Глава 9. Мінакши

Автор 
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Це була Менка – кохана Вішвамітри. Це була Урваши – кохана Агаст’ї. Але я буду називати її не Менка, а Мінакши. Хоча вона для мене і Менка, і Урваши.

Коли за два дні до проведення релігійної церемонії я повертався після омовіння, мене привабив мелодійний дзвін ножних браслетів. Я здивовано вимовив: “Мати!” Та кинувся їй в ноги. Вона підняла мене. Вона була вся завішана прикрасами та дивовижним чином розмальована. На ній все сяяло від блиску дорогоцінностей, ножні браслети та сама її поза говорила про великий досвід у танці. Це була та неперевершена дівчина з Калічаура!

Вона всього мене відчувала. Поклавши руку на лоб, запитала: “Ти довго чекав мене! Але це – недобре. Чому ти прив'язуєшся до мене все більше і більше? Адже прив'язаність – це недобре, чи то прив'язаність до якоїсь речі, до божества чи до звільнення. Необхідно бути вільним на своєму шляху. Саме тому я так затрималася. Я хочу, щоб ти зрозумів – я не ціль, не межа твоїх духовних пошуків. Твоя ціль попереду, я лише вказую тобі правильний шлях.”

“Я намагаюся знищити твою минулу карму, а ти прив'язуєшся до мене все більше і більше. І тепер перед тобою виникло так багато проблем, і я – одна з них. Капіл, ти – прихильник адвайти. Навіщо ти знову в'язнеш у подвійності? Ти повинен розірвати цю  прив'язаність, Капіл! Подивися на мене, на моє тіло, на мій одяг, на мій вираз обличчя! Як я тобі подобаюся?”

Я подивився на неї. Вона здавалося дійсно реальною дівчиною: одягнена в шальвар-кіміз, з короткою стрижкою, в очах – любов. Вона посміхалася, і на неї падали промені Сонця, що сходило, зафарбовуючи її в рожевий колір. Я невідривно дивився на неї, але потім несподівано відвернувся, пішов у інший бік. Але і тут вона стояла в мене на дорозі. Куди б я не йшов, вона стояла переді мною. Я втомився і вирішив присісти на березі озера. Як тільки я заплющив очі, я почув ніжний дзвін ножних браслетів та чаруючу мелодію пісні. Я розплющив очі – вона шалено танцювала.

Я заліпив їй ляпаса: ”Дурна жінка! Ти увесь час думаєш тільки про задоволення власних бажань! Я покину тебе на березі мора покалічену, безпомічну, де твоя гординя доконає тебе!”

Я продовжував бити її по обличчю, але очі не розплющував. Вона дзвінко розсміялася: “Ти хоча б очі розплющ! Дивися, слід від твоєї долоні відпечатався у мене на щоці!” – це був голос Матері! Почувши його, я розплющив очі. Вона стояла переді мною, погладжуючи праву щоку, і сміялася своїм божественним сміхом.

Йдучи, вона сказала: “Тепер ти побачиш образ Мінакши, жінку в її бешкетному, грайливому стані. Вона своїми діями спробує потягнути тебе в бездонне море любові. В різних образах вона буде вставати на твоєму шляху. В кожній її дії буде мовчазне запрошення до любові, до погибелі.”

“Капіле! Ти повинен триматися від неї подалі! Ти повинен увесь час знаходитися по той бік межі, де немає ні життя, ні смерті. І завжди йди вперед! Не зупиняйся! Ти спробував дати їй ляпаса, натякнувши на свою перемогу. Але жінка залишається жінкою. Це – втілення маї. Жінка володіє величезною силою. Навіть боги підвладні силі її чарівності. Жінка скрізь. Без жінки увесь цей світ був би схожий на безлюдну пустелю. Але тобі потрібно порвати ці тенета маї та вирватися на волю!”

“Мінакши – це вічна спрага, голодних дух, голод, який не можливо задовільнити. Багато великих людей минулого не змогли протистояти її чарівності. Оступився і Парашар, і Агаст’я, а Вішвамітра настільки захопився Менкою, що повністю розчинився у ній. Мінакши – це Менка. Двайта заснована на адвайті, але адвайта існує сама по собі.”

