16 серп.

Всесвіт звучить кожною краплиною свого існування. Все, що навколо нас і все, що всередині нас наповнене звуком. Неможливо уникнути звуку навіть перебуваючи в звукоізоляційній кімнаті – биття серця, звук повітря при диханні та шум у вухах завжди супроводжуватимуть нас у цій прекрасній подорожі, що має назву – людське життя.

Найперше, що ми робимо, з'явившись на світ, це сповіщаємо усьому навколишньому про те, що ми вже є. Наш голос вперше звучить подібно на крик, але то так тільки на перший погляд. Насправді, це перша нота великого музичного твору, котрий виконується самим життям і його автором аж до останньої ноти. На протязі всього життя ми виконуємо цей твір, і у кожного є свій особистий оркестр. Кожен є композитором і одночасно виконавцем. Ці оркестри звучать, наповнюючи проявлений Всесвіт смислом, і кожен з цих індивідуальних оркестрів творять музику ще більшого оркестру, цей оркестр охоплює усе людство.

Кожна нота людського оркестру звучить і займає своє важливе та особливе місце. Кожен оркестрант виконує свою партію бездоганно, адже диригує всім цим найкращий кондуктор у світі – природа. Природа не виділяє нікого надаючи йому якісь особливі привілеї чи статуси й тому там, де присутня природа, там присутня любов, там переживається особливе відчуття, що наповнює душу нектаром. Однак, інколи, відтісняючи природу, за справу береться розум та ум.

Музика існує дуже давно. Навіть боги та небожителі мають справу з музикою. В історії цивілізації музика відіграла неабияку роль. В сучасному світі у суспільстві особливі стосунки з музикою. Музика стала засобом заробітку для людей залучених до комерції. Появилося безліч музичних стилів та напрямків. І все це для того, щоб здивувати слухача чи захопити його увагу, інколи приводячи до таких форм, де музикою, творчістю, а за мистецтво я вже мовчу, навіть й не пахне. І дуже часто замість оригіналу нам майстерно підкладають дешеву підробку, маскуючи та зодягаючи в одяг різних музичних стилів.

Не так просто розпізнати справжнє в інформаційному потоці, що безперервно вливається в непідготовлені уші. Це ще й усугубляється тим, що самі музичні виконавці не відають того, що роблять. Адже, коли розум взявся за роботу, то він завжди діє комплексно.

Розум створив уявлення про музику і назвав це мистецтвом та творчістю. Візьмімо для прикладу метроном. Його використання стало масовим явищем. Сам по собі цей прибор має певну цінність і в ньому є деяка потреба, але ж він не може бути основою, навколо якої будується весь музичний твір. Музика, це є щось живе і пульсуюче, а не холодне машинне цокання метроному. Навіть більше, в деяких музичних стилях добиваються рівності гри, як під метроном, а для впевненості просто грають разом з метрономом: барабанщик грає у навушниках в яких цокає метроном, а всі інші музиканти грають під барабанщика, і головне чого вони добиваються – це ніби рівності та злагодженості гри.

Про яку живу пульсацію тут можна говорити. Така музика штучна і не природна, в ній немає життя, а тільки імітація чогось. Музика – це жива пульсація, подібно до того, як пульсує наше серце. Серце ніколи не фальшивить і не пропускає долі, воно правдиво грає нашу музику життя від початку і до останньої ноти. В ритмі серця присутні, як уповільнення, так і прискорення, і ця емоційна музична агогіка створює неповторність кожної миті нашого життя. Серце не пульсує подібно метроному, йому властива агогіка – воно переживає, так само повинна переживати й музика. Коли в музиці є емоційна складова, що йде з самої глибини душі, то неритмічною музика не може бути в принципі. Гра під метроном це не музика, це, в кращому випадку, тренування у вмінні володіти музичним інструментом.

Також є ще один шедевр із багатовекторної неспокійної та невгамовної діяльності розуму – це музичні конкурси, де, подібно до спортивних змагань, обирають першого, другого, третього... Якщо в музиці одне із найголовніших завдань, це передати те, що словами сказати ми не можемо, то в чому ж тоді полягає принцип змагальності? По яким критеріям присуджують місця? Мені це нагадує той самий метроном, тільки в іншій інтерпретації.

