Глава 15. В Гімалайському селі Баґешвар

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Баґешвар Баґешвар

Село Багешвар розміщене у віддаленому кутку північно-східних Гімалаїв, біля злиття річок Сараю і Гомті. Це місце пов'язане з іменем Шиви, а також є місцем, де духовно працював ріши Маркандея. Зараз це село перетворилося в невелике містечко. На березі річки розміщений такий давній храм, як Багхнатх. У Сканда Пурані згадується цей храм, обитель Шиви. З ним пов'язана одна історія. Великий Васіштха здійснював аскезу на скелі Махендри в печері для того, щоб річка Сараю, притока Гангу, почала текти саме звідси. А коли річка потекла так, як хотів Васіштха, Шива занепокоївся. Він велів річці Сараю текти повз Баґешвара, але Сараю не погодилася. Вона сказала: “Маркандея сидить в медитації прямо на дорозі. Якщо я потечу повз Багешвара, то можу порушити його медитацію, і він розгнівається. Ріши може мене проклясти.”

Тоді Шива велів їй почекати та разом зі своєю дружиною прибув до печери Маркандеї. Шива перетворився в тигра, а Парваті – в корову. Тигр біг за коровою, а вона кликала на допомогу. Маркандея не міг цього перенести. Він зіскочив зі свого місця і кинувся з печери, щоб захистити корову. Він побіг за тигром, який переслідував корову. Тим часом річка Сараю проклала собі шлях там, де було потрібно і залила печеру. Маркандея все зрозумів. Він побачив, що перед ним стоїть Шива з дружиною. Шива намагався пояснити що відбувається, але Маркандея сказав: “З цього моменту Шиву тут будуть шанувати в образі тигра.” І саме тоді був заснований храм Багхнатх (Багх означає тигр). Цей храм існує і досі на тому ж місці. 

Тут, на березі ріки Сараю, я хотів провести декілька днів в медитації. Потім хотів відправитися в долини Кайлаш та Піндар. Отже, я відправився пішки до своєї цілі. Дорогою я згадав про Матір з Калічаура і для того, щоб отримати її благословення, завернув у Калічаур. Тепер тут багато змінилося. Люди поклонялися новим статуям, були побудовані нові будинки. Але ж Матір залишилася колишньою. Храмовий служитель Рамкумар став думати по новому, але він, як і раніше, служив при храмові. Був час Наваратрі, час, присвячений Матері. Я провів під Її захистом п'ятнадцять днів. Потім, отримавши Її благословення, продовжив свій шлях.

Я викинув увесь свій одяг та взуття, і в такому вигляді пробирався через густі ліси. У святилищі Матері я часто бесідував з Анандою Валлабхом Шастрі. Він був освіченою людиною і добре розбирався в астрономії. Розглядаючи мій гороскоп, він сказав мені, що зірки та планета Меркурій сприяють мені, що скоро я буду перебувати в стані самадхі. І він попросив мене, що якщо так трапиться, як він мені сказав, щоб я обов'язково прикликав його до себе. Разом зі мною в дорогу відправився юнак-вайшнав, який хотів оволодіти мистецтвом йоги. У нього нічого не вийшло, але я все одно взяв його з собою.

Я через село Хедакхан прийшов у Муктешвар. Там я провів декілька днів з Бенгалі Бабою. Потім я направився в Альмору. Там я зустрівся з Мохандасом Джи. Увечері вайшнав готував кашу, а я сидів поруч з ним, коли приїхав джип, в якому був Вішванатх Брахмачарі, а з ним разом член сім'ї Капурів з Баґешвара, який знав вайшнава. Ми поговорили й він запросив нас доїхати до Баґешвара на джипі. Я б і так не погодився, бо хотів пройти цей шлях пішки, але почув, як Брахмачарі англійською переконує свого супутника не брати нас з собою, бо я – дуже брудний, і від мого тіла йде неприємний запах, як же можна саджати мене в джип? Я, звісно, все зрозумів, але нічого не говорив, бо на мені не було одягу, як на всіх “цивілізованих” людях. У мене не було ні взуття, ні годинника на зап'ясті. В той момент я був представником дикого, неосвіченого світу. Я уважно подивився на відлюдника Брахмачарі, а про себе вирішив, що прийду в Баґешвар раніше, ніж вони доберуться туди машиною. Ми з моїм супутником були брудні, бо багато днів не милися і не прали одяг, але ж ми були людьми. Невже чистий одяг може так сильно змінити людину?

