Для чого потрібно практикувати

Середа, 04 жовтня 2017 18:12

Ми народилися і у нас є тіло, у нас є ум та все необхідне для того, щоб бути щасливими. Але ми не є тіло, ми не є ум. Тіло і ум – це тільки інструменти нашої душі. Ми можемо мати багато, однак можемо не бути щасливими. Тільки тоді, коли ми діємо з позиції душі можемо відчути наповненість, тільки тоді у нас є можливість відчути життя. Мій Гуруджі говорить: "Ми прийшли в цей світ не жити, а переживати життя". В наших переживаннях світу, тіло і ум є дуже важливими.

Тіло і ум, як інструменти нашої душі, як знаряддя нашої волі, нашої санкальпи, здатні змінюватися під впливом регулярних практик. Абхьяса на санскриті означає повторення, це регулярне повторення однієї і тієї ж дії. Як краплина води точить камінь, так і регулярна практика здатна змінити всю нашу природу. Практика здатна на неймовірні речі.

Все постійно перебуває в русі. Нічого не стоїть на місці, і тому для людини це дає можливість, як піднятися вгору, так і опуститися вниз. Для того, щоб з'їхати до низу, треба просто нічого не робити і час за вас все вирішить сам. І той же самий час може бути подібним до коштовного каміння – він може бути найціннішим що у нас є. Практика завжди має справу з проявленням часу. І коли практика стає досконалою, то може взяти під контроль навіть сам час. Час навіть може стати інструментом в руках того, хто вийшов за межі розуму, хто знаходиться в самадхі.

В самадхі часу не існує. Самадхі – це відсутність будь-якої дії, це відсутність ума, це відсутність практики як такої. Але для того, щоб самадхі трапилося необхідно практикувати. І тоді, коли ми практикуємо, з нами можуть відбутися зміни. Тоді може трапитися найвища, наймогутніша практика, та практика, в якій відсутня сама практика. Ця практика може дати все.

Самадхі – це відсутність практики в якій реалізовується все, але для цього необхідно практикувати. Для цього необхідний намір. Якщо буде намір – буде реалізація, буде все, що ми захочемо.

Опубліковано в Практика

Три ляльки вирішили пізнати Океан.

Перша лялька зайшла в воду, постояла там трохи і вийшла на берег. Лялька була з каменю, тому вода швидко збігла з неї не залишивши й сліду. Вона знову і знову входила в Океан, але залишалася такою як є – без змін.

Друга лялька була з тканини. Зайшовши і вийшовши з води вона змінилася, стала іншою. Тканина ввібрала в себе частину Океану і лялька розбухла: вона зробилася більшою і соліднішою, частина Океану була в ній, і навіть навколо неї розбризкувалась вода. Лялька могла говорити про Океан лише в межах своєї форми.

Аж ось і третя лялька зайшла в Океан. Однак вийти з нього вона вже не могла. Третя лялька була з солі. Сіль, розчинившись в Океані, розчинила з собою і ляльку.

Якщо хтось говорить, що він пізнав, то такий говорун подібний до ляльки з тканини. Тільки розчинившись, як сіль в океані, приходить справжнє пізнання. Парадокс в тому, що тоді він нічого сказати не може, адже сам став тим, що пізнав. Є така древня поговірка: "Говорить той, хто не знає. Хто знає – мовчить!"

А є ще й такі, вони – мов камінь.

Опубліковано в Блог Йогі Іша

Енергії людини цілком достатньо для того, щоб забезпечити світлом велике місто на зразок Києва. Але неможливість полягає в тому, що ця енергія має вигляд хаотичного руху електронів у незарядженому провідникові.

Електричний струм – це впорядкований рух заряджених частинок. У провіднику, в якому немає струму, вектори напрямку енергій заряджених частинок не однонаправлені. Такий хаотичний рух частинок призводить до того, що стрілка приладу при вимірюванні сили струму не може зрушити з мертвого місця. Отже, по аналогії з провідником, людина теж не може зрушити з мертвого місця, якщо не впорядкує і не однонаправить свої енергії.

Кожної миті на поверхні нашої свідомості виникає безліч думок. Цілий світ є в середині нас і в цьому світі відбувається постійна гра стихій. Біль і радість, перемоги й поразки, здобутки та втрати – постійні супутники людини, що потрясають всю її природу. І так, рухаючись від однієї крайнощі до іншої, розум змушує свого власника кружляти по колу. В Бгагавад-Гіті написано, що розум – друг і ворог людини. Для того, хто підкорив свій розум він є найкращим другом, і найзапеклішим ворогом є розум для того, хто втратив контроль над ним. Сила розуму велика. І якщо ця сила не керована, якщо вона не згармонізована і не однонаправлена, то людина не те, що не забезпечить світлом Київ, а навіть не засвітить й ліхтарик власної природи .