Таких витівок ума є велика кількість. Всі ці штуки створюють відповідне поле, відповідний егрегор, де є свої табелі про рангів, звання, статуси. І весь цей звуковий потік, як радіаційна лавина опромінює наш мозок і наші вуха, створюючи гігантську ілюзію значущості, важливості та наповненості.

Почути музику можна тоді, коли ми станемо природними, тоді, коли будемо, як діти, коли відкинемо все, що ми знаємо. І це є дуже просто, і дуже складно одночасно. В цьому у кожного є свій особистий індивідуальний шлях, і як правило він проходить вузькою дорогою – широкі дороги завжди приводять в нікуди.

Музика звучить в кожній клітині нашого тіла. Музика здатна розказати про найсокровенніше і найпотаємніше, що у нас може бути. Музика може з'єднати нас із нашою душею.

Почути музику, це те саме, що почути Бога, доторкнутись до незвіданого і відчути єдність. Між автором музики, тим, хто її виконує і тим, хто її слухає і чує немає різниці. Насправді, ніхто не придумує музику, вона існує споконвічно, а композитор тільки, подібно до радіоприймача, зчитує її й фіксує у вигляді нот чи в якийсь інший спосіб, тому той, хто зумів почути не менший по значущості за автора і виконавця, який теж повинен творити разом. Всі троє створюють завершений цикл світобудови. Почути музику і сприйняти її – таке ж мистецтво, як почути та записати, почути та відтворити. Для цього треба стати пустотним і наповненим одночасно, як Космос.

Щоб звук резонував мають бути пустоти. Це пустоти в тілі та в голові, але це не тільки фізичні пустоти, це ще і психічні пустоти. Серце і голова мають бути пустими. Музика – це мистецтво бути пустим. Музика це не те, що вчать у різних школах, це не тільки гармонія, це не тільки мелодія, не розмір та темп. Музика, це щось інше. Вона в першу чергу – пустота в якій вона звучить. Без пустот немає музики. Музика доносить емоцію і переживання від самої душі. Музика стає довершеною лише тоді, коли відкинувши все зайве, стає інструментом Абсолюту – таким же простим і водночас величним, як вдих і видих.

Людський голос – досконалий музичний інструмент. Майстерність і володіння ним – це простота, щирість та відкритість. Правдивість голосу – це в першу чергу правдивість перед самим собою, і тоді цю правду можуть почути й інші. Такий голос здатен проникати в серця слухачів, не залежно від тематики виконуваного твору.

Дуже часто трапляється, що співакам інколи просто нічого сказати. Інколи така ситуація нівелюється вокальною технікою, але чисті вуха завжди зможуть розпізнати фальшивку у красивій обгортці. Якщо людина співає про вірну любов і навіть проявляє, так би мовити, потрібні в цьому випадку емоції, а своїм життям стверджує зовсім протилежне, то голос на тонкому рівні проявить не то, що вокаліст хоче, а те чим він насправді є.

Майстерність співу і вокалу це здатність генерувати певну енергію та емоційний стан. Є звук, що звучить всередині тіла співака і той, що коливається в просторі. Тіло ніколи не бреше, і якщо тіло не готове, то такий буде і звук. Тіло – це природа і вона завжди правдива, на відмінно від ума, який завжди лукавить, шукає вигоду та саморефлексує. Якщо спів природний, то проявляється правда і справжня емоція з самої глибини нашого існування. Коли співає ум, то це завжди бажання самоствердитися, часто навіть за рахунок інших.

Природа сприйняття людського голосу така, що ми сприймаємо голос не тільки вухами та барабанними перетинками, а й сприймаємо його тілом та через коливання голосових складок самого слухача. Отже, спів – це не тільки красиво чи так собі, це в певному сенсі навіть їжа. Недарма Христос про себе говорив: "Я є то, що Я говорю" і "Я є їжа".

