30 вер.

Кожен хоче бути незалежним, кожен хоче відчувати себе індивідуумом, знайти свій неповторний образ, самоствердитися. Доки існує відособлена істота, доти буде існувати це непереборне прагнення виділитися з маси: зайняти краще, вище, зручніше положення; віддалитися від і піднятися над тим, що є органічною частинкою нас самих, над тим, що нас породило, над тим, що кормить і поїть нас, без чого ми б не мали те, що треба самостверджувати – над людьми, над суспільством. Бажання виділитися не є чимось таким, що треба засуджувати, навпаки, воно є рушійною силою суспільства. Ця динамічна, потужна сила спрямована на покращення, на вдосконалення, на еволюцію. Тому ті, хто йде попереду, є взірцем для інших, і всі вони разом являють собою суспільство, яке називається нацією, расою, людством.

Суспільство є цілісний організм. І як кожен організм, суспільство, має перерозподіл функцій між окремими його частинами чи органами. В суспільстві є та її частина, що виконує функцію голови, той клас, що відповідає за здоров'я нації, за її стан, за мораль, за порядок, адже все від голови. Суспільством рухає еліта.

Від кого залежить нормальна робота цієї надважливої частини організму суспільства? Це - брахмани (моральна, духовна, інтелектуальна еліта суспільства). Брахманами є та частина суспільства, котра задає основну тональність, і це не тільки ті, що інколи хочуть назвати себе посередником між Богом і людьми. Тут я не говорю за якусь конкретну релігійну течію чи конфесію, я говорю за брахманів як про духовну аристократію, котра визначає правила гри: світогляд, ідеологію, мораль, визначає пріоритети та розставляє акценти. Все це є природна функція для брахманів. Від них ідуть імпульси в суспільство, так само, як головний мозок посилаючи сигнали здійснює управління тілом. І на превеликий жаль, за останніх 100 років існування українців наша еліта нещадно нищилася, і врешті-решт призвівши до того, що ми маємо.

Однак не можна все звалювати на інших, в певній мірі відповідальність на кожному з нас. Не треба далеко ходити, адже перевірка на "вшивість" може чекати нас всюди, починаючи від проїзду в громадському транспорті і до … ну навіть самих несподіваних ситуацій, коли і не думаємо щось запідозрити, ну от хоча б в інтимних стосунках. Так-так, саме в цій царині по-справжньому проявляється людина, а чому ж бо це так приховується, навіть інколи від самого себе. В Дхаммападі написано: "Чужі вади людина розвіює як полову, а свої приховує, як професійний шулер нещасливу карту". Отож бо, пропоную відкинути страх та подивитися на проблему, подивитися на самих себе й улюблене українське "чого ми такі бідні – бо дурні, чого ми такі дурні – бо бідні " бачити в першу чергу у собі, а не у сусідському оці.

В кожному з нас, в тій чи іншій мірі, проявляються брахманічні функції. Наприклад: батько дітей і чоловік дружини в сім'ї теж ніби виконує функції брахмана. А чи виконує? А чи тільки вимагає це від інших? Ми всі відповідальні за те, що робиться в світі. Ми не можемо ухвалювати рішення в парламенті, але ми відповідальні за якість наших думок, адже таким чином ми формуємо середовище з якого вийдуть ті, хто буде все-таки приймати важливі державні рішення. Влада – це той самий народ. І ті люди, що біля керма, теж продукт сформований суспільством; суспільство їх породило, "а тепер їжте хоч повилазьте".

Людина зрозуміла силу свого розуму, але не зрозуміла самого себе, не зрозуміла свою душу. Коли розум керує ситуацією, то людина постійно прагне щось отримати тільки для себе і при цьому не особливо переймаючись тим, які наслідки для людей і для природи буде мати її діяльність.

Але природа мудріша за нас! Вона не робить насилля над собою. Вона – вічна. Її існування є постійне перетікання однієї форми в іншу, тобто рух. Вона самодостатня і тому здатна до самовідтворення, до регенерації. Головне не заважати їй в цьому. Допомагаючи природі ми допомагаємо собі, адже ми є її частинка, без природи не буде й нас. Своїми думками, своїми вчинками кожен може стати брахманом. Щоб стати великим не потрібно штурмувати якісь вершини – просто треба змінити свої думки!

27 вер.

Через чотири дні прийшов Аватар Баба. В нього була дивовижна зовнішність: сім футів зросту, міцний, він носив тюрбан і мав всепроникний погляд. Він був вчителем Харі Баби. Деякі називали його Рамупір, деякі Аватар Гірі, а деякі Аугхар Баба. Було неможливо зрозуміти, хто він за народженням – індус чи мусульманин. В нього все виходило легко і невимушено. Він говорив майже на всіх мовах світу. Він знав все: починаючи від цін на базарі, і закінчуючи політикою. Він не озирався назад у минуле, жив в теперішньому.

З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї 

26 вер.

