Води Акшара

Безмежні і невичерпні Води Безкінечного.

Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство,

обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

  

Читати книгу

Йогі Іша

Йогі Іша

Моє тіло – будинок в якому живе мій ум. Мій ум – будинок в якому живе моя суть. Коли я дивлюся на зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся в середину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в океан, щезає у Великій Пустоті.

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Послання Пайлота Бабаджі 22.08.2022

П'ятниця, 26 серпня 2022 11:05

Люди світу. Молоді покоління. Ті, хто є майбутнім, ті хто приходить завтра. 

Світ іде іншим шляхом. А ви маєте принести інший шлях. Ви можете принести інший шлях, тому, що ви жили в цифрі, живете шляхом комп'ютера. Ви є не знаючі про себе самого. Ви знаєте багато речей про цей світ, про цей Всесвіт, але не знаєте нічого про самого себе. Отже, ви маєте вчитися, ви маєте медитувати. Ви повинні любити себе. Ви повинні поважати себе, ви повинні відкрити свою доброту, ви повинні знищити свій гнів. Тоді це можливо. Щоб ви могли отримати любов і мир для себе.

Цей світ для вас. Цей світ створений для вас, але його дехто дав. Хто дав? Ви повинні з'ясувати. Це є невидиме і недоторкане, але котре є скрізь і у всьому. Без цієї енергії нічого не можна дізнатися. Ви були частиною цього. Отже, треба дивитися в середину себе – які ви сильні. Ви можете просвітити себе. Ви можете почути себе. Ви можете отримати багато сил в собі, але ви повинні пробудити свідомість. Розум може мати всі сідхи, але немає любові, немає миру, немає доброти. 

Мої дорогі люди. Мої дорогі друзі. Спробуйте повернутися до самого себе. Поважайте себе. Любіть себе. Будь добрим до всіх. Зробіть цей світ прекрасним. Зробіть своє життя прекрасним, тому що ви приходите сюди.

Одне покоління минає, і вони передають вам. Отже, моліться ви всі, щоб принести мир у світ. Немає бойових дій, немає війни і будьте в мирі вашого ума.

Якщо ви слухаєте мене, то перш за все я скажу – подивіться, будь ласка, в середину себе. Є лише енергія. Як ми занурюємося в себе, рухаючись в умі. Станьте свідомістю. Тоді ви побачите яке є ваше життя. Отже, це є легко для вас – сісти й медитувати. Медитуйте мовчки – жодних моментів, жодних дій, жодних думок…

Наука про Самадхі

Четвер, 11 серпня 2022 09:42

САМАДХІ це океан, куди стікаються всі річки. У кожної річки своя подорож. Всі вони намагаються стати більшими й більшими, навіть якщо стикаються з багатьма перешкодами та проблемами на шляху. Ви можете собі уявити, наскільки важкою може бути подорож річки, однак всі річки упокорюються одна перед одною, щоб добратись до океану. І починають вони свою подорож зі з'єднання крапель води. Уявіть, як усі краплі з квітів та дерев стають струмками, всі струмки стають однією річкою. Ви можете спостерігати за річкою, за її течією. Все це є союз. Цей союз і є йога. Йога це наука природного з'єднання, котре створило Всесвіт. Так вона існує. Все, що проявилось, відоме як буття. Це буття є Небуття. Небуття є Самадхі, котре є Початок всього і Кінець всього.  

Ви виходите з Самадхі і знову намагаєтеся повернутися в Самадхі, але тепер ви як річка, що бореться з багатьма видами активності, сподіваючись стати океаном. Цей шлях, ця подорож крок за кроком і є йога. Річка отримала джерело. Річка це зібрання води, вода це зібрання водню та кисню. Вони також є енергія. Все є прояв різних форм енергії. Рух енергії називається життям.

Життя – це подорож, життя – це рух, життя – це активність. Життя має швидкість. Життя має відрізок. Життя має завдання. Всі ці речі відбуваються завдяки Часу. Час це Життя, Життя це Час.  Усі дії трапляються послідовно у Часі. Спочатку і до кінця річку намагається зупинити інша сила, інша енергія, але річка повинна рухатися, тому що річка це зібрання води, а вода завжди тече. У цьому є тотальна смиренність. Тому всі річки стають океаном.

Ми людські істоти, у нас є життя. Нам дано час. Але час був розділений умом. Далі ум створив час (минуле і майбутнє) та швидкість. Усі світи створені умом. Все, що ми бачимо, є ум (тобто, зрештою, ми бачимо це всередині нашого ума). Все, що ви робите, все, що думаєте, чого торкаєтеся, що нюхаєте, що відчуваєте, все це ум. Але ви не ум, у вашого ума є своє походження.  Ум сам по собі інертний. Ум не активний, але що робить його активним, це – електрика. Електрика – це Прана. У Всесвіті все рухається завдяки Прані. Прана має своє походження і Прана переносить усе, на що було дано час у місце призначення. Отже, вам необхідно використовувати науку про Прану, щоб осягнути своє призначення. Прана ВСЮДИСУТНЯ. Це і є час. Мовчати (нічого не робити) й є теперішній момент. В цьому Мовчанні, коли ви є у самого себе, й є САМАДХІ.

Давайте повернемося до нашого шляху досягнення Самадхі. У вашому тілі зібрано п'ять Першоелементів. Це союз п'яти Першоелементів. Це йога природи. Йога природи не є енергією розчинення. Йога природи творить індивідуальність. Ви не прийшли з зовні. Вас не зробили універсальним. У вас є ваша індивідуальна природа. Так, ви народжені перебувати у світі вашої індивідуальності.

Як ми згадували раніше, існує три основні енергії – ІЧЧХА, ДЖНЯНА і КРІЯ ШАКТІ. Самадхі можна практикувати за допомогою Іччха Шакті, Крія Шакті та Джняна Шакті, щоб пройти шляхом Всесвіту. Всесвіт став тілом. Існує багато всесвітів, але Істинне Буття лише одне. Тому ми маємо кілька тіл, як всесвіт, але Атма всюди тільки одна. Коли Всесвіт зароджувався, це була еволюція або вибух Істини. Істина це БОГ, це Існування, це Буття, ІСТИННЕ БУТТЯ. Самадхі повертає вас до джерела походження. Тобто це наука про Розчинення, про Роз'єднання.  

Злиття або З'єднання відбувається в тілі п'яти елементів. Істина це природне явище, котре подорожує через вищу свідомість до нижчої, до того, щоб стати цим людським тілом (Нижчий рівень фізичної Свідомості). І це довга подорож. Людське тіло та людська свідомість пам'ятає все минуле на мільйони років тому. У всьому Всесвіті не існує нічого, нічого містичного чи таємного, крім людського тіла та ума. Це скарб усієї людської діяльності. Людство отримало величезну силу ума, яка повторює чи дублює силу Бога.

Якби ви змогли зрозуміти, як правильно застосувати силу ума для дослідження світу, то Він став би як велика цивілізація та відкриття науки, відкривши саму науку.

Духовний світ це стан “З Умом”, а медитація це стан “НЕ УМА”, котрий і є САМАДХІ.

ПРОЦЕС ПРАКТИКИ

 Я хочу привести вас до зустрічі із самим собою. Ви і є Океан. Ви – це Абсолютна Істина (а не те, що ви про себе думаєте). Ви – це Бог, ви – це Вище Я. Тоді це відправна точка для сходження туди, звідки ми зійшли.

Зрозумійте, що кожна еволюція на Сонці відбувається завдяки теплу. Ідентично, еволюція в тілі відбувається також завдяки теплу. Кожну секунду воно творить новий атом. Усі атоми є життям і рухаються у своєму напрямку, згідно з гравітаційним центром. Вся природа магнітом притягує вас та проникає крізь вас й те саме відбувається у всьому Всесвіті. 

Але це відбувається лише якщо є розрив, проміжок між елементами Світобудови. Якщо немає розриву, немає проміжку, – цього руху не станеться. Самадхі теж трапляється завдяки розриву.

При спусканні фізичне тіло, як останнє творіння, поєднує в собі всі п'ять першоелементів: Землю, Воду, Вогонь, Повітря та Ефір. Самадхі це сходження, коли від'єднується кожен елемент (у зворотному порядку).

Початкове Самадхі, так чи інакше, буде на фізичному рівні, котре також відоме як Фізичне Самадхі.  І так далі…

Ви вже зрозуміли, що Прана присутня скрізь, як форма енергії, на різних рівнях. Це засіб трансформації. Енергія у формі Вогню, або, як ми називаємо, “Агні”, присутня скрізь у Всесвіті й також знаходиться в нашому тілі. У людському тілі вона також називається, як Агні Доша – чи життєва енергія, котра балансує наші п'ять елементів. Інша її назва – “Панчамахабхутагні”.

  1. Акашамахабхутагні – ця форма Вогню, що відповідає за Першоелемент Простору (Акаша, Ефір).
  2. Ваюмахабхутагні – відповідає за Першоелемент Вітру (Ваю).
  3. Теджас або Теджамахабхутагні – відповідає за Першоелемент Вогню.
  4. Джаламахабхутагні – відповідає за Першоелемент Води.
  5. Притхвімахабхутагні – відповідає за Першоелемент Землі.

Найпотужніша форма енергії серед усіх – “Джатхар агні” – “Джатхар”, що означає Вогонь, який виникає у шлунку. Це найсильніший вогонь, який сприяє перетравленню їжі в шлунку. Як трансформувати цей вогонь в інший, що відомий як “Йога Агні”? Вогонь, який виникає у Йога, завдяки різним кріям, і який веде до Самадхі.

Фізичне тіло відоме як елемент Землі. Тіло, щоб трансформуватися, повинне мати певну силу енергії. Як ви вже зрозуміли, в Пупковому Центрі, що представляє нашу сонячну систему (Сонячне сплетіння), знаходиться особливий вид Вогню.

Місце нижче пупкового центру, де знаходиться Свадхіштана чакра, відоме як місячна система.

Ми всі знаємо, що Земля вийшла з океану завдяки еволюції в океані. Еволюція відбулася за допомогою енергії Вогню. Земля поєднала у собі всі п'ять елементів, оскільки сама вийшла із цих п'яти елементів. (У процесі Світобудови всі Першоелементи вийшли одне з одного. В самому кінці з'явився Першоелемент Землі)

Щоб чітко зрозуміти це, якщо хтось захоче йти в Самадхі, практикуючий має пройти крізь кожне тіло, відокремлюючись від кожного елемента і рухаючись вгору. Це означає, що учень повинен почати відділяти перше тіло (Землі), потім друге – тіло Води. Він повинен практикувати генерувати тепло і під час виділення тепла він повинен розвивати власне Центрування (направлення до Центру Себе), розчиняючи кожен елемент один за одним і рухаючись всередину або, як ще кажуть, – вгору.

  Ми знаємо, що ніщо не може існувати без Прани та Вогню, оскільки кожен рух є результатом Прани та енергії Вогню. Хвилі в океані теж виникають через Вогонь, дерева ростуть завдяки Вогню, люди ростуть завдяки Вогню – тому, що Вогонь є сама трансформація. Сходження, відділення кожного елементу і рух вгору в Практиці може статися тільки тоді, коли ми йдемо всередину, в Центр Себе. І ця трансформація відбувається завдяки Вогню.

Наша практика деяких крій і пранаям також сприяє виникненню Вогню та виходу на вищі рівні Свідомості. Оскільки Самадхі це наука розділення (з Пракриті та її елементами) та з’єднання (з Вищою Істиною), це можна назвати Сходженням.

Ми вже згадували у попередніх розділах деякі важливі крії та пранаями, які ведуть до кульмінації, тобто Самадхі. Вони допомагають розвивати усвідомленість своєї Істинної Сутності і ведуть до повного єднання з Самим Собою Істинним.

Однак найсильніша крія – це АГНІСАРА КРІЯ, назва якої говорить саме за себе. Створювати вогонь у тілі, який трансформує чи транслює кожен елемент у бік вищого і світлого Я. Виконуючи певні крії чи практику, необхідно перенести всю енергію в центр, той центр, який стане місячним центром, що контролює усі системи. Тоді в ньому станеться трансформація. Практикуючий, сидячи в Сукх-Асані (будь-яка зручна поза з прямим хребтом), виконує Агнісару і виходить за межі фізичного тіла (в Ефірне Тіло), потім ефірне тіло стає тілом Теджаса (Вогню), так народжується Теджас. Таким чином, ефірне тіло, що складається з Води, замінює фізичне тіло, і елемент Води виходить на передній план. Вода розчиняє фізичне тіло, а потім відбувається перехід у тіло Теджасу. Тобто воно стає усвідомленим і керованим. Роблячи практику не забувайте про усвідомленість в цьому тілі, оскільки це робота з енергіями. Енергія може бути збалансована енергією. Вища частота енергії може розчинити у собі енергію нижчої частоти.

Ми зрозуміли з попередніх розділів, що Атма створила ум. Прана стала умом, що з'єднує его з Пракриті, і ми дізналися раніше, що сама Пракриті стала тривимірною, тобто, Саттвічною, Раджасичною та Тамасичною. Іншими словами це комбінація Електронів, Протонів і Нейтронів. Кульмінація Брахма, Вішну та Шива Енергій.

Все живе має своє коріння. З корінням ми прийшли в цей світ. Життя це кругообіг. Цей кругообіг життєвої подорожі повертає нас до джерела, туди, звідки ми прийшли – всі тіла вмирають й істоти залишаються в астральному чи космічному світах. Все це різні шари існування, як пояснювалося раніше в попередніх розділах. Тільки перебуваючи не у фізичному тілі, людина не може реалізуватися, потрібно пройти через ефірне тіло і повільно піднятись до інших тіл. Як видно з попередніх розділів, практик отримує досвід кожного наступного шару існування (або свідомості), виходячи за межі попереднього, й кульмінацією всього буде зустріч з Джерелом, котре і є Істина. Котре і є Брахман, котре і є Параматма.

Це і є Самадхі.

Цінуйте кожен момент. Час не чекає нікого, але він знову повертає вас у людську форму, щоб реалізувати Істину Життя.

Махайогі Пайлот Бабаджі демонстрував Самадхі приблизно 108 разів у різних частинах Індії та кілька разів за кордоном. Починаючи з Самадхі елемента Землі, яке називається Бхумігат Самадхі. Він також демонстрував Джаль Самадхі. Самадхі у повітронепроникному кубі, Самадхі під снігом протягом 33 днів у Гімалаях.

Деталі цих Самадхі описані в книзі – “Гімалаї говорять”. У книзі розповідається про ранні роки життя Бабаджі, і про те, як все відбувалося. Все це стало можливим, тому що Він знає силу трьох енергій.

 

Сила знання – Джняна Шакті 
Сила Бажання – Іччха Шакті 
Сила дії – Крія Шакті 

Деякі витяги із зазначеної книги можуть допомогти вам зрозуміти науку Самадхі.

Будь-який Садхак або йогі може поділити людське тіло алгебраїчною формулою – (ab)*c=а*(bc) або b*(ac). За допомогою додавання та віднімання він може збільшити або зменшити розмір тіла. Він повинен взяти А, В і С як фізичне, астральне та каузальне тіла відповідно. Наступним кроком він має взяти М і N як астральний рівень та рівень інтелекту. Всі астральні базові елементи людського тіла, такі як чакри є Р, а Q представляє Коші. І всі почуття мають бути затиснуті фізичними рамками. Каузальне тіло може розлучитися з усіма частинами чи складовими, і Я може звільнитися. Якщо ви вирішите це рівняння, ви виявите, що “Я” стане відокремленим і стане єдиним з Вищим розумом. Але коли воно з'єднується з усім, то починає взаємодіяти з тілом. Множення позначає напрямок Брахма-таттви і коли відбудеться поділ, він почне рухатися до себе.

Через різні комбінації даних алгебраїчних рівнянь, людське тіло може бути зменшено до найменшого астрального існування або його розмір може збільшитися, наприклад: а3+b3+c3-3abc=(a+b+c).

Це відкриває той дивовижний факт, що астральне тіло зі всіма частинами, що приховані в Кошах або оболонках, присутнє у Кошах грубого або фізичного тіла. Подібно до цього, каузальне тіло також присутнє з усіма його астральними елементами у вигляді Мандали (Сфери або Поля). І, нарешті, проявляється Душа чи Атма, тобто, досягається “Вище Я” (точніше: “Істина Сутність”, тому що там вже немає ніякого “Я”) і це Майстер всього.

Грубе тіло може досягти внутрішньої суті через проходи. Після того, як досягнута внутрішня частина, вона з'єднується з тонким тілом. Це з'єднання складається з трьох математичних положень, котрі називаються додаванням, відніманням і діленням.

Апана може бути повністю піднята вгору, де з'єднається з праною, яка також може бути помножена. Момент, коли вбудовані “Сукшам Махабхути” (Тонкі Першоелементи), коші та нервові сплетіння починають взаємодіяти з Апаною, змішаною з Праною, відбувається електрична діяльність. Тому йогі відкриває канал Сушумна, перш ніж підняти Апану. Далі він відокремлює себе від нервів та фізичного тіла. Після роз'єднання зв'язку з грубою формою він з'єднується з Сукшма Махабхутами (Першоелементами Тонкого Світу) та ментальними рівнями. Перед з’єднанням Чітти та его ця дія посилюється, проходячи через чакри й коші, змиряючись з умом і розумом (Буддхі), відкидаючи убік вуаль природи, Акашу і, нарешті, панча-прану (п'ять основних Пран). І завдяки союзу тонкого та каузального (причинного) він стає вільним. Отже, всі подальші дії народжені цим бажанням.

На цій стадії, каузальне та астральне тіла можуть бути розділені та стають незалежними. У незалежному стані вони можуть здійснювати свої рухи. Якщо Йогі хоче тільки Атмапракаш, він може залишатися лише у просвітленому каузальному тілі. Це самоосвітлення є смерть особистості. Це є Адвайта.

  Йогі може перейти на тонкий рівень, коли Прана з'єднується з Апаною і припиняється перебіг прани каналами Іда (лівий, місячний) та Пінгала (правий, сонячний). Тобто, рух Прани відбувається у каналі Сушумна (центральний канал). Вона проходить через півкулі мозку, основні чакри та вузли. Це починає рухатися вгору до Брахма-Капал, до лоба. Внутрішня суть тоді, стаючи свідомою, починає діяти. У цьому кульмінаційному йогічному стані немає руху, ні зупинки. Тоді йогі, після того, як вийшов з рабства тіла, отримує доступ до божественних знань.

Зовнішні органи людського тіла служать як перший прилад у відкритті Невідомого. Усі органи почуттів реагують на різні прояви природи. Відображення цього злиття потім транслюється у простір. Цей другий результат спрямовується всередину, що потім аналізується та синтезується умом. Ум передає повідомлення із внутрішнього світу до зовнішнього. Отже, народжуються прагнення та задуми людини. Якщо потік внутрішніх та зовнішніх хвиль обмежений, внутрішні прагнення залишаються незмінними. Якщо обмежити потік думок, то з'єднання Прани та Апани допоможе зламати зв'язок з Панч Бхутами (Грубими Першоелементами).

Прагнення (схильності, задуми), що знаходяться в Сушумні, чисті та саттвічні. Ці чисті прагнення висвітлюють ум холодним та спокійним світлом й відокремлюють йогі від фізичного світу. Йог поринає у свою Справжню Суть. І в цьому є кульмінація Йогі.