Сово може врятувати, зцілити, дати надію, а може і вбити. Людина, котра поважає себе, слідкує за тим, що кладе до свого рота. Так само й з музикою. Треба мати уважність і розвивати смак, щоб не отруїтися неякісним продуктом. У випадку зі звичайною їжею можна промити шлунок і кишечник, а з тонкоматеріальною, якою є музика, можна отруїти собі ціле життя.

Почути музику – це почути самого себе, і не важливо який твір ми слухаємо, адже наше життя і є музика, і музика в нашому житті є фрагмент життя. Чути музику, це такий самий талант, як й інші. Треба мати чутливість і бути уважним, тоді неймовірний світ розкриє перед нами свої двері. Цей подарунок може отримати будь-хто, всі мають однакові можливості, тільки кожен по різному розпоряджається своїм божественним даром.

Музика є музикою і має цінність лише тоді, коли в ній присутнє невидиме і неакустичне, що сприймається, як емоційне та психічне. Справжня музика завжди переживається та проживається і композитором, і виконавцем, і слухачем. Щоб почути музику треба мати серце. Щоб почути музику треба стати душею, а не умом. І коли ум капітулює – музика, як нектар безсмертя божественної Амріти, як безмежні і невичерпні Води Акшара, відкриє двері справжньої суті нас самих.

15 серп.

Старая легенда рассказывает о том, что однажды на территории Непала появился Матсьендранатх (известный святой и мистик) и предлагал всем желающим освобождение в обмен на 2 лепешки. Но желающих не было. Тогда появился Горакханатх и предложил за 2 лепешки сотворить чудо. Тысячи людей предлагали свои лепешки в обмен на чудо. Горакханатх выбрал 2 лепешки, сотворил чудо и исчез вместе с Матсьендранатхом. 

Подобно этим, не осознавшим себя людям, я также считал первым признаком святости наличие сидх (мистические сверхспособности). Поэтому, где-то в 2012 году, когда мой друг-шиваит (как и я) Махадев, пребывая в ашраме Пайлота Бабы в Найнитале (север Индии) на ягье (огненное жертвоприношение), сказал мне по скайпу о том, что на ягье присутствует Горакханатх, я переспросил:
– Ты уверен? Это тот самый Горакханатх основатель ордена натхов (нахт – буквально хозяин себя, первое упоминание о его рукописи датируется IX веком нашей эры)?
Мой друг Махадев ответил:
– Я спрашивал у индусов. Отвечают – это Он.

О Горакханатхе я читал много. Я не то что не поверил, но одно дело читать книжки, где события происходят "где-то там", и совсем другое, когда в реальности. О своем учителе Cомнатхе Пайлоте Бабе, Махадев рассказывал и раньше, но я, перечитав гору книг о духовных учителях, не находил в его рассказах ничего "особенного". А вот Горакханатх всегда привлекал моё внимание, прежде всего как мистик – воскрешение мертвых, путешествие в астральных мирах и другие чудеса. Я сразу же заинтересовался Пайлотом Бабой. Если он знаком с Горакханатхом, значит и сам не прост. И когда в 2013 году Пайлот Баба приехал в Украину, в Киев, я поехал вместе с Махадевом на сатсанг. Первое впечатление, когда я увидел Пайлота Бабу, это лёгкое разочарование. В зал для ВИП персон аэропорта Борисполь зашёл невысокий толстенький индус. Причем на меня, а себя я считал тогда уже "достаточно духовным", он не обратил внимания. Я тоже не испытывал особых эмоций при встрече со своим будущим Гуру. На сатсангах Пайлота Бабы в Киеве я не услышал ничего нового для себя. Обо всем этом я читал в книгах, а когда мне представилась возможность задать вопрос, я спросил:

– Бабаджи! А что Вас связывает с Горакханатхом?
– Когда я его зову он приходит, – ответил Пайлот Баба.
– Это не тот Горакханатх, – зашептались вокруг меня ученики и духовные тусовщики.
– Бабаджи! Это тот Горакханатх, основатель ордена натхов? – спросил я снова.
– Да, – ответил Пайлот Баба.

В последний день пребывания Пайлота Бабы в Украине в 2013 году, я принял Дикшу.