Харі Баба посміхався. Я відчув сором, але тут Харі Баба ривком зняв з себе весь одяг і жбурнув його на підлогу. Харі Баба говорив:
– Це думки і емоції вдягаються в різноманітний одяг. Саме думки приводять до прив’язаностей. Саме думки розповідають нам про життя і смерть. Вивчення зовнішнього і внутрішнього світу – це теж звичайна думка. Все народжується від наших думок – старість і молодість, чоловік ти чи жінка, сором, любов, співчуття. В будь-якій дії головну роль відіграють думки. Ти повинен опанувати свої думки. Ти і чоловік, ти і жінка, ти і суспільство, ти і нація. Якщо ти відчуваєш сором перед обличчям нації, перед суспільством, перед жінкою, то ти мусиш змінити свій спосіб мислення. Згадай камінь, котрий зовсім недавно передавав тобі безмовне послання. Адже це теж був ти. Незважаючи на те, що камінь мовчав, він зумів вплинути на тебе своїми ідеями, тому, що це теж були твої власні думки. Це були твої власні думки, донесені до тебе за допомогою каменя. Ти сам перебуваєш в двох світах: матеріальному і духовному. В тобі є і жіноче, в тобі є і чоловіче.


Тобі прийдеться піднятися на засніжені вершини і запитатися у них, в чому полягає твоя власна істина. Тобі прийдеться стати течією річки, разом з потоком піднятися вверх і спрямуватися вниз, отримувати удари від валунів і дрібного каміння. Тобі прийдеться стати деревом, що терпеливо переносить і зливу і грозу. Ти маєш стати твариною, що втікає від переслідування. Ти маєш стати хижаком, що переслідує свою жертву. Ти маєш стати куртизанкою, що очікує свого клієнта. Ти маєш стати вірним і залежним, як собака, відчайдушним, як злодій, гордовитим, як цар. Тобі прийдеться уподібнитися до тварини, що біжить від смертельної небезпеки, і саме в такий спосіб усвідомити цінність життя. Тільки тоді з тебе щось може вийти. Адже справжній аскет п’є воду на будь-якому гхаті і спонукає до цього інших. У всіх цих ситуаціях саме твої думки будуть спонукати тебе до дії. Ти оголений, але це ніщо інше, як твої власні думки. Нехай суспільство стверджує зворотне – що ти не можеш бути оголеним. Весь світ не носить одягу. Все знаходиться виключно в твоїх думках: розвиток і руйнування, перемога і поразка, почуття і емоції. Всі знання світу є саме в цьому фактові. Ось візьми свій одяг, одягнися і подивися на цей світ. Подивись на себе, чи змінився ти. Чи змінилося то, що було в самому центрі, в самій серцевині або будь-де ще?

Цей світ – ілюзія, Майя. Матеріальний світ занурений в матерію. Людина думає тільки про матеріальне – вона сама відкриває двері до власної загибелі. Людина зо всіх сил руйнує природу, керуючись тільки міркуваннями власної зручності. Людина постійно шукає щось нове, сама собі кидає виклик. Останні досягнення науки і техніки заставляють людину повірити в свою велич. Але при цьому людина забуває про самого себе, забуває про свою справжню природу.

Людина повністю залежить від машин і техніки. Але ж людина може отримати щось тільки тоді, коли буде шукати істину в самому собі, вб’є себе колишнього для нового життя. В іншому випадку п’ять елементів знищать це смертне тіло. Якщо людина з допомогою йоги зробить своє тіло безсмертним, то душі не прийдеться багато разів міняти своє місцезнаходження, змінюючи власне тіло. Адже життя знаходиться в фізичному тілі. Із-за різних вчинків, поганих чи хороших, утворюється погана чи хороша карма. Якщо людина повністю залишить утворення кармінних частинок – самскар, то зможе звільнитися і стати незалежною. Адже це і є істина ціль кожної людини. Але в сучасному світі людина часто попадає в тенета майї, і із-за цього потік її думок постійно змінюється в залежності від світу, що оточує людину. Тому людина часто знаходиться в нерішучості. Вона сама не знає, що робити, і що буде з нею завтра. Вона будує свої життя на надіях і домислах. Людина обмежена суспільством і обставинами різного характеру, але мріє звільнитися. Однак безладний потік думок заважає їй це зробити.

Ти також помилявся, а я завжди намагався вказати тобі дорогу. Я приходив до тебе в кожен критичний момент твого життя, освіжав твої спогади, знищував минулу карму, освітлював твій шлях. Пояснював тобі все, що з тобою відбувається. Сьогодні ти заглибився в самого себе, тому, що безсмертні слова Горакхнатха Баби показали тобі правильний шлях. Знаходячись поряд з цією величною людиною ти зможеш задуматися про себе і про те, на якому щаблі духовного розвитку ти знаходишся. Цей великий йогин тільки інколи ось так приходить до людей. Він приходить до тих, у кого дуже хороша карма, або до тих, з ким він пов'язаний своїм минулим народженням. Це і до тебе відноситься: у тебе дуже хороша карма, і ти був пов'язаний з Бабою в своїх минулих народженнях. Баба Горакхнатх чекав тут твоєї появи і спонукав мене піти та привести тебе до нього. Людська душа оселяється в фізичному тілі, щоб відпрацювати карму. Існує вчитель, гуру, той, хто показує їй шлях, і він сам знаходить собі учнів з допомогою своїх божественних здібностей. Поки учень не досягне просвітлення, поки не звільниться від вантажу власних думок, цей зв'язок буде існувати.

