Глава 19. Вогонь у домі Ганді

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Навіть якщо ми не хочемо, відбуваються якісь небажані подій. Адже минуле вже сформувало наше майбутнє.

Дживан Лал Ганді був із заможної сім'ї Баґешвара. У нього було ще три брати.

Бхавані Лал Сах вніс величезних вклад в організацію яг’ї. Членами його сім'ї були й Німа Сах, і Кусум Сах, і Мунні Паріхар, яка була під час церемонії втіленням Лакшмі, а дружина Бхавані Лал Саха, Падма, справжнім втіленням Сарасваті.

Церемонія яг’ї пройшла успішно. Але наступного дня після церемонії без всякого попередження люди забрали всі речі та предмети релігійного культу. Я, побачивши це, онімів. Тоді я наказав не спускати головний прапор нашої церемонії протягом тринадцяти днів. Але тієї ж ночі хтось спустив наш прапор. На світанку напроти мене сиділи сотні людей, які прийшли з міста. І тут мій погляд впав на стяготримач, і я зрозумів, що хтось вкрав прапор під покровом ночі. Я повідомив усім людям в місті, що якщо протягом тринадцяти днів прапор не буде повернено на своє законне місце, то відбудеться дещо непередбачене. Але люди не повернули прапор.

Я почав непокоїтися. Я намагався закінчити миром наш захід, але злодій не хотів повертати мені прапор. Мене стали звинувачувати в тому, що Баба говорить неправду.

Я повинен був поїхати на свято Кумбха Мела. Я вирішив відкласти свої плани та залишитися в Баґешварі на тринадцять днів. Три-чотири дні було спокійно. Тоді пан Крішначандра Гірі взяв мене з собою в Альмору. До свого від'їзду я подарував Бхавані Лал Саху чотки з рудракши, порадивши йому концентрувати на них свою увагу.

У себе вдома Бхавані Лал Сінх повісив чотки на цвяшок. Особлива птаха, посвячена Парваті, постійно прилітала в дім і викрадала чотки, виносила їх назовні. Але люди не могли зрозуміти ці символічні знаки. Вони повертали чотки на місце і вішали їх на цвяшок.

Я в той час був в Альморі, але я приснився Раджу, сину Дживан Лал Саха і розповів йому про те, що в його домі почалася пожежа. Велів йому винести назовні всі речі. Хлопчик повідав про все це членам своєї сім'ї, але ніхто не звернув увагу на його слова. Тоді я знову направив потік своєї мисленої енергії на Німу Сах і Лалі. Але і тут ніхто мене не послухався.

Неочікувано у мене виникла необхідність разом з Індрою Пракашем Гуптою відправитися в Лакхнау, в резиденцію Головного Міністра і Міністра Гірського Розвитку. Ми часто залежимо від обставин. Я сидів в одному з районів Лакхнау, в Даліганджі, бесідуючи з одним з найвідоміших тантриків, Джитендрою Кумаром Бхартій. Тара Агравал і вся його сімя піклувалася про те, щоб нам нічого не бракувало.  Неочікувано я подумав про Баґешвар. Мисленним поглядом я побачив, що Мохан, старший син Дживана Ганді, в той момент знаходиться в особливо розсердженому стані. Саме моя персона викликала його гнів. Він схопив всі мої підстилки та тигрові шкури, на яких я зазвичай сидів, кинув їх у вогонь. Тоді зявилася відлюдниця Сіта Маї та вихопила їх з вогню. Ображений Мохан пішов звідти до себе додому. Я почав надсилати мислені повідомлення Бхавані Лал Саху, намагаючись попередити його, і велів йому слідкувати за Моханом. Всі стали шукати Мохана, але було вже пізно. В домі почалася пожежа. Люди перебували у нестямі від жаху і гучно кричали.

Мені прийшлося перервати бесіду, яку я вів в Лакхнау. Я перейшов в стан самаді та перемістився в Баґешвар. Я схопив Німу і переніс його до самого порогу. Нехай все решта згорить, нехай згорять всі речі, якщо така їхня доля, але людям згоріти я не дозволю! Так я і стояв біля входу в дім, поки звідти не врятували всіх людей, які в ньому знаходилися, і навіть якісь речі. Потім я повернувся в Лакхнау. Бесіда все ще продовжувалася. Всі люди сиділи на своїх місцях, як я їх залишив.