"Чего тебе ещё надо? " – спрашивал я себя, и даже моему изощренному уму нечего было возразить. Когда я собирался на Кумбхамелу я надеялся на то, что встречу там и Горакханатха, более того, мне даже было сказано об этом. И вот я на Кумбхамеле, и чувствую что он здесь. В первое королевское омовение я шел за колесницей Гуру Пайлота Бабы и внимательно смотрел по сторонам, вокруг сотни святых, но Горакханатха я не видел. Во втором королевском омовении я был в кортеже Четны Маты и Шрадхи Маты – святых учениц моего Гуру. Результат тот же. В третье омовение

"Чего тебе ещё надо? " – спрашивал я себя, и даже моему изощренному уму нечего было возразить. Когда я собирался на Кумбхамелу я надеялся на то, что встречу там и Горакханатха, более того, мне даже было сказано об этом. И вот я на Кумбхамеле, и чувствую что он здесь. В первое королевское омовение я шел за колесницей Гуру Пайлота Бабы и внимательно смотрел по сторонам, вокруг сотни святых, но Горакханатха я не видел. Во втором королевском омовении я был в кортеже Четны Маты и Шрадхи Маты – святых учениц моего Гуру. Результат тот же. В третье омовение я опять был с Гуру. А на следующий день, около меня в конференц-зале одна ученица говорит другой:
– Вчера на третьем омовении, я ехала в колеснице с Четной и Шрадхой Матами и к нам подошел друг Пайлота Бабы – Горакханатх.

  

"Ну надо же, ладно, так и будет." – смирился я. И лишь через полгода, после Кумбхамелы, в моём уме всплыл эпизод, который произошел со мной на Кумбхамеле. Гуру попросил нас, своих учеников, принять участие в открытии ягьи. Мы поехали в лагерь-ашрам Непали Бабы, там нас посадили в колесницы. В мою колесницу захотел сесть индус в одежде санньяси, но мест уже не было, и он очень возмущался. Тогда я перешел на место кучера и конфликт разрешился. Мы ехали по Уджайну часа четыре в самый солнцепёк. Впереди нашей колесницы ехала колесница из которой через мощные усилители звучали мантры. И хотя я засунул в уши скатанные из бумаги шарики все равно было громко. Индус всю дорогу раздавал благословения и конфеты многочисленным зрителям и паломникам. Некоторые делали селфи с нами, иные кланялись нам как святым. В конце пути, когда мы в очередной раз стояли в заторе, к нашей колеснице подошёл индус одетый как бродяга. Он сидел под стеной с бродячими садху, а когда мы остановились, встал и подошёл к колеснице. Громким голосом он начал что-то выкрикивать на хинду, как бы упрекая индуса-саньяси, сидевшего за моей спиной в колеснице, за высокомерие – тот притих. Я подумал: "Что же я буду делать, когда он подойдёт с претензией и ко мне?" – и покосился на стоящего рядом полицейского. Полицейский сохранял олимпийское спокойствие. Бродяга подошёл, как то по-особенному добро, улыбнулся мне и с улыбкой обнял меня за ноги. Я сидел в ступоре. Затем повернулся и ушел. Что-то произошло, но уставший от четырехчасового изнурительного обряда я не обратил внимания.

Лишь через полгода после приезда из Индии я понял, умом, кто это был. Но тот же ум тут же начал сомневаться: "А может это был не Горакханатх? А может ты себе это придумал?" А через пару дней, мой Гуру, Пайлота Баба, явился мне во сне и я тут же спросил его:
– Бабаджи! Это же был Горакханатх?
– Все может быть, – засмеялся в ответ Гуру.

Ум не воспринимает то о чем у него нет опыта восприятия. Те благословения, которые происходят напрямую из сердца в сердце, минуя органы чувств, до ума доходят в последнюю очередь. Как луч сознания пробившийся сквозь завесу невежества, событие уже осознано "Я", но ум лишь только пытается дать этому название, сделать проявленным, адаптировать для внешнего мира.

Все настоящие благословения именно такие, не публичные, только твои. И один и тот же Гуру для каждого ученика только свой. В Непале говорят о том, что Сомнтх Гири Пайлот Баба и есть Матсьедранатх. Спасибо Гуру, что ты разглядел сквозь мою мутную внешнюю оболочку Истинное Я. Все так, как я просил когда-то у Шивы. Ты и есть Шива, и для тебя нет невозможного.