Минуле і майбутнє – це бездонний океан, вони знаходяться в вічному русі. В них немає ні початку ні кінця. Теперішнє – це струмочок, котрий витікає із минулого і губиться в майбутньому. Але ти не повинен губитися разом з ним, не повинен тонути. Твоя задача – бути разом з потоком. Посеред вічного руху ти повинен залишатися незворушним, як Гімалаї, стійким, як гора Сумеру.

З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї

26 вер.

Священна батьківщина великого йога Баби Горакхнатха – Горакхпур. Тут він залишив слід своєї особистості на всіх каменях і деревах, скрізь, де він тільки був. Він отримав перемогу над смертю. В цих місцях є храм, котрий піднімається над навколишніми пустельними місцями. Навколо нього ростуть дерева і ліани, наповнюючи життям цю позбавлену життя пустелю. По красоті і пишноті цей храм не поступається багатьом палацам. Цей храм пов’язаний з історією Баби Горакхнатха і є символом його величі.


***


Істина ціль – це спокій, в якому знаходиться весь рух. Там все з’єднується разом. Цей стан, в якому все розчиняється. Є та межа, котра немає назви, але вона дає повний спокій будь-якій людині, будь-якій живій істоті. Можна сказати, що це час, або дати якусь іншу назву. Всепоглинаючий час. Він нападає на всіх, знищує всіх, але він завжди залишається в спокої. Це стан повноти, котра затягує в середину, подібно магніту, подібно до того, як повний місяць притягує до себе океанські води. Можна сказати, що він жорстокий, невблаганний, безжалісний. Але його нічим не можна задовольнити. Воно поглинає людей, богів і цілі народи. Але саме час створює весь цей Всесвіт. Адже для створення необхідно знищення. Необхідно підтримувати баланс.

Люди в цьому світі позбавлені здорового глузду і захоплені власними егоїстичними бажаннями. Вони створюють велику кількість планів, в них постійно виникають різні наміри, погані і дурні. І вони намагаються будувати своє життя, покладаючись на ці ілюзорні плани, стараючись не думати про те, що існує остання межа, котра покладе кінець всім їхнім намірам.

Немає ніякої сили, ніякого способу домовитися з цією невідворотною силою. Ця сила не проявляється напряму, але незримо присутня в кожному моменті життя. Таким же чином, як Гімалайські гори, коли-небудь, розчиняться від сили духовних практик, в які занурені відлюдники, що там живуть, так і люди, що загрузли в проблемах і задоволеннях цього світу, одного разу розчиняться в цій всепоглинаючій силі.
Весь цей проявлений світ – театр, створений часом. Смерть невблаганна, Вона не пошкодує нікого. Людина пишається своєю силою і молодістю, думаючи, що це буде вічно, і під прикриттям чинить різні непотребства. Але, як мистецьки створений цей світ! Будь-хто, хто в ньому появився, є ним зачарований і попадає в його тенета, і тільки остання межа здатна зруйнувати цю зачарованість.

Життя – це особливе мистецтво, де потрібно знати тонку грань, лінію, по якій потрібно іти. Ця лінія божественна. Ця лінія показує шлях правильному життю. Правильне, праведне життя не означає поклоніння багатству і розкошам. Це – життя, де немає егоїзму вільне від симпатій і антипатій, вільне від прив’язаностей і бажань. В цій божественній межі, про яку я говорив, знаходиться джерело майбутнього розвитку, причина майбутнього руйнування. Там – вогонь похоронного багаття, там руйнування всіх п’яти основних елементів тільки там розум може по-справжньому відпочити. Засинають органи відчуттів, нерухливим стає тонке тіло і кармічне тіло.


Для істинного йога всі мирські насолоди позбавлені привабливості. Та і яка радість може бути в цьому світі? Насправді в ньому немає ніякої радості. Весь світ був створений, щоб одного разу бути зруйнованим. Людина досягає своєї мети, досягає багатства, але несподівано помирає. Тоді стають марними всі зусилля, всі переживання цієї людини. Всі задоволення цього світу мають тимчасовий характер. І ці мирські радості створені для того, щоб зробити людину ще більш нещасною. Але не дивлячись на то, що люди знають про це, все одно попадають в тенета цієї великої ілюзії, в тенета майї.