На світанку наступного дня я повернувся в Баґешвар. Природа показала своє жорстоке обличчя руйнівниці й атмосфера в Баґешварі була похмурою і непривітною. Я теж виявився неспроможним попередити цю пожежу. Я здивувався, як спритно природа відвела мене з цього місця, а коли все вже було позаду, повернула. Перед божественними задумами людина безсила. Люди також показали себе не з кращого боку. Почалися огидні розмови, плітки та пересуди.

Дім повністю згорів, але деякі люди говорили, що його підпалили спеціально, щоб уникнути проблем з податковою інспекцією. Хтось звинуватив у підпалі Нантіна Бабу, кажучи, що він зробив це, керуючись міркуваннями власної помсти. А хтось звинуватив в тому, що відбулося, мене, стверджуючи, що якби яг’ю провели правильно, то нічого цього б і не  трапилося.

В той час, як люди повинні були б проявити співчуття до постраждалих і спробувати їм допомогти, вони займалися поширенням різних чуток. Я вперше побачив людське суспільство з подібного боку. Я і не уявляв, що люди можуть поводитися так жорстоко та огидно.

В цю ж ніч хтось підкинув у храм зниклий прапор, але тепер від нього вже не було толку, адже яг’я закінчилася. Люди почали потихеньку повертати храмове начиння, побоюючись гніву богів, але ж вони вже давно розгнівалися і явили світу свій гнівний лик.  

В цьому і полягає правда життя. Все решта – вихолощена історія, просте перелічення подій. Наші мрії обриваються на пів шляху, але ми можемо їх виразити належним чином, і ніхто не може записати все те, що відбувається. Те, що відбувається, здається незначним, але воно відіграє величезну роль в нашому житті, стаючи причиною майбутнього. Кожна людина хоче прожити своє власне життя, але у неї це не виходить, бо щосекунди свого життя людина недосконала.

Людина хоче щось зробити, але не наважується на це, бо кожен не може стати революціонером. Якщо ж людина намагається говорити правду, то суспільство відкидає його, як чужорідний елемент. Можна додати щось значне, тільки порушивши закони суспільства.

Адже суспільство – це наш світ, а світ – це ілюзія, мая, яка з’явилася та отримала свій подальший розвиток для того, щоб підтримувати у нас життя. Якщо ж наша ціль – проте підтримання життєдіяльності та відтворення, то будь-яка дія, напрямлена на цю ціль далека від досконалості. Бо тоді ми приймаємо рішення, керуючись інтересами країни, поточним моментом і конкретною ситуацією. Для того, щоб відповідати запитам всіх вищеперелічених факторів, людина змінює сама себе і тому ніколи не може повністю задовольнити свої бажання. Бажання людини залишаються, за великим рахунком, незадоволеними.

Так людина і поневіряється все своє життя і з нею трапляються різні події, вона вибирає різні дороги на перехрестях долі.

Більша частина відведеного людині часу йде на безглузді та безкорисні заняття, на метушню в цьому світі, на стан напівсну, коли людина зі всіх боків оточена бідами та проблемами, і вона страждає настільки, що з таємничою радістю чекає наближення смерті, яка позбавить її від цього безглуздого існування. З іншого боку, якщо людина веде осмислене, свідоме життя, то вона завжди просувається на шляху до прогресу. Така людина ніколи не зупиниться на напівшляху. Вона не зупиниться доти, поки не отримає бажаного.

Релігія – це така система, яка спонукає людину вести цивілізований спосіб життя. Духовність – це зовсім інше. Духовність – це шлях, який веде людину до цілі. Люди з'єднали поняття духовності з поняттям Бога, але Бог і так з'єднаний зі всім сущим, Бог – це не тільки втілення релігії. Він – Творець, Він – Спостерігач. Це людина обмежила Бога рамками релігії.

У священних книгах різних релігій: в Рамаяні, Пуранах, Махабхараті, Корані, Біблії, у священних писаннях джайнізму, скрізь описана деяка система, яка покликана узаконити існування різних спільнот, каст і національностей. Таким чином істина залишається збоку. Духовність – це зовсім інше. В ній розчиняється все, в ній жива трепетна любов до всіх живих істот, вона вчить людину людяності. А суспільство – предмет досліджень людини, який з давніх часів звик надавати своїм дослідженням певну форму. Всі інститути та структури створюються відповідно до потреб людини.

