Глава 14. В місці духовних практик Махайогі Горакха

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Храм Горакханатха в Горакхпурі Храм Горакханатха в Горакхпурі

Священна батьківщина великого йога Баби Горакхнатха – Горакхпур. Тут він залишив слід своєї присутності на всіх каменях і деревах, скрізь, де він тільки не знаходився. Він здобув перемогу над смертю. У цих місцях є храм, який панує над навколишніми пустельними місцями. Навколо нього ростуть дерева і ліани, наповнюючи життям цю неживу порожнечу. За красою і розкішшю цей храм не поступиться багатьом палацам. Парк, розташований навколо храму, прикрашають сучасні фонтани. Цей храм пов'язаний з історією Баби Горакхнатха, є символом його величі.

У цих місцях всюди відчувається його вплив. Одного разу я був у тих місцях пізно ввечері. Поступово храм порожнів, хоча все ще прогулювалися якісь люди. Засвітились електричні вогні. Ми двоє давніх друзів прийшли у двір храму, і відразу ж відчули, як змінився наш настрій. Спогади про минуле зникли, невідомо куди. Я взагалі, прийшов у це місце під впливом спогадів. Як багато разів я бачив це місце, де Горакхнатх Джи робив духовні практики. Коли я ще був пілотом, ці місяця не були настільки заселені та жваві. Там ще не розвівався шафранного кольору прапор. Тоді тут лунав голос Дигвіджая Натха Джи, який закликав всіх об'єднатися під прапорами індуїзму. Все це залишилося в минулому. Залишився лише храм Горакхнатха.

Кожного разу, коли я потрапляв сюди, то бачив якісь зміни. Тоді, в ті часи, коли я вперше відвідав ці місця, я не був знайомий з Бабою Горакхнатхом. Але, звісно, він – невід’ємна частина мого життя, і саме ці місця зв’язані зі спогадами про нього.

Якось мені довелося на своєму маленькому літаку здійснити вимушену посадку в Горакхпурі. Спочатку я направлявся в Непал, але неочікувано погода сильно зіпсувалася. Напевно сам Баба Горакхнатх підстроїв цю ситуацію з погодою. Тому мені довелося приземлитися в Горакхпурі. Як тільки це сталося, перед моїм внутрішнім поглядом відразу ж виник образ храму. Минуле наполегливо нагадало про себе. Я вирішив, що обов'язково проведу ніч у красивому місці, на подвір'ї храму, під покровом дерев.

Я вже прийняв санньясу і просувався шляхом, вказаним Бабою. Тепер я вже був з ним знайомий, провів в його товаристві досить багато часу. Але після того, як я прийняв санньясу, я ще жодного разу не мав нагоди відвідати цей храм. І ось вимушена посадка привела мене в ці місця.

Після багатьох років я знову зустрів свого давнього друга, Альфреда, який розшукав мене тут. Альфред жив у Лондоні. У ті часи, коли англійці ще правили Індією, він був єдиним спадкоємцем сім'ї, наближеної до влади. Колись ми проводили час разом на вулицях Калькутти та в долинах Дарджилінга. Я ж часто приземлявся в різних аеропортах Лондона. І ось я побачив його після довгої перерви. Він постарів. Тепер він був власником цілої авіалінії та мав кілька власних літаків. Крім того, він став послідовником буддизму. Він міг говорити тільки на цю тему. Він і до мене приїхав для того, щоб дізнатися більше про Будду і буддизм, але, як тільки мене побачив, захотів ще дізнатися і про йогу.

У своїх буддійських дослідженнях він уже відвідав такі країни як Японія, Шрі Ланка, Індонезія, а Індії побував у різних місцях, пов'язаних із життям Будди, наприклад у Бодхгаї. А зараз він разом зі мною збирався відвідати буддійські місця Непалу і Гімалаїв, але з чистої випадковості ми опинилися в місті Баби Горакха.