Енергетичні хвилі, що виходять з області пупка садхака (практикуючого), йдуть у напрямку до скронь. Спочатку йог закриває руками всі зовнішні отвори. Ці запобіжні заходи необхідні для того, щоб зберегти тонкі канали від пошкоджень силою енергії. Ці струми можуть бути викликані Дхоулі-крією (швидке втягування та витягування передньої стінки живота). І вони повертаються в протилежному напрямку, поки не змішуються з Праною. У цій точці Удана, В'яна та Самана починають діяти разом. Течія цього потоку може бути зупинена на різних стадіях за допомогою бандх і може бути зібрана інформація про різні частини та елементи тіла. Головний нервовий центр, що знаходиться у плечах, може бути активований несподіваним підйомом Апани. Цей енергетичний центр своєю чергою проводить потік протікаючої Апани до інертного каналу та пробуджує всі нерви, Кендр (Центр) та Мандалу (Сферу, Поле) внутрішнього світу.

В результаті все тіло починає тремтіти. Садхак може зупинити цей струм за допомогою маха-бандхи і контролювати, спрямовувати його відповідно до своєї волі. Після цього він може зупинити його рух на трьох різних стадіях для того, щоб вивчити неактивні астральні частини всередині людського тіла.

Зрештою, з вибухом потужного світла, йогі відокремлює себе від Панча-Бхутів (П'яти Першоелементів) і починає існувати самостійно в астральній формі. У такому стані він може рухатися або залишатися нерухомим. Мікроорганізми та Шакті допомагають у всіх його рухах.  Цей стан звільняє йогі від життя та смерті. Функціонування всіх органів тіла, крім серця, припиняється. Джняна-Індрії (органи пізнання) підтримують життя чи пульсацію астрального тіла.  Ця пульсація містить у собі силу астрального тіла.

У цьому контексті ми можемо взяти на себе відповідальність за вивчення мозку людини. Зовнішній вигляд головного мозку можна порівняти з волоським горіхом. Серед багатьох ліній на його поверхні три мають першочергове значення. Якщо розкрити і розтягнути головний мозок, то виявиться шматочок ущільненої тканини, подібний на закінчення великого пальця. Вона злегка округла і безперервно випромінює білувато-золотисте світло всередині людського тіла. Зовні це видно як Пінда (Кулька) – джерело тисяч нервів. У центрі його знаходиться десять триколірних зірок з білуватими краями, які сяють подібно до діамантів. Ці яскраво забарвлені зірки підтримують зв'язок між внутрішнім та зовнішнім світом. Вони також представляють десять відчуттів або Індрій. Трішки вище, в лівій частині Пінди, можна побачити яскраву зірку.  Вона являє собою людський ум під впливом Чітти. Ця зірка відправляє послання людині у формі різних схильностей і встановлює правила її поведінки у світі. На деякій відстані від неї знаходиться ще одна зірка, яка сяє подібно до Полярної зірки. Ця зірка називається Бінду, і в ній містяться знання всього світу. Всі дрібні клітини, пов'язані з серцем, виникли з цієї точки. Астральне тіло приховано в Кошах (оболонках) Прани, ума та Розуму (Буддхі, інтелекту). Йогі або садхак може виходити і входити в грубе тіло за допомогою астрального тіла. Злиття трьох головних каналів Іди, Пінгали та Сушумни знаходяться в центрі храму йогина в формі прекрасного божественного світла. Це світло дає можливість бачити живих істот в астральному світі. Він може спостерігати або дослідити весь Брахманд (Всесвіт) завдяки цьому божественному баченню. Використовуючи сучасну термінологію, можна сказати, що це божественне бачення відіграє роль антени між астральним тілом та тілом Ефіру (Акаша). Коли йогі з'являється в астральній формі, то він не потребує сприяння цього божественного світла. Тонке тіло оживає тільки тоді, коли отримує світло від Джив-атми. Більше того, за допомогою цих хвиль світла астральне тіло передає внутрішні та зовнішні повідомлення. Тонке тіло може безперешкодно подорожувати у різні Світи (Локи). Воно може також стискати свій розмір за бажанням або збільшуватися, коли захоче. Найдивовижнішою особливістю астральної форми є те, що вона може приймати безліч форм одночасно. Я часто приймав різні форми в Піторагарсі, Багешварі та Алморі (міста в частині Гімалаїв місцевості Кумаон, штат Уттаркханд), де вражав людей, з'являючись у різних місцях одночасно. Досі люди у цих містах згадують ці неймовірні для них події.

Одним із чудових проявів найвеличнішої майстерності йогина є створення людської форми за допомогою сили волі. Будучи в астральній формі, йогі може використовувати силу думки й досягати бажаного результату.

Мої відносини з Девраха Бабою почалися з обміну думками, й досі ми використовуємо цей незвичайний спосіб спілкування. Ми жодного разу не зустрічалися, але знаємо одне одного дуже добре.

Махайогі, який опанував знання про Панча-Бхути (П'ять Першоелементів), відомий як Таттва-Даршан. За допомогою астральних елементів він своєю силою волі може створювати та розчиняти людську форму. В астральній формі йогі також може розгадувати таємниці галактичного простору. Він повною мірою живе в астральній формі і може вільно використовувати силу своїх вібрацій думки. Він також може використовувати цей потужний засіб для спілкування з мандрівними душами і впливати на їхнє переродження. Час народження та лоно матері також можна вибрати в такий спосіб.

Я успішно допоміг багатьом душам народитися. Народження сина в будинку Мохан Сінх Соні в Рудрапурі, сина Муні Шаха в Пітхорагарсі – це два приклади, котрі підтверджують силу моїх вібрацій думки. Оскільки багато чоловіків і жінок захоплені пороком хтивості та фізичної пристрасті, багато чистих душ не знаходять відповідної утроби, й таким чином позбавлені шансу переродитися. Камбелі, чи сексуальний потяг був створений для народження потомства. Але людина стала свідомо ігнорувати цю справжню функцію та використовує її для отримання сексуального задоволення. Якщо пара хоче мати дитину з гідним або величним характером, то повинні бути дотримані такі правила: правильний спосіб життя, терпіння та сприятливий час.

Я щиро закликаю всіх матерів цього світу, щоб вони дали можливість переродження великим душам, котрі зацікавлені прийти в цей світ, щоб врятувати його від розпаду й виродження.

У цій книзі (Гімалаї говорять), яка є направляючим інструментом, є ще багато інших пояснень.

Ви, як претендент, можете зрозуміти, як три найсильніші енергії – ІЧЧХА, КРІЯ і ДЖНЯНА ШАКТІ – можуть допомогти повернутися до першоджерела – називайте його ІСТИНА – називайте його АТМА – називайте його ВИЩА БОЖЕСТВЕННА СВІДОМІСТЬ або ПАРАМАТМА. НАЙВЕЛИЧНІШИЙ ЕЛЕМЕНТ. Це ваше Самадхі – подорож від ФОРМИ до БЕЗФОРМЕННОГО.

Для попередньої практики ми згадали кілька мудр та крій, і коли настане час, ви пізнаєте цю священну таємну науку під вмілим керівництвом Сідха-йогі з Гімалаїв.

(З книги Пайлота Бабаджі "Гімалайська Сіддха Йога")

Махабандха

Четвер, 11 серпня 2022 09:15

Махабандха означає, що ви не дозволяєте Апані та Прані витікати назовні. Махабандха зупиняє рух енергії вниз від Вішудха чакри до Маніпура чакри, а потім далі, до Муладхари чакри.  Таким чином, увага має бути спрямована на Муладхару, Маніпуру та Вішудху чакри.

Зробіть повний вдих і повний видих через рот. Потім зробіть затримку на видиху. Руки утримуйте на колінах. Підніміть плечі і трохи нахиліть тулуб уперед, при цьому спину тримайте прямою, це буде Удіяна Бандха. У цей час зробіть Джаландхара Бандху і концентруйтесь на Вишудсі. Зрештою зробіть Мула Бандху і сконцентруйтеся на Муладхара чакрі. Залишайтеся в цьому положенні, зберігаючи всі три замки-бандхи, доки легко утримувати дихання. Потім розслабте замки в тій самій послідовності, в котрій ви їх зробили. Зробіть глибокий вдих і поверніться у вихідне положення. Дихайте як завжди і залишайтеся якийсь час у цьому положенні.

Слово “Маха” на хінді означає “Вищий, великий”, тобто це один із найпотужніших замків (Бандха), завдяки якому створюється повна єдність з усіма п'ятьма елементами в нашому тілі та у Всесвіті. Він не тільки тонізує наші м'язи та нерви, але також регулює діяльність нервової системи та дуже позитивно впливає на наш ум.

Пам'ятайте, яку б асану, мудру чи бандхи ви не практикували, практикуйте достатньо, а потім киньте практику. І тоді почнеться ваша подорож всередину самого себе. Отже, будьте усвідомлені та практикуйте.

(З книги Пайлота Бабаджі "Гімалайська Сіддха Йога")

Чатурга Пранаяма

Четвер, 11 серпня 2022 08:59

Прана це, так би мовити, біоплазмова енергія, а Атма означає розширення Свідомості до нових рівнів часу та простору.

Чатурга Пранаяма – це метод відкриття нового рівня (переходу на новий рівень) свідомості за допомогою Прани.

Він веде до четвертого рівня (виміру). У цій пранаямі є п'ять етапів (стадій), які потрібно виконувати в такий спосіб.

1-й Етап

  • Сядьте зручно, закрийте очі. Тримайте спину прямо.
  • Зробіть глибокий вдих і видих без “кумбхаки” або затримки дихання.
  • Продовжуйте в тому ж дусі, виконуючи стільки циклів, скільки вам буде комфортно, тобто, вдих-видих без затримки дихання.
  • Нехай ваше дихання стає все глибшим і тоншим, під час чого перенесіть свою увагу на потік дихання – ритмічний і плавний.

Після виконання багатьох таких циклів, наприклад 15-20 разів, приготуйтеся до наступного етапу.

2-й Етап

Синхронізація дихання з “OM” – більш ніж звуком. Нехай налаштування синхронізації відбудеться на ментальному рівні.

“О” потрібно вимовляти на вдихові, а коли переходите до “Мммммммм….” – воно має бути одночасно з видихом. Простежте, щоб звук вимовлявся подумки. Дихайте через ніс, а рот тримайте закритим. Намагайтеся продовжувати практику усвідомленого дихання з цією мантрою. У міру того як ви збільшуватимете практику, через якийсь час ви досягнете області свідомості третьої чакри.

3-й Етап

Повторіть другу практику (2-й етап) і утримуйте увагу “Бхумадья”, тобто, міжбрів'я (точці між бровами). Або “Насікагра Дрішті”, тобто, увагу на кінчику носа. Можна вибрати будь-який з цих центрів. Я рекомендую – центр міжбрів'я. Відчуйте, що ви видихаєте разом з уявним звучанням думки “Мммм…” в цьому центрі. Продовжуйте далі, зберігаючи усвідомленість дихання.

4-й Етап

Перенесіть свою увагу на Сахасрару з вдихом на звуку “О”. Відчуйте, як ця вібрація по черзі пронизує всі чакри, починаючи з Сахасрари, потім Аджна, Вішудха, Анахата, Маніпура, Свадіштхана та Муладхара. Відчуйте, як дихання разом зі звуком “О” рухається вниз по спині. Потім вимовляючи на видосі звук “Мммм…” відчуйте, як вібрація цього звуку по черзі пронизує чакри від Муладхари вгору до Сахасрари. Відчуйте, як звук разом із диханням рухається вгору хребтом. І таким чином один цикл буде завершено. Ви повинні продовжувати виконувати цей комплекс багато разів.

Зараз переходимо до завершальної практики на 5-му етапі.

5-й Етап

Коли ви починаєте п'ятий або завершальний етап, знову переносячи свідомість від однієї чакри до іншої, вимовляйте “ОМ” в Бхумадья – центрі між бровима. Продовжуйте подумки повторювати “ОМ”, синхронізуючи його з диханням – але зараз уже не потрібно усвідомлювати дихання.

Усвідомлюйте лише Мантру та енергетичний центр. Відчуйте звук “О” і звук “Мммм…” в тому центрі, де знаходиться ваша увага. Продовжуйте так само стільки, скільки зможете. Це призведе до глибокої інтроспекції (самоспоглядання) та розслаблення Ума. На цьому практика завершується. На кожному етапі приділяйте хоча б три хвилини виконанню практики. З них 12 хвилин (як мінімум) присвячуйте усвідомленню (роботі зі свідомістю у спокої). Чітко усвідомлюйте дихання, мантру та енергетичні центри, і ви обов'язково просунетеся на своєму шляху.

У своїй усвідомленості 
Зустрінемось з Самим Собою
І тоді 
КОХАМ (Хто Я?) 
Стане
COXAM – “TO є Я” або
“ТОЙ хто Я є”
(або “ТО є – тому Я є) 

Кундаліні – це танець Всесвіту.
Коли ви проходите між Шивою та Шакті, народжується творча сила, а коли те саме відбувається всередині, народжується сила безкінеченості (безсмертя)

(З книги Пайлота Бабаджі "Гімалайська Сіддха Йога")

 

Хто Я?

Понеділок, 01 серпня 2022 08:45

ПОСЛАННЯ

Темрява породила невігластво та страх у вашому житті.
Ви спантеличені. Подвійність стала вашим рішенням.
Ваше розуміння та уява скуті путами цього світу.
Ви не вільні.
Ось чому я хочу, щоб ви направились на пошуки своєї свободи.
На пошуки свого уявлення. На пошуки справжнього бачення.
Нехай ці слова проникнуть вам у розум та в серце. І це станеться.
Адже ваше серце це ворота істини, просвітлення та реалізації. Якщо ви все життя шукали істину та сенс життя, то знайдете тут кілька цінних порад. Це саме для вас.
Нехай з вами будуть мої благословення і милість Божа.

Махайогі Пайлот Бабаджі

 

ПРОЛОГ

Махайог Пайлот Баба Джі, як усвідомлена себе душа, пройшов довгий багаторічний шлях. Шлях від зовнішнього світу до внутрішнього. Від Тіла до душі. Від фізичного до астрального і далі, через священну науку про самадхі, – до космічного.

Його місія в цьому втіленні дати людям цю священну науку і допомогти їм знайти просвітлення, пробудивши в них санкалпу, або – "тверду рішучість", властиву кожному з нас від народження. Різниця між звичайною людиною і душею, що усвідомила себе, полягає в тому, що перший потрапляє в пастку зовнішнього світу, вважаючи його своїм вищим притулком, а душі, що усвідомили себе, такі як Махайог Пайлот Баба Джі, звертаються до своєї внутрішньої суті, до своєї внутрішньої сили, розуміючи, що, якщо людина перебуває в гармонії зі своєю свідомістю, вона може досягти будь-яких цілей. Адже бути в гармонії зі своєю внутрішньою суттю означає бути в гармонії з нашим вищим “Я” (Духом, Атмою), божественним за своєю природою.

“Хто я?” - це пам'ятна промова Махайога Пайлота Баба Джі, звернена до людей, які перебувають у пошуках своєї справжньої сутності. Торкаючись тонких струн душі, це послання допомагає нам зрозуміти, що таке Дух (Атма) і що означає “Я”. Я вдячна божественному провидінню за те, що мені пощастило стати свідком цієї пам'ятної промови. А це було так. Увечері 22 травня 2005 р., виступаючи перед своїми учнями у Найнітал-Ашрамі. Баба Джі попросив мене пройти з останніх рядів наперед і сісти прямо перед ним. З самого початку свого виступу він став поступово занурюватись у транс. Це виглядало так, ніби всі гімалайські Майстри зібралися разом і звернулися до нас через нього. Енергія навколо нього досягла такої сили, що можна було виразно відчути її вібрацію. Хтось намагався стенографувати його промову, але це давалося важко.

На превелику радість один з учнів Баба Джі записав його промову на диктофон. І тепер з дозволу та благословення Баба Джі ми робимо її доступною для всіх.

Найважливіше в житті пояснення того, що таке Дух (Атма) і наше справжнє Я, яке, по суті, божественність, є присутнім у кожному з нас з самого початку. І що швидше ми це усвідомлюємо, то ближче підійдемо до Духа (Атми), його божественної суті.

Завдяки божественній милості високоповажного Баба Джі та з його благословення, ця промова тепер набула друкованої форми. Він надихає нас і діє через нас. І все, що нам потрібно – це його милість.

Ми всі зібралися разом з тієї чи іншої причини. Однак шляхи величних йогів незбагненні. Вони живуть за своїми законами і можуть вибрати будь-кого, щоб нести їхнє послання людям. Тож будь готовий, можливо, наступним будеш ти!

Савітрі Аіма

 

Ашрам Пайлота Бабаджі в Найніталі


ХТО Я? ЩО ТАКЕ РЕАЛІЗАЦІЯ?

Перш ніж приступити до духовної практики, запитай себе:

ХТО Я?
ЩО ТАКЕ РЕАЛІЗАЦІЯ?

Я – тіло?
Розум?
Органи відчуття?
Мудрість, сила думки чи свідомість?

І тоді прийде відповідь:

Я – не тіло.
Я – не розум.
Я – не органи відчуття – ні фізичних, ні астральних, ні космічних.
Я – не сила.
Я – існування.
Я – буття.
Я – це я сам.

Якщо Я існую, існує й Всесвіт.
Якщо Я існую, існує й тіло.
Я живу в цьому тілі, воно – Мій дім, Мій притулок.

Я нікому не належу, однак Мені належить немало.
Це не ти користуєшся мною, а Я тобою.

Це не Я в омані, а Мої приналежності.

Я ні до чого не прив'язаний. Об'єкти цього світу притягуються до мого сяйва.

Я сам нічого не роблю.
Однак енергія, що виходить з Мене, приводить у рух світ.

Я – Першоджерело.
Я – Початок.

Моя промениста енергія ллється і перетворюється на тисячі й тисячі мільйонів життів.

Я єдиний, але стаю мільйонами.
Отже, і ти належиш Мені.

Ти володієш мною і любиш Мене.
Я – не любов і не відчуття.

Я – не ненависть.
Я – не прив’язаність.
Я – не відреченість.
Я за межами будь-яких дій.
Я поза будь-якими речами.
Де я, там і ти.

Притягуватись до Мене – означає вертатися.
У твоєму житті є сенс, поки в ньому є Я.

Якщо ж Мене немає, то немає сенсу й у тобі.

Я не сплю, ти спиш...
Якщо ти віриш, якщо ти довіряєш, якщо ти молишся, якщо ти віддаєш себе, якщо ти поглиблюєш свою любов, якщо ти поглиблюєш свою усвідомленість, ти можеш осягнути Мене.
Я завжди поруч з тобою.
Ти покинув мене, Я ж не покидаю тебе ніколи.
Я безсмертний, ти змінюєш форми.
У Мене немає его, а ти живеш з его.

Я завжди світло, ти ж – то світло, то – темрява.
Твоя темрява – у твоєму невіданні.
У ньому твоя неволя.
Якщо ти зможеш подолати своє невігластво, звільнитися від нього, ти здобудеш просвітлення.
Почни свою подорож до Мене, коли Я з тобою.

Я – твоя суть.
Я – це ти сам.