Шак'ямуні Будда запитався у свого учня: "О Субхуті, скажи, чи можна назвати людину великим воїном, якщо він переміг по тисячу суперників у тисячі битв?" "Так. Можна назвати такого воїна великим" – відповів учень вчителеві. На що Будда промовив наступні слова: "О Субхуті, кажу тобі, що той, хто переміг самого себе, приборкавши свій розум – більший воїн!" Далі в Дхаммападі Шак'ямуні Будда ніби повторює сказане Субхуті: "Благородні сінхські скакуни, великі слони, смиренні мули – благо, але кращий за них той, хто приборкав себе. Бо з цими тваринами не досягнути того краю, в який може потрапити той, хто приборкав себе практикою і безпристрасністю."

Велика сила прихована в контролі над розумом. "Бо по-правді кажу вам, що коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне і горі оцій скажете – перейди звідси туди то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!" – промовив Великий Йогі. Віра – це здатність тривалий час утримувати певний образ у своїй уяві. Можна навіть сказати, що віра це дисципліна розуму. Йогини цю силу волі і уяви називають Крія-Шакті. Ця сила може повністю впорядкувати частинки нашого провідника і зробити нас божественними.

Крія-Шакті розвивається і зміцнюється регулярною практикою. Слово регулярною має ключове значення. Йогини приділяють цьому особливу увагу. Регулярність є потрібною умовою, яка упорядкує наше життя. Коли ритм встановлений, то енергії життя разом з матерією свідомості стають однонаправленими, схожими на провідник по якому протікає електричний струм.

Дихання і ментальні процеси тісно пов’язані між собою. Те, що відбувається у внутрішньому світі людини має свій відбиток в процесах дихання: частота, глибина дихання і т.д. Уявіть, як дихає людина, коли гнівається, і як дихає, коли їй приємно і спокійно. Також є й зворотній зв'язок між диханням і розумом. Тобто, контролюючи дихання можна контролювати процеси в нашому внутрішньому світі. Та частина йоги, яка займається цим питанням називається – пранаяма. Пранаяма може привести практикуючого до самадхі. Це є вища форма йоги.

Регулярна практика може повністю взяти під контроль ум. Тоді ум стає знаряддям в наших руках. А коли це трапиться, тоді мерщій до Києва – треба ж комусь його освітлювати…!!!

Опубліковано в Блог Йогі Іша

Метафізика без героїну

Неділя, 01 жовтня 2017 19:20

Якщо припустити, що в равлика є розум і він може розрізняти, тоді можна було б сказали, що равлик розрізняє тільки два виміри. Третя координата, яка визначає простір для нього не відома, тому можна сказати, що равлик живе у площині. Вперед-назад, вправо-вліво – будь ласка, а ось уже вгору, то для равлика ніби викривлення площини – майже метафізика.

Сумно бути равликом, навіть дух не перехопить від того, коли збагнеш, як високо ти забрався. Зовсім по-іншому – бути людиною: хоч вгору, хоч донизу, а про вправо чи вліво я вже і не кажу. Те, що для равлика є незбагненним, що виходить за межі його розуміння для людини – два плюс два. Але "вінцю творіння" і "царю природи" не варто так переможно потирати руки, людина теж в якійсь мірі – равлик. Відносно часу, четвертої координати, людина теж поводиться як равлик. Час, людиною-равликом, сприймається, як щось незбагненне, як якісь дивні викрутаси простору. Час, нами людьми, сприймається навіть не як площина, а як лінія, де одне ще не прийшло, а інше вже не прийде. Людське життя – це рух по цій лінії. Майже фаталістична картина. Народження, існування, смерть – бусинки, що нанизані на ниточку часу.

Проведемо емпіричний експеримент: Беремо велосипедне колесо, і в одному місці його обід обмотаємо червоною стрічкою. Тепер розмістимо це колесо стосовно спостерігача так, щоб він замість цілого колеса бачив би тільки поверхню його покришки. Для спостерігача колесо перетвориться в лінію. Тоді для продовження експерименту необхідно крутнути колесо. Що бачить спостерігач? Лінію, на якій час від часу показується і зникає червона стрічка. Але ж ми знаємо, що стрічка нікуди не щезає і нізвідки не з’являється. Ми це знаємо, але не бачимо. Ми це можемо побачити лише в тому випадку, коли повернемо колесо на дев’яносто градусів. Тоді ми бачимо, що стрічка не щезає, а постійно крутиться на колесі. Для нас колесо з лінії перетворилося на площину, ніби з одновимірного перейшло в двовимірний простір. Цей експеримент, в першому випадку, коли колесо – лінія, демонструє те, як ми сприймаємо час – об’єкти з’являються і щезають подібно стрічці на колесі.

