себе. Він сказав: “Я вірю, не всі відлюдники погані. По тим людям відразу було видно, що вони – ошуканці. Це були пенджабські біженці зі Шимли. Вони розпускали волосся, вішали на шию гірлянди, щоб спокусити наших дочок. А ви – справжні садху, я це відразу зрозумів.”

Ми провели ніч в домі цієї людини, а вранці відправились в дорогу. Наступного дня на березі Гаурі Гангу нас спробували зупинити жінки. Але ми не зупинилися і продовжували свій шлях. Вони пішли за нами. Бейрагі Баба попередив мене, щоб я не приймав з їхніх рук ніякої їжі. На пагорбі ми побачили школу і декілька магазинчиків. Коли ми підійшли поближче, нас оточили хлопчики, дівчатка та вчителі. Діти стали нас дразнити. Тоді я заговорив англійською і вчителі веліли дітям замовкнути. З пошаною відвели нас до школи. Жінки теж туди дісталися, і як і раніше хотіли зупинити нас, хотіли привести нас у своє село. Але ми вирішили не зупинятися. Одна дівчина хотіла дати мені фрукти, але я їх не взяв. Ми вийшли зі школи та швидко пішли до річки. Через кілька миль ми обернулися, побачили, що жінки нас більше не переслідують та видихнули з полегшенням. Баба сказав, що дівчина, яка хотіла пригостити мене фруктами, була не дівчиною, а відьмою-дайкіні.

Ми пройшли Ренука Тал і дісталися до Чурдхара. Там було дуже багато тантриків. Скрізь виднілися бризки крові та в хижинах усіх відлюдників можна було побачити вино та м'ясо. Тому ми там не зупинилися. Ввечері ми спустилися в долину. Потім йшли берегом річки. Там ми побачили одного молодого відлюдника в жовтому одязі. Він зупинив нас, і ми якийсь час бесідували. Виявилося, що він непогано знає санскрит. Він часто вставляв в розмову санскритські двовірші, шлоки.

Він запитав у мене, чи я читав твір про йогу Патанджалі? Я відповів, що ні. Тоді він запитав: “Чому ви стали відлюдником?” Я дивився на нього, не знаючи, що відповісти, і всі засміялися. Як дивно він зі мною повівся. Хотів, принизивши мене, довести свою значущість.

Тоді я заговорив англійською і всі замовчали. Я запитав й нього: “Як же ти став відлюдником не знаючи англійської?” Мешканці села, які його оточували, засміялися, а юнак зовсім знітився. Тоді я сказав: “Неможливо досягнути просвітлення за допомогою книг та вивчення мов. Ви повні гордині, і хвалитеся своїми знаннями перед цими неграмотними селянами. Але побоюйтеся надалі ображати справжніх відлюдників! Ви зупинили нас, тобто ви прийняли нас, як господар цих місць. Отже, так ви будете приймати своїх гостей? Добре, ми підемо, пробачте нам, якщо щось не так. Вже настає ніч, і нам потрібно шукати собі нічліг.”

Тоді вперед вийшов голова цього села та попросив зупинитися в них. Всі решта людей також хотіли цього. Голова сказав, що молодий монах теж приєднається до нас, коли закінчить пуджу. Дім стояв на березі річки, і ми пішли туди.

Я попросив молодого монаха принести мені книгу про йогу Патанджалі й усі засміялися. Дім стояв в дуже красивому місці: шум річки внизу, а навколо – гімалайські кедри. Голова був доброю людиною, дуже уважним до нас. Ми залишалися в домі голови протягом трьох днів. Я познайомився з йогою Патанджалі та йогою Васіштхи. Я вивчив на память всі вислови Патанджалі. І вже наступного дня став вживати їх у своїй мові.

Звідти ми через Джуббал відправилися в Кіннаур, а потім на Кайлаш. Потім повернулися через Татопані, Маналі, Рампур, Бусхар і Манді до Шимли. Дорогою ми зустріли Пагал Бабу та Рамакрішну Даса. З Шимли ми відправилися в Куллу. Дорогою зустрічали Кхандесрі Бабу та Рамнатха Агхорі. Звідти ми пішли на перевал Ротанг. Три дні провели на льодовику. Потім знову повернулися в Шимлу, а звідти пішки пішли в Чандігарх.

Перед Соланом, дорогою з Шимли був сад. В саду стояв храм. Прямо напроти храму - печера, де, за повір'ям, жили брати Пандави під час своїх поневірянь в лісі. Поряд росло величезне дерево. Це був волоський горіх. Ми вирішили провести в печері ніч.На дереві нас вже чека відлюдник, одягнений в чорний плащ. Він грав на дудочці, зробленої з кістки. Мені один вішнуїтський відлюдник ще в Шимлі розповів про нього, що ми обов'язково його зустрінемо.

Під деревом була невелика хижина. Поряд була печера, де лежали черепи. Черепи були гарно розкладені на каменях. Там також стояли три величезні залізні скрині. Побачивши нас, відлюдник закричав: “Ідіть скоріше сюди! Я чекаю вас вже так довго!” Він зістрибнув з дерева та сів на камені неподалік від своєї хижини. Він голосно розсміявся. Потім він запитав: “Чим я можу вам прислужити? Адже тут зовсім нічого немає. Бейрагі Баба може попіклуватися про їжу. Адже ви не будете їсти те, що я приготую вам своїми руками?”

Я підійшов і теж сів на камінь, а Бейрагі Баба залишився стояти. Він повільно підійшов до дерева і став щось розглядати. Потім повернувся до відлюдника і почав з ним розмовляти. Здавалося, наче вони сперечаються. Потім Бейрагі Баба зайшов в хижину і почав відкривати скрині та розглядати їхній вміст. Всі скрині були порожні. Там не було ні посуду, ні кухонного начиння. Побачивши, що Бейрагі Баба повертається ні з чим, відлюдник почав сміятися. Вони посперечалися. Здавалося, зараз поб'ються. Вже настала ніч, а вони все не могли заспокоїтися, вони все сварилися. Стояла непроглядна пітьма. Я чекав, але ми не змогли ні поїсти, ні відпочити. Так і заснув під деревом.

Неочікувано я прокинувся і, відчувши небезпеку, схопив відлюдника і кинув його на землю. Я також про всяк випадок підняв з землі камінь. Тоді відлюдник припав до моїх ніг і почав мене вмовляти. Я відкинув камінь в бік. Потім знову підняв його і сказав: “Баба! Ми прийшли сюди не для того, щоб спостерігати чудеса, які ти нам покажеш. Вже так пізно, а ти все смієшся над нами. Ти не запитав у нас, що нам потрібно, а тільки сваришся з нами. А ми ж прийшли сюди пішки. Ми хочемо поїсти, хочемо відпочити. Бо вранці нам знову в довгий шлях. Тому ваше обходження здається не дуже гостинним. Якщо немає їжі – нічого страшного, ми й так поспимо.”

Відлюдник занепокоївся. Він склав руки перед грудьми та почав говорити: “Пайлот Баба! Я – Раму Агхорі. Мене також називають Раму Пір. Я чекаю вас, і мені потрібно вас тут зупинити. Саме тому я сварюся з Бейрагі Бабою – бо мені потрібно так багато чому у вас навчитися. Коли я ходив долинами Мустангу, Сур’я розповіла мені про це. Я зустрів вас, і тепер можу наблизитися до по-справжньому просвітлених людей. А цей Баба не просто так веде вас від самого Делі. Він знає дуже багато, але нічого вам не розповідає. Він думає, час все розповість за нього. Але я хочу наблизити цей час власними зусиллями. Хоча у мене вже немає ніяких бажань, аде приходиться слідувати деяким з них. Ось, наприклад, в цих скринях можна знайти все, що завгодно, але Баба цього не побачив, бо я змусив увесь вміст стати невидимим.”

“Добре, йдемо їсти, – продовжував він – я все влаштую.” Ми зайшли в печеру. Запалили там світло. Потім з тих скринь, що здавалися порожніми, відлюдник дістав горіхи, мигдаль та ізюм. Він сів, витягнув руки, і якась невідома сила положила йому на руки свіжу халву. Я дивився на все це зі здивуванням, тоді відлюдник сказав: ”Баба! Все це – матеріальні речі, в них немає нічого незвичайного. Краще поїжте. Вибачте, але нічого іншого у мене немає. Звісно, в кожній людині схований егоїзм. Мій егоїзм змусив мене обійтися з вами зневажливо. Пробачте мені за це!”

Він встав з розпростертими руками, ніби про щось просив. Я направив на нього свої мислені вібрації, а він ніби говорив: “Дивися, вся моя аскеза, все моє служіння, все моє життя пройшли даремно.” Я перестав посилати йому мислені хвилі.

Між тим, каша була вже готова. Агхор Баба дістав з мішка трохи грошей і дав нам. Бейрагі Баба покликав нас їсти. Ми повернулися в хижину. Ціле блюдо було наповнене кашею. Тоді Бейрагі Баба сказав: “Йди сюди, Баба! Ми втрьох розділимо цю трапезу, знищимо всі відмінності. Ми належимо до різних направлень, але яка різниця? Сьогодні ми повинні побажати, щоб зникли всі відмінності у суспільстві, вся упередженість, симпатії та антипатії. Нехай залишиться тільки любов, щоб людина могла пізнати іншу людину.”

“Не обов'язково прагнути до того, щоб увесь світ пізнав істину. Ми можемо посилати свої мислені імпульси з будь-якого місця. Вихваляння особистості – це ще не істина, бо істина – це просто істина, вічна, непорушна. Та істина, яка присутня в інших світах. Ми будемо здійснювати свої практики, озброївшись добрими намірами. Знищивши різницю між повагою та безчестям.”

Ми втрьох поїли. Атмосфера дивовижним чином змінилася в кращий бік. Черепи, зіштовхуючись між собою, розлетілися на друзки. Навколо поширився чудний аромат. Всі ми заснули, а вранці попрощавшись з відлюдником, відправилися далі.

Через Солан-Калку ми досягнули Пінджора. Там ми зупинилися в Нага Баби. Потім через Чандігарх, Амбалу, Сахаранпур, ми прийшли в Шакумбарі Деві. Це було дивовижне святилище, справжнє місце сили, присвячене Богині, серед густих лісів. Неподалік від храму сидів Баба. Ми поїли разом з ним і сіли поряд. Там же провели й всю ніч. Сьогодні я знову разом з Бейрагі Бабою не лягав спати. Раптом через деякий час з’явилися дві змії, які роздували свої капюшони та шипіли. Я сів на своєму місці та придивився до змій. Я впізнав одну з них. Це була одна з тих змій, яку я бачив в Делі. Баба сів поряд зі мною, і обидві змії підповзли до нього. Відлюдник, який жив тут прибіг з тризубцем, щоб вбити їх, але ми його зупинили. Бейрагі Баба роздряпав груди до крові, і дав попити цієї крові. Змії, попивши крові, ніби сп'яніли та зібралися танцювати. Поступово обидві перетворилися в жінок і почали свій танець. Потім вони обидві сіли поряд з Бабою і почали з ним бесідувати. Тоді він сказав, звертаючись до мене: “Ти вже зрозумів, що це – мої послідовниці. Я бачу їх щодня і з їхньою допомогою відкрив вже багато таємниць. Все моє життя пов'язане з ними. Я не можу їх покинути, інакше вони зіб'ються з правильного шляху. Вони – частина мого життя, моєї історії. Можна приглянутися та побачити увесь мій життєвий шлях. Але тепер, здається, все це було сотні років тому.”

“Моя історія записана на стежинках Пілібхіта.Я народився в Пілібхіті, був сином одного землевласника. У нас були й машини, і кінні упряжки. Я навчався в місцевій школі. Щодня мене доставляли туди на кінній упряжці, і на ній же возили назад додому. Разом зі мною навчалася і ця дівчина. Одна з двох змій. Вона тоді була донькою шанованого інженера Тіварі Джи. Ми з нею тоді стали такими близькими друзями, що ніяка сила у світі не могла нас розлучити. Але якось Мая Тіварі не прийшла до школи. Я, занепокоївшись, дійшов до її дому, але так і нікого не зустрів. Я побачив, що їхній будинок порожній. Тіварі Джи продав все своє майно, покинув пост і кудись поїхав, і ніхто не знав, куди саме. Я був сином місцевого землевласника. Ніхто не міг підняти на мене руку, всі мене боялися. Тому Тіварі Джи віддав перевагу втечі та забрав свою доньку від гріха подалі. Люди стали наді мною сміятися. Якось я теж набрався сміливості та відправився в дорогу. Я вирішив, що поки не відшукаю Маю, не буде мені спокою. Я вирішив, що, якщо знадобиться, обшукаю всю Індію.”

“Так я і ходив країною. Мій одяг порвався. На обличчі з’явилися борода та вуса. Юність поступово зникла з мого обличчя. Я подорослішав. Через дванадцять років я зустрів її в Деградуні. Вона стала справжньою жінкою, але заміж не вийшла. Вона замовила для мене одяг та взуття, допомогла з грошима та розмістила у себе в домі. Ми декілька місяців провели один з одним. Але якось Тіварі Джи застав нас разом і того ж дня, забравши її з собою, пішов кудись. Спочатку я чекав, що вона прийде, але не дочекався. Потім почав розпитувати людей. Ніхто нічого не знав. Зрештою я відправився світом з надією, що якось обов'язково зустріну Маю.”

“І настав той день, коли я справді знайшов її. Але це була вже не та Мая, яку я шукав. Та Мая давно вже померла, її вбили. З Деградуна Тіварі Джи переїхав разом з сім'єю в Непал, став партнером на китайській фабриці. Тоді то він і вбив свою доньку. Він не хотів, щоб її репутація була заплямована. Я дізнався про це через двадцять років. Я шукав її так довго, що перетворився у справжнього відлюдника. В Айодх’ї я зустрів свого гуру, від якого й отримав посвячення. Саме там я і дізнався про смерть Маї та відправився в дорогу. Тепер я просто відтворюю її образ.”

Бейрагі Баба продовжував свою розповідь: “Близько дванадцяти років я провів таким чином. Потім почав мандрувати світом з Тапован Махараджем. Знову навчився ходити пішки на великі відстані. Пішки я дійшов до гімалайського підгір'я в Непалі. Якось я спав на платформі перед храмом Горакхнатха і Мая розбудила мене. Я вимовляв ім'я Бога, але примара не зникла. Це була Мая, але не та Мая, яку я шукав. Та я і сам був вже не тією людиною, яку шукала Мая. На світанку вона перетворилася в змію, яка жила при храмі. Я пішов звідти. Я відправився в бік священної гори Кайлаш, до Мансаровару. Дорогою зустрів Хедакхана, Сомбарі та Латурія Бабу. Вони також направлялися до священного Кайлашу. Ми пішли вчетверо.”

“Як тільки настала ніч і я зібрався спати, як прийшла Мая в образі змії та заснула поряд зі мною. Сомбарі Баба побачивши змію, закричав, підняв з землі величезний камінь і хотів її вдарити. Тоді Мая прийняла вигляд жінки та теж почала кричати. Всі застигли від здивування. Ці люди почали ганити та проклинати мене. Тепер я вже не міг йти до священного Кайлашу. Сомбарі Баба мені цього не дозволив. Тоді я почав катувати своє тіло. З мого тіла почала сочитися кров і змія напившись цієї крові, сп'яніла і почала танцювати. Я прийшов в Музаффарнагар, до бога, покровителя змій. Там і ця, друга змійка, спробувала моєї крові, і я став допомагати їм обом.”

“Ми з тобою зустрілися на тринадцятому році відтоді, як я почав ходити пішки світом. Коли я побачив тебе, то подумав, що ти міг би мені допомогти звільнитися від цих чар. Ось цю палку, що завжди у мене в руках, я ношу з того часу, як пішов з дому. Ця палка володіє особливою силою, я в будь-який момент можу кинути її на землю, і тоді спалахне вогонь. Ці змії бояться моєї палки. Палка оберігає мене, а я оберігаю її. Однак тепер моя ціль близька. Звільни їх від цієї прив'язаності до мене. Вплинь на них силою своїх мислених вібрацій та вкажи їм шлях до того, щоб прийняти нове втілення.”

Наступного ранку ми відправилися в дорогу і через три дні досягнули села неподалік від Рампура. І ось тут рівно через три місяці, що ми провели разом, ми з ним розсталися. Це був справжній святий відлюдник Бейрагі Баба Рамдасджи. Він і зараз перебуває в стані самадхі в одній з гімалайських печер. В тому селі неподалік від Рампура ми пробули декілька днів разом з Дунья Бабою чи, як його ще називали, Премгірі. Я звільнив Бейрагі Бабу від обох змій. Змійкам вказав шлях до нового втілення.

В тому селі люди зовсім не хотіли мене відпускати. Якось опівночі я сам втік звідти. Живучи разом з Бабою, я вчився практичному боку життя, вчився розпізнавати характер будь-якої людини. Але неочікувано він покинув мене, сказав, що ми з ним зустрінемося через три роки. Мені ж велів йти в Уттаракханд, в бік Куманчала.

Зустріч з Ґанешею

Коли я вночі втік з того села, то дорогою зустрів слона. Я хотів зійти з дороги, але слон перегородив мені шлях. Я направив на нього потік своїх мисленних вібрацій і слон постав переді мною у вигляді людини. Він дав мені п'ять солодких кульок ладду і велів мені їх з'їсти, що я і зробив. Тоді я зрозумів, що зустрів у лісі самого Ґанешу. Майже цілу милю він супроводжував мене, потім він зник.

З Рампура я автобусом доїхав до Катхґодама. На протилежному березі річки Гола стояв маленький храм, присвячений Хануману. Там жив Баба Сітарам. З ним я провів декілька днів. Він познайомив мене з шанованою людиною міста Бхімсінхом Чауханом. Я також познайомився з такими людьми як Мустакім Ахмад та Раві Шрівастав. Ці люди були послідовниками відомого святого Балака Баби. Мені теж стало цікаво та захотілося з ним зустрітися, але зустріч не вийшла. Тут я також дізнався про інших відомих святих цих місць, про Нім Каролі та Нантін Бабу.

Глава 2. Сур’я

Середа, 17 листопада 2021 08:26

Людина – це дивовижний дар матеріального світу. Творець створив її з особливою ретельністю, мудрістю та увагою. Людина – вінець творіння. У неї є  свобода вибору: вона може добиватися своїх бажань чи відмовлятися від них. Якою б дорогою не пішла людина, вона обов'язково досягає своєї цілі. Вона може навіть Бога змусити спуститися до неї, або може відкинути Бога та жити самостійно. Людина досягнула успіхів у різних сферах життя. А сучасна людина може як занурюватися в морську безодню, так і подорожувати в космосі.

Серед тих істот, які володіють фізичним тілом, особливе місце займає жінка. Без жінок світ був би недосконалим. Без жінок втратили б сенс всі духовні практики, всі практики самовідречення, адже жінка незримо присутня в кожній дії чоловіка. Без жінок не було б історії, не було б сенсу у священних Пуранах. Жінка володіє особливою величчю, та й не даремно вважається втіленням самої природи. Вона стала втіленою причиною творіння. А тут я говорю про жінку, яку звали Сур’я. Вона досягла вершини свого шляху та живе згідно зі своїми бажаннями. Але той етап її життя, який був пов'язаний з сексуальними бажаннями, з похіттю, зі зневагою суспільства, наклав на неї свій відбиток. Вона не може забути тих принижень, на які прирекло її суспільство, хоча зараз вона і знаходиться на недосяжно високому, божественному рівні розвитку. Сур’я – це прекрасна жінка, яка володіє всім необхідним, щоб зачаровувати серця. Колись вона жила в королівській сім'ї, в Непалі. За її словами, вона була видана заміж у сім'ю з Баґешвара, що неподалік від Джанакпурі. Це була прекрасна дівчина-горянка, її краса дозволила Сур'ї породичатися з королівською сім'єю. Вона насолоджувалася своєю красою та молодістю, живучи в розкоші, але неочікувано її чоловік помер.

Після цього з нею обходилися нелюдським чином і зрештою вигнали з дому. Її молодість стала для неї прокляттям. Члени королівської сім'ї виявилися жорстокими людьми, вони не визнавали ніякого шлюбу. Піддаючись приниженню та насмішкам, вона блукала вулицями Бактапура. Одяг її зносився, тіло покрилося пухирями. Їй приходилося продавати себе заради шматка хліба. Якось вона втекла з японським альпіністом, але і тут її очікувало розчарування – японський юнак знову штовхнув її на шлях розпусти, а сам поїхав до Японії. Ось так вона знову була занурена в безодню відчаю, де до людини приходять думки про самогубство. Але вона була молода та красива і коли думала про свої страждання, то відчувала великий гнів. Вона зненавиділа всю чоловічу стать і ця ненависть допомогла їй вижити.

Тоді якось на її життєвому шляху зустрівся Нібхаї Натх Пір. Він побачив її довге волосся, прекрасне тіло, палаючий в очах вогник, і зрадів в душі. Він знайшов супутницю та помічницю в духовних трудах, яку він шукав вже сотні років. І ось він, зрештою отримав цей безцінний дар. Нібхаї Натх був видатним капаліком течії Агхор Натх тибетського тантризму. Навіть святі відлюдники, які мешкали в печерах Гімалайських гір, побоювалися його. Він був вправний у своїй традиції та міг з'являтися та зникати в будь-якому місці. Якось він став саттвіком та жив серед інших послідовників цієї течії. Але потім, коли побачив звичаї, що панували серед цих людей, пішов від них з відразою. Інколи він блукав світом, як звичайна людина. Коли він побачив Сур’ю, то був безмежно щасливий. Юна Сур’я піддалася його чарівності, вона не моргаючи дивилася на Нібхаї Натха. Він повів її з собою в Гімалаї, де на березі ріки Ґандакі, біля Татопані, у нього був дім-міраж. Він міг здаватися і хижиною і розкішним палацом.

Сьогодні Нібхаї Натх там не живе. Куди він зник, ніхто не знає. Чи то він досягнув вищої точки свого шляху, чи то мешкає в печерах Гімалайських гір. Що ж стосується його тлінного тіла, то його прийняли у свої обійми бурхливі води ріки Ґандакі. Сьогодні в тому домі живе Сур’я. Вона – жінка. Її називають то служницею Маї, то якшині.

Сур’я отримала від Нібхаї Натха всі його дивовижні здібності. Вона отримала всі сіддхі та стала справжньою йогинею. Вона могла робити все, що побажає, могла переноситься у фізичному тілі в будь-яке місце, але не могла вийти за межі тої невидимої межі, яку провів для неї Нібхаї Натх, який хотів, щоб вона завжди була з ним. Учні Піра: Рамнатх Адхорі, Сударшан Адхорі, Катхі Баба Адхор Капалік – також володіли безмежними здібностями. І всі хотіли зробити Сур’ю своєю сподвижницею, хотіли отримати її.

Але Сур’я вже давно вважала своє життя закінченим. Вважала, що її життя зруйнувала королівська сім'я. Вона лише мріяла про те, щоб вологою ніччю періоду мусонів, в саду, наповненому квітами, якийсь молодий голос поділився з нею своєю історією, поговорив би з нею відверто. А крім того їй нічого не було потрібно. Але з нею такого не відбувалося, і життя стало нестепним за тою межею, яку провів для неї Пір. Вона могла зробити все, що завгодно, але не могла зайти на цю межу. Адже тоді вона лишилася б всіх своїх надприродніх здібностей, всіх своїх духовних сил, і вогонь, який горів всередині, зникнув би разом з ними. Вона не хотіла, щоб бажання її серця зникли в нікуди – про них їй нагадувало все, що її оточувало: і гори, і сніг, і дерева.

Вона і тепер вважала, що смерть – не для неї, але і сенсу у своєму житті не бачила. Вона, сповнена відразою до людей, у яких немає цілі в житті, сама стала такою людиною. Так вона волочила своє беззмістовне існування.

Сур’я здалася – нехай буде, що буде. Вона чекала, і зрештою настав такий момент, коли Сур’я на березі ріки Ґандакі щось взяла у Піра і все-таки залишила його. Сур’я розповідала мені: “Пір ні за що не погоджувався розстатися зі мною, а коли я намагалася вирватися з кайданів його влади, він насилав на мене духів, які мучили мене.”

“Ці духи приймали фізичну форму та знущалися наді моїм тілом. Вони перетворювалися у змій та кусали мене, поки я не втрачала свідомість, а коли я приходила до тями, то Пір Джи сміявся отруйним сміхом, дивлячись на мій стан.”

Якось Пір сказав: “Поки я цього не захочу, ти не зможеш вирватися за межі закляття, за межі цього дому-ілюзії. Духи ніколи не дадуть тобі спокій. Я знаю, що ти хочеш піти від мене, але це можливо лише за умови, що ти переступиш поріг цього дому. А за порогом тебе очікують голодні духи. Це – духи, охоплені похіттю, охоплені спрагою, яку можеш втамувати лише ти. Саме тому вони мені й служать, саме тому і є основою моєї сили, і вони будуть мені служити доти, поки я використовую тебе у своїх духовних практиках. Зараз ти вже досягнула цілісності, досягла досконалості, і ці духи можуть все зробити за твоїм наказом. Але все це буде не зараз, Сур’є, а значно пізніше. Адже я ще не задовольнив власну спрагу. А ти хочеш, щоб я відпустив тебе задовольняти спрагу цих духів.”

“Якось учні Піра Джи Сударшан Адхорі та Кантхі Баба Капалік принесли звідкись тіло тринадцятилітньої дівчинки. Вони поклали її в місці спалювання трупів на березі річки Ґандакі та прикрили червоною тканиною. Труп був зовсім свіжим. Вони вдвох об'єднали зусилля, спробували всі способи, проводили пуджу, викликали на допомогу духів. Потроху труп почав оживати. Побачивши це, обидва радісно засміялися. З цього приводу вони пили вино і займалися, Бог знає чим.”

“Потім Сударшан підбіг до дівчини та нахилився над нею. Він був дуже радий, що їхні обєднанні зусилля увінчалися успіхом. Але невідомо що раптом відбулося. Кантхі Баба підняв величезний камінь та вдарив по схиленій голові Сударшана Адхорі. Той піднявся, окривавлений, і своєю чергою теж вдарив Кантхі Бабу каменем. Зав'язалася бійка. Потім вони почали використовувати один проти іншого вбиваючі мантри. Дівчинка між тим знову втратила свідомість.”

“Духи розділилися на два ворогуючі боки, вони повною мірою взяли участь в цій битві. В місці спалювання трупів піднявся шум та гам. Нібхаї Натх Джи взяв мене з собою і ми відправилися туди. Побачивши Нібхаї Натха, духи лишилися своєї сили. Але до цього моменту і Сударшан Адхорі, і Кантхі Баба вже померли. Їхні черепи були розколені. Нібхаї Натх занурився в глибокі роздуми. Він смикав себе за волосся та проклинав дівчину, яка лежала без свідомості. В дівчині ще жевріло життя, але вона лежала оголена серед трупів тих людей, які позбулися життя через неї.”

“Пір Джи спробував повернути їх до життя, і тут я дещо згадала і здригнулася при цьому спогаді. Моє минуле постало переді мною, як живе. Пір Джи був зайнятий своїми справами. Я зрозуміла, що мені випав щасливий випадок. Не роздумуючи надто довго, я підняла з землі камінь та вдарила Нібхаї Натха Піра по голові. Його череп розколовся. Він упав та помер. Все це відбулося за лічені миті.”

“Деякий час я споглядала цю картину, а потім зіштовхнула три трупи у воду річки Ґандакі, і ріка прийняла їх у свої обійми. Я підняла непритомне тіло дівчинки та відправилася до себе додому, тобто у свій ілюзорний, примарний дім. Але ж насправді він не існував. Я побачила маленьку хижину. В цій не було нічого, крім різного виду черепів, розвішаних повсюди. Адже цей палац був не справжній. Тепер я була вільна і в будь-який момент могла викликати на поміч духів. Я поклала непритомну дівчинку на землю і з допомогою духів привела її до тями.”

“Наступного ранку ми разом з цією дівчинкою відправилися в дорогу. Надто багато безцінного часу свого життя я провела в цьому місці, я дійшла до знемоги, задовільняючи похіть голодних духів. Але я ні про що не хвилювалася, бо тепер володіла особливими духовними силами та здібностями, які я могла б використовувати собі на благо при необхідності чи для того, щоб досягнути потрібного статусу в суспільстві, яке я зневажала. Це суспільство відкинуло мене у свій час, але тепер я знову могла завоювати в ньому достойне місце. Крім того, я надто довгий час провела у світі Нібхаї Натха, світ давно мені набрид. Однак, повернувшись в суспільство, я виявила, що воно не хоче мене приймати. Я теж не могла прийняти суспільство, я вже давно відвикла від нього.”

“Мені не залишалося нічого іншого, як повернутися на берег річки Ґандакі. Я взяла з собою ту дівчинку. Я вирішила, що побудую хижину неподалік від мосту у Татопані. Але майбутнє дівчинки хвилювало мене. Вона нічого про себе не розказувала, а мені потрібно було якось влаштувати її долю. Якраз в цей час почалося будівництво підвісного мосту через річку Ґандакі. Там була людина, яка спостерігала за ходом будівництва, на ім'я Шарма. Він приїхав з Катманду. Побачивши, що він цікавиться дівчинкою, я швидко організувала їм весілля. Савіта була дуже щаслива у шлюбі. Я теж була щаслива, бо перебралася до них в Катманду та жила разом з ними. Але я не могла відкараскатися від своїх спогадів, які постійно мучили мене. Кожна вуличка в Катманду нагадувала мені про мою ганьбу. А ось Рана Шасан, та людина з королівської сім'ї, який став причиною моїх нещасть, знаходився на піку своєї слави. Він ввів розкішне життя у своєму палаці. І ось я прийняла рішення погубити королівську сім'ю.”

“Я повернулася в Татопані. Зробила хижину підходящу для духовних практик. Декілька днів я займалася тим, що намагалася заспокоїти свій розум. Потім я приступила до практики. Я викликала духів, щоб вони допомогли мені та виконали мої доручення. Я облаштувала дім-міраж за своїм смаком і наповнила його всеможливими предметами розкоші. Раніше господарем цього дому був Нібхаї Натх, а тепер я була його повноправною хазяйкою.”

“Я вже дуже давно добивалася своїх цілей. Я знищила тих людей, що стали причиною моїх нещасть. Навіть їхні душі зараз знаходяться у моїй владі. З японським юнаком я теж розправилася. За допомогою своїх здібностей я викликала його до себе, а потім приводила до нього померлих дівчат. Я відтворила їхні тіла, але це були несправжні, ілюзорні тіла. Японець займався з ними сексом і це заняття повністю його висушило, поки він не помер. Тепер його невдоволений дух блукає по світах.”

“Але я заплуталася у власному житті, з йогині стала якшині. А я ж володію безмежними можливостями. Можу прийняти будь-який фізичний вигляд за своїм бажанням, можу ставати невидимою. Можу переміщатися в будь-яке місце. Але я не змогла правильно розпорядитися тим, що мені було дано, бо мою спрагу неможливо втамувати. Я ніби вся горю зсередини. Сама себе мучу, руйную, хочу покінчити з цим життям, але через духів, які переслідують мене, я не можу цього зробити. Мені навіть проти своєї волі приходиться виконувати все те, що вони від мене хочуть. Вони використовують мене, а я використовую їх. Я задовільняю їхні потреби, а вони стали інструментом для задоволення моїх потреб.”

“Але відтоді, як ти прийшов до мене, я відчуваю дивовижний спокій. Всередині мене наче звучить прекрасна музика. Ти тут вже вісімнадцять днів, і увесь цей час духи не наважуються до мене підступитися. Вони дивляться на мене здалеку, не наближаються, і я теж не наближаюся до них. Куди поділася та спрага, ця невдоволеність? Вони більше не мучать мене. А раніше ж вони доводили мене до непритомного стану. А тепер я спокійна. Всередині мене прохолода і разом з тим дивовижна радість. Подивися, як уважно розглядають мене ці духи, але вони нічого не можуть зробити. Відтоді як ти сюди прийшов, все змінилося. Але як тільки ти підеш, все це почнеться знову, а я вже не можу цього допустити. Тому я не хочу, щоб ми розлучалися. Та і як може людина відмовитися від неочікуваної радості, яку вона вже зневірилася знайти. В пошуках цієї радості я блукала світом вже цілих сто сорок п'ять років. Ось і скажи мені сам, як я можу відпустити тебе?”

Я подивися на Сур’ю. В ній була і ніжність, і любов, і співчуття, і піклування – всі якості ідеальної жінки. Але вона була не тільки такою, як вона себе описувала, всередині неї був прихований ще один образ, який міг проявитися в будь-яку хвилину. І тоді вона погубить будь-якого шукача істини, що мав необережність  з нею зв'язатися. Ця людина буде вічно блукати в цьому палаці, повному ілюзій. Вона дійсно була якшині – у її зовнішності були якісь чари. Крім того, вона могла приймати будь-який вигляд. Вона в будь-який момент могла зробити все, що завгодно. Під час моєї присутності вона не могла звернутися до духів. Зовнішньо була двадцяти п'ятилітньою дівчиною, але вона стверджувала, що їй сто сорок п'ять років. І ось вона блукає в пітьмі та мучиться, бо шлях, який вона вибрала – це не шлях душі. Вона задовільняє свою спрагу кров'ю, а голод – м'ясом тварин, а духи їй допомагають.

Ті вісімнадцять днів, коли я знаходився біля неї, духи намагалися наблизитися до Сур'ї, але в них нічого не виходило. Я все бачив та міг спостерігати їхні числені спроби, але мовчав. Тепер Сур’я розповідала історію свого життя. Вона згубила всіх найстарших членів королівського роду, змусила їх піти передчасно з життя, а душі прирекла на вічні поневіряння. Інколи вона показувала мені їхні душі та проклинала їх. Душі, тримаючись від мене на шанобливій відстані, молили: “Звільніть нас від влади Сур'ї, ви на це здатні. Сур’я нічого не може зробити через вашу присутність, і ми також безпомічні. Це для нас нове та незвичне. Адже скільки до цього приходило мандрівників, чи то звичайні люди, чи ті, хто йшов духовним шляхом, але всі в результаті стали її жертвами. А ви – інший. Світло вашої душі може нас звільнити.”

Коли я бачив душі тих, хто в минулому були прославленими членами королівського роду, я починав їх шкодувати. Але потім розумів, що вони отримали відплату відповідно до своїх вчинків. Вони ніколи не замислювалися, чи правильно чинять, творили зло та несправедливість. Так, в нашому світі, подібному прекрасному садові, розцвітають найрізноманітніші квіти. Деякі достойні того, щоб боги прикрашали ними своє волосся.

Колись ці люди бути найзнатнішими в Непалі. Це призвело до того, що їхня гординя неабияк зросла. А ця гординя своєю чергою штовхала їх на мерзенні та жорстокі вчинки, що стало причиною їхнього падіння. Вони отримали по заслугах, і ось всі сто двадцять років їхні душі блукають, не знаходячи спокою. Вони будуть блукати й далі, поки якась свята душа не звільнить їх від влади Сур'ї.

Ввечері ми з Сур’єю сиділи на даху її розкішного палацу. Промені заходу Сонця гралися у хвилях ріки Ґандакі. Але я помітив, що численні вогні палацу не відбивалися у воді. Тільки інколи в річці мелькало відбиття бідної хижини. Одна бідна халупа стояла біля підвісного мосту. По мосту в обидва боки йшли люди. Я їх бачив, а вони не звертали на палац ніякої уваги. І тут в моєму мозку ніби блиснула блискавка.

Невже Сур’я теж хотіла заманити мене у свої ілюзорні сіті? Вона розповіла таку сумну історію, пробудила жалість, а насправді вона хоче і мене зробити своєю жертвою? Я вже майже потрапив на її вудочку, але думки, які виникли в умі, зуміли мене попередити.

Спустилася ніч, місячні промені посріблили річку, зробивши пейзаж ще прекраснішим. Я переповнився різними суперечливими почуттями. Я знову потягнувся до подвійності, до двайти матеріального світу. Відчув бажання. Але потім від подвійності знову захотів повернутися до єдності, до адвайти.

Я думав, що навіть острів виникає з води. Ріка живиться з гірських джерел, але  в той момент я зрозумів, що немає ні рік, ні струмків. Все взаємопов'язане, все витікає одне з іншого. Саме тому говорять: “Любов – вічна спрага.” Людина не може задовольнити цю спрагу і скрізь знаходиться у пошуках любові. Хоча любов виникає від зіткнення із зовнішньою красою, але її глибокий зв’язок – з душею людини. Сумний поклик душі та вічна спрага з'єднують один з одним чоловіків та жінок.

Любов – це сама природа. Любов не визнає ніяких таємниць. Всі таємниці знаходяться тільки в умі того, хто дивиться. Природа виражає своє співчуття за допомогою цілющих рослин, які вона нам дарує, виражає свій гнів, коли насилає на нас паводки, бурі та урагани. Природа завжди відкрита, оголена. Сур’я – істинне втілення природи. Всередині її горить вогонь. ЇЇ голос подібний шуму дощу в горах. Я не хотів втрачати ту нову істину, що недавно побачив. Не хотів змінювати світанок сьогоднішнього дня на світанок дня вчорашнього.

Коли спустилася ніч мене почало долати багато різних думок. Ми з Сур’єю обговорили величезну кількість тем і ось, коли ми продовжували бесідувати з хвиль показалася знайома тінь. Харі Баба! Мій Гурудев! Обличчя його випромінювало світло. Чим ближче він наближався до нас, тим сильніше трусилася Сур’я, і накінець впала без тями. Палац припинив своє існування. І ось, я вже стояв навпроти Гурудева. Я дивився на нього, не відриваючись, долоні самі склалися у вітальному жесті. Тоді переді мною постав і Гуру Горакхнатх Джи.

Він сказав: “Йди! Що ти зволікаєш? Йди, але не забувай запитувати дорогу. На твоєму шляху будуть і троянди, і шипи. Відносься до них однаково.”

“Сур’я, вставай! Вважай, що той потік, в якому ти плила, подібний істинному, з якого виникло хибне. Ти вже досягла небачених висот. Ти могла направити свої великі таланти на благо цього світу, але ти надала перевагу йти іншим шляхом. Закляття твого гуру стало причиною нещасть. Нібхаї Натх, Сударшан Адхорі та Кантхі Баба Капалік залишилися недосконалими без жінки. Ти хотіла палати, як запалений світильник. Ти думала, що всі люди далекі від ідеалу, думала, що можеш захистити себе, тільки нападаючи на інших. Тому ти вирішила, що для досягнення власних цілей всі засоби добрі, немає нічого аморального. Але в цьому полягає твоя помилка. Всі люди, які тобі до цього зустрічалися, були егоїстами, і ти під їхнім впливом сама стала такою. Егоїстичні чоловіки перетворюють гарних жінок в іграшку для задоволення своїх приземлених бажань, в розмінну монету в їхній політичній грі, в боротьбі за владу. Вони порушують всі закони, принижуючи та експлуатуючи жінок. Які тільки ролі вони змушують грати жінок, але ніколи не думають, що жінка може стати на шлях розвитку та досягнути не менших висот.”

“Ти теж була лише засобом, лише пішаком в їхніх іграх. Ви могли б стати досконалими, могли б стати доповненням один одного. який сенс був у всіх цих духовних практиках? Адже увесь рух переходить в повний спокій, а після періоду спокою знову починається становлення.”

“Але істинна ціль – це спокій, в якому полягає увесь рух. Де все з'єднується разом. Це стан, в якому все розчиняється. Є та межа, якій немає назви, але вона дає повний спокій будь-якій людині, будь-якій живій істоті. Можна називати це часом, чи якоюсь іншою назвою. Всепоглинаючий час. Він нападає на всіх, знищує всіх, але сам залишається нерухомим. Це стан повноти, який затягує всередину, подібно магніту, подібно тому, як повний місяць притягує до себе океанські води. Можна сказати, він жорстокий, невловний, безжалісний. Але його не можна задовольнити. Він поглинає людей, богів та цілі народи. Але саме час створює увесь цей Всесвіт. Адже для створення необхідне знищення. Необхідно підтримувати баланс.”

“Сур’я! Люди в цьому світі несповна розуму і поглинені власними егоїстичними бажаннями. Вони створюють незчисленну кількість планів, у них постійно виникають наміри, хороші та погані. І вони намагаються будувати своє життя, грунтуючись на цих ілюзорних планах, намагаючись не думати про те, що існує остання межа, яка покладе кінець всім їхнім намірам.”

“Немає ніякої сили, ніякого способу домовитися з цією невідворотною силою. Ніхто не може зупинити час. Всі живі істоти в цьому саду, який зветься життя, є жертвами цієї сили. Ця сила не з'являється напряму, але невидимо присутня в кожній миті життя. Так само як якось Гімалайські гори розчиняться від сили духовних практик, в які занурені відлюдники, які там живуть, так і люди, які загрузли у проблемах та задоволеннях цього світу, якось розчиняться в цьому всепоглинаючому началі.”

“Адже цей проявлений світ – театр, створений часом. Смерть невблаганна, вона не шкодує нікого. Людина пишається своєю силою та молодістю, думаючи, що вони дані їй навічно, і під їхнім прикриттям творить різні непотребства. Але як мистецьки створений цей світ! Будь-хто, хто в ньому зявився, буває їм зачарований та потрапляє в його сіті, і тільки остання межа здатна зруйнувати чари.”