Ти належиш мені.
Відкинь своє его і тоді ти відчуєш Мене, побачиш Мене.
Твоє его – перешкода на шляху осягнення.
Я завжди доступний для тебе.
Я завжди просвітлений.
Твої очі заплющені. Твої відчуття сліпі.
Ти відчуваєш своє тіло, і тому ти далекий від Мене.
Коли ти відчуваєш свій ум, ти віддаляєшся від Мене.

Коли ти покладаєшся на свій інтелект,
Ти сильно віддаляєшся від Мене.
Я дуже близько. Я зовсім поряд.

Я – поза его твого тіла.
Я - поза его твого ума.
Я - поза его твоєї сили думки.

Повертайся до мене.
Я – твоє джерело.
Я – твоя істина.
Якщо ти повернешся до себе істинного, якщо зможеш відкинути невідання й его, якщо зможеш відкинути своє егоцентричне “я”, тоді Мої двері прочиняться перед тобою.

У тебе є серце, а у твоєму серці багато дверей.
Через ці двері ти зможеш прийти до Мене.

Я – твоє просвітлення.
Я – твоя реалізація.
Я – твоє буття.
Я – це ти.
Я – твоя душа.
Я – міст між твоєю особистістю та Богом.

Ти багато подорожував, щоб стати істотою, наділеною емоціями.
Ти віддалявся від Мене, щоб стати астральним тілом.
І навіть свідомість, яку ти розвинув – це не Я.
Всі двері відчинені для тебе, але ти не повертаєшся.
Я спостерігаю за тобою багато тисяч років.
Я чекаю на тебе з розпростертими обіймами, але ти не повертаєшся до Мене, тому що ти відчуваєш, що ти – це все і в тебе є все.

Це твої почуття, твої спостереження, твоє его і твоя винятковість є тим, що не веде тебе до твоєї самореалізації.
Твоя самореалізація залежить від тебе й від Мене.

Якщо ти відкинеш свою особистість, якщо зможеш відчути, що ти – саме буття, тоді Я відкрию тобі доступ до самореалізації.

Реалізація – це сама твоя суть.
Реалізація – це справжній ти.

Прошу тебе, вирази себе, розпізнай себе.
Вийди за межі того, що ти робиш.
Заглянь за межі того місця, де ти знаходишся.
Усі корені твого існування, твого життя ідуть в Мене.

Я – твоє джерело.
Я – твоє начало.

Щоб пізнати Мене, ти маєш розпочати шлях всередину себе.

Не шукай Мене у зовнішньому світі.
Подорожжю зовнішнім світом керую Я.
Подорож зовнішнім світом – це існування, істота.
Де б ти не був, у яких би умовах не опинився, ти маєш бачити себе.
І якщо там є Я, то твоє тіло – храм.
Тому, що я перебуваю в центрі храму.
Я не дам тобі впасти.
Я не дозволяю тобі впасти.

Я не хочу падати сам.
Адже ти – Моє тіло, де Я живу.

Тільки ти маєш бути готовим.
Ця готовність – у твоїй фізичній силі, ця готовність – у твоїй емоційній силі, ця готовність – у твоїй астральній силі.
Ця готовність твоєї фізичної сили, ментальної сили і готовність твоїх дверей до самого себе – є сила санкальпи (твердої рішучості).

Усвідом себе, спостерігай себе.
Стався до себе з повагою.
Поважаючи себе, ти поважаєш Мене.

Я випромінюю енергію.
Я зберігаю енергію.
Я вітаю енергію.
Я – вся ця світобудова.
Цей світ не належить ні тобі, ні Мені.

Ти живеш у цьому світі під владою своєї карми, з силою своєї волі.
У тебе багато бажань і тому ти далекий від істини.
Отже, твоє розуміння (вівека) прокинулось.

Ти доторкнувся до свого Я, що прокинулось.
Зберися з думками, усвідом своє буття на фізичному рівні.
Навчися розуміти своє тіло та використовувати його.
Відчуй, що твоє тіло – механізм.

Спостерігай його та усвідомлюй.

Усвідомивши своє тіло, ти усвідомлюєш усю свою землю.
І те, й інше – груба енергія, базова енергія.
Без землі, без тіла, дух перетворюється на привид.
Не перетворюй Мене в привида.

Я – твій дух. Я – це ти сам.

Усвідом своє тіло.
Усвідом своє емоційне тіло.
Усвідом своє астральне тіло.
Усвідом своє ментальне тіло.
Усвідом Мене як Душу.
Це відкриє тобі суть всього.

Тренуй своє тіло.
Тренуй свій розум, астральне та ментальне тіло.
Занурюйся у свідомість свого серця.
Усі ці шляхи ведуть до Мене.
Твоя практика дуже важлива.
Твій особистий досвід дуже важливий.

Я – з тобою, а ти – зі Мною.
Я перебуваю в тобі, а ти – у цьому світі.
Ти потрібен Мені, а Я – тобі.
Це називається пракриті та пуруша.
Твоє тіло – пракриті, а Я – пуруша.
Живучи з пракриті, ти можеш осягнути Мене.
Життя з пракриті дає розуміння.
Вона наповнена сенсом.
Отже, ти здатний осягнути Мене через своє тіло.

Твоє тіло розповість тобі про важливість Моєї присутності.
У тебе не одне тіло, а багато тіл.
У тобі не один центр, а безліч.
Ти не лише розум та серце.
У тебе багато розумів та сердець.
Тож практикуй.
Дозволь своєму тілу зрозуміти, у чому його істина та призначення.

Куди б ти не відправився у своєму тілі, ти прийдеш до Мене, бо Я – твій початок.

Я – це ти.
Я – твоя суть.
Я – твоя реалізована сутність.
Відкинь своє невігластво, вийди за його межі.

Навчись виходити за межі всіх тіл, у яких ти перебуваєш, та вернися до Себе.
Навчись мовчати та утримувати стан тиші.

Практикуй бхастрику пранаяму.
Практикуй капал бхаті.
Практикуй ануломавілому, ана апана-шакті та прану.

Усі ці практики приведуть до Мене.
Тому, що Я – усвідомлення твого життя.
Що б ти не робив, Я – твоє розуміння.
Дозволь мені бути з тобою, адже Я тобою керую.
Я направляю тебе по Своєму розумінню.
Я не призначений для того, щоб ти шукав Мене.
Твоє усвідомлення саме знайде Мене.
Твоя реалізація сама пробудить тебе.

Вернись же до себе.

Ти маєш дев'ять дверей, через які ти можеш увійти в Мене.

Я люблю тебе, адже ти – Моє тіло, Моя приналежність.
Твоя любов корениться в Мені.
Але твоя любов – невігластво, твоя любов – его.
Твоя любов недосконала.
Вона не очищена.

Думаю, ти розумієш, що Я маю на увазі, коли говорю про повернення до Себе.

Я хочу сказати, що ми боремося.
Весь світ в стані бійки.
Весь світ у баталіях: кожен кричить: “Я! Я! Я – це, я – то!”.

Отже, Я дав визначення, що є “Дух (Атма)”, і що – “тіло”.

Тіло – це “ти”, а Дух (Атма) – це “Я”.

Коли між тілом та Духом (Атмою) розвивається ідентифікація себе [англ. Iness] – це ум.
Тобто “я є” – це его, а ідентифікація себе [Iness] – це ум.

Твоє “я” – це его.

Дух (Атма) – це “Я”, а тіло – це – “ти”.
Ось такий процес повернення додому.
Це процес поступового, крок за кроком, відсторонення себе від тіла, органів почуттів, свідомості, розуму та повернення до Себе (Духу, Атми).
Нехай же твій Дух (Атма) здобуде свободу.
Використовуй енергію своєї думки.

Ти здатний зрозуміти різницю між тілом та Собою.
Просто стань спостерігачем і спробуй відчути: це не моє тіло – і одного разу ти це усвідомиш.
Займаючись своєю практикою, ти поступово зрозумієш, що ти – не тіло, ти – не ум.

Ти – не матеріальна свідомість, не матеріальні органи відчуттів та не астральні органи відчуттів.
Так, крок за кроком ти звільнишся від цих ототожнень.
У цьому тобі допоможуть спеціальні практики.
Твоє тіло – це механізм, і цей механізм допомагає тобі в житті та дає відчуття спокою.

Щоб цей механізм діяв, слід підтримувати енергію.
Щоб цей механізм діяв, у тебе є система управління.
І якщо ти зможеш одне за одним відокремити всі складові свого внутрішнього механізму: тіло та розум, розум та інтелект, свідомість та его – станеться велика річ – ти дістанешся до витоків.

Ум завжди блукає у зовнішньому світі, тому відкинь свій блукаючий ум.
Скажи йому: “Будь ласка, дій у зовнішньому світі. Я не з тобою”, – і використовуй внутрішній ум.
І тоді ти зможеш займатися духовною практикою та торжествувати.
Багато залежить від того, скільки часу ти присвячуєш своїй практиці.
Зараз ти маєш час.
Скільки часу ти готовий займатись практикою?
Є спеціальні техніки й мантри.
Є спосіб управління своєю силою волі, який називається санкальпа (тверда рішучість).

Якщо ти навчишся керувати своєю рішучістю, ти зможеш отримати просвітлення.

Потрібні слова приведуть тебе до просвітління.
Для просвітління може бути достатньо одного слова.
Якщо ж ти будеш з егоїстичним умом, то не досягнеш реалізації.
Щоб досягти просвітління, тобі знадобиться чисте тіло.
Тому твоє тіло потрібно очистити.

Я вже казав, що твоє тіло це храм.

У тіла немає імені.

Ім'я дається тілу, коли це тіло стає особистістю.
Ти ототожнюєш себе зі своїм ім'ям.
Ти розвиваєш его, спираючись на ім'я.
Я прошу тебе, відкинь своє его.
Як тільки ти це зробиш, двері твого серця відкриють, які великі основи є в тобі самому, у твоєму існуванні... у твоїй свідомості.

Твоє тіло створюється в трьох лабораторіях: перша – Лоно (матка), друга – Серце, Третя – Мозок.
Серце вселяє надію: "Щось має трапитись".
Ум попереджає: "Знову щось трапиться".
Відчуй це, поспостерігай, вникни, розпізнай, визнач.

Прийди до висновку, що ти – це не серце, ти – не ум, ти – не емоції, ти – не его.
Зараз его керує всіма твоїми діями.
Щоб стати Буддою, ти повинен укорінитися в Співчутті.

Щоб стати Крішною, ти повинен укорінитися в Любові.

Щоб стати Мохаммедом або Махавірою, ти повинен проникнути в суть Моралі.
Кожен реалізований і кожен великий.
Але вони взаємопов'язані.

Твоя душа, ти сам, твоє існування – дуже важливі.
Не потрапляй під гіпнотичний вплив інших людей з усіма їхніми системами, інакше втратиш багато часу.

Збери воєдино весь свій час і ні про що не шкодуй.
Збери воєдино свої думки.
Збери усі свої заняття.

Твоє життя вкрай важливе.

Постійно збирай себе докупи та зберігай.
Збери воєдино всі різновиди своєї свідомості: свідомість розуму, свідомість пальця, свідомість серця.
І тоді – оскільки немає різниці між Мною та тобою – Я скажу з повною смиренністю: “Моя сліпота та невігластво зникли”.

Я хочу бути з тобою, з тобою реалізованим, з тобою пробудженим.
Дещо трапиться, якщо ти зможеш зрозуміти:

"Хто Я?
Яка Моя доля?
Куди Я хочу потрапити?

Постарайся зрозуміти…
Хто ти…
Який твій шлях...
Куди ти йдеш…
Як довго ти в дорозі…
Як далеко ти можеш іти…
Ти маєш це вияснити.
Кожен має це вияснити.
Якщо хочеш проникнути вглиб себе, ти маєш усе це зрозуміти.
Якщо хочеш потрапити всередину, досліджуй своє тіло.
Стеж за своїми думками, почуттями та вчинками.
Зрозумій, що Я – не твоя власність.
Я – не річ. Я – спостерігач.
Коли відстань між тобою та спостерігачем буде подолана, тобі будуть даровані Реалізація, Осяяння, Просвітлення.

Коли ти налаштуєшся на реалізацію, ти станеш частиною Бога.
І тоді виявиться твоя тотожність, твоє усвідомлення.

ЗАРАЗ МИ ПРИСТУПИМО ДО ПРАКТИКИ БХАСТРІКА ПРАНАЯМИ. ПОТІМ АШВІНІ МУДРИ. ПОТІМ КАПАЛ БХАТІ. А ПОТІМ ЧАКРА АСАНИ.

Щоб розпізнати, щоб ідентифікувати себе, тобі потрібно щоб дуже тонка, делікатна енергія стала самим тобою.
Зараз у тебе накопичилося дуже багато дорогоцінної енергії, ти переповнений нею, але вона не твоя, вона приходить до тебе з іншого джерела.
Отже, ти повинен стати своєю енергією.

Ти повинен стати королем своєї карми.

Тобі треба вірити у свій життєвий шлях.
Ти нічим не зв'язаний, тебе ніхто ні до чого не примушує.
Ніхто не може примусити тебе до чогось.
Релігія – це не примус.
Це велика наука.
Використовуй свій інтелект.
Скористайся силою своєї свідомості.
Не лише заради себе, а й заради своєї країни, заради користі всього світу.
Говорити про це нікому не треба.

Усі вони [види йоги] беруть початок не від когось із людей, а з іншого джерела.

Чи хтось із людей був би здатний дати світові ці практики.
Не думай, що це чиїсь практики.
Це твої практики.

За допомогою свого тіла й ума ти можеш дістатися Джерела…

Все бере початок із вищої свідомості.
У твого тіла є коріння.
В пракриті та природи є коріння.
І всі вони ведуть до Джерела.

Ти сам – і є це джерело.
Ти – Початок, але ти ще не почався.

Не будь захопленим.
Не відвертайся від світу.
Не створюй з себе таємницю.
Ти великий.
Ти – велика особистість.
Ти здатен приймати великі рішення.
Ти маєш велику повноту влади.
Ти справді великий.
Ти – видатна істота.
Ти маєш глибоке розуміння.
Ти маєш величезну силу приймати рішення.
Ти сповнений енергії доброти, любові, доброзичливості та вдячності.

Користуйся цим. Не вибирай.
Просто будь тут і все.
Продовжуй практикувати.
Ми тут, щоб допомогти тобі.

Думай про себе:
"Я зроблю це".
Вір у себе, і ти це зробиш.
Ти все зможеш, тільки будь дуже відкритий.

Думай: “Всі мої двері відчинені назустріч милості Майстра. Я вітаю милість Бога, до мого просвітлення, до моєї реалізації і до пробудження мене, моєї особистості, мого ума, моїх здібностей, мого розуму заради блага всіх людей”.

Ти станеш центром для себе, мостом для світу та допомогою для людей.

Ти і я зможемо змінити все навколо.

Ніхто не зможе підірвати твою переконаність, твою віру.
Твоє сприйняття завжди допомагатиме тобі.

Тобі просто треба сказати собі:
"Я вже просвітлений".
Не кажи цього іншим.
Просто відчуй це сам.

Немає більше двоякості.
Немає більше суджень.
Немає питань.
Час прийшов.
Відчуй силу свого бажання та будь благословенний.

Я З ТОБОЮ ТОМУ, ЩО БОГ ХОЧЕ ЗРОБИТИ СВІТ КРАЩИМ ЧЕРЕЗ НАС.

Гуру – Сонце, що всередині

Четвер, 30 червня 2022 08:03

Від нереального до реального
Від темряви до світла
Від смертного до безсмертя мене веди
(Павамана-мантра, Бріхадараньяка-упанішада 1.3.28)

Текст 1. Розмови про гуру

Гуру – це Сонце, що освітлює шлях. Присутність реалізованого Гуру в житті людини – велика вдача, що є можливою як результат благословіння, хорошої карми та справжнього наміру…

Якось на початку двотисячних у мене був товариш. Ми з ним перетинались по роботі. Я для нього тоді був духовним авторитетом. Доволі тривалий час він запитувався у мене, як відрізнити справжнього гуру від несправжнього. Ці запитання він ставив майже при кожній зустрічі. Зараз уже не можу точно пригадати, що я йому відповідав, але точно можу сказати, що мої відповіді йому, напевно, були не потрібні. Той товариш став послідовником Шрі Чінмоя. Він почав їздити на різні зустрічі таких самих послідовників як сам, і згодом у своєму місті також організовував подібні речі. Уже два десятиліття він там, отже вибір був зроблений правильно.

Приблизно в цей же період у мене була розмова з іншим товаришем. Він старший за мене більш ніж на десять років і я до нього звертався на ви та по-батькові. Цей товариш був у товаристві свідомості Крішни і на той час вже мав гуру.

Хороша, інтелектуальна людина з твердими моральними принципами, він завжди щиро спілкувався зі мною. Чому б тобі не вибрати собі гуру, говорив він мені, адже ж ти практикуєш йогу уже давно. Я йому відповів, що мені не треба вибирати, тому що це уже трапилось в минулому. Я відчуваю зв'язок зі своїм гуру, але не знаю, чи є він зараз у фізичному тілі чи в тонкому, я тільки знаю (маю) відчуття присутності. Я не знаю імені мого гуру і де він зараз є (на даний час) та чи побачу я його в цьому житті у фізичному тілі. Але явно моє серце реагує на одного безсмертного гімалайського йогина. Я відчуваю його серцем і знаю, що мені сюди – десь тут є моя дорога. На це товариш сказав, що тоді мені слід зв'язатись з послідовниками Йогананди Парамаханси, адже сам Йогананда дотичний до того йогина, та стати учнем по цій лінії. Але таке ніяк не знаходило відгук у моєму серці. Я гуру відчував всередині себе і не міг довірити якомусь незнайомцю своє духовне життя. Отак ми поговорили і на тому й все.

 

Текст 2. Початок подорожі у внутрішнє

Моє свідоме звернення всередину себе трапилось у 16 років. Влітку 1989 вся моя психічна природа отримала сильне потрясіння і відбулась переорієнтація із зовнішнього на внутрішнє пізнання. Нічого такого в зовнішньому світі, що могло б викликати стрес, не трапилось. Все було нормально – спорт, навчання. У спорт я вкладав усього себе і горів цією справою. І ось тут, можна сказати на рівному місці, трапилось духовне потрясіння і переродження. Ніхто на мене не впливав, навіть на таку тему і поговорити не було з ким. Правда уже як рік я цікавився і практикував йогу. Практикував звісно за книгою, але за хорошою книгою.

Коли пташеня відчуває, що йому пора вилуплюватись з яйця, то чекати воно уже не може. Час прийшов і ніщо уже не зупинить невідворотнє. У мене було так само. Час прийшов і минула санкальпа почала лупцювати по шкарлупі мого світосприйняття.

Це було тотально. Я відправився на пошуки сенсу існування, на пошуки Бога, на пошуки самого себе. Я відділяв неважливе від важливого і зрештою прийшов до того, що важливішим за Господа нічого не може бути. Адже Господь – це кінець усіх пошуків і всіх доріг. Хто такий Господь і хто такий “я” мені ще треба було встановити, але ціль була вибрана, а стріла натягнута.

Санкальпа, прарабдха карма і незрима присутність чогось чи когось прокладали мені шлях. Результатів не треба було довго чекати. Зусилля були пропорційними отриманому. Але це не були зусилля спортсмена, а людини, котра не може довго чекати того, що їй належить уже давно.

