Глава 26. Настанови Гуру Нанака

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Гуру Нанак Гуру Нанак

Хіба я працюю, синку? Адже мене насправді не існує. Я тільки надихаю людей на добрі справи. З одного боку я помер, а з іншого – ні. Адже я наставляю мандрівників на правильний шлях. Так Гуру Нанак став безсмертним навіть після смерті. Всі хочуть жити, але в них це не виходить. Найбільша помилка людини полягає в тому, вона забуває про себе, а до того часу, як вона починає щось розуміти, стає вже надто пізно. Я завжди віддано служив Богу і тому піднявся вище звичайних релігійних уявлень та звичаїв. Але коли я сьогодні спостерігав за живими істотами, то мені здається, що вони давно вже померли. Вони не живуть, а просто існують, як живі трупи. Бо в нашому світі немає нічого вічного чи постійного, і якщо вони прив'язалися до тимчасових явищ, вони забули самих себе.”

“Яке велике тяжіння земних радостей! В погоні за ними людина не може вийти з цього вічного кола перевтілень, з порочного кола народжень та смертей. Людина знає що таке істина, але свідомо уникає її. Найбільше чудо, створене природою, найбільша загадка Маї полягає в тому, що не дивлячись на те, що людина все знає і навіть прагне до вічного, вона нічого зробити не може. Це тому, що вона ніколи не живе в теперішньому моменті. Вона живе у дні вчорашньому чи у дні завтрашньому. Вона занурена в постійні мрії про майбутнє чи спогади про минуле. Якби вона знайшла своє істинне “я”, то вона б присвятила своє життя служінню іншим людям. Тому я перебуваю серед людей та спонукаю їх встати на шлях духовного розвитку. Вони самі нічого не хочуть робити, але я спонукаю їх до дії. Я одночасно є їхнім надхненням, шляхом, яким вони повинні йти, і мандрівником. Я залишився Гуру Нанаком, знаходячись вже поза фізичним тілом. Але, разом з тим, я володію фізичним тілом. Уява людей та їхня безмежна віра зробили з мене бога. Мої слова та вчинки перетворилися для людей в наказ. Я став їхньою ціллю. Я сам все роблю, але не своїми руками, а руками своїх послідовників. Можна сказати, що я є, але з іншого боку, мене не існує.”

Як тільки Гуру Нанак вимовив все це, то знову перетворився в маленького хлопчика і зайнявся грою. Я ж продовжував на нього дивитися.

Він замовк, ніби мене і не було поруч з ним. Я розчинив у просторі своє тимчасове тіло і направився до того місця, де перебувало фізичне тіло, та перейшов у нього. Потім став чекати світанку. В очікуванні спостерігав за крапельками роси, які збиралися на листві та травинках. Кожна крапля мріє колись злитися з океаном, а океан чекає, коли ж річки донесуть до нього ці крапі. Небом блукали легкі хмари. Священний Ганг тік кудись наспівуючи власний мотив. Він тік у бік океану, щоб передати йому те, що говорять Гімалаї. Річка текла між двох берегів, між життям та смертю, не даючи їм з'єднатися. Її русло було часом звивистим, живило озера, розгалужувалося на рукава, але вона вперто текла у бік океану. Переді мною було її вічна та непереривна течія. Великі йоги минулого говорять про те ж саме – між життям та смертю існує простір духовності, велике мистецтво, божественна гра, той простір вічності, де і перебувають духовні люди.

Перші промені Сонця освітили небосхил. Природа відразу ж ожила – защебетали птахи, почулися інші звуки настання ранку. Я висловив бажання покинути гостинний дім Харіпрасада Махешварі та його дружини, але вони ніяк не погоджувалися мене відпускати. Так я провів з ними ще декілька днів. В ці дні я займався тим, що очищав подружжя від минулої карми. В результаті вони досягнули такого просвітленого стану, що стали подібні двом квіткам в цьому земному саду. Я надихнув їх на те, щоб присвятити своє життя служінню суспільству, щоб аромат цих квітів наповнив життям всіх оточуючих їх людей. Нехай їхні високі ідеали стануть прикладом для інших. Я наказав їм нести цю божественну звістку у світ, щоб вони були подібні сонцю, що сходить, яке з кожною хвилиною піднімається все вище та вище. Час йшов собі, адже він нікого не чекає. Інколи час мого життя був схожий на веселу, вічно зайняту грою дитину, інколи на навченого досвідом старця, який ледве-ледве йде по життю. Час завжди йде в строго заданому напрямі, і тільки людина постійно відхиляється від прямого шляху. Людина постійно намагається втекти від часу. Але всі великі літературні пам’ятники минулого, чи то Веди, Пурани, Шастри, Коран чи Біблія говорять нам про те, що з часом боротися марно. Час сильніший за людину. Закони часу поширюються на всі явища природи та на всі речі, створені людиною. Час дає і час забирає. Час створює і час руйнує. Поки це можливо, природа допомагає людині. Час не можна назвати ні другом, ні ворогом. Адже творення та руйнування подібні двом рукам людини, одне не можна уявити без іншого. Час – це вища сила, в чиїй круговерті кружляють і зірки, і місяць, і сонце, і земля, і повітря. І ця вічна круговерть нагадує людині про влаштування світобудови. Людина то не спить, то занурюється у стан глибоко сну без сновидінь. Все повторюється циклічно.

Що ж стосується мене, то я пішов з Батварі, потім через Ганготрі відправився в Гомукх. Дорогою я зупинився під покровом вершини Бхрігупантх, неподалік від Чірваси. Тут знаходиться злиття двох річок – Бходжгару та Бхагіратхі. Якщо перейти річку Бходжгар, то відразу ж відкривається дорога в земний рай, в Гомукх, звідти видно Тапован та Нанданван. Тут же і розмістилося озеро Бхрігу. Гімалаї тут здаються білосніжним лотосом, який розцвів над світом.

Прочитано 19 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.