Глава 18. Природа наводить нас на роздуми

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Наш світ подібний океану, який знаходиться в постійному русі. Деякі люди мріють причалити до тихого берегу, а інші – сидять на березі та кидають у воду камінці. А океану байдуже до того, у нього немає часу на те, щоб розглядати тих, хто кидає в море каміння чи робить щось інше. Океан каже нам: “Людино! Ти загрузла в безглуздій метушні! Ну, добре, кидай камінці, поки тебе це розважає! Адже ці камені безслідно зникнуть в моїй глибині.”  Людина завжди з особливим захопленням дивилася на небо і на морський простір. І море, і небо стали для людей символом стійкості, постійності та глибини.

Моє життя подібне цим вічним стихіям. Ніхто не може заплямувати його брудом. Я поважаю і тих, хто підносить мене на п'єдестал, і тих, хто мене ненавидить. Саме в цьому і полягає істина, саме про це говорить нам божественний розум.

Все, що робить людина, всі її наміри та плани обов'язково несуть на собі відбиток его цієї людини. Его проявляє себе з самого початку чи виявляється згодом. Якщо у людини відчуття відокремленого “я” не дуже розвинене, все одно, суспільство примушує його розвивати. Бо вся структура суспільства базується на егоїстичних прагненнях, і навіть якщо вам нічого не вдалося зробити, ви неодмінно станете предметом для обговорення в суспільстві. Ви можете залишатися наївним і чистим, але суспільство не дозволить вам завжди перебувати в такому стані.

Але я завжди думав інакше. Я вважав, що можна бути відлюдником, повністю відкинути світ, але при цьому займатися творчою працею, робити щось з допомогою суспільства і для нього, але самому залишатися незаплямованим брудом цього світу.

Церемонія яг’ї в Баґешварі навчила мене багато чому. Я зрозумів, що серед освічених, духовних людей, не заведено вести розмови про матеріальне, але при цьому, люди нічого не роблять просто так. Це – обмін товарами та послугами. Але якщо ми подивимося на природу, яка нас оточує, то побачимо, наскільки вона щедра і безкорисна. Земля, вогонь, вода – всі стихії та елементи дістаються нам безкоштовно і природа ніколи не вимагає нічого навзаєм.

Життя нічого не вимагає у нас за ті безцінні дари, що нам дає. Але людина заражена егоїзмом і жадібністю з самого народження. Якщо вона згадує про Бога, то тільки для того, щоб що-небудь у нього попросити. Якщо людина робить щось в ім'я Бога, то робить це для майбутньої нагороди. Якщо ж людина не бачить ніякої для себе вигоди, то і не згадує Бога.

В Баґешварі люди теж намагалися торгувати духовністю. Деякі люди хотіли використати світло великого світильника духовності для власних потреб. Вони хотіли утягнути у своє порочне коло слави та презирства навіть тих відлюдників, які жили серед щебетання птахів, серед зелені та густих лісів. Якщо людина відправиться в дорогу, її вже не зупинити. Якщо хтось народився, йому вже не уникнути смерті. Нехай людина вважає своїм священним обов’язком постійно забувати про істину, але істина невіддільна від людини. Смерть приходить і нагадує нам про найважливіші цінності.

Все у природі підкоряється власним законам: іде дощ, розгоряється вогонь, дує вітер. Але змінюється напрям руху. Інколи рух напрямлений на створення, а інколи – на руйнування. Творення та руйнування немислимі одне від одного. Гострі шипи охороняють красу троянди. Троянда дарує нам насолоду своєю красою та ароматом, а шипи дають лише біль і неприємні відчуття. Але якщо ви будете обережні, то зможете насолодитися ароматом троянди й гострі шипи вас не зачеплять.

Теж саме можна сказати про духовність. Вона вчить нас правильному життю, але поняття духовності та релігії неоднозначне. Бо це поняття придумали люди, нехай і в ім'я Бога. Придумали для задоволення потреб суспільства. Але Бог вище всіх законів і традицій. І для того, щоб знайти істину, завжди приходиться втікати від самого себе, від суспільства і від всього громадського світоустрою. І тільки та людина, яка відкинула як власну особистість, так і суспільство, може щось дати людству. Така людина існує, але світ навколо не існує для неї. Коли ж існує все, то немає її самої.

Прочитано 56 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.