Пошук правди та істини завжди супроводжується відсіканням зайвого, того, що не є цією правдою та істиною. Одним із головних перепон на шляху шукача правди є гордий розум і “его” самого шукача. А присутність, хоч і не зримо, духовного вчителя виправляє вузли, котрі зав'язує хитрий розум.

Пам’ятаю, як в особливі моменти мого життя, а тоді мені було уже десь 18-19 років, я дивився на Сонце під час заходу і відчував зв'язок з гуру, з вчителями, якого і яких я не знав, але тільки відчував. Інколи гуру мені снився. Я не бачив його обличчя, а тільки образи. Одного разу дещо таки трапилось уві сні.

 

Текст 3. Досвід нереальності

Цей сон приснився коли мені було 19-20 років. Я знаходився у якомусь храмі, щось на зразок костелу, але не костел. У вівтарній частині лежала книга і хтось її мав читати. Однак читець так і не з'являвся. Тоді я відчув, що напевно я маю це зробити – відчуття ніби чекаєш сам себе. Я піднявся і підійшов до книги, ставши обличчям до людей, а спиною до вівтаря. Відкрив книгу. Приготувався читати. І тільки-но спробував читати, як все почало змінюватись навколо, ніби інший вимір. Те, що відбулося, я не можу описати. Не можу підібрати не тільки слова, але й будь-як оформити.

Я побачив, що все, що існує – нереальне. Щоб якось пояснити це бачення-відчуття, то це світ ніби як панчоху вивернули на інший бік. Вмить я побачив що все не існує. Все — ілюзія. Я, всі ми, Всесвіт – все це не існує. Є тільки якась одинока тотальність. Там не було ні образів, ні видінь, ні сновидінь, ні уявлень про світ. Для розуму таке сприймати є невимовно боляче, адже це для нього кінець. І ось в такій тотальності я відчував чиюсь присутність. Хто це був, я не знаю. Він був поряд біля мене і все. Він ніби був свідком мого такого досвіду, а можливо й щось інше, я не знаю.

Багато мені снилось різних снів. Якщо їх записувати, то можна написати не одну книгу. Деякі сни були як ціле життя. Потім згодом у медитаціях я побачив як сняться сни, як створюються картини сновидінь на екрані внутрішнього бачення. Це все витівки ума, але ж все, що відбувається в житті, – це ум, і тільки в медитації та самадхі, де закінчується царство ума, можна бути вільним від уявлень та образів. А так, як і все решта, сни є частиною нашого життя і вони бувають різні. У снах можуть приходити привіти з минулого життя, може бути щось з того, чого ще не було, але часто у снах відбувається просто ум і його ілюзії. Є сни особливі, які запам'ятовуються на все життя. В одному з них я побачив свого гуру.

 

Текст 4. Гуру приходить мені уві сні

Уві сні він прийшов так, як у реальному житті. На ньому не було одягу, але я не відчував, що він голий, напевно щось таки було, хоча я не звертав уваги – мені було байдуже до цього. Гуру мав гарну чорну бороду і чорне волосся, котре ніби як кучерявилось. Зростом він був трішки нижчим за мене (мій зріст 175 см), тіло не було худим, але й не повним.

Було дуже добре в його присутності. Я відчував, що його духовна велич сягає незбагненних висот, але він не дивився на мене зверху вниз, була тільки любов і рівність, як чиста і неподільна адвайта. Він багато жартував. Ми сміялися. Відчуття присутності гуру залишились ще надовго й після пробудження. Навіть зараз я можу відтворити ці образи і смаки. Ми з гуру не говорили про щось особливе, особливе було сказано без слів, адже сама поява гуру, навіть уві сні, це уже як даршан і благословіння.

 

 

Текст 5. Приїзд майстра з Індії

Я завжди уникав і уникаю різного роду духовних тусовок. Ніколи мене не приваблював колективний шлях спасіння та прозріння. Багато хто із сучасних, відомих та модних духовних авторитетів у мене не викликають ніяких емоцій. Аватари, бхагавани та розкручені гуру пройшли повз мою увагу і я навіть не дивився в їхній бік. Мій шлях завжди був вузьким і я завжди знав, що Господа та Істину треба шукати всередині, а не втомлювати тіло ходінням по світу у пошуках духовних вражень. Все, що необхідно, має прийти як результат внутрішньої роботи і напруги, створеній нею. Часто внутрішній біль і невдоволеність є причиною духовного запиту та прояснення згодом.

Коли близька мені людина запросила мене відвідати зустріч з одним індійським майстром, котрий приїхав до України, то я відмовився через вищезгадану причину. Я подумав – навіщо мені ходити чужими дорогами, я маю відчуття гуру та його підтримку, тож для чого мені створювати прецендент та плутати енергії всередині себе.

Я не поїхав на ту зустріч, на відмінну від мого товариша, котрий, зустрівшись з індійським майстром, прийняв гуру-дікшу та став його учнем. Я був щиро радий за товариша і навіть відчував, що він прийме дікшу-посвяту, хоча ми про це з ним не говорили. Я чув про цього майстра і у мене була до нього велика повага, навіть згодом деяким своїм близьким друзям, котрі крокували шляхом духовності, радив при нагоді прийняти від нього дікшу і тим самим створити сприятливу можливість для духовного поступу. Але особисто приймати від цього майстра дікшу я не збирався, адже вірив у свого гуру, вірив у Господа та вірив у самого себе.

 

Текст 6. Рішення прийняти дікшу

Крокуючи шляхом, ми маємо не тільки підтримку, а й безліч пасток. Втрапити до них не така вже й складна справа. Пастки можуть бути де завгодно. Чим вищий підйом, тим майстернішими стають пастки. Вони не знають жалю і їх не можливо вмовити чи домовитись з ними. У них перед людською натурою є велика перевага – пастки позбавлені его і гордині, вони тихо роблять свою роботу. Пастки не засмучуються невдачам і не вихваляються перемогами, вони невблаганно роблять свою підступну справу, майстерно ховаючи сліди та маскуючи будь-яку свою діяльність й присутність.

Але пастки виконують важливу місію, без них наш шлях не мав би сенсу. Виростаючи над ними, ми стаємо ще сильнішим, вправнішими і мудрішими. У цьому процесі ми маємо великого помічника і товариша, який одночасно може бути й найпідступнішим зрадником, це наш постійний супутник – розум. Без розуму пасток би не було, але й не було б можливості йти шляхом. Найгірше, що може бути в цій ситуації, то це гордовитий розум. Такий розум затьмарює собою все і людина легко потрапляє до тенет створених пастками. А коли розум виявлений і виявлена його діяльність, то він може стати справжнім другом.

Рухаючись своїм шляхом, я почав відчувати, що у мене відходить потреба в деяких речах і я все більше й більше виявляв невігластво власного розуму. Це не є приємно – бачити власне невігластво, але я розумів таку користь для мого духовного поступу, і щоб рухатись далі – необхідно прийняти це. Така парадоксальна річ – я розумів, що духовно зробив крок вперед, але отримав усвідомлення власного невігластва.

В цей же період я мав життєву потребу у розв'язанні важливих питань, що пов'язані з моєю музичною творчістю. В пошуках я годинами ходив лісовими дорогами, шукаючи відповіді на питання, що створили для мене час та карма. Віра в Бога, у власний шлях та Вчителів не давали мені можливості втратити відчуття світла в кінці тунелю, але тунель так і не збирався закінчуватись.

Буває, що розум на якусь мить капітулює і це дає можливість проявитись серцю та природності. Так трапляється, і справжні рішення приходять несподівано, як спалахи світла в нашій свідомості, а з часом все більше і більше переконуєшся – вони були правильні.

Отже, я вирішив прийняти гуру-дікшу у гімалайського майстра, на зустріч з яким два роки тому я не поїхав. Розум капітулював і я відчув та зрозумів, що мені потрібно через цього майстра долучитись до того і тих, з ким я з самого початку шляху мав зв'язок і що завжди було і є моїм. З кожним днем моя впевненість у прийнятому рішенні тільки посилювалась. До того ж, читаючи книгу написану цим майстром, я побачив певні знаки для себе і все, що там описане, на 100% збігалось з моїм світосприйняттям.

У цій книзі особливою була для мене одна непримітна історія. Фрагмент з цієї історії дуже простий, але по ньому я зрозумів, що це моє. Там описувалось як автор книги вперше потрапив до гімалайської печери свого Гуру. В цій печері було чотири видатні особистості, котрі своєю духовною величчю можуть освітити небо, як би на ньому зникло Сонце. І ось, коли вони всі разом пообідали, то автор, як новоприбулий і шанобливо відданий великим святим людям, вирішив помити за всіма посуд, то Гуру зупинив його сказавши: "Куди ти пішов, сядь. У нас немає ні вищих, ні нижчих. Ми всі проявлення однієї суті. А ті свої звички, котрі ти унаслідував від суспільства, залиш там, звідки ти прийшов. Кожен сам помиє свою тарілку." Такі слова великого йога мені були як бальзам на душу. Для мене по цій ситуації було все зрозуміло. Істина дуже часто приховується у простих речах. Те, що мені було потрібно, я побачив.

Приходить час і ми приймаємо рішення. Все трапляється, але треба почекати. Від прийнятого рішення почалися зміни і закрутились невидимі внутрішні коліщатка-механізми наміру. Я чекав майже рік і це трапилось. Моя дікша трапилась. Мій Гуру торкнувся мене і зародилось нове. Все, що я знав, було залишено за дверима кімнати, в якій я прийняв дікшу.

До дікши я себе готував. Відкинув усе, що знаю, бо розумів – тільки в порожній глечик можна щось насправді налити, а я хотів бути наповненим, тому віддав себе в руки Господа і віддав себе в руки Гуру.

Перед дікшею я ніч не спав – повторював мантру на рудракші, прибираючи перешкоди, котрі може створити розум та его. Я звертався до Господа з наміром і щиро хотів бути провідником Його енергій, а не реалізатором власних амбіцій та бажань, адже гордий розум та его можуть створити дуже хитру пастку.

 

Текст 7. Зустріч з Гуру. Дікша.

Він вийшов з терміналу аеропорту швидко, ніби підліток (принаймні мені це так здалося). Щира посмішка, як Сонце, осяяла зустрічаючих, серед яких був і я. Всі ринулись до Бабаджі, щоб привітатись. Виглядало це дуже зворушливо. Бабаджі кожного благословляв, а я, як зазвичай, був останнім до кого б мали торкнутись руки гімалайського Махайогі. Але зі мною цього не трапилось – Бабаджі, можна сказати, втік від мене, попрямувавши в бік автомобіля. Всі отримали благословіння крім мене. Мене це не засмутило, хоча й було якесь дивне відчуття, яке не можу пояснити. Можливо, я ввійшов в поле цієї великої людини й мій стан почав змінюватись. Я був дуже близько біля Бабаджі, навіть встиг зблизька розгледіти взуття та чорне як смола волосся. Однак благословіння пройшло повз мене.

Разом з іншими я поїхав слідом за Бабаджі, туди де він мав прожити наступних 5-6 днів.

Попри тривалий переліт з пересадкою, Бабаджі, за декілька годин після прибуття вже сидів серед своїх учнів та інших присутніх. Кожен підходив до нього на пранам і отримував благословіння. Дійшла черга й до мене.

Бабаджі сидів у м’якому кріслі, я наблизився й схилившись торкнувся руками його ступнів. Несподівано, коли я був нахилений, Бабаджі два рази ляснув мене по спині між лопатками навпроти серця. Удари були вправні як у масажиста. Моє тіло спрацювало ніби пружина, я раптово випрямився й наші погляди зустрілись. Все було дуже швидко та за межами логіки. Бабаджі сидів, а я стояв на колінах, тому наші голови були на одному рівні. Ми дивились один в одного і ніхто не відводив погляд. Що це було, я не знаю. Воно так само природньо закінчилось як і почалось. В тому безмовному вгляданні я отримав багато. Оскільки все відбулось поза компетенцією розуму, то він, розум, не зміг потім нічого інтерпретувати – для нього це було за межами. Ніби нічого й не було, але було майже все що треба, якісь гігабайти інформації наповнили щось незриме в мені. Вкінці Бабаджі ледве помітно кивнув мені головою, я зрозумів, що все правильно.

Я сів на своє місце і коли для всіх бажаючих закінчився пранам, ми стали свідком особливої події. Бабаджі завмер, його голова опустилась на груди ніби як джаландхара бандха. У приміщенні, де ми всі знаходились, стало тихо, всі заспокоїлись і теж майже завмерли – панувала особлива атмосфера. Це тривало хвилин 15-20, поки Бабаджі перебував у такому стані.

Кожен день ми всі приходили до Бабаджі. Отримували благословіння. Хтось приймав дікшу. Хтось просто сидів біля вчителя. Деякі ставили йому запитання, вирішували свої духовні та життєві проблеми. А дехто просто ставив запитання (така природа людини – запитуватись). Бабаджі терпеливо і з великою повагою всім відповідав. В один з таких днів дікшу отримав і я.

Після дікши, ввечері я та інші знову мали зустріч з Гуруджи. Здається, що Баба навіть нічого й не говорив тоді – ми тільки разом посиділи. Коли Бабаджі уже збирався йти до себе в номер, всі встали і він, йдучи, кожного благословляв. Повз мене він просто пройшов. Це спантеличило мене, адже випадково пропустити мене він не міг. Вранці я прийняв дікшу, а увечері така ситуація. Я розцінив, це як завдання і прийнявся шукати.

Десь за годинку концентрації в мою свідомість почало пробиватися світло розуміння та усвідомлення. Насправді Гуру мене не пропустив, а благословив в такий спосіб, що з самого початку моєї подорожі як учня дав мені безцінний урок. Я зрозумів, що не слід чекати благословіння як манну з неба чи як пташенята у гнізді, відкривши дзьоби, чекають їжі від своїх батьків. Благословіння, як і все решта, мають просто трапитись. Також Гуру натякнув в такий спосіб, щоб я не прив'язувався до нього як до особистості та до оточення навколо нього, бо це може стати пасткою на моєму шляху. І я бачив потім багатьох, хто глибоко забуксував у цьому місці, адже любов до Гуру може легко перетворитись на липку прив'язаність, а оточення втягнути та накласти свій відбиток.

Після усвідомлення уроку мені стало дуже легко і радісно. Я відчув свободу, свій шлях і присутність Гуру.

Наступного дня я вже не чекав від учителя нічого – просто стояв, як одна безкінечність перед іншою, і не заважав нічому трапитись, або не трапитись. Було видно, що Гуру прочитав мої думки. І по тому, як Гуру мене благословив, я теж зрозумів, що він мені хотів сказати. Неймовірна гра між вчителем та учнем – без слів, виявляється, навіть зрозуміліша.

 

Текст 8. Гуру – це міст.

Як для нарождення нового життя потрібно двоє – мама і тато, так і для народження вищої природи теж потрібно двоє – учень і гуру. Ця містерія трапляється і зерно безсмертя падає в грунт та починає проростати. Мій Гуру завжди каже, що він лише міст для учня, по якому той може перейти на інший берег, і не треба створювати собі на мості місце для поклоніння чи відпочинку.

Таким самим мостом для мого Гуру був і його Гуру. Якось Бабаджі розповідав про свого Гуру таке: "Мій Гуруджи ніколи не дозволяв мені стояти довго поряд із собою. Навіть робив ще серйозніше. Коли я приходив до нього, то він казав: "Їж кичирі. Там є каструля, рис, готуй і їж кичирі. Їж. А тепер йди. Тарілку можеш не мити." Так було багато разів. Одного разу я запитав: "Чому так відбувається? Я прийшов до гуру. Дай мені щось, навчи мене чогось!" А він: "Я тобі вже все дав – торкнувся тебе, йди." І тоді я все зрозумів і не приходив до нього 11 років. Згодом на велику Кумбха Меллу, під час мого омовіння в Гангу, мій Гуру вийшов з води та сказав: "А-а, крутий йог? Іди далі." І увійшов назад у воду. І тоді я зрозумів – треба йти далі."

Стосунки між гуру та учнем завжди індивідуальні. Хоч у багатьох може й бути один гуру, однак у кожного свій шлях, тому і результати ніколи не є однаковими. Це обумовлено різними факторами: особливостями психіки, характеру, минулою кармою та багатьма іншими речами, але найголовніше - це намір і рішучість.

Бабаджі говорить: “Ми зустрілись в цьому житті, тому що в минулому теж зустрічались. Якби в минулому нічого не було, то не було б і в теперішньому.” Отже, ініціацію в гуру-дікшу будь-хто не отримують, бо випадковостей немає.

Якось я роздивлявся фотографії Гуру. Це були чорно-білі фото, зроблені коли він ще мандрував Гімалаями та ходив майже без одягу. Дивлячись на одне з фото, я впізнав Гуру зі свого сну (про цей сон я написав раніше), який снився мені майже п'ятнадцять років тому. Зріст, волосся, борода, фігура – все було таке ж як і уві сні. Я не можу збагнути розумом всього того, що відбувається, але мені й не потрібно, адже моє головне завдання тепер – це крутити педалі, бо крутити кермо я довірив своєму Гуру, благословінню та дікші.

Також варто сказати про те, що безсмертний гімалайський йогин про котрого я згадував у розмові зі своїм товаришем із товариства свідомості Крішни, і на кого реагувало моє серце, зв’язаний з моїм Гуру. Зі слів Гуруджи, він сотні разів зустрічався з тим великим Майстром, отримував від нього безцінні знання і практики та багато чого іншого зв’язує їх обох. Отже, мої відчуття були не на порожньому місці, за ними було щось приховане. В певний час мені стане все зрозуміло, але це не є так необхідно – я маю Гуру і все, що потрібно, прийде через нього.

 

Текст 9. Індія

Через два з половиною роки після гуру-дікши я потрапив до ашраму Гуру в Індії в місті Харідвар. Багато чого цікавого відбувалось в ашрамі. Можна, наприклад, довго розповідати про санскар і санкальп дікши, які зі мною там трапились, та все те, що з ними пов'язано. Але то вже треба писати окрему історію. А я хочу розповісти про останній день перебування Бабаджі в ашрамі.

Після святкування Гуру Пурніми Бабаджі збирався одразу поїхати, здається в Делі, у справах. Але залишився в ашрамі ще на 5 днів. Було багато учнів і не тільки, як індусів, так й іноземців. Щодня Бабаджі сидів зі всіма, інколи щось говорили, а інколи просто сиділи, але в основному до Бабаджі підходили за благословінням. Для багатьох індусів відвідати святу людину та отримати від неї благословіння – це майже як обряд (на зразок сповіді й причастя у християн перед Пасхою), тому багато хто фотографувався на пам'ять. Одні приходили, інші, виконавши намічене, йшли далі. В ашрамі та біля Бабаджі щодня було багатолюдно. Тому Бабаджі сказав, що поки будуть люди він буде в ашрамі.

Вся та кількість люду, що з'їхалась на Гуру Пурніму, адже це свято шанування гуру і святих людей, створювала певну атмосферу. Попри таку кількість людей ашрамовська їдальня годувала всіх безкоштовно. Були дні, що багатьом їсти приходилось на вулиці – до цього ашрам теж був готовий. Все було спокійно та організовано, а ще й присутність в ашрамі Бабаджі перетворювало це місце на прекрасну дева-локу (обитель богів). Атмосфера свободи та ніжних люблячих енергій Бабаджі магічно впливала на всіх. Звісно, хотілось, щоб Баба подовше залишався в ашрамі, але багато хто теж від'їжджав – людей ставало менше і, врешті-решт, прийшов час й для від'їзду Бабаджі.