З цього експерименту можна зробити висновок: простір і час залежать від того, хто і як дивиться на світ. Адже коли ми стоїмо перпендикулярно до площини колеса, то бачимо, що червона стрічка, котра намотана на обід, нікуди не щезає і нізвідки не з’являється – вона постійно крутиться на колесі. Так само, всі об’єкти нашого світу не з’являються і не щезають. Вони існують завжди.

Вийди за межі цієї системи світосприйняття, стань перпендикулярно щодо неї і час перед твоїми очима. Час стає четвертою координатою в якій можна переміщуватись так само, як ми переміщуємося у просторі. Час і простір є суб’єктивною реальністю, котра нерозривно пов’язана з розумом. Розум – це інструмент, за допомогою якого наше ”я” виконує роботу в проявленому світі.

Розум, що твердо стоїть на якійсь системі світосприйняття, не може зрушити з місця. Це так само, як підняти килимок на якому ти стоїш. Необхідно зійти з нього, тоді наша справа буде успішною. Необхідно відійти в бік. Але як? Як здійснити такі метаморфози? Як вийти з матриці, що робить нас равликом? Як стати перпендикулярно до колеса, що обертає світ?

Тисячолітні духовні практики і надбання нашої та попередніх цивілізацій давно мають справу з такими речами. Велика кількість подвижників і шукачів розробили спеціальні методи, що дозволяють вирватися з міцних обіймів розуму.

Час для різних станів свідомості протікає по-різному. Для людини в очікуванні час тягнеться дуже довго, і пролітає як мить, коли вона займається справою, що захоплює її увагу. Відчуття часу залежить від стану свідомості.

Музика напряму пов’язана з матерією часу. Навіть можна сказати, що час є головною тканиною з якої зіткана музика. Звук не може існувати в просторі без протікання в часі. Ритм і мелодія, як головні складові музики, мають чітку прив’язку до часу, і будь-яка зміна, що пов’язана з часом, змінює характер музичного твору – інколи до невпізнанності. Зі зміною характеру музики міняється і її сприйняття. Разом з тим міняється і стан свідомості слухача. Виходить таке собі замкнуте коло: час, музика і свідомість. Час нерозривно пов’язаний з музичною тканиною і впливає на неї, а музика нерозривно зв’язана зі свідомістю слухача і теж впливає на свідомість, а свідомість, в свою чергу, так само впливає на відчуття часу. Отже, музика – це як двері туди, де час не прив’язаний до лінійної системи координат, де час є чимось більшим ніж лінія по якій повзе равлик. Тонке сприйняття музики приводить до більших змін у свідомості. Таке сприйняття переміщає людину за межі трьохвимірного світу, а може навіть і взагалі – при повному розчиненні в музиці – до абсолютного володарювання над часом.

P.S.: Не всі хочуть перерости равлика, багатьох все цілком влаштовує, і тут немає нічого страшного, адже порівнюючи з Богом – ми всі равлики.

Опубліковано в Блог Йогі Іша

Боги, сивині та шматочок щастя

Неділя, 01 жовтня 2017 00:03

Щастя…! Таке бажане і таке примарне: ми чекаємо його, ми працюємо на нього, так часто бажаємо його іншим і не так часто замислюємося над тим, що воно таке по своїй суті. Щастя – не абсолютна величина, у кожного це поняття має різне тлумачення, воно в першу чергу залежить від нашого бачення самих себе, від нашого бачення світу та світогляду. Ми є те, ким ми себе бачимо і щастя для кожного з нас є різним.

В пошуках щастя людина може перетнути океан, залізти на найвищі гори у світі, зробити ряд безглуздих і не безглуздих вчинків, наприклад: заробити мільйон доларів і все життя жити як скнара, будучи добровільним рабом самого себе. В надії на щастя ми відправляємося на пошуки своєї "половинки": отак шукаємо, шукаємо, щось знаходимо, якийсь час …, а потім, коли все-таки до нас доходить – знову шукаємо, шукаємо… В таких пошуках і чеканнях проходить майже все життя, виключаючи ті миті, коли все-таки щось по-справжньому відчуваємо.

Критерії щастя, для зручності, сформовані суспільством, так би мовити "розжували та й в рот поклали", а тих, хто може бути щасливим по-своєму, навіть намагаються вигнати зі свого стада, щоб не дай Боже нічого зайвого не трапилося, не вийшов збій у програмі загальноприйнятого щастя. Інколи знаходяться і такі, котрі за щастям стають навіть у чергу, тут напевно спрацьовує рефлекс, якщо черга, то річ, яку купують, має бути хорошою і навіть, якщо і не так, то все одно має бути так, бо ж гроші заплачені. Людина боїться бути ошуканою відсутністю щастя. Цей страх неабияк сковує. Він не дає можливості енергії нормально протікати по каналах, це щось подібне до руки чи ноги, коли вона затерпає.