Отже, здійснивши посадку в Горакхпурі, ми обидва вирушили до храму. Альфред вже чув дивовижні історії про Бабу Горакхнатха, про його практики та аскези. Тому, як тільки я про нього згадав, він відразу ж погодився зупинитися в храмі. При вході до храмового комплексу ми застигли в подиві. Здавалося, що ми потрапили в розкішний палац, здавалося, що навіть саме місцеположення храму змінилося, у порівнянні з тим, що було раніше. Того дня нас ніхто не зустрічав, бо колишній настоятель, Дигвіджай Натх Джи покинув цей світ. Про нього залишилася тільки пам'ять, а на його місце був обраний настоятель Авейдьянатх Джи, який продовжував втілювати в життя ідеї Дигвіджая Натха.

Ми зголодніли, і раптом побачили зграйку молоді, з їжею в руках. Ми попрямували в той бік, звідки вони прийшли. Там ми побачили як група робітників, студентів і відлюдників поглинає кашу кхічрі. Ми теж отримали свою порцію каші на банановому листі. Вона була така смачна, і ми постійно підходили за добавкою. Той, хто розкладав кашу по тарілках, дивився на нас з дедалі більшим подивом.

Каша була цілком звичайною, і навіть сухуватою. Ніхто її особливо не їв. Проте, та прекрасна їжа, що ми їли раніше, зовсім не приносила нам такого задоволення. І після цього ми теж не їли нічого смачнішого за цю кашу. Поївши, ми, нарешті взяли свої речі, і вийшли назовні. Так, прогулюючись, ми дійшли до ставка. І ми побачили сина Пандавів Бхіму, зануреного в глибокий сон. Ми підійшли до нього і розташувалися поряд з ним, під деревом. Ми розстелили на траві простирадло, і захоплені нашою бесідою, повністю забули про навколишній світ. Храм купався в місячному світлі. Помаранчевий прапор, встановлений на шпилі храму, майорів на вітрі, і мимоволі приковував погляд. Іноді крик сторожа пронизував тишу ночі. Через деякий час цей товстий сторож сів поруч з нами. Альфред заліз у свій спальний мішок, а я ще якийсь час насолоджувався красою мармурового храму при місячному світлі. Потім сторож пішов, і я теж заснув. Коли ми прокинулися, було ще темно. Ми сходили в сад, зробили всі необхідні ранкові процедури, і вирушили до храму вклонитися статуї великого йога, Махайогешвара Горакхнатха. Поруч із бібліотекою знаходиться величезне мангове дерево. Місце під ним дуже гарно облаштоване. Саме там ми зустрілися з настоятелем Авейдьянатхом. У той час сонячні промені вже проникали крізь густе листя. Люди постійно підходили та сідали поруч із настоятелем. Він прийняв нас дуже тепло. Поговоривши з ним лише кілька хвилин, нам почало здаватися, що ми знаємо його вже довгі роки. Він теж син Гімалаїв. Зустрівшись з ним, ми збиралися відразу ж відправитися в подорож Непалом, але його доброта і гостинність зупинили нас. Ми пішли в готель для паломників.

 

Подорож у Непал

Отже, на кілька днів ми забули про подорож до Непалу, і стали відпочивати у храмі. Ми бесідували про колишнього настоятеля, Дигвіджая Натха Джи та його духовні подвиги. Ми також були повністю підкорені м'яким зверненням нового настоятеля. Ця людина стоїть вище похвали та осуду, вище людського егоїзму. Він – син гір, який народився на березі Гангу. Культура Порі та Гархвала вплинули на розвиток його характеру, і з дитинства він знаходився в середовищі святих і відлюдників. Він завжди думає в масштабах всієї країни. Він також втілив у життя мрію Дигвіджая Натха Джи про прекрасний сучасний храм. Також складно переоцінити його внесок у справу освіти в цьому східному штаті.