Шива Шанкар

14 серп.

Земля – наша Мати! Україна – наша Мати! Ми всі Великі душі! Немає нічого неможливого коли є віра і праведна справа. Якою б довгою не була темрява за нею завжди приходить світанок і великі душі пробуджуючись запалять ранкові вогні прийдешнього.

Страх це морок ума і темрява життя, любов же здатна розвіяти ці примари минулого, що нависають  створюючи ілюзію реальності того, що є нереальним, того, що не існує. В темну ніч наш ум може побачити привида, що прийшов по нашу душу, але коли ранкові промені розвіюють морок ілюзії, то замість привида бачимо у вікні гілку дерева, що гойдається від вітру.

Ми всі Великі душі! Ви всі великі душі! Важливо знати про це і пам'ятати, що світанок починається в серці кожного з нас. Час прийшов, і Україна готова зустріти новий день свого життя.

24 серпня, в день, який був подарований нам Небом, Україна й українці мають нову точку відліку та можливості. В цей незвичайний і сприятливий день ми можемо з'єднати намір наших душ в молитві за Україну. Нехай це буде молитва або медитація чи просте сидіння з благим наміром про нашу Матір-Україну і всього люду українського. Спільна молитва і медитація здатна змінювати свідомості навколо. З любов'ю і вірою зустрінемо схід Сонця Дня Незалежності.

Схід Сонця 24 серпня крайньої східної точки української землі почнеться в 5 годин 20 хвилин, а крайньої західної в 6 годин 36 хвилин. В цей період з 5:20 до 6:36 Сонце буде сходити по всій нашій українській землі. В цей проміжок, коли сходить Сонце, об’єднаймося в спільній молитві за Україну!

Йогі Іша

10 серп.

Европейцу трудно представить, что такое Кумбхамела. Даже прочитав много книг о Кумбхамеле и пересмотрев видео я все равно был удивлен размахом этого духовного праздника. Его ещё называют ярмарка святых. Практически все святые Индии ставят на время Кумбхамелы свой лагерь-ашрам в святом месте.

Кумбхамела длится месяц. За этот период святые трижды, вместе со своими многочисленными последователями, на колесницах проводят церемонию главного королевского омовения священной реки с интервалом в 15 дней (полнолуние и новолуние). Количество людей в эти периоды огромно, хотя и в промежутках между королевскими омовениями людей тоже очень много – Кумбхамелу в Уджайне в 2016 году посетило 80 000 000 паломников.

Маленький Уджайн просто переполнен. Количество святых на Кумбхамеле исчисляется сотнями, поэтому найти  ашрам-лагерь нужного святого не просто. Торговцы, уличные парикмахеры, брахманы, монахи-саньяси разных конфессий, маги, колдуны, паломники, машины, автобусы, такси -  обычные поля превратили на месяц в настоящий мегаполис. На время паломничества цены на все выросли в несколько раз. С билетами во время Кумбхамелы сложно, нужно брать заранее, хотя если положиться на милость Бога то все будет так, как должно быть.

Дороги разделены на две части специальными  заграждениями, на каждом перекрестке блок пост. Через 100-200 метров стоят полицейские или вооруженные военные и все равно дороги забиты паломниками, а в неконтролируемых давках гибнут люди. Здесь есть wi-fi, бесплатный госпиталь, а власти следят за санитарным состоянием – Государство также принимает участие в Кумбхамеле. В ашрам-лагере кормят бесплатно, есть бесплатный душ, туалет, вода, а можно и бесплатно переночевать просто под навесом. К нам в ашрам-лагерь приходили молодые ребята из разных стран Южной Америки и Европы, которые жили в палатках километрах пяти от нас. Есть и специально построенные на время Кумбхамелы фанерные бараки с  платными номерами и "удобствами". Каждый ашрам-лагерь живёт своей жизнью. И с восходом солнца из каждого слышатся мантры, и так до позднего вечера.