Чому відбувається цей безкінечний кругообіг народження і смерті, щастя і нещастя? Яка ціль виникнення цього фізичного тіла? Перестань турбуватися про те, залишиться воно з тобою чи щезне. Саме тоді ти досягнеш своєї цілі. Істина радість життя – це присвятити весь свій час і думки якомусь заняттю і повністю зануритися в нього. Адже нам дано дуже багато різних засобів, за допомогою яких ми можемо зробити своє життя прекрасним.


***

З вуст безсмертного йога Баби Горакхнатха полилися слова:
– Спочатку помри! А потім знову живи! Не потрібно придумувати нічого нового! Забудь про традиції! Убий самого себе! Тільки померши можеш отримати нове життя. Саме в цьому і є справжнє блаженство. Вище блаженство! Там немає ума, розуму і міркувань, немає тіла і оточуючого світу, ні народження ні смерті, ні тебе ні мене, тільки чисте блаженство!

 

Я розчинився в тобі, а ти в мені. Для того, щоб ввійти в світ єдиного потрібно залишити двоякість.
Ми можемо з’єднатися з цим тлінним світом тільки тоді, коли порвемо тенета ілюзій, майї, в який ми перебуваємо. Те, що порвано вже не з’єднати. Нитка вже не буде такою, як раніше, на ній появляться вузлики. В одному місці ти зламався, а в іншому – знову з’єднався. Це означає – померти, і померши отримати нове життя. Тебе, як квітку, вже зірвали з гілки в саду цього світу. Тепер ти мусиш з’єднатися з самим собою. Це і є істинне життя!


Горакхнатх сказав:
– Капіл, будь-яке своє рішення приймай незалежно від того, що диктує тобі суспільство. Тут немає ніяких традицій і упереджень. Тут немає ні сім’ї ні суспільства. Тут немає ні начальників ні підлеглих. Тут немає творення, тільки руйнування, тому не починай створювати знову, зупинись на деякий час. Проведи лінію зупинки. І в своєму житті завжди перебувай в повному спокої. Немає нічого: ні бажань, ні звільнення, ні Всевишнього. Просто продовжуй іти, а все інше нехай іде своєю дорогою. Головне, не зупиняйся і відпочивай всередині кожної дії.

 

Тільки я знаю: даю я тобі щось чи забираю. Ти і я. Я і ти. Коли ми відділені один від одного, тоді і виникають ці поняття – давати і брати. А якщо обидва єдині, то хто тоді віддає, а хто отримує? Ту все з’єднується в одне. Ти підеш і я піду. Є я, тому існуєш і ти, є ти, тому існую і я. Як існує річка і існує вода в цій річці. Адже річка існує завдяки воді, а вода завдяки річці. Якщо немає одного з них, то немає нікого. Залишається тільки безводна пустеля.

З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї 

26 вер.

Він (Махаватар Баба) сказав мені:

– Кожна подія, що відбувається в світі поглинається образом Крішни. Крішна - великий йог, і ми всі стаємо просвітленими завдяки якійсь частині цілого. Але Крішна - це йог, який поєднує в собі весь Всесвіт, все мистецтво. Для того, щоб йога стала ближче до людей він і спустився на Землю. Якщо по-справжньому зануритися у вивчення йоги, то побачиш образ Крішни.


– Крішна створює ілюзорні образи. Коли він з’єднується з майєю, то видається звичайною людиною. Все це відбувається прямо на твоїх очах і ми також були свідками цих подій. Не варто піддаватися сумнівам, адже тільки віра може показати нам істинний шлях. Ми переконувалися в цій істині багато разів. Люди вважають, що історії про Крішну – це просто казки, легенди.

Але насправді, Крішна в мистецтві йоги перевершив навіть богів. Якщо прибрати Крішну з системи йоги, то від цієї системи нічого не залишиться. Крішна – це не плід чиєїсь хворої уяви, це – вінець фантазій всього нашого світу. Від нього залежить всесвітня любов.

У любові є місце і прихильності, і уяві, і роздумів. З цього створюються емоції, а з них – почуття. Всі ми в цьому світі – втілення великої Майї. І найвищий рівень розвитку великої ілюзії, Майї – це і є Крішна. Інша сторона його образу – це його живе, земне втілення. Всі ми люди. Тому можна сказати, що всі ми подібні до Крішни, а Крішна – це не просто об'єкт нашого поклоніння. Крішна присутній у всіх фізичних формах. Форма притягує нас, і саме вона визначає наш шлях. Але всі наші шляхи, так чи інакше, зустрічаються на перехресті доріг. І для кожного з нас таке перехрестя може стати певним етапом на життєвому шляху. Крішна – це і є наш шлях.


– Роль Крішни в йозі не можна переоцінити. Ми можемо вважати його простим героєм любовної п'єси. У чому різниця між Шівою і Крішною? Один з них спокійний, а інший завжди занурений у гру. Вони – дві сторони однієї і тієї ж медалі. Вони удвох утворюють коло адвайти, доповнюють один одного. Адже якби не було гри, не існувало б і спокою. Існує певна потреба, і існує те, що її задовольняє. Це і створює обличчя нашого світу. Адже інакше ми б ні до чого не прагнули.