В той день він сидів зі всіма, як зазвичай, але ми вже бачили рух, що свідчив про від'їзд. Більшість, я думаю, серцем відчували симптоми скорого прощання з Гуру. Щось подібне було описано в Шрімад-Бхагаватам стосовно Крішни, коли він від'їжджав з Двараки.

Бабаджі встав з крісла. Сказав усім дякую, і попрямував до автомобіля. Багато хто з учнів, а це в основному були вже не індуси, а іноземні учні, пішли на вулицю в надії продовжити момент перебування з Гуру. Бабаджі сидів в автомобілі, але до нього ще підходили учні, і через відкриті двері він продовжував благословляти. Я помітив, що у декого були навіть очі на мокрому місці. Але зрештою двері зачинились і машина поїхала. Був вечір, і Сонце, теж подібно Бабаджі, збиралось зачинити двері та поїхати за обрій до наступної зустрічі.

Коли Гуру поїхав, я відразу пішов до Гангу, трохи посидів на березі та вирішив не відкладати похід у дарк-рум. (Дарк-рум – це темні ретритні кімнати для практик медитації та самадхі. Дозвіл на перебування в дарк-рум Бабаджі мені дав раніше.)

Без Гуру в ашрамі стало пусто, тому крім практик мене нічого вже не приваблювало. Через годинку-дві я був у дарк-рум і приготувався робити аскезу.

В темній кімнаті я пробув дві ночі та два дні. Про моє перебування там, так само як і про санскар та санкальп дікші, треба писати окрему історією, тому обмежусь тільки самим фактом наявності такої події.

Після дарк-рум залишалось до відльоту з Індії ще шість днів. Разом зі своїми друзями-попутчиками ми витратили цей час на відвідування святих місць Харідвару. Ми були на гхаті Хар Кі Паурі – це місце де Вішну пролив одну із крапель Амріти (нектару безсмертя). Відвідали Мая Деві темпл (шакті-пітх, місце де впав пупок і серце Сіти – дружини Господа Шиви). А Дакшешвар Махадев темпл виявляється знаходиться в півтора кілометра від нашого ашраму, тому туди ми часто ходили. Це місце, де Праджапаті Дакша робив відому вогняну яджну і де Сіта принесла себе в жертву, там знаходяться два храми, це дуже особливе місце. Також неподалік від цього місця є ашрам та храм-усипальниця відомої сучасної святої Анандамаї Ма, все там збудовано з білого мармуру. Ще є Манса Деві та Чанда Деві темли та багато інших місць, але потрапити туди ми вже не встигли. В Харідварі якраз проходило релігійне свято фестиваль і пересування містом було ускладнене – у двохсот тисячному Харідварі знаходилось більш як три мільйони паломників, заїхати та виїхати з міста теж було дуже складно.

Громадський транспорт (автобуси) були відсутні на період фестивалю, а приватні таксі відмовлялись везти нас в Делі. Кажуть, що Господь Шива не хотів нас відпускати з Харідвару, хотів, щоб ми залишились. Ми б з радістю ще залишились надовше, але в авіакомпаній свої закони та правила, тому ми попросили благословіння у Шиви, Матері Індії та подумки у Гурудева на успішне повернення додому.

Ми дісталися до аеропорту за годину-півтори до початку реєстрації на рейс. Отже, все було гаразд, хоча на дорогу з Харідвару в Делійський аеропорт ми витратили 15 годин. Зазвичай цю відстань, трохи більше ніж 200 кілометрів, таксисти долають за 4-5 годин.

Ми успішно прилетіли додому. Я одразу ж включився в роботу.

Кожен по-своєму сприймає Індію, її культуру та особливості. Для мене Індія стала другим домом. Я житель села, тому особливого комфорту мені не потрібно, навіть славнозвісний індійський бруд мене не турбував, чи то я був там де його мало, чи не помічав, чи може просто не за тим приїхав. Індія прийняла мене як сина і я також прийняв Індію. Щодня з даху ашраму я дивився на Гімалаї та просив їхнього благословіння. Індійці були дуже привітні та щирі, намагались при нагоді допомогти не просячи нічого взамін. В Індії мені було просто.

 

Текст 10. Сонце, Гуру, шлях до себе

Все найкраще, що може бути в житті, трапляється між вчителем та учнем.
Це буде на найвищому рівні й про тих двох не можна нічого сказати.
Пайлот Бабаджі (Кундаліні)

Це трапилось на другий тиждень після мого приїзду з Індії. Я повертався ввечері додому і коли вийшов з маршрутки, то якраз було видно, як Сонце готується до завершення своїх справ. Я зупинився і дивився на Сонце. Я часто, ще з самого дитинства дивлюсь на захід Сонця. Для мене це особлива точка, адже й моя поява у цей світ була, коли Сонце готувалось перейти на інший бік та стати невидимим.

Я стояв і дивився на захід Сонця. В голові в такі моменти завжди щось вмикається. Так було й цього разу, але мені стало сумно – Сонце зараз піде і до завтра я його не побачу. Воно навіть смішно таке відчувати, але я переживав ці відчуття. Щось мені воно нагадувало. Я зрозумів: як Сонце збиралось зачинити двері та поїхати за обрій до наступної зустрічі, так само від'їжджав з ашраму й Гуруджи.

Тоді, глибше вдивившись в себе я зрозумів – насправді я сумував за собою, а не за Сонцем, я переживав відчуття розставання і розлуки за самим собою. Я бачив Сонце, я бачив Гуруджи, але це все в мені. Сонце, Господь, Садгуру – це все в мені. І я можу бути де завжди Сонце, де Гуру нікуди вже не треба від'їжджати. Це все в моїх силах.

Від Гуру я чув такі слова: "Коли я став вашим Гуру, я став зв'язаним. Але я хочу бути вільним. Ваша свобода – це моя свобода. Це чекає на вас. Садгуру чекає на вас. Він чекає, щоб танцювати, сміятися, святкувати, бо ваша реалізація – це його танець, його свобода. Ваша Самість – це його Самість."

Гуру – це Сонце, що освітлює шлях. Присутність реалізованого Гуру в житті людини – велика вдача, що є можливою, як результат благословіння, хорошої карми та справжнього наміру. Але Гуру не є кінцевою ціллю. Не треба намагатися зробити Гуру своєю власністю, також не треба ставати рабом Гуру. Справжній Гуру ніколи не дозволить, щоб любов переросла в залежність, а потім у прив'язаність. Зв'язок між Гуру та учнем не переривається навіть після смерті, це прекрасні стосунки, що наповнені любов'ю, яка нічого не вимагає. Все, що має трапитись – станеться в потрібний час, не треба насильно притягувати події. Любов Гуру величезна і досконала. Його благословіння і захист вбережуть від помилок та небезпек. Можна завжди звернутись до Гуру і він неодмінно допоможе. Але щоб насправді зустрітись з Гуру, необхідно йти всередину себе, а не до того місця, де він знаходиться фізично. Справжня зустріч можлива тільки всередині. Коли зовнішнє і внутрішнє зустрічаються, то ми самі стаємо шляхом, по якому йдемо.

Все це я пізнав і зрозумів зі свого шляху, по якому йду. Я йду вперед і новий день – це рух, що виявляє моє життя, свідком котрого завжди буде мій Гуру. Прийде час і танок свободи ніхто не зупинить. Все уже дуже довго чекало на це. І воно може бути будь-коли, навіть зараз. Я зрозумів це будучи в дарк-рум – все уже трапилось. Не важливо, в майбутньому чи в минулому – це уже трапилось, просто треба дочекатись, коли час змінить декорації. І це велике очікування ми теж будемо святкувати, сміятись і танцювати.

Води Акшара

Вівторок, 07 червня 2022 16:18

Йоґі Іша

ВОДИ АКШАРА

 

 

  

 Музика – це мистецтво бути пустим.
Тоді пісні, так само, як і Самадхі – вони інколи
трапляються.

 

ЗМІСТ
Вступ
Вогонь з середини. Автопортрет
Глава 1. Ключі ночі
Глава 2. Годинник для «я»
Глава 3. Ширма між світами
Глава 4. Символи і знаки
Глава 5. Шлях
Глава 6. Садхана
Глава 7. Повернення в Океан
Дванадцять трансцендентних віршів
Мислеформи
Сонце, хлопчик і трава
Шакті Оркестра
Кода
Слово в кінці
Йоґі Іша

   

ВСТУП

Води Акшара – безмежні і невичерпні Води Безкінечного. Проявляючись, як Космічна свідомість, потоками виливають вони на нас своє єство, обдаровуючи відчуттям присутності і усвідомленості існування.

Ми знаємо, що ми є! Ми відчуваємо життя і переживаємо його аспекти. Однак повнота життя можлива тільки тоді, коли є повна усвідомленість самого себе. За усвідомленістю приходить відновлення втраченої цілісності, і маленька водойма перетворюється на океан, на безмежні і невичерпні Води Акшара!

 ***

Дві жаби, по необачності, вскочили до горщика з сметаною. І що б вони не робили, їхні спроби вибратися звідти не приносили ніякого результату. Одна з жаб змирилася зі своєю долею, перестала боротися, і потонула в густій сметані. Проте друга жаба вибрала інший шлях. Вона не припиняла робити спроб, і активно намагалася вибратися. Мало-помалу сметана від її активних рухів почала збиватися в масло. Коли грудочка масла остаточно сформувалася, то  жаба відштовхнулася від неї, та й вискочила з горщика.

Ця, можливо і не вигадана історія – гарний урок для всіх, хто прагне реалізуватися. Якщо наміри чисті, а серце сповнене рішучості, тоді немає нічого неможливого. Інколи буває так, що здається – все! ...кінець! Але несподівана підтримка, котра іде незрозуміло звідки і відчуваєш її, як тепло, що нуртує з середини, заставляє рухатися далі й далі. Згодом помічаєш, що щось таки є. Що в густій сметані невизначеності є щось надійне і сповнене Сили. Разом з відчуттям Сили приходить і звершеність.

Одного разу мені випало побачити подібну історію на власні очі.

Для того, щоб отримати підказку чи якийсь знак я вирішив прогулятися на природі. З твердим наміром відправився на прогулянку. Ноги самі вели туди, куди їм було потрібно. Я пройшов повз людські городи, аж до самого лісу. Нічого особливого, здається, навколо себе не помічав, але ідучи по лісі, ближче до річки, здалеку запримітив повалене дерево. Підійшов ближче. Дивлюся. Гарно бобри попрацювали. Хоч раніше такого не бачив, проте здогадатися, хто це зробив, було не так вже й важко, на стовбурі залишилися сліди від зубів. Дерево доволі товсте, тож мене вразив обсяг роботи пророблений цими тваринами. Я так захопився їхньою роботою, що аж навіть забув про "намір" з яким відправився на прогулянку.

Навколо були повалені дерева. Виявилося – це також робота бобрів. Дерева так майстерно оброблені, що здавалося без спеціального обладнання тут не обійшлося.

Найбільше мене притягувало дерево, яке я запримітив з самого початку. Воно відрізнялося від інших, опрацьованих бобрами, тим, що падаючи приземлилося на дерево, яке росло нижче і гарно повисло на ньому. Так, бобрам не пофортунило! Скільки проробленої роботи, таке "жирне дерево" і все дарма! Скористатися цим деревом і результатами своєї праці бобрам не судилося. Надто високо воно висіло для них. Дивлячись на дерево, я ніби щось починав розуміти. І раптом мене осяяло! Не зважаючи на невдачу, бобри не відмовилися від своєї роботи. Відсутність результату не зупинила їх. Навіть більше, бобрам навіть і в голову не приходить, що вони можуть це не зробити чи відмовитися від роботи й сказати: "не хочемо бути бобрами, хочемо робити щось інше, хочемо, як білки або лосі".

Без гордині, без відчуття власної значущості, бобри діють згідно зі своєї дхарми, і не зважаючи на невдачі завжди реалізовують задумане. Непохитний намір і відсутність саморефлексії неодмінно приводять їх до успіху.

Отак невидимий Вчитель дав мені знак і підказку заради яких я вирушив на прогулянку. Природа розкрила свою мудрість, і я подякував за чудовий урок.

Якщо бути уважним, то всі необхідні уроки ми можемо отримувати самі. Простір постійно посилає нам свої сигнали. Як радіоприймач налаштовується на певну частоту, так і ми можемо зчитувати з Простору все, що нам необхідно. Між нами і Ним можна поставити знак дорівнює, бо все, що існує є частинкою нас самих, так, як і ми є частинкою Всього.

Будь-які думки, ідеї чи творчі задуми здається виникають нізвідки, але вони існують споконвічно. Тому те, що ми творимо, належить не тільки нам, воно по праву належить всім. І найкраще, що ми можемо зробити – це бути провідником і посланцем Безкінечного.

 

 

ВОГОНЬ З СЕРЕДИНИ. АВТОПОРРЕТ

З минулих народжень єднання із сутнім зосталось.
В новому житті осягати нову досконалість.
(Бхагавад-Гіта)

Глава 1. Ключі ночі

Теплого серпневого вечора Сонце завершувало свої щоденні справи. Йому залишилося декілька штрихів для того, щоб небесне полотно, подібно древньому сувою, могло ввібрати в себе спогади про день минущий. Так, на завершені дня, Сонце, як автор на подарованій книзі ставило свій автограф у безсмертних рекордах Всесвіту. В такі моменти на Сонце навіть можна дивитися, і дивлячись відчути, як сонячні промені дарують всьому живому свою безсмертну любов.

Не дочекавшись, коли Сонце залишить свій пост, з протилежного боку Землі визирнув із-за обрію той, хто візьме на себе всю відповідальність і владу за іншу частину доби. То зійшов Місяць! Та не просто зійшов. Він появився ніби всевидяче око, що рішуче намірилося відкрити зоряне небо. Таким, подібним до червоної вогняної кулі, Місяць буває тільки у повні, створюючи відчуття появи ще одного Сонця.

Саме тоді, коли день передає свої ключі ночі, коли два небесних світила, Сонце і Місяць, зустрілися в вселенській рівновазі, в одному із пологових будинків я зробив свій перший вдих в цьому житті.

 

Глава 2. Годинник для "я"

Перший вдих у житті, а разом з ним і перший голос – то не просто фізіологічна потреба організму в кисні. Це щось більше! Це щось, на зразок годинникового механізму, який запустився з волі чогось чи когось, а може й нас самих. І відразу важко зрозуміти – годинник відмірює зворотній відлік чи навпаки. Однак, точно можна сказати, що час став чимось реальним, чимось тим, що відмежовує й обмежує нас у просторі. Час і простір для мене стали невідворотністю. Я хотів про це розказати, але для навколишніх, мої розповіді, були неабияким випробовуванням барабанних перетинок. Десь на восьмому місяці я змилувався, замість крику почав белькотати, але так само безупинно, як і кричав. Мало-помалу белькотання переростало в щось серйозніше і солідніше. На все свій час. Так, той самий час, який зробив мій розум і тіло майже безпомічними. Проте сказати про мої відчуття я так не можу.

З глибини моєї природи щось постійно давало про себе знати. Ці відчуття ішли з центру мого буття. Можна навіть сказати – вони ішли з Серця. Таке супроводжувалося дивними й не зрозумілими станами: ніби одночасно відчуваєш велику радість і вселенський смуток, і те, що нібито мав знати, але не знав.

Час від часу виникало запитання: "Чи може бути так, щоб моє "я" було "я" чийогось іншого "я"? Чи може бути щось, коли мого "я" не буде існувати?" Ці запитання я вважав найголовнішими, адже від них залежить все інше. Все, що може відбутися в нашому житті.

 

Глава 3. Ширма між світами

Дідусь і бабуся жили недалеко від нашого будинку. Можливість бувати там у мене була щодня, можна навіть сказати, що то був мій другий дім. Цей дім проявлявся не в архітектурних формах, а в тих особливих стосунках між мною і моїми старшими батьками. Це був світ в якому я був рівноцінним мешканцем. Дідусь довіряв мені те, що не довіряв нікому. Він залишав під мій нагляд вогонь. Завжди було приємно дивитися, як горить вогонь у грубі. Навіть зараз, при самому незначному проявові уяви, можу до деталей відчути, що я відчував тоді, дивлячись на витанцьовування вогняних язиків. Для цієї справи дідусь змайстрував маленьке кріселко, яке розміщувалося навпроти відкритих дверцят. В такий спосіб, споглядання цього священного дійства було максимально комфортним. Вогонь горів, перетворюючи дерево в іншу форму матерії. Такі ж метаморфози відбувалися і з моїм розумом, коли я довго задивлявся на полум'я. І мій розум, ніби зачарований, на якісь миті випускав мене з під свого нагляду, а годинниковий механізм, про який я говорив раніше, вимикався автоматично. Тоді, простір і час не мали повноцінної влади, що давало змогу  зазирнути за ширму, яка відділяє два світи – видимий і не видимий. Що я там бачив пояснити важко. Це так само, як пояснити, що вода мокра. Але я точно щось бачив. Серце не обдуриш. Можливо, розум не міг то ні з чим порівняти, тому воно і не піддається описанню в такий спосіб.

А ще, на стіні висіла гітара і мандоліна. Баян також був, але добратися до нього без дозволу було не можливо. Найдоступнішою, на той час, була мандоліна. Її невеликі розміри спрощували мені завдання, і я легко міг до неї дістатися. І от, коли вона потрапляла мені до рук, а всі були на вулиці, тоді і починалося справжнє дійство. Добре, що мандоліна не вміла говорити, бо я багато чого почув би в свій адрес. Але навіть, якщо вона і могла б говорити, то нічого б не сказала, тому що вона була моїм другом, а музика була щирою.

Зовсім інша справа – гітара. Вона, ніби неприступна вершина, манила мене своєю формою. Моя дружба з гітарою почалася пізніше. А може й ні. Може вона була моїм другом з самого початку, з перших днів. Адже, щоб відчути її присутність не потрібно було навіть торкатися до неї. Якщо бути уважним, то гітара, коли хтось говорив, постійно нагадувала тихим, ледве чутним резонансом струн і деки. Цей магічний звук діяв на мене ще містичніше, ніж споглядання вогню. На вогонь можна дивитися, а можна і не дивитися, однак зі звуком все інакше – від нього нікуди не дінешся. Звук проникав в мене і забирав з собою. Тоді я не зазирав за ширму між світами. Було таке відчуття, що світи існують без всяких ширм. Це подібно до цукру, що розчинений у воді – ми його не бачимо, але ж він є в кожній її краплині. А магія звуку впливала так, що цукор, розчинений у воді, я бачив, як воду і цукор.

 

Глава 4. Символи і знаки

Є моменти, значущість яких з часом тільки збільшується.

Літо завжди було особливим періодом. Найдовші довгоочікувані канікули, багато Сонця, тепло і свобода – робили свою потрібну справу. А відсутність регулярного ходіння туди, де крім знань намагалися сформувати гідного, на їхній погляд, члена суспільства, справляло вельми позитивний ефект на особистісне сприйняття світу.