Встигаючи керувати храмом та займатися мирськими справами, настоятель Авейдьянатх Джи є справжнім йогом. Нам залишалося тільки дивуватися його здібностям і гострому розуму. Ми й не помітили як в його товаристві пролетіли три дні. Потім ми відправилися в Непал. Наш маленький літак вже нас чекав. Він піднявся в небо і ми полетіли над долинами Гімалаїв. У Непалі ми зустрілися з друзями, які раніше вчилися з нами, поруч з якими минуло наше безтурботне дитинство і юність вступила у свої права. Які прекрасні були тоді мрії! Ми також вирушили до буддійського храму Сваямбху Натх. Там ми пробули деякий час в хатині відлюдника Амрітананди Джи. Тієї ночі був повний місяць, свято, яке присвячене Будді, Буддх Пурніма. Увесь храм був повний святковою метушнею, а в хатину відлюдника прийшов навіть сам раджа. Через деякий час ми потрапили під владу спогадів. Але потім ми зустріли Сур’ю, і на кілька днів наше життя повністю змінилося. Якийсь час Альфред провів разом зі мною в Альморі, а потім вирушив разом зі мною в Піндарі. Коли я почав жити у своїй печері, Альфред повернувся до себе на батьківщину.

Через кілька років я отримав листа від настоятеля Авейдьянатха, який запрошував мене на святкування річниці настоятеля Дигвіджая Натха. Я приїхав до Горакхпуру, у храм. Там зібралася величезна кількість учених, відлюдників, патріотів Індії. Ми вшанували пам'ять померлого настоятеля.

У величезному залі храмової бібліотеки люди уважно і вдумливо слухали про славні діяння предків, про пурани, філософію та йогу.

У той день проходив з'їзд йогів і тому було чимало народу. Не всім вистачило місця. Був йог з Непалу, Нархарі Натх Джи, і йог з Орісси, Шиванатх Йогі. Всі ділилися власними думками та ідеями.

Мене запросили виступити на сцені, що я зовсім не люблю робити. Я не оратор. Я попередив усіх, що не вмію говорити на публіці. І я дійсно спочатку не промовив ні слова, вийшовши на сцену.

Потім я потрапив під владу найчарівнішої людини, Лал Сукхе. У присутності цієї людини неможливо мовчати. Кожен, хто підходить до нього, обіймає його. І зі мною сталося щось схоже. Я відразу змінив своє рішення не говорити зі сцени.

Професор Парашурам Сінха, який невпинно йде шляхом йоги та намагається розкрити її таємниці, кинув мені виклик, задавши кілька каверзних питань. Зал потонув в оплесках, а потім настала мертва тиша. Настоятель Авейдьянатх подивився у мій бік. Лал Сукхе і Нар Харінатх Джи попросили мене відповісти. Я ще нічого не сказав, а Нар Харінатх Джи вже почав говорити. Голова зборів доктор Кунвар Раджкумар не знав, що робити, тому що питання, поставлені відлюдником відрізнялися зухвалістю і були дуже складними. Але тут я почав говорити.

Для пояснення своєї позиції я спробував знайти приклади зі сфери природничих наук, бо професор, який поставив запитання, був професором математики. Я пояснив основні положення йоги в термінах математики. Потім я розповів про тих великих відлюдників, які вже тисячі років перебувають у Гімалайських печерах у стані самадхі.

Спочатку будь-яка нова ідея вимагає доказів, а потім люди вже настільки звикають до неї, що вільно оперують нею, стверджуючи, що “так каже наука”. Багато людей ніколи не вивчали Веди або Упанішади, але на основі одних лише чуток стверджують, що “у Ведах саме так говориться”. Те саме стосується і “Бхагавад Гіти”, і “Упанішадів”, і “Рамаяни”. Часто буває так, що якщо людина не володіє достатніми пізнаннями, її так і тягне сперечатися.

Ця звичка сперечатися особливо поширена серед інтелігенції. Адже їхня віра ґрунтується на знаннях, отриманих з книг, але вони мріють підтвердити ці знання на практиці. Їм хочеться, щоб Бог відповідав тому образу, який вони вже створили в умі, а коли цього не трапляється, вони збиваються зі шляху. Адже розрив між теоретичними побудовами та практикою величезний. За наполяганням Парашурама Сінхи мені довелося кілька днів провести в Падрауні, що у штаті Уттар-Прадеш. Там я перед величезними зборами, що складалися зі студентів і викладачів коледжу Природних наук і з простих громадян цього містечка, був завалений землею. Моє тіло залишалося в печері, а сам я плив у потоці життя. Природа була моїм учителем, печера була моїм Університетом, святі відлюдники були моїми товаришами з навчання.