– Іди, моє благословення з тобою. Спробуй донести до людей звістку про справжню йогу.


З книги Пайлота Баби Говорять Гімалаї 

26 вер.

В кожному з нас є цілий світ, велетенський Космос з міріадами Галактик. Однак людина продовжує жити в маленькій замкненій кімнаті і бачити світ крізь прорізі в стінах, які ми називаємо – вікна.

Все життя людина знаходиться в такій кімнаті спостерігаючи за тим, як змінюються декорації по той бік вікна. Зір, слух, нюх, смак, дотик – назви цих вікон сприйняття, вони створюють нашу картину світу, пропускаючи через себе тільки те, що попадає в їх видимість. Це обмеження є майже фатальним і невідворотним для всякого, хто знаходиться в тілі. Більшість з нас навіть не задумується, що світ, котрий ми сприймаємо через наші вікна, може бути іншим, не таким, як нам здається. Світ, який ми сприймаємо, є урізана версія чогось більшого: ми не сприймаємо світ цілісно, ми бачимо тільки уривки. Однак в житті є миті, в які переживається і відчувається щось, що не можна пояснити в звичайний спосіб. В кожного такі переживання відбуваються по-своєму, проте спільним завжди є те, що такі стани супроводжує відчуття – ніби відкрилися якісь потаємні двері і ти вислизнув у зовсім інше сприйняття. Тоді немає потреб у вікнах, адже двері з'єднали нас з тим, що знаходиться по ту сторону вікна.

Йога – це двері, котрі з'єднують два світи – маленьку кімнату і велетенський Космос з міріадами Галактик. Йога – це з'єднання і об'єднання: з'єднання нашої обмеженої природи з безмежною; з'єднання автора і читача, глядача, слухача через його твір; з'єднання закоханих та будь-яке з'єднання, що призводить до цілісності є справжня суть Йоги. Отож, Йога – це мистецтво з'єднувати. А мистецтво, в свою чергу – це те, за допомогою чого таке з'єднання може трапитися. Адже сприйняття мистецького твору відкриває двері у світ з міріадами Галактик, в світ, в якому щезають кордони між я і ти, де автор і читач, глядач чи слухач стають одним цілим – стають Божественним.

20 вер.

З усіх великих істин найбільша – гуманізм, істина спрямована на вдосконалення природи людини. Саме вона швидше за все наближає нас до Всевишнього, до Параматми. Саме це і можна назвати справжньою йогою. Йога – це істина, яка допомагає людині пізнати її на власному досвіді, наблизитися до самого себе і досягти просвітлення.


***


Дія має намір, і має зовнішній прояв наміру. За допомогою наміру час допомагає проявитися індивідуальності. Висвітлюється індивідуальна свідомість, вона усвідомлює сама себе і прагне до самовираження. Це і є проявлений світ, світ живих істот, це і є сам Бог. Цей процес дає відчуття сили, наближає нас до тонкого світу. Наближає нас до безмежного. Якщо людина починає усвідомлювати, що таке матеріальний світ, що таке життя і що таке майя, велика ілюзія, то така людина стає особливою. Це і є справжня йога – це справжнє єднання між людиною і природою, дією і часом, духовністю і ілюзією, наміром і його втіленням.


***

 

Всі фізичні тіла мають центр тяжіння, навколо якого вони обертаються або просто притягуються, будучи в нерухомості. Цей центр і є Шіва, який проявляє себе то в своєму образі, то в образі Шакті, коли на час віддаляється від центру, а іноді повертається назад. Це і є Бог, Брахма, Аллах.


В безмежності існує центр. Тонке проявляє свою активність в безмежному. Існують час і дія, розум і рух. Саме в русі проявляється свідомість.

Кожна клітина, кожна частина в природі одухотворена. Скрізь присутній Шіва, кожна річ має в собі Брахму. В кожній речі ви знайдете Аллаха, побачите, що Всевишній управляє, навіть, найдрібнішою частинкою. Кожне матеріальне проявлення одухотворене, воно має власну свідомість. В явищах матеріального світу проявлено, як духовне начало (Шива), так і енергія (Шакті). Те саме можна сказати і про людину. Кожна людина – це Шіва, Брахма, Аллах, Всевишній. Саме в людині присутній Шіва, саме через людину проявляється божественна енергія, Шакті.


***

 

Пізнання свого істинного "Я" наближає нас до розуміння істини, яка проявляється на зовнішньому плані, перетворюючись в слова і звуки. Вимовлені, або записані, слова виражають цю істину в проявленій формі. Таким чином людина може донести цю істину до інших людей. Але слова, написані або висловлені, залежать від часу і ситуації, коли вони були висловлені або написані. Ось чому істина однієї людини не може стати істиною іншої людини, якщо тільки вона не виходила з самого центру, якщо тільки вища істина не обрала ту людину, як свій власний рупор.