Распорядок ашрама Пайлота Бабы примерно такой:
В 5.00 утра мой Гуру встаёт, около шести, плюс-минус полчаса, он сидит на кресле около конференц-зала и все желающие могут посидеть около его ног. Потом с 7 до 9 завтрак или Дикша. Вначале кормят святых и саньяси вместе с учениками Бабы, а потом всех желающих. Естественно всем желающим не хватает. Я пропускал завтрак потому, что ранее утро в Индии лучшее время для йогических практик, а потом очень жарко да и людно. Благо, я по старой привычке взял с собой по 2 кг гречки и овсянки, которую запаривал в кипятке (электроэнергия бесплатно), да и индийская кухня уж больно остра для моей переболевшей гепатитом печени, поэтому я только обедал, а ужинал  фруктами. А от жаркого климата (45-55 градусов) и острой пищи спасался индийской аюрведой (трифала, нероцил и т.д.). До обеда Гуру ездил по делам или начиналась ягья до вечера с перерывом на обед, или благословлял паломников в конференц-зале. Обед с 12 до 14. Потом время для отдыха, большинство людей проводили это время в конференц-зале с охлаждающими вентиляторами, так как это самое прохладное место в полуденную жару. Около 17 часов чай с молоком. Ближе к вечеру Гуру опять благословляет паломников, которых очень много. Тысячи людей выстраиваются в длиннющую очередь, для того, чтобы получить благословение у святого. Иногда кто-то из паломников спрашивает Пайлота Бабу о чем-то для себя важном и Гуру терпеливо отвечает – такую изнурительную процедуру может выдержать только святой. Ученики, сидевшие во время благословения паломников, менялись, а Гуру оставался. Тех, кто  злоупотребляет временем Гуру и остальных людей распорядители просят не задерживаться. А посидеть около ног святого может каждый. Я видел, как индусы имеющие правительственный статус и как простые люди подходили к Гуру. Приходили в гости и святые из других ашрамов. Было много корреспондентов с телевидения. Со всеми Гуру вел себя одинаково. Иногда Гуру сидел около своей комнаты и ученики могли задать ему волнующие их вопросы. Ужин с 19 до 21. И даже во время ужина Гуру принимал паломников. Пока Гуру давал благословения, одни ученики пели мантры и священные гимны, другие медитировали у ног Гуру – Божественного прибежища.

   

В ашраме был Лингам и  проводились соответственно обряды с благословения Гуру. Ученики Гуру имели полную свободу на времяпровождение. Гуру давал лишь рекомендации, но и естественно указывал на явные нарушения режима ашрама "особо свободным". Главным пожеланием Гуру было – медитировать 24 часа в сутки и не беспокоится ни о чем (пище и т.д). А это совсем не просто, как казалось – сиди себе и медитируй на всем готовом.

Как бывший тренер, я составил план на день: работа (духовные практики) и восстановление. Вначале я ходил по местным святым местам, каждый день делал омовение в священной реке (Бабаджи рекомендовал омовения без ограничений), пока не понял главное – Божество это мой Гуру, Он и есть Шива, и нет необходимости ехать ещё куда-нибудь и искать милости других святых. И не важно, сидишь ты в метре от Гуру или в десятке метров – самое главное передается не словами. Даже если ты за тысячи километров от Гуру связь с ним не пропадает, так, как будто ты сидишь у его ног. "Настоящий Гуру у тебя внутри" – говорит Пайлот Бабаджи. Все здесь и сейчас. Просто открой сердце.

Шива Шанкар

08 серп.

Глава 3 – 6.

Автор Опубліковано в Кундаліні

Глава 3. Фізичне тіло

Наше фізичне тіло дуже важливе для всіх народжених і всіх живих істот.

В цьому тілі закладені всі види станів. Воно народжується зі всіма необхідними якостями та відповідним йому тонким тілом. Тонке створене згідно з нашою бхавою. Є рамки, які обмежують його. Бхава і тонке тіло створені згідно прарабдхі (непереборній кармі). У фізичному тілі вищі стани затьмарюються обмеженнями. Найкрайніші обмеження – це інстинкти та інтелект цього народження. Це означає, що інтелект та інстинкти – це не лінга деха (тонке тіло), а фізичне тіло. Після отримання тонкого тіла душа спочатку потрапляє до пекла, чи до раю на шляху пітріяни (шляху отців).