 

Знову у східній Індії

Через шістнадцять років я повернувся в східну Індію, щоб посіяти тут насіння нової революції. Я сам – син цих місць, який потім пішов у Гімалаї. Гімалаї були моїм домом, моїм гуру, моїм товаришем по навчанню. Гімалаї дбали про всі мої потреби. Тому моє минуле у східній Індії стало для мене далеким спогадом. Я позбувся своїх старих зв’язків та набув нові, познайомившись з відлюдниками. З одного боку існує зв'язок між людьми, а з іншого – між людиною і природою. Хоча, здавалося, я залишався тією ж людиною, що й раніше, моє мислення повністю змінилося. Я перестав підкорятися законам суспільства і став жити відповідно до законів природи. Природа – це істина, а людина не вічна, і все в ній схильне до змін. Природа присутня як у матерії, так і у свідомості. Людина завжди хоче тільки брати. Природа не тільки забирає, але й постійно щось дає.

Темп життя постійно прискорюється, люди весь час кудись поспішають, але якщо розібратися, то вони в якомусь сенсі завмерли в очікуванні машин і механізмів. Розум людини завмирає перед владою машин. Тепер без допомоги машин і механізмів, людина ні на що не здатна. І якщо техніка виходить з ладу, то в такій ситуації людина безсила що-небудь зробити. Саме з цієї причини пишно процвітають безробіття, беззаконня, анархія та насильство. Молоде покоління, майбутнє нашої нації, заблукало в цьому світі машин і механізмів, забуло про свій обов'язок.

Саме тому так широко поширене безробіття, яке, своєю чергою, породжує насильство та злочини. Як відрізняється Індія мого минулого від сьогоднішньої Індії.  Система державного управління подібна до паперового кораблика, а політики самі рубають гілку, на якій сидять.

 

Стан навчальних закладів

Я зупинився у професора Парашурама Сінха і спостерігав за життям коледжу. Стан цього коледжу можна було порівняти зі станом молодої вдови. Система прогнила, а керівництво мріяло  тільки про те, щоб врятувати свою шкуру.

І такий стан справ у всіх навчальних закладах нашої країни. Їм доводиться танцювати під дудку політиків, що зарвалися. І ці ж політики збили молодь зі шляху. І зробити це неважко, поки їхня власна дорога не визначена.

Невідомо, на що хочуть перетворити нашу країну політики, країну в колишні часи прославлену своєю духовністю.

Куди не подивишся, ми бачимо тільки картини руйнування, страйки, заклики закрити фабрики та базари. Політики роздирають країну на шматки з міркувань своєї особистої вигоди. І релігійні діячі їм у цьому допомагають.

Я спостерігав за цим всезростаючим занепокоєнням навколо, за тим, як ситуація стає все більш і більш вибухонебезпечною. Потім я створив мисленний намір, спрямований на формування нової свідомості, на революцію в умах. Революцію, чия мета – благо країни та всього людства.

Я подумки закликав усіх духовних людей за допомогою своїх мисленних вібрацій, практик самадхі та яг’ї змінити мислення людей. Щоб ми могли позбутися забруднення атмосфери, від беззаконня та злочинів. Щоб ми могли вказати молоді шлях до розвитку, щоб ми могли розкрити їх внутрішній потенціал, познайомити їх з їхнім істинним “я”. Таким чином, руйнівні сили ми зможемо поставити на службу  творення.

Таким був мій твердий намір, виражений у думці, у словах і справах. Тому я залишив гори та спустився в долину. Раніше я розірвав усі зв'язки з суспільством, щоб піти жити в Гімалаї, а тепер, навпаки, спустився в долину. Я з одного боку жив у суспільстві, а з іншого знаходився як би за його межами. Я присвятив себе благу людства.

Прочитано 58 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.