***


Всі живі істоти мають власне тіло. Кожне тіло займає певне положення в просторі, знаходиться в певному стані, рухається певним способом, з певною швидкістю і прагне до самопізнання. Тіло для всіх живих істот є інструментом пізнання оточуючого світу, ситуацій, отримання досвіду і самовираження. Саме за допомогою тіла можна усвідомити матерію і свідомість. За допомогою тіла ми пізнаємо різницю між темрявою і світлом.

Якщо немає фізичного тіла, то для нього нічого не існує. Немає ні його самого, ні оточуючого світу, ні Космосу, ні Бога. Якщо є тіло, то є його центр, є внутрішня сутність, є розвиток. Якщо є тіло, то також функціонують органи відчуттів. Коли ці процеси є в активності, то людина сприймає оточуючий світ, усвідомлює свій власний центр тяжіння. Саме так світ живих істот пізнає Бога.


Тіло купається в хвилях відчуттів і емоцій. Занурюється в свій внутрішній світ. Тіло функціонує: бачить, чує, читає, пише, відчуває. Цей досвід сприймається, як переживання пізнання зовнішнього світу.
Людина знаходиться в обох станах. Її думки перебувають в тонких формах, в словах, намірах і в вираженні намірів. Все, що зв’язано з людиною, будується на цій основі: його минуле, теперішнє і майбутнє.
В минулому, теперішнє і майбутнє тіло відграє дуже важливу роль. За допомогою фізичного тіла людина усвідомлює ці три стани. Якщо є тіло, то є і все, якщо тіла немає, немає нічого. Я говорю це вам виходячи з власного досвіду. Я знаю, що це таке – знаходитися поза межами власного тіла, і що таке – бути присутнім у власному тілі. Я також знайомий з такими станом, коли повністю відходиш у внутрішній світ. Якщо людина не присутня в одночасно в обох світах – зовнішньому і внутрішньому – то нічого немає. Адже людині саме тоді належить цілий світ, коли у нього є знання. Досягнути стану максимальної усвідомленості – це і є наблизитися до просвітлення. Саме того, хто досяг цього стану, можна назвати духовною людиною.


***


Саме тоді і відбудеться справжня йога, з'єднання в рамках творіння – від найтоншого до безмежного і від безмежного до найтоншого.
... Адже інструмент пошуків людини – фізичне тіло. В якій би сфері діяльності людина не трудилася без істинного з'єднання, без істинної йоги, у нього нічого не вийде – він не зможе зрозуміти ні навколишній світ, ні самого себе.

З книги Пайлота Баби Гімалаї Говорять

19 вер.

1. З чого все почалося

Був звичайний урок біології в новоставській загальноосвітній школі. Все відбувалося, як завжди, нічого особливого, за винятком однієї деталі: майже всі хлопці мого класу, в доволі таки незвичний спосіб, досліджували можливості свого організму – затримували дихання хто скільки зможе і заміряли це секундоміром.

Така ідея не прийшла в їхні голови, як колективне просвітління, це була спланована з мого боку акція, адже я уже два роки серйозно займався легкою атлетикою в спортивній школі і практикував подібне не раз. Мій рекорд на той час був 2 хвилини і 30 секунд. Для однокласників це були космічні цифри, що в свою чергу сприяло пробудженню в них природного спортивного інтересу. Все було б добре з нашими практиками, якби не один нюанс – ми були на уроці біології. Але з уроком біології нам неабияк повезло, тут зорі для нас стали в правильну конфігурацію, бо нашим вчителем була людина з прогресивними поглядами. Григорій Григорович був дійсно вчителем. На наші витівки він відреагував з властивою для нього манерою, а мені, як ідейному лідеру, він запропонував підійти до нього після уроку, що я залюбки і зробив. Тема нашої розмови згодом стала основною в моєму житті. Ми говорили про йогу! Григорій Григорович порадив не займатися вдосконаленням свого організму в вищеописаний спосіб, тому, що це може шкідливо відбитися на роботі серця. Він порадив зайнятися йогою, і підкріпив свою пораду, давши мені фотокопії сторінок книги Шрі Йогендри про пранаяму. Чому це були фотокопії? Все дуже просто, був 1988 рік і подібні книги в той час були рідкість. Я її всю переписав, потративши два зошити. Книга була в основному присвячена дихальним технікам, що звуться – пранаяма. З пранаями почалися мої перші кроки в світ йоги.

2. Важлива подія

Наступна важлива подія, яку варто згадати, трапилася в серпні 1989 року. Тоді мені якраз виповнилося 16 років. Нічого нібито і не трапилося, однак трапилося все – ріка мого життя вийшла з берегів. Усвідомлення завжди приходить несподівано, до нього ніколи не можливо підготуватися чи спрогнозувати його. І, як нитка за голкою, так і за усвідомленням іде енергія, що починає перетворювати життя і притягувати, як магніт, все необхідне. В моєму випадку усвідомлення включило потенційну приховану пам'ять мого минулого досвіду. Я став Йогі, що відправився на пошуки Бога.