В калейдоскопі всіх цих вражень і відчуттів, час від часу, тоненькою цівочкою, подібно до віддаленого звучання музичного інструменту, прослуховувалася доволі незвична мелодія. Вона входила в мене, і тоді відчувалася якась стурбованість та хвилювання за майбутнє всіх нас, за всіх людей, яких я знав і не знав. Можливо період холодної війни та егрегор, в якому ми тоді жили, створював такі апокаліптичні настрої, принаймні на підсвідомому рівні, а може й щось інше.

Літні канікули, перед останнім фінішним колом у довгому марафонському забігові під назвою – школа, проходили як завжди, але мала місце одна особлива подія.

Якось я дивився телевізор. Була передача "В світ тварин". В сюжеті розповідали про комах, які будували свою комашину імперію прямо на водяному потокові. Природа справно проявляла себе в організації їхнього життя, тому в них все було гаразд – імперія постійно росла і розвивалася. Але несподівано наступив момент, коли від ваги власного створеного світу імперія почала руйнуватися. Це відбувалося так швидко, що водяний потік, на якому вона була збудована, змив усе не залишивши й сліду. Все пішло за водою – ніби нічого і не було. Побачене вразило мене. Історія з комахами нагадала мені нас – людей. Саме так – нагадала. Це слово підходить якнайкраще. А в моїй свідомості, у свою чергу, відбувся ефект спускового механізму. Щось вистрілило і полетіло вперед. Можливо подібне я вже відчував раніше, але воно не мало такого резонансу. Круги від каменя кинутого у води моєї свідомості не затихали, а набирали обертів і навіть перетворювалися на дев’ятий вал.

Я усвідомлював, що потрібно щось робити. За прийнятим рішенням, як нитка за голкою були дії. Я почав шукати. А хто шукає – той неодмінно знаходить. І я знаходив. Знахідки вели дорогою на якій були свої символи та знаки. Це можна вважати початком свідомого вибору.

 

Глава 5. Шлях 

Коли зерно, впавши в землю, починає проростати, то не можливо цей процес повернути в зворотній бік. Це так само, як не можливо повернути назад випущену стрілу.

Якщо людина чогось по-справжньому прагне, то все, що трапляється їй на шляху може бути засобом для досягнення задуманого.

Першим і найдоступнішим на моєму шляху було читання літератури. В хід ішло все, що попадало під руку, починаючи привезеною дідусем і бабусею з вигнання українців з їхніх історичних земель сімейною Біблією, і закінчуючи журналами в місцевій бібліотеці. Читання перетворилось на регулярну практику. Іноді було, що я прогулював уроки, хоча зі мною раніше такого ніколи не траплялося, і читав усамітнившись на природі. Потреба в інформації була великою. Адже в той період мене переслідувало відчуття, що "щось не так". Сюжет про руйнування комашиної імперії був дуже виразним і переконливим підтвердженням цих відчуттів. Модель і уявлення про світ, яку пропонував, а інколи й нав'язував соціум, давали збій, тому я жадібно шукав таку літературу, яка б могла показати інший, а може і справжній бік реальності. Я шукав те, що змогло б дати відповіді на поставлені запитання.

Читання "потрібної" літератури протоптувало в моїй голові нові дороги, і давало нові можливості. Ніби якась незрима рука вела і підтримувала мене на вибраному шляху. Чим далі я рухався, тим більше розмотувався невидимий клубок моєї душі. З ниток цього клубка ткалося полотно особистості, і мало-помалу набувало визначеної форми.

Дивна історія трапилася з придбанням Бхагавад-Гіти. Після закінчення школи та невдалої спроби вступити до педінституту я влаштувався на роботу, і цю книгу зміг купити власним коштом.

Я не схильний до поспішних покупок. Навіть часто було так, що книги купувалися з другої спроби і після обдумування та з думкою – "хоч би її ще не купили" – поспішав до книгарні. Бхагавад-Гіту купив зразу. Не буду стверджувати, що відчув щось рідне, близьке – купив і все тут. Купив. Прийшов до дому. Читаю …Опа! …Ото купив! І щоб не мозолила очі віддав її товаришу. Десь через півроку прийшло усвідомлення. Перепросив у книги й у товариша, взявся за читання. Прочитав на одному диханні. Читав тільки переклад автентичного санскритського тексту, без довгих, а інколи недоречних коментарів. Читав та на інтуїтивному рівні розумів суть написаного. Отак і відбулася зустріч з моєю пам’яттю.

Пізніше випадково натрапив на Бхагавад-Гіту з іншим перекладом і без коментарів. Купив всі примірники, котрі були в книгарні. Собі залишив один, а інші роздарував друзям.

 

Глава 6. Садхана

Навіть такі великі ріки, як Дніпро чи Ганга на початку нічим не відрізняються від звичайних річечок. Всі вони починаються з маленьких струмків. Але чим далі від витоку, тим ширшою і повноводною стає ріка. Її води набирають такої потуги, що іноді перетворюються на стихійну силу природи.

Так само відбувалося і зі мною. З кожним новим кроком береги моєї усвідомленості ставали все ширшими й ширшими. Я не обмежувався лише одним читанням, а й регулярно практикував: тренуючи фізичне тіло, й тонкі, невидимі для звичайного ока, тіла нашої внутрішньої природи.

Плоди своїх старань я отримував зовсім несподівано. І кожен раз було ніби подібно, але якось по-іншому. Маленькі просвітління і розширення свідомості траплялися зненацька, саме тоді, коли я їх не очікував. І не обов'язково це ставалося під час медитативних практик чи якихось інших. Однак спільним завжди було те, що таким станам передувало сильне внутрішнє напруження ніби натягнутий лук. А спалахи свідомості, подібно до спуску стріли, тривали не довго, проте залишали після себе щось незрівнянно цінне і важливе. Я отримував знання з середини себе. Ці знання не потребували аналітичної обробки, вони спускалися туди, де сприйняття відбувається без обдумування. Нерідко було так, що на свої "прояснення" згодом знаходив підтвердження в прочитаному чи деінде.

Основними джерелами на які опирались мої дослідження були християнські, індуїстські і буддистські тексти. Тому, логічно, що постаті Христа, Крішни і Будди займали важливе місце в моєму світі. Але виникала одна проблема. Коли я був сконцентрований на Христові, то упускав з поля зору Будду і Крішну. А коли концентрувався на Крішні, то втрачав відчуття Будди і Христа. Те саме було і з Буддою. Ця проблема не давала мені спокою. Я відчував певну ущербність і неповноцінність. Декілька днів перебування в такому напруженому стані достатньо натягнули лук моєї внутрішньої природи й за цим натягуванням відбувся спуск. Стріла вилетіла і полетіла вперед. Таких результатів я не очікував. Все відбулося швидко і дуже природно, так, ніби це було завжди. Постать Христа, Крішни і Будди злилися в одну. Я не бачив між ними різниці. Перед моїм внутрішнім зором відкрилася картина безмежного Вселенського Океану. Христос, Крішна і Будда були тільки хвилями в Океані. Хвилею Океану я відчув і себе. Проблема розділення більше не існувала, тільки Океан з тисячами Будд, Христів, Крішн і мільярдами живих істот, які є такими ж самими хвилями в цих Вселенських Водах.

Неймовірна радість і спокій оселилися в моїй душі. Цей стан тривав днів з п'ять-шість. Було відчуття, що хтось мене нашпігав наркотиками, хоча з реальними психотропами ніколи не мав справи. Все, на що я звертав увагу, було джерелом радості й блаженства. Каркання ворони чи мукання корови, що ішла з паші додому вводили мене в екстаз. Звуки природи і світу видавались божественним проявом Єдиного Життя. Здається я навіть розумів тварин, а коли брав в руки камінчик, то сповнювався благодаті від відчуття Єдиного Життя, що приховувалося навіть і там.

Однак казка потроху відступала звільняючи місце наступній роботі.

 

Глава 7. Повернення в Океан

…якщо пшеничне зерно не впаде в ґрунт і не загине,
то залишиться одне.
Коли ж воно впаде в ґрунт і загине,
то принесе багато зерен і дасть добрий врожай.
(Євангеліє від Івана)

Все має свій строк. Все має свої періоди розвитку. Дозрівання плоду супроводжується скиданням у квітки пелюстків, і це є невідворотна необхідність для проявлення вищого. Також і метелик зможе появитися тільки тоді, коли гусениця не чіплятиметься за свою форму. Смерть квітки чи гусениці є перехід на вищий щабель існування. Також і пташеня, коли приходить час, розламує шкарлупу яйця, і світ в якому воно жило – руйнується. Розлом і руйнування попередньої форми – ніби двері в нове життя.

Не знаю, як пояснити і що мене на це спонукало, але вирішив пройти через вузькі двері відречення і звільнення. Я вирішив відмовитися від права на володіння будь-чим в матеріальному і духовному світі.

Відмовитися від того, що є в трьох світах не так вже й важко, але проблемним є відпустити своє "я". Було таке відчуття, що всю мою природу ніби пропускають через м’ясорубку, ніби намагаєшся пролізти в маленький отвір, який менший за твоє тіло. Дикий жаль і туга, як непрохані гості, обступили мене зо всіх боків. Однак намір був непохитний. І коли мені вдалося, то я вислизнув назовні без зусиль. Зразу ж зрозумів, що відречення – це щось неможливе, бо насправді ніщо ніколи нам не належить, навіть наше "я". На душі було легко, радісно і просто – ніби риба в воді.

Маніпуляції з матерією свідомості відкрили двері в зовсім інший світ. Чи можна це вважати закінченням історії, чи початком іншої, але все було вже не так як раніше. Все було просто і зрозуміло. Пошуки припинилися і я відчув, що рухався туди, де завжди знаходився. Всі і все, що мені потрібно, знаходилися тут. Немає потреби кудись рухатися, також і немає причин для бездіяльності. Годинниковий механізм, який, як мені здавалося відмежовує і обмежує нас у просторі – зупинився. Час і простір, як витвори розуму, розтиснули свої лещата. Прийшло усвідомлення того, що моє "я" ніколи не народжувалося і не помирало – тільки Вселенська гра у різних формах, як хвилі на поверхні Океану. Найголовніше питання – "Чи може бути так, щоб моє "я" було "я" чийогось іншого "я"? Чи може бути щось, коли мого "я" не буде існувати?" – втратило свою актуальність. Шкарлупа яйця відособленості розламалася: без ейфорії, без особливих станів свідомості – ніби нічого і не сталося. Любов постала переді мною як спосіб існування, як самосвідомість і відчуття Єдиного Життя в своїй цілісності й різноманітті творіння.

Коли я намагаюся зрозуміти хто "я", то починаю шукати і вглядатися в середину себе. Не можу стверджувати, що починаю розуміти хто "я", бо коли вглядаюся – відчуваю, що чомусь таки вдається бути невловимим. Але з припиненням пошуків, коли залишається тільки вглядання, виджу щось, про що можна сказати, що воно просто існує. І так кожен раз – шукаючи себе – знаходжу Єдине Життя, що постійно перебуваючи в русі є повним і незмінним, як безмежні і невичерпні Води Безкінечного; подібно до океану, котрий є таким же самим, не зважаючи на те чи є на його поверхні хвилі, чи ні.

* * *

Епілог

Три ляльки вирішили пізнати Океан.

Перша лялька зайшла в воду, постояла там трохи і вийшла на берег. Лялька була з каменю, тому вода швидко збігла з неї не залишивши й сліду. Вона знову і знову входила в Океан, але залишалася такою як є – без змін.

Друга лялька була з тканини. Зайшовши і вийшовши з води вона змінилася свою форму. Тканина ввібрала в себе частину Океану і лялька розбухла: вона зробилася більшою і соліднішою. Частина Океану була в ній, і навіть навколо неї розбризкувалась вода. Однак лялька могла говорити про Океан тільки в межах своєї форми.

Аж ось і третя лялька зайшла в Океан. Проте вийти з нього вона вже не могла, тому, що третя лялька була з солі. Сіль, розчинившись в Океані, розчинила з собою і ляльку. Тільки так, розчинившись, як сіль  в Океані, приходить справжнє пізнання. Але парадокс в тому, що тоді він нічого не говорить, адже сам став тим, що пізнав.

Якщо хтось говорить – "я пізнав", – то такий говорун подібний до ляльки з тканини. Тому для них доречним може бути вислів: "Говорить той, хто не знає. Хто знає – мовчить!"

А є ще й такі, вони мов камінь, будучи в воді нічого не сприймають і не помічають.

 

 

ДВАНАДЦЯТЬ ТРАНСЦЕНДЕНТНИХ ВІРШІВ

Існування приховане від наших очей.

Але воно завжди тут, воно завжди навколо нас,

воно в нас, воно – ми самі.

Це як музика по той бік вулиці…

Що там по той бік вулиці?

Що приховується за ширмою наших очей?

Я вдивляюся і відчуваю присутність…

В складках світу приховане Трансцендентне!

 

           Вірш I

Я розіллю свої слова,

Зерно віддасть себе Землі,

Смерть – двері у життя,

Де я у вас, а ви в мені!

В усьому є початок свій,

З струмків маленьких океан,

І камінь, той що не взяли, –

Він, все одно наріжним став!

                   ***

 

             Вірш II

Я знаю, біль

Мені відкриє двері,

І сон розчиниться,

Як цукор у воді.

І ніч – то день,

Тільки без Сонця в небі.

Для мене – ніч…

Коли не бачу Сонця у собі!

 

            Вірш III

Краплинами відміряного часу

В потоці снів

Душа, як у човні.

Лишились без господаря надії,

І кості в грі… і кинуті,

І кожен з них знайшов своє.

Націливши стрілу,

До центру сходяться усі мішені.

Поціль хоча б в одну!

О воїне, незвіданого щастя!

О сину, чистих снів!

 

         Вірш IV

Життя просочується

Крізь лабіринти снів,

Щоденний шар ілюзій,

Крізь тисячі думок

І безліч почуттів.

Життя просочується,

Тримаючи в напрузі

Тоді...

Коли в словах відсутність слів.

Життя просочується,

Невидимо, лиш чутно,

Як б’ється серце,

Щось не так.

Не так, як завжди,

Звично, марно, людно.

Тоді...

Коли життя нема.

 

              Вірш V

За краплиною краплина болю

Витікає з серця в безодню,

Поглинає морок, лиш чутно,

Як готується ворог підступний.

 

Проникає шпигунським вмінням,

Свою справу він робить сумлінно,

Розрізає у просторі діри,

Нищить серце не знаючи міри.

 

Але біль, як та Чаша Господня,

Напуває невидиме тіло.

В ньому зродяться справжнії сили,

Щоб я Світло бачив крізь діри.

 

      Вірш VI

Я дні і ночі,

Блукання в часі.

І двері навстіж –  

Мене відносить.

Сховатись ніде,

Невпинно далі.

Цілунок зайвий

Тому, хто просить.

Я знайду тіло –

Душі притулок.

Я вип'ю з Чаші...

Мені вже досить.

 

          Вірш VII

Я тут… і знову ці тумани,

Не кожен день, та все ж.

Я тут… і знову ці обмани,

Ілюзії, які так бережеш.

 

Я тисячами рук торкався до тебе,

Я тисячами губ вино твоє з долоні

Пив жадібно, шукаючи себе

В тобі... і знову опинявся у полоні.

 

Ілюзія – життя,

Тому, хто знає вічність,

Так, як космічна гра,

Як звуки флейти Крішни.

 

         Вірш VIII

        Світанок

Ще трохи, ще остання мить

І Сонце, як творіння світу,

Зійде! ...подивиться на всіх

І буде ніжно гріти.

           День

День розгортає, наче птах,

Життя й турботи крила.

І так приваблює все нас,

І кров танцює в жилах!

         Сутінки

Залишились позаду всі турботи дня,

Принишкли звуки, кольори зомліли,

І Сонце, ніби Бог для нас,

Шле благодать невидимої Сили.

              Ніч

Коханка ніч, а може і спасіння

Від непотрібних слів, від бруду, від думок,

Прийде до всіх, до кожного створіння,

Візьме усе… не візьме лиш любов!

 

                   Вірш IX

Ти зранку проснешся і ніби відчуєш,

Як ніжно торкнеться, або й поцілує,

Обгорне теплом і в душі відгукнеться,

Як подихом тихим тоненького суму.

І погляд проникне і не відвернеться,

Як розум покаже, що пам'ять ховає

Під покривом світу в відбитку очей.

І світло воскресне, як пам'ять покаже,

У вічному часі потоку води

Таємні слова і приховану славу

Нічим невідчутного плину ріки.

Як очі побачать, то серце заб'ється,

І ясно відчує дотик Руки,

Що все направляє, й ніхто не зіб'ється,

Не  знаючи навіть, що треба іти.

То квітки польоту прихована сила,

То дотику ніжних її пелюстків,

Чарівних потоків тебе розбудила,

Цілунком своїм відтворивши потік.

 

           Вірш X

Річки вже більше не течуть,

Все Океан собою розчинив,

Картинами світи пливуть,

Я відлік часу загубив.

 

Квіті ростуть в полях земних,

Вдихаю ніжний аромат,

І чую їхній тихий спів,

Як дотик на руках.

 

Життя – солодко-гірка мить

У вічності життів.

І ненароком хтось посмів

Сказати, що любив.

 

              Вірш XI

Місяць на небі, Місяць в душі

Справи постійно робить свої.

Щось таке хочу, а може й ні.

Місяць на небі, Місяць в душі.

 

Навколо всі води руки свої

В гору підіймуть, а також в мені

Підійметься хвиля і відійде.

Природа вмирає, природа живе.

 

              Вірш XII

І знов приходять спогади вночі

Між двох світів

Простертим покривалом.

Я підбираю код,

Як до дверей ключі,

До того, що було,

Що є тепер і того,

Що прожити маю.

 


МИСЛЕФОРМИ 

Все, що є ми, виникає разом з нашими думками.
Своїми думками ми творимо світ.
(Шак'ямуні Будда)

1.

Зазирнувши за межу я позбавив себе вибору.

Як кожна краплина в потоці досягне океану,

Так само вся наша природа в досягненні Духу.

Скільки пливти до мети? ...неважливо!

Важливо пам’ять тримати при собі,

Тоді кожен день – то майже прозріння

У те, що все є завжди з тобою.

Ти знаєш початок. Ти знаєш кінець.

Але все ж таки.

Все ж таки продовжуєш бути в дорозі.

Це є незбагненна і найвища потреба,

Потреба бути у грі і бути собою.

 

2.

Щось нестерпно з середини рветься назовні.

Чому вона так довго не йде, щоб зменшити мій біль?

Це як прокляття, знати наперед, чим закінчиться кожна історія.

Я знаю, що біль – мій друг, і великий вчитель.

Він – завжди правдивий.

Найкращий вчитель, який тільки може бути.

Я поклоняюсь Йому у різних формах, і бачу в різних обличчях.

Він приходить, щоб спасти мене від загибелі, і вказати дорогу.

Найкоротший шлях.

Шлях, на якому я стаю пустотним, і наповненим одночасно.

Але ж чому так довго… так довго її нема?!

 

3.

Не відпускай мене.

Чи вистачить нам місця на двох?

Не відпускай мене.

Чи є для двох в цьому світі притулок?

Чи є взагалі в цьому світі притулок?

Серце стривожене від незвичайного

І кожен раз такого знайомого.

Я не знаю кращого, ніж пливти в потоці

Повз береги ілюзій до твоїх відкритих дверей.

Я знаю, ти чекала мене виглядаючи,

Коли я блукав чужими дорогами.

Чого хотів я – притулку чи спокою?