“Життя – це особливе мистецтво, де потрібно знати тонку межу, лінію, якою слід йти. Правильне, праведне життя не означає поклоніння розкоші та багатству. Це – життя, де немає егоїзму, вільне від симпатій та антипатій, вільне від прив'язаностей та бажань. В цій божественній межі, про яку я говорив, і полягає джерело майбутнього розвитку, причина майбутнього руйнування. Там – вогонь погребального багаття, там руйнування всіх п'яти основних елементів. Тільки там розум може по-справжньому відпочити. Засинають органи відчуттів, нерухомими стають тонке та кармічне тіла. Ось про яку межу, про яку границю я кажу.”

“Для істинного йога всі мирські насолоди позбавлені привабливості. Та і яка радість може бути в цьому світі? По-суті, в ньому немає ніякої радості. Увесь світ був створений для того, щоб якось зруйнуватися. Людина досягає своїх цілей, досягає багатства, але неочікувано помирає. Тоді безглуздими стають всі зусилля, всі переживання цієї людини. Всі задоволення цього світу мають тимчасовий характер. І ці мирські радості створені для того, щоб зробити людину потім ще більш нещасною. Але, не дивлячись на те, що люди знають про все це, вони потрапляють у сіті великої ілюзії, в сіті маї.”

“Сур’я! А тепер задумайся над тим, хто ми, і що являє собою навколишній світ, світ видимий та проявлений. Чому ти його заселила власними думками? Адже думки – це ілюзія. Якщо зникне ілюзія, то для навколишнього світу в цьому немає ніякої шкоди. Подібно до того, як був зруйнований твій палац-привид. Це ніяк не вплинуло на навколишній світ.”

“Навіщо це тіло руйнується, навіщо проявляється, навіщо росте? Навіщо відбувається цей нескінченний колообіг народження, смерті, щастя та нещастя? Яка ціль виникнення цього фізичного тіла? Тепер перестань піклуватися про те, залишиться воно з тобою чи зникне. Саме тоді ти досягнеш своєї цілі. Істинна радість присвятити увесь свій час та думки якомусь заняттю, повністю зануритися в нього. Адже нам дано так багато різноманітних засобів, за допомогою яких ми можемо зробити своє життя прекрасним. Тоді людина не буде вигадувати руйнівні засоби, не буде придумувати, з допомогою якої зброї знищити собі подібних.”

“Навіщо ми ділимо суспільство на національності, касти та класи? Адже по-справжньому людина не належить жодному класу, жодній національності. Сур’я! Зміни свої життєві цілі. Нехай вони будуть присвячені служінню Істині. І тоді ти залишиш про себе в цьому світі добру пам’ять. Залиш минуле, забудь його, йди вперед.”

Всього за декілька хвилин великий гуру Горакхнатх своїми божественними промовами змінив життя Сур'ї. Після цього він з посмішкою подивився на мене. Від його обличчя виходило таке світло, ніби світло всіх зірок з тисячі небес з'єдналося в ньому. А я вже давно не відриваючись дивився в його бік. Як тільки він закінчив свою промову, мені здалося, що ніч поступилася місцем ранку і сонце починає дарувати світу свої перші світанкові промені. Насправді все ще була ніч. Світло, яке випромінювалося від великої людини, розсіяно нічну пітьму та звільнило від закляття душі, що були прив'язані до Сур'ї.

Після цього дві великі людини покинули нас, розчинилися вдалині. Тепер навколо царювала непроглядна пітьма – ні місячного світла, ні сяяння, яке випромінювалося від великих просвітлених. І тільки тихий шелест хвиль ріки Ґандакі порушив тишу. Ми з Сур’єю уважно дивилися один на одного та йшли вперед. З очей, як перлини, капали сльози. Але, не дивлячись на ці сльози, на наших губах розквітала посмішка. Ніжний вітерець, який доносився з річки, освіжував наші розпалені тіла.

Ми відправилися до хижини, яку колись побудувала Сур’я власними руками. Це було все, що залишилося від чудового палацу-привиду, але все-таки ця хижина виявилася більш довговічною будівлею.

На світанку я попрощався з Сур’єю. Я хотів назавжди зберігти спогади про ці дев'ятнадцять днів, проведених з нею. Я згадав той день, коли на зворотньому шляху йшов через долини Мустангу, через Дамодар Кунд, через Муктінатх і Гумсат Дана і, накінець, прийшов сюди. І тоді я побачив Сур’ю на порозі цієї хижини, яка тоді здавалася чудовим палацом. Вона виглядала як молода непальська дівчина.

Сонце вже ховалося за горизонт. Ніч вступала у свої права. Рідкі хмари погрожували пролитися дощем, здалеку гриміло. Я шукав якесь місце, щоб сховатися на нічліг. І тут прекрасна молода дівчина покликала мене. Коли серед лісу я побачив такий чудовий палац, то подумав, що це напевно місце відпочинку королівської сім'ї, і палац був побудований, бо звідси відкривається прекрасний вид на гори та на річку Ґандакі. Адже звідси можна було побачити піки таких гір, як Дхаулагірі, Аннапурна та інші, не менш відомі. Але ще до того, як я повернув у бік мосту, Сур’я з великою шаною вітала мене та запросила у свій палац. Я був зачарований та повільно пішов за нею. Але як тільки я увійшов у палац, то відразу відчув його незвичну атмосферу. Я чув дивні звуки, зітхання та скарги. Я був дещо наляканий, побачивши цей новий образ Сур'ї. Мій розум спорожнів, я не міг думати ні про що інше, але все-таки насіння духовності посіяне раніше не дало збитися мені з правильного шляху, очистило мої наміри, зробило їх чистими та священними. Сур’я не змогла зробити мене своєю жертвою. Вона впала без тями, а всі нещасні духи молили: “Звільни нас від Сур'ї! Ця жінка – йогиня, але вона подібна якшині. Раніше вона була звичайною жінкою, але тепер завдяки своїм практикам, на свій розсуд, може приймати будь-яких образ. Вона володіє незвичайною, надприродною силою, силою ілюзії, силою маї. Але тільки тебе вона не може зачепити та ми також не можемо наблизитися до неї у твоїй присутності.”

Ці духи просили мене так жалібно, що я відчув співчуття до них. Сур’я ж сиділа біля мене та намагалася справити на мене враження за допомогою свого мистецтва.

Інколи вона хотіла бути вільною, а інколи обійняти мене. В її палаці я всім був забезпечений. Інколи солодкі хвилі ріки Ґандакі навіювали на мене дивні думки, але через вісімнадцять днів я зрозумів, що повинен піти. Але між тою Сур’єю, що була раніше, і між Сур’єю сьогоднішньою, величезна різниця. Раніше у неї було багато помічників, а сьогодні вона одна. Вона так багато хоче розповісти, але не може цього зробити. Раніше вона наводила на інших жах, а сьогодні боїться сама себе. Але я повинен звільнитися від прив'язаності до Сур'ї та піти. Коли я зібрався йти, Сур’я голосно заплакала. Я, то зволікав з відходом, то знову збирався йти. Вона бігла за мною, притискалася до мене всім тілом, хотіла мене затримати. Але ж це і є справжня прив'язаність, яку необхідно подолати. Я вирвався з її обіймів, і, не оглядаючись, перейшов міст через річку. Вона стояла на тому березі ріки Ґандакі, а я на цьому. На двох берегах ріки були дві живі душі, які прагнули звільнитися.

Я збирався піти, але не міг і продовжував стояти на березі. Вона теж хотіла піти, але теж продовжувала стояти. Між нами тік священний Ганг. Ми обидва мовчали, але обидва прагнули звільнення. Для того, щоб досягнути своїх цілей, ми обидва одночасно розвернутися і пішли в різні боки. Я не обернувся подивитися на неї, а вона теж не обернулася, бо ми обидва мислили в одному напрямку. Через два дні я досягнув Покхари та звідти продовжив свій шлях.

Сур’я жива і зараз. Якось я знову її зустрів в повний місяць 1977 року у храмі Сваямбхунатх в Катманду. В той час я повертався від Амрітананта Джи, з яким зустрічався в його помешканні, в Ананд Кутір. Зі мною був громадянин Британії Альфред Сі (Бріджананда). В Індії він володів авіалініями Калінга.

Я побачив, що Сур’я помітно змінилася. Сама змінила себе. Вона безкінечно дякувала Бабі Горакхнатху Джи, потім впала мені в ноги. На нас почали дивитися люди. Сур’я хоча і була досить зрілою жінкою, але залишалася дивовижно красивою. Вона як і раніше втілювала собою маю, про яку говорять йоги. Вона як і раніше була справжньою якшині, але сьогодні її практики були чисті та бездоганні. Вона наповнилася святістю. Вона взяла з нас обіцянку, що ми візьмемо її з собою. Ми, бесідуючи, вийшли в храмовий двір. Стояла дуже гарна ніч повного місяця. Ця ніч була присвячена Будді, тому у храмі зібралося багато народу. Люди з телебачення зупинили нас і зробили багато фотографій. Звісно, що неземна красуня у компанії відлюдників звернула загальну увагу.

Ми спустилися донизу, в Шамбху Лодж, де ми до цього зупинилися. Ми з Альфредом жили там вже три дні. Саме там ми провели ніч, а наступного ранку утрьох прийшли в Матері Сангу. Це границя між Непалом та Китаєм. Цілий день ми милувалися красою струмків та водопадів, а на ніч зупинилися в домі одного знайомого непальця. Альфред був людиною, ласою до мирських насолод, і жінок він розглядав тільки з точки зору свого задоволення. Саме так він і дивився на Сур’ю, а вона, розуміючи його думки, тільки сміялася. Вночі вона лягла спати біля мене. Лежала нерухомо і про щось думала. Я запитав у неї: “Сур’я, про що ти думаєш?” Вона відповіла: “Порівнюю минуле та теперішнє, думаю про цього англійця. Взагалі-то Муні Капіл, я досі володію всіма тими силами, що володіла раніше. Звісно моє мислення змінилося, змінився мій образ життя. Але якщо ти скажеш, ми можемо прямо зараз утрьох відправитися в мою хижину” Я засміявся і теж відповів жартуючи: “Ну, добре пішли.”

Я оголосив все це Альфреду. Він спочатку злякався, але потім погодився і почав з подивом розглядати Сур’ю. Я пояснив Альфреду, що Сур’я прочитала всі його думки. Тоді він почав просити пробачення, але Сур’я тільки засміялася. А потім вона за допомогою своїх надприродних здібностей прийняла образ величезної якшині. Вона підняла нас обох та увесь наш багаж, перенесла нас у повітрі, і ми опинилися у хижині. Альфред трусився від страху, а я його заспокоював. Накінець Сур’я прийняла свій  колишній вигляд, і Альфред трішки заспокоївся. Він влаштувався в кутку хижини та заснув.

Я знав про дивовижні здібності Сур'ї, але ніколи не бачив, як вона їх застосовує. Я тоді багато отримав від Сур'ї. Ми гуляли з нею по всьому Тібету, заходили в печери, де зустрічалися з великими відлюдниками. Ми обмінювалися своїми знаннями та досвідом, а потім я повернувся за Альфредом. Сур’я зголосилася доставити нас до місця призначення, але ми надали перевагу іти пішки. І знову я  залишив позаду Татопані, але збагатився новими спогадами про Сур’ю.

Під враженням від часу, проведеним з Сур’ю, я мандрував Непалом. Бачив дивовижні чудеса, отримував незвичний досвід. У своїх мандрівках я знову повернувся на берег ріки Нараяні. В одній з печер я побачив Павана Пурі Махараджа, зануреного в стан самадхі. Там я теж провів деяких час. Мені прийшлося довго чекати того моменту, коли Паван Пурі Джи вийшов зі стану самадхі. Я чекав цього моменту невтомно, нічого не їв і не пив. Але один погляд цього святого міг знову відродити мене до життя. Я трішки пожив у нього, потім він велів мені йти на ярмарок біля міста Джанакпур. І я направився в Джанакпур. Дорогою роздумував про те, як багато спогадів пов'язано у мене з цими місцями: з Катманду, з Джанакпуром, з Біратнагаром. Скільки всього відбулося в цих місцях, а тепер навряд трапиться. Чому ж Баба послав мене в Джанакпур? Я подумав, що там, вочевидь, зберуться тисячі святих відлюдників, у яких можна багато навчитися.

Через декілька днів я прийшов в Джанакпур. У дворі храму Рами я розмістився разом з іншим відлюдником. На ярмарок приїхали тисячі відлюдників, я був знайомий майже зі всіма з них. Але цього разу я прийшов з вибритою головою, одягнений в традиційний одяг мандрівних святих. Зовнішньо я дуже відрізнявся від того, як виглядав раніше. Я знав всі вулиці та закутки Джанакпура. Якось вранці одна дівчина впізнала мене, спочатку мовчки витріщалася на мене, потім закричала: “Ой, мама! Прийшов Пайлот Баба!” Я відразу зрозумів, що відбудеться далі. І дійсно, скоро навколо мене зібрався натовп. Тисячі студентів, дівчат та юнаків оточили храм. В Джанакпурі не дуже добре відносилися до відлюдників. Деякі подумали, що відлюдники за допомогою заклять відтворили чи якимось іншим способом змусили мене відректися від світу, тому цих відлюдників не завадить побити добре. Навколо храму біля священного ставка зібралися і шановані люди міста: вчителі, професори, королівський міністр, представники королівської сім'ї. Побачивши цього відлюдника, перелякалися.

Тоді я і почув про те, що відбувається, і вийшов з меж храму, де мене відразу зустріла Раджьяшрі. Це була дівчина з дуже впливової сім'ї. Побачивши мене, вона відразу ж кинулася в мої обійми: “Сер, що ви зробили? Хто вас сюди привів?” Підійшов і Лачхумул, який тоді очолював коледж. Він відразу ж сказав: “Кунвар Сахаб, цих відлюдників ми в живих не лишимо. Вони на вас випробували якісь свої закляття!” Я з любов'ю подивився на них обох, потім сказав: “Синку, не можна так чинити, ідемо краще до священного ставу.”

Ми прийшли в дім Рамлала, і поступово всі люди підтягнулися туди. Я довго їх умовляв. Розповів їм всю свою історію і пояснив, що відлюдники не винні в тому, що я віддалився від світу. Але вони ніяк не могли мені повірити. Але коли директор коледжу поговорив з людьми, вони розішлися по домівках, але їхні думки про мандрівних відлюдників були не найкращі. Я відносився до відлюдників з великою повагою і не бажав їм зла, тому відправився у храм поговорити з ними. Але побачив, що там деякі з них напилися вина і затіяли бійку з поножовщиною. Наступного дня студенти покликали мене і повідомили, що замкнули дівчину легкої поведінки та відомого садху Шамбхугірі, яких спіймали разом. Я і раніше чув про такі випадки, але тепер, коли я побачив все власними очима, мені стало дуже соромно.

Студенти говорили, що ця розпуста відбувається кожного року під час ярмарку. Вони всі прекрасно про це знають, але хотіли показати мені всю глибину їхнього падіння. Говорили про те, що всі ці відлюдники – першорядні лицеміри та шахраї, обманюють людей і цим живуть. Те, що отримують у храмі, вони потім продають на ринку, а на ці гроші купують вино і вчиняють розпусту. Студенти говорили, що не розуміють, як я міг потрапити в лапи до цих пройдисвітів, і умовляли мене повернутися у свій колишній стан. Того захопленого на місці злочину Бабу, я звільнив, але потім щодня спостерігав подібні сценки чи студенти мені про це доповідали. Відлюдники продавали храмові пожертви, пили вино, чіплялися до жінок. Якось садху, на ім'я Бхарті, почав прямо на вулиці чіплятися до молодої дівчини. Якби пізніше поліція не звільнила його, розлючений натовп забив би його насмерть сандалями та палками. Студенти були у нестямі від гніву, бо та дівчина була ученицею коледжу. Я з великим трудом відправив цього відлюдника до індійської границі.

Кожному в цьому місті здавалося, що стати відлюдником – подібно на прокляття. У мене постійно юрмилися студенти та студентки, умовляли мене змінити своє рішення. Я мучився суперечливими відчуттями. Ярмарок продовжувався ще два дні, але я мріяв вже бути якомога далі від нього.

Але якось, коли я здійснював омовіння біля ставу, побачив свого Учителя. Там здійснювали омовіння багато моїх знайомих, але коли серед нас з'явилася ця людина, всі застигли на своєму місці. Він стояв у воді, але здавалося, що ні. Я повільно наблизився до нього. Він взяв мене з собою та повів далеко, на саму середину ставу. Навколо ставу між тим зібралися тисячі людей. Гурудев обійняв мене і я відчув дивовижні за своєю красою відчуття. Потім він застеріг мене від того, щоб я не дуже зв'язувався з відлюдниками. Сказав, що я повинен навчитися відрізняти справжніх святих від фальшивих, адже вся ця система монастирів, ашрамів та відлюдництва – ніщо інше, як соціальний інститут. До цього не слід прагнути, бо, як тільки виникає нехай навіть невелика община людей, в ній з'являються всі ті ж проблеми, що і скрізь – прив'язаності, суперництво, заздрість. Істина в тому, щоб вийти за межі всіх цих общин. Тільки вільна людина може це зробити. Бо існує велика різниця між тим, що було вчора, і тим, що відбувається сьогодні. В колишні часи монастирі та ашрами були справжніми центрами духовності та знань, а сьогоднішні “святі” самі зайнялися політикою. Потрібно бути збоку від цього, жити у своєму власному ашрамі, у своєму фізичному тілі,  завжди йти вперед. Час сам покаже шлях. Адже існують справжні святі та відлюдники, які не мають нічого спільного з тим, що відбувається в Джанакпурі. Необхідно рівнятися саме на цих великих людей, які повністю занурені в божественне.

Горакхнатх Джи велів мені після ярмарку приєднатися до нагів. Він сказав, що сам він в будь-який момент може прийти та зустрітися зі мною. Сказавши все це, він нирнув у воду і більше вже на її поверхні не показувався.

Коли я виплив на берег, люди оточили мене зі всіх боків з запитаннями: “Хто це був? Що говорив? Куди пішов?” Я тільки посміхався у відповідь, але нічого не відповідав, хоча люди продовжували запитувати. Я переодягнувся і тихо сів на своє місце. Люди ще декілька годин чекали, що Баба ось-ось випливе. Через деякий час до мене підійшли Рамананда Тьягі, Авадхут Баба і Баба Кхаптарвале. Вони лагідно погладили мене по голові, благословили та сіли поруч.

Потім вони почали розповідати про своє життя відлюдників, про те, як їм довелося провести якийсь час разом з Харі Бабою. До цього я розпитував деяких відлюдників, скільки часу вони присвятили духовним практикам, і зрозумів, що не зможу так довго чекати для того, щоб наблизитися до божественного. Я поділився своїми побоюваннями й Авадхут Махарадж сказав мені, щоб я не впадав у відчай, що все залежить від карми людини. Деякі люди за довгі роки нічого не можуть досягнути, не дивлячись на чистоту та твердість своїх намірів, а хтось досягає своїх духовних цілей легко та швидко. А оскільки я мав щастя спілкуватися з Харі Бабою, то це добрий знак. Адже далеко не кожному пощастило зустріти цю людину. Авадхут Махарадж велів мені йти духовним шляхом, відкинувши усі сумніви. Відлюдники благословили мене та пішли на своє місце. Після цього мене оточили ті люди, яких я знав у минулому. Вони хотіли принести мені купу подарунків, але знаючи мій характер, принесли тільки те, що необхідно. Солодощі я велів роздати, а потім пішов з території храму, відправився до саду, але і тут за мною ув'язалися діти. В саду я лежав зовсім не довго – люди почули, де я знаходжуся і знову оточили мене. Отже, поки продовжувався  ярмарок, я увесь час знаходився у натовпі, а потім я покинув місто вночі, бо вдень мені б не дозволили цього зробити.

Я пішов разом з сотнями нагів. На залізнодорожній станції Дарбханга мій вчитель приєднався до нас. Приблизно шістнадцять днів ми всі разом ходили монастирями. інколи ми долали деякі відстані потягом. В кожному монастирі нас дуже добре приймали та проводжали. Якщо проводи не були обставлені належним чином наги могли й розізлитися.

Ми з Гурудевом жили серед нагів і я на практиці дізнався їхній побут й традиції. В Сітагарху ми з вчителем покинули нагів і знову перебралися на територію Непалу. Через декілька днів ми прийшли до печери, що на березі річки Нараяні. Там я зайнявся глибоким вивченням системи монастирів та ашрамів, вивчав Веди, Упанішади, Шастри та Пурани, правила та традиції в житті відлюдників. Я навчився спати на землі, ходили пішки, їсти та пити, що прийдеться. Через деякий час мій вчитель відправив мене, поручивши виконати деяку місію.

Відтоді й до сьогоднішнього дня я мандрую світом. Іду увесь час вперед. На своєму шляху я багато разів зупинявся – мене відволікали земні радощі, багатство, успіх. Інколи я навіть спотикався та падав, але щоразу підійматися та відновлював свій шлях.

Накінець я перестав піклуватися матеріальними цінностями. На своєму шляху мені прийшлося відчути й славу, і паплюження, я навчився відноситися до цього байдуже. Потім мені треба було подолати гординю, яка виникає в людини, якій здається, що вона багато знає. Я навчився перебувати всередині самого себе, зачинивши всі двері для зовнішнього світу. Де не було мене, там не було нічого.

Я часто стикався зі спокусами, які посилала мені доля, але долав їх, бо йога стала моїм життям. Я жив в гімалайських печерах, уникав людей, смерть наступала мені на п'яти.

Скільки б випробувань не надсилала мені доля, скільки б неочікуваних подій не відбувалося в моєму житті, я завжди продовжував йти вперед. Всі природні елементи допомагали мені. Вітер освіжував, вода давала прохолоду, вогонь зігрівав, небо дарувало мені світло, земля твердість, а гори познайомили мене з божественною природою Шиви, будучи при цьому втіленням твердої матерії. Небо говорило мені про безмежність, а вода про текучість, про те, як можна приймати будь-яку форму. Вогонь ніби радив назавжди спалити свої пристрасті – егоїзм, жадібність та заздрість. Земля вчила мене терпінню та щедрості.

Я бачив, як море дивиться у дзеркало небес. Ріки дивилися на гори, а вогонь очікував подиху вітру, щоб розгорітися. Але ніщо у природі не відпочивало, все знаходилося в русі.

Сонце освітлює наш світ, Місяць здійснює своє коло по небу, Земля обертається навколо Сонця, моря та океани вічно неспокійні. Все у природі тяжіє до якогось центру. Жива душа отримує народження, стикається зі смертю. Колись і я зупинюся на своєму шляху. Остання межа підіб'є підсумок мого життя, дасть мені відпочити по-справжньому, а потім я знову буду обертатися в цьому колообігу народження та смерті.

Я спостерігав, як спалюють трупи на березі річки. Спостерігав пожвавлення вуличок Найніталя, бачив і тих великих людей, що мешкали в печерах Гімалайських гір, тих людей, які тримали у своїх руках народження та смерть. Скрізь я в тій чи іншій формі бачив велич природи,  продовжував свій шлях, бо життя – це непереривний рух.

На своєму шляху я зустрічав багато попутників – хтось був притягнутий в цю ситуацію минулою кармою, хтось відстав від інших, заблукав, і їм я намагався вказати правильний напрямок. Я не створював ніяких нових прив'язаностей, але звільнився від тих, що були в мене раніше.

Глава 1. Мати та материнська любов

Четвер, 04 листопада 2021 14:44

Спускалися сутінки й під їхнім покривалом день та ніч зустрічалися в обіймах первинної краси. Багряні промені заходу сонця зафарбовували навколишній світ у вогняно-червоний колір. З-під копит корів, які поверталися додому, підіймалася пилюка, і гвалт, влаштований птахами перед заходом, створював музичний фон всій цій картині. Вздовж берегів річки Нараяни, яка текла до гирла, схилялися дерева та ліани, що бесідували між собою, розповідали один одному свої історії. Річка текла весело під хмарами, які грайливо переморгувалися нагорі. Сонце спускалося повільно та задумливо в обіймах ночі. Які дивовижні фарби можна побачити на заході! Зустріч дня та ночі, вона ж – їхня розлука. В цьому урочистому священнодійстві бере участь вся природа. З одного боку – втома дня, що минув, а з іншого – надія на зустріч та страх майбутньої розлуки.

І ось сонце висковзнуло з-під завіси заходу та потонуло в ночі. Увесь світ занурився в тишу. Ніби кожна частинка природи занурилася у глибокий сон. На небі показався хоровод сузір'їв, і тільки хвилі річки м'яко шепотіли в темряві. Дивовижна краса розлилася у природі. І тоді пролунав голос: “Подивися на навколишній світ! Всі ці чудові декорації, ця гра, починається щодня. Це – закон природи, який існував з незапам'ятних часів та буде існувати вічно. Люди приходили в цей світ численну кількість разів. Скільки їх приходить та йде! Скільки їх ще прийде та піде! І щоразу вони будуть спостерігати це чудове видовище, коли день зустрічається з ніччю, подібне життю та смерті. Але існує істинне блаженство в самопожертві, в істинному злитті, в розчиненні. Це – не життя і не смерть. Коли життя не покидає тіло, а вбивши самого себе, продовжує жити. Це не матерія, і не свідомість. Це не внутрішнє і не зовнішнє. Це – чисте блаженство, занурене у вічність світобудови. Це – стан, який виходить за межі глибокого сну без сновидінь, за межі людської свідомості. Це стан, який не можна визначити словами. Це – чисте блаженство, вище блаженство. Стан Сат-Чіт-Ананда.”

Відбувалося щось неймовірне, ніби з неземного джерела лунав голос. Ніби серце зупинилося та очі, не моргаючи, дивилися в бік Гімалаїв. Вуха напружено вслухалися. Розум нерухомий. І вся природа застигла в увазі, коли з лотосоподібних вуст безсмертного йога Баби Горакхнатха полилася мова. Я увесь перетворився в увагу. Мій ум прагнув розчинитися в його словах. І знову я почув цей голос, який порушував границі життя та смерті, який розривав небеса: “Спочатку помри! А потім знову живи! Не потрібно придумувати нічого нового! Забудь про традиції! Вбий самого себе! Тільки померши, можна отримати нове життя. Саме в цьому полягає справжнє блаженство. Вище блаженство! Де немає розуму, роздумів та міркувань, немає тіла та навколишнього світу, ні народжень, ні смерті, ні тебе, ні мене, тільки чисте блаженство!”

Ці божественні слова ніби створювати всередині мене новий світ. Я дивився на цю дивовижну людину, і він здавався мені близьким, але водночас був безмірно далеким. Він був мені знайомий, але я не міг його пізнати. Він був людиною, але ж і я був людиною. Він був просвітленим. Я був оточений всіма, а він був оточений тільки собою. І раптом я почув: “Ей, Харіхар! Ей, Харі!” І я зрозумів, що в цей момент наближення до природи та істини я повинен зупинити своє минуле та відправитися в нову подорож.

Я дивився, як ця велика людина зникає вдалині, залишаючи за собою світло, освітлюючи пітьму. Це була велика людина, і він теж був людиною, як я і ви. Але це була божественна істота, яка досягла звільнення, дивовижна людина, чиї думки вийшли за межі подвійності.

Він пішов, залишивши за собою світло, яке розсіювало пітьму. Було небо і світло, і земля, занурена у глибокий сон. Тихий плюскіт річки переносив мене в інший світ, ніби я вже перебував в Гімалаях, і моя душа досягла звільнення. Я продовжував дивитися в той бік, куди пішла ця велика людина. Я бачив тільки гори та кущі, покриті снігом вершини та бурні ріки. Навколо була непроглядна темрява. І тільки єдиний промінь світла вказував мені шлях.

Я послідував за цим променем світла і довго щось шукав. Я почав порівнювати людей між собою. Адже він теж був людиною, звичайною людиною. Але як далеко він зумів піти від цього стану! Людина залишається людиною, аде деяким вдається отримати божественне світло! Як це неймовірно! Адже людина, якій дано так багато, з кожним днем все далі віддаляється від самої себе! Вона забуває істину та біжить за ілюзією! Вона забуває свою істину сутність, щоб копіювати інших. Вона живе напівсили, не використовуючи свої таланти.

З одного боку – люди, занурені в безодню своїх симпатій та антипатій, з кожним днем все більше втрачають самі себе, а з іншого – велика Людина, яка знехтувала закони матеріально світу та перебуває у світі Божественному!  Всі дороги відкрилися для нього. Світло виходить з його тіла, і він, подібно птахам, ширяє в його потоках! Він ніби змішав першоелементи та перетворився у світло, став подібний повітрю. Його голос породжує в атмосфері електричні вібрації. І сама природа встала на його бік, почала допомагати йому. Він зробив своїм домом обидва світи: світ матеріальний та світ духовний. Я занурився в думки про цю людину, дивуючись його дивовижній, божественній природі.

І тоді хтось сказав: “Це ж Горакхнатх! Горакхнатх, безсмертний йог, який у всі часи наставляв людей на правильний шлях. Він переміщується за власним бажанням в будь-якій епосі. Він вже багато разів покидав своє фізичне тіло і заново народжувався в точно такій же фізичній формі. Він часто перебуває в далеких печерах гімалайських гір, і звідти посилає світу звістку про духовну свідомість та йогу. Інколи він припіднімає покривало маї з очей своїх учнів і постає перед ними у своєму істинному обличчі. Його мова – напій безсмертя. Силою думки він здатен створити та зруйнувати світ, він сам є цією безмежною силою. Про нього знають навіть в найвіддаленіших кутках Індії, але він з'являється тільки перед тими людьми, кому по-справжньому пощастило, і хто цього достойний. Якщо людина зустрінеться з ним, то можна вважати, що її життя минуло недаремно. Зазвичай він, подібно святому мудрецю давності Нараді, постійно мандрує світом, взявши з собою тільки заплечник-мішок та миску для збирання милостині. Нарада зазвичай мандрував, граючи на вині простий мотив та співаючи: “Нараян-Нараян”, а Горакхнатх надає перевагу іншим словам. Він іде, співаючи: “Алакх Ніранджан”. 

Звичайна людина з головою занурена в навколишній світ, світ матерії. В наше століття науково-технічного прогресу, у століття атомної енергії, людина сповнилася гординею. Вона думає, що всі знання світу обмежуються наукою. У неї немає часу на те, щоб поцікавитися, що відбувається навколо, та задуматися про це. І саме з цієї причини ніхто не бачить серед нас цих великих людей, не впізнає просвітлених. А ці великі просвітлені ходять собі по світі, перебуваючи в стані блаженства. Давайте ж відправимося в печеру Гімалайських гір! Скоро прийде і ця велика людина!”

Я, як зачарований, під впливом цієї мови відправився вслід за святим. Печера, куди мене кликали, знаходилася на іншому березі річки, а течія була досить сильною. В печері були вже приготовані місця для того, щоб троє святих людей могли сидіти там. Там також вже знаходився увесь необхідний одяг. Вхід в печеру був дуже вузький,  але всередині спокійно могли знаходитися до двадцяти восьми людей. Там були різні коврики, шкури тигрів та оленів, тризубці, барабанчики-дамару та миски для збору милостині. Я побачив розвішаний по боках одяг, намиста з напівдорогоцінного каміння: корала, рубіна, перлин та намиста з рудракши. Тут можна було побачити  традиційний одяг, і наряд зі шкури тигра. Я сів туди, куди вказав мені Баба.

Це місце було розміщене посередині. Переді мною знаходився неймовірної краси Шивалінгам. З мідної посудини на нього по краплі стікала вода. Шивалінгам був красиво та традиційно прикрашений. Я з великою увагою розглядав всі речі, які знаходилися в печері. І тоді Харі Баба взяв квітку, одну з тих, що прикрашали Шивалінгам, і поклав її мені на голову. Я поступово почав занурюватися у глибоку темряву. Море мого розуму повністю заспокоїлося, так само як і моє тіло. Я відчув всередині себе електричні вібрації та по-справжньому відчув різницю між собою та своїм фізичним тілом. Моє тіло ніби розчинилося в пустоті. Очі заплющилися самі собою. Моя свідомість блукала серед речей, які знаходилися далеко від мене. Я побачив як ростуть дерева, почав розуміти мову птахів, земноводних та комах. Увесь світ був в русі. І все це я побачив, не виходячи зі свого місця. Я почав розуміти таємниці світобудови. І раптом помітив, що моє тіло лежить окремо від мене. Залишався лише тонкий промінь світла, який ледве з'єднував мене з реальністю. А на деякій відстані від мене в одній з печер засніжених Гімалайських гір лежало моє друге тіло. В печері було світло, і я бачив, що, крім того тіла, там лежали ще два. Це були тіла, схожі на скелети – суцільні кістки.

І тоді я побачив, що до мене підходить ця велика людина. Він увійшов в печеру. Залишив своє тіло та увійшов в тіло, яке раніше було моїм. Я спостерігав за тим, що відбувалося, але нічого не міг зробити. У мене ні на що не було сил. Я відчував зв’язок зі своїм тілом, але сили мене покинули, і я змушений був бути простим спостерігачем. І ось моє колишнє тіло піднялося і почало рухатися. Душа божественної людини поселилася в ньому. Він взяв моє тіло і пішов, повісивши на плече перемітну сумку, взявши в руки чашу для збору милостині. За декілька секунд він здолав відстань в декілька тисяч миль, і я слідував за ним і все бачив. Він ніс моє тіло по небу, і ми за короткий час здолали неймовірні відстані. Дивовижна справа – я був, але моє фізичне тіло було не зі мною.

Я побачив величезне дерево, напроти нього колодязь, а за ним – ворота. Стіни були дуже високі, а на воротах, здавалося, була написана вся давня історія. Ці місця показалися мені дуже знайомими. Вони притягували мене з разючою силою. Я побачив йога, і він мені посміхався, дивлячись то вгору, то на ворота. Ворота були відчинені. Здавалося, що за цими воротами всіма фарбами переливається життя, але мене ж то не було. Йог ніби зрозумів моє положення. Він підняв свою чашу для милостині та зайшов у ворота. Маленькі діти ув'язалися за ним. Одна жінка вийшла з дому, щоб принести йогу милостиню, але побачивши його, заплакала і побігла назад у дім. В домі піднявся шум та гам. Всі старці та діти висипалися на вулицю, щоб подивитися на йога. І всі вони голосно плакали. Деякі жінки хотіли затягнути йога в дім, але ніхто не зміг справитися з цією задачею. Дивна склалася ситуація? Все село, всі навколо, ніби занурилися в траур. Майданчик перед воротами  повільно заповнювався чоловіками, жінками та дітьми. Він був освітлений вогнями та всі уважно дивилися на цього йога-відлюдника. І в очах всіх людей стояли сльози. Але і в цій дивній ситуації відлюдник просив милостиню, простягаючи перед собою чашу для цього. А всі люди ридали, демонструючи материнську та дружню любов, прив'язаність і ніжність. Я впізнавав цих людей. Це були друзі мого дитинства та юності, мати, на руках якої я провів дитячі роки. Я впізнав той двір, де бавився в дитинстві. Я впізнавав кожну гілочку на деревах, адже на цих деревах я грався з друзями, братами та сестрами в хованки. Я пам’ятав кожен закуток в цьому селі, де я веселився, бавився та пустував. А всі ці люди бачили мене в такому стані, і їхні серця переповнювалися любов'ю. Вони запитувалися у мене: “Що ти наробив?” Але йог стояв, подібно камінній статуї, зовсім нерухомо. Я спостерігав все це з боку. Що я міг зробити? Хоча моє фізичне тіло і було в наявності, я не знаходився в ньому. Існували всі соціальні та родинні зв’язки, але я для цих людей був ніким. Я належав їм, а відлюдник був незалежним і ні з ким не відчував зв’язку. Мати, сповнена любові, підійшла до відлюдника, протягнула з-під складок сарі руку з їжею, наповнила йому миску, благословила його: “Живи тисячу років, любий!”

Всі здивовано дивилися, як відлюдник, наповнив миску для милостині, відправився геть. І тоді гребля материнської  любові прорвалася. Нещасна жінка підбігла до відлюдника: “Я хочу хоча б один раз побачити мого любого синочка. Вияви до мене таку милість! Відлюднику! Я розпізнала тебе! Ти – не той, кому я дала життя! Адже він – в першу чергу мій син, а вже потім відлюдник. Яким би великим відлюдником він не був, він не може забути свою матір. Прошу тебе, вияви до мене таку милість і пришли його до мене хоча б один єдиний раз! Я знаю, що ти наділений дивовижною силою. Мій син буде розвиватися біля тебе, він відкине мирські прив'язаності, відкине ілюзію і буде жити для всього людства. Передай же йому моє благословіння. А тепер, відлюднику, йди! Благословенна ця земля, що ти по ній йдеш. Мені теж пощастило в житті, адже я – мати. Йди, відлюднику, і передай моєму синові, що материнська любов завжди має сили.”

Відлюдник поклав їй на краєчок сарі гірку попелу та пішов. Мати приклала цей попіл до лоба, до свого обличчя. Адже все в нашому світі – попіл, і в попіл перетвориться. Жінка засміялася, щаслива. Дивовижна доля відлюдника – увесь світ належить йому. Прості люди не можуть надивитися на це чудо – адже істинний йог, залишивши родичів та друзів оплакувати його долю, може в мить перенестися в Гімалайську печеру. Ось і той відлюдник залишив тіло і перенісся у своє власне. А я лише спостерігав за всіма цими метаморфозами. Коли Харі Баба доторкнувся до мене, я почав поступово повертатися у звичний для мене світ. Я почув проникаючий в саме серце голос Горакхнатха Джи: “Тепер йди до мене, адже ти вже залишив всі прив'язаності цього світу!”

Накінець моя свідомість повернулася до мене. Я дивився на Бабу Горакхнатха з великим здивуванням – в його руках була та сама миска для збору милостині, на плечі висів мішок, в якому, здавалося, зібралися всі помилки нашого світу. На вустах святого грала легка посмішка. Я, сповнений шани, постійно схилявся перед ним в земних поклонах. Горакхнатх Баба нахилився і притиснув мене до грудей: “Сомнатх, я все зробив правильно. Ти сам все бачив і все відчув на власному досвіді. Я пішов до твоєї сім'ї, викликав родинні почуття, змусив твою матір сміятися та плакати. Твоїх сестер змусив бити себе кулаками в груди від відчаю. Змусив братів зануритися в глибокі роздуми. Я посіяв в цій спільноті невідоме раніше насіння і попросив милостиню від твого імені. Я був і ти був. Я розчинився в тобі, а ти – в мені. Хто ж був там насправді? Для того, щоб зануритися у світ єдиного, потрібно залишити подвійність.”

“Ми можемо з'єднатися з цим тлінним світом, тільки порвавши сіті ілюзій маї, в яких ми перебуваємо. Те, що вже порване, вже не з'єднати. Нитка не буде такою, як раніше, на ній з’являться вузлики. В одному місці ти зламався, в іншому – з'єднався знову. Це й означає – померти, а померши, отримати нове життя. Тебе, як квітку, вже зірвали з гілки в садку цього світу. Тепер ти повинен з'єднатися сам з собою. Це і є істинне життя!”

Харі Баба почав готувати кашу кхічрі, а я разом з Горакхнатхом Бабою відправився до річки. Ми йшли берегом, перебираючись через валуни, долаючи круті обриви. Скоро неподалік показалося світло. Через деякий час ми обидва виявилися на відкритому піщаному майданчику. Тут річка особливо вигиналася, а світло все більше наближалося. Ми теж повільно йшли до світла. Ми побачили, що на піску лежав величезний змій, а навколо нього горіло багато світильників. Навколо швидко поширювався чудовний аромат, він був таким інтенсивним, що здавалося, ми обидва скоро втратимо свідомість. Коли змій робив вдих, то лунав свистячий звук, під його диханням рухався пісок. Побачивши нас, він засвистів ще сильніше, але цей свист ніяк на нас не вплинув. Змій почав злитися, але нічого не зміг зробити. Горакхнатх Джи говорив до нього з посмішкою: “Ну, вистачить вже, вистачить, а то погашу твої світильники.” Від цих слів змій розізлився ще більше і засвистів ще сильніше. Тоді Баба, сміючись, накреслив в небі особливу лінію прямо над змієм. Як тільки він це зробив, змій дещо заспокоївся, а три світильники навколо нього погасли. І в той момент, коли погас світильник, що стояв біля самої голови змія, той зовсім затих. Ми обидва пішли звідти й вже через декілька хвилин підійшли до хижини на березі річки. В цій хижині при слабкому світлі курилися пахощі та лежала без свідомості оголена дівчина років тринадцяти. Приклавши губи до її жіночого єства, відлюдник агхор пив кров несамовито, як звір. Його рот був червоним від крові. Інколи він підіймав голову та оглядався по сторонах, і при цьому його очі метали блискавки. Ми підійшли та встали у дверях. Коли на нього впала наша тінь, він занепокоївся і, відскочивши в бік, схопив свій тризубець. Він трясся від гніву. Але в його очах читався також страх. Він був здивований: почав переміщуватися по кімнаті, знаходячись в сильному занепокоєні. І тоді Горакхнатх Баба голосно розсміявся.