Вона пішла, а я продовжував обдумувати те, що вона мені сказала. З’явився Харендра Сінх і порушив хід моїх думок. Він здивувався, що сьогодні я спізнився на омовіння. Я подивився і побачив, що і Чампа, і Према здійснюють омовіння в озері. Чампа сміялася і поглянувши на неї я зрозумів, що Мати їй уже явилася. Я вгадував у ній неймовірну силу. Це була сила духовності. Напередодні почалася релігійна церемонія. Я хотів обговорити її з Харендрою Сінхом. Потім я ще поговорив з Кіртан Вале Бабою і Біру Бабою. Потім відправився у печеру, яку виявив під прикриттям кущів. В цій печері я щодня проводив по декілька годин. Звідси я міг спостерігати за життям інших святих відлюдників. Крім того, з цього місця відкривався вид на озеро, що захоплював дух. Внизу розміщувалося село Нісола, де жили Лал Сінх Бішт, Нандан Сінх та Хіра Сінх. Раджан теж тут жив. Отже, я відправився в ту печеру.

Я дуже старався увійти в медитативний стан, але переді мною постійно виникало одне і те ж саме жіноче обличчя. Воно впливало на мій розум все більше і більше. Я намагався позбутися від мари, але безуспішно. Моє хвилювання збільшувалося. Тоді я вийшов з печери на свіже повітря, але і там мені ввижалося те обличчя. Що ж це зі мною відбувається? Я різко змінив напрям свого погляду і став дивився на озеро Бхімтал. Але що таке? Куди б я не кинув погляд – скрізь бачив її обличчя! Я бачив його наяву, ніби в реальності. Я покрився холодним потом. Став прогулюватися околицями. Але вона весь час дивилася на мене та йшла попереду.

Я все прогулювався, а потім зупинився і став споглядати квітучі троянди. Неочікувано виникло бажання зірвати квітку і насолодитися її ароматом. Я зараз же пішов звідти. Вона теж кудись зникла. Тоді мене знову привабили троянди. Я залюбувався напіврозпущеною квіткою. Коли я доторкнувся до неї, вся гілка схилилася до мене, ніби  приносячи себе у жертву. Без мого бажання, аромат квітки почав на мене діяти.

Тоді я почув чаруючий жіночий голос: “Що, тобі подобаються напіврозпущені бутони? Тоді зірви його і прикрась їм своє волосся. Життя і смерть цієї квітки не будуть даремні.” Сказавши це, вона засміялася. Я різко відпустив квітку, і колючки встромилися мені у шкіру. Погладжуючи поранений палець, я дивився на неї. Переді мною стояла прекрасна дівчина. Вона то сміялася, то посміхалася. В її очах був заклик. Я починав тонути в океані її очей. А вона продовжувала посміхатися, грайливо на мене подивляючись. Я поступово починав втрачати увесь спокій духу, всю свою врівноваженість. Тоді вона зірвала квіту та кинула її до моїх ніг. Я позадкував: “Навіщо ти прийшла сюди? Адже тільки що ти гуляла якимись далекими вулицями! Йди! Йди звідси! Жінка повинна бути сором'язливою та думати про свою честь.”

Вона не звернула уваги на мої слова, сіла поряд: “Адже ви йог! Наносите на тіло священний попіл. До вас приходять і чоловіки, і жінки. Адже для йогів не існує різниці між душами. Адже душа не має ні чоловічого, ні жіночого роду. Чому ж ви так мене боїтеся? Тому що я жінка, молода дівчина? Навіщо ж, о вельмишановний йог, ви дивитеся на мене як на жінку? Дивіться на вічну душу, що знаходиться всередині мене. Чи є якась різниця між вами та мною? Всі душі рівні. Будучи таким продвинутим йогом, ви боїтеся мене! Ви боїтеся не мене, а людей. Я нічого не знаю про людей, про суспільство.”