Без тебе я в світі зібрав випадковості.

 

4.

Як описати це відчуття я не знаю.

Можливо – то крик, що іде з середини.

Я спускаюсь у сон і наче з кімнати в кімнату

В відчинені двері, а мені – однаково;

Не бачу різниці між снами

З одного чи іншого боку дверей,

Хоч й різні картини,

Та фарби одні на однакових стінах.

А розум не хоче втрачати позицій.

Для нього – це смерть!

Це кінець усіх планів!

Це кінець всіх амбіцій!

І страх, по мені, як по стінах

Художник малює знайомі картини.

Це все у мені –

То розум не хоче втрачати позицій!

 

5.

Біль, як соковичавлювальний пристрій, давить з мене Амріту.

І я п’ю цей блаженно-солодко-гіркий нектар безсмертя.

                            ***

Немає нічого чистого.

Немає нічого нечистого.

Немає знання, немає незнання.

Немає спасіння, і також немає погибелі.

Немає просвітління, також і невігластва.

Немає Те, що ми б могли назвати Богом,

І немає нічого, що не є Бог.

Немає доріг, по яких ідуть, і немає нічого,

Що не могло б бути дорогою.

І я іду дорогою, туди, де завжди знаходжуся.

На цьому шляху немає втрат і здобутків.

Немає нічого, що потрібно зробити,

І немає причин відмовлятися від дій.

Я не знаю Шіву без Джіви,

І я не знаю нічого крім Калі.

___________________

Амріта* нектар безсмертя;

Шіва* космічна свідомість, трансцендентне;

Джіва* жива істота;

Калі* чиста трансцендентна Шакті;

Шакті* космічне жіноче начало, космічна енергія, проявлений Всесвіт.

 

6.

Священний біль пронизує все тіло,

Я бачу сни, хоча і не у сні.

Реальність у мені гартує свої сили,

Щоб я не бачив снів в яву, та й навіть уві сні.

 

Священний біль – то двері в небо!

То крик душі крізь товстий шар століть!

Хто вибере життя – тому померти треба,

Щоб бачити життя, а не життя як мить.

 

7.

Для когось музика – ремесло і професія.

Для когось – приємне заняття і хобі.

А є ще й такі, для кого вона – натхнення і творчість.

А що ж для мене вона значить?

Майже нічого і все одночасно.

Це є моє спілкування із Духом.

Це є мій квиток на літак до свободи.

Це є моя Сила!

Це є моя Шакті!

Це є мій Оркестр!

 

8.

Люди заходять на черговій зупинці.

Я не поверну голови, щоб побачити їхні обличчя.

Так людно в салоні, а для мене завдання –

Я утримую погляд, не дивлюся навколо.

Чергова зупинка і знову завдання.

Але я не знаю, чи хтось бачив обличчя моє.

Не тому, що ніхто не дивився на мене,

Коли я утримував погляд при собі,

Коли не дививсь на людей, що були у салоні.

 

9.

А інколи я відчуваю себе таким покинутим.

І все, що робив у житті немає ніякого значення –

Крім одного.

В такі миті відчуваю неприв’язаність.

Тоді розум насолоджується відреченням і любов’ю –

Чистим і трансцендентним.

Тоді мій дух – як ядерна бомба.

 

10.

Я – живий!

Я не знаю глобального плану Бутя,

Я не хочу сансарного щастя,

Не прагну Нірвани.

 

Рай – як пекло,

Коли в Серці нема

То, що в травах росте,

Що собою наповнює храми.

 

Доторкнись до живої води,

До джерельної чистої правди;

Не потрібно дорогами більше іти

До мети, що знаходиться з нами.

 

 

СОНЦЕ, ХЛОПЧИК І ТРАВА

Те, що не вбиває нас – робить нас сильнішими.

(Фрідріх Вільгельм Ніцше)

Маленький Хлопчик заблукав вулицями великого міста. Відчуття неспокою і передчуття незвіданого заполонили його Серце. Світло, маленькою цівочкою, пробивається в його розум. Він бачить людей на вулицях. «Люди живуть за правилами» – подумав спочатку Хлопчик, але придивившись помітив, що вони теж заблукали, тільки майстерно приховують це від самих себе і від інших. Серце стиснулося, він відчув себе покинутим і самотнім. «Невже, невже життя приречене на те, щоб жити тут і тягнути на собі ношу власних потрібних «непотрібностей», навіть більше,  вдовольнятися цим жалюгідним смаком!» – думав він.

 * * *

Хлопчик вслуховувався в звуки міста, вдивлявся в його обличчя. Під ногами був порепаний асфальт. Звернувши увагу на тріщини в асфальті він помітив, що то Трава пробиває собі шлях до Сонця. Хлопчик став на коліна і нахилився до Трави. Побачене вразило його – неймовірно, як така ніжна і тендітна рослинка може пробити твердий шар асфальту? Нахилившись ще нижче, він почув ніби шепіт, вслухавшись – зрозумів – Трава розповідала йому свою історію кохання. Вона говорила йому про свою любов до Сонця, про любов, що дає сили для того, щоб розломити тверду природу асфальту.  

Почувши такі слова, серце Хлопчика затріпотіло мов крила птаха, що злітає вгору. Повіяло близьким і рідним. Чимдалі Трава розказувала йому, тим більше запалювалося світло в його свідомості. Трава говорила і говорила – та раптом, все стихло, все ніби зупинилося; зупинилося місто з його людьми та вулицями. Так, він побачив, що ніхто нікуди не рухається, що все є там, де воно завжди є. Хлопчик якимось дивним чином заглянув в середину себе і побачив цілий світ – разом з вулицями великого міста в якому він заблукав. Враз, він збагнув, що заблукати не можливо в принципі.  Несподівано все навколо почало наповнюватися таємничим і м’яким світлом.

* * *

Маленький Хлопчик побачив Сонце!!!

 

 

ШАКТІ ОРКЕСТРА

Людяність вище всіх релігій. Музика, яка іде від серця – вище музичних стилів і напрямків.

Факір отримує свою порцію аплодисментів створивши з нічого на долоні яблуко, та непомітним залишається Той, хто створив Всесвіт, разом з цілими яблуневими садами. Найвеличніше, як правило, приховане від розсіяного погляду. Часто буває так, що ми зайняті багатьма справами, а те, що є дійсно важливим в нашому житті залишається поза увагою. Вміти розпізнати важливі речі є неабияке мистецтво. Це найголовніше мистецтво в житті. Це – мистецтво жити!

Музика Шакті Оркестра подібна на сум, що йде з глибини душі, з глибини людської природи, і радість від можливості в такий спосіб відчувати життя. Любов, відречення, радість, смуток, втрати й здобутки – хвилі в океані буття. Ми пливемо в цьому океані і таке плавання називаємо – життя. Життя як пісня – пісня як життя. Ми створюємо музичні форми й образи, пропускаючи через себе звук і слово. В такий спосіб маємо ще одну можливість не пройти повз важливе. Не пройти повз життя.

Шакті Оркестра не претендує на якусь унікальність. Шакті Оркестра просто існує, так само, як багато тисяч інших існувань.

Будь-який прояв звуку у Всесвіті є Шакті. Будь-який прояв життя у Всесвіті є музика. Музика – універсальна мова Всесвіту. Музика є правдивою, як причинний стан речей, вона близька до центру – первинності й первозданності. Зі всіх "безумних" занять я вибрав музику. Можливо є щось вагоміше, солідніше, але я вибрав музику. Все стало на свої місця, бо немає більше потреби щось вибирати.

* * *

Я був у напівдрімоті. У внутрішньому просторі чув, як барабанна паличка, ніби метроном, відбиває ритм. Бувши у стані дрімоти я також чув, як мій розум повторював  разом зі звуком барабана слово "бум-бум". Але реальний звук барабана і бурмотіння розуму були не синхронними, відчувався ефект непопадання, як у недосвідченого барабанщика, коли він грає під метроном. Виключивши внутрішній діалог цей ефект пропав. Розум не повторював "бум-бум". Тоді я сприйняв звук барабанної палички, який був тут і більше ніде:  не в майбутньому, не в теперішньому, а тут і зараз. В цьому звукові не було жодної фальші. Музика, в якій немає внутрішнього діалогу, є цілісною – наповненою і одночасно пустотною – як Космос.

Музика – це не тільки мелодія, гармонія, чи ритм.  В музиці є ще щось невловиме й особливе, навіть можна сказати – не акустичне, щось, без чого власне сама музика не є музика. І це щось може існувати тільки тоді, коли є пустота. Без пустоти немає музики. Музика містить в собі також і пустоту в якій вона звучить. Навіть для того, щоб звук резонував мають бути пустоти: це пустоти в інструментах, а для співаків пустоти в їхньому тілі. Але потрібні не тільки фізичні пустоти, а й психічні пустоти. Щоб музика звучала, музикант має бути пустотним і недоступним для "его". Музика – це мистецтво бути пустим. Тоді пісні, так само, як і Самадхі – вони інколи трапляються.

    

 

КОДА

У справжнього йогина своє власне обличчя, свої цілі,
своє особливе мислення, що іде з глибини душі.
(Махайогі Пайлот Бабаджі)

Коли я дивлюся на Зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся в середину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в Океан, щезає у Великій Пустоті.

Два полюси – прийняття і відречення. Терпкий плід відречення дарує сили, а прийняття, хоча спочатку і приємне на смак, проте, породжує невгамовний голод, що спустошує душу. Пересичена задоволеннями "втілена душа" прагне спокою, і воліє іти шляхом вищого задоволення – шляхом відречення. Однак природа знову штовхає "втіленого" до отримання досвіду через прийняття, і як результат – розуміння необхідності відречення. Відречення без прив’язаності втрачає сенс, так само, як вода у глечику, що занурений в океан, втрачає свою актуальність.

Відречення і прийняття, як Сансара і Нірвана, що обертають колесо Буття. Від невігластва до просвітління рухається "втілений". І тільки "звільнений" одними очима бачить розумного і дурня, однаково шанобливо відноситься, як до Космічного Дева, так і до маленької комашки. Він, приймаючи Природу, постійно перебуває в центрі буття, в центрі самого себе. Він, перебуваючи в абсолютному відреченні, приймає те, що повинен прийняти. Він – "Космічний гравець", що заповнює собою світ. Він – Брахман в кожній живій істоті. 

Чим більше в людині загоряється Світильник Безкінечного, тим менше в ній залишається місця для відособлених реакцій (відчуття власної вагомості і важливості). Більше відчувається задоволення від гри, котра має назву – Життя. Вгамовується внутрішня боротьба за можливість кращих умов для власних досягнень. Проявляється природність у всьому. Канали не перегріваються і збільшується проникливість розуму. Це призводить до розкриття природної мудрості і світимості душі, як в середину, так і назовні.

Радість і щастя не є повними, якщо не розділені з усіма. Якщо не прийняти в серце цілий світ, то важко знайти своє місце в ньому. Прийняти і усвідомити себе, як частинку великого цілого, є двері в майбутнє. 

***

Людське життя можна уподібнити до пірнання за перлами. Той, хото хоче дістати ці мінерали, мусить, затримавши подих, зануритися на морську глибину. Там, на дні морському, знаходяться омріяні коштовності. Але пірнувши буває так, що пірнальник відволікається і приваблюється підводним життям. Він починає звертати увагу на гарні екзотичні риби, що пропливають повз нього, химерні рослини, які ростуть на дні моря. Красоти морського дна розкриваються перед ним у всій красі. Аж раптом! Пірнальник відчуває, що йому пора. В легенях закінчується кисень і потрібно підніматися нагору. "Яка прикрість!.. – думає він. – Я ж пірнав за перлами!.. Ну нічого, наступного разу зроблю все як слід."

І от наступна спроба. Він набирає в легені повітря. Занурення. Аж ось, морське дно знову вабить своїми красотами. А риби ніби змовилися, і навіть заграють до нього, як від такого можна відмовитися. Тільки перлини лежать на своєму місці. І знову сигнал. І знову повернення нагору. І знову те ж саме відчуття втрачених можливостей. Але ж завдання не виконано, і занурення, як необхідність, буде доти, доки перла не опиняться в руках.

Занурення в воду – наша інкарнація, а перебування на дні – наше життя в цій інкарнації. І часто буває так, що про те, за чим ми пірнули згадуємо тільки тоді, коли пора вже підійматися нагору. Після перепочинку необхідність в зануренні виникає знову, адже завдання не виконано, бо перлини так і залишаються на своєму місці. І так знову… і знову… аж поки скарби не опиняться в наших руках.

З чітким наміром, володіючи собою мудрий не пливе за течією, він також не пливе проти течії, він пливе туди, куди йому потрібно.

 

 

СЛОВА НАПРИКІНЦІ

Є речі, котрі мають дуже високу ціну. А є речі, які навіть неможливо оцінити. Але все ж таки, будь-яке мірило в світі є відносним.

Зрозуміти сказане – так само, як і сказати, адже обидва вимагають налаштованості. Для цього потрібно відчути і прожити однаково.

Що спонукало мене до написання. Те ж саме, що й інших: розказати світові про себе, про свої почуття, переживання, пізнання.

Я заздалегідь запланував писати короткі тексти, щоб можна було прочитати все одразу і не стомитися. Також, як про мене, то надлишок інформації тільки заважає.

Розділ "Вогонь з середини. Автопортрет" є автобіографічним, але він поданий не так, як це зазвичай прийнято робити традиційно, та і задачі, які я ставив перед собою вимагали своєрідної інтерпретації. В цьому розділі описана подорож душі, можна сказати "від і до", що охоплює період від народження до дев'ятнадцяти років. В якомусь розумінні цей період є завершеним циклом: від відокремлення і проявлення – до повернення і надбання цілісності. Тут можна було б ставити крапку і сказати, що все – історія закінчилася, але ж кінець є завжди початком нового.

Багато чого можна зробити в житті, але все одно залишиться безліч іншого, що не вдасться здійснити. Однак найголовніше зробити те, що є саме твоїм. Зробити не втручаючись, зробити не порушуючи. Там можна проявити себе в повній мірі і отримати багато, а найважливіше – отримати самого себе. Це – там, де дозволено все!

 

 

ЙОҐІ ІША

Ім'я при народженні від родини Возняків – Юрій. Духовне ім'я від родини гімалайських йогинів через Пайлота Бабу (Сомнатх Ґірі) – Йоґі Іша.

З раннього підліткового віку почав серйозно займатися спортом. Приблизно в цей самий період виникла зацікавленість йогою. Дисципліна і сила волі, що необхідна для занять спортом (біг на довгі дистанції, марафон), гарно поєднувалися з йогівськими практиками; виснажливі марафонські тренування та регулярні виступи на змаганнях перетворили тіло на інструмент виховання духу. Однак йога стала чимось більшим ніж захоплення, непомітно вона привела до змін і трансформацій, а активне заняття спортом, що тривали сімнадцять років, стали ніби сходинкою на шляху до реалізації духовної природи. Уже бувши загартованим регулярними практиками зустрів свого вчителя-гуру Пайлота Бабаджі. 

Задовго до занять спортом, ще з раннього дитинства, любив бавитися дідусевими музичними інструментами. А коли отримав гітару, то почав на ній щось таке собі вимальовувати. Йога і медитація почали робити свою справу, а гітара стала кораблем, на якому я відправлявся за скарбами, котрі знаходив пірнаючи в глибини душі. Музика і слово, проявляючись за допомогою музичного інструменту, стали найкращою і природною можливістю донести, в першу чергу собі, послання з самого центру існування, з центру, де народжується любов і життя. Потреба в музиці втілилася у створенні і реалізації музичного проекту – Шакті Оркестра.

  

 

НІХТО І НІЩО НЕ Є ВИПАДКОВИМ!
Все, що відбувається в нашому житті є важливим. Зустрічі й контакти є проявленням пульсації Абсолюту. Є речі, котрим судилося трапитись, і це стається непомітно, адже Господь завжди приходить в тиші. Те, що трапилось, має свою історію, своє життя та своє унікальне обличчя й займає відведене йому місце у Вселенському оркестрі. Наша зустріч теж трапилась. Не приділяйте цьому особливого значення, але і не відкидайте, хто зна, можливо це є наступний пазл вашого життя. Тому просто слухайте... слухайте своє серце... все інше просто трапиться!

 

Йоґі Іша

ВОДИ АКШАРА
Безмежні і невичерпні Води Безкінечного

Мистецькі грані
2016

 

Велике очікування

Неділя, 13 лютого 2022 09:25

Звільнення та спасіння може бути досягнуте. Реалізація може трапитись. Життя, врешті-решт, відкриє свої таємниці тому, хто невпинно рухається, і попри падіння, кожен раз підійматися та йде вперед не допускаючи поразки у своєму умі. Успішність чи не успішність залежить тільки від прийняття чи не прийняття розумом того чи іншого.

Сила думки – це реальна річ, котра впливає на події, явища, предмети, тіла та всю матерію. Якщо бути непохитним у своєму намірові-санкальпі, то можна досягнути вершин і стати подібним небожителям, навіть отримати сили, що рівні самому Шиві. Однак, істина не прийде, якщо не буде серця. Серце може досягнути Те, що не доступно нічому іншому. Тільки серце може вмістити любов, що є причиною світу. Серце і любов здатне об'єднувати й прибирати перешкоди до проявлення Великої Самості. Це не можна пояснити, описати та осягнути розумом. Серце не розділяє, а у різноманітті бачить єдине – бачить всюди себе і себе у всьому. Тож допомагаючи собі ми допомагаємо світові, а допомагаючи світові ми допомагаємо собі.

Велика любов існує не зважаючи ні на що. Ніякі перепони не можуть завадити божественному проявити себе. Те, що було зв'язано колись завжди матиме продовження, навіть через багато життів. Природа діє дуже і дуже помаленьку, тому потрібен час, а також і не одне життя для того, щоб квітка душі розцвіла, а природа була готова до зустрічі. Тому присутність є необхідною. Не важливо в якій формі чи статусі це трапляється. Ум не може передбачити або прорахувати як буде найкраще. Найкраще трапляється тільки само собою. І те, що нам важливо знати, то це прийняття та перебування в великому очікуванні. Якою б довгою не була ніч – світанок завжди невідворотність. Якою б довгою не була ріка – вона завжди впадає в щось більше за себе. Треба тільки почекати і все прийде та трапиться. В цьому чеканні велика сила, адже санкальпа не має зворотної дії.

Йогі Іша учень Шрі Сомнатх Гірі (Пайлот Бабаджі)

Час – причина всіх змін. З часом все змінюється. Але ми можемо використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Ми можемо скористатись цією великою можливістю і навіть отримати звільнення від обмежень що накладає час.

Час дуже важливий. Час – це життя. З часом деякі речі стають цінними, також з часом деякі речі втрачають свою цінність. Деяких людей час підіймає, а деяких, навпаки, опускає. Як вогонь перетворює все на попіл, так і час трансформує все у цьому світі. Все, за що тримається ум людини, буде поглинуто часом.

Страх – вічний супутник людини на дорозі життя. Страх і ум невіддільні один від одного. Страх – це ум, і навіть можна сказати, що ці два слова означають одне. Садху і йогі ідуть за межі ума, ідуть за межі страху. Попіл, котрим вони намащують своє тіло, є символом відречення від того, що не є справжньою божественною природою душі. У людини є страх перед майбутнім, страх через зміни. Людина всіляко уникає теми часу. Тільки ті, хто покрили себе попелом не мають страху перед майбутнім, вони живуть в теперішньому. Люди соціуму живуть для майбутнього і живуть майбутнім, але майбутнє ніколи не приходить. Майбутнє завжди залишається недосяжним. Не живучи в теперішньому втрачається і теперішнє і майбутнє.

