Глава 30. Космічна подорож у фізичному тілі

Автор 
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Льодовик Піндарі Льодовик Піндарі

Неочікувана зустріч

Наступного дня ми відправилися в бік вершини Камет. У долині, яка знаходиться між горами Гандхамандан і Камет, розкинулося озеро Какбхушунді. З цього озера беруть свій початок дві річки, і обидві вони дуже красиво вигинаються на своєму шляху. Неподалік є інші озера: Дхавал Тал, Дхауджи, Гілам Ніті, Швет Джал Ганг та ще декілька. Ці озера подібні намисту на шиї Гімалаїв. З них беруть початок багаточисельні ріки, які потім вливаються у великий Ганг. Рухаючись берегом річки Дхаулі ми дійшли до місця під назвою Вішну Праяґ, а звідти ми прийшли в Нанда Праяґ. Далі шлях лежав вгору за течією річки Мандакіні. Потім ми дійшли до останнього озера, яким володіла народність Нанда. Озеро називалося Хемкунд. Воно було розміщене у високогірній долині і є місцем паломництва та поклоніння. Озеро, оточене стіною з блискучого каміння, вражало своєю незвичайною красою.

Я побачив багато вгодованих, круторогих баранів, яких пасли дівчата та юнаки. Але, перш ніж я встиг до них наблизитися, пастухи перегнали стадо на інший схил. Слідуючи за ними ми побачили озеро Сур’якунд, від якого йшов крутий спуск. Але, на наш подив, там вже не було ні баранів, ні пастухів. Ми подивилися вниз, туди, де текла річка Ріші Ганг. Спуск був крутий та обледенілий, було зовсім не зрозуміло, куди поділося стадо разом з пастухами?

Поступово наближалася ніч. Ми знову повернулися в Хемкунд та вирішили провести ніч на камінній платформі. Ніч ставала все темнішою, пориви холодного вітру пробирали до кісток. Тоді я дістав зі свого наплічного мішка один корінець. Частину його з’їв сам, іншу частину віддав Бабі Рамдасу. Не минуло і кількох хвилин, як ми обидва покрилися потом. Тепер холодний вітер приносив нашим тілам полегшення та задоволення. Вже зовсім стемніло, коли з боку Сур’якунди до нас стало наближатися світло. Ми, не моргаючи, дивилися на нього. Потім за допомогою внутрішнього наміру ми оточили наші тіла захисною оболонкою. Тепер вже ніхто б не міг завдати нам шкоди. Через деякий час ми побачили світо палаючих факелів, які повільно наближалися до нас. Ми побачили юнаків та дівчат, тих самих пастухів, які пасли овець. На юнаках та дівчатах сіяли та переливалися дорогоцінні прикраси. Вони були білошкірими, невисокого зросту. За ними йшли шановані старці, з довгим волоссям, заткнутим за пояс, з намистами з різнокольорового каміння. Їхні факели були зроблені з каменю. Один з них вийшов вперед і сказав: “Ми – народ Лангомпа. Мене самого звати Джу. Баба Сундарнатх повідомив мені про ваш прихід, і тому я вже досить давно вас тут чекаю. Сьогодні ці пастухи повідомили мені, що ви вже близько. А тепер слідуйте за мною!” Ми пішли за процесією.

Наші тіла були повністю захищені. Не тільки людина, але й навіть божества та демони не могли завдати їм якоїсь шкоди. До того ж Баба Сундар Натх говорив нам про Джу. Ми спустилися схилом Сур’якунда та увійшли в дуже красиву ущелину. По обидва її боки стояли блискучі камені, які освітлювали дорогу. Якщо пастухи торкалися до цих каменів своїми факелами, то факели також запалювалися та починали світилися. Та людина, яка йшла попереду, запалював камені, а замикаючий ходу гасив. Так ми досить довго йшли ущелиною. В кінці шляху ущелина розширилася, перетворившись у велику красиву печеру. Багато різних тварин було там, і ті вівці, яких ми бачили раніше. У овець були незвичні роги. У якихось з них було навіть по дванадцять рогів. Печера, в якій ми опинилися, була дуже красивою, з різьбою по стінах. В ній були влаштовані камінні ложа. Світло, запалене на камені від факелу, освітлювало печеру. Нас посадили там і через деякий час принесли поїсти. Жінки приготували нам смачне частування. Воно було схоже на джем білого кольору чи на буйволове масло. Ми всі разом поїли. Здавалося, що посуд був зроблений з золота, на чашах були мистецьки вигравірувані зображення божеств. Після їжі ми вирішили прилягти.

Наступного дня, прокинувшись ми вийшли з печери, зі всіх сторін купаючись у променях світла. Печера була схожа на невелике село. Джу Лангоп покликав нас і ми обидва пішли за ним. Йшли досить довго, і нарешті прибули на обширну рівнину. Перед нами височіли гірські піки, повсюди чулося дзюрчання річок та водоспадів. Джу покликав когось. Він сів на камінь, і продовжував кликати досить довго, посилаючи у простір свої мислені вібрації.

Через деякий час у повітрі з’явилося обертаюче колесо, яке стрімко до нас наближалося. Джу встав. Колесо сповільнилося і плавно підлетіло до нас. Виявилося, що це, швидше літальний апарат, з якого вийшла людина, дуже схожа на Джу. Джу познайомив нас з ним, і всі ми усілися в цей літальний апарат, який точніше було б назвати літаючою тарілкою. Як тільки ми в ньому розмістилися, літальний апарат полетів в тому ж напрямку, звідки нещодавно прилетів. Ми пролетіли над Нанда Деві Чорі та Нанда Гхунгхат, і опинилися навіть далі, чим священна гора Кайлаш. Потім ми стали повільно опускатися.