Так вона бесідувала зі мною ніжним голосом, звертаючись до найпотаємніших закутків моєї душі. Але я був у суперечливих відчуттях. Світло і пітьма боролися всередині мене. Адже пітьма не існує без світла і навпаки. А якщо не думати про світло, то все навколо зануриться у пітьму.

“Про що ви задумалися? Чула, що ви можете передбачати долю? Я теж хочу дізнатися, подивіться на мою руку,” – з цими словами вона протягнула мені свою руку. Я подивився на її обличчя і відповів: “Мінакши! Перестань мене переслідувати!” Вона здивовано забрала руку: “О! Так ви знаєте моє ім'я! Це ви по моїй руці дізналися? Але ж там моє ім'я не написане. Ну і скажіть мені, великий йог, куди мені тепер йти?”

Вона зовсім не збиралася йти звідти, прийшлося мені самому піти. Вона залишилася сидіти, обриваючи пелюстки у троянд. Я сходив у село Нісола, побачився з Лал Сінхом, поїв з ним кисляку.

Я прийшов в хижину, а Мінакши вже чекала мене там. Вона нічого не сказала. Взяла книгу про хіромантію і пішла. В той день приходило багато святих відлюдників. До вечора прийшли всі шановані люди цього району.

Почалася яг’я – особливе жертвоприношення. Здалеку прийшло багато народу. Мінакши змішалася з натовпом жінок і робила все що хотіла. Вона приходила до мене в хижину сідала спиною до стіни витягувала ноги, не виконувала ніяких правил та вимог суспільства. Вона лише інколи боялася мого гніву. Вона постійно дивилася на мене та ставила каверзні запитання, бентежачи мене своєю кмітливістю.

В той час на службі у храмі знаходилися сотні жінок. Вони сиділи з одного боку храму, сотні чоловіків – з іншої. Деякі люди сиділи в моїй хижині. Коли вона вийшла звідти, то Лал Сінх став про неї розпитувати. Чому вона така кмітлива та дотепна? Адже у неї немає ні батька, ні матері. Вона не підкорялася законам суспільства та не боялася батьків.

Тут під навісом стало помітне якесь хвилювання. Заплакали жінки. Церемонія зупинилася, бо помер маленький хлопчик. Йому було всього чотири місяці. Всі навколо ридали. Мінакши взяла його на руки. Це був син Бхагата з села Бхімтал. Це був первісток Бхагата. Він теж стояв неподалік і ридав разом з дружиною.

Мінакши поклала дитину поряд з моєю жаровнею: “Навіть якщо він повністю помер, ти зможеш очистити його від бруду цього народження. Все, що потрібно, роби швидше!”

Я велів усім заспокоїтися, закрив хижину зсередини та сів поряд з жаровнею. Багато годин я перебував у стані самадхі. Мінакши гладила тіло дитини. Поступово дихання повернулося до нього, і він заплакав. Мінакши його заспокоювала, але вона ніяк не могла заспокоїтися. Тоді вона взяла її на руки та вийшла з ним на вулицю. Матір підбігла і вихопила дитину з її рук. Мінакши зачинила хижину, з якої піднімався дим. 

Через годину я відчинив хижину і вийшов назовні. Люди вітали мене радісними криками. Але я був десь далеко, у своєму світі. Адже я порушив закони природи. Це була перемога Мінакши та моя поразка. Мінакши сиділа під деревом піпал, радісно сміялася, здавалося, що вона назавжди вирішила поселитися в моєму саду. Ніби вона не заспокоїться, поки не зірве всі квіти, які тут ростуть.

Релігійна церемонія почалася знову. Я повернувся у свою хижину, увесь день я був предметом людських пересудів. Після того, як увечері роздавали прасад, люди розійшлися по домах. Всі святі відлюдники влаштувалися на ночівлю. Я вийшов з хижини та дістався до печери. Тоді прийшла Джаянті та сіла поряд зі мною.

Ось ще одна неприємність! Вона теж хотіла, щоб я подивився на її руки. З великим трудом я відіслав її та покинув печеру. Джаянті бігом слідувала за мною. Навіщо вона це робила? Я побачив, що Мінакши стоїть та спостерігає за тим, що відбувається. Я зупинився між двох берегів.