Поївши каші, я відразу ж відправився в дорогу. Я велів Бабі слідувати за мною, і ми через Калі Матх Такулар, перебираючись з однієї гори на іншу, прийшли в Баґешвар. Я встиг здійснити омовіння в річці Сараю, попрати свій одяг, коли в Баґешвар приїхав Брахмачарі Джи. Побачивши, що ми пішком прийшли туди раніше, чим вони, всі дуже здивувалися. Брахмачарі Джи підійшов і сів поруч зі мною. Я заговорив з ним англійською, тоді він дуже засмутився, усвідомивши свою помилку. Брахмачарі вже тридцять років підряд приходить в Баґешвар, але раніше приходив сюди, як простий відлюдник, а зараз вже настоятель монастиря. Раніше він теж ходив пішки. Тоді в ньому не було гордині. Тепер же, коли його полюбила богиня багатства Лакшмі, він дещо змінився. Ми довго з ним бесідували, і близько познайомилися один з одним. Він був настоятелем храму Джаганнатху в Раджкаті, в штаті Гуджарат. Справжнє його ім'я було Вейшнав Дас, але він став відомим під ім'ям Вішванатх Брахмачарі. В Баґешварі його дуже поважали.

Тут також настоятелем був Шрікрішна Чандра Гірі. Я вже був з ним знайомий. Декілька днів я прожив у нього, познайомився з декількома жінками-відлюдницями. Надзвичайно довге волосся дуже їм пасувало. Їх звали Деві Маї, Сіма Маї та Сарасваті Гірі.

Вішванатх Джи теж провів зі мною декілька днів. Коли я захотів відправитися до печери, Нага Баба Сант Гірі зупинив мене. Звелів почекати декілька днів, щоб ми могли піти разом. Але події прийняли неочікуваний поворот. Там була ще одна відлюдниця, Лакшмі Маї, яка вже багато місяців була дуже хвора, і всі з дня на день чекали її смерті. Вона не могла ні ходити, ні навіть сидіти. Вона постійно молилася про те, щоб смерть швидше забрала її. Люди декілька разів на день приходили її відвідати. Якось я йшов повз її кімнату, і мені здалося, що хтось хоче проникнути туди. Але це відбувалося не на фізичному, а на тонкому плані, і саме тому звернуло мою увагу. Я побачив машана – духа, який мешкав на місці спалення трупів. Я зумів прив'язати його за допомогою мантри. Я пообіцяв йому, що завтра відпущу. Він був дуже сильним, але чомусь не використовував свою силу.

Наступного дня настоятель храму за моїм проханням відкрив кімнату хворої. Там лежало худе від хвороби тіло. Я позичив шматок тканини у Деві Маї та накрив ним хвору. Потім я, як і обіцяв, звільнив машана. Під дією його сили тканина злетіла в повітря та полетіла до місця кремації, розміщеному на березі річки. Через декілька годин відлюдниця здійснила омовіння в річці та сіла на Сонці. З нею відбулися дивовижні зміни: вона поїла і повністю видужала. Всі були вражені. Адже раніше на її видужання не було ніякої надії. Вона навіть ходити не могла. Я звільнив її від машана, який її мучив і вона повністю видужала.

Того ж дня з міста приїхала поважна людина, Сах Джи. Він був революціонером і борцем за незалежність. Уряд Індії виплачував йому пенсію. Його син вже дев'ять місяців хворів, він був політичним лідером провінційного рівня, балотувався від партії Джансангх. Інший його брат був адвокатом в Альморі, а третій – господарем магазину солодощів. Вся сім'я намагалася вилікувати старшого сина, лікарі вже опустили руки.

Я не міг знехтувати прохання настоятеля храму, який попросив мене подивитися на хворого. Він сказав: “Сах Джи мені як батько, будь ласка, подивися в чому там справа.” Увечері я разом з Деві Гірі Маї відправився до них додому. Там вже був організований джагаран, тобто, нічне релігійне чатування. В горах ця традиція дуже популярна. Там зібралося багато народу. Я тихо сів осторонь. Одна людина танцювала. Люди говорили: Ось прийшов бог! І всі вітали його. Я мовчав. Та людина у танці наблизилася до хворого і дала йому вісім зернят рису. Потім поклала хворому руку на голову і сказала: “Не хвилюйтеся, через вісім днів він повністю видужає. Коли він видужає, знову організуйте джагаран.” Потім він, кружляючи в танці, повернувся на своє місце. Він одразу ж заспокоївся, наче втомився.

Я хотів піти, але люди затримали мене. Відразу ж після цього одна людина заспівала під музичний акомпанемент. Піднялася жінка і почала повільно танцювати. Люди сказали: “Ось прийшла богиня!” Присутні почали проводити навколо цієї жінки церемонію арті, пропонувати їй квіти та фрукти. Потім ця жінка в танці наблизилася до хворого і зробила все точно так само, як до того робив чоловік. Вона вимовила всі ті ж слова. Потім повернулася на своє місце і зовсім заспокоїлася. За жінкою встав юнак, який був одягнений в сучасний одяг і виглядав як освічена людина. Він збирався зробити все теж саме, але я тут розхвилювався.