Тоді ця людина впала до ніг Горакхнатха Баби та почала тертися об них носом. Потім він голосно розплакався, переповнений біллю та співчуття. Він так і сидів, обійнявши ноги Горакхнатха Баби, але коли він трішки заспокоївся, Горакхнатх Баба сказав: “Ей! Тепер ти так і будеш цим займатися? Який сенс дарма витрачати безцінний час? Адже це один з видів духовної практики, духовного випробування, упасани, щоб осягнути божественне. Адже тільки після самовідречення та духовних випробувань людина стає людиною. Які тяжкі духовні випробування матері! З яким трудом вона дає життя дитині! А ви, навзаєм подяки за її самовідречення, п'єте її кров! Адже кожна жінка втілює собою образ матері, уособлює Велику Матір! Чому ти, подібно матері, не можеш почекати, коли твої духовні труди принесуть свій плід? Хіба не залишилося більше ніякого іншого способу, щоб досягнути просвітлення? Що ти можеш знайти в тілі іншої людини? Чому не зануришся в самого себе? Навіщо ти витрачаєш свої сили даремно? Щоб вийти за межі народжень та смертей, нема потреби в матеріальному. Попіклуйся краще про те, щоб повернути цю дівчину додому та прослідкуй, щоб вона не стала жертвою людського переслідування та пліток. Щоб цю квітку, яка розцвіла в садку життя, не зірвали, раніше чим вона встигне розцвісти по-справжньому. Якщо ж ця дівчина зіб'ється з вірного шляху, то прокляття буде лежати на тобі. Щоразу, коли жінка втрачає свою жіночу честь, вона стає прокляттям для чоловіка. Вона і сама тоне і чоловіка тягне за собою. Достатньо одного разу ось так збитися зі шляху, щоб потім поневірятися неприкаяно в наступних народженнях. Якщо ти, Агхорнатху, не хочеш потонути, не повертай поки цій дівчині свідомість. Йти своїм шляхом, і нехай вона теж їде своїм.”

Агхор встав, його очі бути наповнені світлом рішучості. Він ще раз поклонився Горакхнатху Бабі. Він відчув задоволення, бо його духовні пошуки підійшли до кінця. Він досяг своєї цілі та саме в цей момент зміг побачити Горакхнатха Бабу. Він сповнився подяки та хотів так багато сказати Горакхнатху Бабі, але від хвилювання не знаходив слів. І лиш шанобливо вимовив: “Як накажете, Махарадж! Тепер завдяки вам я досягнув цілісності. Я мандрував численними народженнями, щоб наблизитися до вас. Бо святість невіддільна від вас!” 

“Та досить тобі, тепер все буде добре,” – сказав Горакхнатх та вийшов з хижини, а я прослідував за ним. На поляні все ще  горіли світильники, але, замість змія, там був тільки відлюдник-капалик. Раніше повні отрути очі здавалися задоволеними, на нерухомому тілі не було одягу. На деякій відстані від цього місця в землі був встромлений тризубець, лежали чаші для милостині. Побачивши Бабу Горакхнатха він схопився зі свого місця та поклонився. І раптом перед ними з’явилася божественна дівчина, в руках в неї був тризубець та статуя бога Варахи.

“Ох, Має! Ти вже багато століть займаєшся духовними практиками, але все одно блукаєш скрізь! Адже ти вже досягнула цілі свого духовного пошуку, але, не дивлячись на це, ти не відчуваєш тієї цілісності, яку давно отримала. Твої бажання подібні міражам. Я бачив тебе в палаці імператора Харшвардхана, ти була дружиною Крішнавардхана і купалася в розкоші цілої держави. Але ти відкинула цю розкіш, відкинула безмежну любов до тебе Крішнавардхана і стала гуляти на березі Гангу в образі відлюдниці. Ти блукала від свого рідного міста Паталіпутри до гір Віндх’я, ти стала сподвижницею Адхонрешвара Бхейравнатха, але віддалилася від нього дуже далеко. Я багато разів бачив тебе в долинах гір Віндх’я, сидячою на березі священного Гангу. Ти досі не досягнула своєї цілі та марно блукаєш світом. Бхейравнатх теж втратив свою цілісність. Бог Вараха не звертав увагу на Агхору. Про яку єдність може йти мова, якщо у Бхейравнатха немає жінки, яка втілює в собі начало Шакті, а в тебе немає чоловічого начала? І через свої незадоволені бажання, ви, навіть якщо знаходитеся близько один до одного, насправді далекі. А ви ж могли б разом скласти єдине ціле. Але ти, Має, коли залишила Крішнавардхана, не змогла забути його, а зустрівши Бхейравнатха, не змогла зробити його повністю своїм. Ти хотіла стати найважливішою в державі Крішнавардхана, ти хотіла духовні труди Бхейравнатха перетворити в заколот. Ти володіла величезною силою, чого тільки ти не робила! Але у тебе нічого не вийшло через надлом, що існує всередині тебе! Всі пішли. Харшвардхан помер, Крішнавардхан навічно занурився в глибокі роздуми, закінчилося існування держави Паталіпутри. А ти все блукаєш світом. Сьогодні ти покинула берег священного Гангу та долини гір Віндх’я та прийшла сюди, в Гімалаї, але що ти збираєшся знайти в цих гірських печерах? Скільки змін ти бачила у своєму житті! Час змінює все, всьому дає новий напрям. Вже зруйнувалися старі палаци, а ти як і раніше мандруєш! Ти провела тисячі років на березі священного Гангу, відгорів гір Віндх’я, і ось тепер, після скількох років, ти направилася в Гімалаї! Ти скрізь слідуєш за своїми бажаннями, ти не підкоряєшся законам народження та смерті, зробила своє тіло безсмертним, але чому ж у тебе нічого не виходить? Чому ти не можеш об'єднатися з Бхейравнатхом?”

“Має, тепер ви обидва повинні змінити своє мислення. Адже Індія змінилася, а ви обидва продовжуєте думати по-старому. Не існує вже тої Індії, що була вчора. Вона похоронила старі ідеали та почала створювати нові закони. Ви теж повинні змінитися. Тепер ці черепи, всі ці старі атрибути вже нікому не потрібні. В минулому люди поклонялися красі, а сьогодні краса непостійна. Її прийдеться захищати, якщо не хочеш згоріти у вогні похоті.”

“Має, ти завжди будеш такою, якою є. Адже така твоя природа. Адже мая – це ілюзія. Увесь світ, і всі форми, які ми спостерігаємо в ньому, теж ілюзія. Я ж стараюся триматися від ілюзій якомога далі.”

Ми обидва відправилися геть. Кожному своє. Мая та Бхейравнатх стояли нерухомо та дивилися нам услід. Текла чудова ріка, світильники горіли як і раніше. Коли я обернувся, щоб подивитися назад, Мая голосно розсміялася. Здалося, наче зі всіх боків світу неочікувано блиснула блискавка. В її намисті з рудракши, прикрашеному дорогоцінним камінням, спалахували іскри. Вона стояла, стискаючи в руках тризубець, і говорила: “Джай Вараха!”

Баба Горакхнатх теж обернувся, стиснув мені руку та зупинився. Потім він вимовив: “Має, кожної весни кує зозуля. Весна кожного життя буває прекрасною. Після довгої зими з'являється нова зелень, розцвітають квіти. Але потім все змінюється знову: ріки та струмки пересихають, а людина так і залишається незадоволеною. А ти, Має, продовжуєш блукати, переповнена невиконаними бажаннями.”

“Саме в тобі, Має, живе і жар вогню, і прохолода місяця. І тому ти виглядаєш подібною богині Дурзі, найпрекраснішій в трьох світах. І тоді сексуальні бажання починають докучати тобі.”

“Має, ти повинна покінчити зі всіма прив'язаностями, зі всіма симпатіями та антипатіями всередині себе, тільки тоді ти зумієш позбутися своїх пристрастей. Ти можеш дивовижним чином змінитися, якщо будеш розвивати свій спосіб самовираження, свій розум та почуття. А інакше ти так і будеш блукати світом незадоволеною, поки тебе не покине Бхейравнатх. Але хіба він зможе коли-небудь тебе покинути? Він тягне тебе в минуле. Зрештою від всього цього залишаються одні спогади: течія священної ріки Гангу, пісок на її березі, руїни храму Варахи. Адже ти поки вмієш тільки йти вперед, візьми ж із собою в цю подорож й інших людей. Тоді ти зумієш здолати своє минуле, позбутися його. Залишиться лише те, що тобі потрібно.”

Я вже піддався було чарівності Маї, але Горакхнатх Баба штовхнув мене, тим самим змінивши хід моїх думок.

Мая володіла безмежною чарівністю. Вона була втіленням юності, краси та чуттєвості. Основним елементом її розуму було фізичне бажання, тому вона і втілювала в собі сексуальність та красу мистецтва. Сексуальність Маї була подібна світлу сонця – білого та вогняно-червоного кольору. Лотос її серця розпустився у прекрасну квітку. Вона була, як сама природа, одночасно і ніжна, і шалена. В ній можна було розгледіти два образи: з одного боку були чарівність та краса, з іншого – знак майбутніх катастроф та руйнування.

Я дивився на неї, і мій розум переповнювався солодкими бажаннями. Адже я теж чоловік, і у мене є розум, а розум чоловіка завжди тяжіє до краси. Для розуму природно відчувати потяг чи любов до чогось прекрасного. Я поневолі тягнувся до неї, дивлячись, як від сміху ніжно почервоніли її щічки, яка пронизлива була її краса, але Горакхнатх Баба наповнив мої думки про неї шаною, повагою та істинною любов'ю. Я, ніби муха, вирвався з павутини, і рішуче відправився у бік Гімалайських гір. І Мая, і Бхейравнатх, і дерева, і квіти, і світильники – все залишилося позаду. Ми йшли в напрямку печери. Ніч вже схилялася до світанку, і навколо царювала непроглядна пітьма. Тільки вдалині місячне світло освітлювало засніжені вершини Гімалайських гір.

Ми повільно наближалися до печери. Місячне світло сріблило вхід в неї, коли ми увійшли. Харі Баба вже приготував кашу кхічрі та сидів, занурений разом з природою в глибоке мовчання. Побачивши нас, він тихенько усміхнувся. Ми розділили кашу на трьох та поїли. Я вперше ділив хліб з такими великими людьми. Я був молодшим за віком, тому захотів вимити чашу для милостині, але вони зупинили мене.

Я застиг у здивуванні: що робити? Чому ці люди чинять саме так? Я знав, в чому полягає мій обов’язок. Тоді Горакхнатх Джи сказав: “Капіл, будь-яке своє рішення приймай, незалежно від того, що диктує тобі суспільство. Тут немає ніяких традицій та упереджень. Тут немає ні сім'ї, ні суспільства. Тут немає ні вищих, ні нижчих. Тут немає творення, тільки руйнування, тому не починай створювати знову, зупинися на деякий час. Проведи лінію зупинки. І у своєму житті зажди перебувай в повному спокої. Немає нічого: ні бажань, ні звільнень, Ні Всевишнього. Просто продовжуй йти, а все решта нехай іде своєю чергою. Головне, ти не зупиняйся, адже решта світу буде продовжувати свій рух. Ти бачив Маю. Вона була дружиною молодшого брата Харшвардхана, Крішнавардхана. В пошуках бога Варахи вона стала послідовницею Бхейравнатха, який дотримувався традиції Капалік Агхори. І ось сьогодні вони як і раніше стоять на піщаному березі Гангу. Вони, як береги однієї ріки завжди разом і завжди відокремлені один від одного. А хвилі течуть то в один бік, то в інший, від одного берег до іншого. Тому нехай кожен миє свій посуд сам. Я помию свій, ти – свій, а Харі Баба – свій. Адже всі ми повинні шукати всередині самих себе.”

“Життя – це особливе мистецтво. За допомогою цього мистецтва пізнається власне життя.” І ось так, розмовляючи про все, ми вийшли з печери. Неподалік було джерело. Баба помив свою миску, потім з цієї з миски напоїв мене водою. “Наше життя – це все, і одночасно – це нічого. З допомогою одної й тої ж чаші для милостині ми даруємо блага і приймаємо їх.”

“Тільки я знаю: даю я тобі щось чи забираю. Ти і я. Я і ти. Коли ми відокремлені один від одного, тоді-то і виникають ці поняття – давати, брати. А якщо обидва єдині, то хто тоді віддає, а хто отримує? Тут все з'єднується в єдине. Ти підеш і я піду. Є я, тому існуєш ти, є ти, тому існую я. Як існує ріка так існує вода цієї ріки. Адже ріка існує завдяки воді, а вода – завдяки річці. Якщо немає одного з них, то, вважай, нікого немає. Залишиться тільки безводна пустеля.”

Ми повернулися до печери. Мною поступово оволоділа втома. Я заснув. Пташиний гомін дав знак, що ніч закінчилася. Коли промені сонця заграли на засніжених вершинах, зробивши їх ще прекраснішими, я вийшов з печери. Я пішов до струмка та побачив, що там грається олень та тигреня, а у воді бавилися риби. Навколо цвіли різноколірні квіти. Який це був прекрасний вид! Я блукав навколо та захоплювався природою. Я поневолі роздумував про двох великих просвітлених, яких ніде не було видно. Краса природи відволікла мене від цих думок. Зрештою я вирішив відпустити свої думки на волю. Адже чим є наш світ, як не породженням розуму? Прив'язаності, симпатії та антипатії, страх, гнів – їхнє існування неможливе без роботи розуму. Яке мені діло, де святі відлюдники? Адже сам я ж нікуди не дівся. Якщо я існує, то і Баба існує. А якщо мене не існує, то про існування Баби не може бути й мови.

З цими думками я прийшов на берег річки Нараяни, до того місця, де багато дрібних струмків зливалися в одне. Я роздягнувся, скупався, поправ одяг і почав насолоджуватися ароматом квітів навколо. Хотів їх зірвати, але бджолам це не сподобалося. Вони літали над моєю головою та сердито дзижчали Але я все одно зірвав декілька квітів. Коли я почав їх нюхати, то зрозумів, що їхній аромат настільки дивовижний та п'янкий, що я в будь-який момент можу втратити свідомість. Тоді я втік якомога далі від цих квіток та сів на камінь. Над моєю головою височіли засніжені Гімалайські піки. І ось, сидячи на камені, я почав споглядати самого себе. Я був зовсім голий, але не відчував сорому. Та й кого соромитися? Природи? Але ж вона сама створила моє тіло, і для неї нагота – природний стан. Природа завжди добра до нас. Хіба маленька дитина соромиться своєї матері? Сором – це породження заплутаних  людських думок. Адже ні в кого у природі немає одягу: ні в Гімалайських гір, ні в засніжених вершин, ні у тварин, ні в гандхарвів, ні у кіннарів. Хіба природа відчуває сором, дивлячись на них? Це питання я направив до каменя, на якому сидів, і він посміявся над моєю дурістю: “Адже це – любов та ненависть, радість та горе, шана та безчестя, все це проявляється разом з тобою, людино, і разом з тобою йде. Ми ж голими прийшли в цей світ, і покоїмося в обіймах матері-природи. Нагота властива природі. Ми не ховаємося одягом ні від спеки, ні від холоду. Саме ти, людино, думаєш про розвиток, і стаєш причиною руйнувань! Ми не мріємо і не фантазуємо. Ми не робимо ніяких відмінностей. Ви думаєте завжди тільки про розвиток, але при цьому отримуєте руйнування. Ви звикли будувати новий світ та руїнах старого. Ви забуваєте про те, що смерть завжди супроводжує народження, де творення, там і руйнування.”

Камінь ще довго говорив мені про щось своєю німою мовою. У мене був дивний стан – я відчув, що камінь – це теж я. І саме тоді я почув, що Харі Баба кличе мене з печери. Я побіг туди, де залишив свій одяг. Можливо цей камінь сміявся наді мною, бо Харі Баба теж сміявся на порозі печери, а лебеді біля берега річки уважно мене розглядували. Я зав'язав свій одяг у вузол на талії та пішов до печери. Харі Баба посміхався. Я відчув сором, але тут Харі Баба ривком зняв з себе увесь одяг та шпурнув його на підлогу: “Це думки та емоції наряджаються в різний одяг. Саме думки призводять до прив'язаності. Саме думки розповідають нам про життя та смерть. Вивчення зовнішнього та внутрішнього світу – це теж звичайна думка. Все породження наших думок – старість та молодість, чоловік ти чи жінка, сором, любов, співчуття. В будь-якій дії головну роль відіграють думки. Ти повинен оволодіти своїми думками, Капіле. Ти й чоловік, ти й жінка, ти й суспільство, ти й нація. Якщо ти відчуваєш сором перед обличчям нації, перед суспільством, перед жінкою, то ти повинен змінити своє мислення. Згадай камінь, який зовсім нещодавно передавав тобі німе послання. Адже це теж був ти. Не дивлячись на те, що камінь мовчав, він зумів вплинути на тебе своїми ідеями, бо це теж були твої думки. Це були твої думки, донесені до тебе за допомогою каменю. Ти сам перебуваєш в обох світах: матеріальному та духовному. В тобі є і жіночість, в тобі є і мужність.”

“Тобі прийдеться здійнятися на ці засніжені піки та запитатися в них, в чому полягає твоя істина. Тобі прийдеться стати течією ріки, разом з потоком здійматися вгору та падати донизу, отримувати удари від валунів та дрібного каміння. Тобі прийдеться стати деревом, яке терпляче переносить і зливу, і грозу. Ти повинен стати твариною, яка втікає від погоні. Ти повинен стати хижаком, який переслідує свою жертву, який прагне її крові. Ти повинен стати куртизанкою, яка очікує свого клієнта. Тобі прийдеться стати вірним та залежним, як собака, відчайдушним, як злодій, гордим, як раджа. Тобі прийдеться уподібнитися тварині, яка біжить від смертельної небезпеки, і саме так усвідомити цінність життя. Тільки тоді з тебе щось вийде. Адже справжній відлюдник п’є воду на будь-якому гхаті та спонукає до цього інших. І у всіх цих ситуаціях саме твої думки будуть спонукати тебе до дії. Нехай суспільство стверджує зворотне – що ти не можеш бути оголеним. Увесь світ не носить одягу. Все тільки виключно у твоїх думках: розвиток та руйнування, перемога та поразка, почуття та емоції. Все знання світу заключене саме в цьому факті. Ось візьми свій одяг, одягнися та подивися на цей світ. Подивися на себе, чи змінився ти? Чи змінилося те, що було в самому центрі, в самій серцевині чи десь ще? Так, ти вже не той, що раніше, та змінишся ще більше.”

“Цей світ, Капіле, – ілюзія, Мая. Матеріальний світ занурений в матерію. Людина думає тільки про матеріальне – вона сама відчиняє двері своїй загибелі. Вона з усіх сил руйнує природу, керуючись тільки міркуванням власної зручності. Людина постійно шукає щось нове, сама собі кидає виклик. Останнє досягнення науки та техніки змушує її повірити у свою велич. І при цьому людина забуває самого себе, забуває про свою істинну сутність. Вона повністю залежить від машин та техніки. Але ж людина може отримати щось тільки тоді, коли буде шукати істину в самій собі, вб'є себе колишню для нового життя. Інакше п'ять основних елементів  згублять це смертне тіло. Якщо людина за допомогою йоги зробить своє тіло безсмертним, то душі не прийдеться багато разів змінювати своє місцеперебування, змінювати своє тіло. Адже життя перебуває у фізичному тілі. Через різні вчинки, погані та хороші, формується погана чи хороша карма. Якщо людина повністю зупинить формування кармічних часток – санскар, то зможе звільнитися та стати незалежною. Адже це і є істина ціль кожної людини. Але в сучасному світі людина часто потрапляє в сіті ілюзії, в сіті маї, і через це потік її думок постійно змінюється в залежності від навколишнього світу. Тому людина часто перебуває в нерішучості. Вона сама не знає, що робити, і що буде з нею завтра. Вона засновує своє життя на надіях та домислах. Вона обмежена суспільством та обставинами різного характеру, але мріє звільнитися. Однак хаотичний потік думок заважає їй це зробити. Ти теж заблукав, а я завжди намагався вказати тобі дорогу. Я приходив до тебе в кожен критичний момент твого життя, освіжав твої спогади, знищував минулу карму, освітлював трій шлях. Пояснював тобі все, що з тобою відбувається. Сьогодні ти занурився в самого себе, бо безсмертні розповіді Горакхнатха Баби вказали тобі правильний шлях. Знаходячись біля цієї великої людини, ти можеш задуматися про себе і про те, на якій сходинці духовного розвитку ти знаходишся. Цей великий йог лише інколи ось так приходить до людей. Він приходить до тих, у кого дуже хороша карма, чи до тих, з ким він пов'язаний по своїх минулих народженнях. Це і до тебе відноситься: у тебе дуже хороша карма, і ти був зв’язаний з Бабою у своїх минулих народженнях. Баба Горакхнатх чекав тут твою появу і спонукав мене піти та привести тебе до нього. Людська душа поселяється у фізичному тілі, щоб відробити карму. Існує вчитель, гуру, той, хто показує їй шлях, і він сам знаходить собі учнів з допомогою своїх божественних здібностей. Поки учень не досягне просвітлення, поки не звільниться від вантажу власних думок, цей зв’язок продовжує існувати.”

“Через декілька хвилин Баба Горакхнатх повернеться. Тоді ми разом змінимо твою минулу карму. Тут закінчується твій колишній шлях. Зараз ти починаєш новий шлях, який не має кінця. Поки ж іди до річки. Там, на березі, ти зустрінеш юнака. Роби так, як він тобі скаже. Збрий волосся, залишивши лише невеликий хвостик на маківці, здійсни омовіння – повністю підготуйся до того, що тебе чекає. Тим часом і я підійду.”

“Минуле та майбутнє – це бездонний океан, вони знаходяться у вічному русі. У них немає ні початку, ні кінця. Теперішнє - це струмок, який витікає з минулого і губиться в майбутньому. Але ти не повинен губитися разом з ним, не повинен тонути. Твоя задача – бути разом з потоком. Посеред вічного руху ти повинен залишатися непохитним, як Гімалаї, твердим як гора Сумеру.”

Я прийшов на берег річки Нараяни та зупинився на піщаній мілині. Сонце повільно ховалося за горами. Я повністю роздягнувся і почав грати з потоком ріки. Мій розум спливав разом з потоком. Я був вражений шаленій силі течії цієї гірської річки, її хвилям та водоворотам. Так ця річка подібна до нашого розуму – як швидко тут виникають та зникають хвилі! А ріка, бурхаючи та спінюючись, наштовхуючись на числене каміння та валуни, невідворотно несе свої води до цілі, до місця злиття з океаном. Гімалаї ніби говорять: “Ей, ріки, не втрачайте ні краплі, несіть всю свою воду швидше в безмежний океан.”

Дерева та ліани ніби грали з рікою. Птахи теж виражали їй свою любов та їхні дзвінкі голоси порушували тишу. Інколи я чув голоси тварин і мені ставало страшно, але я зусиллям волі перемикав увагу на течію річки, і ніби заворожений, продовжував спостерігати це вічне видовище. Неочікувано з’явився юнак. Його тіло та обличчя випромінювало світло. Він був одягнений в білий одяг, з косицею на голові – увесь його вигляд нагадував богів.

Він покликав мене і я до нього підійшов. Цей юнак помив мені голову та збрив волосся. Потім схопив за залишену косицю та посміхнувся: “Як тільки відріжеш її, твоє життя досягне своєї цілі. Я теж протягом багатьох народжень блукав в пітьмі, але потім досягнув просвітлення. Мало кому пощастило бути поряд Горакхнатха Баби та Харі Баби. Так їх просто не впізнати. Я часто бачив цих просвітлених людей, які гуляли гірськими селами Індії та Непалу, але люди, які звикли до заключення в чотирьох стінах, не можуть їх впізнати. Не зрозуміло чому, увесь світ прагне до своєї загибелі. Адже всі хочуть жити, але не хочуть жити в собі. Хіба їм недостатньо того, що вони вже отримали? Недостатньо тої істини, що є всередині кожного? Я вважаю, що всі досягнення сучасних вчених – це збочення розуму. Адже життя дане нам не для того, щоб насильно зупиняти його чи змінювати. Життя – це дерево, яке завжди самодостатнє, завжди цвіте та приносить плоди. Необхідний духовний розвиток. І коли ти набудеш істинне життя, дивися, не обертайся назад. Продовжуй йти вперед, і час буде на твоєму боці. Дивися, ось і великі просвітлені йдуть.” Коли юнак вимовив ці слова, я побачив їх. Вони підійшли до юнака і щось йому віддали. Він взяв мій одяг і направився у бік, звідки текла річка. Він обертався на ходу і тихо посміхався.

Сонце бавилося у хмарах. Коли хвилі ріки спінилися, дерева, які росли по її берегах, теж захвилювалися, ніби вітаючи мене. Легкий вітерець породжував неочікувані відчуття. При появі двох великих просвітлених сонячне світло стало м'якше та приємніше, а вся природа, здавалося, оживилася. Але при цьому атмосфера була незвичною. Птахи замовкли. Обидва вони підійшли до берега і встали на невеликій відстані від мене. Я підійшов і по черзі торкнувся до їхніх лотосоподібних стоп. Дві святі людини почали повільно заходити у воду. Я теж йшов разом з ними. Посередині річки вони омили мене, а коли моє тіло очистилося, ми здійснили круговий обхід по річці. Вони благословили воду і дали її мені.

Я стояв на березі, і переді мною почали з'являтися тіні з минулого. Я побачив, що навколо мене стоять та посміхаються всі ті, кого я знав у минулому: члени сім'ї, дорогі та близькі люди, кохані. Я стояв посеред цього дивовижного видовища і старався сконцентрувати свою увагу на стрімкому потоці річки. Мій розум вже давно покинув мене, але залишалися спогади та образи з минулого. Як чудово було бачити своє минуле всередині теперішнього! Я почав бачити й дуже далекі образи: я був то змієм, то тигром, то оленем, то людиною, то твариною. Я був то відлюдником, то грішником.

Але скрізь був я, була моя душа. Я бачив, як створювався та руйнувався світ. Я бачив себе у всіх переродженнях. Горакхнатх і Харі Баба стояли на березі та бачили, як я намагався втекти: інколи від самого себе, а інколи від жорстокого світу. Увесь цей процес продовжувався доти, поки не з'єднався з теперішнім. Тоді Харі Баба взяв воду, що я тримав у руках, я випив її. В цей момент я відчув незвичайний підйом, блаженство в кожній своїх клітині. Два великих просвітлених стояли та сміялися. Тоді Харі Баба встав в тіні Горакхнатха Баби та посадив мене. Харі Баба взяв ніж, і в тіні одягу Баби Горакхнатха відрізав залишене пасмо волосся, згорнув його та поклав у свій заплічний мішок. В цей момент Баба Горакхнатх Джи витягнув зі свого мішка щіпку священного попелу та обмазав мене всього цим попелом з ніг до голови. При цьому я відчув незвичне сп'яніння і почав все глибше занурюватися в цей стан. Тоді Баба Горакхнатх потріпав мене по маківці: “Ну, добре, лежи тепер як пітон. Але пам’ятай, що ти повинен мандрувати світом, не зупиняючись, завжди йти вперед. А якщо знадобиться, я прийду з тобою побачитися.”

І вони пішли, загубилися в бурхливих хвилях ріки Нараяни. Вони пішли, зачинивши всі двері мого фізичного тіла, звільнивши мене від хвилювання розуму, показавши мені моє тонке тіло і тіло кармічне, та вручили мішок, повний спогадів.

Час йшов своєю чергою. Я чотири дні, ніби пітон, лежав на піщаній мілині. Інколи мене провідував Харі Баба. Але ніщо не могло зрушити мене з місця, ні сонячні промені, ні глибока темрява ночі, ні приливи, ні відливи ріки. Через чотири дні прийшов Аватар Баба. У нього була дивовижна зовнішність: сім футів росту, кремезний, він носив тюрбан та володів всепроникливим поглядом. Він був вчителем Харі Баби. Хтось називав його Рамупір, хтось Автар Гірі, а хтось Аугхар Баба. Було неможливо зрозуміти, хто він по народженню – індус чи мусульманин. У нього все виходило легко та природно. Він говорив майже всіма мовами світу. Він все знав: починаючи від цін на ринках, і закінчуючи політикою. Він не оглядався на минуле, жив у теперішньому, додаючи до нього майбутнє, і завжди посміхався.

Аватар Баба взяв нас обох з собою, і ми пішли з берега Нараяни на берег ріки Ґандакі. Берегом цієї ріки ми йшли через Татопані, Дану, Джомсом, Муктінатх і накінець, досягли долину Дамодара. Відпочили там декілька днів, через долину Мустанга прийшли в льодяну печеру гори Апі. Там теж зупинилися на деякий час. Потім ми перетнули Чорну Гангу і через Ліпулех добралися до берегів озера Мансаровар. Там ми декілька днів прожили в товаристві інших великих просвітлених. Вони з допомогою важкодоступної літератури про тантру просвітили, що таке йога. Потім ми декілька днів здійснювали обхід навколо священної гори Кайлаш і знову повернулися до озера Мансаровар. Для мене був проведений обряд омовіння у священному озері, після чого мені дозволили думати та чинити на свій розсуд. До того моменту я ніколи не ходив цими дорогами, але все тут здавалося навіть дивно знайомим: і величні піки засніжених гір, і бурхливі ріки, і сніг, що танув. На березі озера Мансаровар Аватар Баба звелів мені відправлятися у власну подорож. Можливо Харі Баба і хотів зупинити мене, але нічого не міг зробити. Він стояв біля нас та посміхався. Інколи дивився на гірські ріки, інколи переводив погляд на засніжені піки Гімалайських гір. Аватар Баба сказав Харі Бабі: “Відпусти його. Йому ще дуже багато потрібно зробити. Потрібно спалити минулу карму, не створювати нового, а тільки знищувати старе, дозволити проявитися своїй внутрішній цілісності.”

Я шанобливо поклонився обом святим, отримав їхнє благословення і прасад, а потім подивився в бік священної гори Кайлаш. Я подумав про себе: “Ми ще обов'язково зустрінемося” і пішов. Через гори дістався до Мустанга, там деяких час провів в буддійській общині з монахами. Потім, побачившись з буддійським ламою Раджею, я прийшов в Дамодар Кунд. Перед моїм уявним поглядом постійно проносилися різні образи з минулого. Здавалося, я вже багато століть ходжу цією дорогою. Я зупинився на декілька днів в Муктінатху, при храмі, а потім знову йшов через Джомсом, Дану і Татопані, але, не доходячи до місця злиття Дани та Ґандакі, зупинився. Я збирався провести тут ніч. Перейшов міст та побачив перед собою прекрасний дім, справжній палац. Він відразу привабив мою увагу своєю пишністю. Так я потрапив в сіті Сур'ї.

Вступ

Середа, 03 листопада 2021 18:49

Час – це створений намір, який рухається до своєї реалізації. Час іде, його не зупинити. Люди приходять і йдуть, але час як створює людину, так і руйнує її. Всі живі істоти та сама природа підкоряються силі часу. Час ніколи не зупиняється і нікого не чекає, він невловний, чи то питання життя, чи смерті, створення чи руйнування.

Проте людина навчилася використовувати час собі на благо, зробила його своїм помічником на життєвому шляху. Дія (карма) – це посередник між людиною і часом. Адже всі дії здійснюються з визначеною швидкістю. Тому рух – це сила (шакті). Рух – це життя, а зупинка на шляху подібна смерті, це стан трупа (шав). Якщо з'єднати Шакті та Шав, то вийде Шива. Таким чином, з'єднання матеріального і духовного, з'єднання свідомості та фізичного тіла означає новий початок, нове народження.

В цьому світі може трапитися що завгодно. Так було і так буде. Бо час завжди в русі, він наповнений чимось: творенням чи руйнуванням. Але дію можна зупинити, можна змінити її напрям. Між дією та часом існує щось схоже на домовленість. Вони ніби домовляються з приводу одного і того ж явища: яким буде його результат, творення чи руйнування. Дія, рух, час – кожне з них доповнює інші два й одночасно існує саме по собі. І саме людина здатна звернути ці явища собі на благо. У дії є визначеність, у часу – швидкість проходження, в русі – напрям. Людина – розумна істота, вона вміє міркувати, будувати плани, створювати наміри – хороші чи погані. Від благих чи поганих намірів людини залежить, чи буде йти процес творення, чи процес руйнування. З процесами творення і руйнування нерозривно пов’язані сила дії та усвідомлення часу, напрям руху та усвідомлення величі природи.

Дія містить в собі намір і його зовнішній прояв. Намір з плином часу формує риси індивідуальності. Індивідуальна свідомість прояснюється, усвідомлює себе та прагне до самовираження. Це і є проявлений світ, світ живих істот, це – сам Бог. Процес усвідомлення дає відчуття сили, наближає нас до тонкого світу, наближає нас до безмежного. Якщо людина починає усвідомлювати, що таке матеріальний світ, що таке життя і що мая – велика ілюзія, то вона стає особливою. В цьому і полягає справжня йога: справжнє з'єднання людини та природи, дії та часу, духовного та ілюзії, наміру і його втілення. Це – робота розуму. Це – неприв’язаність, це те, що стало проявленим. Дія занурена в процес. Дія формує свій результат: творення чи руйнування.  Вона з’єднує природу і людину з часом. Десь відбувається з'єднання, синтез, а десь розкладання.

Дія приводить до завершення, до досконалості. Саме дія визначає початок, саме вона дає зрозуміти, що таке початок і що таке кінець. Дія – це властивість природи (пракриті) та духовний обов’язок (дхарма) кожної людини. Ми можемо прослідкувати цей зв'язок на прикладі розуму та Місяця. Розум пов'язаний з людиною, а Місяць з природою. В розумі відбивається навколишній світ, в розумі виникають бажання та плани. Розум створює як благі, так і погані наміри. Він може бути спрямований як на зовнішній світ, так і на світ внутрішній. Між розумом та Місяцем теж існує сила тяжіння, між ними є дещо спільне: і розум, і Місяць тяжіють до свого центру. Адже всі природні явища мають свій центр тяжіння. І всі явища володіють власною енергією, джерело якої завжди розміщене в самому центрі. Енергія може бути спрямована всередину, до центру, чи розширюватися зовні. Подібні процеси відбуваються як на Місяці, так і в розумові людини. Фази Місяця і все, що на ньому відбувається, впливає на нашу планету. Те ж саме можна сказати й про вплив планети Земля на Місяць. На Місяць діє Сонце. І собі хмари впливають на сонячне світло, яке йде до Землі. Все, що відбувається на Землі, знаходиться під впливом Сонця, Марса, Венери та Юпітера. Всі фізичні тіла мають центр тяжіння, навколо якого вони й обертаються, чи просто до нього тяжіють, залишаючись нерухомими. Цей центр і є Шива, який проявляє себе то в образі Шиви, то в образі Шакті, коли він на деякий час віддаляється від центру, а потім повертається. Це і є Бог, Брахма, Аллах.

У безмежності існує центр. І тонке проявляє свою активність в безмежному. Існує час, дія, ум та рух. Саме в русі проявляється свідомість. Вона подібна світлу, блискавці, течії ріки. Причиною всього цього є час, бажання, вираження, в яких дія може обернутися як кайданами, так і звільненням. Вона і створює, і руйнує.

Коли враження минулих дій – карми, пов’язані з рухом і часом, вони стають обмеженням, прив’язаністю, яка може проявити себе як з позитивного, так і з негативного боку стосовно напряму дії, часу і ситуації, що склалася. Цей досвід, ці відчуття асоціюються з переживаннями людини, одночасно є її найбільшим досягненням.

Кожна клітина, кожна частинка в природі одухотворена. В кожній клітині присутній Шива, в кожній речовині – Брахма. В будь-якій речовині ви знайдете Аллаха і побачите, що Всевишній керує найменшою частинкою. Кожне матеріальне проявлення одухотворене, воно має власну свідомість. У всіх явищах матеріального світу присутній як духовний початок (Шива), так і енергія (Шакті). Те ж саме можна сказати й про людину. Кожна людина – це Шива і через людину проявляється божественна енергія, Шакті. Один бік людини тягне його до творення, інший – до руйнації. Так відбувається не тільки з людьми, але і з планетами, зірками, хмарами. Вся природа влаштована за єдиним законом. Хтось поглинає сонячне світло, а хтось прямує до чорної діри.

У людини свій власний образ дій, своя швидкість і напрям руху, свої обмеження. Дія має власний напрям, який веде або до творення, або до руйнування. І людина це прекрасно усвідомлює. Саме такий вид знання і є божественним. Пізнання свого істинного «Я» наближає нас до осягнення Істини, яка проявляється на зовнішньому плані, перетворюючись у слова та звуки. І вимовлені (чи записані) слова виражають цю істину в проявленій формі. Так людина може донести цю істину до інших людей. Але слова, написані чи вимовлені, залежать від часу, коли вони були вимовлені чи написані, залежать від ситуації. Ось чому істина однієї людини не може стати істиною іншої людини, якщо тільки вона не виходила з самого центру, якщо тільки Вища Істина не вибрала того, хто говорить, в якості свого власного рупора. Адже слова – це всього лише зовнішнє вираження, вони використовуються в описі повсякденних процесів, а ці процеси мінливі. Але якщо зовнішня істина, поєднавшись з внутрішньою, розчиняє в собі тимчасову істину і занурює людину в океан блаженства, то таку істину можна назвати божественним натхненням.

Кожне явище, до того як воно зображається у словесній формі, спочатку проявляється в думках. Думки течуть вільним потоком. Тут ми бачимо і роздуми, і міркування, хороші та погані наміри. Наші думки подібні невпинним хвилям, які виникають та зникають в океані відчуттів та емоцій, між берегами уяви та віри. Вони стають причиною розвитку та руйнування, і таким чином знаходять своє зовнішнє проявлення. У відчуттях є деяка постійність. Думки течуть крізь відчуття. Крізь думки та відчуття проходить світло свідомості, світло душі. Розум завжди знаходиться в тому чи іншому стані, він без кінця дає оцінку – чи то симпатія, чи антипатія. Розум постійно схиляє в бік хороших чи поганих намірів, оцінює те, що відбувається, з точки зору вигоди чи збитку для себе. Це – властивість розуму, його особливість. Водночас душа нерухома. В ній є гармонія. Вона  явище тонкого світу. Вона вічна. Саме душа – це і є Брахма, Всевишній, Бог, Аллах.

Всі предмети і явища тяжіють до свого центру. Всі предмети і явища проявленого світу являють собою свідчення існування тонкого безмежного вічного духовного світу. Зовнішнє і внутрішнє з'єднане як з людиною, так і з зовнішнім світом, як з'єднане з центром, так і з космосом. Людина отримує енергію зі свого центру, але знаходиться під впливом космічних процесів. Космос також тяжіє до свого центру, але керується вищими силами. Космос, так само як і людина, прагне до самореалізації. Людина повинна досягнути стану просвітлення, стати подібною Шиві. Людина вже і так подібна Шиві, Брахмі, своїй істинній сутності, але повинна це усвідомити.

Зазвичай людина знаходиться під впливом того, що говорять їй ум та інтелект. Вона знаходиться під впливом емоцій та відчуттів, які виходять від органів відчуттів. А органи відчуттів з'єднують людину із зовнішнім світом. Зовнішній світ з'єднаний з простором, який з'єднаний з космосом. Космос з'єднаний з Брахмою, творцем, який, і собі з'єднаний з тонким світом. Тонкий світ безмежний. Можна сказати й навпаки, що безмежність – це тонкий світ. Людина ж дивиться в обидва боки – на зовнішній світ, і на світ внутрішній. Рух відбувається як на зовнішньому, так і на внутрішньому плані. Рух – це дія, карма. В дії, діяльності, яка спрямована на отримання особистої користі чи на благо світу, полягає релігійний обов’язок людини – дхарма.

Розум знаходиться під впливом Місяця, Місяць – під впливом Землі, Земля – під впливом Сонця. Інтелект наслідує ум, на який, і собі, впливають такі планети як Меркурій, Юпітер та Венера, а також Сонце. І все це призводить до руйнівних чи творчих тенденцій.

Душа (Атма) з'єднана із Всевишнім (Параматмою). Тут є і природний початок (Пракриті), тут є і духовний початок (Пуруша). Тут є і свідомість, і матерія. Саме Всевишній (Параматма) є тою істиною основою, тим центром, з якого виходить головний імпульс, який призводить до розвитку. І тут же міститься насіння майбутнього руйнування. Тому в душі два обличчя: творче і руйнівне. Хоча обидва ці початки ніби з'єднані в одне, але вони не можуть до кінця об'єднатися. І між двома цими полюсами знаходиться стан динамічної рівноваги. Подібно тому, як в космосі є “біла” порожнеча і порожнеча “чорна”, чорні діри. Але обидва види порожнечі зливаються в одну безмежну пустоту тонкого світу.

Ядро є основою всього. Саме ядро – це основний елемент матеріального світу. Це – Адвайта, Вішуддхадвайта, цілий, неподільний елемент. Але саме воно перетворюється в подвійне, стає причиною подвійності. Воно ділиться чи об'єднується з іншими ядрами, що призводить до руху, до виникнення світла. Коли два ядра починають рухатися, зіштовхуються один з одним чи з'єднуються разом, то це призводить до нового виду існування. Свідомість проникає крізь матерію, світло проникає крізь пітьму. Зіштовхуючись із враженнями розуму, свідомість формує атму (дживатму), тобто душу  живої істоти. Душа активується і починає свій рух в бік “білої” чи “чорної” діри. Таким чином атоми прямують в бік розвитку чи в бік падіння.