Є одна історія зі священних писань індійської культури. В ній Індра, цар напівбогів, був проклятий на те, щоб народитися в тілі свині й прожити в ньому сто років. Коли термін прокляття добіг свого кінця, Індрі можна було б повертатися назад на райські планети, але Індра чомусь не поспішав. Напівбоги надзвичайно стурбувалися такою неадекватною поведінкою Індри, адже тривала відсутність їхнього царя може викликати хаос у Всесвіті. Порадившись, напівбоги відправили делегацію до Індри, щоб нагадати про закінчення прокляття, і закликати до виконання обов'язку покладеного на царя. Делегація вернулася ні з чим. Індра не тільки відмовився, а навіть сказав, що не знає про кого вони йому тут говорять. Він не знає ніякого Індру, а сам Він – кабан і живе зі своєю дружиною-свинею та дітьми-поросятами. Тут напівбоги серйозно занепокоїлися, і знову, порадившись, постановили: роздерти свиняче тіло, в якому перебував Індра, та в такий спосіб випустити Індру з клітки матеріальної форми. Коли вони здійснили свій задум, Індра вийшовши з тіла свині звернувся до напівбогів: "Друзі, мені приснився страшний сон. Мені снилося, що Я – свиня: маю сім'ю, поросят, живу по свинячим законам, і мало того – хочу щоб весь світ жив по-свинськи, як Я."

Історія Індри, подібно грі Сил, розігрується на тонкому рівні в кожному з нас. Кожна людина дорівнює Всесвіту, а щастя зазвичай бачить подібно до Індри, коли він бувши царем напівбогів, в наслідок прокляття, на якийсь час бачив себе свинею. Щастя Індри-свині вимірювалося свинячими радощами, хоча його космічний статус дозволяв бачити набагато більше. Отож, ми є те, ким себе бачимо!

Критерії щастя змодельовані середовищем в якому ми народилися і живемо, а наша можливість впливати на ці процеси, як правило, зводиться до вибору можливих варіантів в межах моделей котрі пропонує суспільство. Чи є вихід з цієї "матриці"? Так! Вихід є завжди. Але це щось подібне до того, як написано у "Ваджра-сутра параміті", де ставиться запитання: "Чи можна сказати, що хтось досягнув стану Будди? Ні, тому, що стан Будди – це відсутність "его", і не має вже того, про кого можна сказати, що він досягнув стану Будди." Простіше кажучи, щоб вийти з матриці, потрібно вийти за межі людської природи, подібно до Індри, що вийшов з тіла свині.

На місці читача, авторові цієї статті я б поставив логічне запитання: "Що ж ти від нас хочеш?" А хочу я показати знайомі для нас речі з іншого боку. Показати інший бік реальності. Розламати шкарлупу яйця з середини і вийти в інший, набагато більший та з іншими можливостями простір. Дехто називає це транссерфінгом реальності, буддисти називають – "вступити в потік", у християн до цього теж є свої слова і не важливо, хто і як би про це говорив, суть залишається тією ж самою."

Опубліковано в Блог Йогі Іша

Кожен хоче бути незалежним, кожен хоче відчувати себе індивідуумом, знайти свій неповторний образ, самоствердитися. Доки існує відособлена істота, доти буде існувати це непереборне прагнення виділитися з маси: зайняти краще, вище, зручніше положення; віддалитися від і піднятися над тим, що є органічною частинкою нас самих, над тим, що нас породило, над тим, що кормить і поїть нас, без чого ми б не мали те, що треба самостверджувати – над людьми, над суспільством. Бажання виділитися не є чимось таким, що треба засуджувати, навпаки, воно є рушійною силою суспільства. Ця динамічна, потужна сила спрямована на покращення, на вдосконалення, на еволюцію. Тому ті, хто йде попереду, є взірцем для інших, і всі вони разом являють собою суспільство, яке називається нацією, расою, людством.

Суспільство є цілісний організм. І як кожен організм, суспільство, має перерозподіл функцій між окремими його частинами чи органами. В суспільстві є та її частина, що виконує функцію голови, той клас, що відповідає за здоров'я нації, за її стан, за мораль, за порядок, адже все від голови. Суспільством рухає еліта.

Від кого залежить нормальна робота цієї надважливої частини організму суспільства? Це - брахмани (моральна, духовна, інтелектуальна еліта суспільства). Брахманами є та частина суспільства, котра задає основну тональність, і це не тільки ті, що інколи хочуть назвати себе посередником між Богом і людьми. Тут я не говорю за якусь конкретну релігійну течію чи конфесію, я говорю за брахманів як про духовну аристократію, котра визначає правила гри: світогляд, ідеологію, мораль, визначає пріоритети та розставляє акценти. Все це є природна функція для брахманів. Від них ідуть імпульси в суспільство, так само, як головний мозок посилаючи сигнали здійснює управління тілом. І на превеликий жаль, за останніх 100 років існування українців наша еліта нещадно нищилася, і врешті-решт призвівши до того, що ми маємо.