Я не міг бачити цю виставу про богів та богинь, яка була просто обдуренням. Я сказав гучним голосом: “Подивимося, як він буде танцювати! Подивимося, що це за божество. Нехай тільки прийде і я його більше не відпущу. Якщо все це вдавання, то я його перетворю в божевільного.” Молодик прикладав багато зусиль, але танець в нього не вийшов, і він не зміг увійти в стан божественного екстазу.  Тоді жінки, які там сиділи, розсердилися на мене, я встав і пішов.

Я викликав Саха Джи на вулицю. Під шумок зібрався цілий натовп. Я сказав: “Сах Джи! Ваш син закінчив в цьому житті всі свої справи та помре рівно на восьмий день. Як людина прогресивних поглядів, яким ви є, може витрачати час на цю нісенітницю і мракобісся? Наша країна стрімко йде вперед, а ви йдете в протилежний бік! Як можуть допомогти люди, які самі страждають і не можуть зберегти своїх близьких від хвороб та смерті? Жінка, яка танцювала – вдова. Якщо вона в стані врятувати вашого сина, то чому не врятувала свого чоловіка? Молодик, який так і не зміг почати танець, шукає скрізь хоч якусь роботу. Чому ми досі не можемо позбутися від цих застарілих забобонів? Ви покликали мене, щоб я вам допоміг, навіщо ж ви зв'язалися з ними? Якщо людина дійсно наближається до божеств, то вона занурюється в океан блаженства, і їй вже нічого не потрібно від життя. А тут не божества, а якісь внуки та племінники, яки можна покликати за допомогою звуків музичного інструменту. Добре, мені це байдуже. Тепер ви повинні покласти кінець цій виставі та йти відпочивати. Навіть той час, що був у запасі, забрали у нас ці люди. Тепер я нічого не можу зробити, бо я не можу діяти проти природи. Я вже сказав настоятелю, що ваш син покине цей світ на восьмий день, рахуючи від сьогоднішнього. Тепер вже нічого не можна зробити.”

Я відправився в Піндарі. Зі мною був Нага Баба і Вайшнав Сант. Ми йшли берегом Гангу. Сах дійсно помер восьмого дня. В Баґешварі всі мене обговорювали та чекали мого повернення.

Ми прийшли в Кхаті – найвіддаленіше село в Індії, розміщене серед засніжених піків. В Кхаті майже завжди йшов дощ. Крім того, стояв вересень, період дощів, і дорога була дуже важка. Нага Баба відправився в село за їжею. Я вирішив дочекатися його за межами села, не привертаючи уваги, але і тоді Нага Баба повернувся в супроводі людей.

Люди, які живуть в гімалайських селах, зазвичай дуже щирі та наївні. Вони не вміють хитрувати та обманювати. Чанчал Сінх був старостою села, Діван Сінх вчителем, Мангал Сінх замісником голови зборів, а Руп Сінх охороняв особняк. У нас було мало грошей, але жителі села добавили, і ми організували собі трапезу. Потім Діван Сінх і Чанчал Сінх сказали, що тут постійно йде дощ. Як же ми підемо завтра в Піндарі, як я мав намір зробити? Вони розмовляли з Нага Бабою, а я мовчки слухав їх розмову. Досі дощі не могли завадити нам в наших переміщеннях. Я знав, що природа мені допоможе. Адже ми нічого не робили проти природи, тому  вона не має нічого проти нас. Тоді Діван Сінх знову заговорив: “Махарадж, у нас за моментом, коли починається дощ, звіряють годинники. Годинник може поспішати чи запізнюватися, а дощ завжди приходить вчасно.”

Я продовжував слухати. Потім вони запитати мою думку. Я відповів, що якщо тут постійно так відбувається, то це – божественний закон, з яким не посперечаєшся. Але ми підемо своїм шляхом, і ніякі природні катаклізми нас не зупинять. Жителі села сказали: “Подивимося, чи буде завтра така ж погода як зазвичай.” Тоді я зрозумів, що вони випробовують наші здібності. Наступного ранку дощу не було. Ми рушили в дорогу після полудня. Дорогою я запитав їх: “Ну що, тепер ви стали випробовувати здібності відлюдників? Добре, якщо ви так хочете, скажу, дощу не буде, поки ми не повернемося з Піндарі в Кхаті, навіть одна крапля не впаде, але буде буря, коли ми звідси підемо.”

Природа завжди тим чи іншим чином дає знати про свої наміри. І дійсно не встигли ми на три милі відійти від Кхаті, як налетіла страшна буря. Ця буря зірвала дах з храму богині Калі. Але дощу не пролилося ні краплі.