Причиною будь-якого об’єднання можна назвати творення. В цього процесу є власна швидкість розвитку, власна течія. В цій течії є енергія, світло. В русі є сила. І все це створює матеріальний світ у всіх його проявленнях. Кожен атом містить енергію, енергія несе світло, яке тече з деякою швидкістю. Все це напрямлено на благо чи на збиток. Те ж саме гармонійно існує і в електронах, і в протонах, і в нейтронах. Ця сила, цей рух, цей потік присутній і в людині. Це – сила життя, прана, життєва сила, яка іде з зовнішнього світу у світ внутрішній і з внутрішнього світу в зовнішній. Два ці потоки гармонійно об'єднані. Енергія тече двома каналами: по іді та пінгалі. Два ці потоки зустрічаються в сушумні.

З цієї причини можна сказати, що на людину, як і на всі живі істоти, впливає все, що відбувається в космосі. Чи можна сказати по іншому: напрям думок та вчинків всіх живих істот впливає на те, що відбувається в космосі. В космосі рухається нескінченна кількість зірок та планет. І всі вони рухаються своєю власною орбітою. Всередині людського тіла теж знаходиться нескінченна кількість судин, по яких тече кров. І ця течія крові спрямована в бік різних клітин. По організму рухається нескінчена кількість лейкоцитів. Всі вони також чи дарують життя чи забирають його. У космічному колообігу одна частинка стикається з іншою та відбувається процес творення чи процес руйнування. Те ж саме відбувається в людському організмі. Це з'єднання відбувається як в природі, так і в житті людини. Адже людина живе у фізичному тілі. Вона також подібна небесним тілам: планетам та зіркам. Вона подібна нашій планеті Земля, подібна воді. Вона подібна повітрю. Для численних клітин космосом та всесвітом є тіло людини.

В людському організмі є різні енергетичні центри. Живі клітини, тяжіючи до них, вважають їх центром свого всесвіту і намагаються пізнати свою власну істину, так само як людина, яка вважає центром свого всесвіту небесні тіла, планети та сузір'я, шукає власну істину. В істот, які населяють інші планети, теж є власна істина. Такі ж світи існують для живих істот, які живуть у воді, для мікроорганізмів, які живуть в повітрі та вогні, у них теж є свій світ, своя земля і своє небо. На багатьох планетах та сузір'ях, у різних видів живих істот є власні світи. Ці живі істоти володіють тілами, які займають властиве їм положення в просторі, і знаходяться у своєму стані. Вони також рухаються певним чином і з властивою їм швидкістю, і всі вони також прагнуть до самопізнання. Тіло для всіх живих істот є інструментом пізнання навколишнього світу та поточної ситуації, воно слугує для отримання досвіду та самовираження. За допомогою тіла можна пізнати матерію та свідомість, пізнати різницю між пітьмою та світлом.

Якщо у когось немає фізичного тіла, то для нього нічого не існує: немає ні його самого, ні навколишнього світу, ні космосу, ні Бога. Якщо є тіло, то є його центр, є внутрішня сутність, є процес розвитку. Якщо є тіло, то функціонують і органи відчуттів. Коли все це знаходиться в активному стані, то людина сприймає навколишній світ, усвідомлює свій власний центр тяжіння. Саме так світ живи істот пізнає Бога.

Тіло купається у хвилях відчуттів та емоцій. Занурюється у свій внутрішній світ. Тіло функціонує: бачить, чує, читає, пише, відчуває. І увесь цей досвід сприймається як досвід пізнання зовнішнього світу.

Людина перебуває в обох станах. Її думки перебувають чи в тонких формах, чи в словах, намірах і у вираженнях цих намірів. Все, що пов'язане з людиною, будується на цій основі: її минуле, теперішнє та майбутнє.

В минулому, теперішньому та майбутньому тіло грає дуже важливу роль. Саме за допомогою фізичного тіла людина усвідомлює всі ці три стани часу. Якщо є тіло, то є все, якщо немає тіла – немає нічого. Я кажу це вам, виходячи з власного досвіду. Я знаю, що означає знаходитися поза межами власного тіла, і що таке – бути присутнім у власному тілі. Я також знайомий з такими станами, як повний вихід у внутрішній світ. Якщо людина не присутня одночасно в обох світах – зовнішньому та внутрішньому – то немає нічого. Адже людині саме тоді належить увесь світ, коли у нього є знання. Досягнути стану максимального усвідомлення – це й означає наблизитися до просвітлення. Саме того, хто досягнув цього стану, можна назвати духовною людиною.

Саме за допомогою фізичного тіла людина пізнає зовнішній світ та світ внутрішній – світ власної душі. тіло – інструмент пізнання найтоншого світу і світу безмежного, інструмент пізнання пустоти та нескінченності. Тіло володіє потенційною здатністю діяти. Крізь тіло протікає час. В ньому народжуються як благі, так і погані наміри. В області пупка розміщений енергетичний центр, який можна порівняти до електростанції. Серце людини призводить до дії всі системи організму, а мозок зайнятий творчою працею. Ця творча діяльність може йти двома напрямками – для самого себе або для зовнішнього світу, тобто, існує два можливих напрямки діяльності, на пізнання і розвиток внутрішнього світу або зовнішнього. На створення або руйнування.

Всі системи організму активуються завдяки чотирьом елементам: уму, інтелекту, свідомості та відчуттю справжнього “Я”. Всі ці чотири елементи діють кожен у своєму напрямку. Жива істота (джива) для того, щоб пізнати навколишній світ, з'єднується з душею (атмою) і в результаті цього з'єднання отримується душа живої істоти – дживатма. У дживатмі все відбувається відповідно до ментальних вражень, які набуло тіло. Адже яке насіння, таким і виросте дерево. Зародок майбутнього полягає саме в таки ментальних враженнях. Саме вони є джерелом всього. Джерелом, з якого виникає усвідомлення тіла та усвідомлення космосу.

Дуже важливу функцію по з'єднанню чотирьох різних частин фізичного тіла виконує нервова система. Крім того, хребет, кістки, м'язи, кровоносні судини – всі ці складові роблять свій вклад в те, щоб фізичне тіло функціонувало правильно. Всі вони однаково важливі. Лейкоцити, еритроцити, кістковий мозок, судини, волосся, статеві органи, нирки, ніс, вуха, рот, голосові зв'язки, серце, мозок і т. д. – існування всього перерахованого не має сенсу, якщо немає протікання п'яти життєвих потоків. Течія цих потоків відбувається як зсередини, так і ззовні. Але і ця течія марна, якщо немає світла, яке її направляє. Навіть від світла немає користі, якщо немає організаційного початку. Таким чином необхідна організаційна свідомість, яка є причиною руху, з'єднання та координації. Для з'єднання необхідні як воля свідомості, так і усвідомлення важливості природи, а також, усвідомлення ментальних вражень, які знаходяться в зародковому стані. Саме тоді й відбудеться справжня йога, справжнє з'єднання в рамках творення – від найтоншого до безмежного і від безмежного до найтоншого.

І в цьому процесі людина грає дуже важливу роль. Адже інструментом її пізнання є фізичне тіло. В якій би сфері діяльності вона не працювала, без істинного з'єднання, без справжньої йоги у неї нічого не вийде – вона не зможе повною мірою усвідомити ні навколишній світ, ні самого себе.

Людина йде шляхом, підготовленому їй природою. У фізичному тілі відбуваються різні природні процеси, які є показниками стану – життя чи смерті, є причиною ментальних вражень. Згодом ці ментальні враження перетворюються в дії, через які відбувається пізнання зовнішніх об'єктів. Так виникає причина для роздумів, міркування, думки, для виникнення благих та поганих намірів.

Для  відречення від зовнішнього світу живій істоті потрібно допомога як неба, так і фізичного тіла. Природа завжди знаходиться в русі, вона стає помічником, так само як і потоки думок, і звуки, і потоки енергії. Течія енергії в людському тілі є аналогією течії енергії в космосі. Потік позитивної та негативної енергії відбувається постійно – зсередини назовні та у зворотному напрямку. З енергетичних центрів, які розміщені в районі носу, вух, очей, статевих органів, на лобі та інших, в різних ситуаціях виходять різні енергетичні потоки. І за допомогою цих двох видів енергії – негативної та позитивної – ми пізнаємо навколишній світ. На основі цих вражень діє наше тіло, діє наш розум. Ті ж процеси відбуваються і на далеких планетах, на зірках та сузір'ях.

Всі враження розуму зберігаються у скарбниці ума. Це той самий інтелект, який людина використовує у процесі пізнання. Внутрішнє знання, коли воно виходить на зовнішній план, стає просто знанням, просто наукою. Такого роду знання визначається за допомогою слів. Це знання буває спрямоване в той бік, в який в цей момент направлений рух.

Наука систематизувала ці знання, перетворила їх в інструмент, який служить для користі людині – самозахисту чи творчій діяльності. Всі ці процеси продовжуються безперервно на землі, на морі, у повітрі. Це знання, яким володіють люди. Сама природа дала нам ці знання. Якби природа не була рухливою, мінливою чи постійною, то і людина не змогла б бути рухливою, активною чи постійною.

Наука – це найважливіший дар людству, це – частина загального знання. Інтелект – це те, що допомагає розвитку науки. Інтелект – це частина внутрішньої сутності людини. Хоча ця внутрішня сутність теж є частиною фізичного тіла. Якщо наука досі доводила величезну користь для людства, то уявіть, якою силою міг би похвалитися той, хто володів би істинним знанням.

Людина може досягнути досконалості вже в цьому житті, вона здатна на все. Людина може досягнути стану блаженства, але для цього потрібно повірити в себе, потрібно повернутися до своєї істинної сутності.

Поки у людини є фізичне тіло, вона може отримати досвід, може до чогось прагнути. Тіло – це досконале явище, створене природою. За допомогою тіла людина може пізнати навколишній світ. Поки є тіло, є зовнішній світ, є життя, є Бог і є світло.

Є тіло – є радість, є блаженство.

Є тіло – є знання, наука та інтелект.

Є тіло – є розум, є ум, є відчуття “Я”.

Є тіло – є свідомість, глибокий сон і постійність.

Є тіло – є душа і її враження.

Якщо немає фізичного тіла, то який сенс існування зовнішнього світу, і який сенс в існуванні світу внутрішнього? Таким чином, про фізичне тіло теж потрібно дбати. Адже якщо тілу не вистачає якихось речовин чи елементів, то чи варто його очищувати? Поживні речовини, які потрапляють в тіло, є також живленням для мозку. Ці речовини знаходяться в організмі не дуже довго, тому потрібно постійно підтримувати баланс в організмі, забезпечувати його корисними речовинами. Спочатку подбайте про здоров'я власного тіла, а потім будете дбати про здоров'я суспільства, нації та всього людства. Людина і сама може подбати про своє тіло за допомогою йоги, з'єднати в ньому минуле, теперішнє та майбутнє.

Людино! Ти хочеш побудувати для себе чудове життя чи зруйнувати його – знай, що все у твоїх руках! І твоя істина полягає саме в цьому, а решта – лише інструмент, потрібний нам для життя, для руху, для дії! Я вже знайшов для себе персональну істину, протиставив себе всьому світові. Істина, яку пропонував мені світ, не могла стати моєю, і я відправився на пошуки власної істини. Тому я ніколи не йшов на компроміси: чи то компроміс з навколишнім світом, із суспільством, з сім'єю чи з якоюсь конкретною людиною. Я шукав істину всередині себе. І істина, яку я там знайшов, стала потім істиною для сім'ї, суспільства, нації та для всього світу.

Ти – людина, у якої є фізичне тіло. Тому шукай істину сам. Відхиляй зовнішнє, збирай внутрішнє. З'єднай свою зовнішню людину з внутрішньою. З'єднай вираження з наміром, розум з умом, ум з інтелектом, інтелект зі своїм “я”, а власне “я” – з душею. І ти знайдеш свою власну істину. Щоб пізнати свою душу, ти наблизишся до вищої істини, і саме ця вища істина, яку ти виявиш, стане істиною для всього світу, для суспільства, нації, сім'ї.

Не біжи за світом що навколо тебе! Нехай світ, суспільство, сім'я самі прийдуть до тебе. Адже всередині тебе самого існує сім'я, існує суспільство, існує цілий світ! Спочатку пізнай цю сім'ю і це суспільство!

Кундаліні – це твій внутрішній вогонь! Іда, пінгала і сушумна – це твоя сім'я. Системи кровообігу та травлення – суспільство. Внутрішня сутність – нація. Твоє тіло – це твій світ. Йди у бік енергії разом з кундаліні! Насолоджуйся допомогою своєї сім'ї! Вважай це суспільство своїм та захищай його, адже захист Батьківщини – це священний обов'язок кожного. Ти – частина всього світу! І все в цьому світі належить тобі! Спочатку пізнай цю істину, а істина, яку тобі нав'язує навколишній світ, від тебе нікуди не дінеться! Адже якщо не буде тебе самого, то що залишиться? Саме твоя особиста істина, твоя усвідомленість і є основою життя.

Людино! Згадай хоча б своїх героїчних предків! Хіба вони коли-небудь погоджувалися прийняти яку-небудь іншу істину, крім своєї власної? І істина наших предків тепер стала істиною для всього світу, стала символом нашого суспільства і всієї нації, стала ідеалом для всього людства. Про цю істину тепер говорять в монастиря, храмах, церквах, мечетях та гурудварах.

Подивися на життя великих духовних лідерів минулого: на життя Рами, Крішни, Будди, Махавіри, Вішну, Шиви, Ісуса, Мойсея, Мухаммеда, Ізмаїла, Адама і Єви, Ману і Шраддхи, Марії та Фатіми, Сіти, Саті, Савітрі, Міри. Подивися на життя Рамакрішни, Парамахамси чи Віттхал Саї. Подивися на те, що проповідував Махатма Ґанді, Вівекананда, на те, що говорив Джавахарлал Неру чи на те, що говорять сучасні святі та вчителі. Хіба вони керувалися у своєму житті твоєю істиною чи ти взяв їхню істину собі на замітку? І в наш час багато просвітлених учителів, таких, як Махеш Йогі, Раджніш, Муктананда, Дхірендра Брахмачарі, Свамі Ананд Дев, Тата Баба, Хедакхан, Свамі Рам, Бхагван Рам Адбхут, Шрі Рам Шарма, Саї Баба, Чінмаянанда, та інші, дали нам океан священних знань. І в кожного з них своя істина, заснована на тому чи іншому переконані. Якщо людина керується у своєму житті чужими істинами, то він втрачає свою гідність. Істина, взята в когось в борг, ніколи не стане постійною, справжньою. Адже борг необхідно повернути. Така істина не залишиться з людиною назавжди.

У всіх священних книгах, у всіх священних текстах: чи то Пурани, Упанішади, Агами чи Біблія – скрізь містяться скарби істини, але ця істина відноситься до якогось конкретного моменту в історії, пов'язана з тим суспільством. Зі всіх цих великих істин та духовних відкриттів найбільша – гуманізм, – істина, яка спрямована на вдосконалення природи людини. Саме вона найшвидше наближає нас до Всевишнього, до Параматми. Саме це і можна назвати справжньою йогою. Йога – це істина, яка допомагає людині пізнати її на власному досвіді, наблизитися до самого себе та досягнути просвітлення.

Існують закони природи, закони, за якими живе людське суспільство, закони життя та особистий досвід конкретної людини. Людина, яка зуміла пізнати ці закономірності та повернути їх собі на користь, може вважати, що пізнала істину. Якщо ж людина не бачить, куди йти, то вона так і буде блукати в пітьмі, якщо не відбудеться якась подія, яка наставить її на правильний шлях.

Книга, яка зараз лежить перед вами, написала, щоб передати вам деяке послання. Вона повинна надихнути вас на те, щоб ви зрозуміли єдність істини, усвідомили плин часу та напрям дії, щоб ви відправилися на пошуки своєї власної істини. В цій книзі йогою ми  називаємо компроміс між різними переконаннями; об'єднання зовнішнього та внутрішнього, людини та природи, розуму та інтелекту, ума та внутрішнього “я”, людського его та душі, душі та Вищої Душі, Всевишнього, Параматми. Це – внутрішня домовленість, яка призводить до розуміння тонкого світу. Така йога знаходить тонкий план в матерії, причину того, що відбувається в тонкому світі, душу у фізичному тілі. Щоб бачити безмежне у всіх його проявах, ми повинні спочатку побачити зв'язок між душею та его, між его та умом, умом та інтелектом, інтелектом та розумом, розумом і органами відчуттів, між органами відчуттів та бажаннями, між бажаннями та духовністю, духовністю та любов'ю, любов'ю та ідеалами, благородством. Побачити взаємозв'язок між нашими бажаннями, сприйняттям, дотиком, нюхом, смаком, симпатіями та антипатіями, між всіма нашими прив'язаностями та пороками.

Саме тоді людина зможе знайти власну істину. Інакше, схильності характеру змусять її вічно блукати в цьому світі навпомацки, коли навколишній світ перетворюється для неї в одну велику проблему, в якій він в'язне все більше й більше.

Говорять, що розумінню єдності всіх проявлених форм, розумінню тої єдиної сутності, що лежить в основі всього, необхідно вчитися у річок та джерел. Ми порівнюємо самозречення з тим процесом, коли ріка зливається з морем. Океан вчить нас розглядати всі події нашого життя, та й саме життя, як дещо тимчасове, мінливе, подібно до того, як в океані виникають та зникають хвилі. Таким же чином ми можемо вчитися різним якостям у гір, в неба. Вони дані нам як зразок стійкості, легкості.

В цій книзі я багато розповідаю про велич та досягнення людини. Адже всі ми живемо в людському тілі, а отже, достойні великого життя. Поети, які оспівують наш всесвіт, які оспівують людину, залишили без уваги деякі моменти, і в цій книзі я хочу зібрати воєдино всі знання про людину, і її природу та схильності.

Людина багато отримала від природи, але знання подарувало їй мову, здатність сприймати навколишній світ. В цій книзі я навів як сучасний погляд на природу “того, хто бачить” і “того, що бачать”, так і ті погляди на це питання, що були популярні в минулому.  Адже все в людині – це дар природи та ума. Навряд чи є щось крім цього.

Ця книга називається “Гімалаї говорять”. Я не придумував їй такої назви, мене змусили назвати її саме так. Я навіть не зміг її прочитати після того, як вона була написана. Адже я не творець літературних творів, я – не читач. Я – шукач істини на духовному шляху, я служу Всевишньому. Разом з природою я слідую уготованим мені шляхом. У мене немає часу ні на те, щоб читати, ні на те, щоб писати. Моя робота полягає в служінні, а це – завжди процес. Я вже давно з'єднав себе з природою. Давно вже розчинився у власній душі, давно присвятив себе Богу. Я вже давно занурився в той океан, де свідомість і матерія – єдині, де немає різниці між станом глибокого сну без сновидінь і станом неспання. Я пізнав своє справжнє “я” і саме воно є для мене істиною.

Ця книга про мої подорожі, про те, що я побачив і дізнався під час мандрування. І хоча – це моя особиста істина, вона може стати істиною і для всього світу. Тому що я – частина цього світу, я не відокремлений від усіх. Все, що відбувається в цьому світі, впливає і на мене. Я живу в цьому світі. Я, як і ви, перебуваю в людському тілі. Тому моя істина може стати й вашою.

Я хочу, щоб ви побачили життя з такої ж близької відстані, з якої бачив її я. Бо світ, який нас оточує, ніколи не стоїть на місці, він схильний до постійних змін. І людина теж не може зупинитися на своєму життєвому шляху. Ми постійно кудись рухаємося, приймаючи різні форми, перевтілюючись в різних тілах.  То втілюємося в людському тілі, то в тілі інших живих істот, божеств, гандхарвів, ракшасів. Цей шлях увесь час змінюється, але під час шляху не можна зупинитися та відпочити. Ми тільки можемо повернути на іншу стежину на перехресті доріг. Людина не знає, де на його шляху розставлені пастки, де вона може впасти, на якому перехресті зміниться її доля. Вона пізнала елементи, з яких складається навколишній світ, але забула про ті елементи, з яких складається вона сама. Тому я і прийшов до вас, щоб нагадати про те, що істину потрібно шукати всередині себе. Людина повинна осягнути власну велич, повинна зрозуміти, де саме збилася з істинного шляху. Я намагався донести до вас, не змінивши ні рядочка, ті слова, що говорять святі, які ховаються в Гімалайських печерах.

Я – матерія, але одночасно є і свідомістю. Якщо я зміг осягнути цю істину, то чому не зможете ви? Адже й у вас є фізичне тіло. Й у вас  присутній потік думок. І в цій книзі я прагнув того, щоб ви зрозуміли те ж саме, що колись зрозумів я.

Духовний шлях повний неймовірних таємниць, але саме ті, хто перебуває у фізичному тілі, змогли їх знайти. Навіть божества приймають образ людини. Ви теж володієте людським тілом, так невже ви не можете розкрити ці таємниці? Можливо ви заблукали на своєму шляху. Де б ви зараз не знаходилися, забудьте, що ви – мусульманин, індус, християнин, сикх, парс, буддист, недоторканий. Забудьте про колір вашої шкіри. Немає ні релігій, ні каст, ні громад. Ви просто людина!

Всі ви отримали людське тіло, за допомогою якого, а також за допомогою потоку власних думок, ви можете досягнути успіхів на духовному шляху, на шляху відданості та служіння. Під час своїх духовних пошуків ви можете розкрити всі ці невимовлені таємниці. Деяким людям було вигідно, щоб сфера духовності завжди була схована під покривалом таємниці. Вони з'єднали духовність з релігією, а релігію з образом Творця, який милує та карає. І самі вони, як представники цього Бога, від його імені стали робити все, що їм захочеться, розділили суспільство по національностях і релігійному принципу. І з цих сітей людині вже важко вибратися.

Чудеса, проявлення дивовижних здібностей – все це напрямлено на те, щоб у конкретного вчителя було як можна більше послідовників. Ви повинні звільнитися від цього і почати шукати істину в собі. Саме тоді духовність стане шляхом пізнання власної душі. Душа і тіло будуть перебувати в гармонії, і тоді покривало таємничості впале саме собою. А ваш особистий досвід стане вашою істиною.

В цій книзі я намагався пояснити духовність в доступній та сучасній формі, не використовуючи зайву таємничість, в термінах йоги. Використовуючи науковий підхід.

Що таке духовність? Що таке навколишній світ? Який зв'язок між ними та життям людини? Чому люди постійно народжуються та постійно вмирають? Хіба людина не може жити вічно? Хіба не може позбутися від загальних упереджень та продовжити своє життя на багато тисяч років?

Люди, які прагнуть до духовного розвитку, читають велику кількість спеціальної літератури. Ці книги часто перекликаються одна з одною. Автори беруть священні тексти та трактують їх по своєму, чи використовують цитати зі священних текстів та вислови великих вчених для підтвердження власних слів.

Книга, яка знаходиться перед вами, зовсім інша. Тут ви не знайдете посилань на інші джерела, повчальних притч та прикладів з минулого. Це – незалежний твір, написаний простою та доступною мовою. В ньому описується все те, що відбувається з нами в повсякденному житті. Тут також описується досвід тих просвітлених, що медитують в печерах Гімалайських гір, на берегах священного Гангу, священної Нармади чи в лісових хатинках.

В тому, що я розповідаю немає ніяких таємниць, хоча я і розповідаю інколи про дивовижні події. Я відкрив всі ці таємниці для вас. Інколи я розповідаю про відлюдників, які живуть в печерах Гімалайських гір, інколи про життя гандхарвів, кіннарів, якшів та інших божественних істот. Розповідаю про істоти, які живуть у воді. Інколи вам може здатися, що все це – тільки фантазії. Але чим далі ви будете просуватися духовним шляхом, тим більше буде рости ваша цікавість і ваше бажання побачити на власні очі ці незвичні речі. Ваш душевний стан може змінюватися. Ви можете розчулитися і раптово заплакати чи відсторонитися від усього, що відбувається, та сприймати навколишній світ ніби з боку. Але коли ви отримаєте істинне знання, то зрозумієте, як це важливо – бути людиною, перебуваючи в лабораторії фізичного тіла.

Зараз багато говорять про летючі тарілки. Адже навіть вчені не змогли досі розкрити цю таємницю. Але це – ніяка не таємниця. Це – реальність, тому що життя на інших планетах існує, і воно вже неодноразово описане.

Мені часто хочеться поговорити про життя на Марсі чи на Венері, але мене постійно зупиняють. Напевно час говорити про це ще не прийшов. Венера оточена шаром різноколірних хмар. Там є і форми, і запахи, та інші прояви, завдяки існуванню яких ми можемо говорити про присутність життя. На багатьох планетах я бачив істот, які приймали деякі матеріальні форми. Через деякий час вони знову зникали в тонкому світі.

Я провів довгі місяці зі просвітленими відлюдниками, які мешкають в печерах Гімалайських гір. Які там ховаються скарби знань та труднодоступної мудрості! Я бачив в Гімалаях тисячі озер, бачив оголених жінок, які в них купалися. Це були жінки неписаної краси. Є там також таємні печери, де вже сотні років зберігається золото, срібно та дорогоцінності, старовинні монети та начиння. Я також зустрічався з учасниками героїчного епосу “Махабхарата”, бесідував з ними. Про це я теж згадав в книзі, яка лежить перед вами.

В цій книзі я розповідаю про те, хто такі “снігові люди”, тобто ті, хто живе в Гімалаях. Про те, де саме вони живуть, про що говорять і що роблять. Крім того, я розповідаю про природу, про дивовижні події, які інколи відбуваються, про ті істоти, що живуть на зірках та інших планетах.

Ви будете читати цю книгу і, напевно, здивуєтеся. Але якщо ви самі відправитеся в подорож шляхом духовного розвитку, то на власні очі побачите набагато дивовижніші події. Тоді все, викладене у книзі, здасться близьким та рідним. Ця книга – не тільки пусті роздуми, але, перш за все, інструкція до дії. Тут надаються і фотографії тих людей, про зовнішність яких вам, можливо, було б цікаво дізнатися.

Один раз відчуйте все це на власному досвіді, і Гімалаї стануть вашим рідним домом. Книга “Говорять Гімалаї” стане вашим помічником, коли ви самі відправитеся туди. Відправляйтеся в Гімалаї, відкрийте книгу і ви знайдете там все те, що було в ній описано.

Я постараюся зробити так, щоб доставити вас туди якнайшвидше. І якщо у вас пробудиться істинне бажання, то ви обов'язково потрапите туди. Якщо ви створили намір до дії, все обдумали та зважено прийняли рішення, то ви обов'язково отримаєте шанс розкрити таємниці Гімалаїв. Тоді зовнішнє знання з'єднається з внутрішнім. Тоді все буде належати вам: і світ, і Бог, і ви самі.

Інколи я по декілька разів описую одну і ту ж подію. Але кожного разу це відбувається по-новому, в новому контексті. Тому не вважайте ці слова зайвим вантажем, а спробуйте зрозуміти їхнє істинне значення.

Інколи викладення стає важким для розуміння. Але потім все саме собою проясниться, бо я залишив слова та стиль викладення Горакхнатха Джи без змін. Це – його особливий стиль.

Що означає “мистецтво”, “риса”, “Лакшмі” та багато іншого – ви зрозумієте, в міру прочитання книги.

Ця книга однаково стосується як психології, так і метафізики. В ній я закликаю всіх людей світу до об'єднання. В ній я роздумую про долі світу і разом з тим звертаю увагу на долю нашої рідної країни (Індії). Суспільний уклад та кастовість є перешкодою в розвитку нашої країни. Корупція є причиною її занепаду.

Насилля, анархія, грабіж, беззаконня – все це є наслідком слабкості центральної влади. А головна проблема нашої країни – це деспотизм, корупція, коли інтересами країни та нації в цілому жертвують заради інтересів клану. Звідси протікає лицемірство, яке скрізь проростає пишним цвітом. Характер наших політичних лідерів далекий від досконалості, і часто вони вкидають країну у вир ще більших бід та нещастя.

Чому ж так відбувається? Я дав дуже прості та витончені рекомендації з приводу того, як можна виправити положення. Це – вільний, незалежний погляд на речі. Шлях нації – це шлях однієї конкретної людини, і саме людина може змінити життя всієї країни. Саме про це я і роздумував на сторінках цієї книги.

Якщо людство не буде розвивати особисті якості окремо взятих людей, якщо людина не захоче змінитися на краще, то все, що відбувається, призведе, скоріше за все, до третьої світової війни. На сторінках цієї книги я роздумую про це також і намагаюся дати рекомендації з приводу того, як запобігти цій ситуації. Як змінити панівні у світі руйнівні тенденції, як перетворити їх в тенденції творчі? Я спробував в декількох словах сказати дуже багато, але ці слова зможуть принести користь тільки тоді, коли людина навчиться використовувати їх на практиці.

Всі мислителі: чи то гуманісти, чи патріоти, духовні чи молодіжні лідери – всі без виключення хочуть зробити щось хороше для своєї країни. Всі хочуть, щоб людина змінилася в кращий бік, щоб життя було мирне та безпечне, щоб люди жили в любові, і щоб в державі царювали закон та порядок. Ніхто не хоче, щоб відбувалося насилля, грабіж, війна. Але в даній ситуації одного бажання недостатньо. Кожному необхідно зробити якісь конкретні зусилля. Саме тоді ці зміни можна впровадити на рівні сім'ї. Від рівня сім'ї ми можемо переходити на суспільний рівень, від нього – на рівень нації, а потім – на рівень всього світу. Це – послання кожній людині у світі про те, що вона повинна бути уважна. Над всіма нами сьогодні нависла загроза війни. Всі бояться за власне життя. Смерть – це така кохана, чия любов ніколи не залишиться без взаємності. Вона обов'язково рано чи пізно прийме вас у свої обійми, в яких ви назавжди заснете, і тоді ваше багатство, ваша посада, слава, ваші родинні зв'язки – все втратить сенс.

Вже сьогодні потрібно щось робити для того, щоб пробудитися. Таким чином можна очистити свою карму, і тоді смерть буде не владна над вами.

Ви зустрічаєтеся з людьми та розлучаєтеся з ними. Хіба не бачите, хто з них що саме забирає з собою, а що залишає? Хіба події вашого життя не ведуть вас до просвітлення? Чому ж ви продовжуєте робити те, що не є вашим? Те, що вашим не буде ніколи?

Спробуйте зацікавитися тим, що належить вам по праву. Це – те, що ви до сьогоднішнього дня ще не знайшли. Навіщо ви боретеся за те, що вже давним-давно отримали? Навіщо витрачаєте на це так багато енергії? Не слід витрачати свою енергію даремно. Перестаньте сумніватися та тонути в протиріччях. Шукайте те, що належить саме вам.

Якщо ви вже задумалися про духовність, то ваші думки про людину та людство вже володіють достатньою силою та зрілістю. Думка має величезну силу. Саме з допомогою думки створюється атомна та бактеріологічна зброя, і за допомогою думки також можна зупинити цю гонку озброєнь. За допомогою хвилі думки можна надіслати послання миру всьому людству. Людина є причиною всього: як руйнування, так і творення. Якщо думки людини забруднюються, то, вважайте, що і саме людство стоїть на порозі загибелі. Ми можемо врятувати цей світ, очистивши власні думки. І саме цього вимагає від вас сучасність. Людство в небезпеці, воно благає про допомогу. Воно стогне під гнітом насилля. Почуйте ж цей заклик! Допоможіть нашій планеті позбутися цього болю. Інакше нас очікує повна катастрофа: природа збунтує і все занепаде. І тоді вже дійсно не залишиться ніякого виходу. Тому тут ми говоримо про різні види йоги, за допомогою яких ви можете привнести позитивні зміни в життя нашої планети, а також усвідомити самого себе. Якщо ви боїтеся практикувати все це, то зверніться до мене, я обов'язково постараюся вам допомогти.

У створені цієї книги величезний внесок зробили Баба Горакхнатх, Махаватар Баба, Сарвешварананда, Матхурадас, Сундар Натх і Харі Баба.

Але як я можу виразити свою подяку тій дівчині, яка є втіленою ніжністю, любов'ю, бажанням та натхненням. Вона багато разів зустрічалася мені на моєму життєвому шляху. Інколи вона поставала переді мною в образі Лакшмі, інколи як саме мистецтво, інколи як межа та границя, інколи як Мінакши, а інколи як істинне натхнення. Інколи як запитання, а інколи як вираження любові. Інколи вона поставала переді мною у вигляді квітки, яку розтоптали жорстокі ноги, інколи як бажання, яке обурює душу. Інколи вона, як сама Любов, вказувала мені шлях, інколи як материнська ніжність, заколихувала на своїх грудях. Інколи спокушала розкішшю та пишністю. Інколи вона викрадала розум, а інколи навпаки надихала до звільнення.

Вона і дівчина, і кохана, і любов, і ніжність, і натхнення. Вона завжди зі мною. Інколи вона присутня у моєму умі, інколи живе в моєму сні, інколи в розумові, інколи у свідомості, інколи в его, інколи у фантазіях, інколи у глибокому сні без сновидінь, інколи в стані неспання. Вона зі мною і в йогічному сні. Вона й у прив'язаності, вона і в безпристрасності. Вона і в минулому, вона і в теперішньому, вона і в майбутньому. Вона і Шива, вона і Шакті.

Все що є, належить їй, а також і вам, бо вона – скрізь. Якщо є вона, то існуєте і ви. Без неї не було б і вас. Ви просто не можете її впізнати. Хоча б одного разу подивіться уважніше, спробуйте її впізнати, вона обов'язково постане перед вами.

Адже найпристрасніше бажання – це натхнення, стимул до звільнення, це – об’єднання, ніжність, любов, це – зв’язок, це – природа, Пракриті, Пуруша, це – світло, це – рух. Ви звикли вважати, що пристрасне бажання – це похіть. Але бажання бувають різні: одне призводить до звільнення, інше є основою для ілюзій, підтримує розділення, всі прив'язаності, симпатії та антипатії.

Та ж сама дівчина може бути оголеною спокусницею, а може бути чудово одягненою та прикрашеною красунею, яка вказує шлях. З одного боку – омана, з іншого – просвітлення. Ось ви й зробіть цю дівчину своїм путівником, і вона приведе ваш корабель до безпечного берега. Тоді ви зрозумієте істинне значення форми, кольору та запаху.

Я закликаю всіх знищити свою минулу карму. Так, шлях може бути довгим. На цьому шляху існує багато спокус, багато перехресть та розвилок. Невідомо, коли та де відбудеться вирішальний момент.  Я хочу познайомити вас з тою дорогою, на якій ви зможете досягнути просвітлення. Адже там ви можете отримати все. Продовжуйте йти вперед, і я обов'язково зустрінуся вам на цьому шляху. Бо зрештою всі ми зустрічаємося в одному і тому ж місці. Я чекаю на вас там.

Та людина, якою я став сьогодні, зобов'язана дуже багатьом людям та обставинам. Саме вони зробили мене таким. Я дякую моїй країні, моєму часові, людям, яких я зустрічав, всьому тому, що сформувало мене тим, ким я є сьогодні.

Я дякую всім тим чоловікам та жінкам, які йдуть духовним шляхом. Я благословляю їх, бо всі ми так чи інакше зв’язані один з одним. Все, що належить мені, належить і їм. Вони завжди можуть взяти те, що їм належить.

Я дякую тим великим людям, хто сказав: “Нехай завтрашній день стане твоїм, не думай про світ,  і все буде належати тобі.”

Якщо я зміг дати вам хоча б трішки з того, чим володію, то, надіюся, що з бруду виросте чудовий лотос, освітлений світлом людяності. Якби вдалося передати цю любов нашій країні, вона б стала символом мудрості та істинного знання, принесла б мир всій нашій планеті.

Тим душам, які збираються виконати цю місію, я посилаю свій привіт, і посилаю їм свою підтримку, щоб вони могли здійснити задумане.

Я вітаю та благословляю всіх тих чоловіків та жінок, хто відправляється сьогодні в дорогу та збирається йти шляхом самопізнання та духовності. Я вітаю вас, якщо до вас дійшло те послання, яке було сховане в цій книзі, яка називається “Говорять Гімалаї”.

Що б не відбувалося у світі, перш за все пам’ятайте, що ви існуєте. Завдяки тому, що ви є, існує і весь цей світ. Полюбіть свою смерть, шукайте істину, навчіться її розпізнавати. Адже істина – це і є ви самі. Це і є Бог, це і є ваша особиста істина. Після вас – немає нічого.

Пайлот Баба

Глава 35 Дживатма

Субота, 21 серпня 2021 21:17

Життя чудесне та неймовірне. Його не осягнути ні в розпитуваннях, ні в подвійних твердженнях. Життя – це не те питання, на яке можна дати відповідь. Життя – це потік, який безперервно наповнює того, хто здатен любити.

Життю можна довіряти – воно здатне дати все. Це життя, в якому подібно пуранічній Трівені течуть Ганга, Ямуна та Сарасваті. Десь це вільна Трівені, а десь – з’єднана. Життя – це не тільки союз органів відчуттів та королівства розуму. Четана, Шраддха, Сома, Мангала, Кусум, Сур’я – всі ви, будь ласка, подумайте над цим. Якщо хтось з вас сліпий, то йому не зрозуміти, що щось тут є світлом, тоді як насправді світло скрізь. Якщо хтось глухий, то для нього глухий світ, і він не буде слухати ні звуку, навіть якщо буде звучати все навколо.

Ви бачите, скільки різних у світі калік: і сліпі, і глухі, обділені розумом, німі і зовсім безчуттєві. Спостерігаючи все це, вам не здається, що життя – це не тільки органи відчуттів, що воно безцінне?! І щоб люди не отримували, набагато більше завжди залишається від них прихованим.

Тому постарайтеся зрозуміти суть життя. Сучасні вчені досліджують, чи можливе життя на інших планетах, але вони не намагаються пізнати причини існування цього життя. Вчені вірять в те, що життя може існувати в тисячах інших зіркових системах, де є планети, схожі на Землю. Але вони так далеко! Вчені також знають, що багато тварин, птахів, комах та інші ведуть своє життя за допомогою принципово інших, власних органів. Чому б не припустити, що таке ж можливе на інших планетах? Але все це надто далеко від звичайних людей, бо їхнє мислення та розуміння ґрунтується на тому, що говорять органи відчуттів. Їхні мрії та фантазії наповнені обмеженнями. Тому процес наукового пошуку сухий.

Не дивлячись на те, що з допомогою приборів вчені фотографують внутрішнє тіло, процеси Всесвіту та інші невидимі оку субстанції, вони досі не осягнули внутрішню науку життя.

Тому зверніть свою серйозну увагу на медитацію. Медитація веде до стану самадхі, а в ньому сходить знання та мудрість. Той, хто може осягнути містичну науку життя, здатен пізнати увесь всесвіт. Людина, яка зможе просвітити себе, здатна осяяти увесь світ! І для цього необхідно вправлятися в медитації та розуміти світ.

Перш ніж я почну говорити про пробудження Кундаліні, необхідно зрозуміти життя. Все – в нашому внутрішньому житті. Ви можете бачити, що увесь світ – це майданчик для ігор наших органів. Думання, уява, сон – все це прив’язано до них. Але наше життя не обмежене тільки пошуком розваг для органів відчуттів та дій. Воно для чогось іншого. Ми вже знаємо багато про увесь світ та мудрість. Було здійснено багато досліджень. Ми дізналися про сім тіл і про п’ять оболонок (кош).

Сімом тілам відповідають сім чакр та сім лок. Я вже говорив про проникнення в ці тіла, подорожах локами і про досліди у внутрішньому світі. Але перш ніж почати тему про пробудження Кундаліні, сім чакр та сім світів, я б хотів тут познайомити вас з великою кількістю особливостей життя.

Душа покрита астральним тілом – карана-шарірою. Астральне тіло покрите тонким – сукшма-шарірою, яке є продовженням фізичного тіла. Тобто душа продовжує себе у все тіло. Вона теж активна, бо астральне тіло - це чітта, а сіяння атми відображається в чітті. Через відносини з астральним тілом атму називають дживатмою – живою душею.

Хрідая-пуруша розміщена в брахма-рандхрі – отворі у районі голови, розмір якого з великий палець. Над ним знаходиться сахасрара-чакра. Над нею простягається простір, який називається чідакашею. Чідакаша – це місце перебування чітти, тобто астрального тіла. На нього світять промені усвідомлення атми. Коли манас і прана досягають чідакаши, вони занурюються в самадхі, бо закінчують всяку свою діяльність. Це місце перехвату всіх врітті, життєдіяльності.

В стані сушупті (глибокого сну) душа перебуває в районі серця, який називається «хрідая прадеша». Серце – головний центр життєзабезпечення тіла, з нього артерії та вени розходяться по всьому тілі. Внутрішнє життя всього тіла виходить звідси. Коли серце перестає битися, тіло не рухається. Таким чином, під час сушупті дживатма в живій формі залишається в серці.

Коли вона відпочиває в області серця, вона усвідомлює, знає все про все, бачить всі рухи органів всередині тіла, тому сердечний центр – це місце самадхі одночасно і тіл і органів відчуттів і дій.