Нескінченно довгих два роки, наповнених болем і радістю, пройшлося пройти до того, коли те, що має трапитися – трапилося. Мій палаючий розум отримав винагороду у вигляді свободи. Щось в мені на мить зупинилося, несподівано і неочікувано, хоча перед цим я мав декілька днів такої внутрішньої напруги, що здавалося, ніби ось-ось і я вибухну. Найкраще, що з нами трапляється – трапляється тоді, коли розум не втручається в то, в чому він не є компетентним.

Потім ще нескінченно довгий рік був потрібен для того, щоб води ріки зустрілися з безмежними океанськими водами, щоб індивідуальне розчинилося в безкінечному, щоб те, що прийняло форму вернулося до первинного. Яким б не був довгим шлях – він неодмінно приводить нас до мети, приводить до реалізації мети в собі. Мій шлях не був легкою прогулянкою. Хоч формально я і не мав вчителя, але зв'язок зі своїм Гуру відчував завжди. Я завжди відчував підтримку і потік любові з боку тих, кого я не знав, але постійно відчував присутність, з боку тих, кого я називаю Махатмами. В той період моїм вчителем було все, що траплялося на шляху.

3. Спорт і освіта

На другий день після першого тренування я ледве зліз з ліжка, а в школі по сходинках спускався вперед спиною, сильно боліли ноги і прес. Потім стало легше і я знову почимчикуав на тренування. Через тиждень втягнувся і прийняв рішення стати серйозним бігуном. Що спонукало мене на це? Адже особливими фізичними природними задатками я не виділявся, навіть навпаки – серед всіх хлопців у класі посідав почесне передостаннє місце. Якийсь поштовх з середини, що проявився, як тверде рішення стати професійним бігуном, подібно криголаму, прокладав собі шлях. І ось мій намір та працелюбність дали свої плоди – через три місяці тренувань, наприкінці навчального року, я посів друге місце в школі серед учнів моєї вікової категорії з бігу на 2 кілометри і потрапив у збірну школи. Слід зазначити, що тренувався я самостійно, а інформацію про те, як слід правильно тренуватися, черпав з книги олімпійського чемпіона Миколи Озоліна "Шлях до вершини майстерності". Так тривало дев'ять місяців. Я уже перейшов у сьомий клас, однак тренувань не залишав, і навіть вів щоденник (про це я дізнався з книги) в якому ретельно записував все, що робив на тренуваннях. За сімнадцять років тренувань таких щоденників у мене назбиралося доволі багато.

Так от, через дев’ять місяців самостійних тренувань, коли я вже був у сьомому класі, відбулася перша зустріч з моїм тренером – Сергієм Юрійовичем Чайкою (багато років згодом він прийме Гуру Дікшу і матиме ім’я – Шива Шанкар). Сергій Юрійович став мені не тільки тренером, а й справжнім товаришем по життю.

Отже, спорт. Спорт повністю взяв мене в свій полон. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь пропустив тренування. Менше ніж через рік, будучи вже у восьмому класі, я став чемпіоном області і виступив на чемпіонаті України. Це були дистанції 400 і 800 метрів, а на наступний рік, вже у віці 15 років, на дистанції 300 метрів з бар’єрами виконав норматив першого дорослого розряду. За все своє спортивне життя в мене було багато стартів на різних дистанціях, однак останніх сім років своєї бігової кар’єри спеціалізувався в марафонському бігові, долаючи на тренуваннях десятки, сотні та тисячі кілометрів. За 2001 рік, для прикладу, я пробіг 7 тисяч кілометрів. Марафон – це серйозне випробовування тіла і психіки, тож і тренування повинні бути відповідними. Інколи за день пробігав від 40 до 60 кілометрів, та і за тиждень виходила немала цифра, час від часу було, навіть, більше ніж 200 кілометрів (найбільше пробіг за тиждень 264 км).

Такі спортивні аскези є необхідними для того, хто хоче ввійти в число найсильніших бігунів світу. Тільки в моєму випадку спрацював інший намір і до числа такий бігунів я не потрапив. Цей намір направляв мої енергії не на зовні, а в всередину – до самопізнання і самореалізації, а спортивні тренування бігуна на довгі дистанції були хорошими йогівськими практиками, що загартовують тіло і розум, роблячи їх знаряддям духу і чудовим полігоном для шліфування сили волі. Без залучення цієї сили йогівські практики нічим не відрізняються від акробатики чи фітнесу, і будь-яка діяльність може перетворитися на йогу, якщо є правильна концентрація. Справжній йогин залишається йогином завжди, робить він практики чи ні. Йога – це однонаправлений потік свідомості і коли концентрація стає абсолютною, то відсутність практики є найвищою практикою.