Я почав посилати мисленні хвилі Джаянті, підкорившись їм, повернулася і пішла, але Мінакши залишилася там, де стояла. Потім вона підбігла і притиснулася до мене.Вона розстелила своє покривало, щоб я міг сісти. Від її радості розцвів увесь сад, наповнившись звуками співу. Мінакши виражала свою радість у танці. Що ж це відбувається? Я втрачаю самого себе. Зі мною такого ще не було! Я все більше і більше піддавався цій чарівності. Світив місяць, а я розчинився в тому, що відбувалося. Саме тоді, коли Мінакши хотіла забрати мене з собою, далеко-далеко, прийшла Мати та зупинила мене.

Вона ніби стряхнула з мене кайдани глибокого сну. Я побачив Матір та так і застиг з відкритим ротом. Сьогодні вона була одягнена у біле. Вона здавалася дещо розгніваною, але все одно заспокоюючи мене, сказала: “Ти все далі й далі йдеш від істини. Ти порушуєш закони природи, і власними руками створюєш причини власної погибелі. Якби я не прийшла, то сьогодні Мінакши штовхнула б тебе у непроглядну пітьму. І ти б не вибрався з її сітей. На деякий час тобі потрібно покинути ці місця. Вона зараз згорає від бажання помститися тобі, і в будь-який момент може тебе спалити в цьому вогні. Жінка – це і натхнення, і прокляття. Вона і та, хто дарує життя, вона і та, хто вбиває. Жінка – це не твоя слабкість і не причина страху. Але ти можеш для жінки стати ідеалом, можеш стати джерелом натхнення. Тримай Мінакши в руках, і тобі твій шлях буде простим і ясним.”

Я відчував у своїй хижині хвилі любові, ніжності та співчуття, все те, що йшло від Матері. Я заспокоєний сів молитися. Наступного дня у святилищі все ще було багато народу. Мінакши була весь час поблизу, але до неї прив'язалася Чампа, і Мінакши поневолі все робила під її наглядом.

Мені прийшлося із зусиллям посилати ментальні хвилі. Він натовпу матерів та сестер йшла любов та ніжність. В той день релігійна церемонія відбувалася без зайвої помпезності. Прийшли Балак Баба і Вейдх Баба. З боку Каркотака прийшов Рамдас Джи разом з Гаріб Дасом. Я був дуже радий підтримати цих великих людей. Навіть вночі у святилищі було шумно. З наступного дня Мінакши перестала мене навідувати. Невідомо в якому безіменному світі вона розчинилася.

Наступного дня ми завершили релігійну церемонію. Попрощалися зі всіма вченими брахманами та зі всіма святими відлюдниками. Рамдас Джи відправився у бік священної гори Кайлаш. Зі мною лишилися Вейдх Баба, Балак Баба і Бамбам. Балак Баба не зміг піти в гори Віндх’я. Він повертався з Кедарнатха і Бадрінатха. Він все ще не покинув свою практику тантри.

Через пару днів він вирішив випробувати свої сили на Біру Бабі. Нещасний Біру Баба впав на жаровню. В той час мене в хижині не було. Тоді прийшла Чампа, нанесла йому на лоб священний попіл і Біру Баба прийшов до тями. Коли я повернувся через деякий час, то дізнався про все, що відбулося. На дереві піпал сиділа кішка, але коли вона мене побачила, то захвилювалася і почала нявкати. Тоді я поставив біля коренів дерева чашу з водою і почав кидати в неї сіль. Тоді Балак Баба схопив мене за руку: “Не роби цього!”

Я зупинився і тоді прийшла Мінакши та почала сваритися з Балак Бабою. Балак Баба з великим трудом звідти втік та зупинився у домі Лал Сінха Бішта.

Наступного дня я взяв з собою Мінакши та ми через Чандігарх відправилися у Харідвар. У Харідварі Аватар Баба побачив мене разом з Мінакши. Він велів зараз же її покинути. Тоді я разом з нею повернувся туди, звідки поїхав. Балак Баба вже був відсутній.