Однак не можна все звалювати на інших, в певній мірі відповідальність на кожному з нас. Не треба далеко ходити, адже перевірка на "вшивість" може чекати нас всюди, починаючи від проїзду в громадському транспорті і до … ну навіть самих несподіваних ситуацій, коли і не думаємо щось запідозрити, ну от хоча б в інтимних стосунках. Так-так, саме в цій царині по-справжньому проявляється людина, а чому ж бо це так приховується, навіть інколи від самого себе. В Дхаммападі написано: "Чужі вади людина розвіює як полову, а свої приховує, як професійний шулер нещасливу карту". Отож бо, пропоную відкинути страх та подивитися на проблему, подивитися на самих себе й улюблене українське "чого ми такі бідні – бо дурні, чого ми такі дурні – бо бідні " бачити в першу чергу у собі, а не у сусідському оці.

В кожному з нас, в тій чи іншій мірі, проявляються брахманічні функції. Наприклад: батько дітей і чоловік дружини в сім'ї теж ніби виконує функції брахмана. А чи виконує? А чи тільки вимагає це від інших? Ми всі відповідальні за те, що робиться в світі. Ми не можемо ухвалювати рішення в парламенті, але ми відповідальні за якість наших думок, адже таким чином ми формуємо середовище з якого вийдуть ті, хто буде все-таки приймати важливі державні рішення. Влада – це той самий народ. І ті люди, що біля керма, теж продукт сформований суспільством; суспільство їх породило, "а тепер їжте хоч повилазьте".

Людина зрозуміла силу свого розуму, але не зрозуміла самого себе, не зрозуміла свою душу. Коли розум керує ситуацією, то людина постійно прагне щось отримати тільки для себе і при цьому не особливо переймаючись тим, які наслідки для людей і для природи буде мати її діяльність.

Але природа мудріша за нас! Вона не робить насилля над собою. Вона – вічна. Її існування є постійне перетікання однієї форми в іншу, тобто рух. Вона самодостатня і тому здатна до самовідтворення, до регенерації. Головне не заважати їй в цьому. Допомагаючи природі ми допомагаємо собі, адже ми є її частинка, без природи не буде й нас. Своїми думками, своїми вчинками кожен може стати брахманом. Щоб стати великим не потрібно штурмувати якісь вершини – просто треба змінити свої думки!

Опубліковано в Блог Йогі Іша

Аватар Баба

Середа, 27 вересня 2017 00:00

Через чотири дні прийшов Аватар Баба. В нього була дивовижна зовнішність: сім футів зросту, міцний, він носив тюрбан і мав всепроникний погляд. Він був вчителем Харі Баби. Деякі називали його Рамупір, деякі Аватар Гірі, а деякі Аугхар Баба. Було неможливо зрозуміти, хто він за народженням – індус чи мусульманин. В нього все виходило легко і невимушено. Він говорив майже на всіх мовах світу. Він знав все: починаючи від цін на базарі, і закінчуючи політикою. Він не озирався назад у минуле, жив в теперішньому.

З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї 

Опубліковано в Йогі Іша

Махаватар Баба

Вівторок, 26 вересня 2017 00:00

Він (Махаватар Баба) сказав мені:

– Кожна подія, що відбувається в світі поглинається образом Крішни. Крішна - великий йог, і ми всі стаємо просвітленими завдяки якійсь частині цілого. Але Крішна - це йог, який поєднує в собі весь Всесвіт, все мистецтво. Для того, щоб йога стала ближче до людей він і спустився на Землю. Якщо по-справжньому зануритися у вивчення йоги, то побачиш образ Крішни.


– Крішна створює ілюзорні образи. Коли він з’єднується з майєю, то видається звичайною людиною. Все це відбувається прямо на твоїх очах і ми також були свідками цих подій. Не варто піддаватися сумнівам, адже тільки віра може показати нам істинний шлях. Ми переконувалися в цій істині багато разів. Люди вважають, що історії про Крішну – це просто казки, легенди.

Але насправді, Крішна в мистецтві йоги перевершив навіть богів. Якщо прибрати Крішну з системи йоги, то від цієї системи нічого не залишиться. Крішна – це не плід чиєїсь хворої уяви, це – вінець фантазій всього нашого світу. Від нього залежить всесвітня любов.

У любові є місце і прихильності, і уяві, і роздумів. З цього створюються емоції, а з них – почуття. Всі ми в цьому світі – втілення великої Майї. І найвищий рівень розвитку великої ілюзії, Майї – це і є Крішна. Інша сторона його образу – це його живе, земне втілення. Всі ми люди. Тому можна сказати, що всі ми подібні до Крішни, а Крішна – це не просто об'єкт нашого поклоніння. Крішна присутній у всіх фізичних формах. Форма притягує нас, і саме вона визначає наш шлях. Але всі наші шляхи, так чи інакше, зустрічаються на перехресті доріг. І для кожного з нас таке перехрестя може стати певним етапом на життєвому шляху. Крішна – це і є наш шлях.