Під час свапни (сну зі сновидіннями) місцезнаходження дживатми є шия. Все, що було побачено, почуто чи пережито під час джаграти (неспання) переходить в тонку форму і розміщується в каналі з назвою «хітта» біля горлового центру. А під час джаграти вся внутрішня матерія пізнається дживатмою за допомогою всіх зовнішніх органів серед яких головні – це очі, бо під час неспання дживатма перебуває в очах.

Душа дивиться через очі. Коли приходить стан асампраджнята самадхі дживатма перебуває в брахма-рандхрі (тім’ячку). В цей час бачиться, що так багато всього тече вгору храмом життя. В ньому зосереджене життя всього Всесвіту, кожна в ньому дія. В цю мить одночасно присутній той, хто здійснює дію, той, хто приймає і той, хто спостерігає. В тілі так багато енергетичних центрів, в ньому також разом присутні інертний та усвідомлений стан. Свідомість – це Пуруша. Інертність зайнята творінням тіла, а свідомість зливається зі своїм же світінням.

Тепер свідомість розділена на два. Одна частина чиста, ні з ким не зливається, – її називають повною свідомістю, чи безякісним Брахманом – це свідомість Всесвіту. Друга перебуває в індивідуальній формі – вона зливається з тілом – піндою шарірою. Ця свідомість, яка об’єдналася з інертною матерією, розділяється ще на дві частини: те, що перебуває в чистій формі, називають «атмою», а другу її частину – «дживатмою».

У кожної живої істоти – свій внутрішній лад. Є відмінності в тому, як працює грубе, тонке та астральне тіла. Перебуваючи збоку від внутрішніх форм дживи, можна спостерігати Брахмана у багатьох областях тіла чи у формі пінди. В підсумку Він також простягається за межі Всесвіту, але в кінцевій своїй формі Господь єдиний. У світі так багато лісів з деревами, але якщо взяти всі дерева разом, то це теж буде називатися лісом. Точно так само Брахман єдиний, але бачиться в різних формах.

Ішвара, Параматма, безякісний  Брахман, чиста свідомість, Вища Душа і так далі – ми знаємо Його в стількох формах! Але, досягаючи усвідомлення душі під час самадхі, ми відчуваємо, що всі Вони – одне і те ж. Хоча Параматма відома під багатьма іменами, у неї немає касти, вона всюдисуща, як небо. Такий Він Бог.

Таким чином сама джива не може бути Богом. Вона може бути схожа на Нього, бути такою, як він. Може насолоджуватися та використовувати безкінечну мудрість, віру, благополуччя та неприв’язані якості Брахма-локи і може звільнити себе від зв’язуючих пут людського світу.

Щоб йти цим шляхом звільнення, джива повинна прийняти обітницю: досягнути самадхі. Стан самадхі – це останнє в духовній практиці. Будучи неприв’язаною ні до якої активності, не підвладною впливу будь-яких якостей, самадхі – це пряма дія чітти. Якщо ви можете перетворити свою внутрішню подорож в подібний стан відречення та неприв’язаності, то його можна назвати «самадхі».

Садхана та йога описують це багатьма способами, але я спробую розповісти в найпростішому вигляді. Інертна матерія та свідомість – дві причини активності світу та життя. Інертність – це вакуум, без життя та руху. Але в цій пустоті генерується магнітне поле, адже вона наповнена якостями. Така природа світу, а також основа нас самих. Це означає, що наш основоположний принцип (те, завдяки чому ми можемо бути) – інертність. Свідомість ж необхідна для активності, руху та дій. Під дією свідомості інертна матерія приходить в рух – такий підсумковий результат (будь-якого моменту). Самадхі теж знаходиться під дією інертності, бо наше інертне тіло – це теж форма свідомості, викликана відображенням променів атми на дзеркалі чітти. Це як Земля та Сонце: промені Сонця впливають на будь-яку дію на Землі. Свідомість Землі завжди є відображенням свідомості Сонця. Земля стає плодючою завдяки Сонцю, бо воно джерело всіх сил, будь-якої енергії. Місяць та планети також впливають на Землю, але все це відбувається під дією сонячних променів. За свідомістю чи інертністю Землі стоїть свідомість Сонця.

Подібним чином працює і наше тіло. Тіло називають складеним з множини чи колективним – це пінда. Світ – це також Всесвіт, тому і чітту також називають колективною. Чітту можна розуміти і як елемент землі та як земну кулю.

Вища субстанція, яка охоплює увесь світ, називається Параматмою, а субстанція, яка охоплює тільки тіло – дживатмою. Ми всі протягом багатьох інкарнацій спустилися з Всевишнього. Наша корінна природа – мати Земля, а батько – Всевишній Бог. Наука називає Його ядром – Вищою Свідомістю. Ми прийшли сюди, у свою кінцеву форму, з сушупті.

Такий підсумок можна назвати переміною, трансформацією чи розділенням. Той, хто залишає свою природу і, розпізнаючи, приймає природу чогось іншого, в результаті стає двома відразу.

Одна частина повертається до колишнього стану. Тобто коли молоко змішується з молоком, ця частина залишається незачепленою.

Друга частина – навпаки не урівноважена. Бачачи її, можна здогадатися, який стан вона породжує. Не проявлена корінна природа (джерела) – результат рівноваги трьох якостей.

Перебуваючи в самадхі, нам необхідно повернутися до початкової природи. Це означає: поступово переживаючи кожну складову матерії, відокремити її та просуватися до джерела, де ріка життя з’єднується з атрибутами – це називається «самадхі». Для цього необхідно великий ашрам тіла, досконале мистецтво природи, привести в нерухомий стан, інертність.

Для чого слід більше розуміти, що це життя подорожує довгим шляхом еволюції свідомості, переживає експансію за експансією, результат за результатом. Але шлях життя самадхі обумовлений одночасно скороченням та розширенням, і приведенням в початкову рівновагу. У стані скорочення слід просуватися до своєї суті. В стані розширення слід повертатися до самадхі. Подорож закінчиться тоді, коли ми всі повернемося додому. Тому у внутрішній подорожі спочатку потрібно пробратися від фізичного тіла до тонкого, а від тонкого – до астрального.

Тоді чітта зустрінеться з природою джерела. Махататтва, велика субстанція, звільниться від всякої діяльності і побажає світла знання. Таким чином, щоб отримати такого роду самадхі вам необхідно розуміти більше.

Кожного дня ми спостерігаємо, як на деревах та кущах з'являються бруньки, розпускаються квіти та дозрівають плоди. Кожна насінина народжується, росте, стає деревом та приносить ще насіння – і тоді тільки цей процес закінчується. Всі знають, що за всім стоїть пряма дія Сонця. Насіння дозріває завдяки вогню Землі, а він не що інше, як форма жару Сонця. Народжуються та ростуть різні лікарські трави та плодові дерева – так безпечно зберігаються всі наші життя. В кожному процесі життя траплятися єдність інертності та свідомості (матерії та духу). Всі ігри ведуться цими двома головними субстанціями. Одна з них тут на Землі відома під багатьма іменами, їй поклоняються. Крім духу та матерії немає нічого іншого. Обидва відомі як те, що не має ні кінця, ні початку. Це свідомість та інертність.

І такий же склад нашого тіла: воно матеріальне і всередині господарює дух. Але у свідомості Творця інертне тіло виглядає такою ж свідомістю. Це неможливо осягнути ніякою наукою світу. Це настільки тонко, що людська наука не в стані сюди проникнути; тому люди намагаються здогадатися про це, чи вивчити за допомогою Вед – перших слів світу. Це неможливо помацати руками, але можна відчути в самадхі.

Самадхі може досягнути тої свідомості тільки тому, що воно рухається через потік, вибудуваний інертними елементами. Існує двадцять чотири елементи матерії. Всі вони доступні і на шляху розширення і на шляху стиснення. Це партнери. Наша кінцева ціль – Параматма, яка перебуває в наших тіла як атма у проявленому та не проявленому вигляді – в залежності від того, контактує вона з матерією чи ні.

Щоб пізнати душу, потрібно спочатку пізнати всі двадцять чотири складові інертності та з їхньою допомогою ми повинні досягнути цілі. Не пізнавши їх, не зустрівшись з ними віч-на-віч, буде складно досягнути цілі. Існує вісім якостей, шістнадцять початкових результуючих і всього одна душа, яку ми також називаємо «пуруша».

Перша з восьми якостей народжується у процесі творіння, вона представляє природу джерела. Вона не є ні чиїмось викривленням, ні комбінацією інших. Вона – причина всього, а не результат, тому ніким не створена. Решта сім – це Махататтва, ахамкара і п’ять танматр. Вони одночасно і натуральне теперішнє і є викривленням теперішнього. Вони створені і будуть брати участь в подальшому творінні. Іншими словами вони настільки природні, наскільки ж штучні. Махататтва – це чітта – це результат викривлення (перетворення) першої кореневої якості. Вона ж є невіддільною властивістю ахамкари. Чітта – причина народження ахамкари. Так з джерела з'являється чітта та ахамкара.

Ось так з Махататтви народилася сама ахамкара (відчуття «я») і дала життя п’яти танматрам та одинадцятьом органам. Так вона має подвійну природу (грає дві ролі). Оскільки ахамкара була створена з Махататтви, вона є ніби викривленням Махататтви. Коли з ахамкари народжується п’ять танматр та одинадцять органів, вона сама стає якістю над ними. П’ять танматр також мають подвійну природу – це одночасно й викривлена ахамкара та відчуття (попередник, матерія) п’яти грубих елементів.

З шістнадцяти п’ять похідних є грубими елементами, решта одинадцять – це органи. Це відбувається не за час чийогось життя. Це не Пракриті, але грубий світ вибудований саме з цих п’яти елементів.

Пуруша не є ні якістю, ні похідною. Вона не є результатом переміщення чогось іншого: це з неї все створюється. Це означає, що створення починається з джерела. З Його природи народжується Махататтва, з Махататтви – ахамкара, з ахамкари – шістнадцять похідних, з яких з'являються п’ять танматр і п’ять грубих елементів. Не забувайте, що всі перераховані вісім властивостей та шістнадцять похідних знаходяться під впливом трьох якостей: саттви, раджасу та тамасу.

Ці три якості не належать якійсь матерії. Вони самі себе виражають і є своєю ж першопричиною. В результаті їхнього змішання та переміщення відбувається троякий процес творіння: створення, підтримання та руйнування. Рівність трьох згаданих якостей – це Пракриті. Творіння виходить з Пракриті. Як правило, ці три якості пригнічують одна одну. Коли переважає саттва, раджас та тамас подавлені, тоді царює блаженство та світло. Коли ж домінує раджас, пригнічуючи саттву та тамас, він породжує нещастя та різні сумні стани. Під час переважання тамасу над рештою, з'являється лінь, прив’язаність та бажання мирських насолод. Таким чином вони завжди працюють так, що одна якість покриває собою решту дві.

Саттва покриває собою раджас та тамас і поширює світло, і це світло своєю чергою благотворно впливає на раджас та тамас. Точно так раджас та тамас, покриваючи собою саттву, благотворно впливають на неї. Ці три якості, діючи один на одного, активують таким чином статичну матерію. Діюча субстанція перетворюється в субстанцію, яка випромінює світло. Подібно тому тамас впливає на раджас та навпаки. Так, будь-яка з трьох якостей завжди знаходиться в парі з іншою, і вони залишаються невідокремленими один від одного. Всі три дружні по відношенню одна до одної і кожна з них головує у своїй сфері.

Раджас дружить з саттвою, а тамас дружній до саттви та раджасу та навпаки. За своєю природою саттва наповнена світлом та випромінює світло. Раджас – це збудник, він орієнтований на дію. Тамас – це земля, яка зупиняє всяку дію. Через легкість та світність саттви будь-яка чеснота наповнена світлом.

Будучи легким за своєю природою, вогонь піднімається вгору. Коли переважає саттва, то органи швидко виконують свою роботу. Завдяки наявності саттви вогонь світить та пече. Розум та решта органів здатні впливати також завдяки переважанню саттви.

Саттва та тамас за своєю природою неактивні – в них живе інертність, і тому самі виконувати свою роботу не здатні. Ось чому і потрібен раджас: орієнтований на дію, він стимулює саттву та тамас, змушуючи їх виконувати свою роботу. Коли у вашому тілі переважає раджас, то зростає активність та збудження. А коли тілом володіє тамас, ви всі відчуваєте лінь, втому та небажання щось робити. Будучи землею, тамас зупиняє раджас; своєю чергою активний раджас дозволяє проявитися саттві.

В будь-якій матерії Землі присутні всі три елементи, тому будь-який предмет здатен дарувати радість, печаль та прив’язаність. Іншими словами, в кожній речі завжди відбуваються три типи хімічних реакцій, від чого народжуються насолода, біль та прив’язаності. Такі гуни саттви, раджасу та тамасу. Відчуття легкості, насолоди, підвищена витривалість, задоволення, творчість – все це ознаки та результати саттви.

Печаль, непостійність, сумніви, прив’язаності, бажання спати, відчуття важкості та лінь – це кінцеві результати раджасу та тамасу, якості яких пов’язані з інертною субстанцією. Їхня наявність ніколи не залишається без результату.

Сенс нашого обговорення в тому, що коли ми пробудимо енергію Кундаліні та відправимося вперед за межі четвертого тіла – тоді ми зустрінемося з тілом душі. Під час такої зустрічі Махататтва, також відома як чітта і, яка є першою похідною пракриті, покаже нам шлях свободи. Це і є самадхі, тому, щоб туди дістатися, нам слід пробудити відповідну силу.

Світ розуму поширюється аж до п’ятого тіла. Можна сказати, що перші чотири тіла психічні, вони вирощені ахамкарою. Але це теж стан самадхі, бо в ньому теж присутні вівека, вічара, праджняна, асміта та ананда (усвідомлення, мислення, знання, свідчення себе та блаженство). Садхана отримує дивовижний світ повної досконалості.

Після цього відбувається жертвопринесення всім якостям чітти, і подорож до джерел продовжується. Цей рух до Брахмана, до тіла Бога: такий вигляд самадхі, в якому нічого не відбувається. Вам прийдеться переміщуватися за межами відсутності інертності та свідомості. Ось чому необідно знати послідовність процесу творіння.

Ви насолоджуєтеся благами світу, виконаними всеможливими якостями. В цьому є накопичення та віддача. Подібно тому як з молока виходить сметана, а зі сметани – масло, процеси світу також мають свої результати. Ви досліджуєте їх науково. Але для того, щоб на цьому шляху просунутися, тамас повинен залишатися на своєму місці, тобто слід привнести стан рівноваги. Тоді дослідження відкриє шлях до джерел пракриті, до не проявленого, а також до джерел інертної субстанції.

Все це можливо завдяки самадхі. Спочатку відбувається хвилювання, з яким в кінці зустрічаються всі атрибути Махататтви: ця зустріч причина тонкого світу. Коли ми входимо в стан самадхі, можливо одночасно рівновага та не врівноваження (хвилювання). Самадхі трапляється під час глибокої медитації. Для того, щоб зануритися в глибоку медитацію, спочатку розум повинен оволодіти знанням. Освіта необхідна, щоб потім зуміти зупинити розум. І ось для цього вам прийдеться стати йогом. Вам потрібно зі свого розуму та тіла зробити йога.

Увесь світ переживає сушупті (глибокий сон). Людина бачить та насолоджується світом в джаграті (неспанні). Вона спить та бачить сни у свапні. Потім людина занурюється у глибокий сон, і в якийсь момент провалюється (виявляється) в сушупті. Але тих, хто пережив цей стан свідомо, дуже мало. Сушупті трапляється дуже легко, як тільки хтось до нього наближається. Після такого відпочинку людину відразу покидає лінь, нудьга та виснаження, – вона стає свідомою, і ось в той момент вона може увійти в самадхі. Самадхі може трапитися з кожним, бо це базовий стан чітти та досить природний.

В сушупті ви зливаєтеся з Брахманом; в сушупті знаходиться форма Брахмана. Тому, всякий раз, коли хтось повертається з сушупті, він виглядає набагато щасливішим,  задоволеним та більш свідомим.

Кожен проходить через це щоденно, але ніхто не пам’ятає. Так відбувається через те, що знання та космічна свідомість залишаються сплячими. Сушупті – це глибокий сон. Невдача відбувається через наявність тамасу. Дія тамасу зупиняється раджасом, такими його речами, як печаль, біль та прив’язаність. Тому джива повертається, але вона повна радості, бо побувала в сушупті.

Можна подумати: «Якщо кожна людина щоночі зустрічається з Богом та забуває Його після пробудження, то чому вона не здатна на самадхі?» Це дійсно так, і насправді можливо: в самадхі людина зустрічається з Богом.

Йога – річ практична. Вона підходить всім, незалежно від касти, віросповідання та інших відмінностей. Йога – наука внутрішнього світу. Але це не така наука, яка змінює щось всередині, а потім дивиться, що змінилося ззовні. Ні, йога – це наука пошуку своєї внутрішньої суті. З переживанням, зануренням у внутрішні складові, отримується повне знання. Це практичний рух до джерела. Йога – це наука про те, як з грубого перейти в тонке, тобто із зовнішнього світу увійти у внутрішній.

Ворушачи своїми  чітта-врітті, ви подорожуєте на грубому плані – це зовнішнє. Йога – наука про те, як розвинути внутрішні шляхи.

В йозі є гармонія – вона приносить плоди. Йога з’єднує елементи, зводить воєдино різні субстанції, змушує зустрітися їхні якості. Через це переміни відбуваються і ззовні також, але це вже наука про творіння.

Йога – це сходинки та платформа для творчості. Проявляючи себе ззовні, йога стає наукою творіння. Відображаючи саму себе, чітта стає пракриті. Це схоже на дію Сонця: його проміння наділяє свідомістю безжиттєву Землю. Подібним же чином атма наділяє свідомістю чітту. Для плодючості Землі потрібне світло Сонця. Так і Махататтві чітті потрібна йога, яка відображає атму.

Поки якості буття не зустрінуться, формуючи йогу, – доти не можуть проявитися ніякі похідні. Це означає, що йога – це велика наука Істини, можна назвати її природною наукою. Під час розділення йога приймає форму дії. А в стані гармонії та рівноваги йога діє як наука. Йога існує у своїй власній природній манері, які б при цьому не відбувалися процеси: хімічні, фізичні чи атомні.

Сутність йоги – дія. Вона є компаньйон раджасу. Світ рухається зовні, до грубої форми, завдяки єству ахамкари, яка своєю чергою є відображенням атми та чітті. Танматра, здійснюючи йогу з ахамкарою, тамасом та елементами органів, рухається назовні, утворюючи тонкі та грубі елементи, а також творячи органи дії та сприйняття.

Чим більше елементи рухаються назовні, тим сильніше обростають раджасом та тамасом. Альтернативно, чим більше вони рухаються всередину, тим менше в них стає раджасу та тамасу, і тим більше проявляється саттва. І в тому і в іншому процесі присутня йога. Інколи як йога, інколи як очищення, а інколи як жертва.

Йога – це жертвопринесення, йога – це очищення, йога – це і є саме життя. Життя – це яджня, вона й елемент, і результат (і індивідуальність) первинної Пракриті.

Поспостерігайте за тим, як працюють ваші органи – що вони роблять.

У природи своя індивідуальність. В ній можливе все та відбувається все. Ви помічаєте тільки те, що вона природня. Тому я кажу вам, що йога – це наука природи, хоча людина думає, що его. Їжа, сон, сміх, плач, прийняття, віддача, рух, ходьба, сидіння, ріст, біг і багато іншого – все це є йога. Йога концентрації та уваги (надання значимості), йога природних відносин між тілом і світом.

Процес творіння – це йога. Любов – це йога, і вона трапляється. Насолода – це йога, і воно стається. Без йоги чоловік та дружина не зможуть дати життя дитині. Птахи, тварини і всі істоти дають потомство завдяки йозі. За всяким народженням завжди стоїть йога любові та сексу.

І все це – жертвопринесення. Така йога посадки насіння. Це не людська наука, це – явище природи. Я усвідомив все це, проникаючи у мудрість під час самадхі. Природна йога не обмежена позами та контролем дихання. Яджня – це йога, яджня – це ось це сьогоднішнє життя, в якому є місце творінню та руйнуванню, а смерть трапляється кожного моменту.

Медитація – це праця, плодом якої є природна дхарма (віра). Дхарма якостей – бути легкими та невагомими. Релігія (дхарма) води – текти, а вогню – горіти. Також дхарма йоги – це створення та руйнування.

Йога – це не чийсь винахід. Йога – це саме життя, таке, як воно є, як природне явище. Релігія життя природна. Йога – це не регалія людини, йога – це релігія природи. Хіба є взагалі в житті щось: якийсь процес чи дія, яку можна здійснити без йоги? Все життя наповнене жертовністю. Пропозиція, жертва відбувається автоматично, адже всі форми дій – це йога. Все ваше життя, починаючи зранку та закінчуючи увечері, а також з вечора і до ранку є йога.

Йога – це те, завдяки йому ми можемо бути та жити. Будучи раджасичною за природою, йога активна. Вона породжує рух. Вона спонукає нерухоме проявити свою активність всередині та ззовні. Йога – наука штовхань і струшування. Наука про розділення та змішування.

Йога – це дія (крія). В ній присутній тапас, свадхья та Ішвара пранідхана (аскеза, самозбагнення та посвята життя Всевишньому). Ріши йоги виділили в ній три складових: джняна, упасана та карма (мудрість, молитва та безкорисна дія), у кожного з них – свій напрямок.

Все пізнається на практиці. Ви знаєте, що у створені світу чи тіла важливе місце займають три види матерії: груба, тонка та астральна. Зливаючись одна з одною, вони дають народження світу. Природні явища чи наукові закони працюють завдяки ним. Просте знання  про світ чи про його фізичну матерію – це не зовсім адекватні знання, інакше кажучи, яким би речам не навчила вас наука, чи які б інструменти не запропонувала, всі вони носять поверхнево прикладний характер, не будучи джняна-йогою.

За видимими речами цього світу приховуються дещо інші. Крім сучасної науки та людського знання, існує деяка інша мудрість, не володіючи якою люди, які залишаються під владою бажань, ведуть життя страждань та недовіри.

Осягнення безякісної чистої Вищої Духовної Субстанції за межами манасу, ахамкари, чітти, органів відчуттів та дій, тіла та всього світу – тої, яка складається з грубого, тонкого та астрального тіл, – тої, яка за межами аннамаї, пранамаї, маномаї, віджнянамаї та анандамаї кош – ось, що називається джняна-йогою чи йогою мудрості. У процесі осягнення джняни, оволодіваючи її принципами, приходиться виконувати крії у всіх тілах. Джняна-йога – це значить, мати повне знання про все без будь-яких сумнівів чи переживань, і щоб такою джняна-йогою оволодіти необхідна упасана-йога. Закріплятися, стояти, спиратися на якусь субстанцію, суть, матерію чи річ – це упасана-йога. Елементи чітти багатомірні. Вони утворюють дуже великі скупчення. Процес об'єднання всіх врітті чітти чи навпаки, стирання їх звідусіль і залишення однієї єдиної – це упасана-йога. Досконалість в упасані приносить всеможливі блага, радості та зручності, але упасана заради них не є йогою.

Якщо ви йдете таким шляхом, то упасану слід звести до йоги, а себе потрібно переналаштувати так, щоб кінцевою ціллю була Махататтва та атма вічара (усвідомлення суті). Це можливо в будь-якому місці, тільки потрібно ціль вибрати вірну.

Ви знаєте, що вода є скрізь. Під землею її набагато більше, але щоб до неї дібратися потрібно викопати колодязь чи пробурити скважину. Ось точно таку ж скважину потрібно пробурити всередині себе. Слід здійснити деякі зусилля, щоб відправитися у внутрішній шлях. В них вашим провідником та помічником стане чітта, і це повинна бути гостро заточена чітта.

Спочатку зробіть своєю ціллю чітту, а потім коли досягнете успіху, постарайтеся відправитися до вищої цілі – ось це і буде називатися упасана-йогою. Рух в бік самадхі називається «сампраджняна-йогою», тобто тою, що дарує сампраджнята-самадхі. В той момент ви піднімаєтеся над будь-якими ріддхами та сіддхами, а всі ваші врітті заспокоюються. Так будете перебувати у вищій, чистій та священній формі – це називається джняна-йогою. Інша назва «асампраджняна-йога» чи асампраджнята самадхі. Це пік мудрості. Ось так у храмоподібному тілі досягається перша ціль і починається подорож у внутрішній світ. В цьому тілі існують точки (центри) для посилення п’яти відчуттів. Кінчик носа пов'язаний з запахом. Середній відділ язика – з дотиком, а задній – зі звуком. Ці центри так влаштовані, що, даючи вірне відчуття (відчування) грубого, тонкого та астрального тіл, вони можуть прокласти вам дорогу до атми. А коли досягнете своєї суті, то дістатися до чистої форми Вищої Душі буде не складно.

Ці центри легко розпізнати у фізичному тілі, а воно має прямий зв'язок з тонким, на якостях якого засноване. П’ять відчуттів, про які я говорив, мають фізичну природу, а отже, наділені якостями. Вічара (мислення) має тонку природу. З центрів запаху, смаку, форми, дотику та звуку найвідчутніші два: форми та звуку, – і саме вони найбільше задіюються у процесі ознайомлення з чимось новим. Так відбувається, бо очі легко бачать форму, а вуха чують звук. Ці два органи відчуттів мають активну, безпосередню природу. Звуки та форми своїм впливом самі захоплюють людину за межі світу. Тому вони також є практичними інструментами.

Після пробудження Кундаліні ви ступаєте на найважливіший шлях. На ньому зустрічаються декілька енергетичних центрів, які називаються чакрами – вони розміщені всередині сушумни. Ці сяючі центри ще тонші, чим описані вище. Ми знаємо їх під іменами: муладхара, свадхістхана, маніпура, анахата, вішуддха, аджня та сахасрара. Сушумна починається в районі ануса і проходить всередині хребетного стовпу вгору до району головного мозку. Зі всіх наді вона найголовніша, в ній домінує саттва. Вона наповнена світлом і наймогутніша. Це місце перебування (зосередження) тонкого життя і всеможливих сил та енергій.

Активність фізичного тіла обертається навколо життя тонкого світу. Сушумна – це велика ріка (маханаді). Вона є центральною серед всіх наді грубого та тонкого тіл, в ній розміщено багато тонких енергетичних центрів,  до яких сходяться інші тонкі наді.

Існує сім чакр, які ми інакше називаємо квітками лотосу. З них найважливіші чотири: маніпура, анахата, аджня та сахасрара. Яка найкорисніша для медитації і для кого – про це я розповім пізніше.

Ви напевно бачили, як копають колодязі в землі. Якщо копати вглибину, то будуть зустрічатися різні породи землі, а серед них чудесні копалини. З глибин земної поверхні з'являються алмази та дорогоцінне каміння. Точно так само, якщо ви будете занурюватися у глибини медитації, то багато там виявите. Під час глибокої медитації усвідомлюються грубі елементи, тонкі елементи, ахамкара та сяюча чітта – всі вони нижче, чим три гуни, і переживаються у стані самадхі. Грубий світ, речовина, яка складається з грубих елементів, предстане перед вами під час стану «вітарканугата сампраджнята самадхі» (вибіркова надсвідомість з грубим усвідомленням). Тонкий світ та матерія, яка складається з тонких елементів, розгорнеться, коли ви будете знаходитися в стані «вічаранугата сампраджнята самадхі» (змістовна надсвідомість з тонким усвідомленням). В обох цих станах зберігається платформа «я є» (ахамасми). Говорять, що це через дію «ананданугата сампраджнята самадхі» (усвідомлення блаженства у надсвідомості), після якого залишається тільки «асмітанугата сампраджнята самадхі» (усвідомлення відображеного на умі початкової свідомості в надсвідомості). Ось такі унікальні скарби світу досконалості сампраджнята самадхі доступні духовному подвижнику. Але я не збираюся писати про це далі, бо це буде обговорюватися, коли ми вийдемо на шлях пробудження Кундаліні. А зараз я просто натякаю, що все це постає перед подвижником, що крокує шляхом йоги.

Коли ви бурите землю в пошуках води, то проходите через шари різної породи. В якийсь момент ви добираєтеся до шару каменів, після якого, на кінець, починається змішана з піском вода. Щоб отримати чисту воду, її можна відфільтрувати від піску, а можна пробурити глибше, і тоді ви доберетеся до чистої води без домішок. Ось точно так само вам слід йти глибше, ніж вищеописані чотири стани сампраджнята-самадхі. Тоді, відшарувавшись від поверхні чотирьох якостей, душа звільниться від дії чітти, і тільки потім відбувається те, що називають зустріччю з душею (атмавічарою).

Це область розрізнення, чи внутрішня мудрість, інакше названа рітамбхарою. Тут немає наповненого сумнівами світу. Ніякі якості тут також не діють, бо три гуни активні і впливають тільки аж до Махататтви, яку ми також називаємо чіттою, чи чіданандою. До цього стану діє тяжіння та зв’язки. На даному етапі природа та її похідні залишаються, а три гуни перебувають у рівновазі в основі пракриті. Після п’ятого тіла залишається тільки Божественна Субстанція – це восьма сходинка йоги.

Йога – не така проста наука, як про неї думають люди. Медитуючи життя за життям, виконуючи велику садхану, отримується стан самадхі. Розуміння того, як діють різні якості, і до яких це призводить результатів, доступно на першій сходинці самадхі.

Воно формується при погляді вгору з внутрішнього світу у зовнішній, і потрібно обов’язково повернутися, діючи шляхом, який є основою для грубого та тонкого. Розуміння сходить під впливом упасана-йоги. А заради упасани-йоги над всім слід рухатися шляхом дій (карма-маргою), нам слід стати карма-йогами. Для джняни-йоги слід привести в рівновагу три гуни.

Життя – це йога. Життя без йоги не може бути життям. Щоб ви не робили – все це частина йоги. Але та йога, якою ми закликаємо займатися – це шлях досягнення повного щастя в житті. Якщо ви сіли заради отримання благополуччя, честі та слави, то все це доступно в сампраджнята-самадхі. Якщо у вас не вистачає любові до Бога, тоді просто залишайтеся на цій сходинці, купаючись у хвилях моря сансари (світу). Цей світ створений заради вас: йдіть та повертайтеся. Ви, звісно, можете спробувати зробити його своєю власністю, але він не зможе відправитися вслід за вами, бо світ – тільки інструмент. Це таттва одночасно інертна та наділена свідомістю, вона росте (еволюціонує) так само як і ви. Плоди дозрівають, потім їх зривають і сіють знову. Квіти цвітуть, а потім сохнуть. Ви рухаєтеся в тому ж напрямку.

Ось чому я хочу, щоб ви були йогами. У вас повинно бути тіло йога, розум йога, свідомість йога, а також душа йога. Тоді ваше життя дозріє, принесе плоди. Якщо ваше тіло не буде здорове, то воно перестане дружити з розумом. Якщо тіло буде хворіти, а розум буде базаром бажань, то життя стане проклятим: тіло стане ношею, а розум зведе з розуму.

Я застерігаю вас від цього. Не дозволяйте своєму тілу хворіти, не перевантажуйте розум, інакше станете божевільними. Також не приймайте все надто близько до серця, інакше воно зробить вас лютим, віддаливши від любові та добра. Не насолоджуйтеся життям надто, бо ваші печінка, нирки та мозок будуть приречені через перевантаження.

Ви багато працюєте, ви карма-йоги, але ви досі не зрозуміли сенсу карма-йоги. Перетворившись в роботів, ви не відчуваєте себе мандрівниками на дорозі життя; життя, подарованого вам Богом. Потрібно зрозуміти: ваш розум та тіло наділені силами, а всередині знаходиться унікальний скарб серця. Тіло – це не той інструмент, медитуючи яким потрібно заробити купу грошей, щоб стати мільйонером, добитися значимості у суспільстві чи прославитися. У світі було так багато мільйонерів: хтось вже його покинув, а хтось тільки готується це зробити. Час став рікою життя, він всім нам колись говорить: «До побачення». Але люди не зрозуміли життя, бо в них не було на це часу. У них немає часу, щоб стати йогом. Тому всі називають себе карма-йогами. Але ми всі тут карма-йоги, і всім слід постаратися зрозуміти, заради Бога усвідомити свою ціль життя – ту, що прихована всередині кожного.

Ви люди. Всередині кожної людини таїться святий, божа людина, а ви її не знаєте. Ви не можете дізнатися, хто обдарував вас своєю присутністю, хто зробив мандрівною по життю людиною. Ви не знаєте свого Творця, – того, за чиїм образом створені і чиї якості проявляєте.

Думаєте, що ви карма-йоги. Ви пізнали зовнішній світ настільки, що ці знання стали обузою. Повністю втративши себе в якостях зовнішнього світу, ви зовсім забули пізнати самого себе всередині, тому все ще називаєте себе карма-йогами.

Сьогодні машини працюють більше людей. Так що машини теж стали карма-йогами – через те, що ви створюєте сучасний комфорт життя. На своєму прикладі машини вирощують ідею капіталізму та комунізму. Але у машин немає ні споживання, ні насолоди: це звичайна карма-йога. Ваш манас – це творіння науки та мистецтва, але ви його втратили. Якщо людина працює наче машина, не можна назвати її карма-йогом. Робота заради посади, престижу, імені та слави – це не карма-йога. Якщо ви зможете виконати кожну роботу світу без якого-небудь бажання, тоді її можна називати карма-йогою. Все, від чого потрібно позбавитися – гординя. Зробивши так, ви нічого не втратите. Будь-яка робота, виконана з допомогою вашого тіла, органів, знання та благополуччя; кожне досягнення, всяка праця та її результат – все це слід присвятити Господу. Продовжуйте трудитися на своїй роботі, але робіть це без яких-небудь прив’язаностей та бажань – і тоді вона стане карма-йогою, а того, хто виконує, будуть звати карма-йогом.

Працюйте, наче машина: у неї немає ні гордині, ні прив’язаності до діяльності, ні бажань. Машина виконує тільки свою роботу без очікування якихось результатів, бо вона інертна: її активність виходить від вас. Всі результати її праці та виторг ви забираєте собі, бо ви з вашою наукою її створили. Ось точно так само плоди всіх своїх справ слід віддавати Господу, який створив вас. Станьте хорошими акторами: правильно проговорюйте діалоги зі сцени. Хороші актори змінюють себе так, як цього потребує роль, але це не зачіпає їхню справжню особистість. Будьте такими карма-йогами. Грайте свою роль, відносячись до світу як до ігрового майданчику. Не дивлячись на те, що продовжуєте виконувати свої обов’язки та інші справи світу, станьте від всього вільними, незалежними – і тільки тоді вас можна буде назвати карма-йогами. Присвятіть плоди Богу, залиште всі прив’язаності та продовжуйте трудитися.

Йог працює над очищенням внутрішнього світу шляхом залишення прив’язаності до діяльності, гордості та жаги її плодів. Він використовує своє тіло, органи, розум та ум. Якщо бажання направлене на плоди, то життя стає даремним.

В упасана-йозі слід злити воєдино всі врітті чітти та направити їх до однієї цілі. В цей час розум буде намагатися переключитися на що завгодно, бо він вміє любити тільки зовнішні об’єкти. Така любов народжується, коли в роботі присутня пристрасть. Для того, щоб розвинути неприв'язаність до об’єктів, слід виконувати роботу без ажіотажу. Карма-йога без упасана-йоги неможлива, бо як зажди необхідний елемент безпристрасності, а стан безпристрасності досягається тільки завдяки медитації. Ця якість зріє разом з глибиною дхьяни. Дхьяна – це частина упасана-йоги. Таким чином приходить розуміння, що для досконалості в карма-йозі потрібна упасана-йога, а для того, щоб виконувати упасану-йогу карма-йога вкрай необхідна.

Це відбувається наступним чином: у світі не існує матерії, яка не утворена змішуванням гун саттви, раджасу та тамасу. Тому вкрай важливо, щоб у житті були присутні три відповідні гілки йоги: джняна, карма та упасана. У формі тамасу упасана-йога надає концентрацію чітті, і коли там у формі раджасу з'являється карма-йога, то наступною у формі саттви повинна бути джняна-йога. Час від часу на перший план виходить упасана-йога, інколи – карма-йога, а інколи – джняна-йога – це залежить від відношення якостей саттви, раджасу та тамасу.

Тіло з п’яти елементів наповнене якостями. У тіла є безпосередні відносини з чіттою та праною. Тіло з п’яти елементів пов’язане зі всім світом. Душа та тіло знаходяться кожен на своєму місці. А відносини між ними вибудовує дихання. Дихання – це міст на шляху життя. Дихання – це також міст між рухом назовні та рухом всередину. Якщо дихання говорить тілу: «Прощавай», – це гарантовано означає, що життя його покинуло. Лишивши тіло одного з його органів, життя з ним не прощається. Але без дихання у життя немає шансів.

Дихання – це джерело любові, душі та тіла. Дихання – це точка їх з'єднання. Це той центр енергії, який називається Кундаліні. У неї дві форми. Якщо енергія з цього центру тече у напрямку тіла, то вона стає йогою сексуальної енергії, а якщо тече в напрямку душі, то стає Кундаліні. Подорожуючи до тіла, вона тече вниз, а прямуючи до душі – піднімається вгору. Там де вона зупиняється, життя затамовує дихання. В цьому напрямку потрібно обернути дихання.

Без потоку дихання у світі нічого не можна зробити, без застосування дихання ввійти у самадхі також неможливо. Після свого підйому Кундаліні прямує всередину з ціллю досягнути самадхі. Самадхі – це остання точка висхідного шляху. Творіння ж світу нисхідної подорожі – це секс.

У пробудженні Кундаліні найбільше значення має прана (життєва енергія). Глибоке дихання надає негайний ефект, тому була досліджена та відкрита наука пранаями. Йоги повинні старатися зо всіх сил вправлятися в диханні. Так можна навчитися його зупиняти і знову запускати. Але робити це потрібно вкрай уважно та обережно, бо пробудження Кундаліні – це наука життя. Дихання є життя. Його зупинка – смерть. Дихання – це ріка життя, перекриття якої викликає зупинку руху в чакрах. Існує дуже багато способів як за допомогою дихальних вправ підняти Кундаліні.

Те, звідки ви прийшли в це життя, сховано всередині Кундаліні. Подумайте, де зберігалася пам'ять багатьох життів? Ким ви були раніше, якого кольору шкіри, твариною, птахом чи людиною – про все вам розкаже Кундаліні після свого пробудження. Вкладіть всі сили заради глибокої дії та роботи дихання. Якщо вам хочеться дізнатися про деякі деталі інших життів, то потрібно пробудити Кундаліні.

Я вже говорив, що область дії четвертого тіла – це  психіка чи тіло розуму. Ви вже отримали тіло, яке здатне на дії (крії). Дихання пов’язане з роботою органів. Розум скріплений з думками, бажаннями, він ними гіпнотизується. Як застосовувати своє дихання – цьому ви повинні навчитися у свого гуру, бо під час практики пранаями змінюється ваша особистість, і в кінці ви зустрінетеся з самим собою – тим, хто ви є насправді.

Дихання дуже глибоко впливає на життя людини. Дихання робить особистість сильною чи слабкою. Застосування дихання – це особлива наука пранаями. Люди, які принесли цю науку, приховали її суть, тому все, що записано – це тільки підготовка. Багато крій передають особисто, а найголовніші та найважливіші моменти вчення зберігаються у пам'яті. Самовіддана праця пробудження Кундаліні – це віддана робота Шакті (енергії), а ціль шакті – створити натяг (напругу). Якщо в якийсь момент потрібно пробудити шакті, то необхідно створити напругу – тоді пробудження Кундаліні стане його завершенням.

Без напруги енергія не генерується. Кожен центр в потоці життя потрібно провести в стані напруги. Напругу потрібно створити в кожному грубому та тонкому тілах людини. Пробудження Кундаліні – задача не з простих. Сучасні вчені зіштовхують атоми один з одним, поміщуючи їх в поле напруги. При цьому заряд надається обом частинкам – від цього атомний ефект стає таким потужним. Зараз же ми говоримо про Кундаліні, а її природа набагато глибша. Щоб її досягнути на шляху життя прийдеться зірвати тисячі покривал, під кожним з яких виявляться сховані таємниці, більшість з яких – дуже особисті.

Є речі, про які можна розповісти дуже просто, але для більшості інших речей потрібен особливий момент (свій час). Ви всі садхаки. У вас у кожного своя особистість. Необхідно знати, в якій площині, на якому кроці розвитку і в якому тілі ви зараз перебуваєте. Кожен вибрав собі відповідний шлях: хтось шукає, копаючись у знаннях, хтось за допомогою асан, а хтось через карма-йогу. Є такі, хто займається раджа-йогою, дхьяна-йогою, джняна-йогою, санкхья-йогою,  бхакті-йогою, хатха-йогою, лайя-йогою та іншим. Поступово, з плином часу вони просуваються, і сахаджа-йога стає їхньою частиною. Ці назви з'явилися, щоб хоча б якимись словами виразити те, що відбувається.