Людина ні перед чим не зупиниться, якщо питання стоїть про задоволення її потреб. Вся ця метушня тішить егоїзм людини й вона не гидує на цьому шляху знищувати та мучити собі подібних. А власні вчинки вона зважує на вагах добра і зла. В цьому світі духовність і егоїзм ідуть рука об руку. А Бога людина віддалила на безпечну відстань від того, що відбувається. Бог, ніби дивиться на все це збоку. В божественному світі немає різниці між життям і смертю, між радістю і горем. Там розсуваються границі та немає більше різниці між “своїм” і ”чужим”. Прийти до Бога – легко, якщо людина осмілиться відступити від звичних шаблонів поведінки. Саме та людина може пізнати Бога, яка зуміє гармонізувати свої думки та переконання, хто перебуває в суспільстві відлюдників і просвітлених. Так легко осягнути істинний сенс дій, але людині це не вдається, подібно до того, як вона хоче жити по-справжньому, але в неї не виходить.

Саме в цьому і полягає ціль мого перебування в Баґешварі. Я хотів, щоб люди пізнали самі себе, зрозуміли, навіщо вони зявилися на світ, усвідомили б зв’язок, який існує між матеріальним світом і живими істотами, позбулися б від кайданів минулої карми. Щоб вони піднялися над відсталістю і забобонами, і жили б в ім’я людяності, чинили б так, щоб стати джерелом натхнення для своєї країни та для всього світу. Адже Гімалаї завжди освітлювали світ світлом духовності, а Баґешвар розміщений в Гімалаях.

Населення Баґешвара належало до соціуму, який  одночасно існує заради задоволення егоїстичних потреб і заради прагнення до гуманізму. Але деякі люди спробували представити йогів і відлюдників такими ж закоренілими егоїстами, якими були вони самі. Вони думали, що відлюдники, як і вони самі, пов'язані по руках і ногах різними обставинами. Вони хотіли загнати божественну волю в жорсткі рамки, подібно до того, як вони заганяють биків в упряжку, щоб зорати своє поле. Вони всіх міряють власною мірою. Злодій вважає, що всі навколо злодії. Люди, які живуть обманом, підступністю і зрадою, вважають, що Бог теж володіє всіма цими якостями. Точно така ж історія трапилася в Баґешварі. Деякі люди переслідували власні, егоїстичні цілі в ім'я духовності. 

Хто зміг уникнути смерті в цьому світі? Звісно ніхто не знає, коли настане смерть, але якось це обов'язково трапиться. Тоді торгівцю прийдеться кинути свій бізнес, а чиновнику кинути свою контору. Скільки ж можна займатися торгівлею в ім'я духовності? В наш час Бога купують і продають. Але ж гроші залишаться тут, в матеріальному світі, їх не можна забрати з собою. Найсильніші та найбагатші люди виявилися безсилими перед гінцем смерті. Перед обличчям смерті не важливо, чи користувалася людина повагою при житті чи була всіма зневаженою, чи говорила вона правду чи брехала.

Я побачив, що люди гір, які виросли на священних грудях Гімалаїв, надзвичайно обмежені. Обмежене їхнє мислення, їхній образ життя і за цю межу вони неспроможні вийти, і не хочуть цього робити. Вони хочуть жити так, як багато століть до них жили їхні предки. Якщо хтось приходить зі сторони та намагається вивести їх з цього обмеженого кола, то вони не погоджуються. Я теж намагався вивести їх на шлях духовного розвитку, але я був здивований, виявивши, що вони не тільки не хочуть просуватися на цьому шляху, але навпаки, намагаються і мене обмежити жорсткими рамками своїх традицій.

Я побачив, що деякі недобросовісні люди намагаються знайти вигоду з наївності цих синів гір. Деякі відлюдники оголосили себе втіленням бога і насолоджувалися безмежним поклонінням місцевих. Інші люди зав'язували дружбу з сильними світу цього і з їхньою допомогою обкрадали населення. Коли я спробував зупинити цих людей, вони почали поширювати про мене ганебні чутки. Хтось називав мене шпигуном, хтось говорив, що я вкраду чиюсь доньку, інакше навіщо такій освіченій людині ставати відлюдником? Адже він колись керував літаком, мав машину і жив у палаці. Поза всяким сумнівом справа нечиста.

Я спостерігав за поширенням цих чуток і говорив людям: “Подивіться на цю річку, Сараю, на те, як вона, не відволікаючись ні на що, прямує до власної цілі! Брудна канава з Баґешвара зливається з чистими водами річки, і цей бруд вже не помітний.”

Моє життя подібне течії цієї річки. Я думав, що зможу винести бруд з думок цих людей, і тоді зі свідомості цих мешканців гір вирвуться чисті струмки любові та співчуття. Так і відбулося. Ці егоїстичні, традиційно думаючі люди схилилися переді мною і плітки зупинилися.

Прочитано 67 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.