Глава 27. Нанданван

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Шивлінг 6543м Шивлінг 6543м

Переді мною розкинувся величезний льодовик Сантопантх. Розміщений тут Нанданван був райським видовищем, яке полонило своєю красою. Саме тут я зустрів Гуру Нанака та побачив його хижину. Швидка гірська річка брала свій початок в озері Бхрігу. Гуру Нанак біг донизу, вздовж річки. Я послідував за ним. Він перебрався на інший берег і там застиг в нерухомості. Я теж перебрався на інший берег та встав поруч з ним. Деякий час я стояв, споглядаючи неймовірну красу цього місця, але я не хотів, захопившись чарівністю моменту, впустити з поля зору Гуру Нанака. Тому я відірвався від споглядання та пішов за ним.

Він просувався вперед досить швидко, а я не відставав від нього ні на крок. Саме в ньому для мене зосередилася вся краса природи. Річки та струмки ніжно дзюрчали, а він ніби передавав їм безмовне повідомлення. Річки завжди надихали мене, ось і зараз вони надавали мені сил. Так всі ми рухалися вперед, мовчки, кожен своїм шляхом, і річки, і я, і Гуру Нанак. Перед нами розкинувся льодовик Сантопантх. Коли ви віддалилися на кілометрів п'ять від Гомукха, ми опинилися на квітучому лузі. Це і був Тапован. Яких тут тільки не було квітів! Тут росли різні рослини, які б могли забезпечити людину харчуванням. Тут краса природи була неймовірною. У двох з половиною милях від цього місця під покровом піку Сантопатх розмістився Нанданван. Це було місце, де мешкали боги, багато з них хотіли жити в такому благодатному краю. Нанданван – місце, яке по праву можна вважати символом духовної слави Індії. Тут було дуже багато красивих печер, де йоги здійснювали свої духовні подвиги, багато з них перебували в стані самадхі, інші прогулювалися серед квітів, занурені в стан безмежного блаженства. Це був справжній рай. Ті йоги, які живуть тут, не підвладні дії часу, над ними не панує Мая, не панує сила симпатій та антипатій, над ними не владні життя та смерть. Це – досконалі люди, це – втілений дух. Їхні бажання є еквівалентом творення, їхні думки можуть стати чистим руйнуванням. Вони можуть за своїм бажанням увесь космос покласти до своїх ніг. Вони можуть підняти гори та перемістити їх на небо, можуть зупинити течії річок. Їхні мислені вібрації можуть перетворити моря у виверження вулканічної лави та лиш один їхній погляд, повний співчуття, може врятувати людство від загибелі. Ці люди, які мають таку велику владу над світом, перебувають тут, в гімалайських печерах.

Я відвідував різні печери Тапована, щоб зустрітися з цими великими людьми, а потім дістався до Нанданвана. Гуру Нанак покинув мене ще в Таповані для того, щоб повернутися. Протягом всього шляху він був спокійним і не сказав мені нічого, ні поки ми йшли, ні того моменту, коли він повернувся. Він був мовчазним, як оточуючі нас гори. Він просто провів мене багатьма печерами, показуючи мені йогів та святих відлюдників. Я дивився, як він віддалявся від мене. Перед ним височіли піки Бандар Пунчх, а позаду мене розкинувся льодовик Сантопантх. Я повернувся в інший бік та почав спостерігати за Сонцем. Здавалося, що Сонце з’явилося з якоїсь печери та ховається серед гір.

Я зупинився в Нанданвані, щоб поближче познайомитися зі святими відлюдниками. Тут же знаходилася і печера Сарвешварананда Джи, але його самого на місці не виявилося. Я провів там багато тижнів. Разом з відлюдниками ми дісталися вершини Бандар Пунчх. Там я побачив озеро Сіматал, з якого брала свій початок річка Сіягар Ганг. У Джхалі ця річка впадала в Бхагіратхі. Пармананд Джи сидів у хижині, розміщеній на березі цього озера та спостерігав за поселенням кіннарів, за тим, як граються діти кіннарів між двох гірських ланцюгів – Бандар Пунчх і Кедар Кантха. Це озеро дуже велике та красиве. З нього бере свій початок річка Джахвігар Ганг. Озеро розкинулося на багато миль. Тут жили також Нармада Гірі та Прахлад Баба. Рамананда Авадхут привів мене на берег озера Доді Тал, на березі якого була розміщена його печера. Вже багато століть тому він зробив це місце місцем своєї аскези та духовних практик. З цього озера бере свій початок Асі Ганг, який в Ганготрі на відстані трьох кілометрів від Уттаркаши зливається з річкою Бхагіратхі. Неподалік від озера Доді Тал розміщене селище Агора Грам. Озеро це шестикутне, оточене деревами, досить витягнуте. Його довжина близько трьох миль. Гімалаї відображаються в озері, і цей вигляд вражає своєю первинною красою. Кешавананда Джи та Нірмохі Баба живуть на дереві озера Сахасра Тал. Але оскільки останнім часом тут стало надто багато народу, то вони перемістилися в Тапован. З озера Сахасра Тал бере свій початок річка Бхілангана, яка є найбільшою притокою річки Бхагіратхі. Злиття цих двох річок знаходиться у місці під назвою Ганеш Праяґ, біля Тхехрі, де завжди жив Раматіртха Джи. Там же знаходиться і печера Сарвешварананди Джи, а Нараян Свамі проводить там велику частину часу.