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. Інколи, щоб рухатись далі треба зупинитися. Щоб продовжувати жити – померти та йти не озираючись.

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних. Любов прокладає дорогу до центру нашого існування. Але любов треба знайти, і це те саме, що знайти себе. Це приховано глибоко всередині нас. Любов – це не ум. Ум боїться і сумнівається, а любов здатна привнести в життя великий спокій і рівновагу. Любов не боїться змін.

Коли любов, серце і великий намір  зустрічаються, то трапляється можливість зробити крок за межі ума, за межі страху в реальність існування, і це не майбутнє і не минуле, а постійне тепер. Тоді час на нашому боці. Тоді все на нашому боці. Тоді нічого немає неможливого. Це є самадхі, що перемагає смерть.

Ви народжені в різних культурах, в різних релігіях, маєте різну освіту. Але ви всі освічені люди, ті хто шукає успіху в цьому житті. Як знайти радість і насолоду в цьому житті. Вам потрібно подумати чому ви народились. Що ви робите і чи є це правильним шляхом. Чи знаєте ви самих себе і що ви знаєте про цей світ. Нам дають освіту що стосується цього світу: історія, географія, та інші науки, щоб ми могли зробити свою кар'єру. Але ніяка освіта не дає розуміння хто ви є. З самого початку виникає плутанина – ви знаєте все, але не знаєте себе. Ви робите все для світу, але нічого для себе. Тому подивіться на себе. Ви не просто ум. Ум – це освіта. Ум – це бізнес. Ум – це світ. Ум може розширитись в будь-якому напрямку, але це не про вас. Ви не ум. Ум належить вам, але ви не ум. Якщо те, що вам належить може розвинутись так сильно, то уявіть себе – і те наскільки ви могутні. Тільки декілька речей ви упускаєте, це досконала любов, істина, співчуття. У нас є все це. Ми маємо доброту, правдивість. Але ми не використовуємо це, ми продовжуємо діяти користуючись умом, і ум став дуже сильним. Якщо ми подивимось в себе, якщо запитаємось себе, тоді щось всередині нас відповість нам – я не ум! Ви запитаєтесь – я тіло? Ні – я не тіло! Я почуття? Ні, не почуття! І тоді треба подивитись глибше в себе. Чому ви не маєте освіти про самого себе? Чому ви являєтесь рабом свого ума? Все життя ви несете ідеї та думки інших людей. Але не для цього ви народились. Якщо ви не знаєте самих себе, якщо ви не знаєте що є вашим досвідом, то ви будете продовжувати отримувати досвід різних наук та релігій, і ваша істина духовність не буде розвиватись, і ви не зможете отримати істину цього життя. Де ж ця істина? Вона не ззовні й не в якійсь приналежності. Ваші руки, вуха, ніс, рот, горло все це відчуття і вони комусь належать. Вам треба подивитись в середину самого себе. Сьогодні ми настільки цивілізовані й навчені, що намагаємось досягнути інших планет, заглядаємо в Космос де б ми могли жити, щоб знайти мир і тишу. Чому ж ми стурбовані? Де втрачена наша любов? Кожен повинен спитати самого себе – чому ж я страждаю? Треба запитатись у свого ума, тому що ум творець  своїх страждань, освіта, яку ви отримуєте, щоб розвинути ваш ум, бути успішними в бізнесі в обслуговуванні, щоб створити багато індустрій, щоб зробити ваше життя прекрасним. Але все це не є життям. Всі ці сидіння є такими зручними. Ви зробили так багато гарних літаків і сидіти в них так зручно, але і там немає спокою, немає тиші, немає задоволення котре ви шукаєте. Те саме щастя не приходить ні від якої матерії, тому що матерія це не про життя. Ми поміщаємо нашу енергію. Щоб матеріальні речі оживали. Як це може дати вам насолоду, як може принести мир у ваше життя? Для цього вам треба вернутись до себе. Те що є приналежністю ми можемо використовувати це. Але ми не можемо стати приналежністю. Нам треба знайти за межами всіх днів, за межами всіх речей – Хто ви? Якщо ви доторкнетесь до самих себе, все є там – самість, Атма, свідомість, котра є всюди. Ви не можете побачити, але можете відчути. Ви можете пережити цей досвід. Можете усвідомити. Чому така освіта не прийшла до вас? Живіть з матерією, але вийдіть за межі цього. Живіть з умом, але прийдіть до себе. Приходячи додому, так само як ви приходите з офісу і розслабляєте тіло, так само як знімаєте і вішаєте куртку, так само звільніться від ума. Дозвольте собі побути з самим собою.

Ваше життя – це мандрівка. Це прекрасне життя. Воно не створене людським умом. Того хто створив це ми не знаємо. Але можемо уявити, ми можемо відчути, що це навколо вас, що це скрізь. Ви не можете побачити, але можете відчути. Він не видимий і до Нього не можливо доторкнутись, але без цього ми не можемо жити і ніщо у світі не може рухатись без цієї сили. Ніщо не може заставити рухатись ваші руки, очі, ніс. Отже, загляньте в себе, де воно є, і чому ви ще не відчули це, чому ще не усвідомили це. Ви великі душі. Ви маєте прекрасні тіла, і ви використовуєте це по призначенню, але ви не задумуєтесь про самого себе. Ви загублені й збентежені, тому що всі науки створив ум і вся ваша мудрість це теж ум, вся ваша освіта теж ум. Але в ума немає досвіду самості. Він знає що не може рухатись без цієї самості, однак він почав удавати що: я є то!.. я є самість!.. я сутність!.. я свідомість! І так все життя стало плутаниною і мир (спокій) втрачений, тиша втрачена. Люди працюють, їдять, ходять в туалет, сплять і врешті-решт помирають. І  що, хіба ж ми народжені в цьому світі, щоб тільки працювати? Працювати з цим розумом. Вам потрібно знайти час. Ви можете двадцять три години віддати світові, але треба знайти час на себе. Як розслабитись, як уявити, як візуалізувати щось що є за межами ума, і як вийти за межі ума, і це є медитація. Треба вивчити як медитувати, вивчити як розслабитись, і тоді вся робота в цьому світі, у всій діях ума буде набагато більше потуги і набагато більше спокою.

Ваша любов може бути розвиненою. Любов – це не звичайна річ. Вона створила весь цей світ. Як би не було любові то цей світ давно б закінчився. Вона створила великі стосунки, велику повагу. Якщо ви станете поважати самого себе, якщо станете любити себе, то зможете побачити красоту цього життя, тому що ви любите когось, але не любите себе. Тому ви прикидаєтесь "я люблю тебе!", і це притворство й є ум, і всі ці активності є ум. Це ніби хмари що закривають істину приховану всередині вас. Але ви не звичайні люди. У вас великі тіла, великі душі і великий ум. Як використовувати це тіло? Як використовувати ум? Як стати свідомістю? Це все залежить від вас. Вам потрібно пробувати. Вам потрібно практикувати. Коли ви практикуєте йогу чи працюєте на своїх роботах то не нічого не зможете зробити без свідомості. Свідомість скрізь. Свідомість в вас. Ваш ум має силу, ваші відчуття працюють правильно і це все завдяки свідомості. Подумайте про це. Загляньте всередину себе. Виходьте з сумнівів. Виходьте з его і не заплутуйтесь. Не будьте в его від красоти, не будьте в его від освіти, від особистості тому що все це убиває істину всередині вас. Все це закриває істину від вас. Істина є всередині вас, і вона ніколи не змінюється. Вона була вчора, є сьогодні і буде завтра. Але енергії можуть змінюватись. Енергії – це рух. Матерія може трансформуватись, і енергії можуть трансформуватись. Ви безсмертні, але ваше тіло не безсмертне. Ваші думки не безсмертні, але ваші думки можуть змінити все що завгодно, і думки можуть досягнути куди завгодно. Вони створюють силу притягування, створюють гравітацію. Ви можете привабити людей, можете зробити, щоб у вас хтось влюбився – це є сила приваблювання. Але в середині всього є ваше суще, ваше існування, ваша самість. Ви як свідомість приберіть хмари сумнівів. Довіртесь! Повірте! Ви хтось! Ви дехто! У вас є щось. Наймістичніше, наймогутніше – більш ніж те, що ви мали. І це не приналежність. Це є ви. Виходьте за межі ваших приналежностей, виходьте за межі вашого умі і ви знайдете – Хто ви. Спробуйте просвітлити себе, зробіть зусилля для усвідомлення себе. Якщо ви усвідомите (реалізуєте) себе то зможете допомогти іншим людям реалізувати себе. І ви можете створити чудовий світ. І ви зможете сказати що таке істина, що таке досконала любов і що таке тиша. Якщо ви можете принести ці слова у світ, то світ зміниться. Але є ненависть до людей. Вбивство людей. Руйнація природи. Ви забруднюєте середовище і живете в корупції. Таким чином все зіпсовано. Є глобальне потепління. Льодовики тануть. Річки висихають. Космос забруднений. Тому що наші зусилля дуже сильні. І куди ви можете втекти від цього? Вам потрібно змінити цей світ, принести досконалу любов і сказати світові, щоб всі повірили в себе, щоб був добрий ум. Робіть все в цьому світі, але це буде ваш ум. Але якщо ви роби щось з вашим серцем, то ви станете майстром самого себе. Зараз ви не майстер, тому що ум поневолює вас. Ви можете мати вищу освіту, може ви великий філософ чи науковий працівник, бе різниці, все це прийшло зі школи, коледжу чи університету, це все тільки IQ вашого ума. Це все чистини вашого мозку. Але ви не частинка. Ви є джерело, вища свідомість. Ви втратили все. Втратили спокій. Не можете зберегти любов, не можете мати миру. Не можете бути гарним другом будь-кому, бо ви живете в постійних сумнівах і осуджуєте інших, бо не довіряєте  самому собі, бо ви не знаєте себе і не знаєте хто ви. Ви отримали ім’я і ви отримали також інші речі, щоб створити вашу особистість. Але все це тимчасово. Навіть ваше тіло тимчасове. І все це щезне. Сьогодні чи завтра чи післязавтра. Але що залишиться? Що заставляє вас трансформуватись з цього тіла в інше? Вам треба знайти це, бо ваше тіло це велика лабораторія, наука що створила це тіло. Ви можете дослідити ваше тіло. В середині вашого тіла є ще одне тіло, а в середині того тіло є ще одне тіло. У нас є сім шарів тіл, сім шарів свідомості всередині тіл і сім центрів всередині тіла, але всі вони мертві, і тільки ви живі як свідомість. Якщо свідомість не буде рухатись, якщо свідомість не буде знаходитись скрізь тоді ви мертві. Як це контролювати? Для цього вам треба медитувати. Отримати досвід. А для цього треба медитувати. Вам не треба запитуватись нікого про медитацію, тому що ви відпочиваєте кожну ніч, коли ваше тіло втомилось, коли ваш ум втомився, але це сон і ваше тіло без свідомості, ваш ум спить. Ви думаєте що ваше тіло спить і що ваш ум спить, але це не правда, ви загіпнотизовані системою. Ваше тіло загіпнотизовано, ваш ум загіпнотизований, ваші органи відчуттів загіпнотизовані. Якщо ви прокинетесь зсередини. Якщо ви подивитесь зсередини. Якщо ви будете спостерігати зсередини, то ви побачите наскільки ви наповнені і це наповнить ваше життя і ви будете успішні. Куди б не направили цю наповненість, куди б не направили цю увагу, цю усвідомленість, то  ви ніколи не впадете в житті, вам ніколи не буде нудно в житті. Уму нудно, але вам як існуванню ніколи не нудно, тому що ви можете стати Всесвітом. Ви можете відкрити Всесвіт всередині вас. Ви не просто тіло. Ваше тіло це міні Всесвіт. Всередині вас є всі планети і ви можете з’єднатись з ними, ви можете заставити їх проявитись для вас, але для цього вам треба медитувати і стати свідомістю. Ум не скрізь, але свідомість скрізь. Це різниця між умом і свідомістю. Ум може змінитись, але свідомість не може змінитись. Ваше істинне я, ваша сутність, ваша душа не може змінитись. Вона була мільйони років до цього, в минулих життях і в цьому житті і також в майбутньому. Все що змінюється – це матерія. Все що змінюється – це ваше тіло. Все що змінюється – це ваш ум. Органи відчуттів можуть бути трансформовані, але не ви. І це всередині вас. Ви не можете зустріти це ззовні. Вам потрібно практикувати вашу усвідомленість. Вам потрібно практикувати ваше розуміння. Якщо ви розвинете це мислення через уяву і через вашу візуалізацію і тоді розвинуться сили вашої інтуїції. Ваші сни можуть змінитись в інтуїцію і тоді ви станете свідомістю. Те, що ви хочете в цьому світі, вам треба просто сконцентрувати ваш розум. Де б ви хотіли бути успішними у світі, то це все ваша сила концентрації ума. І якщо ви хочете піти за межі, то вам необхідно розвинути вашу усвідомленість. Ви не ум. Ви за межами ума, а все що ви робите для світу – це ум. Ум не працює, ум не діє, ум не контролює, ум не поневолює, ум не має вражень, ум не готовиться любити і тоді це стає серцем. Як серце – ви майстер самого себе. А як ум – ви раб ума. Ви можете бути дуже інтелектуальними, але все це тільки ваш ум. Дайте їм небагато часу, щоб вийти за межі ума, щоб знайти хто ви. Будь-який час до сну, після сну, вранці перед омовінням. Ви віддаєтесь роботі в офісі 4 чи 6-8 годин, і таким чином ви виживаєте в цьому світі, щоб тіло виживало вам потрібно працювати. Щоб жити у світі, щоб створити стосунки вам треба користуватись умом, але щоб стати самим собою вам треба відкинути ум. А відкинути ум можна тільки в медитації. Якщо прана не буде підтримувати ваш ум, то тоді ум помре. Але ви також не прана, це тільки підтримуюча енергія. Тому подумайте – Хто ви? Тоді ви зможете насолодитись, тоді ви зможете святкувати і тоді це буде справжнє святкування життя. Тому що просто стати великим з іменем це ще не святкування, тому що це зникне. Ніхто не пам’ятає що було сотні років назад. Але якщо ви просвітлите себе, якщо ви реалізуєте себе, то будете пам’ятати самі себе, що я є істина, що я бачив творіння Господа, я бачив діяння свідомості, і весь цей світ проявився завдяки свідомості, я тут, моя особистість тут, мій ум, моє тіло тут. Якщо я не тут тоді я не тіло, я не відчуття. Воно не може рухатись, ходити, працювати, і не зможе нічого зробити і не може отримати інформації. Тому що немає імені. Я існую в цьому тілі. Я став існуючим в цьому світі і все тоді появилось. Ви дуже важливі. Без вас нічого не буде відбуватись в цьому світі. Але те що ви маєте – воно не важливо. Те, що вам було дано від самого початку є важливо, щоб зробити ваше тіло і органи відчуттів діючими. І як піднятись від нижчої свідомості до вищої. Ви уже спустились від вищої свідомості до нижчої, і тепер треба практикувати як кинути цю нищу свідомість і поступово крок за кроком… як відпустити перше тіло, друге тіло, третє тіло і стати сьомим. Все це всередині вас.

Ваш ум покриває вашу істину і ви стали умом. Ви зачинили самого себе в середині та дали фальшиву обіцянку: я – великий, я – освічений, я – релігійний, я – майстер. Все це притворство, це не істина. Одного разу звільніть себе, звільніться від ума. І це буде ваша свобода і ви створите чудовий світ де ви зможете дати любов усім, можете поділитися співчуттям зі всіма і доброта прийде і мир прийде, і тиша прийде, і задоволення котре ви ніколи не очікували. Це проявиться всередині вас. Але ви не зможете це пояснити. У істини немає мови. Ми кажемо Сат-Чіт-Ананда… істина, свідомість та благословіння. І немає ніякої мови, щоб пояснити це, бо там уже немає ума. Ум створив мови і ум розмалював все. Ум став наукою, ум став медициною. Отже, якщо ви відкинете ум, то все розкриється вам. Але ум створив обмеження. Будь-які ідеї, будь-які думки – це все ум. Якщо ви зруйнуєте всі ці обмеження, то ви вільні. Тому, звільніть самого себе, подумайте про самого себе, просвітліть себе, знайдіть істину, знайдіть що таке досконала любов, і знайдіть де ж тиша всередині вас. Тиша не продається на ринку і її не можна купити в магазині. Ви повинні зануритись всередину себе. Це не гуляти, не ходити, не плавати — вам треба пірнути. Ви не зможете це знайти з відкритими очима. Для цього вам треба зупинити всю діяльність, всі активності тіла та органів відчуття і перестати бути енергією. Все це практика. Все це енергії. Будь-які крії, техніки, всі хвилі – альфа, тета, гама – чи електрони, нейтрони, протони, всі дії, все це енергія, але ви не енергія. Ви основа енергії. Ви джерело енергії. Отже, вам треба вернутись до джерела самого себе. Там ваш істинний дім. Всі інші дома тимчасові, вони були вам дані для використання тому що містили певну пам'ять в вашій свідомості. Підсвідомість має пам'ять про все минуле. Якщо ви хочете все це побачити, то сядьте в медитацію. Пробуйте хоч інколи медитувати. У вас є час, щоб прикрасити ваше тіло, щоб розширити ваш ум і ви створили такий чудовий ринок, такі чудові будинки. Але ви прийшли звідти куди вам треба повернутись. Всі ці будинки і ваше тіло не піде з вами, все це буде у вашій пам'яті. Якщо ви дуже розумні та інтелектуальні, то тоді цю пам'ять також не беріть з собою, інакше ця пам'ять візьме вас в цей світ… знову й знову і ніколи не буде цьому кінця, ось тому цей світ ще існує. Щоб створити цей світ, щоб створити багато популяцій людей ум постійно створює цю пам'ять, на санскриті це називається – санскара. Отже, вам треба все залишити тут і визволити себе, визволитись від ума, визволитись від прив'язаності до цього світу і жити за межами всього. Залишити ум тут ви можете піти одні в тотальну одинокість і воно не забере нічого. Якщо ви будете в тотальній самості, то трапиться ваша реалізація і ваше просвітлення. І коли ви тут з цим тілом і умом дайте собі можливість стати одиноким. 

Господь благословляє вас! Нехай у вас буде гарне життя в цьому світі! Знайдіть час для себе! Дуже вам дякую!

 

 

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. А те, що необхідне на шляху, може прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

ЛЮБОВ – ДВЕРІ У БЕЗСМЕРТЯ

Любов – це найкоротший шлях на якому немає втрат і поразок. Любов здатна на неймовірні речі, що недосяжні навіть для сильних.

 

ЧАС Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ ЗМІН

Можна використовувати час для змін, а не змінюватись з часом. Час може як знецінити щось, так і навпаки. Якщо є намір, то час – це можливість. 

 

НЕПОХИТНИЙ НАМІР І САНКАЛЬПА

Найголовніше, те чим володіє йогин – це непохитний намір та санкальпа. Маючи санальпу йогин творить й реалізовує усі свої справи.