– Роль Крішни в йозі не можна переоцінити. Ми можемо вважати його простим героєм любовної п'єси. У чому різниця між Шівою і Крішною? Один з них спокійний, а інший завжди занурений у гру. Вони – дві сторони однієї і тієї ж медалі. Вони удвох утворюють коло адвайти, доповнюють один одного. Адже якби не було гри, не існувало б і спокою. Існує певна потреба, і існує те, що її задовольняє. Це і створює обличчя нашого світу. Адже інакше ми б ні до чого не прагнули.


– Іди, моє благословення з тобою. Спробуй донести до людей звістку про справжню йогу.


З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї 

Опубліковано в Йогі Іша

Баба Горакхнатх

Вівторок, 26 вересня 2017 00:00

Священна батьківщина великого йога Баби Горакхнатха – Горакхпур. Тут він залишив слід своєї особистості на всіх каменях і деревах, скрізь, де він тільки був. Він отримав перемогу над смертю. В цих місцях є храм, котрий піднімається над навколишніми пустельними місцями. Навколо нього ростуть дерева і ліани, наповнюючи життям цю позбавлену життя пустелю. По красоті і пишноті цей храм не поступається багатьом палацам. Цей храм пов’язаний з історією Баби Горакхнатха і є символом його величі.


***


Істина ціль – це спокій, в якому знаходиться весь рух. Там все з’єднується разом. Цей стан, в якому все розчиняється. Є та межа, котра немає назви, але вона дає повний спокій будь-якій людині, будь-якій живій істоті. Можна сказати, що це час, або дати якусь іншу назву. Всепоглинаючий час. Він нападає на всіх, знищує всіх, але він завжди залишається в спокої. Це стан повноти, котра затягує в середину, подібно магніту, подібно до того, як повний місяць притягує до себе океанські води. Можна сказати, що він жорстокий, невблаганний, безжалісний. Але його нічим не можна задовольнити. Воно поглинає людей, богів і цілі народи. Але саме час створює весь цей Всесвіт. Адже для створення необхідно знищення. Необхідно підтримувати баланс.

Люди в цьому світі позбавлені здорового глузду і захоплені власними егоїстичними бажаннями. Вони створюють велику кількість планів, в них постійно виникають різні наміри, погані і дурні. І вони намагаються будувати своє життя, покладаючись на ці ілюзорні плани, стараючись не думати про те, що існує остання межа, котра покладе кінець всім їхнім намірам.

Немає ніякої сили, ніякого способу домовитися з цією невідворотною силою. Ця сила не проявляється напряму, але незримо присутня в кожному моменті життя. Таким же чином, як Гімалайські гори, коли-небудь, розчиняться від сили духовних практик, в які занурені відлюдники, що там живуть, так і люди, що загрузли в проблемах і задоволеннях цього світу, одного разу розчиняться в цій всепоглинаючій силі.
Весь цей проявлений світ – театр, створений часом. Смерть невблаганна, Вона не пошкодує нікого. Людина пишається своєю силою і молодістю, думаючи, що це буде вічно, і під прикриттям чинить різні непотребства. Але, як мистецьки створений цей світ! Будь-хто, хто в ньому появився, є ним зачарований і попадає в його тенета, і тільки остання межа здатна зруйнувати цю зачарованість.

Життя – це особливе мистецтво, де потрібно знати тонку грань, лінію, по якій потрібно іти. Ця лінія божественна. Ця лінія показує шлях правильному життю. Правильне, праведне життя не означає поклоніння багатству і розкошам. Це – життя, де немає егоїзму вільне від симпатій і антипатій, вільне від прив’язаностей і бажань. В цій божественній межі, про яку я говорив, знаходиться джерело майбутнього розвитку, причина майбутнього руйнування. Там – вогонь похоронного багаття, там руйнування всіх п’яти основних елементів тільки там розум може по-справжньому відпочити. Засинають органи відчуттів, нерухливим стає тонке тіло і кармічне тіло.


Для істинного йога всі мирські насолоди позбавлені привабливості. Та і яка радість може бути в цьому світі? Насправді в ньому немає ніякої радості. Весь світ був створений, щоб одного разу бути зруйнованим. Людина досягає своєї мети, досягає багатства, але несподівано помирає. Тоді стають марними всі зусилля, всі переживання цієї людини. Всі задоволення цього світу мають тимчасовий характер. І ці мирські радості створені для того, щоб зробити людину ще більш нещасною. Але не дивлячись на то, що люди знають про це, все одно попадають в тенета цієї великої ілюзії, в тенета майї.