Озеро Сахасра Тал лежить на відстані у двадцять миль від останнього індійського села, Ганги. Навколо – квітучі долини. Сахасра Тал – це озеро, яке є одним з декількох, з'єднаних між собою озер. Найперше з них – озеро Апсара. На захід і на схід від цього озера, розміщено ще по три озера. Озеро Сахасра Тал знаходиться посередині. Зі східного та західного боків озера Сахасра Тал протікають дві бурхливі річки – Бхіманг і Мілангана, а неподалік знаходиться озеро Лінга Тал. Посеред цього озера можна побачити острів, який нагадує за формою Шивалінгам. Цей острів завжди покритий різнокольоровим квітковим килимом. Тут знаходиться печера Кешавананди Джи. Озеро оточене красивою камінною стіною, яку створила сама природа. Тут можна часто зустріти відпочиваючих гандхарвів. Тут живуть і прекрасні лебеді. Поруч знаходиться дуже глибоке озеро, яке називається Матрі. Нарасімха Тал – це досить велике озеро, а Сіддха Тал – знаходиться вище, чим решта озер. Тут же розміщене й озеро Ями, яке завжди покрите снігом. А прямо над ним знаходиться озеро Сахасра Тал, дно якого виложене чорними, блискучими каменями. Це – дуже велике озеро, яке розкинулося між гірськими вершинами на дві з половиною милі. Його живлять води річки, яка бере свій початок в льодовиках. Тут можна побачити багато різних птахів, а також багато великих відлюдників.

Цілих два дні ми, всього нас було семеро йогів, споглядали дивовижну красу природи. Ми ходили на острів, розміщений посеред озера Лінга Тал, в печеру Кешавананди. Потім від озера Сахасра Тал ми направилися у бік льодовика Кхатлінга, біля якого розкинувся прекрасний, зарослий квітами луг. Поруч з цим льодовиком є також озеро Мансері та ще одне, дуже красиве озеро Пая. Звідти ми направилися в Кедарнатх, який розміщений поблизу. З Кедарнатха ми пішли в Нанданван, а наступного дня я на самоті направився у бік Бадрінатха. Мій шлях пролягав через льодовик Сатопантх. Я залишив позаду вершину Ніланг Васукі та наблизився до гірських хребтів, які, утворюють долину Сумеру.

Зі всіх боків мене оточували гірські вершини, які сліпучо сіяли на Сонці. Там не було нічого, крім снігу. На те, щоб дістатися до цих місць, у мене пішло декілька днів, але я не поспішав. Я йшов, занурений у споглядання цих безприкладних природних красот, відчуваючи близькість природи. Я постійно зустрічав на своєму шляху йогів та відлюдників. Коли я дістався долини Сумеру, то присів відпочити на високій засніженій скелі. Сонце припікало. Попри те, що я сидів на снігу, було так спекотно, що здавалося, сонячні промені ось-ось розтоплять моє тіло. Яскраве світло, відображене від снігу, сліпило очі. Сидячи на скелі, я очікував появу Сарвешварананди, Пармананди та Баби Рамдаса. Тут і там посеред гір виднілися глибокі щілини, а вдалині шумів водопад. Поступово Сонце почало схилятися до заходу. Сонце, яке ще зовсім нещодавно припікало, змінилося. Від нього повіяло холодом.

В цей момент був тільки я, я – людина У мене не було ні національності, ні батьківщини, ні родичів. Були тільки я і гори, я і ніжні промені заходу Сонця. Через деякий час я побачив групу відлюдників, які здіймалися вгору. Відбитки їхніх ніг було ясно видно здалеку. У повітрі відчувалося ласкаве дихання ночі, що наближалася. Через деякий час група святих відлюдників наблизилася. Як тільки вони підійшли, я відразу ж занурився в океан блаженства. Здавалося, що в цей момент Гімалаї стали втіленням істинної любові та високих ідеалів. Відлюдники по черзі мене обійняли. Коли вони зрозуміли, що пробудили в мені внутрішню самосвідомість, відчуття єдності, що розпалили у мені внутрішнє світло, то посміхнулися. В цей момент у мене було лише одне відчуття – відчуття єдності всього сущого. Сарвешварананда познайомив мене з рештою відлюдників. Яке велике духовне багатство, яке божественне світло подарували мені Гімалаї!

Прочитано 8 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.