Як не дивно, але перша моя освіта не пов'язана зі спортом. Я, навіть, маю диплом з відзнакою, хоча жодного дня не працював за спеціальністю. Проте диплом магістра фізичного виховання і спорту отримав написавши бакалаврську та магістерську роботи на тему йоги. Пропозиція, продовжити навчання в аспірантурі і надалі викладати йогу в вузі, не знайшла в мені відгук. Я хотів бути вільним йогином, тому робота тренером з легкої атлетики, якщо не враховувати бюрократичні моменти, була для мене найбільш сприятливою. В загальному, як тренер, я маю 20 років досвіду роботи з підлітками і дорослими спортсменами.

Спортивна сторінка мого життя, яка тривала майже тридцять років, перегорнута. Спорт був для мене чудовою можливістю отримати неоціненний практичний і теоретичний досвід. Це була серйозна аскеза. І ні один кілометр тренувань не був даремним, все залишилося в мені, як гроші в банку на депозит.

4. Я стаю Йогі Іша

Між словами в реченні є проміжки. Між двома послідовними звуками також є проміжки. Між всім, що існує, є проміжки. Також між Гуру і учнем є проміжок. Учень може бути безмежно відданим своєму Гуру, і це є прекрасні стосунки. Однак, учень може ввійти в проміжок між собою і своїм Гуру. В цьому проміжку немає Гуру і немає також і учня, в цьому проміжку присутня сама правда. Чи потрібен Гуру? Так! Він потрібен для того, щоб було двоє і проміжок між ними.

Довгий шлях долає людина крокуючи життям. Різні життєві ситуації то уповільнюють, то пришвидшують рух вперед, а нерідко буває так, що людина постійно рухається, ніби, по колу. Велика вдача зустріти на своєму шляху того, хто може бути для нас Гуру. Справжній Гуру – це не просто духовний вчитель, котрий дає нам знання і настанови, це невіддільна частинка нас самих в присутності якої розкривається наша природа. Для стосунків між учнем і Гуру не існує ні мовних, ні просторових бар'єрів. Найважливіше з того, що відбувається в цих стосунках завжди відбувається без допомоги слів, адже найцінніші коштовні подарунки Гуру знаходяться не в межах компетенції ума, тому найкраще, що можна зробити в присутності Гуру – ввійти з ним в резонанс, стати сприятливим до його потоків, і все, що потрібно, буде проявлятися само собою.

Неважливо коли офіційно відбувається перша зустріч з Гуру, час в цих відносинах немає ніякого значення. Стосунки Учнь-Гуру знаходяться за межами ума, за межами часу і простору і коли приходить щось, то ти починаєш розуміти, що ти з Гуру ніколи не зустрічався, тому, що ніколи і не розлучався, бо Він і є ти сам. Є двоє і проміжок між ними, коли входиш в проміжок – двоє стають одним, а потім знову є двоє і проміжок між ними – так відбувається гра, що зветься лілла.

Свого Бабу я зустрів не в Індії, хоча він є індусом. Мій Гуру Пайлот Баба, постійно їздить по світу розповідаючи людям про йогу та допомагає їм на їхньому духовному шляху. В один із приїздів до України я прийняв Гуру Дікшу від свого Баби і отримав ім'я – Йогі Іша.

5. Все залежить тільки від нас

Моє тіло – будинок в якому живе мій ум. Мій ум – будинок в якому живе моя суть.

Коли я дивлюся на зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся в середину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в океан, щезає у Великій Пустоті.

Самадхі існує постійно, незважаючи на то – входить в нього хтось чи виходить.

Ніхто нікого не вчить. Кожен вчиться сам. Ми тільки можемо поділитися власним досвідом і розказати про свій шлях. Знання можуть прийти звідки завгодно, але з середини приходить здатність засвоювати знання, і чи скористаємось ми ними чи ні залежить тільки від нас.

Йога може повністю зцілити тіло, може укріпити ум і зробити життя щасливим, але щоб це трапилося – необхідно практикувати. Необхідно мати відкрите серце, необхідно мати любов, і якщо є намір, якщо є концентрація, то все є можливим… 

Все починається зараз

*

Все колись з чогось починається. Потрібні знання можуть прийти звідки завгодно і найголовніше – не пропустити ті чарівні миті, коли двері можливостей починають відкриватися.

 

Є запитання? Звертайтесь

Чим зможемо – тим допоможемо!
Онлайн консультації: Тисни тут...
Тел.: +38 099 27 93 495 Тисни тут...
Пишіть: Тисни тут...

 

Маєте намір практикувати?

Це не складно! Спочатку необхідно прийняти рішення і згенерувати намір, а все інше трапиться як наслідок.
Дізнатися більше...

 

Хочете поділитися досвідом?

Або розповісти про себе! Надсилайте матеріал і після перевірки модератором він буде розміщений на наших порталах.
Дізнатися більше...