Напрям зумовлений попередніми діями душі, але вище божество-перевізник може показати їй справжній шлях.

 

Глава 4. Небеса

Коли тонке тіло відправляється до раю чи пекла, там воно пожинає плоди своїх вчинків. Коли тонке тіло людини закінчує там свої насолоди (чи страждання), воно знищується, і тоді людина повертається назад на Землю з новим тонким тілом.

Це причина, через яку існує два типи джив. Один тип перероджується відразу після смерті. Це дживи четвертої варни (психотипу), тобто шудри. Вони перебувають комарами, мухами, черв’яками і комахами, а після смерті перероджуються в більш високих станах. Після завершення шляху із 8 400 000 форм життя вони отримують тіло людини.

Рослинам та ікрокладним тваринам для появи на світ не потрібні батьки: вони самі створюють тонке тіло виходячи із своїх фізичних. У інших народженнях тонке тіло з'являється до того, як вони потрапляють в черево матері. Під час смерті джива сильним бажанням створює своє тонке тіло, щоб насолоджуватися прарабдхою (непереборною кармою).

 

Глава 5. Безтілесний дух

Наші тіла – це тіла індивідуальних душ, яких ми можемо торкатися, а, чіпаючи – сприймати і здогадуватись про будь-яку неповторну по формі сутність (матерію-причину): її можна побачити, розпізнати, вона має власну індивідуальність. Це називається тілом.  Душа надягнула на себе сукню тіла і стала дживатмою (душею в тілі).

У дживи є різні оболонки (коші). Оболонка, складена з 5-ти елементів, називається тілом. У кожного тіла є своя неповторна індивідуальність. Це тіло дживи з гординею "Я" і "моє".

Падіння цієї гордині – це звільнення від свідомості тіла. Падіння гордині (егоїзму) – це спалення зв’язку з тілом. Істота, вільна від егоїзму – це не просто жива істота. Джива може існувати в тілі та одночасно бути вільна від тіла. Король Джанака, Дадхічі муні були вільні від гордині. Вони не жили життям інтелекту. Істота, вільна від стану гордині чи залежності, вільна від тіла, тобто безтілесна.

Завдяки вправам, йогини можуть залишатися у позатілесному стані. Сонячні промені, вогонь і голос мантр (заклинань) всепроникні. Вони дієві наче час. Мантри – це різного роду мудрість, закладена у звуках. Мантри – це хімія, і в них полягає суть всього життя. У мантр є сила зачаровувати тонкий світ. Мантри – це також тіла жителів тонкого світу. Мантри випромінюють енергетичні потоки. Вивчаючи мантри, можна зробити себе позатілесним.

Після усвідомлення себе тіло і гординя практика згорає чи переварюється, тоді стає помітною природна індивідуальність. Тоді ця сутність не існує вже як фізичне тіло, а стає астральним. Душі, гординя яких мала, називаються безтілесними духами.

 

Глава 6. Апогей позатілесності

Істина, як вона є, досягнення первинної форми істини – це апогей життя. Паравастха – це досягнення первинної форми істини.

Милістю гуру чи власними зусиллями спочатку практик спалює власну гординю. Вітер, який виник в результаті практики, видуває попіл, який утворився тілесними інстинктами. Тільки тоді він встановлюється в землях чидатми. Цей стан і є перебування в паравастці, здача чистому духу (душі). Коли тіло очищене, вища душа займає головне місце в триєдності душі, тіла і життя.

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. Потрібні знання можуть прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

Є запитання? Звертайтесь

Чим зможемо – тим допоможемо!
Онлайн консультації: Тисни тут...
Тел.: +38 099 27 93 495 Тисни тут...
Пишіть: Тисни тут...

 

Маєте намір практикувати?

Це не складно! Спочатку необхідно прийняти рішення і згенерувати намір, а все інше трапиться як наслідок.
Дізнатися більше...

 

Хочете поділитися досвідом?

Або розповісти про себе! Надсилайте матеріал і після перевірки модератором він буде розміщений на наших порталах.
Дізнатися більше...