Чому відбувається цей безкінечний кругообіг народження і смерті, щастя і нещастя? Яка ціль виникнення цього фізичного тіла? Перестань турбуватися про те, залишиться воно з тобою чи щезне. Саме тоді ти досягнеш своєї цілі. Істина радість життя – це присвятити весь свій час і думки якомусь заняттю і повністю зануритися в нього. Адже нам дано дуже багато різних засобів, за допомогою яких ми можемо зробити своє життя прекрасним.


***

З вуст безсмертного йога Баби Горакхнатха полилися слова:
– Спочатку помри! А потім знову живи! Не потрібно придумувати нічого нового! Забудь про традиції! Убий самого себе! Тільки померши можеш отримати нове життя. Саме в цьому і є справжнє блаженство. Вище блаженство! Там немає ума, розуму і міркувань, немає тіла і оточуючого світу, ні народження ні смерті, ні тебе ні мене, тільки чисте блаженство!

 

Я розчинився в тобі, а ти в мені. Для того, щоб ввійти в світ єдиного потрібно залишити двоякість.
Ми можемо з’єднатися з цим тлінним світом тільки тоді, коли порвемо тенета ілюзій, майї, в який ми перебуваємо. Те, що порвано вже не з’єднати. Нитка вже не буде такою, як раніше, на ній появляться вузлики. В одному місці ти зламався, а в іншому – знову з’єднався. Це означає – померти, і померши отримати нове життя. Тебе, як квітку, вже зірвали з гілки в саду цього світу. Тепер ти мусиш з’єднатися з самим собою. Це і є істинне життя!


Горакхнатх сказав:
– Капіл, будь-яке своє рішення приймай незалежно від того, що диктує тобі суспільство. Тут немає ніяких традицій і упереджень. Тут немає ні сім’ї ні суспільства. Тут немає ні начальників ні підлеглих. Тут немає творення, тільки руйнування, тому не починай створювати знову, зупинись на деякий час. Проведи лінію зупинки. І в своєму житті завжди перебувай в повному спокої. Немає нічого: ні бажань, ні звільнення, ні Всевишнього. Просто продовжуй іти, а все інше нехай іде своєю дорогою. Головне, не зупиняйся і відпочивай всередині кожної дії.

 

Тільки я знаю: даю я тобі щось чи забираю. Ти і я. Я і ти. Коли ми відділені один від одного, тоді і виникають ці поняття – давати і брати. А якщо обидва єдині, то хто тоді віддає, а хто отримує? Ту все з’єднується в одне. Ти підеш і я піду. Є я, тому існуєш і ти, є ти, тому існую і я. Як існує річка і існує вода в цій річці. Адже річка існує завдяки воді, а вода завдяки річці. Якщо немає одного з них, то немає нікого. Залишається тільки безводна пустеля.

З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї 

Опубліковано в Йогі Іша

Харі Баба

Вівторок, 26 вересня 2017 00:00

Харі Баба посміхався. Я відчув сором, але тут Харі Баба ривком зняв з себе весь одяг і жбурнув його на підлогу. Харі Баба говорив:
– Це думки і емоції вдягаються в різноманітний одяг. Саме думки приводять до прив’язаностей. Саме думки розповідають нам про життя і смерть. Вивчення зовнішнього і внутрішнього світу – це теж звичайна думка. Все народжується від наших думок – старість і молодість, чоловік ти чи жінка, сором, любов, співчуття. В будь-якій дії головну роль відіграють думки. Ти повинен опанувати свої думки. Ти і чоловік, ти і жінка, ти і суспільство, ти і нація. Якщо ти відчуваєш сором перед обличчям нації, перед суспільством, перед жінкою, то ти мусиш змінити свій спосіб мислення. Згадай камінь, котрий зовсім недавно передавав тобі безмовне послання. Адже це теж був ти. Незважаючи на те, що камінь мовчав, він зумів вплинути на тебе своїми ідеями, тому, що це теж були твої власні думки. Це були твої власні думки, донесені до тебе за допомогою каменя. Ти сам перебуваєш в двох світах: матеріальному і духовному. В тобі є і жіноче, в тобі є і чоловіче.