Я прийшов до храму біля озера Наукучія. Завдяки невтомним зусиллям Харіша і Чандрашекхара Тумкі, тут теж була організована яг’я. Вона була цього разу особливо вражаюча, бо організаторам в їхній праці допомагали солдати 883 батальйону. Їм допомогти також Харбхаджан Сінгх, головний менеджер і капітан Пандей. Жінки виконували свою частину роботи під керівництвом Індіри та Гобінді. Але і сюди Мінакши постійно приходила. Коли закінчилися всі релігійні церемонії, я перебрався на озеро Нала і Дамаянті.

Через кілька днів я разом з Вейдх Бабою попрощався з озером Нала і Дамаянті. Ми залишили там Бамбама, а самі через Аджмер Ходжа Сахаб перейшли в Пушкар Радж, де декілька днів провели в печері Агаст’ї. Потім повернулися до Аджмера, де організували яг’ю. Тут Мінакши теж постійно переслідувала мене. Вона прилітала, подібна вітерцю, і витікала, як вода. Вона хотіла грати у моєму житті важливу роль, але я був мандрівником, який мандрує Гімалаями.

З Аджмера я разом з Вейдх Бабою приїжджав у Бхімтал. Тепер у мене було цілих дві машини, бо я досягнув певної ваги та поваги у суспільстві. До мене стали приходити відомі бізнесмени та політики.

У 1971-1972 роках у Раджастані трапився страшний голод. В той час головним міністром цього штату був Баркатулла Хан. Я зустрівся з ним в Аджмер Саркіт Хаусі. Він вирішив, що грандіозна яг’я допоможе подолати це лихо. В той час я зустрічався з впливовими людьми країни, наприклад, з братами Дограмал, з Бхагіратхі Канаурія. Я зустрічався з шанованим Гханшьямом Дасою Бірлою. В його домі, у Васант Віхарі, я познайомився з колишнім міністром освіти штату Раджастан, Шивчараном Матхуром і з Парашурамом Ядураною. Побував у гостях і в головного міністра. У проведені релігійної церемонії мені допомагав і Раджбахадур Джи.

Однак, через переважання егоїстичних настроїв яг’я не привела до бажаного результату. Я, нікому не сказавши ні слова, пішов, поїхавши на потязі з платформи залізнодорожної станції Джайпура.

Я знову повернувся в Гімалаї. Занурився у думки про високе. Мінакши знову спробувала зачарувати мене, але Чампа сказала: “Брате, ти чиниш неправильно. Мінакши – це полум'яний вуглик, хто з нею зв'яжеться, згорить в цьому вогні.”

Однак, я все одно продовжував спілкуватися з Мінакши. Якось в період дощів я повертався пішки з Альмори, бо через дощ всі дороги були перекриті для транспорту. Була вже ніч, коли я зустрів Мінакши. Я придивився до неї та здригнувся. Вона хотіла присвоїти собі всі мої досягнення, присвоїти собі все, що у мене було. До цього моменту вона була джерелом мого натхнення, а зараз хотіла стати моїм прокляттям. Я не зміг стримати своїх почуттів і дав їй ляпаса.

Вона стояла переді мною нерухомо, згораючи у своєму власному полум'ї, і потирала вдарену щоку. Потім сказала: “Ти переміг, а я програла. Тепер я вже не Мінакши, а Менка. Я дійсно згорала від бажання помститися тобі, але це було не моє істинне бажання, а навіяне іншими людьми, які мене до цього підбурювали. Але цей твій ляпас повернув мене до реальності. Це не я програла, програли ті люди. Добре, я піду. На цьому наша з тобою історія закінчується. Ти уникнув сітей Мінакши. Бажаю тобі всього найкращого.” З цими словами вона пішла. Її історія загубилася в цій дощовій ночі, а я пішов далі своїм шляхом.

Прочитано 166 разів
Амріта

Амріта (Олександра Куліш) – письменник, перекладач, видавець, засновник та головний редактор порталу Мистецькі грані. Учениця Махайогі Пайлота Бабаджі (Шрі Сомнатх Гірі).

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.