Нехай буде який-небудь шлях. В розмові про пробудження Кундаліні вам потрібно усвідомити наступне: все, що обговорювалося вище – це грубе, а основа грубого – це тонке. Тіло також має грубу природу. Думки та дихання також грубі. Але все це сусідить – тонкою формою, яка є манаса шаріра (психічне тіло). Це тонша психічна форма світу грубих елементів. Що б ви не зробили – все впливає на тонку форму, бо вона в основі грубої. Тому, якщо хочете відправитися в невидимий, тонкий світ, прийміть притулок (живіть) в цьому грубому тілі та його елементах.

Я вже говорив про п’ять таттв та їхні основи в упасана-йозі. Зараз же тут слід чітко зрозуміти, що вам належить здійснити стрибок до найтоншого. Вам потрібно йти за напрямком до невидимої душі. Для цього спочатку потрібно проникнути в чотири тіла, очистити їх, а потім відправитися до п’ятого. У вас є всі необхідні для цього інструменти: ваші тіло та розум. Міст, який їх з’єднує – це ваші дихання та життя. Вам слід повністю підготуватися до того, що ви залишите своє тіло та розум. Вам прийдеться йти від відомості до того, чого не знаєте зовсім, і від мудрості до невідання. І коли ви пізнаєте непізнане – ось тоді це можна буде назвати зустріччю (зі своєю суттю). Але зараз, на даному етапі навіть не думайте говорити що-небудь типу: «Я усвідомив свою душу. Я став просвітленим, бо прочитав писання та прослухав про ціль йоги. Тепер я здатен проповідувати, адже я став майстром джняна-йоги.»

Для початку підготуйте себе до стрибка. Якщо ви зможете його здійснити, куди ви приземлитеся і буде душа. Це буде відчуття об'єктивної реальності, відчуття Буття. Це самадхі, і воно приносить вам самоідентифікацію з тим, хто ви є, але не з тим, як ви живете. Ви вже отримали життя, але воно як і раніше не пізнане. Це ваше буття, об’єктивна реальність. Самадхі – це стрибок і зупинка в пустоті, у великій пустоті – в тій, де закінчується рух життя. В самадхі життя не тече ні всередину, ні назовні: воно зберігає рівновагу. Для того, щоб отримати цю зупинку, точку спокою, необхідний одночасний стрибок і розуму і тіла.

Потік життя пов'язаний з диханням, через яке відбувається вся його активність. Життя – це частина дихання. Поки є дихання, є усвідомлення життя. Життя – це процес, пов'язаний нитками входу та виходу, процес окислення. Життя живе, поки є частиною дихання. Під час самадхі дихання зупиняється: воно не йде ні назовні, ні всередину.

Самадхі – це таке місце світу, спокою та відпочинку життя, де ви можете усвідомити своє буття, зустрітися зі своєю суттю, ідеєю себе. У стані самадхі не відчувається потреби у вдиху чи видиху: вони відбуваються там, де душа зустрічається з тілом. У самадхі ж все зупиняється. Диханню в нього не пройти. Навіть життя не може потрапити туди. Воно знаходиться  за межами життя та смерті; інакше кажучи, в ньому немає ні життя, ні смерті. Вища Душа – не життя, вона просто саме Буття.

У кожного з нас є життя. Поки ми живемо, ми будемо подалі від нашого буття. Але ми всі почали свій шлях життя звідти, тому якраз нам як мандрівникам життя потрібне дихання.

При досягненні стану самадхі дихання зупиняється. Люди, ви не можете знати про зупинку дихання, бо це не якесь переживання: воно просто зупиняється. Дихання відбувається саме, і якщо ви здатні його зупинити, то це вже практика. Воно входить всередину та виходить назовні, являючи постійне переживання життя, якому потрібен кисень для тіла. Чим глибше ви будете занурюватися, тим більше будете отримувати пустоту. Це за межею смерті, а також життя.

Ваші процеси вдиху та видиху будуть продовжуватися доти, поки Кундаліні всередині не пробудиться – так відбувається, бо, подорожуючи життям, ви прив’язані до фізичного тіла. Кундаліні знаходиться у тілі розуму, яке є четвертим тілом, а також тонкою складовою життя.

Коли Кундаліні пробудиться, то ця фізична форма стане нерухомою та недієздатною. В тілі не буде необхідності: почалася ваша внутрішня подорож, так що тепер йому потрібно менша кількість повітря. Поступово дихання зупиняється саме собою: вам нічого не потрібно для цього робити. Енергія направилася всередину, і вона проникне в тіло душі. Тілу душі дихання не потрібне, бо буття не обтяжене процесами життя чи смерті.

Самадхі – це глибокий пошук об’єктивної реальності. Самадхі – це небо, самадхі – це море. І, пробуджуючи Кундаліні, нам слід зануритися в нього для подорожі в глибину. Хвилі, що здіймаються – це життя моря. Спочатку в моря не було хвиль – воно було тихе та спокійне – це стан і є справжня об’єктивна реальність моря, його суть, його буття. Спочатку на морі не було ніякої напруги, ніяких хвиль.

Разом з хвилями почалося життя. І те й інше відбулося в один момент. Хвилі здіймаються та обрушуються, і закінчуються після удару об берег. Ріст хвилі – це життя, а її закінчення – смерть. Таке життя. Море перебуває у своїй об’єктивній реальності, і ця рівновага може бути досягнена в самадхі. Заради пробудження Кундаліні мені слід повідати вам про те, як застосовувати дихання.

Кундаліні – це енергія життя, а також центр всіх енергій. Але це не душа. Якби вона була душею, тоді б не перебувала, згорнувшись калачиком в сушупті (глибокому сні). Кундаліні також не є тілом. Тіло – це фізична матерія, а для того, щоб приводити в рух фізичну матерію, потрібна енергія. Кундаліні – це центр всіх енергій. Енергія – це шакті, а шакті – це прана (життєва енергія). Прана – це не дихання, а самодостатня інертна субстанція, завдяки якій відбувається дихання та інша активність живого тіла.

Кундаліні – це шакті, тобто теж прана. Завдяки прані, яка рухається під час вдиху та видиху, створюється активність тіла. Кундаліні разом зі своєю безмірною силою перебуває в основі сушумни. Ми називаємо цю енергію живою, бо живемо самі. Прана – це енергія життя. В будь-якій живій матерії активно діє прана – тільки тому життя відчувається. Прана народжується з прани та зливається теж з праною.

В розширені цього всесвіту важливу роль грає небесний світ. Але найбільше енергії виходить з прани. Прана – це міст, рух та життя. Якби у світі не було прани, то не було б нічого. Все рухоме та нерухоме, вся природна матерія без прани стає недієздатною. Прана визначає термін життя будь-якої живої істоти. Прана – це і шлях розвитку життя і його зупинка. У цього світу теж є свій «вік», протяжність якого визначається виключно праною.

Вітер прани є причиною народження, старіння та смерті будь-якої істоти. В залежності від поведінки та діяльності людини в ній працює прана десяти різних видів, які мають свої назви: прана, апана, самана, удана, ваяна, нага, курма, крікара, девадатта та дханамджая. Всі вони природним чином виконують свою роботу.

Вітер прани змушує тіло вдихати та видихати через ніздрі та рот. Ця прана сконцентрована у верхній ділянці тіла: від серця до носу. Вся життєдіяльність верхніх органів знаходиться під керівництвом прани-вайю.

Вітер апани виводить назовні кал з анусу, сечу з сечостатевої системи, сперму з яєчок та дитину з утроби. Він також відповідальний за роботу талії, стегон, колін та іншого. Місцезнаходження апани – від пупкового центру до основи ніг. Вся життєдіяльність нижніх органів знаходиться під впливом апани-вайю.

Вітер самани перебуває в центральній частині тіла, починаючи з пупка та закінчуючи серцем. Він також несе відповідальність за перетравлення та засвоєння, розділення їжі та води. Завдяки йому харчові продукти, води та соки перетворюються в кал, сечу, сперму та інші складові.

Початкове місцезнаходження вітру вьяни – над статевими органами. Проникаючи звідти у всі наді тіла, артерії, вени та нерви, він контролює їхню діяльність. Він відповідає за рух крові по всьому тілу.

Вітер удани розміщений в шиї та направлений до голови. Завдяки удані росте тіло. Тільки за допомогою вітру удани існують відносини між індивідуальним життям та колективним, чи, інакше кажучи, завдяки йому фізичне життя з’єднується з тонким. Під час смерті тонке тіло покидає фізичне і зі всіма своїми якостями, бажаннями, самскарами та прарабдхою проникає у черево для наступного народження – все це відбувається завдяки виключно удані. Йоги, які перебувають у стані самадхі, забирають удану-вайю з собою: з його допомогою вони виходять з фізичного тіла для подорожі іншими локами.

Крім вищеописаних, діють також й інші упавайю: нага активується під час блювоти, курма задіяна при моргані та руху очей, крікара – супутник носоглотки в чханні та кашлі, девадатта активна під час сну та позіханні, дханамджайя забезпечує харчування та догляд за тілом при житті та після смерті.

Прана знаходиться в районі серця, апана – в районі анусу, самана – в районі пупка, а удана – в шиї. Вьяна поширена по всьому тілі.

Прана-вайю рухається від серця до отвору носа. Апана-вайю працює зі всім нижнім відділом тіла. Самана-вайю представлена в області пупка: вона надсилає перетравлену їжу та сік каналами до всіх органів.

Не тільки груба, але і тонка складова потребує вітру прани. Тонкі органи відчуттів та внутрішній світ теж потребує прану: без неї вони теж не можуть діяти. Повітря, вогонь, вода та земля – всі народилися з акаші. Увесь Всесвіт, включаючи зірки, планети та Сонячну систему створений за допомогою прани. В кожному атомі світу є напруга. Їхня дія ґрунтується за енергії прани. Людина, яка здатна керувати праною за своєю волею, може контролювати роботу кожного органу свого тіла. Прана-вайю та апана-вайю – це два вітри є важливими інструментами у вправах йогів. Деякі йоги спалюють прану в апані, деякі навпаки апану в прані. Є такі, хто контролює рух одночасно і прани і апани, та виконує пранаяму парайяну. Парайяна – це кумбхака (затримка), яка зупиняє життя.

Пропонування прани апані називається «пуракою» (вдихом). Відповідно, жертва апани прані – «речакою» (видихом). Вітри прани та апани течуть кожен у своєму руслі. Але береги цих двох рік можна об'єднати. Крім них існують інші шляхи руху прани в тонкому тілі. В ньому існує сімдесят дві тисячі наді, з яких чотирнадцять мають принципове значення. З цих чотирнадцяти можна виділити три головні: я розкажу про них.

Кундаліні, що всередині кожного з вас – це несвідома енергія, яка перебуває у глибокій дрімоті. Вона пробуджується садхаками та йогами. Для побудження цієї сплячої енергії існують свої інструменти, і ці інструменти – вітри прани. Кундаліні дуже легка. Вона не пам’ятає про свою силу, так само як і син вітру Хануман: поки її не пробудить прана-вайю, вона про неї не підозрює. Таким чином, для пробудження Кундаліні потрібне чисте паливо, яке містить зовнішній кисень. Та кількість, яка знаходиться всередині вас зараз – її недостатньо. Всередині вашого топлива багато вуглекислого газу, який діє на Кундаліні як снодійне, спонукаючи її залишатися у глибокому сні, сушупті.

Вуглець – це не той елемент, що живить життя. Таким чином для пробудження цієї Махамаї необхідно все більше і більше прани. Чим більше кисню буде знаходитися всередині вашого тіла, тим відповідно менша буде дистанція між потоком життя та Кундаліні. Кундаліні та життєва енергія знаходяться на значній відстані, адже вони ніби дві ріки. У вітру прани своє особливе призначення: завдяки йому функціонує все тіло зі всіма каналами. Тому спочатку потрібно наповнити тіло повітрям прани. Для того, щоб життя відчувалося яскравим, слід робити це з хорошою швидкістю. Дозвольте вітру прани знаходитися скрізь, бо прана-вайю – це ваше життя. Це остання видима ззовні (яка сприймається зовнішніми органами відчуттів) частина людського життя. Вона має фізичний характер. Прана – це не тверде тіло, це потік, її не можна утримати (помацати). Тому, якщо ви хочете змусити Кундаліні пробудитися, спіймайте такий момент, коли багата киснем, який живить життя, прана буде легкодоступна в потрібному об’ємі.

Ріши вибирали місцями духовних практик береги річок, гори та ліси Гімалаїв. Час рано-вранці, перед сходом Сонця був відмічений як найбільш значимий для вправ йоги, бо в цей час доступна велика кількість прани в найчистішій формі.

В сучасних містах повітря настільки забруднене, що навіть важко дихати. Але якщо в подібних місцях дихати киснем у вранішній час, то це буде благо для всього тіла. На сході вранішнього Сонця земна атмосфера неймовірно змінюється, бо все прокидається від сну. В такий час отримується унікальний досвід. Цей незвичний момент відмічений як найкращий час для молитов, читання, кіртанів, бхаджанів, йоги, медитації та іншого.

Медитуйте на цю енергію, і, завдяки медитації в неї проникне кисень. Чим більшою кількістю прани ви наповнитеся, чим більше попрацюєте, чим більше виконаєте – тим сильнішим буде тиск крії, тим швидше буде пробудження Кундаліні. Все перебуває в готовності з перших днів і все знаходиться всередині, але без якої-небудь дії саме воно не підніметься. Якщо в лампу життя не підлити олію кисню, то вона не засвітиться. Без неї ніяка внутрішня частина не зможе пробудитися. Але коли лампа світить, то освітлюється увесь простір. Точно так само, коли прокидається Кундаліні, також прокидаються всі органи тіла, а внутрішня суть освітлюється.

Життя повинне палити вітер прани. Життя – це гра прани-вайю. Там, де до неї є великий доступ – там більше щастя. Скрізь, де є рух, повинна бути присутня прана, і вона повинна спалюватися: у рості дерев, у світінні Сонця, Місяця, вогню. Оскільки ви наділені життям, то використовуйте більше прани, кисню: життя стане простішим, врівноваженим та щасливішим. І тоді глибоко спляча в сушупті енергія Кундаліні стане вашим другом та складе компанію.

У ваше тіло увійшло колись нове життя, ви отримали енергію – все це тільки завдяки прані.

Спочатку я теж цього не розумів. Просто мені це дуже подобалося – проводити своє дозвілля, гуляючи горами, сидячи на берегах річок, водоймі, фонтанів, на вершинах пагорбів мого села – я робив це, коли навчався у школі, коли жив в батьківському домі, навіть під час служби в ВПС. Не можу стверджувати, що займався в ті моменти медитацією, але можу точно сказати, що вона траплялася зі мною. В той час я був далекий від молитов, йоги та медитації: мені подобалося грати у футбол, бігати, карабкатися по горах та їздити на конях – все це було частиною мого життя.

Коли я прийняв санньясу, я отримав Гімалаї. От тоді й вийшло зрозуміти про енергію життя. Я став частиною Гімалаїв. Місцями моєї садхани були унікальні печери та природні водойми. Багато хто живе там без їжі, харчуючись завдяки прані. Я бачив їх та відчував унікальність їхнього життя. Коли людина живе в долині Гімалайських гір, вона стає незвичайною.

Її життя стає простішим. Всі неприродні потреби життя автоматично закінчуються. Бажання змінюють свій напрямок: все відбувається саме – не потрібно нічого робити спеціально. У місті тіло стає важким, але в печерах і на берегах гімалайських рік воно легке ніби свіже повітря. Коли я проходив через села Гімалаїв, за мною намагатися піти люди, але в них не виходило: відстань, яку я проходив за день, вони покривали за три.

Зрозумівши з часом, що і як, я можу тепер сказати, що благословення Кундаліні перебувало зі мною з самого дитинства. З дитинства вона обдаровувала мене своєю радістю. Тільки тепер я розумію, що саме ця сила давала мені величезну радість життя та впливала на формування моєї особистості. В колі своїх друзів я з дитинства користувався популярністю, і неважливо, відбувалося це на ігровому майданчику, чи на полі бою. Скрізь мені було даровано щастя, високий статус, засоби та ріки любові. Матір Кундаліні велика, і життя без неї не має сенсу.

Обов’язково пробудіть цю енергію – адже тоді пробудяться всі надприродні органи, і сила манасу буде за межами Всесвіту. Ви напевно віддані сучасній науці, вражені її дослідженнями, але людина сьогоднішнього дня повинна на хвилинку зупинитися та задуматися.

В давнину наші ріши та муні знали набагато більше сучасних вчених, просто їхня мова та модель вираження думок була інша. В той час то була містична мова, і сьогодні вчені теж відносяться до нього, як до містичного. Наука досліджує, як зрозуміти мову пуран. Та мова проявилася як образ божественної мудрості. Зустрічі з девами, деватами та аватарами в писаннях мають образний характер.

Потрібно навчитися розуміти мову пуран. То не просто історії – то особистий досвід ріши та муні. З незапам’ятних часів вони приховують в собі величезні знання і зараз вчені намагаються їх зрозуміти (розшифрувати).

Наука душі знає мову йоги. Йоги знають науку тіла, і повністю володіють наукою манасу. Наділені силою розуму люди, знищують всі перешкоди на своєму шляху, бо ніщо не може встояти перед силою психіки.

Я сам особисто користуюся нею. Отримавши доступ до екстрасенсорних органів, я зрозумів, як працюють ментальні вібрації. Сучасна наука говорить, що Земля обертається навколо Сонця, і один оборот триває триста шістдесят п’ять днів: стало зрозуміло, що таке день та ніч. Зараз вченим доступно багато інструментів. Але хіба були подібні інструменти в ті далекі дні? Однак, вчені давності теж знали  арифметику – попередницю науки. І вони своєю мовою також знали все про влаштування Всесвіту. І вони знали про внутрішнє тіло та володіли всіма неспростовними доказами (доведеними дослідами).

З найдавніших часів ріши говорили, що у Сур’ї є сім різнокольорових коней. Сучасні вчені говорять теж саме: коли сонячний промінь проходить через призму, він розділяється на сім кольорів. Яка різниця між цими твердженнями? Різниця тільки в мові та розумінні. Та мова психічного тіла, вона старша за пуранічну еру. Вона може проникати на великі глибини. Але як це пояснити простому обивателю? Які інструменти чи засоби у них були, щоб піднятися над світом та намалювати його картку.

Ця таємниця зберігається всередині людського тіла. Ментальні хвилі людини можуть проникати у Всесвіт. Ментальна сила – це величезна енергія. З її допомогою людина знає все про фізичне та тонке тіла, а також про науку створення Всесвіту. В розумі таїться дивовижна сила проникнення у внутрішню сторону. Всередині нас сховано рідкісний скарб: потрібно знайти його та використовувати. Все це – чудеса четвертого тіла людини. Просто уявіть. Припустимо, людина знає все про своє внутрішнє влаштування – наскільки тоді просто буде відшукати цей скарб?

Людина – це унікальне творіння (знахідка) Вищої Душі. Я повністю підтримую це твердження, то сам стараюся пізнати кожне дихання життя. Відокремлюючи одне від іншого, я побачив всі сім тіл. Я використав (вивчив) розум у всіх його станах. Я відкривав різні виміри цього розуму, і я бачив у своїх подорожах увесь Всесвіт.

Я відокремлено досліджував саттвічну, раджастичну та тамастичну свідомості. Об’єднавши манас з елементами простору, я літав Всесвітом. Я також окремо проробляв досліди з повітрям, вогнем, водою та землею.

Та головний інструмент всіх описаних досліджень – ось це тіло. Унікальність людського тіла потрібно пізнати обов’язково, і тільки тоді проявиться містерія життя. Поки внутрішні складові життя невідкриті, доти життя буде знаходитися в постійній дилемі, а людина – в страху ілюзії.

Страх - це бар'єр для духовного просування. Через страх багато садхаків так і не змогли здійснити стрибок і не дісталися до глибокого самадхі. Він також є причиною, чому ми не отримуємо ключ до чарівного життя. Але страх – це всього лише емоція. Коли діє страх, все тіло трясеться і намагається стиснути емоційне тіло.

Тіло бхави можна перетворити в любов. Під час страху ефірне тіло людини стискається, тоді як під час любові – розширюється. В любові є властивість поширюватися, в ній живе відчуття спасіння. Але страх – це шлях стиснення. Коли народжується страх, тоді стиснення діє на фізичне тіло: людина стає боязкою і здається, що все її тіло стало менше. Але це не так насправді: фізичне тіло не змінюється, зменшується тільки емоційне.

Але поступово воно починає діяти на фізичне, бо між фізичним, тонким та астральним тілами існує дуже тісний зв'язок. Якби його не було, то доступ до радості в житті був би закритим.

Таким чином ці три тіла повинні добре один з одним поєднуватися. Щоб це зрозуміти, нам слід бути свідомими. Поки людина не піклується про стан своїх трьох тіл, вона залишається звичайною несвідомою людиною. І в цьому головна причина, чому люди не здатні налагодити відносини між фізичним та іншими тілами.

Ви всі з допомогою своїх відчуттів і на повній усвідомленості повинні перебувати на пильній варті всіх своїх тіл. Не робіть нічого бездумно і без розуміння того, що відбувається. В наші дні життя перетворилося в буденність у всьому: в їжі, питі, сні, рості, русі, подорожі та іншому. Життя стало рутинне, це свого роду гіпноз, можна сказати, що це нестяма розуму подібно стану несвідомості чи сну.

Якщо ви не будете уважно ставитися до свого першого тіла, то усвідомлення другого тіла не буде теж. Якщо існує недбальство до ось цього фізичного тіла, то теж буде нехтування ефірного та астрального тіл, бо вони тонші. Якщо у вас немає усвідомлення стосовно видимого тіла, тоді як вона з'явиться щодо того, яке невидиме? Без спостереження та усвідомлення неможливо встановити між ними гармонійні відносини. Всяке розрізнення та гармонія створюється тільки пильністю та усвідомленням.

Під час сну вся створена рівновага руйнується. У несвідомості охолоджуються всі відносини. Ось тому вам всім з самого ранку потрібно приводити себе в гармонійний стан.

 

Йог живе або у першому тілі, або у п’ятому.

Він просто перестрибує з першого у п’яте.

Ніякого значення другому, третьому та четвертому тілам.

Досягнення п’ятого – це вихід за межі.

Можна з першого тіла дістатися до четвертого.

Але, щоб досягнути п’ятого, потрібно померти та йти.

І це та точка, де необхідна допомога гуру чи духовного наставника.

Глава 34. Пошук Істини

Субота, 19 червня 2021 19:59

Ви ж шукаєте Істину, а не безпеку. Пробудити Кундаліні життєво необхідно: інакше життя так і залишиться в кайданах. Заради пошуку Істини прийдеться зламати всі захисні бар’єри, всі системи безпеки, бо вони прив’язують вас до життя. Вибудовано багато неіснуючих насправді перешкод, при цьому тримають вони набагато сильніше, і потрапити в них дуже просто. Обман завжди легше прийняти – в ньому легко жити. Той, хто шукає простоти та безпеки, ніколи не зможе досягнути Істини, бо це довга дорога.

Лідери, міністри та воєначальники шукають легкі шляхи. Сучасні гуру та голови монастирів шукають те ж саме. Ніхто не бажає правди. Не відчуваючи себе у безпеці, вони прагнуть легкості. Вони бояться, бо ходять стежками брехні. Вони скували свої життя нечесними лозунгами, недобросовісними обов’язками та справами.

Для Істини не потрібні ніякі сприятливі умови. Вона безмежна, незалежна, збережена та не має страху. Тому ті, хто шукає безпеки, впадають у фальш. Ви, напевно, звертали увагу на садху, які стали гуру та богами, але які самі потребують захисту. Тобто після того, як стали богами, які пізнали власну душу, вони відчувають страх. Їм потрібний захист зі всіх боків. Люди, які наймають охоронців, не можуть бути шукачами Істини. Просвітленим і тим, хто чесно служить людям, не потрібна ніяка охорона.

Духовним подвижникам та відданим слід уникати безпеки. Але сьогодні такого не побачиш. Проповідники розповідають про Бхагавату: мудрість струмує подібно Ганзі; людина переказує Гіту та несе послання свободи, але сама потребує захисту, тому біля неї озброєні солдати.

Там, де немає захисту та більше незалежності, – там є своя воля та більш розвинута душа. Коли шукач наймає охорону, його границі фіксуються. Захист робить людину слабкою. До людини приходить марнославство (суєта), закінчується її незалежність. Ви напевно помічали, що служба безпеки великих владних лідерів примушує їх вести життя в’язня. Їхні можливості обмежені. Вони не можуть трудитися для народу. Вони недосяжні для простих людей. Вони ведуть життя, полишене правди.

А подивіться на цих аватарів, богів та проповідників, які одягнені в одяг божественних кольорів, вони благословляють народ на захист, але самі живуть в зоні безпеки. Хіба вони там не в тюрмі? У них немає такої свободи, щоб змішатися з рештою і пити й їсти, що хочеться. Якщо вони самі себе бояться, тоді як стали богами?

Мене завжди дивує бачити, як багато з моїх друзів в супроводі поліції проїжджають на червоне світло.

Один мій друг, який усвідомив атму, дуже популярний. Він їздить в оболонці з куленепробивного скла. Люди говорять, що він знає душу. Йому поклоняються сотні тисяч. Що ви відчуваєте, коли бачите, що людина, яка усвідомила свою душу, боїться за життя настільки, що потребує захисту? Це така нісенітниця – як її можна прийняти за істину? Як людина, яка сама потребує захисту, може дарувати її іншим?

Шлях пробудження Кундаліні подібний істині. Не потрібно ні до чого прив’язуватися, ні тримати під час руху чужу руку. Відчуття безпеки ослаблює стан розуму. Безпека – це перешкода для розвитку, для росту сили та волі.

У процесі пошуку істини не потрібен чийсь захист: потрібно тільки благословення якогось великого святого. Таке благословення не прив’язує і не сковує: в ньому зберігається повна незалежність одного від іншого (ніхто нікому нічого не повинен). Більшість релігійних подвижників стараються зв’язати себе подібним чином. Вони стараються створити узи відносин між учнем та учителем. В такому випадку між ними діє страх. Вони обидва починають думати, що не можуть залишатися відокремлено, і тому стараються бути один біля одного.

Для духовних подвижників, для патріотів своєї батьківщини, для її лідерів безпека – це сітка великих ілюзій. Садхака не отримує цілі, а у слуг народу просто не залишається часу для служіння своєму народові. Всі вони знаходяться у полоні гордої охорони. Моє послання призначене не для тих, хто займає високі пости лідерів країни, і не для тих, хто став Богом, аватаром чи садгуру, веде життя в’язнів. Мені хочеться торкнутися розумів шукачів істини – тих, для кого я розповідаю про основи отримання свободи без яких-небудь прив’язаностей на шляху. Пробудження Кундаліні перенесе вас через чотири тіла та відправить на шлях душі в п’яте.

Дорогі духовні подвижники, я хочу сказати, що якщо у вас з'являється необхідність захисту хоча б на день, отже – ви віддаляєтеся від свого шляху. Шукачам не потрібен ніякий захист: вони повинні бути незалежними. Для того, щоб розкрилася душа, щоб стати сильним та безстрашним, необхідно зруйнувати всі стіни.

Приймайте допомогу, але не заради своєї безпеки. Приймаючи допомогу, завжди йдіть своїм власним шляхом. Чому, відправляючись на пошуки істини, ви переживаєте за своє життя? Ви повинні бути готові померти за це! Якщо у вас є страх, тоді буде бажання щось утримати. Кажуть, що людина, яка тоне, чіпляється за кожну соломинку. Але вона ніяк їй не допомагає: соломинка тоне разом з людиною. Ви створюєте собі гуру, бо хочете, стискаючи його руку, відчувати себе в безпеці. Це ознака наповненого страхом розуму. Ви ж шукач! Тримайтеся подалі від бажання вибрати безпечну дорогу, та рухайтеся вперед! Задача гуру полягає не в тому, щоб тримати вас, але в тому, щоб залишити. Справжній гуру не простягає свої руки учню, якщо той старається увесь час за них триматися. Вчитель дозволить вам зазнати невдачі. Після трьох-чотирьох падінь ви навчитеся стояти на своїх ногах. Для того, щоб піднятися, необхідно спочатку впасти. Для того, щоб  відпустити руку підтримки гуру, необхідно зустрітися віч-на-віч зі страхом невдач та помилок.

Для того, щоб знайти істину, ні до чого не прив’язуйтеся! В тому числі і до свого гуру. Адже це духовна прив’язаність, і вона дуже небезпечна. З її допомогою приходить духовна залежність. Це духовна залежність в ім'я духовної незалежності. (Будьте обережні!) В Індії служителів духа набагато більше, чим в будь-якій іншій країні світу. Тому вчіться, усвідомлюйте і рухайтеся далі з тим, що зрозуміли.

Віра ні від чого не залежить: вона ніколи вас не зв’яже. Але хіба життя, яке стало життям в ім'я віри чи релігії, не стає слабким (неповноцінним)? Релігія стала використовуватися, щоб тримати людей на прив’язі, - так вона перетворилася у бізнес. Спочатку релігія була вільною від прив’язаностей – вона була провідником на шляху до Господа. Але нині релігія залишила свої аскези, медитації, подвиги та пошуки пізнання Бога; тепер вона зв’язана з людьми і стала засобом експлуатації в ім'я служіння, самскар і прарабдхи.

Раніше дхарма була божественною структурою (даром). Тепер стала людською. В ім'я людства розум в основному вчиться копіювати суспільство. Якщо трішки задуматися, то не складно зрозуміти, як грає психіка в духовному світі. Все це гра розуму, якому дали імена душі та Вищої Душі. Такі назви як доля, насолода, самскара та прарабдха, – все це майстерність розуму. Той, хто став гуру, прекрасно сам знає, що дурить суспільство, бо не здатен сам стати Буддою, Махавірою, Шанкарачар’єю, Ісусом, Нанаком, Кабіром, Туласі, Ведавьясою, Шукадевою чи кимось ще. Але їм як і раніше цього хочеться. Так що ви будьте уважними до таких ігор розуму, адже вони всліпу продовжуються з самого дитинства.

В наші дні заведено закладати відносини між вчителем та учнем. Сьогоднішній учень завтра сам стане вчителем. Учень витрачає свій час, бо чекає, поки сам стане гуру.

Ця слабкість відбувається через те, що не розвинуте четверте тіло – обитель розуму. Між вчителем та учнем не повинно бути ніяких зв'язків. Вони обидва повинні підніматися вгору та отримати любов душі. Віра – це не узи, – це запрошення любові. Релігія – це подорож своїм шляхом. Любов незалежна, нічим не скута – це вільний шлях до пізнання своєї глибинної суті.

Сьогодні релігія – це гуманізм у грубій формі, наділений почестями та освітою. Релігія тепер пов’язана з поклонінням гуру, соціальним навчанням і сатсангами. Медитація – це шлях до усвідомлення себе, але тепер вона перетворилася в медитацію на особистого гуру. Релігія сьогоднішнього дня – це нетрі всередині та фальшивий блиск ззовні. Все це – сіті. Зросла значимість відносин між учителем та учнем, батьком та сином, чоловіком і дружиною, в той час, як шлях духовності закритий.

Для того, щоб підняти Кундаліні, необхідно стати вище цих зв'язків. Це неможливо, поки ви схоплені в сильці світу. Вам слід стати одним зсередини та ззовні. Слідуючи духовним шляхом, не потрапляйте у рабство. Якщо ви хочете, щоб хтось з вас став духовним прикладом для всієї країни, тоді рвіть всі зв’язки та крокуйте вперед довгим шляхом пошуку душі. Ніде не затримуйтеся. Якщо ви зможете пробудити сплячу всередині вас Махамаю, тоді станете багатим своєю душею (собою).

Не витрачайте свій час біля подібних вчителів та проповідників. Ніхто не знає, що буде далі, тому не витрачайте свій дорогоцінний час. Не слухайте тих, хто вас зупиняє. Просто думайте про те, що те, що ви шукаєте – це явно не ще одна прив’язаність. Ви шукаєте Істину! Чому ж зупинилися біля сітей мислення? Такі люди хочуть зробити з вас рабів. Вони зупинили всі шляхи вашого розвитку. Ваш рух до усвідомлення себе та самореалізації зупинено. А тепер подумайте, яким скарбом ви самі можете бути.

Ці люди вас просто спокушають, зображаючи, що можуть дати вам все. Вони щось вам дають, але навзаєм хочуть більше. Крок за кроком, вони витягнуть з вас увесь достаток, віру, благоговіння, служіння та смирення від повного серця, але взамін нічого не дадуть. Одного разу ви самі втечете. Таке трапляється в наші дні. Ви спіймані в їхню пастку, ніби риба в тенетах. Тільки після того, як втрапите у капкан, ви зрозумієте, що вас спіймав черговий розрекламований на ринку гуру.

Досі ще є час, щоб насторожитися та вибратися з їхній сітей – ви нічого від них не отримаєте. Передача енергії, шактіпатх – це не так просто. Передавати мудрість також не просто. Досягнути самадхі – це все одно, що випити океан, як це зробив ріши Агастья, чи підняти пагорб Говардхана, як Шрі Крішна.

Мудрі люди не дають обіцянок. Вони знають Вищу Душу. Вони надають важливість вашим власним вчинкам, і ніколи не дають оманливих обіцянок, що познайомлять вас з самим собою. Це особлива подія в житті світу і вона повністю має духовну природу. Мудреці приймають все, що відбувається, як Божу милість і не оцінюють власні вчинки.

Ви ж бачите, що люди набивають собі ціну. Говорять, що вони вчені чи реалізовані, чи аватари. Вони вшановують самі себе і примушують вас проповідувати перед людьми про їхню велич. Але той, хто пізнав істину, може запитати у них: «А «я» - це хто?» Адже Бог єдиний, хто насправді все робить.

Тому, залишаючись в миру, слід грамотно мислити, вірно тлумачити та бути добре підготовленим, бо людей, які вимагають щось від інших, все більше і більше. Місця, де кричать і проповідують так звані самодіяльні гуру, дуже небезпечні. Ви можете туди ходити, але не дозволяйте їм себе залякати. Завжди пам’ятайте, що всередині вас живе спрага істини і незадоволеність, і ви ж щось шукаєте. У вас є свої власні вимоги, а шлях призначений для того, щоб щось отримати.

Все це - васани (бажання). Кричачи та даючи у своїх проповідях оманливі обіцянки, вони самі посилюють свої васани. Коли ви остаточно в них повірите, тоді вони почнуть виставляти свої вимоги.

Стан шукача істини завжди повинен бути з вами. Не бігайте за тими, хто роздає обіцянки. Слід шукати тих, хто нічого не обіцяє. Нікому нічого не говорить, нічого не вимагає, просто продовжуйте спостерігати, що відбувається, – інакше потрапите у пастку. Подумайте, що відбувається, коли ви у своєму пошуку вимагаєте та просите: адже гуру, хто сидить вище, теж шукає того, хто б міг потрапити в їхні сіті, теж думають про це і вимагають цього.

Рухайтеся до своєї цілі, а не до чиєїсь. Що б ви не робили, робіть це від серця. Спочатку станьте готовими самі. В той день, коли ви будете готові – тоді все і відбудеться. Якщо ж ви не будете готові, то потрапите у пастку. Створіть себе самі. Зробіть себе достойними, і тоді зможете отримати щастя.

Виконуйте свої обов’язки та віддавайте плоди Параматмі. Не думайте про нагороду. Якщо будете думати про завтрашній день, то зіб’єтеся зі шляху. Пробудіть свою внутрішню суть: і в той день, коли вона зійде, все трапиться само – подібно тому, як щось само відбувається всередині насіння. В той день, коли насіння стає достойним, щоб розірвати себе на шматки, – народжується розсада. Коли бутони досягають своєї готовності, розкривається квітка. (На небі) з'являється Сонце. Так, це Сонце сходить, але бутони повинні бути готовими розкритися і, ставши квіткою, показати себе. Ваша садхана поки ще не готова до такого розкриття. Але тільки не сумуйте, бо Сонце сходить кожного дня. Спочатку підготуйте квітку всередині себе, і тоді, розкрившись, вона відобразить схід Сонця.

Не забувайте, що у світі ніякий горщик ніде ніколи не пустує. Такий закон природи. Будь-яку посудину, будь-якої форми та розмірів можна помістити куди завгодно, і вона буде заповнена в момент. Ви всі і є ці горщики. Думайте так і крокуйте вперед! Все залежить від того, яким типом горщика ви будете. Спочатку вам його потрібно спустошити, але вам і належить наповнити його. Свіже повітря заповнює кімнату тільки тоді, коли з неї виходить несвіже. Як тільки ви позбавитеся брудного повітря, свіже ввірветься в момент – цього навіть чекати не потрібно. Так ось, всі плоди отримуються таким чином.

Таке ж правило і у внутрішньому світі. Якщо ви дозрієте тут, то дозрівання почнеться там. Проблема тут в тому, що просто люди самі не готові, але вони з самого початку про щось просять. Ці просьби оманливі, бо відповіді на них відповідні. Відкрито так багато ілюзорних магазинів психічного розуму. Чудесні прилавки готові задовольнити будь-яку вашу потребу, починаючи з проведення робіт, надання послуг, перевозок і закінчуючи будь-якими видами матеріалів та іншого. В пошуку ж істини вимоги світу залишаються прихованими.

До мене приходили тисячі людей. Деякі говорили: «Махараджа! Так важко жити. (У мене стільки неприємностей). Будь ласка,  скажіть, як я можу запобігти весіллю своєї доньки?» «Хочу побудувати будинок. Навчіть, де взяти грошей?» «Ніяк не зачати дитини, вкажіть шлях!» «Будь ласка, благословіть мене, щоб я переміг у суді!» І я не зміг нікому з них нічого дати, бо вони стукали не в ті двері.

Час від часу я влаштовую вогняні яджни (жертвопринесення). Тобто я теж уважний до потреб людей. Адже, якщо бажання будуть виконані, то люди зможуть прийти до мене (в іншій якості), інакше у своїй більшість вони підуть до когось іншого.

Був випадок в Гургаоні, де проживає одна сім'я Ядавів. В ній багато братів та сестер, а також своя ділова компанія. Батько залишив у спадок величезну власність. Я часто відвідував їхній братерський дім, де всі члени сім’ї по-особливому відносилися один до одного. Поруч мирно несла свої води Ганга, і нічого більше.

Якось мені зателефонувала донька старшого брата й сказала, що з батьком трапився нещасний випадок: він не отримав серйозних травм, тільки зламав руку. В той день я летів до Японії, тому не зміг їх відвідати. Я переслав свої благословення телефоном її дітям і матері. Через декілька місяців повернувшись в Індію, я почув від людей, що той старший брат прийняв духовну посвяту від когось, хто володів чудесними силами. Мені стало смішно, тому я сказав, що відбулася підмінна цінностей, через що він прийняв ініціацію в іншого гуру.

Але відправившись до нового вчителя заради плодів, він нахапався неприємностей на все життя. Коли згодом мені прийшло запрошення, то, відвідавши його дім, я побачив, що на стінах висять величезні фото його гуру. Навіть у спальні замість колишніх зображень Бога та божеств висіла картина з його гуру. У всьому домі висіли виключно фотографії вчителя, бо той так вимагав. Його послідовники говорили, що він втілення самого Бога.

Пошуки Істини, Вищої Душі, миру та спокою – всьому цьому прийшов кінець. Тепер там було поклоніння гуру та його фото. Кожного понеділка збиралися його послідовники та співали йому хвалу.

Все закінчилося плачевно. Приготоване ним одруження виявилося невдалим, а дитина, яка народилася, – паралізована. Сам гуру піддався нападкам фізичних недуг, від чого провів своє проблемно-печальне життя, проходячи через діаліз та готуючись покинути цей світ.

Тому я наказую вам триматися подалі від подібних гуру, яким щось від вас потрібно, а також і від сліпих учнів. Можливо, буває, вони комусь дарують спокій та роботу. Тоді останні починають кричати про це на всі чотири боки: «Будь-хто, хто прийде до вчителя, досягне успіху в житті!» «Мій син влаштувався на роботу, моя дружина вилікувалася, а я сам вийшов переможцем з судового процесу!» «Мій магазин виріс в розмірах, тому бізнес та гроші будь-кого, хто сюди прийшов, виростають!»

Як правило, подібні плоди отримує один із тисячі. Але всі туди їздять і там залишаються. Я бачив, як за постановою влади була знесена будівлю ашраму, бо її будівництво було виконано не за правилами, незаконно і без жодних прав на земельну ділянку. Хоча  гуру ніяк не зміг обґрунтувати свої права, проте його магазин продовжував ефективно працювати.

Тому, залиште обхідні шляхи та задвірки та приготуйтеся до омовіння у своїй внутрішній Трівені (трьох каналах). Це стане можливим тільки якщо ви себе підготуєте. Допоки ви будете жебракувати? Те, що уготовано вам, іншим недоступне. Якщо ви самі дозрієте, то все потрібне доступне завжди, і воно обов’язково відбудеться. А поки не дозрієте – не відбудеться. І тільки тоді, коли це дійсно трапиться, ви усвідомите, наскільки сильно були сліпі. Те, що доступно завжди і скрізь, куди не піди – ви шукали цього, жебраючи від дверей до дверей.