Наступного дня ми прийшли в Піндарі, в печеру. Прибрали в печері, вичистили її. Нага Баба і Бейрагі Баба пішли на кілометра три зібрати гілок і хмизу. Я ж споглядав гори та оглядав інші печери. Я наносив каменів в нашу печеру і створив імпровізоване ложе, а в центрі влаштував осередок. Потім обидва відлюдники повернулися, навантажені хмизом. Було досить холодно. Вітер задув в печеру сніг. Потім почав опускатися туман. Ми розпалили вогонь і закрили каменями вхід в печеру. Поступово туман ставав все густішим, і скоро наша печера занурилася в морок.

Цілий день було темно, а коли настала ніч вся долина засяяла променями місячного світла. Я вибрався назовні та дивився на засніжені піки в місячному світлі. Обидва відлюдники приєдналися до мене. Ставало все холодніше і холодніше. Піки Гімалайських гір, здавалося, були зовсім близько. Зі всіх боків лежав сніг. Бейрагі Баба дуже замерз і почав тремтіти, потім заплакав. Тоді я дав йому свою теплу накидку і посилив вогонь в осередку, але йому все одно було холодно. Я вивів його на деякий час з печери, а потім знову повів всередину. Йому стало тепліше, і він заснув. Нага Баба займався своїми практиками. Я вийшов з печери та влаштувався на камені.

Ніч закінчувалася. Шелест річних хвиль був приємний, як чарівна музика. Я пішов у бік гхату і тут почув звуки справжньої музики. Ці звуки притягували мене як магніт. Я наблизився і побачив, що перед входом у величезну печеру танцюють тисячі жінок та дівчат. Всі одягнені в різнокольоровий одяг. Я пішов вперед, дівчата стали мене зупиняти, але п'ятеро з них привели мене в печеру. Печера зсередини виявилася триповерховою. Дівчата привели мене до Матері, а самі відступили. Я, переповнений почуттями, дивився на її статую, а потім припав до її ніг. Це була Матір, але  той день у неї в проділі червонів сіндур, в носі було значне кільце, натх, і вона була вся прикрашена з ніг до голови. Але обличчя було те ж, що і зазвичай, і вісім рук. Восьмирука Мати нічого мені не говорила. Поруч з нею стояли статуї ще чотирьох богинь: Мандакіні, Нандоні, Гхалідвар і Рінурі Деві.

Я дивився на жінок, занурених в танець. Мати мовчала. Я дивився по сторонах, надіючись отримати від неї знак, але вона нічого не говорила. Я вже став, щоб піти, і обернувся останній раз, подивився, що відбувається за її статуєю. І тут я побачив точно такий же натовп, але в ньому були й жінки, і чоловіки, і юнаки, і дівчата. Більш того, в цьому натовпі я побачив самого себе. Один натовп кружляв навколо мене, інший – танцював і співав перед статуєю Матері. Що ж велика Мати хотіла цим сказати мені? З обох сторін почулися звуки ведичних гімнів. Повітря гуділо від вигуків: “Сваха, сваха!”

Я відчув, що і попереду мене і позаду, простягається людське море, величезний натовп, а я наче керую будівництвом величезного навісу. Раптом всі ці видіння померкли та перетворилися в дим. Я здригнувся. Тоді Матір сказала мені: “Ти повинен тут, в Піндарі, поширити культ точно такої ж статуї, яку ти зараз бачиш перед собою. Але все це відбудеться після яг’ї, після жертвоприношення в Баґешварі.”

Я вийшов з тої печери та відправився в напрямку своєї. Нага Баба сидів, Бейрагі Баба лежав. Я теж ліг, хоча вже настав ранок. Нага Баба пішов до струмка і, не дивлячись на те, що вода була дуже холодною, здійснив омовіння, наніс на тіло священний попіл і повернувся до печери. Раптом він почав кричати: “Велика Мати, Велика Мати!” – і танцювати, як божевільний поруч з печерою. Я, почувши його крики, теж вибіг назовні. Вона сиділа на камені, одягнена в червоний одяг, і на неї падали перші промені Сонця. Її обличчя випромінювало божественне світло, яке поширювалося у всі боки. У повітрі відчувався приємний, тонкий аромат. Бейрагі Баба теж вийшов з печери. Він звалився на землю і став класти земні поклони. Велика Мати сиділа там декілька годин. Ми теж сиділи, занурені в екстаз. Нага Баба продовжував танцювати. Мати розчинилася у повітрі тільки тоді, коли Сонце піднялося високо, і звідусіль стали доноситися голоси туристів та паломників.

Прочитано 97 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.