 

Дивовижні місця в Гімалаях та подорож на Кайлаш

Спустившись, ми побачили ще декілька літальних апаратів, подібних нашому. Деякі з них здавалися досить сучасними, створеними за останнім словом техніки. Цим апаратам не була потрібна злітна смуга, не потрібен був і реактивний двигун. Вони починали рухатися завдяки сонячній енергії. Як тільки ми спускалися на рівнину, то багато людей з народу Лангомпа прийшли привітати нас. Рівнина була зеленою, зі всіх сторін її оточували засніжені гори. Поруч було багато печер. Входи в ці печери були закриті міцними дверима. Ми прийшли в одну з таких печер, яка зсередини здавалася дуже сучасною, ніби ми були в самому центрі цивілізованого світу. Вся печера була яскраво освітлена сонячним світлом. Біля стін були розставлені меблі – витончені столи та стільці, вирізані з каменю. Не дивлячись на це, вони були досить легкі. Їх можна було спокійно підняти та перенести. Я, Рамдас Джи та Джу пройшли по всіх печерах та оглянули їх. Ми побачили обширні бібліотеки, з величезною кількістю творів. Ці люди часто вживали речовини, що п'янять. Вони цілком могли здійснювати космічні подорожі, перебуваючи у своєму фізичному тілі, але робили це рідко.

Їхні родичі населяють й інші долини Гімалаїв. Ці долини відомі, як Джамбідор, Сінкіянг, Кайлаш, Шунга, Алокпурі, Адарш Лок і ще декілька. Поселення розміщені в місцевостях, які географічно належать до Індії, Китаю чи Тібету. Люди постійно переміщуються околицями на своїх літальних апаратах. Дехто з народу Лангомпа можуть подорожувати у космосі, перебуваючи у своєму фізичному тілі. Вони спілкуються один з одним, посилаючи мислені повідомлення, і відразу ж отримують на них відповідь. В мить вони можуть перенестися в те місце, в яке побажають. Дуже комунікабельні вони, до то ж, знайомі з останніми досягненнями науки та техніки. Інколи вони дістаються берега моря, але більше їм подобається подорожувати гірськими селами. Вони володіють безмежним багатством, яке не має для них ніякої цінності, бо вони цінять тільки знання про існування душі. У своєму розвитку вони пішли досить далеко від звичайних людей.

Я довгий час вивчав їхні книги, поглинав їхні знання, а потім ми вдвох з Рамдас Джи відправилися до священної гори Кайлаш. Ми йшли пішки, і через деякий час знову зустріли святого Джу. Він показав нам печери, де мешкало особливе плем'я, а їхнього вождя звали Тао Шинг. Ці люди своєю мовою називали гору Кайлаш – Камапоше. Тао Шинг посадив нас на свій літальний апарат і на ньому ми облетіли навколо священної гори. Він висадив нас на березі річки Ріши Ганг. Ми пішли вздовж берегу і незабаром опинилися в долині Нанда Деві. Ми минули льодовик Джаянті Утадхура, і досягли озера Мансаровар. Звідти ми прийшли в Ліпу Лек. Потім ми рухалися вздовж берегу річки Калі Наді до Ашрама Нараяни. Потім через долини Беданг Дарма Панчамулі, через ліси Чхіпли, ми знову прийшли в Мілан Гал. Звідти ми прямо направилися в Нанда Кот. Після цього ми перетнули льодовик Піндарі та повернулися у власну печеру.

Ми ще не дійшли до печери, коли побачили Матхурдаса Махараджа разом з двадцятьма трьома іншими святими. Матхурдас Махарадж привітав мене і подарував мені коралове намисто яскраво червоного кольору, а Рамдас Джи дав велике зерно рослини Шьяма Тулсі.

Шанті Ма та Кальяні Ма приготували для мене їжу. Ми всі провели цю ніч у Піндарі, у своїй печері. Наступного дня ми пішли в печеру Баби Матхурдаса, яка знаходилася в Нанда Кхат Кхалідвар. Ми прожили в його печері два дні, а потім ми вдвох направилися в село Кхаті. Я вже досить довго був позбавлений товариства звичайних людей. Я провів великий відрізок свого життя в Гімалаях, на самотніх дорогах. Знайомі мені мисливські будиночки були зачинені. Зі всіх боків нас оточував сніг. Снігом та льодом була покрита річка Піндарі до самого Пхаррукія Двалі. Неподалік від Двалі ми зустріли Махаватара Бабу, який сидів біля річки Піндар Ганг та кидав в неї камінці. Як тільки я його побачив, то радісно підбіг назустріч. Він відразу ж обійняв мене. Він був дуже радий мене бачити. Звідти ми втрьох пішли у печеру. В печері було багато фруктів та меду. Ми поїли та всю ніч провели разом з Махаватар Бабою, а вранці повернулися в Кхаті.

В Кхаті Ратан Сінх побудував для мене невелику хижину. Деякий час ми вдвох провели в цій хижині. Наступного дня до нас завітав Махаватар Баба. З ним разом був Ашваттхама. Вони прожили з нами три дні. Потім ми вдвох прийшли в Баґешвар, адже я вже давно там не був. Я провів декілька днів зі своїми давніми знайомими. І знову переді мною встали спогади минулого, ніби все це відбулося тільки вчора.

Прочитано 98 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.