Один сліпець поневірявся дорогами Найніталя, просячи милостиню (щоб люди допомогли та світили на дорогу). Він бродив вдень та вночі біля ламп, у світлі Сонця, полум’я та електрики. Але через свою сліпоту не бачив ні одного з цих джерел. По чиїйсь милостині він отримав зір та зміг бачити світло Сонця, свічок та електрики. Тоді він все зрозумів, сказав: «я був настільки сліпий, що не бачив ні одного вогню в той час, як світ насправді повний вогнів. Тепер я бачу, що світло повсюди.»

З вами відбувається теж саме. Ви не бачите ні одного світла, а тільки пітьму. Коли ваша Кундаліні пробудиться, тоді зможете бачити світло скрізь. Але поки вона не підніметься до кінця, повсюди будуть продовжуватися царство розуму, скрізь буде пітьма. Тому ступайте вперед! Приймайте благословення, говоріть їм «Намаскар» та залишайтеся на своєму духовному шляху. Ні в кого нічого не просіть: інакше так і залишитеся жебраками. Жебраки не отримають істини. Якщо почнете просити, тоді черговий власник придорожнього прилавку обов’язково запросить до себе спробувати товар. Там же ви залишитеся жебраком на все життя.

Тому продовжуйте йти своїм шляхом, назустріч до своєї цілі та залишаючи всі речі там, де їм слід бути. Ви неодмінно досягнете Істини і тільки тоді зрозумієте, що її нектар струмує завжди та скрізь.

Глава 33. Коротка довідка

Понеділок, 14 червня 2021 20:16

У п’ятому тілі ніякі знання вже не потрібні. Звичайна людина навіть не в стані досягнути його. Після досягнення п’ятого тіла починається виключно ваш власний шлях. Для розвитку перших чотирьох тіл можна вчити та застосовувати знання світу. Розвинути перші чотири тіла – не така складна задача. Інформація, яка нами отримана в перших чотирьох тілах – це всього коротка довідка. Бо ніяка наука чи пізнання не можуть увійти в п’яте, де вам прийдеться піднятися над всім людством.

Якщо ви його досягнете, то всі ваші справи тут втратять свою важливість. Будучи в п’ятому тілі, ви можете робити, що хочете. П’яте тіло – це шлях звільнення. Для світу воно недосяжне. Воно, а також те, що після нього – шосте та сьоме тіла – також є вашим власним шляхом.

Кундаліні – об’єкт четвертого тіла. Це психічний процес, центр сили (енергії). Вона перебуває в колодязі нектару, і її потрібно пробудити. Пробудивши Кундаліні та вірно використавши силу чотирьох тіл, її слід відвести до витоків. Вона може допомогти чоловікові познайомитися з жінкою всередині нього. А Кундаліні жінки здатна привести її на зустріч з внутрішнім чоловіком.

Кундаліні – ось справжня причина задоволення. Кундаліні дарує досконалість силам чотирьох тіл. Пробудивши та пропустивши через сім тіл, її слід познайомити з  Васундхарою (Землею). Людина зв’язана багатьма кайданами. Вона зв’язана відносинами та ілюзією світу. Вона також зв’язана почуттями, розумом та важкими психічними вузлами. Хтось скований любов'ю, милосердям чи повагою. Коли Кундаліні пробуджується, з'являється можливість порвати всі кайдани – і вона зробить це сама.

Глава 32. Кундаліні – Махамая

Понеділок, 07 червня 2021 17:35

Не можна точно сказати, чи знали люди про Махамаю з самих витоків цивілізації.

Це могло відбутися в епоху Ману і Шатарупи в Індії чи в еру Адама та Єви. Цивілізація змінювалася багато разів, адже вона залежить від релігії і від зброї, для яких в Санскриті одна назва – «шастра». Люди, у яких жив страх, зводили все до озброєння та амуніції. З іншого боку мудрість Будди, Махавіри, Шанкари, Ісуса та решти сильно змінила людей та навколишній світ.

Сьогодні все перетворилося в політику. Сьогоднішня людина не просто добре про все обізнана: за допомогою багатьох наукоємних пристроїв стала впливати на свідомість людей.

Матеріалізм процвітає. Навіть духовність піддалася впливу науки та матеріалізму. В минулому наука та релігія теж впливали один на одного, але вони не належали політиці. Сьогодні і те і інше – інструменти в руках політиків.

В наші дні політики стали Брахманом (Творцем), – ось чому йоги, святі, махатми, священники та гуру перейшли під їхній контроль.

Закони та правила природи непорушні. Але людина вийшла з рамок природи. Світобудова існує вічно – хіба може людина повністю її охопити? Природа – це Істина. Вона знається як Сатья Пуруша, душа, Вища Душа, Ішавара, Бог, вища Свідомість. Вона не закована в кайдани науки, людських законів та порядків. Її ж називають Махататтвою, чіттою та іншими словами, і нічого не може вплинути на її життя – вона не перебуває в чиємусь тілі. З незапам’ятних часів і по цей день махататтва та чітта знаходяться у своєму первинному стані.

Творіння та руйнування траплялися вже багато разів, і все у світі завжди підпорядковано їм.

Зверніть увагу на жителів будь-якої країни, яка знаходиться під впливом релігії. Можете порівняти з іншою будь-якою країною, де релігії немає взагалі. Кожен релігійний інститут заявляє, що тільки він є провідником, здатним привести людей до Істини.

Може бути, що через постійну зміну правителів, а можливо від семи сотень років рабства цивілізація Індійської культури прийшла в занепад. Релігія цієї країни піддавалася насиллю: з неї зірвали увесь одяг. Матхи та храми – те, з чим ототожнюється релігія Санатани, – були зруйновані, а священні писання спалені. Після отримання незалежності, політики, які керували долею Індії, не змогли повернутися до коренів своєї цивілізації. Тому вони почали доїти країну заради своєї вигоди – заради вшанування себе на світовому ринку. Індія стала їхньою здобиччю. Індійці не знають хто вони, не можуть себе ідентифікувати. І поки політики продовжують доїти, країна не зможе отримати свою релігію та мову.

З іншого боку – погляньте на інші релігії – ті, що стали світовими. Так відбулося, бо вони спочатку стали релігією своєї країни, стали вище політиків. Люди світу ніколи не дозволять зав'янути своєму Християнству чи Мусульманству: в цьому погляді вони всі одностайні.

Але сьогодні Індія як і раніше шукає свою культурну незалежність, все так само просить про самовизначення. Розтаскуючи країну, лідери переслідують свої особисті цілі. Вони просто забули, що життя дуже коротке. Але релігія – це не тимчасово. Природа – це не тимчасово. Забути свою країну, мову та релігію заради того, щоб досягти швидкоплинного успіху – це звичайна гординя. Хіба для цього Індії потрібно було ці шістдесят три роки незалежності, якої так в підсумку і не відбулося. В наші дні одні люди змінюють віру, а інші прагнуть релігійної війни. Лідери країни це заперечують, хоча все прекрасно бачать самі. Сьогодні країна занурена у кризу, і політки несуть повну за це відповідальність. Вони сприйняли незалежність, як щось те, що їм належить, через що зв’язали країну рабством, замість того, щоб дарувати справжню незалежність.

З плином часу все в підсумку стане його здобиччю. Не дивлячись на те, що вони зловживають сьогодні своєю владою, вони також відправляться туди ж, куди і всі. Через їхні дії на карту поставлена релігія та незалежність всієї країни.

Підростаюче покоління політичних діячів, філософів та вчених Індії зобов’язане пробудитися, їм слід усвідомити своє коріння, свою власну цивілізацію, культуру та мову, вони повинні зрозуміти, що є частиною цього. Релігія повинна берегти країну настільки сильно, що ніякий Джихад не народиться. І ніяке братовбивство тоді не буде її ослаблювати.

Як я вже казав, все людство, незалежно від статі та нації, перебуває в розгубленості через те, що відходить від Істини. Зрештою все повертається на круги свої. Ви прийдете туди, звідки був початий ваш шлях. Такий закон природи. Ви можете намагатися творити іншу історію, але вам все одно прийдеться повертатися. Не потрібно забувати, що всі ми крутимося в колесі часу.

Тому спробуйте забути на хвилину про все на світі і зробити хоч щось для себе справжнього. Світ і Всесвіт не такі маленькі, як вам здається. Ви можете стати великим промисловцем, міністром, прем’єр-міністром, президентом, чи ким завгодно, але ваша природа та тіло так і залишаться колишніми. Можливо, накрившись чужою простинею, ви і змогли забути про свою справжню віру та обов’язок, але ваша природа не змінилася.

Можете бігти куди завгодно, але коли прийде час, смерть буде близько – вона вас змінить.

Люди, подумайте на мить, чи досягнули ви спокою та щастя? Чи отримали все, що хотіли? Якщо ні, то чи хоча б досягнули своєї цілі? Ні, відповідь буде «ні» – бо ви так і не зрозуміли рух життя. Ви не співпрацювали з процесом еволюції душі. Ви самі залишили той шлях, який веде до миру, спокою та головної цілі.

Перед вами дві дороги: одна – природна, інша – штучна. Вибір за вами.

Все людство занурилося в дилему: яким життям жити. Природне життя ніяк не приваблює. В штучного ж, фальшивого світу, багато привабливих моментів, він може очаровувати. Але проблема в тому, що він не був даний нам з народження – він зовсім новий, вигаданий. І в ньому немає Істини, бо Істина завжди залишалася з природою. І в ній не було нічого такого, що спонукало розум на дурні вчинки.

Людина сьогоднішнього дня безпомічна, вона вимушена жити неприроднім життям. Куди б вона не йшла, скрізь знайде штучне. Кожна людина, чи то дитина, чи підліток з часом залишає свою природну поведінку, бо вимушена виконувати ненатуральну роботу.

Наука зробила увесь сучасний світ. Вона впливає на освіту та рух. Заради того, щоб вести незалежне життя, людина пішла далеко вперед. Але незалежне життя приносить так багато бажань, що їх неможливо втілити.

А ось птахи та тварини, кущі та дерева своєї незалежності не втрачали. Вони насолоджуються блаженством небес, бо не в стані щось сказати (заперечити), і вони нічого не втрачають. Кожен момент приносить зміни. Нерухомі об’єкти, такі як гори, зірки та решта, нічого про себе не знають: де вони знаходяться і що їм робити? Вони знаходяться в пустому космосі з самого початку. Вони не бажають ставати ні Рамакрішною, ні Буддою, ні Нанаком. Бо для того, щоб кимось стати, прийдеться щось втратити. Ви вже люди. І всі люди вже втратили те, що у них було спочатку. Кожна людина втратила свою власну природу і тепер веде неприродне життя. Таке життя – не справжнє життя. Якби це було так, тоді його пошуки давно були б вже завершені.

Люди, ви намагаєтеся стати святими чи духовними подвижниками та пробудити свою Кундаліні. Але є одне «але»: ви бажаєте отримати те, що було залишене вами раніше.

Вам було дароване життя, як на Небесах, але ви його втратили. А тепер намагаєтеся отримати його знову. Ви напевно помітили, що дерево чи гора не здатні ні від чого відрікатися. Вони стоять на своєму рідному місці. Їхня природа перебуває разом з ними. Вони нічого не втратили і не залишили. В нас інший випадок. Ви змогли все залишити, бо вмієте думати. Ви залишили свою натуральну природу, бо вона виглядає не так привабливо, як очарування штучного світу. Коли ж розум прийшов в пригніченість, то захотілося стати Нанаком, Кабіром та йогом. Вам слід змінювати життя.

Тепер вам хочеться володіти тим, що самі залишили. Натуральне щастя, унікальне життя і неймовірний досвід чекають вас на дорозі до рідного дому. Повернення в рідний дім – це як отримати благословення Небес. Коли ви йдете проти природи, ви втікаєте від самих себе. А тому ви починаєте відчувати потяг назад та хочете повернутися. Напевно кожен з вас відчував щось подібне під час чергового паломництва чи подорожі, коли ви йшли далеко від свого рідного дому: згадайте, як через декілька днів знаходячись далеко, як сильно ви починаєте сумувати за рідним домом! Ось точно такий потяг існує стосовно своєї первинної природи.

Це і є дорога додому. Коли ви відчуваєте втому та пригніченість, вам слід піти додому. Зворотна подорож починається з цієї Істини. Це і є головний потік ріки, та природна подорож людської душі. З цієї причини Будда та Махавіра залишили все. І ми, йоги, також в минулому залишили все.

Йдучи, спочатку він став Гаутамою. Будда був народжений Буддою, але йому прийшлося стати Гаутамою. І потім знову прийшлося з Гаутами перетворитися в Будду. У всіх наших випадках відбувалося приблизно подібне.

Дерева та кущі ні звідки не йшли: вони не залишили своєї натуральної природи. В цьому і полягає різниця між нерухомою матерією та людьми. Після народження, з розвитком тіла, розуму та ума кількість благодаті продовжувало зменшуватися. Ваша (природність) відійшла далеко. Тепер прийшов час залишити те, чому ви навчилися у школі, залишити все своє розумне знання, бо воно ненатуральне, а отже повинно бути відкинуте.

Поки ви це не залишите, ви не зможете ні зустрітися з собою, ні пробудити свою Кундаліні. Все тому, що ваш розум спіймав вас, ніби свого слугу, і ви знаходитеся під його впливом. Розум змушує вас працювати на його волю. Вам потрібно зрозуміти, що в цьому світі людина здатна знайти своє місце та здатна отримати розуміння.

Людина може робити вибір між добром та злом, і вона здатна зрозуміти. Людина може бути віруючою чи атеїстом. Людина здатна піти проти самої себе та досягнути повного самознищення. Вона може зруйнувати всю радість та щастя. У людини є така якість, що в один момент вона може когось любити, а в інший – його ж ненавидіти. Вона здатна друга зробити ворогом, і здатна навіть не вірити в існування Бога. Але все це неприродна поведінка.

Ось чому вам слід вернутися. Якщо ви хочете пробудити свою Кундаліні та відправитися на Небеса, то слід йти природнім шляхом. Довіра чиїсь істині – це не ваша віра. Вам слід йти разом зі своєю власною істиною. Довіра (дхарма) має таку природу, яка передбачає, що для того, щоб щось відбувалося, не потрібно нічого спеціально робити. Наприклад, річка тече, але вона не робить це спеціально, вона нічого при цьому не робить. Дерева ростуть, квіти наливаються кольором та пахнуть навколо. Всі ці речі відбуваються самі, вони нічого для цього не роблять. У них нема ні страху, ні думки, ні якої-небудь пристрасті. Вони всі природні, натуральні.

Коли ми росли в материнському череві, ми також нічого не робили. Щоб не відбувалося в ті дев'ять місяців – все було натуральним. Той період людини в дев'ять місяців – це стан самадхі, коли з одного боку відчувається, що все відбувається, а з іншого – нічого. Дитина всередині материнської утроби ніколи не відчуває такого страху, як людина. Вона там ніколи не думає, нічого не вимагає і вже точно не будує якихось планів. Всередині матері дитина самотня і вона прийшла туди зі світу порожнечі. Дитина прийшла по дорозі з невидимого світу у фізичну форму.

У природі і так все само відбувається, але ви люди, будуєте свій шлях всупереч природі. Гаутама зміг усвідомити це після довгої подорожі. Ті речі, які Гаутама отримав в житті – королівство, сім’ю, любов своєї дружини – все це було поверхневе. Всередині нього ж все було природно. Просто зверніть увагу на те, як ви спите: хіба ви стараєтеся дихати? – Ні, це відбувається саме по собі.

Вдих та видих – це природні явища і вони відбуваються самі по собі. Ви приймаєте їжу, але що ви робите потім, щоб її засвоїти? – Нічого. Всі дії відбуваються автоматично. Субстанція їжі трансформується та засвоюється організмом, відбуваються необхідні хімічні реакції, утворюється нова кров та інше – і все відбувається автоматично.

Чим би ви не займалися, все це не справжнє, поверхневе. Те, що відбувається всередині тіла – природно та вірно. Таким чином, ви думаєте, будуєте плани, день за днем щось досягаєте – від цього росте его (відчуття авторства), яке буде подавляти всю природність внутрішнього світу.

Такий ваш фізичний світ зі всіма властивими йому бажаннями, страхами та хвилюваннями, які живуть всередині вас. Для того, щоб стати таким, як Гаутама, Махавіра, Нанак, Кабір, Анасуйя, Гаргі, Міра та багато інших, необхідно зупинитися де ви є, і саме звідти почати свій рух назад. Ви повинні, пробудивши Кундаліні, вийти зі свого четвертого тіла та увійти у п’яте – тіло душі. Тільки так ви зможете стати по-справжньому незалежним від природи. Це теж ваше усвідомлення суті, розпізнання душі та самопробудження.

Ось чому я розповів вам про процес створення семи тіл. В побудові семи тіл задіяний увесь організм, включаючи пам'ять про багато народжень. Якщо в цьому процесі буде одна маленька недбалість, або на нього подіє хтось штучно, тоді еволюція людини сповільниться – вона буде довго жити без будь-яких змін. Стан логічного розуму, ума що насолоджується чи мандрівника психічним світом так і залишиться всередині такої людини.

Розрізнення за статевою ознакою існує тільки в перших чотирьох тілах. Після четвертого ж не залишається ні чоловіка, ні жінки. Самець та самка – це біологічні типи, їх можна розпізнати звичайною наукою про тіло.

Тепер слухайте, що я скажу, бо це напевно, вам не відомо.

Візьміть, наприклад, себе. Хтось з вас – чоловік, а хтось – жінка. Це всього лише визначення, але деякі визначення приходять до нас з мови науки та природи. Ідентифікацію приходиться виробляти мовою полярності: «позитиву» та «негативу», яка присутня у поведінці чоловіків та жінок, а також в потоці життєвих сил та електричних зарядів. Це життя – це і енергія, і хімічний процес. Що в житті б не відбувалося, – все є дією хімічних і фізичних процесів між позитивними та негативними зарядами.

Ви прекрасно знаєте, що ці два полюси не можуть залишатися в ізоляції один від одного. Плюс повинен перебувати з мінусом, і навпаки. І тоді тільки відбудеться життя Пуруши. Фізичне тіло Пуруши – це тіло чоловіка. Але наступне за ним – ефірне тіло, тіло бхави (емоцій) – це тіло жінки.

У жінок перше тіло, фізичне, має негативний заряд, а друге – емоційне – позитивний заряд. Чоловіче ж перше тіло природа створила з позитивним зарядом. Воно здатне нападати, застосовувати силу і старатися отримати насолоду. Але жінка ніколи не нападе, адже її насолода – це прийняття. Якщо жінка не хоче, чоловік, звісно, щось може зробити сам, але ось жінка сама без чоловічої волі не може нічого. Чоловіче тіло позитивно заряджене та рішуче, а жіноче – негативне і нерішуче. Мовою електрики негативний заряд називається резервуаром, сховищем енергії. В ньому зосереджена дуже велика енергія, але вона неактивна – це пасивна енергія.

Вона подібна силі Кундаліні, яка дуже велика, але при цьому перебуває у сплячому нерухомому стані. Точно так само в кожній жінці світу прихована сила, але вона не діє. Через це жінки у світі не можуть створити нічого для себе важливого. Дуже мало жінок винайшло щось в науці чи зробило якісь відкриття. Вони не написали великих поем і не створили відомих творів мистецтв. Причина в тому, що їхні тіла не наповнені рішучістю, а для того, щоб поглинати, шукати та відкривати, необхідна рішучість. Тому жінки перебувають у стані очікування і тільки народжують дітей.

Отже, у жінок негативне тіло, а у чоловіків – позитивне. Але там, де є негатив, завжди повинен бути позитив, інакше його там не буде, або він буде неактивний. Обидва повинні залишатися у зв’язці. З’єднанням двох утворюється чакра (завихрення). Таким чином, емоційне тіло будь-якого чоловіка – жіноче, і точно так само друге тіло будь-якої жінки – чоловіче. Ви напевно помічали, дивлячись на чоловіка з  великим мускулистим тілом, що, не дивлячись на всю фізичну міць, за ним часто ховається емоційно слабка особистість.

На довгій дистанції часу всі чоловіки зазнають поразки перед жінками, бо в жінці наступне за фізичним тілом – позитивне, тобто має чоловічу природу. Через це на довгі дистанції жінки набагато витриваліші, ніж чоловіки. Жінки можуть терпіти біль набагато довше чоловіків. Якби чоловіка попросили б народити дитину, він би просто не витерпів такого болю.  Дев'ять місяців виношувати дитину у своєму череві, піклуватися про підростаючу дитину, спати в мокрому ліжку та заспокоювати дитячий плач – таке можливо тільки для жіночої долі, але ніяк не для чоловічої. Причина в тому, що за сильною фізичною міццю чоловіка ховається його ніжне емоційне тіло. І через це жінки живуть довше чоловіків. А різницю у віці в чотири-п’ять років під час весілля намагаються підтримувати для того, щоб вберегти жінку від болю вдівства.

Рухаймося далі. Якщо ми розбираємо чоловіка, то третє його тіло – знову чоловіче. Це тонке тіло. А четверте тіло, тіло розуму – жіноче. Розділення на чоловіче та жіноче існує тільки в перших чотирьох тілах. П’яте тіло знаходиться поза статевих відмінностей: в душі немає статі. Тому коли пізнається душа, то стирається різниця між чоловічим та жіночим. Але для такого усвідомлення відчуття протилежностей залишається. Якщо так трапиться, що у шлюбі чоловіче тіло всередині жінки встановлює хороші відносини з фізичним тілом чоловіка, то сімейні відносити перетворюють в рай. А якщо чоловікові дістається така жінка, яка відповідає його внутрішній жінці, тоді одруження приречене на успіх, інакше – ні.

Якщо пробудити Кундаліні, то все стає набагато простіше. У минулому весілля відбувалися тільки при досягненні двадцяти п’яти років, а до цього всі дотримувалися цнотливості, під час якої їм давалося вчення про Кундаліні. Таким чином, до двадцяти п’яти років, у них майже завершувався розвиток перших чотирьох тіл.

Всі труднощі життєвого шляху народжуються на початковому етапі формування третього тіла, коли інтелект (розум), маючи розвинене друге тіло, хоче залишатися тим, хто насолоджується. В Європі, Америці та Японії шлюби не так успішні, бо у них сильно розвинуте тіло розуму. Надто багато роботи для логічного мислення. Функціонування третього тіла завжди заганяє у сумніви. Щоб такого не було, необхідно його розвинути в повному об’ємі (а не тільки як засіб знаходження шляхів отримання насолоди).

Глава 31. Тіло душі

Понеділок, 31 травня 2021 17:10

Отже, на шляху вашого життя з'являється п’яте тіло. Його черга настає після продовження відмітки у двадцять вісім років, а розвиток відбувається до тридцяти п’яти. Цей відрізок довжиною в сім років знаменує собою становлення справжньою людиною. Тобто людина досягає своєї повноти розвитку після цього етапу.

Але найчастіше це стає неможливим, бо навіть четверте тіло ще не повністю розвинулося. Досить небагато жителів світу просунулися далі четвертого тіла. Якщо ви пошукаєте, то здивуєтеся, дізнавшись, що серед всіх людей світу, які досягнули четвертого тіла, більшість повернулися до третього.

В нашому світі душу знають тільки як слово. Тут немає досвіду її переживання, вона як і раніше залишається лише предметом розмов. Цей стан намагалися досягнути тільки декілька людей. А ті, хто добралися до неї і потім повернулися, стали проповідниками, оповідачами про душу. Їхня дорога там і закінчилася. Їм здалося, що коли вони досягнули душі, вони отримали все. Але атма – це не головна і не єдина ціль в нашому житті. Якщо залишитися тільки біля душі, можна втратити Вищу Душу. Люди, які так зробили, не отримали Параматми. Вони не пізнали Бога і тому тепер розповідають, що немає ніякого Бога, ні Параматми, ні Брахмана.

Це як у випадку з людиною, яка зупинилася на першому тілі, коли вона заявляє, що ніякої душі немає. Просто вона закохалася в тіло і в фізичний світ. В її розумінні тіло – це все: якщо воно вмирає, то для нього все помре.

Люди тіла розуму точно такі ж. Для них душа – ніщо, а розум – все. Для них Бог – це чудеса. Їм навіть не віриться в існування атми та Параматми. А ті, хто дістався душі, теж говорять щось подібне. З їхньої точки зору душа – це все, а за її межами нічого немає, бо це вища обитель буття. П’яте тіло слідує за четвертим, на розвиток якого йде двадцять вісім років життя.

Четверте тіло найбільш значиме і в нього також є своя особлива значимість. Чим довше ви будете залишатися серед людей, у яких воно не розвинене, тим більше буде чудесним їхня думка про вас. Тобто четверте тіло більше значить. Але поки в четвертому тілі не пробудиться Кундаліні, доти ввійти в п’яте тіло дуже складно, подібні люди так і залишаються на рівні четвертого тіла. Більшість практиків нездатні пробудити Кундаліні. У четвертого тіла є багато чудесних сил та неймовірних можливостей. У нього є всі вісім сіддх, а ще воно володіє силою виявляти брехню. В ньому знаходиться область тонкого тіла, в якому відбувається увесь рух життєвої сили і вся наукова діяльність (логіка).

Енергія Кундаліні – це частина тонкого тіла. Поки вона не пробуджена, відправитися до п’ятого тіла неможливо. В наші дні більша частина садхани направлена на пробудження Кундаліні. Більшість садхаків прив’язані до йоги, інші мислять як сільські жителі, але ніщо з цього не здатне пробудити Кундаліні досконало. Всі зупиняються на чеснотах, які отримали від вправ йоги. Вправляючись в думанні, вони стають прив’язаними до психічної сили і вважають, що попереду нічого немає. Вони живуть в розумі та думають, що це і є їхній рідний дім. В такому випадку п’яте тіло, тіло душі, залишається непізнаним. Такі люди забувають, що на всяку активність тонкого тіла є своя причина, і за всіма його діями є невідана рука. Зустріч зі своєю душею можлива при пробудженні Кундаліні, при звільненні її від впливу четвертого тіла. Вся життєдіяльність тіла відбувається виключно завдяки душі. Атма прокидається, коли спить грубе та тонке тіло. Таке є астральне тіло. Воно знаходиться під впливом свідомості, ахамкара (гординя, відчуття «я») перебуває в ньому у формі насіння (зародків). Астральне тіло породжує розум. В ньому закінчуються всі дії, в ньому ж приховується его, яке ми називаємо «асміта», тобто суттю людини. Асміта – це і є карана шаріра (причинне, каузальне тіло). Під час свапни якість тамасу настільки починає переважати над раджасом, що тонке тіло вже не в стані проявляти активність, тому настає наступна стадія сну – сушупті. І в ньому присутня лише активність астрального тіла, а всі решта процеси завмирають. Будучи повністю обгорнутою тамасом, в астральному тілі відчувається потреба (в чомусь ще, крім себе), бо через пітьму тамасу там не може проявитися ніяке знання: ні внутрішнє, ні зовнішнє.

Таке наступне за четвертим тіло. Воно за межами вічари та бхави (мислення та емоцій), тобто для думок воно недосяжне. Воно за межами устоїв та обітниць (стереотипів і намірів). Таке тіло душі. Коли приходить смерть, шлях продовжується в тонкому тілі. Йому мільйони років. Перебуваючи в ньому, йоги подорожують з одного світу в інший. Багато йогів і санньясі віддають перевагу виконанню своєї садхани, живучи в тонкому тілі. Вони не хочуть користуватися фізичним, бо дії, які в ньому здійснюються в теперішньому, можуть вплинути на їхнє майбутнє, і тоді знову почнеться поневіряння у світі ілюзій.

Своїм подвижництвом в тонкому вони стверджуються в астральному, п’ятому за рахунком, тілі та отримують здатність до розрізнення. В ньому перебуває чітта, в ньому розум бачить душу. І в ньому ж знаходиться сенс самадхі. Тільки йоги, які занурилися в самадхі, можуть пересікти четверте тіло. Йогам в стані самадхі немає потреби піднімати Кундаліні. Своїм наміром вони можуть зберегти свої фізичні та тонкі тіла в сушупті, тобто в повністю несвідомому стані. Також йог, який перебуває в самадхі, силою свого наміру може підняти Кундаліні і провести її через всі чакри. Подібний досвід простягається значно далі психічного тіла. Такого йога не можуть втримати ніякі чари, чудеса і сіддхи. Після зустрічі з самим собою (Мокши), він здатен подорожувати до тіл Брахмана чи Нірвани (повного звільнення).

Маючи здатність до розрізнення, можна усвідомити різницю між атмою та чіттою (душею та свідомістю). Зрозуміти, що це чітта переживає зустріч з атмою. Не намагайтеся це уявити, адже це найчистіша форма душі (не розуму). Здатність до розрізнення є причиною створення стану сприйняття досвіду. Коли йоги залишають цей стан, то вони добираються до Параматми, яка нагадує атму, але за межами карана шаріри (астрального тіла). Такий стан самадхі йогів.

Концентрація під час такого самадхі збільшується настільки сильно і настільки сильно саттва витісняє раджас, що те, що відбувається, охоплює увесь прояв тонкого тіла. Його можливості розширюються, і воно тоді здатне об’єктивно побачити чи відобразити те, що відбувається. Все це трапляється після підняття Кундаліні, коли сіяння саттви стає явним, і вона входить в п’яте тіло, тіло атми.

Після проникнення у п’яте тіло потрібно ще сім років, щоб розвинути його повністю. Таким чином у природних умовах воно дозріває до тридцяти п’яти років життя людини. Але більшість людей не здатні його досягнути. Це обитель йогів, відданих Бога і подвижників високого рівня.

Перш ніж ми підемо далі, я хочу вам дещо сказати. Мені не хочеться зараз говорити про самадхі. Це сходинка розвитку. Це обитель та мистецтво йогів, за допомогою якого вони піднімаються вище по стежці життя. Але без досягнення самадхі звільнитися від четвертого тіла неможливе.

Джива вплетена в сіті ілюзії, вона зачарована нею. Життя – це акомпанемент до ілюзії. Духовна практика – це тільки інструмент звільнення від ілюзії. Друга складова – блаженство. Я відведу вас туди потім. Зараз же я зупиню вас тут, прямо перед тілом душі, караною шарірою. Вам всім потрібно знати декілька важливих речей, які будуть необхідні для подальшого просування.

Йога – це основа розуміння світу та творення. Щоб пізнати йогу, необхідно розуміння чітти (свідомості): знати що це таке, які у цього бувають форми, і які етапи її створення. Якщо всього цього не знати, то це буде схоже на гру на флейті перед (розлюченим) биком.

Все, що я кажу – не порожні слова. У  мене є цей досвід. І мені хочеться, щоб ви теж через нього пройшли. Це наука доведена і може бути застосована. Все це – особисті зусилля на шляху будь-якої людини. Якщо ви підете таким шляхом, то потрібно обов’язково навчитися вести життя в дисципліні, концентрації та відчутті свідка. І тоді він стане шляхом до самадхі.

Без самадхі зрозуміти це прив’язане до матерії тіло буде дуже складно. Без самадхі чітті буде важко пройти через переживання Брахмана.

Всі подвижники рано чи пізно приходять на шлях самадхі, але зараз не про це, адже це те, що трапиться потім. Я спостерігав пракриті та пурушу. Це два вектори творення. У спадному творенні основа природи залишається нерухомою, але вона дарує результат без необхідності злиття. Вона зіткана з таких трьох якостей, як світло, активність та інертність. Світло – це дія саттви, віри. Стхіті (нерухомість), чи інертність – це релігія розділення. Природа цих якостей така, що їхні похідні мають таку ж форму. Ось чому навіть їхня невеличка присутність дає відповідний результат. Іншими словами результатом саттви є сатт (істина), раджаса – раджа (сила), а тамаса – тама (пітьма).

Міркуючи подібним чином про будь-які матеріальні речі, можна зрозуміти, з якої якості вона пішла, яка природна основа в ньому закладена. Це означає, що ті гуни природи, які брали участь в її створені, так в ній і залишаються. Те, де формуються та мають результат ці якості, називається Пракриті (кореневою основою). Це не прямо, не опосередковано. Результати непроявлених якостей не обов’язково відчуваються людиною.

Другий прояв творіння – це пуруша. Пуруша необхідна для відчування і для самовираження (прояву). Відчуття – це прояв роботи якостей гун у відповідній їм формі, а самовираження – це суть власної форми пуруши. Рідко буває так, щоб буття саме проявлялося без якихось якостей. Найчистіша форма просвітленої матерії (саттвічної) завжди відмінна від інертної (тамастичної).

Його називають Ішварою (Владикою) через те, що він зв’язаний з інертною формою. У дживи є ім'я та визначення. У тамасу є свій прояв і він нескінченний. Нерухома матерія зазнає змін. Просвітлена матерія незмінна. Тамастичність – активна, водночас як саттвічність – неактивна. Всередині інертної матерії (тамасу) знаходяться всі знання, правила та систематизації.

Все це сусідить зі світлою матерією. Саттвична матерія – це причина тяги до пізнання. Її визначення в з’єднанні (в термінах) з тамастичною є всезнаючим, всюдисущим та всемогутнім. Завдяки природному знанню (стану) саттви пуруша отримує можливість сприймати результати взаємодії інших якостей. Ось приблизно так відбувається творіння всього світу.

Перша важливіша (вирішальна) похідна – це махататтва, тобто великий першоелемент. В ньому сильно переважає саттва, а раджас проявляється тільки під час дії. Тамас там дуже легкий. Простіше кажучи: саттва – це основа, а існування та стосунки на її фоні раджасу і тамасу символізує секс. Така перша вирішальна результуюча, яка називається махататтвою.

Так зароджується творіння. Це секс і завдяки йому був створений увесь світ. Це сім'я творення. Для йогів творіння настільки ж загальне, наскільки і особисте. Санкхья називає це колективним та індивідуальним умом. У Веданті ж колективний усвідомлений ум (Махататтва) називається Хіраньягарбхою, а індивідуальна чітта – це теджас. Вони є інструментами взаємодії (зустрічі) пуруши з якостями природи.

Манас, буддхі, ахамкара і чітта – це чотири різних стани, їх ще називають квадратом душі. Манас називається «розумом» за його здатність відокремлювати та розрізняти. Ахамкару називають «гординею» за егоїстичний характер. Буддхі зветься «умом», бо він здатен розуміти та приймати рішення. Чітту називають «свідомістю», бо вона наповнена пам’яттю та самскарами (звичними тенденціями).

Йоги, які зберегти звички (силою наміру), вбирають свідомість своїм умом і за допомогою йоги зливаються з умом у свідомості. Філософи Санкхьї, як правило, долають всю плутанину міркуванням ума, який дискримінує (відсікає зайве). Будучи орієнтовані на активні дії, йоги довели, що проникнення та зустріч може бути здійснена завдяки свідомості.

Чітта подібна дзеркалу, вона схожа на дзеркальну пластину. Вона здатна вловити будь-яке проявлення того, що може бути якось сприйняте. В ній знаходиться радість, горе та прив’язаність, а також плоди саттви, раджасу та тамасу. Ця супроводжувана самскарами чітта з тонким тілом переходить від одного грубого тіла в інше грубе.

Тобто, після смерті грубого тіла, завдяки тонкому тілу, чітта зі звичними тенденціями йде. Вона несе в собі прарабдху та самскари. В цей час ахамкара зберігається в чітті у вигляді зародка, а пуруша залишається простим спостерігачем.

Друга важлива складова – це ахамкара. Розділення на індивідуальне та колективне володіння відбувається тільки завдяки ахамкарі. Гординя – це друга з головних складових Махататтви і її ілюзії. Завдяки его, існують результати сприйняття.

Третя складова – це похідна ахамкари. Це одинадцять органів: п’ять представлені відчуттями (вухами, шкірою, язиком, очима та носом), п’ять – діями (руками, ногами, анусом, мовою та геніталіями), одинадцятий – це розум. Всі вони – це одинадцять основних складових того, хто сприймає розділення ахамраки та її перетворень.

Четвертою важливою результуючою сприйняття є п’ять танматр (потенціалів для п’яти елементів). Вони взаєморозділяються на танматру звука, танматру дотику, танматру образу, танматру смаку і танматру запаху. Такі всі можливі основні похідні розділення ахамкари.

П’ятою сприймаючою грубою основою результуючої є елементи землі, води, вогню, повітря та простору. Вони є грубим представленням танматри. Все це створюється завдяки поступовому спуску матерії саттви, раджасу та тамасу. Так в Ахамкарі п’ять елементів та одинадцять органів поступово перетворюються у п’ять грубих елементів, і поступово кількість раджасу та тамасу росте та починає переважати над кількістю махататтви. У п’яти грубих елементах раджасу та тамасу набагато більше, і їх можна спостерігати в тому вигляді, в якому вони є. Ми бачимо це своїми звичайними очима.

Вони завершили свою подорож до фізичного світу. Це шлях від найтоншої махататтви до грубого стану. Шлях назад до найтоншого має ім'я самадхі.

З пракриті народжується махат (велике), з махата проявляється ахамкара, з ахамкари створюється шістнадцять наступних органів: п’ять танматр, п’ять органів відчуттів, п’ять органів дії та манас. З п’яти танматр утворюються п’ять грубих елементів. Пракриті не перетворюється, вона залишається такою, яка є. Вона не створюється з чогось іншого, навпаки у неї існує здатність до створення.

Пракриті – це основа всього. Махататтва, ахамкара, п’ять танматр – ці сім елементів є самою Пракриті, це її видозмінна. Тобто вони народженні з Пракриті, є її проявами, але у них самих є здатність породжувати, тому вони також є Пракриті. П’ять грубих елементів та одинадцять органів – ці шістнадцять елементів є тільки проявом. Вони не Пракриті, бо не володіють здатністю породжувати інші таттви (елементи).

Ні Пуруша, ні Пракриті не є народженими. Пуруша необхідна для створення стану відокремлення і сприйняття. Вона однаково присутня у всіх якостях. Це одна з головних результуючих основної Пракриті та її складових. Пракриті та сім її проявів є первинними, тобто у них самих немає початку. Сім проявів – це махататтва, ахамкара та п’ять танматр.

Шістнадцять породжень – це одинадцять органів і п’ять грубих елементів. За допомогою них був вибудований увесь Всесвіт. Вони схильні до змін, хоча в потоці віків здається, що в них немає початку. Під час розчинення світу вкінці чи під час смерті вони переносять свою активність в астральне тіло і проявляються такими вже в наступному творінні чи перероджені. Такий потік і переміщення продовжується в кожному народжені і кожному творінні, і через це воно є безначальним, вічним.

Тепер зосередьтеся на найтоншому, бо це знадобиться в майбутньому. Подорож в проникаючому і сприймаючому вигляді починається з грубих елементів і йде до Махататтви. Завдяки союзу чітти з пурушею (душею), можна відчути результат дії кожної властивості (якості). Цей світ створений за допомогою властивостей. Зустріч з творінням зветься сприйняттям.

Це самадхі всередині самадхі, воно називається «сампраджнята самадхі» (досвід надсвідомості зі збереженням пізнання) ми застосовуємо його в кожній дії. Після сприйняття (гри, насолоди), тобто після зустрічі зі світом, створеним набором якостей, процес повернення в початковий стан є звільненням. Такий стан повного звільнення відомий як «асампраджнята самадхі» (надсвідомий стан без здатності сприйняття).

Самадхі в будь-якому його прояві – це дхарма чітти. Причина її непроявленості чи прихованості в тому, що вся наша поведінка (життя) протікає у формі проникнення у шістнадцять проявів грубого світу, в якому переважає тамас і раджас, а саттва витісняється.

Через це всі ваші розуми приковані до таких плодів тамасу та раджасу, як гнів, заздрість та іншим постільним інстинктам, які накрили вас з головою. У світі більше непослуху. Доля раджасу та тамасу росте від гордині собою. З'являється хвилювання, яке є ні чим іншим, як розладом балансу чітти, раджасу та тамасу. Звідси народжуються невігластво, сумніви та нерозбірливість. Така поведінка весь час перекриває тускле ледве помітне світло чесноти чітти.

У стані заціпеніння раджас стає головнокомандуючим і тоді виробляються такі якості тамасу, як сонливість, лінь та неуважність. Приходять раджасична нестабільність та непостійність. В такому розсіяному стані також намагаються прорости елементи справжніх саттвічних якостей, але вони не стійкі і змінюються на раджас.

Через це в розумі з'являється схильність приліплюватися до всякої речі, а можливість за допомогою концентрації чітти виділити з них головну залишається стриманою. Щоб виростити цю якість, слід рухатися вперед в практиці неприв’язаності (безпристрасності), тим самим пересікти тамас та раджас. Піддавшись саттві, ви отримуєте реальне знання про річ. Все це можливо тільки коли ви рухаєтеся прямо до самадхі.

Залишення усвідомлення первинної природи частинок і занурення у форму (тіло) зветься кінцевим результатом. Світ – це місце зібрання та взаємодії всіляких якостей; через це будь-яка матерія (річ) в кожен момент зазнає змін. Кінцевий результат буває двох видів. Перший називається «самья» (однаковий) – рівнозначне перетворення. Наприклад, коли молоко, навіть змінюючись, залишається молоком, це називається зміною типу самья (рівною). Другий вид трансформації – це коли молоко перетворюється у сир чи в інший його продукт. Така трансформація відрізняється за своєю природою, ніж вихідна пахта і тому таке перетворення має ім'я «вісама» (неоднаковий) чи «вірупа» (видозмінний), тобто нерівне.