Тобі прийдеться піднятися на засніжені вершини і запитатися у них, в чому полягає твоя власна істина. Тобі прийдеться стати течією річки, разом з потоком піднятися вверх і спрямуватися вниз, отримувати удари від валунів і дрібного каміння. Тобі прийдеться стати деревом, що терпеливо переносить і зливу і грозу. Ти маєш стати твариною, що втікає від переслідування. Ти маєш стати хижаком, що переслідує свою жертву. Ти маєш стати куртизанкою, що очікує свого клієнта. Ти маєш стати вірним і залежним, як собака, відчайдушним, як злодій, гордовитим, як цар. Тобі прийдеться уподібнитися до тварини, що біжить від смертельної небезпеки, і саме в такий спосіб усвідомити цінність життя. Тільки тоді з тебе щось може вийти. Адже справжній аскет п’є воду на будь-якому гхаті і спонукає до цього інших. У всіх цих ситуаціях саме твої думки будуть спонукати тебе до дії. Ти оголений, але це ніщо інше, як твої власні думки. Нехай суспільство стверджує зворотне – що ти не можеш бути оголеним. Весь світ не носить одягу. Все знаходиться виключно в твоїх думках: розвиток і руйнування, перемога і поразка, почуття і емоції. Всі знання світу є саме в цьому фактові. Ось візьми свій одяг, одягнися і подивися на цей світ. Подивись на себе, чи змінився ти. Чи змінилося то, що було в самому центрі, в самій серцевині або будь-де ще?

Цей світ – ілюзія, Майя. Матеріальний світ занурений в матерію. Людина думає тільки про матеріальне – вона сама відкриває двері до власної загибелі. Людина зо всіх сил руйнує природу, керуючись тільки міркуваннями власної зручності. Людина постійно шукає щось нове, сама собі кидає виклик. Останні досягнення науки і техніки заставляють людину повірити в свою велич. Але при цьому людина забуває про самого себе, забуває про свою справжню природу.

Людина повністю залежить від машин і техніки. Але ж людина може отримати щось тільки тоді, коли буде шукати істину в самому собі, вб’є себе колишнього для нового життя. В іншому випадку п’ять елементів знищать це смертне тіло. Якщо людина з допомогою йоги зробить своє тіло безсмертним, то душі не прийдеться багато разів міняти своє місцезнаходження, змінюючи власне тіло. Адже життя знаходиться в фізичному тілі. Із-за різних вчинків, поганих чи хороших, утворюється погана чи хороша карма. Якщо людина повністю залишить утворення кармінних частинок – самскар, то зможе звільнитися і стати незалежною. Адже це і є істина ціль кожної людини. Але в сучасному світі людина часто попадає в тенета майї, і із-за цього потік її думок постійно змінюється в залежності від світу, що оточує людину. Тому людина часто знаходиться в нерішучості. Вона сама не знає, що робити, і що буде з нею завтра. Вона будує свої життя на надіях і домислах. Людина обмежена суспільством і обставинами різного характеру, але мріє звільнитися. Однак безладний потік думок заважає їй це зробити.

Ти також помилявся, а я завжди намагався вказати тобі дорогу. Я приходив до тебе в кожен критичний момент твого життя, освіжав твої спогади, знищував минулу карму, освітлював твій шлях. Пояснював тобі все, що з тобою відбувається. Сьогодні ти заглибився в самого себе, тому, що безсмертні слова Горакхнатха Баби показали тобі правильний шлях. Знаходячись поряд з цією величною людиною ти зможеш задуматися про себе і про те, на якому щаблі духовного розвитку ти знаходишся. Цей великий йогин тільки інколи ось так приходить до людей. Він приходить до тих, у кого дуже хороша карма, або до тих, з ким він пов'язаний своїм минулим народженням. Це і до тебе відноситься: у тебе дуже хороша карма, і ти був пов'язаний з Бабою в своїх минулих народженнях. Баба Горакхнатх чекав тут твоєї появи і спонукав мене піти та привести тебе до нього. Людська душа оселяється в фізичному тілі, щоб відпрацювати карму. Існує вчитель, гуру, той, хто показує їй шлях, і він сам знаходить собі учнів з допомогою своїх божественних здібностей. Поки учень не досягне просвітлення, поки не звільниться від вантажу власних думок, цей зв'язок буде існувати.

Минуле і майбутнє – це бездонний океан, вони знаходяться в вічному русі. В них немає ні початку ні кінця. Теперішнє – це струмочок, котрий витікає із минулого і губиться в майбутньому. Але ти не повинен губитися разом з ним, не повинен тонути. Твоя задача – бути разом з потоком. Посеред вічного руху ти повинен залишатися незворушним, як Гімалаї, стійким, як гора Сумеру.

З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї

Опубліковано в Йогі Іша

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. Потрібні знання можуть прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

Є запитання? Звертайтесь

Чим зможемо – тим допоможемо!
Онлайн консультації: Тисни тут...
Тел.: +38 099 27 93 495 Тисни тут...
Пишіть: Тисни тут...

 

Маєте намір практикувати?

Це не складно! Спочатку необхідно прийняти рішення і згенерувати намір, а все інше трапиться як наслідок.
Дізнатися більше...

 

Хочете поділитися досвідом?

Або розповісти про себе! Надсилайте матеріал і після перевірки модератором він буде розміщений на наших порталах.
Дізнатися більше...