Вісаму видно неозброєним поглядом і завдяки цьому можна здогадатися: якщо була вісама, то означає, мала місце і самья. Для такого перетворення вам на життєвому шляху належить пройти через практику самадхі. Спочатку зробіть зі свого розуму та тіла йога, і тоді тільки ваша внутрішня подорож почнеться. Всі прояви почнуть свій шлях, щоб зустрітися з початковою Пракриті. На цьому шляху немає омовінь, причастя та жертвопринесень. В такій подорожі всі однаково отримають самадхі: дорога шириться попереду.

Давайте знову повернемося до п’ятого тіла, тобто тіла душі, в якому чітта зустрічається сама з собою. Майже всі святі та подвижники говорять про душу, але це все – ментальні доводи. Активність розуму можна помітити (замірити). А душа – це просто слово без будь-якого значення, тому що ви люди, її не досягаєте. Поки ви цього не зробите, ваш шлях незавершений. Чи ви найбагатша людина у світі, чи найбільший філософ. Ви можете бути також великим проповідником, наділеним мудрістю чи закоханим у Бога святим, але ви не в стані отримати насолоду тої Сат-Чіт-Ананди, як не можете стати вільним від фізичних недуг.

Можна бути послідовником, відданим, хатха-йогом, прійя-йогом, раджа-йогом чи ким би то не було, але доти, поки ви не станете йогом душі, все це буде обмежено активністю четвертого тіла. Поки ви не розвинете силу свого наміру, доти ви не зможете досягнути самадхі. Поки за допомогою наміру не піднімете Кундаліні у своєму четвертому тілі, неможливо увійти в п’яте тіло душі.

Четверте тіло – це обманщик (шахрай). В ньому плетуться сіті думок, відчуттів, любові, відданості, віри та смирення. Плоди перерахованого також таяться в четвертому тілі. Ви задоволені його пропозиціями про світ і тому не в стані перетворити свою любов у море, спасіння у відданість – все це залишається прерогативою когось іншого. І це наділяє його унікальністю та авторитетом.

В такій любові та набожності присутні самовизначення та індивідуальність, але в ній немає життєвого шляху. У справжній же любові немає перешкод, а у відданості немає меж. Любов незалежна і губиться сама в собі. Любов сама все розуміє, сама дякує, сама росте (розвиває) і сама себе визначає. Любов не несе ніякої печалі, не конфліктує, не егоїстична (не шукає свого) і нікого не засуджує. Любов велика сама по собі.

Не злиться, не ненавидить, не бреше, не зв’язана тільки з внутрішньою суттю. У любові не буває компромісів. Вам усім потрібно зрозуміти сенс любові (що таке любов). Очі любові – це ваші очі, вона виходить з вас самих, а не з чиїхось очей. Зараз розповім вам одну історію, свідком якої був я сам.

Це історія про одну багату людину з Джайпура. Його дуже любила дружина, вона готова була на все заради нього. Але чоловікові вона не подобалася. Він був закоханим в тітку по її материнській лінії, витрачаючи на неї своє багатство, розум та тіло. Дружина добре про це знала, як знала і те, що тітонька любила її чоловіка тільки через багатство, і віддалася йому, обманюючи свого власного чоловіка та дітей. Своєю чергою багач віддавав тітоньці все з їхнього спільного з дружиною банківського рахунку. Як наслідок справи його почали йти погано, він захворів. І коли його кошти закінчилися, та нехороша жінка зненавиділа його. Не дивлячись на те, що стан його зіпсувався, і смерть вже підступила, він як і раніше був у неї закоханий.

Коли дружина виявила, що термін життя її чоловіка підходить до кінця, вона прийшла до нього запитати, чи залишилися у нього якісь невиконані бажання? Чоловікові було дуже соромно: він не міг промовити ні слова. Коли ж все-таки дружина наполягла на своєму, він нерішуче розповів їй про те, що хоче знову побачити ту погану жінку, яка його зрадила. Дружина настільки сильно чоловіка кохала, що вирішила виконати навіть таке останнє його бажання. І вона відвезла чоловіка в дім своєї тітки з боку матері.

Побачивши їх обох, тітка була вражена. Жінка розповіла їй, що вони прийшли виконати останнє бажання її чоловіка, якого вона так ніжно любить. Тітка відповіла: «Ти дивовижна жінка. Твій чоловік завдав тобі стільки болю, а ти продовжуєш до нього так добре відноситися!» На це жінка відповіла: «Ти вже низько опустилася в очах власного чоловіка та дітей. В обмін на багатство ви віддала все, що в тебе було. Ти впала навіть у своїх очах. Але я люблю свого чоловіка, так само як і раніше. У мене є своя сім'я, діти. І я несу істинну любов і пишаюся цим».

Пізніше чоловік видужав, але він так і не перестав ходити в дім до тієї поганої жінки, а його дружина померла, сильно кохаючи його. Чоловік теж не міг більше жити.

Ви собі можете уявити, що любов померла? В любові не існує заздрощів. Щоб пізнати таку любов, необхідно пересікти четверте тіло, зануритися в глибоку медитацію, спостерігати глибоку тишу. Любов променіє своєю власною силою. Ставши коханцем, ви тонете в любові. Любов впливає на вас.

Так відчували себе гопі зі Шрі Крішною. У них самих у серцях була любов. Тому ніхто ні на кого не ображався і не заздрив.

Любов – це найкраща прикраса. Любов завжди каже «Так», але відповідь «Ні» у неї також є, бо любов не сліпа.

Таке глибоке визначення любові. В любові немає місця хитрощам. Сенс (якість) краси полягає в любові. Ось чому я кажу, щоб ви не дозволяли душі залишатися словом на воді. У такого слова немає сенсу, воно несе тільки назву. Вам слід зустрітися з душею. Це  стане можливим тільки після того, як ви увійдете в четверте тіло і досягнете п’ятого. Четверте тіло як і раніше всіх вас тримає. Ви всі кохаєтеся, але у вашій любові є розумування, умови та бажання.

Ви займаєтеся поклонінням, але в тому поклонінні спочатку хтось присутній. Хтось сидить як гуру, шанований, бхагаван чи аватар. Ви займаєтеся йогою, медитаціями чи когось тримаєте у пам'яті, але ваші цілі вже намічені. Ви зв’язані бажанням досконалості та величі, через дію якого не можете вибратися з четвертого тіла.

Подібну прему, бхакті, йогу і дхьяну слід звільнити від чиїхось бажань. Все це повинно прийти на ваш ні від кого незалежний шлях і тоді він стане унікальним. Поки ви не звільните їх від своїх духовних зусиль, доти вони будуть вас напружувати, нести сумніви та надії, бо вони проходять шлях, щоб стати «кимось».

Зробіть любов мовчазною та дозвольте відданості виливатися з вашого серця. Нехай медитація сама стане небом. Вам слід бути уважним і стати закоханим у відданість. Будьте справжнім йогом і залиште все це, щоб йти прямо до душі. Дозвольте цьому просто трапитися і не намагайтеся контролювати. Не забирайте у них свободу, залиште їх на волі.

У любові є свої власні очі, а у медитації своя глибина. Якщо ви не потрапите в сіті четвертого тіла, тоді на шляху до душі не буде заминок. Бо первинне джерело всього цього є душа. Душа – їхній єдиний господар, у них немає своєї індивідуальності. Залиште їх серед їм подібних. Любов, поклоніння, йога, пам’ятання та медитація знають про самадхі. Все це подорож до самадхі. Не існує поклоніння особистості чи власній формі. Не існує того, хто молиться. Є тільки садхана та поклоніння. Ніхто не обмежує життя інших, як ніхто не втягує інших у своє. Самовизначення криється у премі, бхакті та дхьяні. Любов себе не втрачає (не забуває, хто вона). Відданість ніколи не зійде зі шляху. Любов, відданість, щастя та медитація не живуть в рамках індивідуальності. Їхнє самовизначення в серці. У серця своя власна мова. У серці не живуть докази чи заборони (відмови).

Ви напевно вже зрозуміли про ознаки входження у п’яте тіло. Ви добре обізнані про роботу розуму. Ви знаєте, як його зачарувати, гіпнотизувати, логічно розставляти, розуміти та перемагати. Тепер прийшов час покинути його обитель. Спробуйте критично придивитися до своєї любові, відданості, йоги та медитації. Чи не переносите ви свою любов на кого-небудь іншого? Чи не існує у вашій любові якась логіка чи заздрість?

Проаналізуйте свою відданість. Так само як і з любов'ю: чи не існує в неї якийсь кумир? Чи не зв’язали ви себе якимось з обмежень відданості?

Подібним чином перевірте свою йогу: чи не стала вона засобом насолоди тіла, засобом отримання тілесної краси, чи інструментом заробляння коштів?

І також важливо розібратися у своїй медитації. Чи не називали ви медитацією копання в пам'яті та надію?  Більшість людей спіймані та утримуються своїми спогадами. Деякі залипають на світло та говорять, що медитують. Хтось концентрує свій розум на лобі, бхракуті (міжбрів’ї), аджна-чакрі, маніпурі чи анахаті, на брахмарандхрі, на внутрішньому чи зовнішньому погляді та ще на чомусь: і вони теж говорять, що медитують.

Слід добре розібратися в тому, чим саме ви займаєтеся. Необхідно вибратися з кайданів тіла манасу. Я вже розповідав про стан розуму і про самадхі розуму. Отже, я хочу, щоб ви просувалися вперед у своїй практиці. Мені хочеться взяти вас всіх до самадхі. Це дхарма чітти. Чітта стає поза досяжності яких-небудь якостей і обертається до світу. В цей час вона насолоджується ним. Коли вона залишається зовсім без якостей і отримує свою власну форму, вона виявляє (проявляє) атму в самій собі. Так відбувається тому, що вони обидві близькі один одному. Без близькості душі у свідомості немає проявлення та активності. Чітта – головна рятівниця. З її черева вийшов увесь існуючий світ. Чим більша активність світу, тим більше у всьому проявляються якості свідомості.

У процесі спускання свідомості з астральної форми в тонку, а з тонкої в грубу зявилося дуже багато складових. Всі вони вийшли з чітти. Останнє тіло, вироблене в даному процесі – це фізичне тіло. В цьому тілі дуже сильна дія тамасу. Раджасу в ньому менше, а саттви зовсім трішки. Саттва – це поле дії, близьке до душі, без неї нічого неможливо.

Коли ви відправитеся до п’ятого тіла, вам прийдеться стати тонким. Розум – це активне тонке тіло. В ньому знаходиться центр органів відчуттів. З нього починається активність органів дій. Основа розвитку перших трьох тіл – це тонке тіло. Воно покрите трьома кошами, оболонками: пранамаєю кошею, маномаєю кошею та віджнянамаєю кошею. Вказані три оболонки об’єднані в тонкому тілі, яке слугує прихистком (джерелом) будь-якої активності фізичного тіла. Якщо одне з них йде, тіло стає некорисним. Все самовизначення розміщене в четвертому тілі, а п’яте тіло – це повна (не урізана) версія четвертого, але воно не є психічним, і воно не так заплутане (зв’язане). В ньому, на відмінну від розуму, не живуть бажання. Йому подобається його незалежна форма. Через це тіло не піклується про свої права (не пам’ятає їх). В розумі живуть думки, а в умі – рішення, але вони обидва відводять (плутають). Існує логіка та постійна суперечка про обман і про істину. Але ці два тіла поняття не мають про те, що роблять. У своїх судженнях вони спираються один на одного, тобто їхнім редактором виступає їхнє сусідство.

В чітті і манасі зібрані всі прарабдхи, всі самскари і все багатство попередніх життів. Будучи першою сходинкою творіння, все вказане несе в собі чітта. Але коли на світ з'явився манас, він зробив світ божевільним: він вислав істину так далеко, що люди світу залишилися тільки з розумом.

Сьогодні все у світі забуто. Три головних нерухомих складових і Пуруша також залишилися в минулому. Чуттєвість та самовизначення Пуруши – це необхідність будь-якої результуючої творіння. Все, що існує в Пуруші, доступне для пізнання через Пракриті. Тут про значення Пуруши можна говорити як про знання та правила, які застосовуються до існуючої системи.

Обидві існують з незапам’ятних часів. Все, що відбувається у присутності Пуруши чи в союзі з нею – все дуже давнє, воно може мати рівну чи нерівну за формою результуючу. Образ відчування та самовизначення також існує з початку часів. Намір древності (вічності) трапляється на границі часу. Часу насправді не існує, воно не ідеальне. Поняття часу вибудуване умом, щоб розуміти ланцюг подій, що відбуваються, чи були вони раніше чи пізніше, і який їхній результат.

Все, що відбувається у світі, також відбувається (відображається) в тілі. Все це – відповідальність внутрішнього світу тіла, хоча здається, що все відбувається тільки через Пурушу.

Ви ж бачите, що люди у світі не вмирають в один і той же час. Кожен вмирає та народжується у свій час – в цьому немає рівності. Є і сліпі, і глухі, і криві, і каліки. Не у всіх у світі рівні можливості. В той час, як одні трудяться, – інші сплять, чи тільки прокидаються. Хтось сидить, а хтось іде. І у всіх різні якості. Хтось саттвічний, хтось раджасичний, а хтось тамасичний. Це схоже на відображення Сонця: в різних водних джерелах воно різне. Але точно так само у всіх чіттах активна складова, яка усвідомлює. Така ілюзія світу. Ви зрозумієте це, коли переправитеся через четверте тіло.

Ви бачите, що в проявлені творіння гра свідомої складової зустрічається віч-на-віч  з махататтвою. Тобто один бік наділений свідомістю, а інший – ні. Промені свідомості падають на несвідоме. Присутність свідомості в неживій матерії виражається в дії: з неживою частиною відбувається дещо незвичне, що здається, наче вона пробудилася.

Будь-яка дія саттви має на увазі активність раджасу. Щоб її зупинити, необхідна відповідна карма, в наслідок чого все приймає вигляд махататтви, великої субстанції. Махататтву теж називають чіттою, бо в найтоншій формі в ній присутня саттва. В чітті також залишається колективне его, але в зародковій формі. Це чітта Ішвара (свідомість Всевишнього). У випадку прояву індивідуальностей саттва залишає свою чистоту і стає саттва-чіттами, яких незчисленно багато. В них як насіння перебуває індивідуальне его. Такі чітти джив.

З незапам’ятних часів свідома складова променіє знанням, а несвідома має можливість її застосовувати. Хоча Пуруша залишається нейтральною, однак чітта її бачить. Все, що відбувається всередині чітти, завдяки її власним променям знання, залишається в пам'яті не сплячого стану.

Пурушу, зв’язану з індивідуальною чіттою, називають дживою. Пуруша, зв’язана з колективною чіттою – це Ішвара, який перебуває в образі Парабрахмана. Шунья Брахман (Брахман як порожнеча) і Шабал Браман присутні у всьому. Все єдине. Свідомість в найчистішій своїй формі відома як вища душа. Це те саме, що і безякісний, чистий Парабрахман. Слово «Пуруша» використовується в різних випадках для позначення дживи, ішвари чи Параматми.

В даному ж випадку, коли я вживаю слово «Пуруша», слід розуміти, що мова йде не про Брамана, а про душу (атму). Тобто це атма. Після махататтви, вищої душі, друга основоположна складова – це его (ахамкара). Зрозуміти можна наступним чином: промені Пуруши освітлюють чи відображаються в Махататтві. Завдяки цьому зростає кількість раджасу та тамасу, які починають її викривляти. Тоді ж махататтва набуває рис ахамкари і відправляється назовні (у зовнішній світ). Ахамкара – це егоїстичний характер (гординя). Якраз вона у формі індивідуальності (самовизначення) чи в образі колективної свідомості і створює все розділення. Ахамкара складається з двох частин: можливості брати участь і можливості сприймати. Виходячи з цього, в подорожі, утворюється два напрямки.

Через ріст раджасу та тамасу над саттвою відокремлена ахамкара викривляється ще сильніше і створює одинадцять можливих органів: п’ять органів відчуттів, п’ять органів дій та розум. Розум також є і керівником над десятьма органами.

Потім раджас і тамас накривають саттву і, будучи тим самим деформованими, відправляються назовні у вигляді п’яти взаємопроникаючих танматр. Тобто п’ять танматр, завдяки раджасу і тамасу стають п’ятьма грубими фізичними елементами. П’ять танматр наповнені егом. Спершу вони проявляються в тонкій формі, а вже потім перетворюються у грубу.

Вам потрібно зрозуміти наступне: у зовнішній подорожі, завдяки наявності гордині, в життєвій махататтві відбувається збільшення стану раджасу та тамасу. Кількість раджасу та тамасу в одинадцяти органах і в п’яти танматрах більше, чим в ахамкарі. Далі, своєю чергою, кількість раджасу та тамасу в п’яти тонких і в п’яти грубих елементах зростає у порівнянні з п’ятьма танматрами. Кількість саттви зменшується, і через це у грубому світі і у грубому тілі дія раджасу та тамасу найбільш виражена. Саттва залишається малою, подібно світлу.

Подібним же чином шлях починається з брахмапуруши (свідомості Бога) і проникає в астральний світ. Потім з астрального він переходить в тонкий, а з тонкого – у грубий. Такий процес відбувається під час творіння великого всесвіту, і світ тіла теж створюється подібним чином.

Така спускна драбина життя. Покрита шарами раджасу та тамасу, свідома складова у фізичному тілі та світі відчувається тільки під час осяяння. Якщо ж ви хочете роздивитися її повністю, то прийдеться підніматися, що називається «подорожжю в середину».

Чим більше ви будете занурені в себе, тим менше буде відчуватися дія раджасу та тамасу, і поступово будуть відкриватися приховані ними шари, а дія саттви буде зростати. Пітьма тамасу та раджасу розсіється, а саттва засіяє. Постарайтеся пробратися далі вглиб. Так, поступово просуваючись, ви, на кінець дійдете до початкового стану, що основні складові якостей предстануть перед вами, а поведінка чітти припиниться. Все зіллється зі своїм власним астралом і в найтоншій формі свідомості душі ви зможете досягнути свого блаженства. Такий висхідний шлях життя, і, слідуючи ним, ви зможете звільнитися від кайданів четвертого тіла.

Так можна подолати четверте тіло. Будь-яка його діяльність повинна приводити до (розчинятися в) самадхі, бо сіті тіла розуму дуже глибокі та заплутані. Психічне тіло зв’язане з характером (настроєм) індивідуальної чітти, але якщо в ній залишиться маленька частка пітьми в образі невідання, то воно стане насінням майбутнього невігластва. Його стараннями відродиться людське «я», гнів, заздрість, жадібність, занепокоєння, біль, в результаті чого народиться бажання діяти. Наскільки бажання діяти буде рости, буде визначатися область діяльності та долі – так будуть встановлені місце народження, тривалість життя, кількість печалі та радості (щастя та незгод).

Це перша сходинка сампраджнята самаді. Так усувається затьмарення чотирма сторонами світу, логікою, думками, блаженством та егоїзмом.

Неможливо пізнати душу за допомогою четвертого тіла. Це обитель всі чеснот, але також і шлях сампраджнята самадхі, тобто практики, дій свадхьяї (самопізнання) та Ішвара-пранідхани (присвячення життя Богу).

Таким чином духовне вдосконалення сампраджнята самадхі також є практикою пробудження Кундаліні. Існує чотири ступені. Після тривалої практики в цьому та внутрішніх тілах приходить усвідомлення розрізнення душі та вищої душі. Обидва – показники чистого всепронизуючого Брахмана, таттви свідомості.

Душа усвідомлюється за межами тіла, а Вища Душа – за межами Всесвіту. Поки розум не звільниться від якостей раджасу та тамасу, цього не усвідомити. Для такого усвідомлення необхідно проникнути в асампраджнята самадхі, де зупиняється всяка діяльність чітти. Тоді джива стає усвідомленою. Якщо в чітті залишаються якісь сліди діяльності (тенденції), тоді дживі прийдеться повернутися. Якщо зупинена вся діяльність чітти (свідомості), то відбувається скачок вгору. Якщо вся діяльність чітти зливається з її астралом, тоді джива зустрічається та залишається поряд Вищої Душі, бо вся її власна активність знищена. Вона більше не повернеться. Така істота сама стає Брахманом, подібно тому, як ріки стають морем, зливаючись і впадаючи в нього. Тоді втрачається власне ім'я та форма.

Зараз потрібно зрозуміти, що у свідомості немає складових чи окремих частин, так, як це ми спостерігаємо у грубому світі. Це все Брахман, Вища Душа. Його також називають Вищою Свідомістю. Він не обмежений простором, часом та якостями. Коли Він присутній у процесі творіння грубих об’єктів, здається, що їх дуже багато. Тоді відчувається, що їх можна порахувати, але насправді це багаточисельність – через велику кількість відчуттів душ поруч.

В махататтві, яка є відображенням та ілюзією свідомості, зароджується колективна форма, яка називається колективним его. Тобто колективне его знаходиться всередині колективної махататтви. З колективного его зароджується п’ять незалежних танматр. Це матерії звуку, дотику, форми, смаку та запаху.

Точно так з его народжуються одинадцять органів. «Я є» - це продукт чітти. Це індивідуальність. Якщо концепцію «я відчуваю» перенести на колективну чітту, тоді це буде «Хіраньягарбхою Пурушею», а якщо на індивідуальну, то слід розуміти це як душу, яка утворює життя (дживатму). В цій індивідуальності є найчистіша саттва – її називають колективним «я», а є саттва, змішана з раджасом та тамасом – її називають індивідуальним «я».

Далі, змішуючись з танматрою, створюється груба матерія:

  1. Якщо з танматрою звуку змішується якась інша танматра, тоді створюється ефір – простір, наділений здатністю передавати звук.
  2. Коли зростає кількість танматри дотику, створюються елементи повітря, які несуть здатність тактильності.
  3. Коли росте танматра форми, створюються елементи вогню, наділені якістю форми.
  4. При збільшені танматри смаку, створюються елементи води, наділені якістю смаку.
  5. При рості танматри запаху створюються елементи землі, наділені запахом.

Між танматрами і п’ятьма першоелементами є ще одна сходинка. Це тонші першоелементи. В них, в їхній тонкій формі існує зв'язок з танматрами і п’ятьма грубими елементами. Після п’яти грубих елементів більше не створюється наступних сходинок.

Наше людське тіло, а також тіла тварин та птахів, змій та черв'яків, різні метали та рідини – все створюється різним набором (трансформацією) п’яти елементів. Це називається «змішанням» та «викривленням». Все, що стається в несвідомій матерії, відбувається виключно завдяки Пуруші. Його називають Вищою Душею, Брахманом, Богом та іншими іменами.

У присутності Вищої Душі несвідома матерія розділяється на двадцять чотири складових. Плоди та дії Пуруші призначені для Його ж насолоди чи проявлення. Це нескінчений процес і він взагалі не вписується в рамки часу.

Ці двадцять чотири складових несуть в собі якості саттви, раджасу та тамасу. Суть саттви – це світло, а суть раджасу – дії. Суть тамасу – існування. Три природних елементи присутні в кожному предметі. В нерухомій матерії генерується дія, і завдяки цьому отримується світло. З плином часу освітлений шлях залишається без світла, а в самому кінці також і без дії. Будь-яка статична матерія повна тамасу. Раджас і тамас перебуває в подавленому стані, але коли приходить час, вони проявляються.

Коли будь-яка річ стає активною, в ній зростає раджас, а кількість саттви та тамасу зменшується. Коли річ сяє (осяяна), тоді в ній переважає саттва, а раджас і тамас подавлені. Таким чином в будь-якій матерії завжди присутні три елементи, в головуючій чи сплячій формах. За винятком душі, увесь Всесвіт за своєю природою складається з трьох якостей і знаходиться в ілюзії трьох форм.

Четверте тіло тонкіше тонкого. Людина може його подолати, занурившись в глибоке самадхі. Відправляйтеся прямо зараз на шлях пробудження Кундаліні чи на шлях санкальпи самадхі. Зробивши так, розум більше не буде перепоною для проникнення в п’яте тіло.

П’яте тіло – це тіло атми чи ж «духовне» тіло. Це астральне тіло також називається Адітьєю-локою (сонячним світом). А тонке тіло по-іншому називається Чандрою-локою (місячна обитель), чи Пітра-локою (земля наших предків). Сат і Чіт – це і чітта дживи, і астральне тіло.

П’яте тіло – це анандамая-коша, астральне тіло, це місце, де перебуває душа. Душа відображається в чітті (простирається над чіттою), так що це дім махататтви, Великого Буття.

Те, де живе ум та его, називається віджнянамаєю-кошею (оболонкою мудрості). Місцезнаходження розуму називається маномаєю-кошею – в ній розум перебуває разом з п'ятьма органами відчуттів у формі енергій. Енергія п’яти органів дій знаходиться в пранамаї-коші разом з п’ятьма пранами (життєвими енергіями). Ці три коші, з’єднавшись між собою, утворюють тонке тіло.

Віджнянамая, маномая та пранамая – три ці оболонки належать до тонкого світу. Вони знаходяться всередині тіла і є центрами буддхі, манасу та ахамкари, виключаючи чітту. Аннамая-коша починається з кишечника і створена з п’яти першоелементів. В ній створюються грубі органи та грубе тіло. На розвиток фізичного тіла йде сім років. на розвиток наступного – ще сім років, потім ще і ще, тобто всього на ріст пранамаї, маномаї та віджнянамаї кош з відповідними їм тілами думок (емоцій), розуму та ума йде в цілому ще двадцять один рік. Розум і десять органів в них тонкі, інакше кажучи, всередині фізичного тіла знаходиться тонке.

В колективній формі (в загальному виді) тонкий світ – це «Дью-лока» (небеса), інакше названа «Брахма-локою». «Пітра-лока» (світ предків) відома також як «Чандра-лока» чи «Сома-лока». Матерія потоншується в міру просування від грубих сутностей вгору до танматри, і як сходинки, існують п’ять тонких світів: «Сва, Маха, Джана, Тапа та Сатья». Інші назви: «Гандхарва-лока», «Дева-лока», «Пітра-лока», «Аджанадж Дева-лока» (світ зіркових божеств), «Індра-лока», «Бріхаспаті-лока», «Праджапаті-лока» і «Брахма-лока».

Досвід переміщення з тонкого в найтонше переживається йогами, подібними нам, за допомогою занурення в сампраджнята самадхі. Шістнадцять складових, з яких п’ять – першоелементи, а одинадцять – органи дій, відчуттів та розум, – знаходяться в грубій формі і це «локи» грубого світу, відомі як «Накшатра-лока», «Бху-лока» і «Бхува-лока», всі вони перебувають в колективній формі (чи це все в загальному вигляді). В індивідуальній формі ж у нас є тільки думки, які претендують на своє головування в грубому тілі.

Простіше кажучи, засвойте наступне: Бхур і Бхувах – це грубий світ, Накшатра-лока. Ми називаємо нашу планету «Бху» (землею), жителі інших зірок свої планети називають так само. Нас же вони називають «Бхува» (небесами), своєю чергою для позначення її ми використовуємо це ж слово. В індивідуальній формі, тобто у грубому тілі є тонке тіло, а всередині тонкого – простирається астральне. В колективній формі (Всесвіті) все влаштоване так само: тонке в грубому, а астральне – в тонкому. І ось, після цього п’ятого тіла слідує шосте, «Брахма шаріра» - космічне тіло.

Сьоме тіло – це тіло Нірвани. Після зустрічі в чітті зі своєю атмою, після розчинення всіх якостей чітти в первинній Пракриті, можна проникнути в шосте тіло. Це відбувається вже після усвідомлення своєї суті (реалізації, пізнання душі). Цей шлях передбачає залишення тіла душі, і він виходить за межі самопізнання. На цьому рівні все занурене в Брахман, все перебуває у формі свідомості. Ахамкару прийдеться залишити зовсім. Не втратьте свою суть і тоді після її усвідомлення ви зануритеся в Брахман.

На розвиток цього тіла також потрібно сім років, тобто всього вже сорок два роки з моменту народження. Після цього настає період сьомого тіла, на розвиток якого теж потрібно сім років. сьоме тіло – це тіло Нірвани, небуття. Тобто тіло там вже не існує. Це найвищий стан, вище нічого, велика пустота. Не відбувається нічого. Це схоже на стан, коли свіча вже погасла. Коли гніт погас, світло зникає. Це стан Нірвани.

Пракриті втягується в створення потоку життя. Ці стани впливають: всі вони зайняті створенням життя у храмі. Шлях завершений. Ніхто не знає, скільки затрачено часу спроб на створення цього храму подібного тіла.

Ці сім тіл були побудовані, ніби Сім Чудес Світу. Людина цього не розуміє, поки не витратить на усвідомлення сорок два роки свого життя. Як часто природа вже переривала це на половині, і життя опускалося у пітьму ще до того, як відбулося повне занурення (в себе). Всі надії, мрії обірвалися посередині. Ось так відбуваються мільйони життів, і людина навіть не розуміє своїх можливостей.

В п’ятому тілі приходить осяяння Мокши. Отримуючи це тіло, решта чотири розщеплюються, і душа отримує стан свободи. Мокша – це стан п’ятого тіла. Відсічення відносин (розрив зв’язку) душі зі світом, тілом, предметами і суб’єктами називається Мокшею. Людина, яка лишилася на рівні четвертого тіла, також переживає рай і пекло, бо рай та пекло – це рівень можливостей четвертого тіла. Якщо хтось залишається на рівні розвитку першого, другого чи третього тіла, тоді він переживає стан між життям та смертю. В цих випадках продовжується цикл народжень та смертей. В четвертому тілі відкриваються безмежні можливості для печалей та радощів. При досягненні п’ятого тіла відкриваються ворота Мокши.

При досягненні шостого тіла відкривається можливість зустрічі з Вищою Душею. Тут поки немає ні свободи, ні незалежності.

Тут все зливається в одне, в усвідомлення, реалізацію. «Ахам брахмасмі» (я є Бог) – це гімн шостого тіла. Всього один стрибок за його межі, і там вже немає ні ахаму, ні Брахмана. Там немає ні мене, ні тебе. Нірвана.



Глава 30. Розум і Кундаліні

Неділя, 23 травня 2021 20:14

Життя - це гонка, в якій кожен хоче стати переможцем. На стиль життя впливає система освіти: вона змінює його точно так само, як і захоплення спортом, танцями, музикою та співом впливає на формування вашої особистості. І тепер просто уявіть, що відбудеться, коли пробудиться Кундаліні – який ефект справить вона?

Якщо щось відбувається в розумі чи з розумом, то звична поведінка людини змінюється. Тіло розуму дуже ніжне та чутливе. Воно дуже вразливе до впливу різних інтоксикацій, таких як канабіс, конопля, ганджа, марихуана, чарас, абак, різного роду таблетки та рідини. Все це змінює не тільки поведінку людей, але і їхній характер. Сп’яніння сильно впливає на особистість, бо тіло розуму дуже ніжне. У випадку ж, коли пробуджується Кундаліні, в поведінці людини відбуваються величезні зміни – його стиль життя повністю перетворюється.

Пробуджуючи Кундаліні, людина п’яніє нею, і таке сп’яніння не йде ні в яке порівняння з будь-якою інтоксикацією матеріального світу. Закоханість між чоловіком та жінкою – ніщо перед таким пробудженням. Коли Кундаліні прокладає свій шлях вгору, людина вже не може залишитися звичайною: вона починає усвідомлювати, що перебуває в глибоких відносинах зі всім світом відразу. Коли вона піднімається від чакри до чакри, відбувається подорож різними локами Всесвіту.

Чакра – це не просто маячок. Чакра приховує в собі таємниці багатьох лок. В її тілі в тонкій та найтоншій формах існує цілий світ. Він представлений як в чоловікові, так і в жінці. Серце та розум жінки дуже ніжні, а їхня вразливість набагато сильніша, тому, якщо вони захочуть, то можуть з легкістю досягнути успіху.

Це світ тонкого тіла. Його п'ять органів відчуттів не фізичні, але тонші та набагато потужніші. Всередині вони застосовують форму енергій, таких же тонких. За допомогою п’яти зовнішніх та п’яти внутрішніх відчуттів живе фізичне тіло. Всередині нього знаходиться розум, завдяки якому працюють органи.

Манас – причина розрізнення та розділення. Ми як раз про нього говоримо. В ньому все існує в тонкій формі та пов’язане з тонким світом. Кундаліні також об’єкт (предмет) тонкого світу. Якщо зовнішня активність тонкого тіла розвертається в бік внутрішнього, тоді грубе тіло стає нерухомим та занурюється в самадхі. Все це – справа йогів. Йоги високого рівня приводять тіло в стан самадхі, а потім завдяки своєму тонкому тілу подорожують в тонкому світі. Все залежить від бажання та наміру йогів.

Ви бачили, як в небі ширяють повітряні змії. Змій прив’язаний до волосіння, інший кінець якого з’єднаний з котушкою. Якщо волосінь розпустити, то змій підніметься вище, а якщо знову намотати на котушку, тоді він повертається на вихідну позицію. Точно так само йоги повертаються у своє тіло. Це йогівський намір. Нитка – це життя, прана. Сердечний центр діє подібно котушці. Вітер удани залишається зв’язаним з життям матеріального світу за межами тонкого тіла. Через це життєва та наукова діяльність людини активно пов’язана з тілом розуму. Тобто в тонкому тілі з’єднується прана, манас і віджняна (життя, розум та знання).

Пранамая коша, маномая коша та віджнянамая коша складають тонке тіло, в якому також існує вісімнадцять природних елементів, про які я згадував раніше.

Досконалі йоги досвідчені в самадхі. Перебуваючи в різних його станах, вони здатні подорожувати тонким світом в тонкому тілі.

Завдяки тонкому тілу в чітті відбувається зберігання самскар народження, терміну життя і чуттєвих бажань. Переродження схоже на повітряного змія, в якого нитка відірвалася з однієї котушки, після чого її прив’язали до іншої. Так змій зв’язується з новою котушкою (яка його веде). Смерть – це щось подібне. Коли життєва нитка зривається з котушки серця, тоді, відлітаючи далі, змій досягає лону, в якому ловиться тонким тілом заради майбутньої карми чи дій. Створення долі самскар здійснюється четвертим за допомогою своїх же енергій.

Справжнє пробудження Кундаліні відбувається в тілі розуму. Це неможливо довести просто словами чи переживаннями. Існує так багато духовних (психічних) вчителів, які обманюють таким чином людей. Дія Кундаліні поширюється і на матеріальний світ. Будь-яка активність тонкого тіла відображається на фізичному. Вся внутрішня активність тіла виробляє ефект також назовні.

Ви бачили десятки тисяч людей, які страждають від хвороб фізичного тіла. Будь-яка хвороба спочатку зароджується у внутрішньому світі. Всяка зовнішня життєдіяльність тіла пов’язана з внутрішньою сутністю. Життєвий потік фізичного тіла також прив’язаний до внутрішньої складової. Кундаліні – це її силовий центр. Неможливо, щоб вона пробудилася і це не ніяк не вплинуло на особистість. Це не може бути тільки предметом внутрішнього світу. Що б не відбувалося у внутрішньому світі, ефект відразу ж видно зовні. Це впливає як на природу людини, так і на його поведінку.

Те, як людина себе веде, є лакмусовим папірцем, розпізнавальним інструментом. Зовнішня поведінка відображає те, що відбувається у внутрішньому світі. Якщо у вас піднялася Кундаліні, ви зазнали переживання, але воно не здобуло впливу на вашу особистість, отже підняття ніякого і не відбулося. Це ваше невірне тлумачення тіла розуму, надумане переживання психічного стану.

При її дії змінюється сам потік життя. Коли щось практикується, то щось відбувається. Якби Кундаліні піднялася, ви б не змогли жити як звичайний домохазяїн. Коли піднімається Кундаліні, ви вже не можете приймати ніяких інших п’янких речовин, а тенденція робити погане іншим повністю знищиться. Ви навіть подумати про це не в стані. Подібне мислення може бути до пробудження Кундаліні. Але в той момент, коли вона піднімається, всі ваші думки виявляються за межами Всесвіту, так що не можете думати більше ні про що інше.

Просто уявіть приклад. Коли ви блукаєте дорогою туди-сюди і часто запитуєте про неї інших не дивлячись на те, що очі розплющені, що це означає? Це означає, що очі все-таки ще не розплющені. Точно так само те, як ви поводитеся в житті, зажди свідчить про ваш стан.

Страх життя, боязнь світу, побоювання, що можна впасти чи потонути, боязнь подорожувати – все це показує, що ваша Кундаліні не піднімається. Ви перебуваєте у безладі своїх думок. Занурені в сліпу віру вчителям, які дали духовні настанови. В такому випадку слід викинути все думання (вічари). Будьте впевнені, що підняття Кундаліні несе тотальні зміни, велику спокуту (покаяння)!

Всі ознаки пробудження описані та підтверджені. Можливо вони мають психічний характер, але вони несуть зміни стану розуму. Якщо щось з перерахованого (в писаннях) відбувається з вами, тоді ви можете рухатися далі. (Але не обманюйте!). Наявність брехні в житті ніколи не дозволить просунутися вперед, бо Істина забуде про ваші двері. Коли багато фальші, тоді тамас бере гору над раджасом. Коли ж в житті переважає Істина та пробудження, то раджас переважає саттва.

В тілі розуму, який занурений у мрії та фантазії, тамас переважає раджас. Але в їхній поведінці практично не буде ніяких змін, а життя так і залишиться подібним спектаклю. Але коли тіло розуму прокладає шлях в самадхі, саттва починає переважати над раджасом. Так у внутрішній подорожі проявляється тонкість.

Таким чином я кажу вам, що те четверте тіло, до якого ми звертаємося, розвивається зовсім в декількох випадках. Якщо воно розвинене повністю, то людина стає вільною від сіддх. Наше прекрасне розвинене тіло залишається за межами чудес цього світу. Багато людей зупинилися на сходинці четвертого тіла. Вони здійснили багато духовних подвигів, але так і не дозріли (недорозвинулися). Вони залишилися прив’язаними до фізичного стану, і відчуття переваги (чи досконалості) спіймали їх. Багато святих та садхаків практикували йогу, дхьяну, тапас і дхарму. Вони вчилися гіпнозу за допомогою концентрації, застосовуючи його в тантрі, тратаці та інших подібних речах, але, не досягнувши своєї цілі, загубилися в містичних чеснотах.  Вони стали чудесними магами. Обитель четвертого тіла – це місце сіддх, дім чудес і кіно. Люди просто не здатні йти далі. Заради цього вони матеріалізують вібхуті (священний попіл). На їхнє сплутане волосся ллється молоко, а самі вони стали фальшивими богами, одягнувши наряд втілень.

Через недорозвинене четверте тіло ці люди невірно підняли Кундаліні (фальшиво). Мрії про подвижництво направили їх до (пошуку) самадхі, а розуми занурилися в чарівність вічар. Буває так, що людині виповнилося тільки чотирнадцять років, але видно, що його інтелект знаходиться на набагато вищій сходинці. Таке чудо може бути через вплив якоїсь високорозвиненої істоти. Подібне інколи трапляється у школах та коледжах.

Сьогодні нам добре відомо про час сонячних та місячних затемнень. Астрологічні писання та комп’ютери спростили цю задачу. Але тисячу років тому, якби хтось передбачив настання сонячного чи місячного затемнення – це було б найдивовижнішою річчю, чудом. Таку б людину дуже сильно поважали. Але це ж просто математика. І зараз така робота проробляється машинами.

В наш час, щоб впливати на інших, викликати в них священний трепет, люди показують чудеса. Хтось перетворює прикраси в золу, хтось виймає з рота годинник. Один сипле вібхуті прямо з рук, тоді як інший матеріалізує статуетки. Хтось дістає цукерки з кошика. Все це предмет четвертого тіла і не під силу звичайній людині – ось чому здається, що це дуже важливо. Просто ви всі зараз знаходитеся на рівні третього тіла.

В наші дні, за допомогою вправ, дітей з другого тіла відразу приводять до стану четвертого чи третього. Це розвивається завдяки практиці чи роблячи упор на розкриття їхніх екстрасенсорних відчуттів. Можна виявити багато подібних дітей, хто у віці чотирьох-п’яти чи семи років дуже розсудливо міркує про Бхагавату Катху. Але через подібний розвиток їхнє емоційне тіло залишається подавленим, тобто в майбутньому вони так і залишаться на тій сходинці, тобто не повноцінно розвиненими.

Теж саме відбувається і з четвертим тілом. Сьогодні прийшло багато Саї Бабів чи Саї Натхів (мудреців Саї чи вчителів Саї), які оголошують себе втіленням Саї. Хтось оголосив себе втіленням Калки. Вони можуть творити вібхуті зі своїх рук. Подібне буде продовжуватися, поки знання про тіла не буде викладатися відкрито. Хтось так і буде отримувати з цього користь.

Для розвитку четвертого тіла необхідно двадцять вісім років. Якщо захоче, людина може залишатися в ньому і до п’ятдесяти, і до сімдесяти років. Ви напевно бачили восьмидесяти-дев’яносторічних, які перебувають в четвертому тілі. Їхній розум, відчуття та емоції так і не розвинулися. Їхнє тіло не в стані дозволити їм увійти в п’яте тіло. Вони не пізнали духовне тіло і на їхній погляд, це не так вже і необхідно, бо їхнє життя все одно погасне. Тобто (вони самі вважають, що) вся їхня божественність і ланцюг перевтілень відімре, а вони погаснуть.



Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.